Постанова

від 30.03.2023 по справі 520/1832/22

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2023 р.Справа № 520/1832/22

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. ,

за участю секретаря судового засідання Юсіфової Г.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2022, головуючий суддя І інстанції: Григоров Д.В., м. Харків, повний текст складено 12.08.23 по справі № 520/1832/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Невель" до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Невель" звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з вищевказаним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, в якому просило суд визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 05.11.2021р.; №00240190701; №00240260701; №00240240701; №00240230701.

В обґрунтування заявленого позову позивач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області є протиправними та такими, що порушують права та законні інтереси позивача, а відтак підлягають скасуванню.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2022 було задоволено позов.

Визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 05.11.2021р.: №00240190701; №00240260701; №00240240701; №00240230701.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС України в Харківській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Невель" сплачений при поданні позовної заяви судовий збір у розмірі 24 810 (двадцять чотири тисячі вісімсот десять) гривень, 00 коп.

Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2022 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що фактично підприємством ТОВ «НЕВЕЛЬ» здійснено безпідставне документальне оформлення нереальної господарської операції з одержання товару та послуг і складено первинні документи всупереч норм частини першої ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пп. 2.1 і 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 №8Л- зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за №168/704. Оскільки відсутній факт формування згідно з абзацом другим ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» відповідного активу, як ресурсу контрольованого у результаті минулих подій внаслідок реального придбання у інших суб`єктів господарювання або власного виробництва. Тобто, відсутня господарська операція як певна дія або подія у визначенні абзацу п`ятого ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в основі якої має бути дійсний рух певного активу.

Дії платника податків умисні, оскільки він удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом, зокрема в частині штучного збільшення своїх витрат, без наявності реальних підстав для цього. Вина підтверджується тим, що платник податків мав можливість дотриматися норм чинного законодавства, зокрема здійснити господарську операцію яка передбачає отримання економічного ефекту, однак не вжив достатніх заходів для цього через те, що він діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності з метою зменшення бази оподаткування.

Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши в межах апеляційної скарги оскаржуване рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Невель» є юридичною особою, пройшло передбачену законом процедуру державної реєстрації та перебуває на податковому обліку як платник податків в органах ДПС. Основним видом діяльності підприємства є оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин.

У вересні жовтні 2021 року фахівцями Головного управління ДПС у Харківській області на підставі наказу від 17 08.2021р. №6197-П було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Невель», за результатами якої був складений акт перевірки від 12.10.2021р. №18232/20-40-07-01-08/37092390 (а.с. 21-90, том 1).

За висновками вказаного акту перевіркою встановлено порушення з боку ТОВ «Невель» вимог чинного податкового законодавства, а саме:

1) п.44.1, п.44.2 ст.44, п.п.134.1.1 п.134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 4 790 534 грн., у т.ч. за 2018 рік на загальну суму 722 851 грн., за 1 квартал 2019 року на загальну суму 505 942 грн., за 2 квартал 2019 року на загальну суму 516 272 грн., за 3 квартал 2019 року на загальну суму 781 420 грн., за 4 квартал 2019 року на загальну суму 514 542 грн., за 1 квартал 2020 року на загальну суму 226 626 грн., за 1 квартал 2021 року на загальну суму 1 522 881 грн., та завищення на суму 104 227 грн., у т ч. за 1 квартал 2021 року на загальну суму 104 227 грн.;

2) п.п.44.1 ст.44, п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.198.1. п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 3 558 331 грн., в тому числі у квітні 2019 року на 8227 грн., у травні 2019 року на 197 505 грн., у червні 2019 року на 240 948 грн., у липні 2019 року на 412 018 грн., у серпні 2019 року на 1 665 530 грн., у жовтні 2019 року на 460 391 грн., у січні 2020 року на 271 902 грн., у лютому 2020 року на 186 562 грн., у вересні 2020 року на 115 248 грн., зменшено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, ряд 21 декларації, всього у сумі 61 071 грн., в тому числі за червень 2021 року на 61 071 грн.;

3) п.п. 44.1 ст.44, пп. 14.1.36 п.14.1 ст.14, п. 198.1, п.198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст.198, п.200.7 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суми податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню, на загальну суму 1 464 785 грн., в тому числі у серпні 2018 року на 50 329 грн., у вересні 2018 року на 293 793 грн., у квітні 2019 року на 45 583 грн., у травні 2019 року на 180 853 грн,. у червні 2019 року на 152 017 грн., у липні 2019 року на 268 431 грн., у жовтні 2019 року на 88 390 грн., у грудні 2019 року на 385 389 грн.;

