Рішення

від 30.03.2023 по справі 308/11301/21

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/11301/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2023 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі: головуючого - судді Фазикош О.В., за участю секретаря Макарович Н.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Кішкін Д.В., Перша Ужгородська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна,-

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч.6 ст.259 та ч.6 ст.268 ЦПК України 30.03.2023 було проголошено вступну та резолютивну частини ухвали. Повний текст ухвали виготовлено та підписано 10.04.2023 року.

Позивач ОСОБА_1 , звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Кішкін Д.В., Перша Ужгородська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області 30.08.2021 року вказана позовна заява залишена без руху із зазначенням недоліків позовної заяви.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області 12.10.2021 у справі відкрито провадження, постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалами Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 березня 2022 року та від 24 травня 2022 року, 14 червня 2022 року, задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07.02.2023 закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер рідний брат позивача ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого (повторно) відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Ужгороді Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ).

Родинні відносини позивача та ОСОБА_4 підтверджуються копіями свідоцтва про народження їх спільної матері ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , копіями витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища та з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до статей 126, 133, 135 Сімейного кодексу України, копії яких надаються до позовної заяви.

Позивач ОСОБА_1 та померлий ОСОБА_4 мали спільну матір та різних батьків.

Як вказано у позовній заяві, про смерть ОСОБА_4 позивач дізнався у день його поховання від особи, яку бачив вперше, оскільки ОСОБА_4 наприкінці 2019 року покинув квартиру, в якій проживав разом з родиною позивача. Особа, яка повідомила позивача про смерть брата, наголосила на тому, що ОСОБА_4 , незадовго до своєї смерті, а саме: 28.01.2021 уклав договір купівлі-продажу № 131, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіним Д.В., з ОСОБА_2 . На підставі вказаного договору ОСОБА_2 зареєструвала за собою право власності на квартиру АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира).

Позивач зазначає, що вказана спірна квартира відповідно до Свідоцтва про право власності на житло, виданого згідно з розпорядженням від 27.01.1995 № 13 належала на праві приватної спільної сумісної власності ОСОБА_5 (матері позивача) та ОСОБА_4 (рідному брату позивача) по частині кожному. Після смерті ОСОБА_5 , спадкоємцями першої черги, належної їй частини квартири виступили в рівних частинах її сини: ОСОБА_4 та позивач ОСОБА_1 , які на момент смерті матері проживали та були зареєстровані разом з ОСОБА_5 , а відтак, згідно з ч. 3 ст. 1268 ЦК України вважаються такими, що прийняли спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, вони не заявили про відмову від неї.

У позовній заяві вказано на те, що позивач, як і його рідний брат ОСОБА_4 проживав та був зареєстрований на момент смерті ОСОБА_5 разом з нею, що підтверджується довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб на день смерті одного з них від 20.08.2021 № 5079/18-21, вони обоє є спадкоємцями першої черги спадкоємців за законом, отже вони обоє прийняли спадщину за померлою ОСОБА_5 . Заяву про відмову від прийняття спадщини за померлою ОСОБА_5 позивач не подавав.

Однак, ОСОБА_4 оформив за собою право власності як на свою частину спадкового майна так і на частину спадкового майна, належного позивачу. Тобто набув право власності на частину квартири по АДРЕСА_1 , позбавивши при цьому ОСОБА_1 права на спадкове майно.

З метою отримання інформації щодо прийняття спадщини за матір`ю позивача, до складу якої входила частини спірної квартири, представником позивача адвокатом Гаєвою Г.С. був надісланий запит до Першої Ужгородської державної нотаріальної контори. Станом на день подання позову, строк подання якого згідно з ч. 4 ст. 152 ЦПК України обмежений десяти днями з моменту постановлення ухвали про забезпечення позову, відповідь на запит ще не надано, відтак, оскільки позивач позбавлений можливості самостійно надати докази то відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України він вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Позивач зазначає, що ОСОБА_4 зареєструвавши в цілому за собою право власності на спадкове майно, позбавив позивача права на належну йому частину у спадковому майні. Після цього, ОСОБА_4 відчужив квартиру на користь ОСОБА_2 , розпорядившись при цьому і частиною майна, належного позивачу.

У позові вказано на те, що у спірній квартирі позивач, його дружина та троє їх дітей були зареєстровані з 12.06.2003 року, протягом всього цього часу постійно проживали в ній. Саме позивач весь цей час здійснював сплату комунальних платежів, підтримував квартиру у належному стані. Натомість ОСОБА_4 ніколи не працював, жодних коштів не мав, участі в утриманні квартири не приймав.

Договір купівлі-продажу відповідно до якого ОСОБА_4 розпорядився (відчужив) частиною належного позивачу майна, відчуживши в цілому квартиру АДРЕСА_1 , тобто використав свідоцтво про право на спадщину.

