Постанова

від 11.04.2023 по справі 205/6867/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2232/23 Справа № 205/6867/20 Суддя у 1-й інстанції - Мовчан Д. В. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2023 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.

суддів Новікової Г.В., Гапонова А.В.

за участі секретаря судового засідання Лопакової А.Д.

розглянувши відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду справу що виникла з цивільних правовідносин за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія на березі», ОСОБА_2 та Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, за участі третьої особи, яка не заявляла самостійних вимог щодо предмету спору Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання недійсними актів і свідоцтва, припинення права власності та повернення майна, в якій подана апеляційна скарга Дніпровською міською радою на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2022року, головуючий у суді першої інстанції Мовчан Д.В.,

В С Т А Н О В И В:

04 вересня 2020року Дніпровська міськарада подала позов в якому виклала вимоги до ОСОБА_1 ,Товариства зобмеженою відповідальністю«Мрія наберезі» -Товариство, ОСОБА_2 таГоловного управлінняДержгеокадастру уДніпропетровській області про визнання недійсними двох актів приймання-передачі нерухомого майна від 03 липня 2018року та 02 квітня 2019року між ОСОБА_1 та Товариством, Свідоцтва про придбання нерухомого майна з електронних торгів від 28 жовтня 2019року № 2656; та вимагала припинити право власності ОСОБА_1 , Товариства і ОСОБА_2 на нерухоме майно, реєстраційний номер 1589285112101, нежитлову будівлю майновий комплекс, загальною площею 1952м2, який складається з літ. А-1 нежитлова будівля кафе, літ. Б; В; Г; Д; Е; Ж; И; К; Л; У; Ф - навіси, літ. М; Т - сарай, літ. Н; О; П; Р - вбиральні, літ. С - душ, № 1-6; І споруди, по АДРЕСА_1 Спірне майно; а також право власності ОСОБА_1 , Товариства і ОСОБА_2 на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , загальною площею 0,4044га, кадастровий номер 1210100000:08:835:0039 Земельна ділянка; також позивач вимагав зобов`язати ОСОБА_1 повернути Земельну ділянку, привівши її в придатний для подальшого використання стан, шляхом знесення самочинно побудованого Спірного майна і визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію Земельної ділянки.

Існування таких вимог Дніпровська міськарада пов`язувала із тим, що право власності за ОСОБА_1 на Спірне майно та Земельну ділянку , які він в подальшому передав Товариству згідно актів приймання-передачі від 03 липня 2018року та 02 квітня 2019року, виникли на підставі додаткового рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 грудня 2016року ухваленого за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , яке було скасоване постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 квітня 2020року, та яким відмовлено в позові ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на обставини з приводу того, що станом на 02 червня 2020року в Головному архітектурно-планувальному управлінні Дніпровської міської ради відсутні відомості про декларацію про початок будівельних робіт і декларацію про готовність об`єкта до експлуатації по АДРЕСА_1 . Також, позивач стверджував, що вказана адреса не присвоювалась жодному об`єкту нерухомого майна і не виділялась Земельна ділянка за цим адресом під будівництво - Спірне майно є самочинним будівництвом, з огляду на що, акти приймання-передачі від 03 липня 2018року та 02 квітня 2019року та Свідоцтво про придбання нерухомого майна з електронних торгів від 28 жовтня 2019 року № 2656 не відповідають вимогам законодавства і є недійсними.

В обґрунтування вимог про повернення Земельної ділянки заявник посилався на те, що саме Дніпровській міській раді належить право власності, яка діє в інтересах територіальної громади та скасування державної реєстрації права власності на Земельну ділянку буде належним способом захисту прав позивача.

В подальшому Дніпровська міська рада уточнила позовні вимоги в підтвердження доводів позову посилалась на те, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, і така реєстрація, в розумінні положень статті 376 Цивільного кодексу України, не може бути способом легітимізації самочинного будівництва та підставою набуття права власності на таке майно. Та Земельна ділянка припиняє існування, як об`єкт цивільних прав у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконної такої державної реєстрації /том І а.с.226-237/.