4) п 176.2 (б) ст.176 Податкового кодексу України, а саме: в податковому розрахунку за формою №І-ДФ про суми нарахованого доходу на користь платника податку, та сум утриманого з них податку, у перевіреному періоді не надані дані про суми доходу у вигляді майнового і немайнового внеску платника податку до статутного фонду ТОВ «Невель» за 4 квартал 2017 року у сумі 13400 грн. та за 2 квартал 2018 року у сумі 14 000 000 грн. за ознакою доходу « 178», не надання даних про суми отриманої та повернутої фінансової допомоги від громадян та не відображення за ознакою доходу « 153».

За наслідками розгляду вказаного акту перевірки відповідачем були прийняті оскаржувані в даній справі податкові повідомлення- рішення, а саме:

1) від 05.11.2021р. №00240190701 (а.с. 91-92, том 1), відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на суму 4 447 913 грн. 75 коп., в тому числі: 3 558 331 грн. - податкове зобов`язання, 889 582,75 грн. - штрафні санкції;

2) від 05.11.2021р. №00240260701 (а.с. 93-94, том1), відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток підприємств на суму 5 446 563 грн. 75 коп., в тому числі: 4 686 307 грн.- податкове зобов`язання, 760 256,75 грн. - штрафні санкції;

3) від 05.11.2021р. №00240230701 (а.с. 95-96, том 1), відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на суму 1 830 981 грн. 25 коп,. в тому числі: 1 464 785 грн. - податкове зобов`язання, 366 19,25 грн. - штрафні санкції.

4) від 05.11.2021р. №00240240701 (а.с. 97-98, том 1), відповідно до якого позивачу зменшено суму від`ємного значення суми податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, на суму 61 071 грн.;

Вважаючи податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 15.11.2021р. №00240190701, №00240260701, №00240240701, №00240230701 протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з приводу їх скасування.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано належних та допустимих доказів на обґрунтування законності оскаржуваних в даній справі податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно з п. 14.1.36. ст. 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Розділ V Податкового кодексу України визначає платників податку на додану вартість, об`єкт оподаткування, дату виникнення податкових зобов`язань, порядок визначення бази оподаткування, розміри ставок податку, порядок визначення суми податку та строки проведення розрахунків тощо.

Відповідно до п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг відповідно до приписів п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно із пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктами 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 201.1 Податкового кодексу України, платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Контролюючі органи за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов`язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов`язань.

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

За положеннями пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (надалі також Закон № 996-ХІV) бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом частиною першої статті 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частиною другою статті 9 Закону № 996-ХІV передбачені обов`язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Згідно з пунктом 2.1 та 2.4 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704 (далі - Положення), в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Виходячи з викладеного, податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображатимуть реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Згідно з п. 200.1. ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.2. ст. 200 Податкового кодексу України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно з п. 200.4. ст. 200 Податкового кодексу України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1- цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу; б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1-.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість обов`язковому з`ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Водночас, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов`язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій створює наслідки для податкового обліку платника податків.

Проте, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Такі висновки узгоджуються із правовою позицію Верховного Суду, викладеною у постановах від 02.04.2019 у справі №826/14331/13-а, від 10.04.2020 у справі №823/1389/16.

Отже, відповідно до наведеного нормативного регулювання податкових правовідносин, у цій справі суд апеляційної інстанції перевіряє реальність господарських правовідносин позивача з його контрагентами з урахуванням поданих сторонами доказів, щодо оцінки яких виник спір, протягом періоду, який перевірявся контролюючим органом.

Спірні відносини стосуються правомірності визначення та відображення позивачем у податковій звітності з ПДВ сум податкового кредиту зі сплати податку на додану вартість за наслідками здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами ТОВ «МГ ТЕК» і ТОВ «ЕМДЖИ ГРУП».

Судом першої інстанції було встановлено та не спростовано у суді апеляційної інстанції, що між ТОВ «НЕВЕЛЬ» (Замовник) і ТОВ «МГ ТЕК» (Експедитор) було укладено договір транспортно-експедиційного обслуговування від 12.07.2018р. №31, наявність якого сторонами у справі не заперечується.