При цьому позивач вказує на те, що ОСОБА_4 з дитинства хворів на хронічне, прогредієнтне психічне захворювання, що мало безперервний перебіг, призводило до психічних розладів, своєрідних змін особистості у вигляді дезінтегрованості психіки, аутизму, емоційного збідніння і зниження активності тощо. ОСОБА_4 навчався у спеціалізованих навчальних закладах, був звільнений від призову на строкову військову службу, протягом всього життя періодично проходив обстеження та лікування. Крім того, на думку позивача стан ОСОБА_4 дедалі тільки посилювався та погіршувався, оскільки останній постійно зловживав спиртними напоями, майже щодня перебував у стані алкогольного сп`яніння, не реагував на зауваження брата та його родини, разом з якими проживав протягом всього життя.

За життя ОСОБА_4 , особи, яким законом надано право бути заявниками у справах, зокрема, про визнання фізичної особи недієздатною, не зверталися до суду з відповідною заявою, відтак, ОСОБА_4 за життя у встановленому законом порядку не був визнаний недієздатним.

За твердженням позивача, про укладення ОСОБА_4 договору купівлі-продажу квартири в цілому, в тому числі і належної позивачу частки, позивачу відомо не було. ОСОБА_4 ніколи не повідомляв про намір відчужити житло. Позивач ніколи не бачив покупця квартири чи інших осіб, які б були зацікавлені у її придбанні. ОСОБА_4 ніколи не цікавився жодними побутовими питаннями, не приймав ніякої участі в утриманні квартири, не займався її благоустроєм. ОСОБА_4 протягом життя не укладав жодних угод, договорів, більше того, він був неписьменним, ніколи не цікавився ніякою інформацією, не вмів читати та писати. Відтак, розуміти значення на наслідки договору купівлі-продажу не міг.

При цьому у позовній заяві вказано на те, що внаслідок наявного психічного захворювання та постійного зловживання спиртними напоями ОСОБА_4 протягом життя не працював, у шлюбі не перебував, дітей не мав. Його утриманням, забезпеченням всім необхідним, протягом всього його життя займався позивач.

Згідно позовної заяви, позивачу про те, що квартира продана сторонній особі, стало відомо вже після смерті ОСОБА_4 . Останній з середини 2019 року без будь-яких пояснень покинув спірну квартиру, уникав контактів, зустрічей. На вмовляння повернутися додому реагував агресивно та категорично відмовлявся. Разом з тим, ОСОБА_4 навіть після того як покинув спірну квартиру, постійно мав ключі від неї, у нього завжди був вільний доступ до помешкання.

Про смерть ОСОБА_4 позивач дізнався вже тільки у день його поховання від ОСОБА_3 , який надав позивачу інформаційну довідку № 267494603, в якій зазначалося, що власником спірного майна на підставі договору купівлі-продажу № 131 є ОСОБА_2 , у зв`язку з чим вимагав, щоб позивач та його родина звільнили квартиру та знялися з реєстрації.

Позивач звертає увагу суду на те, що з моменту укладення договору купівлі-продажу і до дня поховання ОСОБА_4 позивачу не було відомо про наявність цього договору, позивач жодного разу не бачив особу, яка набула право власності на спірне майно. Позивач та його родина після укладення оскаржуваного договору і надалі проживали у спірній квартирі, здійснювали оплату комунальних послуг тощо.

Крім того, позивач зазначає, що спірна квартира є єдиним місцем проживання позивача, його дружини ОСОБА_6 , їхніх дітей ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , а також сина останньої ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Ця квартира є єдиним майном вказаних осіб, що підтверджується наданими до позовної заяви інформаційними довідками.

Згідно позовної заяви, позивач є єдиним спадкоємцем ОСОБА_4 11.08.2021 в установленому законом порядку звернувся до приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Балаж М.В., було заведено спадкову справу, номер у спадковому реєстрі 68129194

При цьому позивач вказує на те, що він реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого він не є, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин. На цьому наголосила Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду при розгляді справи № 910/12787/17.

Позивач вказує на те, власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша законна реалізація заінтересованою особою її прав, із посиланням на правові позиції ВС.

У позовній заяві вказано на те, що у зв`язку із заявленою вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу, доцільним є скасування рішення державного реєстратора, що є похідною вимогою. Способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. А також, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Позивач зазначає, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 56360301 від 28.01.2021, приватного нотаріуса Ужгородського міського нотарального округу Кішкіна Д.В., як державного реєстратора, підлягає скасуванню, оскільки підставою для державної реєстрації був оскаржуваний договір купівлі-продажу.

Окрім того, згідно позовної заяви, ОСОБА_1 користуючись правом на подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви, звернувся з такою заявою до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області. Ухвалою цього суду від 16 серпня 2021 року заяву ОСОБА_1 було задоволено, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 . Заборонено ОСОБА_2 відчужувати вказану квартиру.

Згідно прохальної частини позовної заяви, позивач просить суд:

«Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за померлою ОСОБА_5 (реквізити будуть надані після ознайомлення із спадковою справою).

