Рішення

від 17.03.2023 по справі 404/8396/20

КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КІРОВОГРАДА

Справа № 404/8396/20

Номер провадження 2/404/2475/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2023 року Кіровський районний суд м. Кіровограда

в складі: головуючого судді - Мохонько В.В.,

за участі секретаря - Добровольській Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом Міністерства оборони України, Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» до ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог на стороні позивачів: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Кропивницький, Фонд державного майна України, Кабінет Міністрів України, Філія Державне підприємство Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» «1080-Управління начальника робіт», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: фізична особа-підприємець ОСОБА_2 про визнання права власності та витребування майна,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2020 року представники позивача звернулись до суду з позовною заявою з урахуванням доповненої позовної заяви про визнання за Державою Україна в особі Міністерства оборони України права власності на нерухоме майно, а саме: 1/100 частини будівель, що складається з оздоровчого комплексу (Літер Ж, Ж1), загальною площею 308,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , витребування шляхом вилучення у ОСОБА_1 - 1/100 частини будівель, що складається з оздоровчого комплексу (Літер Ж. Ж1), загальною площею 308,8 кв.м., що знаходиться за адресою в АДРЕСА_1 та передати їх в експлуатацію державному підприємству Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» в особі його філії («1080- Управління начальника робіт»).

В обґрунтування позову зазначають, що військове майно передавалося від військової частини НОМЕР_1 до ДП МОУ «Укрвійськбуд» в експлуатацію, а не у господарське відання, тому статусу військового майна не було позбавлене після його передачі. Вказане військове майно розташовувалося по АДРЕСА_1 та знаходилося в експлуатації ДП МОУ «Укрвійськбуд» в особі філії ДП МОУ «Укрвійськбуд» «1080-Управління начальника робіт» («1080-УНР»), яка в свою чергу прийняла вказане військове майно на баланс та була його балансоутримувачем до моменту незаконного відчуження. Під час фіктивного банкрутства ДП МОУ «Укрвійськбуд», яке тривало з 06.11.2000 р. по 31.10.2007 p., за біржовою угодою від 05.02.2003 р. № 11-03/12-договором купівлі-продажу нерухомості, було незаконно відчужено з державної власності 1/100 частин комплексу будівель по АДРЕСА_1 .

Вказана біржова угода, договір купівлі-продажу нерухомості була укладена між ДП МОУ «Укрвійськбуд» та приватним підприємцем ОСОБА_2 .

Вказують, що при укладанні договору купівлі-продажу не були дотримані вимоги ст.227 ЦК УРСР, яка передбачала обов`язкову нотаріальну форму посвідчення договору житлового будинку.

В подальшому спірне майно було відчужене за рішенням Третейського суду від 28.07.2008 року на користь ОСОБА_1 .

Однак, ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 19 грудня 2012 року у справі № 22ц/1190/3428/12 за апеляційною скаргою ДП МОУ «Укрвійськбуд» на рішення місцевого суду Ленінського району міста Кіровограда від 21 травня 2003 року у справі №2-1716/2003 було визнано недійсним право власності ПП ОСОБА_2 на 1/100 частини комплексу будівель і споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та рішення щодо визнання дійсним договору купівлі - продажу 1/100 частини будівель скасовано.

Вказують, що було змінено адресу спірного об`єкту з

АДРЕСА_2 , що всі майнові права на комплекс будівель по АДРЕСА_3 гр. ОСОБА_1 , отримав на підставі рішення суду Ленінського району м. Кіровограда від 21.05.2003 року, яке на даний час скасовано. Тобто цей комплекс будівель перебуває на даний час в його володінні незаконно.

Укладення біржової угоди від 05 лютого 2003 року за № 11-03/12 у процедурі фіктивного банкрутства, поза волею власника, не призвело до припинення права власності держави на спірне майно, тому на теперішній час наявність у держави відповідного права власності не визнається відповідачами, потребує захисту шляхом звернення до суду з позовом про визнання права власності.