Відповідно до п.1.1 договору експедитор зобов`язується за плату і за рахунок Замовника надати замовнику послуги з транспортно-експедиційного обслуговування (далі ТЕО). пов`язаного з навантаженням, сертифікацією, митним оформленням, організацією перевезення зернових, зернобобових, олійних культур і продуктів їх переробки.

Згідно з п.1.2 договору умови транспортно-експедиційного обслуговування оговорюються сторонами в заявках-транспортних інструкціях щодо заповнення залізничних накладних (додаток №1), і додаткових угодах. Заявка-транспортна інструкція щодо заповнення залізничних накладних та Додаткові угоди є невід`ємними частинами договору.

Відповідно до п.1.2 договору, сторони укладали додаткові угоди №1-№40, в яких узгоджували вид вантажу, що перевозиться, маршрут перевезення, вартість та зміст послуг, що надаються.

В межах вказаного договору, з врахуванням додаткових угод № 1 -№40, позивач отримував від ТОВ «МГ ТЕК» послуги транспортно-експедиційного обслуговування, з приводу чого складались акти надання послуг від 30.07.2018р. №180, від 06.08.2018р. №187; від 06.08.2018р. №189; від 09.08.2018р. №198; від 09.08.2018р. №197; від 09.08.2018р. №196; від 10.08.2018р. №201, від 13.08.2018р. №210; від 13.08.2018р. №206; від 14.08.2018р. №219; від 14.08.2018р. №221; від 16.08.2018р. №225; від 16.08.2018р. №223; від 27.08.2018р. №240; від 27.08.2018р. №234; від 05.09.2018р. №257; від 13.09.2018р. №272; від 20.09.2018р. №289; від 24.09.2018р. №291; від 27.09.2018р. №297; від 03.10.2018р. №304; від 03.10.2018р. №301; від 05.10 2018р. №306; від 16.10.2018р. №308; від 16.10.2018р. №310; від 17.10.2018р. №314; від 18.10.2018 №315; від 17.10.2018р. №312; від 19.10.2018 №316; від 19.10.2018р. №319; від 29.10.2018р. №323; від 31.10.2018р. №328; від 01.11.2018р. №330; від 05.11.2018р. №339; від 05.12.2018р. №359; від 03.12.2018р. №357; від 27.12.2018р. №381; від 29.12.2018р. №386, від 03.01.2019р. №2; від 08.01.2019р. №10; від 09.01.2019р. №16; від 09.01.2019р. №13; від 27.03.2019р. №416; від 15.01.2019р. №25; від 28.01.2019р. №36; від 28.01.2019р. №48; від 04.02.2019р. №51; від 05.02.2019р. №53; від 08.02.2019р. №58; від 25.02.2019р. №72, від 25.02.2019р. №73; від 27.02.2019р. №76, від 01.03.2019р. №82, від 04.03.2019р. №84, від 06.03.2019р. №87, від 07.03 2019р. №89; від 13.03.2019р. №95, від 20.03.2019р. №101, від 29.03.2019р. №114, від 30.03.2019р. №115; від 01.04.2019 №116; від 01.04.2019р. №138; від 02.04.2019р. №118; від 09.04.2019р. №130, від 08.04.2019р. №126; від 09.04.2019р. №131, від 15.07.2019р. №183; від 16.07.2019р. №184; від 19.07.2019р. № 190; від 22.07.2019р. №201, від 22.07.2019 № 196.

Перевезення вантажу експедитором за допомогою залізничного транспорту підтверджується залізничними накладними від 26.07.2018р.; від 27.07.2018р.; від 26.07.2018р.; від 29.07.2018р.; від 03.08.2018р.; від 05.08.2018р.; від 06.08.2018р., від 09.08.2018р.; від 10.08.2018р.; від 12.08 2018р.; від 13.08.2018р.; від 14.08.2018р.; від 25.08 2018р.; від 27.08.2018р.; від 23 09.2018р.; від 20.09.2018р.; від 27.09 2018р.; від 01.10.2018р. від 03.10.2018р.; від 14.10.2018р.; від 17.10.2018р.; від 18.10.2018р., від 19.10.2018р., від 26.10.2018р.; від 29.10.2018р.; від 01.11.2018р.; від 02.12.2018р.; від 04.12.2018р.; від 25.12.2018р.; від 29.12.2018р.; від 06.01.2019р.; від 07.01.2019р.; від 09.01.2019р.; від 24.01.2019р., від 26.01.2019р.; від 04.02.2019р.; від 05.02.2019р.; від 24.02.2019р.; від 26.02.2019; від 06.01.2019р.; від 01.03.2019р.; від 19.03.2019р.; від 06.01.2019р., від 20.03.2019р.; від 29.03.2019; від 30.03.2019р., від 01.04.2019р.; від 08.04.2019р.; від 09.04.2019р.; від 15.07.2019р.; від 19.07.2019р.; від 22.07.2019р..