Визнати недійсним договір купівлі-продажу, серія та номер 131 від 28.01.2021, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіним Д.В. та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 56360301 від 28.01.2021, приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіна Д.В.

Стягнути з відповідачів на користь позивача, понесені ним судові витрати.»

01.12.2021 року від представника відповідачів по справі, адвоката Бойко Б.Б., до суду надійшла заява про часткове визнання позовних вимог. в якій адвокат зазначає, що ознайомившись з позовною заявою та зазначеними в ній доводами є очевидним що частки квартири АДРЕСА_1 мала б бути успадкованою позивачем після смерті своєї матері ОСОБА_5 . Враховуючи наведене, керуючись п.1, ч. 2, ст. 49 ЦПК України відповідачі визнають що свідоцтво про право на спадщину за померлою ОСОБА_5 на житлову квартиру АДРЕСА_1 слід визнати недійсним в частці. Також відповідачі зазначають, що слід визнати недійсним договір купівлі-продажу даної квартири, серія та номер 131 від 28.01.2021, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіним Д.В. та скасувати рішення про державну

реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 56360301 від 28.01.2021. приватного

нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіна Д.В. - в частці.

07.02.2023 року від позивача по справі надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити.

02.03.2023 від представника відповідача до суду надійшла заява в якій він зазначає, що ознайомившись з позовною заявою та зазначеними в ній доводами є очевидним що 1\4 частки квартири АДРЕСА_1 мала б бути успадкованою позивачем після смерті своєї матері ОСОБА_5 . При цьому у заяві вказано на те, що враховуючи наведене, керуючись п.1, ч. 2. ст. 49 ЦПК України відповідачі визнають що свідоцтво про право на спадщину за померлою ОСОБА_5 на житлову квартиру АДРЕСА_1 слід визнати недійсним в 1\4 частці. Також відповідачі визнають що слід визнати недійсним договір купівлі-продажу даної квартири, серія та номер 131 від 28.01.2021, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіним Д.В. та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 56360301 від 28.01.2021. приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіна Д.В. - в 1\4 частці.

Представник відповідача просить суд розглянути справу без участі відповідачів та їх представника.

У судове засідання позивач та його представник, не з`явилися, про дату та час розгляду справи повідомлялися належним чином. Від представника позивача, адвоката Р.В. Петюшки, надійшла заява про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримує, просить задоволити повністю.

Відповідачі в судове засідання не з`явилися, про дату та час розгляду справи повідомлялися належним. Представник відповідачів в судове засідання не з`явився, проте подав заяву про часткове визнання позовних вимог.

Зокрема адвокат вказує на те, що ознайомившись з позовною заявою та зазначеними в ній доводами є очевидним що 1\4 частки квартири АДРЕСА_1 бути успадкованою позивачем після смерті своєї матері ОСОБА_5 . Враховуючи наведене, керуючись п.1, ч. 2, ст. 49 ЦПК України відповідачі визнають що свідоцтво про право на спадщину за померлого ОСОБА_5 на житлову квартиру АДРЕСА_1 слід визнати недійсним в 1/4 частці.

Також відповідачі визнають, що слід визнати недійсним договір купівлі-продажу даної квартири, серія та номер 131 від 28,01.2021, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіним Д.В, та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 56360301 від 28,01,2021, приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіна Д.В. - в частці.

Третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Кішкін Д.В., у судове засідання не з`явився, про дату та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки не повідомляв, клопотань не подавав.

Представник третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Першої Ужгородської державної нотаріальної контори у судове засідання не з`явився, про дату та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки не повідомляв, клопотань не подавав.

Суд вважає, що відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України, неявка вказаних осіб, які при цьому належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Дослідивши матеріали справи оцінивши в сукупності наявні докази, суд приходить до наступного висновку:

Відповідно до ч. 1 ст.4ЦПК України кожна особа в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Вимогами ст.10ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У відповідності до ч.ч. 1, 3 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

За змістом статей 12 та 81ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 89ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статтею 55 Конституції України передбачено право кожного на захист своїх прав і свобод від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_2 від 26.06.2017 року, ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно свідоцтва про смерть від 10.08.2021 року серії НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 .

Згідно Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до статей 126,133,135 СК України № витягу 00032050251 від 10 серпня 2021 р. відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 його батьками вказано: ОСОБА_11 та ОСОБА_5 .

Згідно Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища № витягу 00032048015 від 10.08.2021, ВДРАЦС по м. Ужгороду Ужгородського міського управління юстиції Закарпатської області 11.11.1961 року, зареєстровано шлюб актовий запис №479 між ОСОБА_5 та ОСОБА_12 .

Зі змісту свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 06.06.2019 року, вбачається, позивач по справі ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_7 , його батьками є ОСОБА_12 та ОСОБА_5 .