Вказують, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, законодавчою підставою для втрати особою права власності у часі є положення Цивільного кодексу України про набувальну давність (стаття 344 Цивільного кодексу України), оскільки, позови про визнання права власності, що пред`явлені на підставі статті 392 Цивільного кодексу, пов`язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна, то на ці позови не поширюються правила про позовну давність.

За твердженнями позивачів, оскільки спірне майно відчужене без дозволу Кабінету Міністрів України, особою, яка не уповноважена на відчуження військового майна, то є всі наявні підстави для задоволення позовних вимог.

Ухвалою судді Кіровського районного суду м. Кіровограда від 02.02.2021 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали позивачу.

19 лютого 2021 року на адресу суду направлено від представника Міністерства оборони України клопотання, яким просила продовжити строк для усунення недоліків позовної заяви.

Крім того, 24 лютого 2021 року на адресу суду від представника Міністерства оборони України надійшло клопотання, згідно якого на виконання ухвали від 02 лютого 2021 року по справі №404/8396/20 просила долучити до матеріалів справи доповнену позовну заяву з урахуванням вимог, які зазначені судом, згідно якої просять визнати за Державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно, а саме: 1/100 частин будівель, що складаються з оздоровчого комплексу (Літер Ж. Ж1), загальною площею 308,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; витребувати шляхом вилучення у ОСОБА_1 - 1/100 частини будівель, що складаються з оздоровчого комплексу (Літер Ж. Ж1), загальною площею 308,8 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1 в та передати їх в експлуатацію державному підприємству Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» в особі його філії («1080- Управління начальника робіт».)

Ухвалою судді Кіровського районного суду м. Кіровограда від 25.02.2021 року продовжено Міністерству оборони України, Державному підприємству Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» строк на усунення недоліків заяви до 18 березня 2021 року, які представник позивача усунула.

19.03.2021 року ухвалою судді Кіровського районного суду м. Кіровограда прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання.

Відповідач ОСОБА_1 11.05.2021 року подав до суду відзив з додатками на позовну заяву, відповідно до якого просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

За клопотанням представника позивача директора ДП МОУ «Укрвійсьбуд» ухвалою суду від 12.05.2021 року повернуто Міністерству оборони України суму коштів на оплату судового збору у розмірі 33 211,90 грн.

Згідно ухвали судді Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12.05.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

28.05.2021 року поштовою кореспонденцією уповноважена особа Кабінету міністрів України Головний спеціаліст сектору судової роботи та міжнародного співробітництва відділу судової роботи та міжнародної правової допомоги Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) надала пояснення на позовну заяву згідно до яких просила задовольнити позовну заяву в повному обсязі.

Поштовою кореспонденцією 01.06.2021 уповноважена особа Кабінету міністрів України Головний спеціаліст сектору судової роботи та міжнародного співробітництва відділу судової роботи та міжнародної правової допомоги Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) надала додаткові пояснення на позовну заяву згідно до яких просила задовольнити позовну заяву в повному обсязі.

Представник Міністерства оборони України О. Вологжаніна 22.06.2021 року до суду направила відповідь на відзив.

23.06.2021 року представник Фонду державного майна України Д. Сенниченко надав пояснення на позовну заяву, відповідно до яких просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Константінов О.Ф. 20.08.2021 року через канцелярію суду надав заяву про застосування строків позовної давності в доповнення до відзиву на позовну заяву.

Поштовою кореспонденцією 03.12.2021 уповноважена особа Кабінету міністрів України Головний спеціаліст сектору судової роботи та міжнародного співробітництва відділу судової роботи та міжнародної правової допомоги Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) надала заперечення на заяву про застосування строків позовної давності.

Представник ДП МОУ «Укрвійськбуд» адвокат Є.Івашін в судовому засіданні 07.12.2021 року надав заперечення проти заяви про застосування позовної давності на заяву адвоката Константінова О.Ф.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 07.12.2021 року за клопотанням керівника Кропивницької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону допущено до участі в справі прокурора Кропивницької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону на стороні позивачів Міністерства оборони України та Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд».

Ухвалою судді Кіровського районного суду м. Кіровограда від 07.12.2021 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування з Подільського районного суду міста Києва кримінальних справ №1-175/07 та №758/13572/20, та з господарського суду міста Києва справи №24/612-б-43/234 відмовлено.

