Рішення

від 23.03.2023 по справі 404/5055/22

КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КІРОВОГРАДА

Справа № 404/5055/22

Номер провадження 2/404/1262/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2023 року Кіровський районний суд м. Кіровограда

в складі: головуючого судді Мохонько В.В.,

за участі секретаря - Добровольської Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альваід» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2022 року позивач звернулась до суду з позовом, по якому просить скасувати наказ директора товариства з обмеженою відповідальністю «Альваід» № 8-к від 29.08.2022 року «Про звільнення ОСОБА_1 », поновити на роботі ОСОБА_1 на посаді контролера-касира на ТОВ «Альваід», стягнути із відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 29.08.2022 року до моменту поновлення на роботі.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 з 01.03.2014 року прийнята на роботу ТОВ «Альваід» на посаду контролера - касира, наказ №5 від 01.03.2014 року.

29.08.2022 року відповідно до наказу директора ТОВ «Альваід» № 8-к «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача було звільнено із займаної посади, у зв`язку із скороченням чисельності працівників, за п. 1 ст. 40 КЗпП України, з виплатою вихідної допомоги в розмірі середнього місячного заробітку за ст. 44 КЗпП України та грошової компенсації за 204 календарні дні невикористаної щорічної відпустки.

Підставою звільнення зазначено наказ № 1 -ОС від 27.06.2022 року та письмове попередження про звільнення.

Наказ «Про звільнення ОСОБА_1 » № 8-к від 29.08.2022 року та трудову книжку отримала 30.08.2022 року.

Вважає звільненнянезаконним, оскільки із попередженням про скорочення чисельності і штатів працівників від 27.06.2022 року позивач ознайомлена 29.06.2022 року.

Вказує, що ТОВ «Альваід» в порушення вимог п. 1 ст. 40 КЗпП України, не запропонував позивачу, як працівнику з великим досвідом роботи, іншу вакансію, яка відповідала вимогам, що існують на товаристві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працювала до цього. Крім того, не було запропоновано переведення на іншу відповідну посаду чи підвищити свою кваліфікацію задля зайняття іншої посади.

Звертає увагу, що засідання профспілкового комітету не було та ОСОБА_1 участі в ньому не приймала /а.с. 1-5/.

Ухвалою судді Кіровського районного суду м. Кіровограда від 19.09.2022 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи в порядку спрощеного провадження в судовому засіданні з повідомленням сторін /а.с. 17-18/.

В судове засідання позивачем через канцелярію суду подано заяву щодо розгляду справи без її участі, вимоги підтримала у повному обсязі.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, яким заперечила проти позовних вимог та просила відмовити у їх задоволенні. Вважає викладені в позовній заяві вимоги є необґрунтованими, не підтверджуються будь-якими фактичними доказами та не відповідають вимогам законодавства про працю.

Суд, в межах наданих доказів, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити, з наступних підстав.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом ( ст. 81 ЦПК України).

Судом встановлено, що наказом директора ТОВ «Альваід» ОСОБА_2 від 01.03.2014 року за №5 ОСОБА_1 прийнята на посаду контролера касира з 01.03.2014 року з окладом згідно штатного розпису /а.с. 36/.

Наказом ТОВ «Альваід» №8-к від 29.08.2022 року ОСОБА_1 , контролера-касира, звільнено 30.08.2022 року, у зв`язку із скороченням чисельності працівників, за п. 1 ст. 40 КзпП України, з виплатою вихідної допомоги в розмірі середнього місячного заробітку за ст. 44 КзпП України та грошової компенсації за 204 календарні дні невикористаної щорічної відпустки /а.с. 48/.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

У випадку порушення вказаних прав особа має право звернутися до суду за їх захистом.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

При цьому, КЗпП України є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, що виникають у сфері трудового права, та визначає, зокрема, основні трудові права громадянина, до яких і належить право на звернення до суду про вирішення спору.

Згідно зі ст. 2 КЗпП України право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно із ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ч. 1 ст. 21 КЗпП України).

За змістом ч. 4 ст. 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

У відповідності до ч. 3 ст. 64 ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Згідно ст. 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника є однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, якщо запропонував працівнику наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Суд при розгляді спору про поновлення працівника на роботі зобов`язаний перевірити наявність підстав для звільнення (чи мало місце скорочення або чисельності працівників), але він не наділений повноваженнями обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Згідно ст.43-1КзпП Українирозірвання трудовогодоговору зініціативи роботодавцябез згодивиборного органупервинної профспілковоїорганізації (профспілковогопредставника)допускається увипадках:звільнення працівника,який неє членомпервинної профспілковоїорганізації,що дієна підприємстві,в установі,організації; звільнення з підприємства, установи, організації, де немає первинної профспілкової організації.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Матеріалами справи підтверджується, що згідно копії наказу директора ТОВ «Альваід» ОСОБА_2 № 5 від 01.03.2014 року ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду контролера-касира з 01.03.2014 року /а.с. 36/.

Факт перебування в трудових відносинах ОСОБА_1 з відповідачем з також підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 /а.с. 13/.