Згідно Витягу про реєстрацію спадкового майна № витягу 65974362 від 11.08.2021 відкрилася спадщина за померлим ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкова справа №68129194 дата реєстрації 11.08.2021

Згідно довідки ТОВ «Управління житлом» (а.с. 17), що видана ОСОБА_1 , 1962 року народження, про те, що він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Разом із ним, зареєстровані: дружина - ОСОБА_6 , 1966 р.н., син - ОСОБА_7 , 1993 р.н.; донька ОСОБА_9 1995 р.н.; донька - ОСОБА_8 , 2003 р.н.; брат - ОСОБА_4 , 1968 р.н.

Згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно аналогічних довідок про зареєстроване місце проживання, ОСОБА_8 та ОСОБА_19 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , - вони зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб (виданим повторно) від 06 червня 2019 року серії НОМЕР_4 .

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №267494603 від 26.07.2021 квартира що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить ОСОБА_2 .

Згідно поквартирної картки наймачем квартири по АДРЕСА_1 ,була ОСОБА_5 , 1937 р.н., та разом із нею проживали: син ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_8 , син ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_8 , невестка ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_9 , внук ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_10 ; внучка ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , внучка ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_12 .

Згідно свідоцтва про право власності на житло, від 27.01.1995 року №13, квартира яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної, спільної, сумісної власності гр ОСОБА_5 та її сину ОСОБА_4 . Квартира приватизована згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Свідоцтво видано згідно з розпорядженням від 27.01.1995 р. №13.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №271522566 від 20.08.2021 квартира, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить ОСОБА_2 .

Згідно довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб на день смерті одного з них від 20.08.2021 №5079/18-21, видана ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 про те, що відповідно до картотеки реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1 на момент смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 були зареєстровані такі особи: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_12 ; ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_11 ; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_10 .

На виконання ухвали суду від 24.03.2022 року, із КНП «Ужгородська міська поліклініка» Ужгородської міської ради надійшла амбулаторна картка ОСОБА_4 .

З наявних у картці записів вбачається, що ОСОБА_4 , діагностували: Дебільність, перебував на диспансерному обліку. Проходив лікування в Московській обласній психіатричній лікарні. Згідно виписки 1984 року, вказаного мед закладу, рекомендовано працевлаштування хворого.

Згідно наявного в картці «СВИДЕТЕЛЬСТВА О БОЛЕЗНИ» №425/983 1987 року, «постановление военно-врачебной комисии»: не придатний у мирний час та придатний до нестройової служби.

Згідно запису від 11.09.2012 р. Д-з: легка розумова відсталість, рекомендовано: працевлаштування.

Відповідно до листа Закарпатського обласного центу зайнятості від 18.04.2022 №548-13, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_6 , 17.03.2011 року звернувся до Ужгородського міського центру зайнятості та 24.03.2011 - отримав статус безробітного. 04.11.2011 року знятий з обліку у зв`язку з відмовою безробітного від двох пропозицій підходящої роботи.

Згідно інформації, що надійшла на виконання ухвали суду від 24.03.2022 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 дійсно був призваний на строкову службу ІНФОРМАЦІЯ_15 6 грудня 1986 року в команді № НОМЕР_5 .

Першою Ужгородською Державною нотаріальною конторою на виконання ухвали суду від 24.03.2022 року було надано суду належним чином завірену копію спадкової справи №281/2019 року до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 .

При дослідженні наданої спадкової справи (копії) судом встановлено, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 , 24.12.2019 року ОСОБА_4 , звернувся до державного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину. В заяві він зазначив, що не заперечує, щоб частка померлої в належній їм на праві спільної сумісної власності квартирі, становила частину. Договір про визначення часток квартири вони не уклади.

При цьому, у вказаній заяві ОСОБА_4 , зазначив, що крім нього інших спадкоємців за законом до майна померлої немає.

Спадкова справа містить копії наступних документів:

копію заяви ОСОБА_4 про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом; свідоцтва про смерть ОСОБА_5 - виданого повторно від 10.12.2019 Серї НОМЕР_6 ; копію паспортного документа громадянина України виданого на ім`я ОСОБА_4 , та його картку платника податків; свідоцтво про народження заявника; витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про розірвання шлюбу № витягу 00024878641 від 10.12.2019 року, згідно якого було здійснено реєстрацію актового запису про розірвання шлюбу 12.03.2013 №00096756949 між ОСОБА_5 . ОСОБА_1 (після розірвання шлюбу прізвище дружини - ОСОБА_5 ); довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб на день смерті одного з них від 11.12.2019 №7843/18-21, видана ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (про те,що відповідно до картотеки реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1 на момент смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 були зареєстровані такі особи: ОСОБА_4 , 1968 р.н.; ОСОБА_1 , 1962 р.н; ОСОБА_6 , 1966 р.н.; ОСОБА_7 , 1993 р.н.; ОСОБА_19 , 1995 р.н.; ОСОБА_8 , 2003 р.н.); свідоцтва про право власності на житло від 27.01.1995 №13, про належність квартири що знаходиться в АДРЕСА_1 на праві приватної, спільної, сумісної власності ОСОБА_5 та її сину ОСОБА_4 ; довідки-характеристики №66 від 23.12.2019 виданої АПБ КП Ужгородської міської ради, згідно якої квартира , що знаходиться в АДРЕСА_1 , була зареєстрована 15.03.1995 р. в КП «БТІ м. Ужгорода» під №7030 за ОСОБА_5 та ОСОБА_4 ; технічного паспорту квартири АДРЕСА_1 ; експлікації прощень будинку квартирного типу по АДРЕСА_1 ; свідоцтво про право на спадщину за законом Спадкова справа№281/2019 рік зареєстровано в реєстрі за №3-558.