У задоволенні клопотання представника позивача Міністерства оборони України про повернення зі стадії розгляду справи по суті до стадії підготовчого провадження та про прийняття заяви про збільшення позовних вимог ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 24.10.2022 року - відмовлено

Ухвалами Кіровського районного суду м. Кіровограда від 07.11.2022 року у задоволенні клопотання прокурора Кропивницької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону про повернення зі стадії розгляду справи по суті до стадії підготовчого провадження та у задоволенні клопотання представника позивача Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» про припинення розгляду справи на стадії розгляду по суті та повернення до - підготовчого засідання, витребування у ОКВ «Кіровоградське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» інвентаризаційної справи відмовлено .

Відповідно до ухвали Кіровського районного суду м. Кіровограда від 30.01.2023 року у задоволенні клопотання прокурора Кропивницької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону щодо призначення судово будівельно-технічної експертизи у справі № 404/8396/20 за позовом Міністерства оборони України, Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» до ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог на стороні позивачів: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Кропивницький, Фонд державного майна України, Кабінет Міністрів України, Філія Державне підприємство Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» «1080-Управління начальника робіт», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: фізична особа-підприємець ОСОБА_2 про визнання права власності та витребування майна - відмовлено.

В судове засідання 30.01.2023 року представник відповідача, адвокат Константінов О.Ф. надав письмові пояснення в яких наполягав про відмову в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні представники позивачів підтримали позовні вимоги, просили задовольнити з підстав зазначених у позовній заяві, у заяві про застосування строків позовної давності просили відмовити.

Прокурор в судовому засіданні позовну заяву підтримав та просив її задовольнити в повному обсязі.

Відповідач та його представник просили відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву та підтримали заяву про застосування строків позовної давності.

Представники третіх осіб Квартирно-експлуатаційний відділу м. Кропивницького, Кабінету Міністрів України, Філії Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» «1080-Управління начальника робіт, Фонду державно майна України в судовому засіданні підтримали позовні вимоги в повному обсязі та просили задовольнити.

Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з`явились, повідомлялись.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ст. 81 ЦПК України).

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що відповідно до свідоцтва про право власності від 21.01.2003 р. № 30, виданого на підставі рішення Кіровоградського міськвиконкому від 14.01.2003 р. № 64 - комплекс будівель за адресою АДРЕСА_1 належить Державі в особі Верховної Ради України на праві повного господарського відання державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд".

Біржовою угодою від 05.02.2003 р. № 11-03/12 договором купівлі-продажу нерухомості, було відчужено оздоровчий комплекс, літер Ж.Ж1, загальною площею 308,8 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Вказана біржова угода договір купівлі-продажу нерухомості була укладена між ДП МОУ «Укрвійськбуд» та приватним підприємцем ОСОБА_2 .

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 21.05.2003 року визнано дійсним договір купівлі - продажу та визнано право власності за ОСОБА_2 .

Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 19 грудня 2012 року у справі за № 22ц/1190/3428/12 за апеляційною скаргою ДП МОУ «Укрвійськбуд» на рішення місцевого суду Ленінського району міста Кіровограда від 21 травня 2003 року у справі за №2-1716/2003 визнано недійсним, право власності ПП ОСОБА_2 на 1/100 частини комплексу будівель і споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та рішення щодо визнання дійсним договору купівлі - продажу 1/100 частини будівель скасовано.

Рішенням Третейського суду від 28.07.2008 року право власності на комплекс будівель по АДРЕСА_3 визнано за громадянином України ОСОБА_1 , що підтверджується інформацією з Реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна від 06.08.2020 року.

Як свідчить лист Кіровоградського ООБТІ від 22.04.2014 р. вих. № 284-17/20 на підставі рішення суду Ленінського району м. Кіровограда від 21.05.2003 року на 1/100 частини комплексу будівель по АДРЕСА_4 , було визнано право власності за ОСОБА_2 виділена в окрему адресу як цілий майновий комплекс рішенням виконкому Кіровоградської міської ради та оформлено свідоцтво на право власності від 18.07.2008 року на комплекс будівель по АДРЕСА_3 .