У відзиві на позовну заяву відповідач Головне управлінняДержгеокадастру уДніпропетровській області стверджувало про те, що воно не наділене повноваженнями щодо реєстрації прав на нерухоме майно, з огляду на що вимога позивача про скасування речового права є необґрунтованою.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача ОСОБА_2 заперечувала проти вимог Дніпровської міської ради, заявляла що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вилучення його майна покладе на нього надмірний тягар, оскільки відсутні підстави для визнання недійсним свідоцтва про придбання Нерухомого майна з електронних торгів, яке по суті є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах. Та заявник стверджував, що позивачем не доведені обставини щодо належності Земельної ділянки, на якій розміщені об`єкти нерухомого майна, саме Дніпровській міській раді на праві комунальної власності.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2022року в позові відмовлено. Суд першої інстанції виходив з того, що є два додаткових рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 26 грудня 2016року в яких суд визнав право власності на Спірне майно та Земельну ділянку за ОСОБА_1 . Судом встановлений той факт, що речове право на Спірне майно та Земельну ділянку на підставі вказаних рішень було зареєстроване 26 березня 2019року приватним нотаріусом та суд ці відомості із Державного реєстру речових прав розцінив як достатню підставу для того, щоб ОСОБА_1 розпорядився цим майном і передав його за актами приймання передачі Товариству. Далі суд розмірковував про те, що підтверджені відносини щодо заборгованості Товариства перед іншою особо ОСОБА_4 , який за рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 липня 2019року, яке набрало законної сили, стягнув з Товариства борг в розмірі 800000,00грн та в порядку виконання рішення суду на електронних торгах Спірне майно і Земельна ділянка правомірно відійшли у власність до ОСОБА_2 і відсутні підстави для визнання недійсними торгів та Свідоцтва про придбання нерухомого майна з електронних торгів № 2656.

Згідно висновків суду проведення державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 , на підставі Свідоцтва про придбання нерухомого майна було достатньою підставою для виникнення у нього права власності.

Судом встановлено,що Дніпровськаміська рада не вчиняла жодних дій направлених на повернення майна - Земельної ділянки, яка вибула із власності територіальної громади без волі власника. Також суду не були надані докази того що Спірне майно, означений в позові майновий комплекс, зводився без права виконувати будівельні роботи, без затвердженого проекту, з порушенням норм і правил, та на земельній ділянці, яка не відводилась під будівництво. Водночас, на думку суду, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, тобто чинне законодавство передбачає спосіб узаконення такого будівництва та, на думку суду, позивачем не надано доказів того, що вказане у справі самовільне будівництво не може бути приведене до легітимного стану.

За вказаних в рішенні умов, вимоги позивача про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на Спірне майно та Земельну ділянку не є необхідним для відновлення прав територіальної громади, та позивачем обрано не той захист права власності. Та суд вважав, що саме витребування майна могло би бути належним способом захисту. При цьому, суд вдався в аналіз обставин щодо набуття права власності на Спірне майно та Земельну ділянку з боку ОСОБА_2 в порядку виконання судового рішення, за результатами проведення електронних торгів, які не ставились під сумнів з причин порушення правил проведення таких торгів. Суд зробив висновок про те, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем у якого відповідно до положень ст. 388 ЦК України майно не може бути витребувано.

Також суд першої інстанції вважав, що в розумінні Європейської конвенції із захисту прав та основоположних свобод та практики Європейського суду прав людини, при задоволенні вимоги Дніпровської міської ради втручання в право ОСОБА_2 на мирне володіння майном не буде виправданим, оскільки таке втручання не здійснюється з метою задоволення суспільного чи публічного інтересу Держави, і не буде дотримано критерію пропорційності та забезпечено справедливий баланс між конкуруючими інтересами обох сторін.

З рішенням суду не погодився відповідач, в апеляційній скарзі представник Дніпровської міської ради висловив вимогу про скасування рішення та відмову в позові.

Доводи апеляційної скарги зводились до того, що безпідставно судом першої інстанції не з`ясовано і не взято до уваги того, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів в юридичному складі, необхідному для виникнення права власності і не має самостійного значення як підстава для виникнення права власності.

В обґрунтування скарги заявник посилався на те, що поза увагою суду залишилась та обставина, що Спірне майно зводилось на земельній ділянці належній позивачу яка не відводилась під будівництво, без відповідних дозвільних документів, реєстрація речового права якого здійснювалась на підставі рішення суду, яке не має законної сили, оскільки скасоване та право власності на таке майно не могло бути набутим жодною особою. Також відсутні правові підстави для легітимізації такого самочинного будівництва так, як власник земельної ділянки заперечує проти визнання такого права та вимога про знесення такого самочинного будівництва є єдиним способом поновлення порушеного права територіальної громади і за таких умов вимога власника звільнити земельну ділянку від самочинно збудованих будівель становить пропорційне втручання у право власності відповідача ОСОБА_1 з дотриманням балансу між інтересами Держави та приватним інтересом останнього.