Відділом реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень виконавчого комітету Ужгородської міської ради листом від 10.06.2022 №12-04/8, надано електронну форму реєстраційної справи №1998025821101 щодо квартири АДРЕСА_1 , що містить: заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності); Інформацію з Державного реєстру прав на нерухоме майно, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №194763035 від 24.12.2019; рішення про державну реєстрацію від 24.12.2019; Витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №194767132 від 24.12.2019, де право власності в розмірі частки 1 зареєстровано за ОСОБА_4 , заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності); Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №242238508; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № витягу 242239007 від 28.01.2021, де власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 вказано ОСОБА_2 , підстава: договір купівлі-продажу №131 виданий 28.01.2021.

На виконання ухвали суду від 14.06.2022 від приватного нотаріуса Кішкіна Дениса Володимировича 25.09.2022 №21/01-16 надійшли належним чином завірені копії документів на підставі яких ним був засвідчений договір за реєстровим №131 та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №56360301 від 28.01.2021, а саме:

рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №56360301 від 28.01.2021; Договір купівлі-продажу від 28.01.2021; Свідоцтво про право на спадщину за законом спадкова справа №281/2019 рік зареєстровано в реєстрі за №3-558; Довіреність про представництво інтересів ОСОБА_4 - ОСОБА_3 від 20.01.2020 зареєстрована в реєстрі №2); заяви ОСОБА_3 про відсутність малолітніх чи неповнолітніх дітей, недієздатних чи обмежено дієздатних осіб права власності/ права користування квартирою (в АДРЕСА_1 ) та про те, що квартира є особистою власністю ОСОБА_4 , який не перебував у шлюбі; довідка про зареєстрованих у квартирі станом на 26.01.2021 осіб - відділу реєстрації місця проживання виконавчого комітету Ужгородської міської ради; висновок про вартість об`єкта оцінки; копія свідоцтва про право власності на квартиру від 27.01.1995 року;довідка -характеристика на квартиру АПБ КП Ужгородської міської ради №66 від 23.12.2019 р.; паспорту громадянина України: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ; Витяг із єдиної бази даних звітів про оцінку; повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб відносно ОСОБА_2 00029369225 від 28.01.2021; повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть ОСОБА_25 ; повний витяг з Єдиного реєстру довіреностей (перевірка дійсності довіреності) № витягу 43768930 від 28.01.2021 ОСОБА_3 на представництво ОСОБА_4 ; Інформаційна довідка з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів №169030920 від 28.01.2021 - свідоцтва про право на спадщину НОЕ978607 від 06.12.2019; Інформаційна довідка з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів №169030882 від 28.01.2021 - довіреності ННХ 493387; повні витяги з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про відсутність актового запису цивільного стану відносно ОСОБА_4 , Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно; Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 ; Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_4 ; витяги щодо Інформації з Єдиного реєстру боржників.

Позивач просить суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за померлою ОСОБА_5 та договір купівлі-продажу, серія та номер 131 від 28.01.2021, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіним Д.В. та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 56360301 від 28.01.2021, приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіна Д.В.

Як на підставу для скасування свідоцтва про право на спадщину, позивач посилається на те, що на час смерті своєї матері ОСОБА_5 , позивач разом із сім`єю проживав разом із нею у спірній квартирі, яка на праві спільної "приватної, сумісної, власності" належала ОСОБА_5 та її сину - брату позивача ОСОБА_4 .

Разом із тим, після смерті ОСОБА_5 - ОСОБА_1 не звернувся до нотаріуса із заявою про отримання свідоцтва право на спадщину. При цьому і заяву про відмову від прийняття спадщини за померлою ОСОБА_5 - позивач також не подавав.

Судом встановлено, що відповідно до наявних у матеріалах справи доказів, а саме свідоцтва про право власності на житло від 27.01.1995 року №13, спірна квартира АДРЕСА_1 , належала ОСОБА_5 та її сину ОСОБА_4 , форма власності: приватна спільна сумісна. Свідоцтво видано згідно розпорядження від 27.01.1995 року, квартира приватизована згідно ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду».

Згідно довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб на день смерті одного з них від 20.08.2021 №5079/18-21, видана ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 про те, що відповідно до картотеки реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1 на момент смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 були зареєстровані такі особи: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_12 ; ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_11 ; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_10 .

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Статтею 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

Статтею 1226 ЦК України визначено, що частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Позивач ОСОБА_1 , є рідним сином ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вказане підтверджується свідоцтвом про народження, копія якого міститься в матеріалах справи (серії НОМЕР_3 від 06.06.2019 року).