Розрахунки за договором транспортно-експедиційного обслуговування від 12.07.2018р. №31 проведені повністю, що підтверджується актом перевірки.

На підставі вищевказаних актів позивачем отримано послуг на загальну суму 9 713 774,26 грн., в тому числі ПДВ 1 618 962,38 грн., які включило до складу витрат на збут (інші операційні витрати); а сплачений ПДВ на підставі зареєстрованих податкових накладних включило до складу податкового кредиту з ПДВ за відповідні періоди.

Крім того, між ТОВ «НЕВЕЛЬ» (Замовник) і ТОВ «ЕМДЖИ ГРУП» (Експедитор) було укладено договір транспортно-експедиційного обслуговування від 17.12.2018р. №4 .

Відповідно до п 1.1 договору експедитор зобов`язується за плату і за рахунок Замовника надати Замовнику послуги з транспортно-експедиційного обслуговування (далі ТЕО). пов`язаного з навантаженням, сертифікацією, митним оформленням, організацією перевезення зернових, зернобобових, олійних культур і продуктів їх переробки залізничним транспортом при здійсненні перевезень всередині України та/або на експорт (імпорт).

Згідно з п. 1.2. договору умови транспортно-експедиційного обслуговування оговорюються сторонами в заявках-транспортних інструкціях щодо заповнення залізничних накладних (додаток №1), і додаткових угодах. Заявка-транспортна інструкція щодо заповнення залізничних накладних та додаткові угоди є невід`ємними частинами договору Відповідно до п 1.2. договору сторони укладали додаткові угоди №1-№51. в яких узгоджували вид вантажу, що перевозиться, маршрут перевезення, вартість та зміст послуг, що надаються

В межах вказаного договору, з врахуванням додаткових угод №1-№51, позивач отримував від ТОВ «ЕМДЖИ ГРУП» послуги транспортно-експедиційного обслуговування, з приводу чого складались акти надання послуг від 05.02.2019р. №6; від 15.04.2019р. №15; від 15.04.2019р. №16; від 28.05.2019р. №41; від 08.05.2019р. №25; від 10.05.2019р. №27; від 13.05.2019р. №31; від 16.05.2019р. №34; від 17.05.2019р. №35; від 22.05.2019р. №36; від 23.05.2019р. №38; від 10.05.2019р. №26; від 27.05.2019р. №39; від 28.05.2019р. №42; від 29.05.2019р. №46; від 29.05.2019р. №48; від 30.05.2019р. №50; від 30.05.2019р. №49; від 05.06.2019р. №54; від 04.06.2019р. №51; від 11.06.2019р. №64; від 10.06.2019р. №62; від 11.06.2019р. №67; від 11.06.2019р. №66; від 14.06.2019р. №75; від 18.06.2019р. №79; від 20.06.2019р. №81; від 22.07.2019р. №117; від 01.07.2019р. №90; від 02.07.2019р. №93; від 01.07.2019р. №92; від 09.07.2019р. №104; від 10.09.2019 №107; від 09.07.2019р. №103; від 11.07.2019р. №109; від 12.07.2019р. №110; від 17.07.2019р. №114, від 09.07.2019р. №105; від 15.07.2019р. №112; від 15.07.2019р. №113; від 22.07.2019р. №118; від 22.07.2019р. №119, від 23.07.2019р. №120; від 24.07.2019р. №121; від 25.07.2019р. №123; від 25.07.2019р. №122; від 29.07.2019р. №125; від 01.08.2019р. №127, від 05.08.2019р. №128; від 19.08.2019р. №138; від 05.08.2019р. №129; від 12.08.2019р. №132; від 14.08.2019р. №134, від 19.08.2019р. №137; від 27.08.2019р. №141; від 27.08.2019р. №143; від 28.09.2019р. №149; від 06.08.2019р. №131; від 27.08.2019р. №147; від 27.08.2019р. №148; від 03.09.2019р. №160; від 03.09.2019р. №157; від 09.09.2019р. №166; від 09.09.2019р. №168; від 11.09.2019р. №171; від 12.09.2019р. №174, від 12.09.2019р. №173, від 20.09.2019р. №183; від 23.09.2019р. №185; від 24.09.2019р. №189; від 30.09.2019р. №210; від 30.09.2019р. №204; від 01.10.2019р. №214; від 07.10.2019р. №218; від 07.10.2019р. №219; від 08.10.2019р. №220; від 15.10.2019р. №222; від 16.10.2019р. №223; від 16.10.2019р. №226; від 17.10.2019р. №224, від 21.10.2019р. №2

