Рішення

від 28.03.2023 по справі 524/4437/22

АВТОЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРЕМЕНЧУКА

Справа № 524/4437/22

Провадження №2/524/242/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.03.2023 року Автозаводський районний суд м. Кременчука в складі:

головуючого судді Предоляк О.С.,

при секретарі судового засідання Лапік К.В.,

за участю представника позивача - ОСОБА_1 , третьої особи ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кременчуці цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи,які незаявляють самостійнихвимог щодопредмета спору ОСОБА_2 ,Автозаводська районна адміністрація Кременчуцькоїміської радиКременчуцького районуПолтавської області,про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, шляхом зняття з реєстрації та виселення,

В С Т А Н О В И В

У серпні 2022 року ОСОБА_3 звернулась до суду із вказаним позовом та, остаточно визначившись у позовних вимогах, просила усунути перешкоди в користуванні житловим приміщенням шляхом зняття з реєстраційного обліку та виселення без надання іншого житла ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог вказувала, що є власником квартири АДРЕСА_1 . Право власності на вказану квартири набуте нею за наслідками участі на торгах з примусової реалізації, організатором яких виступало ДП «Сетам».

Після набуття права власності вирішила змінити вхідні замки. Проте, 21.05.2021 року її представник ОСОБА_5 повідомив, що при спробі заміни замків двері відчинив не знайомий чоловік, який повідомив, що є сином власника житла ОСОБА_2 та фізично не дав можливості провести заміну замків, а також не надав доступу до квартиру. З приводу конфліктної ситуації викликано поліцію та за результатами її звернення зареєстроване кримінальне провадження.

Вважає, що факт проживання та реєстрації ОСОБА_4 у квартирі унеможливлює реалізацію її прав на володіння, користування, та розпорядження належним їй майном. Як на правові підстави своїх вимог позивач посилався на статті319,391 ЦК України.

Ухвалою суду від 20.12.2022 року відкрито провадження у справі та встановлено загальний порядок розгляду справи.

31.01.2023 року третьою особою ОСОБА_2 подані письмові пояснення. Зазначає, що квартира вибула з її власності незаконним шляхом. У неї наявні документи на квартиру, а саме договір купівлі-продажу та технічний паспорт. Вважає, що рішення суду про стягнення заборгованості на користь АТ «УкрСиббанк» не набрало законної сили, у неї відсутня заборгованість перед банком, а подальші виконавчі дії сфальсифіковані. Крім того, на час продажу квартири діяв мораторій на продаж іпотечного житла. Вказує, що квартира є її єдиним житлом та придбана для проживання сина. Комунальні послуги за квартиру сплачуються кожен місяць та заборгованість відсутня.

09.02.2023 року відповідачем ОСОБА_4 подано відзив на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що з 23.02.2008 року зареєстрований та постійно проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 .Вказану квартирупридбала йогомати взявшикредитні кошиу АТ«УкрсибБанк».Більшу частинузаборгованості закредитним договоромйого матисплатила.Він бувпоручителем закредитним договором.

Ухвалою суду від 23.02.2023 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 позов підтримує, просить задовольнити з підстав викладених в позовній заяві. Зазначає, що проживання та реєстрація відповідача перешкоджає позивачу вільно розпоряджатись своєю власністю.

Третя особа ОСОБА_2 у задоволенні позову просить відмовити з підстав викладених у письмових поясненнях.

Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання не з`явився, про день, місце та час розгляду справи повідомлявся належним чином.

Представник третьої особи Автозаводської районна адміністрація Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, керівництво просить розглянути справи без участі їх представника.

Вислухавши пояснення представника позивача, третьої особи, допитавши свідка, дослідивши матеріали справи та справи № 524/4335/15-ц, суд приходить до наступного висновку.

ОСОБА_3 звернулась до суду з вказаним позовом, зазначаючи, що факт проживаннята реєстрації ОСОБА_4 у квартиріунеможливлює реалізаціюїї правна володіння,користування,та розпорядженняналежним їймайном.