Відповідно до Положення про Міністерство оборони України», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 р. № 671, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міноборони з метою організації своєї діяльності: забезпечує представництво інтересів Міноборони в судових та інших органах.

Органом, який здійснює розпорядження військовим майном, згідно зі ст. 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», є Кабінет Міністрів України, органом, який здійснює управління військовим майном є Міністерство оборони України.

Згідно Положення, Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період. Міноборони є центральним органом виконавчої влади та військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили.

Відповідно до п.4 підпункту 104 Положення Міноборони відповідно до покладених на нього завдань приймає рішення про створення, реорганізацію і ліквідацію підприємств, установ і організацій, які належать до сфери управління Міноборони, в установленому порядку здійснює затвердження положень про них (їх статутів), призначення на посаду та звільнення з посади їх керівників, укладення і розірвання з ними контрактів та контроль за дотриманням ними вимог контрактів.

У відповідності до п. 25 «Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями», затвердженого наказом Міністра оборони України № 483 від 22 грудня 1997 року, облік усіх земель, наданих для потреб Міністерства оборони України, здійснюється згідно з Керівництвом по обліку земель (земельних ділянок) в квартирно-експлуатаційній службі Збройних Сил України, затвердженим тим же наказом.

Відповідно до ст.ст. З, 15 Закону України «Про Збройні Сили України», ст. 10 Закону України «Про оборону України» та ст.ст. З, 4, 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкування якого перебувають Збройні Сили України. Міністерство оборони України уповноважене державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснювати управління переданим йому військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до наказу Міністерства юстиції України «Про вдосконалення порядку державної реєстрації нормативно-правових актів у Міністерстві юстиції України та скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів», (далі:- Порядок п. 1.4), від 12.04.2005 № 34/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 квітня 2005 р. за № 381/10661, розпорядчий документ - акт, що видається суб`єктом нормотворення у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції на основі і на виконання Конституції та законів України, спрямування регулювання суспільних відносин у сферах державного управління, віднесених до його відання.

Відповідно до ч. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про управління майном що є у загальнодержавній власності» від 15.12.1992 р. № 8-92 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади було покладено здійснення функцій щодо управління майном, що є у загальнодержавній власності. Вказана норма матеріального права втратила чинність після обрання чинності Законом України «Про управління об`єктами державної власності» від 1.09.2006 р. № 185-V, відповідно до ст. 1 якого - управління об`єктами державної власності _е здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими об`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до ст. 4 Закону суб`єктами управління об`єктами державної власності Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері управління об`єктами державної власності; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку; міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи; Фонд державного майна України.

Приписами ст. 170 Цивільного кодексу України встановлено, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України «Про приватизацію державного майна» визначено, що приватизації не підлягають казенні підприємства та об`єкти, необхідні для виконання державою своїх основних функцій, для забезпечення обороноздатності держави, та об`єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема: майно органів державної влади та органів місцевого самоврядування, майно Збройних Сил України (військове майно), Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, сил цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, правоохоронних органів та органів доходів і зборів, що безпосередньо забезпечує виконання зазначеними органами встановлених законодавством завдань.

Тобто, законодавцем визначено, що військове майно, як об`єкт цивільних прав, є нерухомим майном, яке обмежене у цивільному обороті і може перебувати виключно у державній власності та не підлягає відчуженню.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до приписів ст.ст. 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до ст. 326 ЦК України визначено, що у державній власності є майно, в тому числі грошові кошти, які належать державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами.

Відповідно до ст. 329 ЦК України юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Статтею 346 ЦК України не передбачено припинення права власності дійсного власника в зв`язку з реєстрацією договорів купівлі-продажу за іншими особами під час його неодноразового перепродажу, у тому числі при наявності судового рішення щодо зобов`язання укласти одну з таких угод, що відбувалося без участі та поза межами волі дійсного власника.

Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно до ч. 9 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

Законом України «Про управління об`єктами державної власності», ст. 1 передбачено, що «управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб».

