Постанова

від 11.04.2023 по справі 140/2728/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2023 рокуЛьвівСправа № 140/2728/19 пров. № А/857/414/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді :Кухтея Р.В.,

суддів :Носа С.П., Шевчук С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Волинської митниці Держмитслужби на додаткове рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2022 року (ухвалене головуючим-суддею Валюхом В.М. в порядку письмового провадження у м. Луцьку) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гірута» до Волинської митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування рішень,

в с т а н о в и в :

У вересні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Гірута (далі ТзОВ Гірута, Товариство, позивач) звернулося в суд із зазначеним позовом до Волинської митниці Держмитслужби (далі відповідач), в якому просило визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA205110/2019/000524/2 від 10.06.2019, №UA205110/2019/000556/2 від 24.06.2019, №UA205110/2019/000580/2 від 03.07.2019, №UA205110/2019/000983/2 від 01.08.2019, №UA205110/2019/001162/2 від 14.08.2019, №UA205110/2019/001126/2 від 19.08.2019.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 04.11.2019 позовні вимоги були задоволені повністю.

Восьмим апеляційним адміністративним судом рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04.11.2019 по справі №140/2728/19 було скасовано та прийнято постанову від 18.05.2020, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.03.2021 рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04.11.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.05.2020 було скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді, рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 15.12.2021, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.04.2022, позовні вимоги були задоволені повністю. Визнано протиправними та скасовано рішення Волинської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів №UA205110/2019/000524/2 від 10.06.2019, №UA205110/2019/000556/2 від 24.06.2019, №UA205110/2019/000580/2 від 03.07.2019, №UA205110/2019/000983/2 від 01.08.2019, №UA205110/2019/001162/2 від 14.08.2019, №UA205110/2019/001126/2 від 19.08.2019, стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці Держмитслужби на користь ТзОВ Гірута судовий збір в розмірі 12494,08 грн.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 09.09.2022 замінено у цій справі боржника з виконання виконавчого листа Волинського окружного адміністративного суду від 17.08.2022 №9327/2022 - Волинську митницю Держмитслужби (ідентифікаційний код 43350888) на правонаступника Волинську митницю (ідентифікаційний код ВП 43958385).

16.11.2022 ТзОВ Гірута подало заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення з Волинської митниці (ідентифікаційний код 43958385) судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги в розмірі 24989,00 грн.

Додатковим рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 28.11.2022 заяву було задоволено повністю.

Не погодившись з додатковим рішенням суду першої інстанції, Волинська митниця подала апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити Товариству у задоволенні заяви повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 15.12.2021 на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача було стягнуто судовий збір, сплачений за подання саме позовної заяви в загальній сумі 12498,08 грн відповідно до платіжних доручень №166 від 02.09.2019 в сумі 3420,25 грн, №176 від 16.09.2019 в сумі 9073,83 грн. Тобто, судом першої інстанції саме на підставі поданих Товариством доказів було встановлено понесені позивачем судові витрати, розподіл яких було здійснено у рішенні. Відтак, скаржник зазначає про відсутність правових підстав для задоволення заяви представника позивача про ухвалення додаткового рішення у даній справі.

Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.

Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а додаткове рішення без змін, виходячи з наступного

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки суд касаційної інстанції не змінив судові рішення та не ухвалив нового рішення, а повернув адміністративну справу на новий розгляд, а тому згідно ч.6 ст.139 КАС України Верховний Суд не вирішував питання щодо розподілу судових витрат зі сплати позивачем судового збору за подання касаційної скарги. При цьому, при новому розгляді питання щодо розподілу судових витрат зі сплати позивачем судового збору за подання касаційної скарги в сумі 24989,00 грн рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 15.12.2021 вирішено не було.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1 ст.252 КАС України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення (ч.2 ст. 252 КАС України).

Зі змісту наведених вище правових норм слідує, що однією з підстав для ухвалення додаткового судового рішення є не вирішення питань про судові витрати.

З матеріалів справи видно, що питання про стягнення судового збору за подання касаційної скарги не було вирішено в постанові Верховного Суду по справі №140/2728/19 від 25.03.2021, ні в рішенні Волинського окружного адміністративного суду від 15.12.2021, ні залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.04.2022.

Тобто, питання розподілу судових витрат зі сплати позивачем судового збору за подання касаційної скарги в сумі 24989,00 грн рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 15.12.2021 вирішено не було.

При цьому, суд першої інстанції вірно врахував ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.11.2022 про відмову у задоволенні заяви ТзОВ Гірута про винесення додаткового рішення про стягнення судового збору, у якій також роз`яснено, що подану заяву повинен розглядати суд, який ухвалив рішення про задоволення позовних вимог.

Оскільки остаточне судове рішення по справі ухвалив Волинський окружний адміністративний суд, тому саме він наділений правом ухвалити додаткове рішення щодо розподілу судових витрат позивача у вигляді сплаченого судового збору за подання касаційної скарги у даній справі з урахуваннямзагальних правил розподілу судових витрат.

Таким чином, у суду першої інстанції були наявні підстави для ухвалення додаткового судового рішення у даній справі.

Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч.1, 7 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необхідності ухвалити додаткове рішення, яким додатково вирішити питання про судові витрати шляхом стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці судового збору в сумі 24988,16 грн, який підлягав сплаті за подання до Верховного Суду касаційної скарги на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.05.2020 та фактично сплачений в сумі 24989,00 грн відповідно до платіжного доручення №360 від 01.06.2020.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

Відповідно до практики ЄСПЛ, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення рішення ЄСПЛ у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване додаткове рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Волинської митниці Держмитслужби залишити без задоволення, а додаткове рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2022 року по справі №140/2728/19 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук