Окрема думка

від 27.03.2023 по справі 729/1248/18

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

Справа № 729/1248/18

Провадження № 1?кп/991/167/19

ОКРЕМА ДУМКА

судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1

на вирок від 27.03.2023

27 березня 2023 рокум. Київ

1. Зміст прийнятого судового рішення

Вироком Вищого антикорупційного суду від 27.03.2023 ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України), та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади на строк 3 роки, з конфіскацією всього належного йому майна.

2. Стисла позиція щодо ухваленого рішення

Загалом поділяючи мотиви та висновки, викладені в ухваленому судом вироку, вважаю за необхідне висловити заперечення та викласти відповідне правове обґрунтування своєї позиції щодо призначеного судом покарання у виді позбавлення волі.

3. Мотиви окремої думки

Призначаючи обвинуваченому покарання, суд, відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених ст. 65 КК України, враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, всі обставини справі в їх сукупності, а також дані про особу обвинуваченого, його вік і стан здоров`я, обставини, які обтяжують та пом`якшують покарання.

Разом із цим, згідно з ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, тому особі, яка вчинила злочин, має бути визначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Під час судових дебатів прокурор прохав призначити ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади на строк 3 роки, з конфіскацією всього належного йому майна.

Вироком Вищого антикорупційного суду від 27.03.2023 ОСОБА_2 визнано винним у тому, що, будучи суддею Баришівського районного суду Київської області, тобто службовою особою, яка займає відповідальне становище, за позитивне вирішення двох цивільних справ, які перебували у його провадженні, обвинувачений прохав надати йому неправомірну вигоду в особливо великому розмірі - 578 711 грн. Після отримання частини неправомірної вигоди у розмірі 2 500 доларів США (69 959 грн) ОСОБА_2 було затримано правоохоронними органами. Зазначені дії ОСОБА_2 кваліфіковано за ч. 4 ст. 368 КК України за особливо кваліфікуючими ознаками: 1) вчинення злочину особою, яка займає відповідальне становище, та 2) неправомірна вигода в особливо великому розмірі.

При визначення міри покарання колегією суддів враховано вік засудженого, якому на момент ухвалення вироку виповнилося 58 років, його сімейний стан (одружений), відсутність судимостей, характеристик за місцем проживання та за місцем роботи засудженого, відомостей про його стан здоров`я та обставин, які обтяжують або пом`якшують його покарання. Також враховано, що на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога він не перебуває.

Окрім того, у вироці зазначено, що ОСОБА_2 починаючи з 27.06.1996 обіймав посаду судді, а з 04.04.1998 - голови Баришівського районного суду Київської області.

На моє переконання, призначаючи ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі у розмірі наближеному до мінімального, колегія суддів не у повній мірі врахувала ступінь тяжкості корупційного злочину, особу засудженого та їх суспільну небезпечність.

Так, вчинене ОСОБА_2 кримінальне правопорушення відповідно до ст. 12 та примітки до ст. 45 КК України є особливо тяжким корупційним злочином, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 8 до 12 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна.

ОСОБА_2 вчинив закінчений умисний корупційний злочин, суспільна небезпечність якого полягає в посяганні на суспільні відносини, що забезпечують правильну (належну) діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних чи комунальних підприємств, установ чи організацій, а також їх службових осіб, у частині їх непідкупності та фінансування виключно у порядку, встановленому законодавством.

Водночас корупція становить загрозу не лише розвитку держави та стабільності й безпеці суспільства, а й сприяє підриву її демократичних інститутів та цінностей. Поширення корупції має вкрай негативний вплив на формування і діяльність органів держаної влади, підриває довіру громадян до них, зводить нанівець принцип верховенства права та руйнує засади моралі та почуття справедливості в суспільстві. Поширення корупції в Україні, крім того, становить загрозу її демократичному розвитку, конституційному ладу, підриває авторитет України на міжнародній арені, створюючи тим самим безпосередню загрозу національній безпеці.

Суспільна небезпечність вчиненого ОСОБА_2 злочину також полягає у тому, що він вчинений особою, яка має статус судді та, в силу законодавства України, навпаки, повинна була запобігати вчиненню корупційних правопорушень. Отже діями ОСОБА_2 завдано непоправну шкоду авторитету державної влади, зокрема її судовій гілці.