На підтвердження позовних вимог позивач долучила правовстановлюючі документи на нерухоме майно, відповідь Кременчуцького РУП ГУ НП в Полтавській області, витяг з Єдиного реєструдосудових розслідуваньтаматеріали кримінальногопровадження № 12021175500000764 за ч.1 ст. 356 КК України. Також зазначила, що факт створення перешкод у користуванні власністю буде доводити показами свідків.

Судом встановлено, що 17.03.2021 року ОСОБА_3 на прилюдних торгах придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , а 30.04.2021 року вона зареєструвала своє право власності на квартиру.

Свідоцтво про право власності видане 30.04.2021 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області відповідно до ст. 61 ЗУ «Про виконавче провадження», ст. 47 ЗУ «Про іпотеку» та на підставі акта приватного виконавця про реалізацію предмету іпотеки, складеного приватним виконавцем виконавчого округу Полтавської області Гречин Н.В. 09.04.2021 року.

Як вбачається з інформації про лот продажу вказаної квартири зазначено про її обтяження, а саме, що згідно відповіді Автозаводської районної адміністрації у квартирі зареєстрована 1 особа (а.с. 19).

В ході судового розгляду судом встановлено, що у вказаній квартирі з 2008 року зареєстрований та проживає ОСОБА_6 , який вселився як член сім`ї попереднього власника ОСОБА_2 .

Допитаний у судовому засідані свідок ОСОБА_5 суду показав, що є представником ОСОБА_3 за довіреністю щодо припинення обтяжень щодо належної їй квартири за адресою: АДРЕСА_2 . 21.05.2021 року прибув за вказаною адресою з метою змінити дверні замки. Оскільки двері квартири ніхто не відчиняв викликав аварійну службу відкривання замків та працівників поліції. Пізніше дері квартири відчинив ОСОБА_4 та повідомив, що він проживає у вказаній квартирі як син власника та фізично не давав провести заміну замків. За результатми звернення до поліції у єдиниому реєстрі досудових розслідувань зареєстроване кримінальне провадження. В подальшому власником житла ОСОБА_3 вирішено захищати свої права у судовому порядку.

Як вбачається з листа Кременчуцького РУП ГУ НП в Полтавській області від 26.04.2022 року № 115-АЗ/115/107/03-2022 (а.с. 15) виклик ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровано до ЄО № 124444 від 25.05.2021 року. Відомості внесені до ЄРДР № 12021175500000764 за ч.1 ст. 356 КК України, що також підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань. (а.с. 21).

Статтею 41 Конституції Українивстановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннямистатті 47 Конституції Україникожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до зак ону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

За змістом частини першоїстатті 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першоюстатті 316 ЦК Українивизначено, що право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із частиною першоюстатті 317 ЦК Українивласнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно достатті 328 ЦК Україниправо власності на нерухоме майно набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За приписами частини першоїстатті 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною першоюстатті 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з положеннямистатті 391 ЦК Українивласник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Право користування чужим майном передбачено устаттях 401-406 ЦК України.

У частині першійстатті 401 ЦК Українипередбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Відповідно до частини другоїстатті 405 ЦК Україничлен сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Устатті 406 ЦК Україниврегульовано питання припинення сервітуту. Сервітут припиняється у разі, зокрема припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

На підставі порівняльного аналізу застосування нормЖК Української РСРтаЦК Україниможливо зробити такі висновки.

У частині першійстатті 156 ЖК Української РСРне визначені правила про самостійний характер права члена сім`ї власника житлового будинку на користування житловим приміщенням, не визначена і природа такого права.

Передбачено право члена сім`ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, що свідчить про похідний характер права користування члена сім`ї від прав власника.

Зазначена правова норма житлового законодавства не передбачає і самостійного характеру права користування житловим приміщенням, не визначає його речову чи іншу правову природу.

Проте, відповідно до частин першої та другоїстатті 405 ЦК Україничлени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

У постановах Верховного Суду України: від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15-ц та постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц (провадження № 61-29520св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц (провадження № 61-17372св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Як встановлено судом відповідач по справі не є членом сім`ї нового власника житла, не веде з позивачем спільного господарства, однак з 23.02.2008 року зареєстрований та проживає у спірній квартирі, як член сім`ї попереднього власника, несе витрати по сплаті комунальних послуг.