Перевезення вантажу експедитором за допомогою залізничного транспорту підтверджується залізничними накладними від 05.02.2019р., від 13.04.2019р.; від 05.02.2019р.; від 15.04.2019р.; від 08.05.2019р.; від 09.05.2019р.; від 13.05.2019р.; від 05.02.2019р.; від 16.05.2019р.; від 17.05.2019р.; від 22.05.2019р.; від 23.05.2019р.; від 25.05.2019р.; від 25.05.2019р.; від 28.05.2019р.; від 29.05.2019р.; від 30.05.2019р.; від 04.06.2019р.; від 05.06.2019р.; від 05.02.2019р., від 10.06.2019р.; від 11.06.2019р.; від 11.06.2019р.; від 10.06.2019р.; від 14.06.2019р.; від 18.06.2019р.; від 20.06.2019р.; від 26.06.2019р.; від 29.06.2019р.; від 10.06.2019р.; від 09.07.2019р.; від 10.06.2019р.; від 10.07.2019р.; від 27.07.2019р.; від 14.08.2019р.; від 24.08.2019р.; від 28.08.2019р.; від 28.08.2019р.; від 30.09.2019р.; від 01.10.2019р.; від 05.10.2019р.; від 10.06.2019р.; від 07.10.2019р.; від 08.10.2019р.; від 16.10.2019р.; від 19.10.2019р.; від 19.10.2019р.; від 20.10.2019р.; від 23.10.2019р.; від 27.10.2019р.; від 03.11.2019р.; від 06.11.2019р.; від 06.11.2019р.; від 12.11.2019р.; від 13.11.2019р.; від 13.11.2019р.; від 14.11.2019р.; від 30.11.2019р.; від 29.11.2019р.; від 04.12 2019р.; від 19.12.2019р.; від 23.12.2019р.; від 24.12.2019р.; від 25.12.2019р.; від 27.12.2019р..

Розрахунки за договором транспортно-експедиційного обслуговування від 17 12.2018р. №4 проведені повністю, що підтверджується актом перевірки.

На підставі вищевказаних актів підприємство отримало послуг на загальну суму 10 058 814 грн. з ПДВ, які включило до складу витрат на збут (інші операційні витрати); а сплачений ПДВ на підставі зареєстрованих податкових накладних включило до складу податкового кредиту з ПДВ за відповідні періоди

Відповідно до наказу Міністерства фінансів України № 727 від 20.08.2015 "Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами" факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб`єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідно до частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Оцінивши подані первинні документи за правилами статті 86 КАС України, колегія суддів уважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ці документи оформлені з дотриманням вимог чинного законодавства, містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяг розглядуваних операцій.

Податковим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Сама по собі наявність або відсутність у контрагентів окремих документів, транспортних засобів, нерухомості, земельних ділянок, певної кількості персоналу, не є вичерпними ознаками нереальності вчинених господарських операцій, якщо з інших даних вбачається фактична рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю. Укладення договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки, а податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів (робіт, послуг) постачальником.

Крім того, позивач не повинен нести відповідальність за дії чи бездіяльність своїх контрагентів. Порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентами платника податку тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме для цих осіб. Зазначені обставини не можуть бути підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сум податку по операціях з контрагентами до складу свого податкового кредиту у випадку, коли він виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження його розміру.