Через дії обвинуваченого та інші схожі випадки суспільство сприймає органи державної влади, як корумповані та упереджені. Корумпованість окремих суддів, яка широко висвітлюється у засобах масової інформації, поглиблює недовіру суспільства до державних інституцій, зокрема судових органів в цілому.

Разом із викладеним, при призначені покарання, суд має враховувати особу обвинуваченого, його відношення до скоєного, поведінку обвинуваченого, наявність/відсутність у нього каяття.

Як вже зазначалося раніше, протягом більш ніж 20 років ОСОБА_2 обіймав посаду судді та більше 18 років - адміністративну посаду голови суду.

Суддя - це насамперед людина, від якої залежить ставлення суспільства до судів загалом і рівень довіри до судової влади. Судова діяльність та поведінка судді має бути взірцем чесного, добросовісного, толерантного, кваліфікованого і справедливого служіння народу України. При цьому, суддя присягає Українському народові, зокрема сумлінно здійснювати повноваження та виконувати обов`язки судді, дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді (стаття 57 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Однак, обвинувачений, порушуючи присягу судді, використовував надану йому владу та службове становище для власного незаконного збагачення.

Як вже зазначалося раніше, санкція ч. 4 ст. 368 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі строком від 8 до 12 років.

З урахуванням положень ст. 50 КК України, яка визначає метою покарання виправлення засудженого, вважаю, що на тривалість покарання у виді позбавлення волі впливає, зокрема наявність/відсутність каяття у обвинуваченого. Отже відсутність каяття свідчить про необхідність більш тривалої ізоляції засудженого від суспільства для його виправлення.

Щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого, щирий осуд своєї поведінки, бажання виправити ситуацію, що склалася, та виявляє готовність нести покарання. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.

У зв`язку з наведеним, щире каяття це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, і це об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.

Під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_2 заявив, що щиро розкаюється у тому, що прийняв від заявника пропозицію на отримання неправомірної вигоди, однак згадане сталося в результаті провокації на вчинення злочину. Попри очевидні та переконливі докази самого факту отримання неправомірної вигоди не визнав.

Разом з цим, судом встановлено відсутність будь-якої провокації. Отже, ОСОБА_2 , заявляючи про каяття, своєї провини фактично не визнав, висловлю жаль не з приводу вчиненого, а у зв`язку із його викриттям та намагаювся уникнути справедливого покарання за вчинення особливо тяжкого злочину, перекладаючи свою провину на заявника та правоохоронні органи.

Під час судового розгляду досліджувалися матеріали негласних слідчих (розшукових) дій, а саме аудіо ?, відеоконтролю особи, які дозволили колегії суддів безпосередньо сприймати обставини зустрічей обвинуваченого із заявником (зміст розмов, контекст і характер висловлювань та фраз співрозмовників, їх вирази обличчя, рухи, жести тощо), з яких стало очевидним, що прийняття ОСОБА_2 пропозиції отримання неправомірної вигоди не було для нього чимось надзвичайним. Та легкість з якою ним було прийнято цю пропозицію, манера триматися під час обговорення обставин вчинення злочину та спосіб визначення розміру неправомірної вигоди вказують на те, що зазначена «ділова практика» для нього є звичайною. Тому 20?тирічний стаж на посаді судді не може прийматися судом однозначно як обставина, яка з позитивного боку характеризує обвинуваченого.

В якості обставини, яка додатково негативно характеризує обвинуваченого, необхідно враховувати таке.

У судовому засіданні, висловлюючи жаль з приводу свого викриття, ОСОБА_2 зазначив, що зустрівся із заявником на прохання іншого судді (називати його відмовився), який попрохав обвинуваченого «допомогти» заявнику та запевнив у його порядності. Але, на превеликий жаль ОСОБА_2 , заявник виявився викривачем. Отже, обвинувачений, вже будучи викритим у вчинення особливо тяжкого злочину та представши перед судом, заявив, що у його розумінні заявник був би порядним, якби надав йому неправомірну вигоду та не повідомив про це правоохоронним органам.

Зазначене вище характеризують ОСОБА_2 як небезпечну для суспільства особу, схильну до вчинення корисливих злочинів та маючу глибоку деформацію життєвих принципів і орієнтирів.

