Постанова

від 04.04.2023 по справі 645/7412/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 645/7412/21 Номер провадження 22-ц/814/186/23Головуючий у 1-й інстанції Ульяніч І.В. Доповідач ап. інст. Хіль Л. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2023 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Хіль Л.М.

суддів: Карпушина Г.Л., Кузнєцової О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Полтава апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах Кабінету Міністрів України на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Харківської загальноосвітньої школи I-III ступенів № 160 Харківської міської ради Харківської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та поновлено на роботі,

в с т а н о в и в: :

У листопаді 2021 року ОСОБА_2 звернувся до місцевого суду із вказаним позовом, у якому прохав визнати незаконним та скасувати Наказ відповідача про відсторонення позивача від роботи та поновити його на роботі, зобов`язати відповідача виплатити позивачу невиплачену заробітну плати за час незаконного відсторонення позивача від роботи.

В обґрунтування позову зазначав, що працює у ХЗОШ І-ІІІ ступенів №160 Харківської міської ради Харківської області на посаді вчителя англійської мови.

Вказував, що у листопаді 2021 року було грубо порушено його конституційне право на роботу з боку відповідача, яке полягало в тому, що у нього постійно незаконно вимагали на роботі медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та обмеження прав працівника щодо повноцінної роботи.

Зазначав, що 08 листопада 2021 року йому відповідачем було вручено Наказ про відсторонення від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Також зауважив, що наказ мотивований тим, що оскільки у нього відсутнє відповідне щеплення та відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров`я України, відповідач відсторонює його від його роботи.

Звертав увагу суду на те, що ні в трудовому контракті, ні в посадовій інструкції, ні в будь-якому іншому документі, що підписані між ним та відповідачем такого зобов`язання з його боку не має, так само, як і не передбачено повноваження відповідача на відсторонення його з роботи з підстав відсутності вищезгаданого щеплення.

Вважає даний наказ незаконним та таким, який підлягає скасуванню.

На момент подачі позову не встановлено окремого порядку законом про відсторонення працівників від роботи з підстав відсутності у них щеплення від КОВІДУ-19. Також звертає увагу суду на положення ст. 46 Кодексу законів про працю, яким передбачені випадки відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом. Отже ні цією статтею, ні іншим законом України не передбачено правової можливості відсторонення працівника від роботи із підстав відсутності у нього щеплення від КОВІДУ-19.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2021 року позов ОСОБА_2 до Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 160 Харківської міської ради Харківської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ директора Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 160 Харківської міської ради Харківської області від 08.11.2021 № 320-к про відсторонення ОСОБА_3 від роботи та поновлено (допущено до роботи) ОСОБА_3 на посаді вчителя англійської мови Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 160 Харківської міської ради Харківської області.

Стягнуто із Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 160 Харківської міської ради Харківської області, на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року.

Стягнуто із Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 160 Харківської міської ради Харківської області, на користь держави судовий збір в сумі 908 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення (допуску) ОСОБА_3 на роботі.

Не погодившись із зазначеним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 , яка діє в інтересах Кабінету Міністрів України, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду змінити в мотивувальній частині.

Апеляційна скарга мотивована тим, що мотивувальна частина оскаржуваного рішення містить виключно аналіз відповідностіКонституції Українита Законам України, нормативно-правових актів Уряду та Міністерства охорони здоров`я України. Рішення містить власні суб`єктивні висновки головуючого судді стосовно процедури введення карантинних обмежень на території України, нібито невідповідності дій вищого органу державної влади вимогамКонституції України. Судом першої інстанції надано оцінку актам Міністерства охорони здоров`я України, повноваженням та процедурі визначення Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, Календаря профілактичних щеплень від COVID-19.

Положення чинногоЦПК Українине наділяють районний суд юрисдикцією щодо надання оцінки нормативно-правовим актам вищого органу виконавчої влади, міністерств та інших суб`єктів владних повноважень. Крім того, надання подібної оцінки в межах розгляду справи про оскарження індивідуального акту, який виник щодо трудових правовідносин конкретної особи, суперечить завданню цивільного судочинства.

Надання судом цивільної юрисдикції оцінки діяльностіКабінету Міністрів Українипід час реалізації повноважень, визначенихЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», діючим актам Уряду, відповідності їхКонституціїта Законам України є порушенням норм процесуального права. Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що усі висновки, які слугували підставою для скасування наказу про відсторонення гуртуються на аналізі нормативно-правових актів Уряду та Міністерства охорони здоров`я України. Тобто, судом не було належним чином оцінено доводи учасників справи в межах предмета спору, а зроблено висновки по суті справи виключно внаслідок власного ставлення до нормативно- правових актів, оцінка яким не має надаватись в межах цивільного судочинства. Не досліджено питання співвідношення трудового інтересу однієї особи порівняно з інтересами невизначеного кола осіб, стосовно захисту життя та здоров`я, які забезпечуються державою. Судом не було застосовано позицію Європейського суду з прав людини про те, що вакцинація є одним із найбільш успішніших та ефективних заходів у сфері охорони здоров`я, мета якої є захист здоров`я окремо ї особи та суспільства в цілому від інфекційного захворювання.