При цьому, відсутність у контрагента позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.02.2018 у справі №818/418/17.

У свою чергу, податкова інформація щодо контрагента по ланцюгу постачання не спростовує реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом, оскільки відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 21.02.2018 у справі №813/1497/17.

Верховний Суд визнає, що не підтвердження операцій за ланцюгом постачання, так само як і податкова інформація про інші порушення податкової дисципліни, допущені контрагентом платника податків або третіми особами у відносинах з контрагентом, не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами, як підставами формування бухгалтерського обліку.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 02.04.2019 у справі №826/6245/18.

У постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №813/4931/13-а, від 06.02.2018 у справі №802/4940/14 викладену правову позицію, згідно з якою податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку.

Відповідач ані до суду першої інстанції, ані в апеляційній скарзі не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Тому, можливі порушення контрагентом позивача вимог податкового законодавства щодо відображення господарських операцій в податковому обліку та сплати податків спричиняє негативні наслідки саме для них, а не для позивача.

Суд апеляційної інстанції також акцентує увагу на принципі індивідуальної відповідальності за вчинене порушення (частина друга статті 61 Конституції України).

Слід зазначити, що податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків.

Відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання ним незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу (постанова Верховного Суду від 09.03.2019 у справі №810/302/15).

Колегія суддів зазначає, що посилання контролюючого органу на податкову інформацію, складену відносно контрагентів позивача, як підтвердження неможливості здійснення господарських операцій, є безпідставним, оскільки така інформація призначена для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу та носить виключно інформативний характер і не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом.

До аналогічних за змістом висновків дійшов Верховний Суд у своїх постановах від 18.12.2019 у справі №825/3891/14 та від 22.11.2019 у справі №817/2887/14.

Разом з цим, процес аналізу інформаційних баз даних ДПС формальним рівнем податкового контролю, на стадії якого податковий орган фактично порівнює задекларовані контрагентами кореспондуючі суми податкових зобов`язань й податкового кредиту з метою оперативного виявлення платників, що підлягають документальній перевірці. Зазначений етап контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання і аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника, адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджується податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов`язаних з нарахуванням і сплатою податку.

В даному випадку до перевірки, рівно як і до матеріалів справи, надано весь необхідний перелік документів первинного бухгалтерського обліку, що свідчать про реальність вчинення господарських операцій між сторонами договорів та про настання змін в майновому стані позивача, що само по собі спростовує висновки контролюючого органу про фіктивність таких операцій.

Крім того, колегія судів зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази наявності вироків, що набрали законної сили, а також де б досліджувались господарські операції між позивачем та контрагентами в рамках кримінального провадження на час складання спірного податкового повідомлення-рішення.

На підстав викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем правомірно сформовано показники податкової звітності з податку на додану вартість, у зв`язку з чим висновок контролюючого органу в апеляційній скарзі про нереальність здійснення господарських операцій за перевіряємий період між позивачем та ТОВ МГ ТЕК, ТОВ ЕМДЖИ ГРУП є необґрунтованими та недоведеними.

Щодо дисконтування заборгованості за договором поворотної фінансової допомоги від 16.01.2020р. № 160120/ФД.

Судом першої інстанції було встановлено та не спростовано у суді апеляційної інстанції, що

між ТОВ «ТД «ЕСТ» (позикодавець) і ТОВ «НЕВЕЛЬ» (позичальник) було укладено договір поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 16.01.2020р. №160120/ФД (а.с. 103-104, том 1), згідно з яким позикодавець надає позичальнику безвідсоткову поворотну фінансову допомогу у розмірі 11 928 000 грн. Відповідно до п. 1.2 договору позики фінансова допомога надається на термін один рік, з 16.01.2020р. по 16.01.2021р. Згідно з додатковою угодою №1 від 15.01.2021 до договору позики сторони домовились змінити п. 1.2. Договору позики та викласти його в наступній редакції: 1.2 : Зазначена в п.1.1 фінансова допомога надається позичальнику на термін з 16.01.2020р. по 16.01.2022р.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для висновку про заниження об`єкту оподаткування податком на прибуток на суму 8 460 452,17 грн. та донарахування 1 522 881,39 грн. податку на прибуток податковим повідомленням-рішенням від 05.11.2021р. №00240260701 стало не дисконтування ТОВ «НЕВЕЛЬ» заборгованості за договором від 16.01.2020р. №160120/ФД як довгострокової.

