Рішення

від 21.03.2023 по справі 296/9494/21

КОРОЛЬОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЖИТОМИРА

Справа № 296/9494/21

2/296/361/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

"21" березня 2023 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м.Житомира у складі:

головуючого судді Адамовича О.Й.,

за участю секретаря судового засідання Світко Т.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: Приватне підприємство «Управляюча компанія «Житлове експлуатаційне підприємство №1»» про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачі звернулися до Корольовського районного суду м. Житомира із позовною заявою, відповідно до змісту якої просять визнати ОСОБА_4 , 1973 року народження, таким, що втратив право на користування житлом в належній їм двокімнатній квартирі АДРЕСА_1 .

В обґрунтування вимог вказано, що відповідач є колишнім чоловіком позивача ОСОБА_2 та колишнім зятем позивача ОСОБА_1 . Місце проживання відповідача зареєстроване в указаній квартирі проте, протягом трьох років відповідач там не проживає та не з`являється, речі відповідача у квартирі відсутні, комунальні послуги не оплачує, місце знаходження відповідача не відоме. Позивачі зазначили, що у добровільному порядку вирішити питання зняття з реєстрації позивача без його присутності не можливо, а тому з метою захисту своїх прав, позивач змушена звернутись до суду.

Ухвалою від 22 грудня 2021 у даній справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою від 02 листопада 2022 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

24.11.2022 року постановлено ухвалу про витребування доказів.

В судовому засіданні позивач заявлені позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити. Вказала, що відповідач з 2015 року почав їздити до Польщі, а в 2019-2020 взагалі покинув квартиру. Також зазначила, що свою частку квартири вона подарувала онуку ОСОБА_3 . Не заперечила щодо заочного розгляду справи.

Позивач ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 , подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність, заявлені позовні вимоги підтримує, не заперечує щодо ухвалення заочного рішення суду (а.с.87).

Відповідач в призначені судові засідання 02.03.2022, 18.07.2022, 11.10.2022, 02.11.2022, 24.11.2022, 24.01.2023 та 21.03.2023 не з`явився, про причини неявки та їх поважність суду не повідомляв. Відзив на позовну заяву не подав. Про дату, час та місце проведення судового розгляду повідомлявся у встановленому законом порядку за адресою реєстрації місця проживання та шляхом виклику до суду з опублікуванням оголошення на офіційному веб- сайті суду.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся.

В судовому засіданні 24.01.2023 року було допитано свідка ОСОБА_5 та в якості свідка було допитано позивача ОСОБА_1 , в судовому засіданні 21.03.2023 року було допитано свідка ОСОБА_6 .

Згідно ч. 1 ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, не подав відзив, позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

З урахуванням наведеного, на підставі положень статей 211, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін та ухвалити заочне рішення.

Заслухавши позивача, свідків, дослідивши та оцінивши зібрані в матеріалах справи докази, суд дійшов наступного висновку.

Встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 13.04.2009, є співвласниками квартири АДРЕСА_1 (а.с.5-6).

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02.12.2022, ОСОБА_3 отримав у дар 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 16.06.2018 року (а.с. 98-99).

Суд звертає увагу, що в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 пояснила, що вона подарувала свою частку квартири АДРЕСА_1 онуку ОСОБА_3 .

01.07.2021 року рішенням Корольовського районного суду м.Житомира, шлюб між позивачем ОСОБА_2 та ОСОБА_4 розірвано (а.с.35-37).

На звернення позивача ОСОБА_1 . Приватним підприємством "Управляюча компанія "Житлове експлуатаційне підприємство №1" було видано довідку №913 від 23.09.2021 в якій вказано, що на підставі тверджень свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_7 колишній зять ОСОБА_4 , 1973 р.н., за адресою: АДРЕСА_2 не проживає (а.с.12,13).

Так сусідка ОСОБА_7 у своїх письмових поясненнях від 23.09.2021 підтвердила, що ОСОБА_4 дійсно не проживає за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.14).

Згідно довідки Приватного підприємства "Управляюча компанія "Житлове експлуатаційне підприємство №1" №966 від 06.10.2021 зазначено, що в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , 1957 р.н; донька ОСОБА_2 , 1986 р.н.; колишній зять ОСОБА_4 , 1973 р.н.; онук ОСОБА_8 , 2011 р.н.; онук ОСОБА_3 , 2004 р.н. (а.с.11).

За клопотанням позивача ОСОБА_1 судом допитано свідків ОСОБА_1 (позивача), ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Так, позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні в якості свідка повідомила, що вона є колишньою тещою відповідача ОСОБА_4 , який після розірвання шлюбу з її донькою ОСОБА_2 виїхав до Польщі.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що вона є сусідкою позивачів, а відповідач ОСОБА_4 перший чоловік позивача ОСОБА_9 , який спочатку проживав з нею за адресою: АДРЕСА_2 , але років 5-6 вони разом не проживають. Також зазначила, що відповідача ОСОБА_4 ні вдома ні на вулиці немає, зі слів позивача ОСОБА_9 відповідач ОСОБА_4 виїхав до Польщі.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що вона є сусідкою позивачів, проживає в квартирі АДРЕСА_3 з вересня 2011 року. Зазначила, що з 2020 року відповідача ОСОБА_4 не бачила, до 2020 року чула як сперечалися. В подальшому їй стало відомо, що відповідач ОСОБА_4 виїхав до Польщі.

Конституцією (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.97р. відповідно до закону № 475/97-ВР від 17.07.97р. «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Також, правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р., у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р., у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999)

Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Частиною 1 статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Нормами ч. 1 ст. 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати усунення будь-яких порушень свого права від будь-яких осіб будь-яких шляхом, який власник вважає прийнятним.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав.

Статтею 405 ЦК України передбачено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем ОСОБА_1 до позовної заяви не додано належних та допустимих доказів того, що квартира АДРЕСА_1 , належить їй на праві приватної власності, а тому не можливо встановити, що в даному випадку порушено права власника квартири вільно користуватись та розпоряджатися своєю власністю.

Враховуючи викладене, суд вважає вимоги позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_4 таким, що не підлягають задоволенню.

Оскільки в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, підстави для стягнення судового збору з відповідача відсутні.

Щодо позовних вимог ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, то оскільки відповідач ОСОБА_4 не проживає за адресою: АДРЕСА_2 більше одного року, інтересу до указаного житла не проявляє, факт реєстрації місця проживання відповідача у квартирі порушує права власника, а тому суд приходить до висновку про законність позовних вимог ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 , та можливість їх задоволення.

На підставі ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 908,00 грн., оскільки позивачем ОСОБА_10 при подачі позовної заяви не було сплачено судовий збір.

Керуючись ст.ст. 12,77, 81, 141, 142, 280, 259, 263-268, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом відмовити.

Позов ОСОБА_2 , яка діє також в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом задовольнити.

Визнати ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим приміщенням квартирою АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір в розмірі 908,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Житомирського апеляційного суду через Корольовський районний суд м.Житомира протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Третя особа: Приватне підприємство "Управляюча компанія "Житлове експлуатаційне підприємство №1", адреса: м. Житомир, вул.Леха Качинського, 16, ЄДРПОУ 43545997.

Головуючий суддя О. Й. Адамович

Дата складання повного тексту рішення:31.03.2023.