Постанова

від 01.11.2007 по справі 3/173-07-5250

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

3/173-07-5250

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"01" листопада 2007 р. Справа № 3/173-07-5250

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді   В.Б.Туренко

суддів Л.І. Бандури,  на підставі розпорядження  голови суду № 127

                                          від  4.10.2007р. „Про заміну судді”

          Л.В. Поліщук

при секретарі судового засідання –  О.О.Соломахіній

за участю представників сторін:

від позивача – С.А.Уманський

від відповідача – О.В. Батранюк

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги

ТОВ  „БАМ-Агросервіс”  м. Одеса, ТОВ  „СІДЕКС-ГРЕЙН”  м. Миколаїв

на  рішення господарського суду Одеської області від 20.08.2007р.

у справі № 3/173-07-5250

за позовом   ТОВ  „СІДЕКС-ГРЕЙН”  м. Миколаїв

до ТОВ  „БАМ-Агросервіс”

про стягнення 21187.22грн.

                                                          встановив:

          ТОВ „СІДЕКС-ГРЕЙН” 18 червня 2007 року звернулось з позовом до        ТОВ  „БАМ-Агросервіс” про стягнення 21187.22грн.,  у т.ч. 11312.00грн. –залишок передплати за непоставлений в строк товар;  7635.00грн. –пені за прострочення поставки товару; 1011.20грн. –інфляційних  збитків, 318.40грн. - 3% річних та 910.62грн. –штрафні санкції за весь час користування чужими грошовими коштами. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання договору поставки    № 2102 від 21.02.2006р., укладеному між сторонами, ТОВ „СІДЕКС-ГРЕЙН” 27.02.2006р. здійснило часткову попередню оплату товару в сумі 28280.00грн. а  ТОВ „БАМ-Агросервіс” свої зобов'язання по поставці сіялки зернової вартістю 141400.00грн. не виконав, суму передплати повернув частково 18.01.2007р. у розмірі 15000.00грн. та 29.03.2007р. в сумі 1968.00грн., залишок 11312.00грн. не повернутий, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним  позовом ( а.с.2-5,17).

              Заперечуючи проти позову,  відповідач послався на те, що сума передплати повернута позивачу з урахуванням п.5.4. договору, тобто з утриманням неустойки у розмірі 10% від неоплаченої суми, оскільки з ініціатив ТОВ „СІДЕКС-ГРЕЙН”  сталося розірвання договору в односторонньому порядку (а.с.44-46).

Рішенням господарського суду Одеської області від 20.08.2007р. (суддя Дґяченко Т.Г.) позов задоволено частково, з ТОВ „БАМ-Агросервіс” на користь ТОВ „СІДЕКС-ГРЕЙН” стягнуто 11312.00грн. основного боргу, 929.98. –суми інфляційних, 306.97грн. –3% річних, 765.26грн. –штрафні санкції за весь час користування грошовими коштами та 207.29грн. –судових витрат. В іншій частині позову відмовлено. Рішення мотивовано тим, що залишок попередньої оплати за непоставлений товар підлягає поверненню повністю, згідно п.2 ст.693 ЦК України. Щодо стягнення інфляційних, 3% річних, штрафних санкцій, то судом ці суми стягнуті частково з урахуванням того, що обов'язок відповідача повернути суми, отриманої раніше передплати, виник 7.11.2006р., тоді як позивачем вони нараховані за період з 31.10.2006р. Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення пені в сумі 7635.00грн. за прострочення поставки товару, передбаченої п.5.3. договору, суд дійшов висновку, що зобов'язання для позивача „втратило інтерес” значно раніше ( в серпні 2006 року) ніж це зазначено  у письмовому  повідомленні від 23.10.2006р. за № 23/10, і позивач умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання з боку відповідача (а.с.59-61).

            Не погодившись із рішенням суду, ТОВ „БАМ-Агросервіс” 29.08.2007р. звернулось з апеляційною скаргою, в якій просило його скасувати, у позові відмовити, посилаючись на те, що суд не розглянув всебічно, повно і об'єктивно всі обставини справи в їх сукупності, чим порушив норми матеріального та процесуального права.

               ТОВ „СІДЕКС-ГРЕЙН” 3.09.2007р. також звернулось з апеляційною скаргою, в якій просило рішення змінити  в частині відмови у стягнення пені в сумі 7635.00грн. за прострочення поставки товару, позов в цій частині задовольнити, посилаючись на невідповідність висновку суду приписам ст.616 ЦК України. У письмових запереченнях на апеляційну скаргу відповідача, позивач зазначив про безпідставність та необґрунтованість доводів ТОВ „БАМ-Агросервіс”, у зв'язку з чим просив скаргу останнього залишити без задоволення.

           Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг, виходячи із наступного.

            21 лютого 2006 року між сторонами укладено договір поставки № 2102, за умовами якого постачальник –ТОВ „БАМ-Агросервіс” зобов'язалось передати у власність покупця –ТОВ „СІДЕКС-ГРЕЙН”, а останній прийняти та оплатити  сіялку зернову Great Plains NT 24ft в комплекті, найменування, кількість, ціна, вартість, вимоги по якості, комплектності, порядок, строки поставки і оплата товару зазначаються у специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору. Загальна сума договору 141400.00грн.  Умови поставки відповідно з Правилами Інкотермс –2000 (а.с.18-20). Згідно специфікації № 1 до вказаного договору від 21.02.2006р., покупець повинен був здійснити попередню оплату у розмірі 20% - 28280.00грн., кінцевий розрахунок –113120.00грн. в момент підписання акту прийому-передачі товару, право власності на який переходить після 100% оплати  та підписання актів прийома-передачі. Умовами поставки сторони визначили EXW склад постачальника – с. Хлебодарське Біляївського р-ну. Строк поставки до 5.03.2006р. (а.с.21).

            Платіжним дорученням № 20  від 24.02.2006р. ТОВ „СІДЕКС-ГРЕЙН” перерахувало на рахунок ТОВ „БАМ-Агросервіс” авансовий платіж в сумі 28280.00грн., які були зараховані на рахунок останнього 27.02.2006р. (а.с.27), тобто, ТОВ „СІДЕКС-ГРЕЙН” виконало свій обов'язок  щодо здійснення попередньої оплати товару.

           Відповідно до умов „EXW” Правил Інкотермс –2000 статті А.4.,  продавець зобов'язаний надати товар у розпорядження покупця  в названому місці поставки без завантаження на будь-який приймаючий транспортний засіб, в узгоджений день чи в межах погодженого періоду; статті А.7., продавець зобов'язаний дати покупцю достатнє повідомлення щодо часу і місця, коли і де товар буде наданий у розпорядження останнього; статті Б.4., покупець зобов'язаний прийняти поставку товару, як тільки її здійснено у відповідності із статтями А.4. і А.7.

       При вирішенні даного спору встановлено, що відповідач не здійснив поставку сіялки до 5.03.2006р., у зв'язку  з чим позивач листом за вих. № 4 від 29.03. 2006р. переніс строк поставки на 30.08.2006р. Не виконав своїх зобов'язань продавець і 30.08.2006р. З пояснень представника відповідача наданих у судовому засіданні апеляційної інстанції вбачається, що останній не інформував покупця про можливість прийняття товару у своє розпорядження, але вважає відсутнім з боку продавця будь-яких порушень умов договору, оскільки договором та специфікацією було визначено місце поставки, але покупець за товаром не прибув. Судова колегія не приймає такі доводи до уваги, оскільки договором та специфікацією визначались лише умови поставки (EXW Правил Інкотермс –2000), що в  свою чергу не свідчить про фактичне виконання продавцем умов договору та вищенаведених Правил Інкотермс –2000, відповідно до яких термін EXW означає –продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання щодо поставки, в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця  на площах свого підприємства чи в іншому названому місці, без здійснення митного очищення товару для експорту та завантаження його на будь-який приймаючий транспортний засіб.

            Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо не виконання ТОВ „БАМ-Агросервіс” свого обов'язку передати товар                          ТОВ „СІДЕКС-ГРЕЙН”.

            Відповідно до частини 2 ст.693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

            На вимогу позивача від 23.10.2006р., відповідач перерахував на рахунок ТОВ „СІДЕКС-ГРЕЙН” платіжними дорученнями № 16 від 18.01.2007р. на суму 15000.00грн. та № 108 від 29.03.2007р. на суму 1968.00грн., здійснивши таким чином повернення  попередньої оплати частково, в загальній сумі 16968.00грн., решту суми 11312.00грн. утримав як неустойку у розмірі 10% від несплаченої суми (113120.00 - сума остаточного розрахунку, згідно специфікації) за розірвання договору покупцем в односторонньому порядку, згідно п.5.4. договору. Однак, такі дії позивача суперечать приписам ст.693 ЦК України і взагалі такий залік (утримання) не передбачений законодавством України.

               Отже, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що сума передплати підлягає поверненню повністю.

             Згідно із ч.3 ст.693 ЦК України, на суму попередньої оплати нараховуються  проценти за користування чужими  грошовими коштами, відповідно до ст.536 цього Кодексу. Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

               Суд першої інстанції обґрунтовано  задовольнив частково вимоги щодо стягнення інфляційних, 3% річних та процентів за користування чужими грошовими коштами, здійснивши перерахунок у відповідності із умовами договору та вимогами ч.6 ст.232 ГК України, ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне  виконання грошових зобов'язань”,  який не оспорений сторонами.