Згідно з підпунктом 14.1.257 пункту 14.1 статті 14. ПК України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин): фінансова допомога - фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі. Безповоротна фінансова допомога це: сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості; сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних).

Поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

Згідно підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об`єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).

Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об`єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Платники податку на прибуток - виробники сільськогосподарської продукції, які обрали річний податковий (звітний) період відповідно до підпункту 137.4.1 пункту 137.4 статті 137 цього Кодексу, фінансовий результат до оподаткування за податковий (звітний) період обчислюють шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування за минулий звітний рік на фінансовий результат до оподаткування за перше півріччя такого року та збільшення на фінансовий результат до оподаткування за перше півріччя поточного звітного року, що визначені відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку - нормативно-правовий акт, яким визначаються принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності підприємствами (крім підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності та національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в державному секторі), розроблений на основі міжнародних стандартів фінансової звітності і законодавства Європейського Союзу у сфері бухгалтерського обліку та затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку.

Згідно частини другої статті 6, частини третьої статті 12-1. Закону, регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності. Підприємства, крім тих, що зазначені в частині другій цієї статті, самостійно визначають доцільність застосування міжнародних стандартів для складання фінансової звітності та консолідованої фінансової звітності.

Згідно Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 Зобов`язання та 13 Фінансові інструменти визначено, що (пункт 10.) Довгострокові зобов`язання, - на які нараховуються відсотки, відображаються в балансі за їх теперішньою вартістю. Визначення теперішньої вартості залежить від умов та виду зобов`язання. Пункт 4. - Фінансовий актив - це: а) грошові кошти та їх еквіваленти; б) контракт, що надає право отримати грошові кошти або інший фінансовий актив від іншого підприємства; в) контракт, що надає право обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно вигідних умовах; г) інструмент власного капіталу іншого підприємства.

Фінансові інвестиції - активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора.

Фінансове зобов`язання - контрактне зобов`язання: а) передати грошові кошти або інший фінансовий актив іншому підприємству; б) обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно невигідних умовах.

Фінансовий інструмент - контракт, який одночасно приводить до виникнення (збільшення) фінансового активу в одного підприємства і фінансового зобов`язання або інструмента власного капіталу в іншого.

Пункт 10. - Фінансовий актив або фінансове зобов`язання відображається у балансі, якщо підприємство є стороною-укладачем угоди щодо фінансового інструмента.

Пункт 29 - Фінансові інструменти первісно оцінюють та відображають за їх фактичною собівартістю, яка складається із справедливої вартості активів, зобов`язань або інструментів власного капіталу, наданих або отриманих в обмін на відповідний фінансовий інструмент, і витрат, які безпосередньо пов`язані з придбанням або вибуттям фінансового інструмента (комісійні, обов`язкові збори та платежі при передачі цінних паперів тощо).

Пункт 31 - на кожну наступну після визнання дату балансу фінансові зобов`язання оцінюються за амортизованою собівартістю, крім фінансових зобов`язань, призначених для перепродажу, і зобов`язань за похідними фінансовими інструментами.

З матеріалів справи вбачається, що позика, отримана позивачем за вказаним спірним договором, відповідає визначенню поняття фінансовий інструмент , що передбачене у пункті 4 П(С)БО 13, а також з урахуванням вказаного пункту П(С)БО 13 надана позика - це фінансовий актив, оскільки є контрактним правом до отримання коштів у майбутньому, а отримана позика - це фінансове зобов`язання, оскільки його погашення призведе до майбутньої виплати коштів. П(С)БО 13 не містить визначення поняття амортизованої собівартості фінансового зобов`язання або посилань на встановлення такої в інших нормативно-правових актів, не передбачає порядок визначення справедливої вартості та не розглядає й методологію обліку щодо короткострокових та довгострокових фінансових зобов`язань.

Колегія судів погоджується з висновок суду першої інстанції про те, що контролюючим органом було безпідставно застосовано до спірних правовідносин порядку амортизації собівартості фінансових інвестицій, визначених у П(С)БО 12 Фінансові інвестиції згідно висновків акту перевірки від 12.10.2021р. № 18232/20-40-07-01-08/37092390 , оскільки пунктом 4 П(С)БО 13 встановлено, що фінансові інвестиції - активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора. Тобто, фінансова інвестиція є фінансовим активом, а отримана позивачем позика - фінансовим зобов`язанням. У зв`язку з чим відсутні підстави для застосування методики визначення амортизованої собівартості фінансової інвестиції до спірних правовідносин.