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері управління об`єктами державної власності зазначені статтею 5 вказаного закону. Підпункт и) пункту 18 частини другої статті 5 визначає порядок відчуження та списання об`єктів державної власності.

Також, Статтею 5-1 визначені повноваження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері управління об`єктами державної власності та підпункт 16) пункту 1 вказує, що він погоджує відчуження, передачу в оренду (користування), заставу (іпотеку), списання майна державних підприємств, що належать до сфери його управління, передачу в оренду, заставу цілісних майнових комплексів державних підприємств, що належать до сфери його управління.

Тобто, рішення про відчуження державного майна, що належить до сфери управління Міністерства оборони України приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністра оборони України.

Свідоцтво про право власності від 21 січня 2003 року №30, яке видане на підставі рішення Кіровоградського міськвиконкому від 14.01.2003 року №64 посвідчує, що комплекс будівель за адресою АДРЕСА_1 дійсно належить Державі в особі Верховної Ради на праві повного господарського відання державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд».

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частина п`ята статті 82 ЦПК України).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 29.01.2008, апеляційне провадження та провадження у справі № 24/612-б-43/234 припинено на підставі ст. 40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Вказаною постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 29.01.2008 у справі № 24/612-б-43/234 встановлено наступне: "Вироком Подільського районного суду м. Києва від 03.03.2007р. у кримінальній справі №1-175/07 по обвинуваченню ОСОБА_3 (заступника генерального директора по фінансово-економічній роботі ДП МОУ "Укрвійськобуд") у діях за ст. 218 Кримінального кодексу України, як завідомо неправдиву інформацію про фінансову неспроможність виконання вимог кредиторів і зобов`язань перед бюджетом, на стадії санації боржника встановлено факт фіктивного банкрутства ДП МОУ "Укрвійськобуд". Цей факт, який встановлено вироком суду у кримінальній справі є преюдиціальним для даної справи. Фіктивність (удаваність, вигаданість) означає невідповідність дійсності інформації про фінансову неплатоспроможність боржника, тому справа про його банкрутство має бути припинена. Що стосується вже сплаченого боржником (і одночасно санатором) боргу чи його частини, то необхідно мати на увазі, що заборгованість погашалась з урахуванням вимог Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" і ці операції співпадають і відповідають цивільно-правовим зобов`язанням боржника, а в частині несплачених на користь поточних кредиторів коштів, то зобов`язання має виконуватись за настанням відповідних строків і у випадку спору - вирішуватись у позовному порядку.

За змістом статті 82 ЦПК України преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

В постанові Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 у справі №24/612-б-43/234 судом досліджено вирок Подільського районного суду м. Києва від 03.03.2007 у кримінальній справі №1-175/07 по обвинуваченню ОСОБА_3 (заступника генерального директора по фінансово-економічній роботі ДП МОУ "Укрвійськбуд") у діях за ст. 218 Кримінального кодексу України.

Згідно з імперативними приписами ч. 2 ст. 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (в редакції, чинній на момент укладення біржової угоди від 05.02.2003), рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

Статтею 1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» визначено, що управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» Кабінет Міністрів України є суб`єктом управління, що визначає об`єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об`єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб`єктам управління, визначеним цим Законом.

Згідно пункту 18 частини 2 статті 5 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» здійснюючи управління об`єктами державної власності, Кабінет Міністрів України визначає порядок відчуження та списання об`єктів державної власності.

Відповідно до пункту 16 частини 1 статті 5і Закону України «Про управління об`єктами державної власності» в редакції станом на 2012 рік, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері управління об`єктами державної власності, відповідно до покладених на нього завдань погоджує відчуження, передачу в оренду (користування), заставу (іпотеку), списання майна державних підприємств, що належать до сфери його управління, передачу в оренду, заставу цілісних майнових комплексів державних підприємств, що належать до сфери його управління.

Таким чином рішення про відчуження державного майна, що належить до сфери управління Міністерства оборони України приймає Кабінет Міністрів України, за поданням останнього.

Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак, держава як власник об`єктів права державної власності делегує відповідному органу державної влади повноваження щодо здійснення права власності від її імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Особливості управління військовим майном та його статусу визначає Закон України «Про правовий режим майна у Збройних силах України».