10.06.2022 року ОСОБА_3 , яка є єдиним учасником (100 %) ТОВ «Альваід», керуючись ст. 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та п.п. 9.3.35 Статуту прийнято рішення: у зв`язку з мінімізацією обсягів господарської діяльності товариства, а саме зменшення кількості осіб, які здійснюють торгівельну діяльність на торгових майданчиках товариства, провести зміни в організації діяльності і праці товариства, а саме привести штат працівників у відповідність до наявних обсягів господарської діяльності; провести скорочення чисельності і штату працівників товариства, а саме посади контролера-касира, та внести зміни до штатного розкладу товариства; директору товариства ОСОБА_4 вжити всіх заходів для здійснення процедури скорочення та вивільнення працівників у відповідності до вимог Кодексу законів про працю України /а.с. 37/.

На виконання зазначеного рішення учасника товариства директором ТОВ «Альваід» було видано наказ «Про скорочення чисельності і штату працівників та внесення змін до штатного розпису» від 17.06.2022 року №7, яким було створено комісію для визначення працівників, які мають переважне право залишитися на роботі при скороченні чисельності і штату, а саме виведення зі штатного розпису 1 одиниці за посадою контролер-касир із 30.08.2022 року.

Відповідно до вказаного наказу директора комісія у складі 3 чоловік на засіданні розглянула доручене питання та прийняла рішення, що переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці належить контролеру-касиру ОСОБА_5 , оскільки вона ІНФОРМАЦІЯ_1 та їй залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат згідно п.10 ст.42 КЗпП України, а посада контролера-касира, на якій працювала ОСОБА_1 підлягає скороченню та наступному вивільненню через два місяці після її попередження /а.с. 38/.

Згідно наказу №1-ОС від 27.06.2022 року «Про скорочення чисельності і штату працівників та попередження про наступне звільнення» скорочено посаду контролера-касира, на якій працювала ОСОБА_1 , попередити під розпис у строк до 30.06.2022 року працівника - ОСОБА_1 про наступне її звільнення через два місяці після попередження згідно п. 1 ст. 40 КзпП України /а.с. 40/.

Однак, ОСОБА_1 від ознайомлення та отримання копії вказаного наказу, попередження про наступне звільнення вих. № 1 від 27.06.202 року відмовилась.

27.06.2022 року складено Акт про відмову від підпису про ознайомлення з наказом та отримання Попередження, в якому позивач потім власноручно зробила відмітку про відмову та поставила дату 27.06.2022 року і підпис.

Крім того, відповідачем вище вказані документи направлено поштовим відправленням з повідомленням про вручення та описом вкладення (копія наказу №1-ОС від 27.06.2022 року, попередження від 27.06.2022 року) на адресу ОСОБА_1 , які нею отримані 28.06.2022 року, про що свідчить підпис на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення /а.с. 42/.

В період з 01.06.2022 року по 30.08.2022 року (день звільнення позивача) наявні вакантні посади, які відповідали б кваліфікації, освіті, досвіду роботи позивача та які ТОВ «Альваід» міг їй запропонувати у відповідності до вимог статті 49-2 КЗпП України були відсутні у відповідача. Зазначена обставина підтверджується бухгалтерською довідкою та копіями наказів «Про затвердження штатного розпису» № 2 від 01.06.2022 року, № 3 від 01.07.2022 року /а.с. 45, 46, 47/.

Аналізуючи надані сторонами докази, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку, що на виконання рішення учасника товариства директором ТОВ «Альваід» відбулась зміна в організації діяльності і праці, зокрема, скорочення чисельності штату працівників, а саме посади контролера-касира.

Внаслідок скорочення про наступне вивільнення ОСОБА_1 , яка працювала на посаді контролера-касира, була повідомлена 27.06.2022 року, що підтверджується відповідним актом від 27.06.2022 року.

Позивачем в порядку встановленому ЦПК України не спростовано обставин, вказаних в акті від 27.06.2022 року.

Під час звільнення позивача відповідно до вимог статті 49-2 КЗпП України відповідачем не запропоновано іншу роботу через її відсутність, про що зазначено було в попередженні за вих. №1 від 27.06.2022 року.

При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Таким чином, з моменту повідомлення (27.06.2022 року) і до моменту звільнення (30.08.2022 року) пройшло більше двох місяців, що дає підстави вважати, що відповідачем не порушено 2 місячний строк повідомлення про наступне вивільнення, визначений ст. 49-2 КЗпП України.

Таким чином, при звільненні ОСОБА_1 відповідачем дотримані усі вимоги трудового законодавства щодо звільнення особи у зв`язку із скороченням штату працівників, а саме статті 40, 43, 43-1, 49-2 Кодексу законів про працю України, тобто позивача завчасно за два місяці попереджено про звільнення та проведено з підстав, які зазначені у наказі, тобто у зв`язку із скороченням чисельності працівників (штату), тому позовні вимоги ОСОБА_1 про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Пронін проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати, при відмові у задоволенні позовних вимог, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 141, 142, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альваід» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, в редакції від 3 жовтня 2017 року, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди (Кіровський районний суд м. Кіровограда).

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ;

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Альваід», місцезнаходження: вул. Академіка Тамма (Героїв Сталінгрда), 29, м. Кропивницький, код ЄДРПОУ 38758386.

Повне судове рішення складено 12.04.2023 року.

Суддя

Кіровського районного суду

м. Кіровограда В.В. Мохонько