                 Щодо заявлених вимог про стягнення пені в розмірі 7635.00грн., то судова колегія зазначає слідуюче.

                Пунктом 5.3. договору сторони передбачили, що за порушення строків поставки товару постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% від ціни партії товару за кожен день прострочки.

                Відмовляючи у задоволенні позову в цій частині, суд першої інстанції з посиланням на ст.616, 620 Цивільного кодексу України, зазначив про відсутність доказів дій з боку позивача, які б свідчили про його намагання отримати предмет договору та скористатися своїм правом вимоги. З листа адресованого відповідачу за № 4 від 19.03.2007р. вбачається, що „сфера діяльності” ТОВ „СІДЕКС-ГРЕЙН” змінилась ще у серпні 2006 році, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що зобов'язання  для позивача „втратило інтерес” значно раніше ніж це зазначено у письмовому повідомленні  від 23.10.2006р. за № 23/10, і позивач умисно або з необережності сприяв збільшенню розмірі збитків, завданих порушенням зобов'язання  з боку відповідача.

            Але судова колегія вважає, що такий висновок зроблений судом без витребування та ретельного дослідження доказів щодо зміни сфери діяльності      ТОВ „СІДЕКС-ГРЕЙН”, а тому є безпідставним. Надаючи відзив на апеляційну скаргу відповідача позивач додав договір № 0305-УСХ/2 від 15.08.2006р. на виконання механізованих сільськогосподарських робіт, укладений між                  ТОВ „Лан-Експорт” (замовник) та ТОВ „СІДЕКС-ГРЕЙН” (виконавець), листування за цим договором, які спростовують висновок суду першої інстанції в цій частині. Крім того, у даному випадку розглядались вимоги про стягнення пені, а не збитків, що не є тотожними поняттями.

             Судовою колегією з'ясовано, що саме з причини неодноразового порушення продавцем строків поставки сіялки, виконання зобов'язання останнім втратило інтерес для покупця, у зв'язку з чим він 23.10.2006р. направив листа відповідачу про повернення попередньої оплати.

              Однак, поряд з вказаним судова колегія відзначає наступне.

              Згідно з ч.1 ст.199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських  відносин, передбачених цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань  учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

     Відповідно до ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені в статті 2 цього Кодексу.

     Згідно ч.1 ст.231 Господарського кодексу України, законом, щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

  Тобто, зазначена норма вказує на імперативний (обов'язковий, що не підлягає змінам у договірному порядку) характер статті закону, якщо в ній установлено розмір штрафних санкцій стосовно окремих видів зобов'язань.

   Відповідно до ч.4 ст.231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі передбаченому договором. При цьому розмір санкції може бути встановлено договором у відсотковому відношенні  до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми  зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

             Тобто, даною нормою встановлений принцип, відповідно до якого, якщо розмір санкції законом не встановлений, сторони в договорі можуть передбачити їх розмір на власний розсуд, але обчислюючи його як у процентному співвідношенні до суми всього зобов'язання або його невиконаної частини, так і в певній (твердій, фіксованій) сумі, а також у кратному відношенні до вартості товарів (робіт, послуг).

             Отже, законодавець цією нормою передбачає, зокрема, можливість встановити в договорі розмір штрафу в певній (твердій, фіксованій) сумі, але не ув'язує   нарахування штрафу із кількістю днів прострочення.

               Виходячи зі змісту ст.ст.546, 548, 549 ЦК України виконання зобов'язання  може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.

                Крім того, відповідно до вимог ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

              Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що  обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України).

            Отже, законодавець цією нормою ув'язує  нарахування пені із кількістю днів прострочення лише за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, а не за порушення строків поставки товару, як це було встановлено п.5.3. договору.

            Таким чином, виходячи  із правового аналізу ч.4 ст.231 ГК України, ст.549 ЦК України, судова колегія вважає, що пеня не відповідає приписам діючого законодавства  в частині встановлення розміру та способу нарахування останньої, а тому саме з цих підстав слід було відмовити у її стягненні, а не з тих  мотивів, що зазначив суд першої інстанції.

            Таким чином, рішення слід залишити без змін, але з інших правових підстав.

            Керуючись ст. ст. 99, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів –

постановила:

     Рішення господарського суду Одеської області від 20.08.2007р. у справі

№ 3/173-07-5250 залишити без змін, а апеляційні скарги –без задоволення.

               Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня набрання постанови законної сили.

          Головуючий суддя                                                     В.Б. Туренко

          Суддя                                                                         Л.І.Бандура

           Суддя                                                                                   Л.В.Поліщук