Згідно зі статтею 1 Закон України «Про правовий режим майна у Збройних силах України» військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.

Таким чином на момент відчуження спірне майно мало статус військового, оскільки було закріплене за ДП "Укрвійськбуд".

При цьому, відповідно до частини 2 статті 6 Закон України «Про правовий режим майна у Збройних силах України» рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України,

Разом з тим Кабінет Міністрів України не приймав рішення, щодо відчуження військового майна, яке є предметом спору.

Не доведено, той факт, що Міністерство оборони України направляло подання, а Кабінет Міністрів України приймав рішення за поданням Міністерства оборони України стосовно відчуження спірного нерухомого майна, як того вимагають норми ч. 2 ст. 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України".

Отже, порушення вимог ч. 2 ст. 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" та п.4.4 Статуту Державного підприємства "Укрвійськбуд", що полягає у незаконному самовільному відчуженні ДП "Укрвійськбуд" державного нерухомого майна (без згоди Міністерства оборони України та без рішення Кабінету Міністрів України) є підставою вважати, що спірне нерухоме майно вибуло з державної власності незаконно та поза волею власника, оскільки державне підприємство, за яким майно було закріплено на праві господарського відання, не вправі було самостійно ним розпоряджатися.

Як вже було зазначено, вироком Подільського районного суду м. Києва від 03.03.2007 у кримінальній справі №1-175/07 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 у справі №24/612-б-43/234 було встановлено факт фіктивного банкрутства ДП МОУ "Укрвійськбуд".

Відчуження майна у процедурі банкрутства, яке в судовому порядку було визнано фіктивним, безумовно свідчить про відсутність волі власника на таке відчуження і про вибуття майна із володіння держави внаслідок скоєння кримінального правопорушення.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону, або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його права власності.

Виходячи зі змісту наведених норм, позов про визнання права власності - це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно.

За змістом ст. 392 Цивільного кодексу України, передбачений нею спосіб захисту спрямований не на виникнення за рішенням суду права власності позивача, а на підтвердження наявного у позивача права власності, набутого раніше на законних підставах.

Право на пред`явлення позову про витребування майна з незаконного володіння, унормовано ст. 387 Цивільного кодексу України, за приписами якої власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Під незаконним володінням слід розуміти фактичне володіння річчю, яке не має правові підстави (передбаченої законом, договором чи адміністративним актом) або правова підстава відпала чи визнана недійсною.

За змістом частини першої статті 388 Цивільного кодексу України якщо майно відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно у набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2)було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3)вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, н з їхньої волі іншим шляхом.

На підставі наявних у справі матеріалів та обставин встановлених судами по іншим справам, суд приходить до висновку, що укладення біржової угоди від 05.02.2003 № 11-03/12, яка не була посвідчена нотаріально, у процедурі фіктивного банкрутства, поза волею власника, реєстрація права власності на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасовано, подальше дарування об`єктів нерухомості не призвело до припинення права власності держави на спірне майно, а відтак, оскільки на теперішній час наявність у держави відповідного права власності не визнається відповідачем, то воно потребує захисту шляхом задоволення позову про визнання права власності в порядку передбаченому ст. 392 Цивільного кодексу України.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, усі інші твердження та доводи відповідача не спростовують вищевикладених висновків суду, отже, позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Що стосується заяв про застосування строку позовної давності, суд виходить з наступного.

Статтею 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Частинами 4, 5 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови у позові.

Право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника; законодавчою підставою для втрати особою права власності у часі є положення Цивільного кодексу України про набувальну давність (ст. 344 Цивільного кодексу України); оскільки, позови про визнання права власності, що пред`явлені на підставі ст. 392 Цивільного кодексу, пов`язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна, то на ці позови не поширюються правила про позовну давність.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного суду від 18.02.2020 у справі № 917/154/15.