Також вважаю за необхідне звернути особливу увагу на характер та обставини вчинення скоєного ОСОБА_2 злочину. Так, характер дій та рішень, якими обумовлювалось одержання обвинуваченим неправомірної вигоди, стосувались одного із основоположних прав, передбачених Конституцією України, а саме права власності фізичних та юридичних осіб, зокрема: 1) ОСОБА_3 , на майно якої обвинувачений наклав арешт, та пообіцяв заявнику «оперативно» стягнути з ней 1 306 767 грн; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Лубенське шляхово-будівельне управління № 9», на майно якого обвинувачений теж наклав арешт, та пообіцяв заявнику «оперативно» задовольнити позов ОСОБА_4 про стягнення з Товариства боргу у розмірі 11 011 198,20 грн.

Отже, обвинувачений вчинив злочин, використовуючи владу та повноваження, якими наділяються судді, фактично перетворивши здійснення правосуддя на торгівлю судовими рішеннями, що безсумнівно свідчить про особливий цинізм, аморальність та викривлені підходи до здійснення ним правосуддя.

Такі дії судді, на мою думку, свідчать не тільки про умисне нехтування вимогами антикорупційного законодавства та правилами суддівської етики, але й очевидно підривають віру громадян у можливість суддів неупереджено та незалежно від будь?якого незаконного впливу здійснювати правосуддя на основі свого внутрішнього переконання, виходячи із суддівського розсуду, керуючись при цьому виключно Конституцією та законами України. Як наслідок, пересічні громадяни, уповноважені представники юридичних осіб не відчувають належної поваги до судової системи, мають заздалегідь сформовану думку про корумпованість та упередженість суддів, що жодним чином не сприяє утвердженню законності і верховенства права в Україні.

У цьому контексті важливим є те, що довіра до судової системи, а також до її авторитету в питаннях моралі, чесності та непідкупності судових органів займає першочергове місце в сучасному демократичному суспільстві, а тому на державу покладається особливий обов`язок належним чином, в тому числі засобами кримінального впливу, реагувати на дії осіб, які цю довіру підривають.

Окрім цього, не варто залишати поза увагою той факт, що обвинувачений ОСОБА_2 з 04.04.1998 обіймав адміністративну посаду - голови Баришівського районного суду.

Так, повноваження голови суду визначені статтею 24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до приписів якої, голова місцевого суду, зокрема, представляє суд як орган державної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами; визначає адміністративні повноваження заступника голови місцевого суду; контролює ефективність діяльності апарату суду; забезпечує виконання рішень зборів суддів місцевого суду; сприяє виконанню вимог щодо підвищення кваліфікації суддів місцевого суду тощо.

Отже, на обвинуваченого, як на голову суду, тобто особу, яка наділена адміністративними повноваженнями, покладене також організаційне керівництво діяльністю суду. Головна мета такого керівництва - забезпечення злагодженості в роботі апарату суду, створення сприятливих умов для відповідального ставлення усіх працівників до своїх службових обов`язків і на цій основі - виконання судом покладених на нього завдань по здійсненню правосуддя. Цій меті повинні слугувати правильний підбір, навчання і виховання кадрів, чіткий розподіл обов`язків між працівниками, добре продумане планування роботи, дійовий контроль і перевірка виконання.

Вищевикладене у сукупності із фактом довготривалого перебування обвинуваченого на посаді голови Баришівського районного суду, на моє глибоке переконання, додатково підтверджує необхідність збільшеного («подвійного») обов`язку для ОСОБА_2 бути взірцем, авторитетом, а також демонстрування високих стандартів поведінки з метою укріплення суспільної довіри до суду, чого, як встановлено за результатами судового розгляду, обвинуваченим не зроблено, а, навпаки, своїми незаконними діями останній фактично підриває авторитет посади судді та дискредитує судову владу (правосуддя) загалом.

4. Висновок

З огляду на викладене та беручи до уваги дані про особу обвинуваченого, його вік і задовільний стан здоров`я, відсутність каяття, обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання, суспільну небезпечність вчиненого ним корисливого корупційного злочину, а також особливу цінність суспільних відносин, які були поставлені обвинуваченим під загрозу та яким була завдана шкода внаслідок вчинення злочину, розмір неправомірної вигоди, вважаю, що виправлення ОСОБА_2 можливе тільки в умовах тривалої ізоляції від суспільства, тому справедливим, необхідним й достатнім для нього є покарання у виді 11 років позбавлення волі.

Суддя Вищого

антикорупційного суду ОСОБА_1