Крім того, національними стандартами (положеннями) бухгалтерського обліку не визначено методологію щодо визначення справедливої та амортизованої вартості фінансових зобов`язань, тоді як така методологія визначена Міжнародними стандартами фінансової звітності. Однак, слід враховувати, що частиною третьою статті 12-1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні встановлено, що підприємства, крім тих, що зазначені в частині другій цієї статті, самостійно визначають доцільність застосування міжнародних стандартів для складання фінансової звітності та консолідованої фінансової звітності. Тобто, позивач, як особа, бухгалтерський облік якої базується на національних стандартах (положеннях) бухгалтерського обліку, а не на міжнародних стандартах фінансової звітності (що не спростовано відповідачем жодними належними, достатніми та допустимими доказами), з урахуванням того, що національними стандартами (положеннями) бухгалтерського обліку не визначено методологію щодо визначення справедливої та амортизованої вартості фінансових зобов`язань, не зобов`язаний визначати таку методологію оцінки фінансових зобов`язань самостійно.

В свою чергу, контролюючий орган не має права визначати цю методику та давати вказівки такому платнику податків (який керується виключно національними стандартами (положеннями) бухгалтерського обліку) щодо методики.

В частині доводів відповідача щодо того, що позивач мав визначити теперішню вартість грошових зобов`язань та суму дисконту (різниці між майбутньою та теперішньою вартістю зобов`язання), яка повинна включатися до доходу в момент отримання позики, суд вказує, що грошові кошти в межах договорів позики отримані позичальником, як юридичною особою, для ведення господарської діяльності, що свідчить про те, що отримана позивачем позика безпосередньо пов`язана із операційною діяльністю позивача. Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає П(С)БО 15 Дохід (затверджене наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290), який містить вичерпний перелік визнаних доходів та в якому відсутній такий вид визнаного доходу як - дохід від дисконтування кредиторської заборгованості. Пунктом 5 П(С)БО 15 Дохід , дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Згідно з пунктом 21 П(С)БО 15, дохід відображається в бухгалтерському обліку в сумі справедливої вартості активів, що отримані або підлягають отриманню.

Крім того, згідно з пунктом 10 П(С)БО 11 Зобов`язання - довгострокові зобов`язання відображаються в балансі за їх теперішньою вартістю. Визначення теперішньої вартості залежить від умов та виду зобов`язання. Контролюючим органом при визначенні теперішньої вартості заборгованості по позикам застосовано формулу для одноразового платежу в кінці строку, без урахування необхідності погашення також відсотків за позикою, що є необґрунтованим, оскільки для розрахунку теперішньої вартості позики необхідно врахувати, що майбутні грошові потоки будуть включати не тільки безпосередньо погашення суми заборгованості за тілом кредиту, а й погашення відсотків за кредитом.

На підстав викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з урахуванням положень підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) висновок контролюючого органу про порушення позивачем положень статті 134 ПК України внаслідок не визначення та не відображення фінансового доходу від дисконтування кредиторської заборгованості в момент виникнення заборгованості, та не здійснення амортизації дисконту протягом строку користування на кожну наступну дата балансу, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся є необгрунтованим.

Подібний правовий висновок сформовано в Постанові Верховного суду від 10.09.2021р. у справі № 160/6203/20.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 05.11.2021р.; №00240190701; №00240260701; №00240240701; №00240230701, належним чином під час судового розгляду не довів, у зв`язку з чим позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги є безпідставними, спростовуються веденим вище та не впливають на правомірність висновків суду першої інстанції, зміст апеляційної скарги містить виключно суб`єктивне бачення відповідачем обставин справи, які розглянуто судом першої інстанції та надано належну правову оцінку, а також не зазначено в чому полягає невірність застосування судом норм матеріального права, які саме норми та яким чином було порушено чи неправильно застосовано, а відтак, підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції відсутні.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2022 по справі № 520/1832/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя І.С. ЧалийСудді В.В. Катунов І.М. Ральченко Повний текст постанови складено 10.04.2023 року