На час відкриття спадщини їй ОСОБА_5 та її сину ОСОБА_4 , на праві "приватної, спільної, сумісної" власності належала спірна квартира. Як вбачається із заяви про отримання свідоцтва про право на спадщину - ОСОБА_4 , зазначає, що договору про визначення часток квартири вони не укладали. Відтак, вказане дає підстави для висновку про належність померлій квартири. Проти вказаного в заяві не заперечує інший співвласник ОСОБА_4 .

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 370 ЦК України, співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом.

У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Частина 3 ст. 355 ЦК України передбачає, що право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. При цьому спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно (ч. 4 ст. 355 ЦК України).

Згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» в осіб, які приватизували житло (квартиру, кімнату, будинок, далі - житло), виникає право спільної власності. Згідно з ч. 2 ст. 8 зазначеного Закону передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність. Передача житла у спільну сумісну або часткову власність здійснюється за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в даному житлі, у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника житла. Аналіз ч. 2 ст. 8 указаного Закону надає можливість стверджувати, що безумовним є прояв і висловлення насамперед волі осіб, які мають право на приватизацію, на одержання у власність квартири. Адже всупереч їхній волі вони набути у власність житло не можуть. У той же час вони можуть висловитись і за те, який вид спільної власності обрати - часткову чи сумісну.

У разі ж спільної сумісної власності, частки не визначаються (ч. 1 ст. 368 ЦК України), але при виділі частки з майна, що є у спільній сумісній власності, кимсь із співвласників, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду (ч. 2 ст. 370 ЦК України).

Вказане має враховуватися при оформленні права на спадщину у випадку смерті одного із співвласників, які мають за свідоцтвом право спільної часткової власності на житло.

Згідно ч.ч.1, 2 ст. 372 ЦК України, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

В даному випадку між співвласниками не було укладено договору щодо часток, також відсутнє рішення суду про збільшення чи зменшення часток.

Таким чином, оскільки ОСОБА_5 за життя, заповіту складено не було, позивач після її смерті, як спадкоємець першої черги (ч.1 ст.1261 ЦК України), її діти ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , як спадкоємці першої черги мали право на спадкування належної їй спірної квартири. Тобто кожен із них фактично успадкував по кватири АДРЕСА_1 . При цьому вказаної квартири, згідно свідоцтва про право власності від 27.01.1995 належала ОСОБА_4 .

Однак жоден із них до нотаріуса із заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину, до 24.12.2019 року не звертався.

Згідно наявних у матеріалах справи доказів, 24.12.2019 року, із відповідною заявою до державного нотаріуса звернувся ОСОБА_4 . Котрий, у заяві зазначив, що інших спадкоємців немає. При цьому, ним надано довідку про реєстрацію місця проживання на день смерті спадкодавця, зі змісту якої встановлено, що разом із нею за одною адресою, крім інших зареєстровано і ОСОБА_1 - позивача по справі.

Відповідно до ч.3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Позивач зазначає, що він не заявляв про відмову від спадщини за померлою ОСОБА_5 , більше того, як на момент її смерті, так і на час розгляду справи зареєстрований та проживає в спірній квартирі.

Верховний Суд у постанові від 28 квітня 2021 р. у справі № 204/2707/19 вказав, на те що за змістом ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень ч. 3 ст. 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.

Частина 3 ст. 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 21 жовтня 2020 р. у справі № 569/15147/17.

Вказана обставина, а саме: щодо спільного проживання ОСОБА_1 , разом із сім`єю із спадкодавцем ОСОБА_5 , сторонами по справі на заперечувалася. Тобто позивач у розумінні ч.3 ст. 1268 ЦК України, вважається таким, що прийняв спадщину, хоча фактично свідоцтво про право на спадщину не отримував, право власності на належну йому, за померлою матір`ю частку в квартирі ним не зареєстровано.

Суд вважає за необхідне вказати на те, що згідно ч.3 ст. 1296 ЦКУ відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до ст. 1267 ЦКУ частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Таким чином суд вважає, що ОСОБА_4 , звернувшись до державного нотаріуса із заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину, фактично отримав таке, в тому числі і на спірної квартири, право на спадкування якої фактично належало ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Крім цього, іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину.

У випадках, встановлених частинами першою і другою цієї статті, нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.

Згідно зі статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18) і від 14 травня 2018 року в справі № 296/10637/15-ц (провадження № 61-2448св18).

Установивши, що оспорюване свідоцтво про право на спадщину, видане ОСОБА_4 на 1/2 спірної квартири - що належала померлій ОСОБА_5 , порушує право ОСОБА_1 , на спадкування після смерті його матері на частини цієї квартири, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину спірної квартирі в частині. В решті позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Враховуючи те, що судом визнано обґрунтованими позовні вимоги про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину в частині спірної квартирі, оформлення спадкових прав спадкоємцями ОСОБА_5 має бути вирішено державним нотаріусом у відповідності до вимог ЦК України, Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджений Наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012 року. Так, оформлення прав на спадкове майно входить до виключної компетенції органів нотаріату, втручання суду в їх діяльність та вирішення питань, що належать до їх виключної компетенції не допускається.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу, суд приходить до наступного висновку:

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Отже, застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача.