У даній справі вимоги про витребування майна в порядку ст. 388 Цивільного кодексу України є похідними від вимог про визнання права власності на спірне майно у відповідності до ст. 392 Цивільного кодексу України, оскільки на теперішній час наявність у держави відповідного права власності не визнається відповідачем, то воно потребує захисту шляхом задоволення позову про визнання права власності в порядку передбаченому ст. 392 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене, враховуючи, що позов у цій справі, в даному конкретному випадку, правомірно заявлено на підставі ст. 392,388 Цивільного кодексу України, право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, отже, звернувшись з позовом у даній справі 30.12.2020 року позивачі не пропустили строк позовної давності, а порушене право підлягає захисту.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними. Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Право держави витребувати нерухоме майно з огляду на доведену незаконність і безпідставність його відчуження передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони права власності і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.

Повернення у державну власність нерухомого майна, незаконно відчуженого в процедурі фіктивного банкрутства, що було наслідком вчинення кримінального правопорушення, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом цього майна як майна Збройних Сил України.

У спорах стосовно майна Збройних Сил України держава, втручаючись у право мирного володіння відповідним майном з боку приватних осіб може захищати загальні інтереси, зокрема, у підтриманні обороноздатності, суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності кордону, захисту життя і здоров`я людей (статті1,2,3 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном Збройних Сил України (Закон України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України"). Заволодіння приватними особами таким майном всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу та внаслідок продажу майна під час фіктивної процедури банкрутства може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на забезпечення суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності кордону держави Україна, захисту життя і здоров`я людей проживаючих на її території.

В силу об`єктивного цільового призначення вказаного майна, набувач такого майна проявивши розумну обачність, міг та повинен був знати про те, що це майно належить до майна Збройних Сил України.

З огляду на викладені обставини, суд вважає, що позивачами правомірно обрано спосіб захисту порушеного права власності держави на спірне майно шляхом визнання права власності на це майно та витребування майна.

В порядку ст. 141 ЦПК України, суд стягує з ОСОБА_1 на користь Міністерства оборони України судовий збір в розмірі 2 102,00 грн. та на користь Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» судовий збір в розмірі 33 211,90 грн. - судового збору

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Міністерства оборони України, Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» до ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог на стороні позивачів: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Кропивницький, Фонд державного майна України, Кабінет Міністрів України, Філія Державне підприємство Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» «1080-Управління начальника робіт», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: фізична особа-підприємець ОСОБА_2 про визнання права власності та витребування майна - задовольнити.

Визнати за Державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно, а саме : 1/100 частини будівель, що складаються з оздоровчого комплексу (Літер Ж, Ж1), загальною площею 308,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

Витребувати шляхом вилучення у ОСОБА_1 - 1/100 частини будівель, що складається з оздоровчого комплексу (Літер Ж, Ж1), загальною площею 308,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 та передати їх в експлуатацію державному підприємству Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» в особі його філії («1080- Управління начальника робіт»).

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Міністерства оборони України судовий збір в розмірі 2 102,00 грн.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» судовий збір в розмірі 33 211,90 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, в редакції від 3 жовтня 2017 року, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди (Кіровський районний суд м. Кіровограда).

Відомості про учасників справи:

позивач: Міністерство оборони України, місцезнаходження: Повітрянолотський проспект, 6, м. Київ-168, код ЄДРПОУ 00034022;

позивач: Державне підприємство Міністерства оборони України «Укрвійськбуд», місцезнаходження: вул. Вінницька, 14/39, м. Київ, код ЄДРПОУ 24308300;

відповідач: ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_5 , місце проживання: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ;

третя особа: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Кропивницький, місцезнаходження: пров. Училищний, 8, м. Кропивницький, код ЄДРПОУ 08541051;

третя особа: Фонд державного майна України, місцезнаходження: вул. Генерала Алмазова, 18/9, м. Київ-133;

третя особа: Кабінет Міністрів України, місцезнаходження: вул. Грушевського, 12/2, м. Київ;

третя особа: Філія Державне підприємство Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» «1080-Управління начальника робіт», місцезнаходження: вул. Добровольського, 5-а, м. Кропивницький;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_7 .

Повний текст судового рішення складено 12.04.2023 року.

Суддя

Кіровського районного суду

м. Кіровограда В.В. Мохонько