Спірне житлове приміщення ОСОБА_3 придбане на прилюдних торгах 17.03.2021 року з зазначенням про його обтяження реєстрація за вказаною адресою однієї особи (а.с. 19).

Отже, позивач достеменно обізнана, що у спірній квартирі зареєстрована інша особа та про ризики, пов`язані з придбанням спірної нерухомості, оскільки про це зазначено у інформації про лот продажу.

Відповідно достатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободта протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі крім інших прав право на повагу до її житла.

Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).

Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (див. рішення від 18 грудня 2008 р. у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, п. 47).

Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, п. 56, ECHR 2009-...).

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.

Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі Спорронґ і Льоннрот проти Швеції будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися згідно із законом, воно повинне мати легітимну мету та бути необхідним у демократичному суспільстві. Якраз необхідність у демократичному суспільстві і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути відповідними і достатніми; для такого втручання має бути нагальна суспільна потреба, а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Крім того, 03 червня 2014 року прийнятоЗакон України N 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", яким запроваджено мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, а саме: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зістаттею 4 Закону України "Про заставу"та/або предметом іпотеки згідно зістаттею 5 Закону N 898-IV, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі N 753/12729/15-ц (провадження N 14-317цс18) зазначила, що правовий висновок Верховного Суду України про належне застосуваннястатті 40 Закону N 898-IVтастатті 109 ЖК УРСР, викладений у постановах від 22 червня 2016 року у справі N 6-197цс16 та від 21 грудня 2016 року у справі N 6-1731цс16, є законним та обґрунтованим, враховує вимоги як вітчизняного, так і міжнародного законодавства про дотримання положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції та практики ЄСПЛ, а також ураховує, що такі обмеження неволодіючого власника встановлені законом, вони є необхідними в демократичному суспільстві та застосовуються з дотриманням балансу інтересів сторін спірних правовідносин, оскільки наявні інші ефективні способи захисту прав неволодіючого власника.

Позивачем не доведено, що відповідач реалізуючи своє право користування як член сім`ї колишнього власника з 2008 року, порушує права дійсного власника майна, реалізує своє право на шкоду правам та інтересам ОСОБА_3 .

Матеріали кримінального провадженні надані позивачем на підтвердження позовних вимог не відносяться до предмету спору та не можуть бути допустимими доказами по справі, оскільки одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Доводи третьої особи щодо відсутності боргу та незаконних дій щодо її нерухомості є неспроможними. Так, судом досліджені матеріали справи № 524/4335/15-ц та встановлено, що рішення Автозаводського районного суду м.Кременчука від 12.10.2015 року набрало законної сили. ОСОБА_2 не долучила до матеріалів справи відомостей щодо відсутності боргу на момент ухвалення рішення суду, нею не визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, не оскаржувались виконавчії дії та реалізація нерухомого майна на прилюдних торгах, тощо.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про усунення перешкод в користуванні шляхом виселення ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 , який зареєстрований та постійно проживає у вказаній квартирі з 2008 року та несе витрати по сплаті комунальних послуг, не підлягають задоволенню, оскільки при задоволенні таких позовних вимог буде порушено справедливий баланс між захистом права власності та захистом права члена сім`ї колишнього власника на користування квартирою.

Позовні вимоги в частині усунення перешкод шляхом зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_4 є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Згідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку; інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства; підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту; підстав на право користування житловим приміщенням.

Наразі позивач не позбавлена можливості як власник нерухомого майна звернутись до органів реєстрації місця проживання з відповідною заявою.

Судові витрати зі сплати судового збору необхідно віднести на рахунок позивача.

Керуючись ст. ст.12, 81, 263-265 ЦПК України,суд

У Х В А Л И В

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи,які незаявляють самостійнихвимог щодопредмета спору ОСОБА_2 ,Автозаводська районна адміністрація Кременчуцькоїміської радиКременчуцького району Полтавськоїобласті,про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, шляхом зняття з реєстрації та виселення - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду шляхом подання в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення суду апеляційної скарги.

Оскільки в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.С. Предоляк