Аналогічні висновки містяться в постанові ВС від 19.04.2021 №752/10342/16-ц.

Відповідно до частин першої - п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

В даному випадку, позивач просить суд визнати недійсним договір купівлі продажу квартири, при цьому також просить суд визнати недійсним свідоцтво про спадщину за померлою ОСОБА_5 видане ОСОБА_4 , який і є продавцем (від його імені на підставі довіреності діяв ОСОБА_3 ).

Фактично позивач просить визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину, яким порушено його права як спадкоємця на оформлення права власності.

Разом із тим, як на підставу визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, позивач посилається на те, що про укладення ОСОБА_4 договору купівлі-продажу квартири в цілому, в тому числі і належної позивачу частки, позивачу відомо не було. ОСОБА_4 ніколи не повідомляв про намір відчужити житло. Позивач ніколи не бачив покупця квартири чи інших осіб, які б були зацікавлені у її придбанні. ОСОБА_4 ніколи не цікавився жодними побутовими питаннями, не приймав ніякої участі в утриманні квартири, не займався її благоустроєм. ОСОБА_4 протягом життя не укладав жодних угод, договорів, більше того, він був неписьменним, ніколи не цікавився ніякою інформацією, не вмів читати та писати. Відтак, на думку позивача розуміти значення та наслідки договору купівлі-продажу не міг.

На думку позивача, внаслідок наявного психічного захворювання та постійного зловживання спиртними напоями ОСОБА_4 протягом життя не працював, у шлюбі не перебував, дітей не мав. Його утриманням, забезпеченням всім необхідним, протягом всього його життя займався позивач.

Разом з тим, при дослідженні матеріалів справи судом не встановлено факту визнання ОСОБА_4 , недієздатним за рішення суду, відсутній висновок судової експертизи про те, що на момент вчинення ним правочину, а саме укладання договору купівлі-продажу, надання довіреності ОСОБА_3 , в тому числі і продаж квартири, останній не міг усвідомлювати свої дії. Клопотань про призначення відповідної експертизи позивачем не заявлено.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені (частина перша статті 225 ЦК України).

Правила статті 225 ЦК України поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

З позовом про визнання правочинів недійсними на підставі статті 225 ЦК України звертається: (а) або сторона правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними; (б) або в разі її смерті - інші особи, чиї цивільні права або інтереси порушені. До інших осіб відносяться, зокрема, спадкоємці сторони правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19)вказано, що «правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 145 ЦПК України 2004 року (пункт 2 частини першої статті 105 ЦПК України) зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року (стаття 89 ЦПК України). Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року, частина 6 статті 81 ЦПК України). Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень дійшли помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин положень статті 225 ЦК України, яка передбачає можливість визнати недійсним правочин, вчинений дієздатною фізичною особою в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, взявши за основу висновки комплексних судових психолого-психіатричних експертиз, згідно з якими на час укладення оспорюваних договорів дарування позивач за своїм психічним станом не в повній мірі міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Доказів того, що ОСОБА_1 на час укладення оспорюваних договорів дарування мав абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, позивач суду не надав, що є його процесуальним обов`язком згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України (статтями 10, 60 ЦПК України 2004 року). Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, наведеного не врахував, не звернув уваги на те, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 на час укладення оспорюваних договорів дарування мав абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Апеляційний суд на зазначене уваги також не звернув. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову».

Під час розгляду даної справи сторонами не заявлено клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи, висновок якої має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку, однак в сукупності з іншими доказами має важливе значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. За відсутності такого висновку, що в свою чергу потребує спеціальних знань, суд позбавлений можливості встановлення факту того, що ОСОБА_4 , розуміти значення та наслідки договору купівлі-продажу не міг, як це зазначено у позовній заяві.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частина п`ята статті 82 ЦПК України).

Беручи до уваги аргументи позивача, дослідивши наявні в матеріалах докази, в тому числі медичну картку ОСОБА_4 , (відомості що містяться в ній судом описані), а також відповідь з Закарпатського обласного центру зайнятості, Ужгородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, суд вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів для визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу квартири на підставі, передбаченій статтею 225 ЦК України, а саме щодо того, що ОСОБА_4 розуміти значення та наслідки договору купівлі-продажу не міг.

Разом із тим, суд вважає за необхідне вказати на те, що укладаючи договір купівлі-продажу ОСОБА_4 ( на підставі довіреності від імені якого діяв ОСОБА_3 ) здійснив продаж окрім належної йому частини квартири на праві спільної сумісної власності квартири та успадкованої за померлою ОСОБА_5 , також і частки спірної квартири - яку фактично успадкував позивач по справі ОСОБА_1 , однак із заявою про право на спадщину на яку до нотаріуса, не звертався.