Апелянт також вважає висновки суду першої інстанції щодо порушення процедури введення на території України карантину такими, що зроблені з порушенням норм матеріального права.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Учасники справи будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце слухання справи у встановленому законом порядку, у судове засідання не з`явились та не повідомили причини неявки.

З огляду на положення ч.2 ст.372 ЦПК України вказане не перешкоджає розгляду справи.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 3 квітня 2023 року задоволено клопотання представника КМУ ТрембачаО.С. про проведення судового засідання в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів та ухвалено проводити судове засідання, призначене на15:05 год. 04 квітня 2023 року,в режимівідеоконференції поза межами суду за допомогою власних технічних засобів за його участю, проте підключення до відеоконференції з останнім не представилось за можливе.

Відповідно до ч.5 ст. 212 ЦПК України ризики технічної неможливості участі в відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

За таких обставин, колегія суддів не вбачає перешкод щодо розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_2 з 29 серпня 2019 року працює вчителем англійської мови Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 160 Харківської міської ради Харківської області.

10 вересня 2021 року протоколом № 1 наради вчителів при директорові Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 160 Харківської міської ради Харківської області ухвалено вчителям та працівникам закладу взяти інформацію щодо Постанови № 1236 та 677 до уваги, надавати сертифікати або довідки про щеплення від гострої респіраторної інфекції COVID-19, результат тестування або одужання особи від зазначеної хвороби медичній сестрі для обліку.

Із даним протоколом були ознайомлені всі працівники школи, в тому числі і позивач.

28 вересня 2021 року протоколом № 5 наради вчителів при директорові Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 160 Харківської міської ради Харківської області ухвалено взяти інформацію та постанову від 20.10.2021 № 1096, яка набрала чинності з 27 жовтня 2021 року до уваги та виконання.

Із копії наказу директора Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 160 Харківської міської ради Харківської області №320-к від 08 листопада 2021 року вбачається, що ОСОБА_2 , вчителя англійської мови відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року за ухилення від проходження обов`язкового медичного огляду та у зв`язку з ухиленням від обов`язкового профілактичного щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19 до проходження вакцинації та медичного огляду без збереження заробітної плати.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин положень Постанови Кабінету Міністрів України та необхідність вирішення спору на підставі норм статей 43, 64, 92 Конституції, з огляду на те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти COVID-19.

Однак з такими висновками, в частині мотивів суду першої інстанції, апеляційний суд погодитись в повній мірі не може виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується . За змістом частини другої цієї статті держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (частина четверта вказаної статті).

Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Термін «законодавство» досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV «Перехідні положення»). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21КЗпП України (рішення від 09 липня 1998 року №12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України,декрети і постанови Кабінету Міністрів України,прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

У рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що «обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватисявиключно законом- актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такогообмеження підзаконним актом суперечитьстаттям 1, 3, 6, 8, 19, 64Конституції України» (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 Цивільного кодексу України якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України № 2801-XII «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі - Закон № 2801-XII) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон України від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон № 1645-ІІІ) визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремихпрофесій,виробництв таорганізацій,діяльність якихможе призвестидо зараженняцих працівниківта (або)поширення нимиінфекційних хвороб,підлягають обов`язковимпрофілактичним щепленнямтакож протиінших відповіднихінфекційних хвороб.У разівідмовиабоухилення від обов`язкових профілактичних щепленьу порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Профілактичні щеплення проводятьсяпісля медичного огляду особив разівідсутності у неї відповідних медичних протипоказань(речення перше частини шостої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України від 24 лютого 1994 року № 4004-XII «Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення» (далі - Закон № 4004-XII) та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затверджена наказом МОЗ від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).

Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, якіухиляютьсявід обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону № 4004-XII).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - цеписьмовий організаційно-розпорядчий документДержавної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, якінеобґрунтовано відмовилисьвід профілактичного щеплення,передбаченого Календаремпрофілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66право внесення подання про відсторонення від роботиабо іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21 (провадження №14-82цс22) зазначено, що «положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону №4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленнямвід проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника».

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про помилковість висновків суду першої інстанції в мотивувальній частині рішення про те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти COVID-19.

Тому рішення суду підлягає зміні на підставі пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Апеляційний суд відхиляє аргументи апеляційної скарги щодо порушенням судом першої інстанції юрисдикційності даного спору.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 , звертаючись із цим позовом, просив визнати незаконним та скасувати наказу директора Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 160 Харківської міської ради Харківської області №320-к від 08 листопада 2021 року, у якому він працює на посаді вчителя англійської мови, про відсторонення від роботи.

За статтею 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства

Отже цей спір є виключно трудовим, у зв`язку з чим повинен вирішуватись за правилами цивільного судочинства.

Проведений судом першої інстанції в мотивувальній частині аналіз нормативно-правових актів Кабінету Міністрів та Міністерства охорони здоров`я України не перетворює спір в публічно-правовий, тому доводи апеляційної скарги про таке, є необґрунтованими.

Рішення суду першої інстанції в іншій частині апелянтом не оскаржується, а тому в силу ст. 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах Кабінету Міністрів України задовольнити частково.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2021 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий суддя : Л.М. Хіль

Судді: Г.Л. Карпушин

О.Ю. Кузнєцова