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1-3, 5-6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній воля. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч.1 ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно з п. 1 ч.1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Як вбачається з матеріалів справи, що між продавцем ОСОБА_4 (від імені якого діє ОСОБА_3 ,) та покупцем ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, серія та номер 131 від 28.01.2021, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіним Д.В.

За умовами вказаного договору, продавець передає належну йому на праві власності, а покупець приймає у власність квартиру АДРЕСА_1 . Також у договорі вказано, що квартира, яка є предметом цього договору належить продавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого державним нотаріусом Першої ужгородської державної нотаріальної контори, за реєстровим номером №3-558 (спадкова справа №281/2019 рік) та Свідоцтва про право власності виданого 27.01.1995 року №13. Державну реєстрацію права власності Продавця на квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24.12.2019 проведено вказаним вище нотаріусом , номер запису про право власності 34854436, номер реєстраційної справи: 1998025821101.

Суд встановив, що на підставі Договору купівлі-продажу квартири від 28.01.2021р., приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіним Д.В., вчинено реєстраційну дію № 56360301 від 28.01.2021 про реєстрацію права власності на квартиру.

Однак, недійсний договір не породжує жодних юридичних наслідків, окрім їх недійсності (ч.1 ст. 216 ЦК України).

За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав або відмову в такій реєстрації. Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора, пов`язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У частині другій статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року) унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Водночас у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом вказаної норми наразі виконанню підлягають судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19-ц, від 06 жовтня 2021 року у справі № 754/8547/19.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Згідно роз`яснень, що дані в п. 22, 24, 26 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК України).

В Постанові Верховного Суду від 13.11.2019 року справа № 755/21646/15-ц зазначено, «… суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів…»..

З такими вимогами позивач до суду не звертається, такі вимоги до відповідачів заявлено не було.

Разом з тим, укладаючи оспорюваний договір купівлі-продажу квартири від 27.01.2021 року, ОСОБА_4 (від його імені на підставі довіреності ОСОБА_3 ) діяв на підставі вказаного свідоцтва про право на спадщину за законом.

Вказане свідоцтво визнається судом недійсним в частині визнання за ОСОБА_4 , права власності в порядку спадкування за законом на частину квартири АДРЕСА_1 . Таким чином ОСОБА_4 , відчуживши спірну квартиру, порушив права позивача ОСОБА_1 та продав належну йому частину спадкового майна, що суперечить вимогам закону та є підставою для визнання договору купівлі-продажу квартири від 27.01.2021 року недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України та задоволення позову в цій частині. Враховуючи положення чинної редакції статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та необхідність забезпечення виконуваності судового рішення (скасування державної реєстрації права), суд вважає, що в частині вирішення позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію речового права підлягає задоволенню.

Згідно ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У контексті вказаної практики суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.

Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат:

Згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, з урахуванням розміру задоволених позовних вимог та відповідно до ст.ст. 133, 141 ЦПК України з відповідачів підлягає стягненню на користь позивача судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, з відповідачів належить стягнути судовий збір: на користь позивача 908,00 грн.

Відповідно до ч. 7 ст. 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, від сторін не надходило вмотивованих клопотань про скасування заходів забезпечення позову, такі продовжують діяти протягом 90 днів з дня набрання рішенням суду законної сили, тому судом вони не скасовуються.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 15, 16, 30, 39, 40, 203, 215, ч. 1 ст. 225, ч.1 ст. 1216, ч.5 ст. 1268, ч. 3 ст. 1296, 1301 ЦК України, роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України, ( абз. 5 п. 5) постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», п. 1 ч.1 ст.2, п.п. 1, 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", суд ,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Кішкін Д.В., Перша Ужгородська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна - задовольнити частково.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом видане 24.12.2019 року на імя ОСОБА_4 , посвідченого державним нотаріусом Першої ужгородської державної нотаріальної контори, за реєстровим номером №3-558 (спадкова справа №281/2019 рік), в частині визнання за ним права власності на частину квартири АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом за померлою ОСОБА_5 .

Визнати частково недійсним договір купівлі-продажу, серія та номер 131 від 28.01.2021, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіним Д.В. в частині права власності на частину квартири АДРЕСА_1 та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 56360301 від 28.01.2021, приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіна Д.В..

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір за позовні вимоги у розмірі 454 грн. з кожного.

Копію рішення направити учасникам справи для відома.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи,якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.

Позивач - ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

Відповідач - ОСОБА_2 , АДРЕСА_4

Відповідач - ОСОБА_3 , АДРЕСА_4 .

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору: Приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Кішкін Д.В., м. Ужгород, пл. Б.Хмельницького, 21.

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору: Перша Ужгородська державна нотаріальна контора, - м. Ужгород, вул. Собранецька, 47.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду О.В.Фазикош