Суд апеляційної інстанції заслухавши суддю-доповідача щодо змісту рішення, яке оскаржено, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши пояснення представника Дніпровської міської ради та пояснення представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Біжко Юлії Олександрівни, за відсутності інших учасників справи, відповідачів та третьої особи, явка яких є необов`язковою, повідомлених про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом, дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

В ході судового розгляду встановлено такі обставини, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Матеріали справи містять два однакових додаткових рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 грудня 2016року в яких було задоволено позовні вимоги третьої особи, яка заявила самостійні вимоги на предмет спору, розірвано інвестиційний договір від 01 вересня 2014року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та визнано за ОСОБА_1 право власності на Спірне майно та Земельну ділянку /том І а.с.17-18, 19-20/.

03 липня 2018року ОСОБА_1 передав Нерухоме майно Товариству, оформивши таку передачу актами приймання передачі /том І а.с.28/.

В подальшому 28 жовтня 2019року згідно Свідоцтва приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Ю.О. посвідчено належність права власності на Нерухоме майно та Земельну ділянку за ОСОБА_2 /том І а.с.29/.

За Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно Земельна ділянка та Спірне майно на підставі Свідоцтва про придбання нерухомого майна з електронних торгів від 28 жовтня 2019року належить на праві власності ОСОБА_2 /том І а.с.93-99/.

29 квітня 2020року постановою Дніпровського апеляційного суду додаткові рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 грудня 2016року скасовані та в позові ОСОБА_1 відмовлено /том І а.с.21-27/.

Водночас за інформацією Департаменту по роботі з активами № 4/11-1886 від 10 червня 2020року станом на 04 червня 2020року за результатами пошуку за адресом земельної ділянки в Системі не виявлено реєстраційних записів щодо цивільно-правових угод, укладених між міською радою та фізичними чи юридичними особами на земельну ділянку по АДРЕСА_1 /том І а.с.30-31/; також зазначено, що відповідно до даних містобудівного кадастру та Адресного плану міста офіційна адреса АДРЕСА_1 жодному об`єкту нерухомості на території міста не присвоювалась і відсутній розпорядчий документ /том І а.с.34/.

Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції в Дніпровській області за № 3/69 від 25 червня 2020року повідомив що, в Реєстрі будівельної діяльності станом на час надання відповіді починаючи з 20 травня 2011року відсутня інформація щодо видачі чи реєстрації документів, які би надавали право на виконання будівельних робіт та засвідчували прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту по АДРЕСА_1 /том І а.с.32-33/.

У витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 19 квітня 2021року щодо набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку комунальної власності площею 0,4044га, кадастровий номер 1210100000:08:835:0039 прокурором виявлено правопорушення та за ч.3 ст.190 КК України здійснюється розслідування /том І а.с.213/.

Правові підстави для відмови в задоволенні позовних вимог суд вбачав у тім, що на час виникнення спірних правовідносин були підтверджені правові підстави для набуття відповідачем ОСОБА_1 права власності на Спірне нерухоме майно та Земельну ділянку, котра знаходиться під Спірним нерухомим майном, а також право власності на новостворене нерухоме Спірне майно виникло в законний спосіб та підтверджено законність набуття права власності на нерухоме майно ОСОБА_2 на що вказує сам факт реєстрації такого права, та відсутні підстави для витребування в останнього такого майна.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції визнає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права.

У даній справі, беззаперечною є та обставина, що позивач Дніпровська міська рада була власником Земельної ділянки, яка знаходиться на території Дніпровської територіальної громади, на якій розташовується Спірне майно. Позовні вимоги про припинення права власності на Спірне майно, зобов`язання повернути Земельну ділянку, привівши її у придатний стан шляхом внесення самочинного збудованої будівлі ставились під сумнів з огляду на те, що жоден з відповідачів не звертався до Дніпровської міської ради з питань отримання Земельної ділянки та не дотримався процедури і вимог чинного законодавства на момент здійснення будівництва на час розгляду справи судом.

За змістом частини першої та другої статті 331 ЦК України право власностіна новуріч, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановленодоговоромабо законом. Право власності на новостворененерухоме майно(житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершеннябудівництва(створення майна). Якщодоговоромабо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягаєдержавній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Частина третя статті 375 ЦК України визначає, що право власника земельної ділянки на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної за її цільовим призначенням.

За конкретних обставин цієї справи, письмовими доказами підтверджено, що ОСОБА_1 реалізовував майнове право за інвестиційним договором, та по своїй суті рішення суду від 26 грудня 2016року становило правові підстави для набуття ним права власності на Земельну ділянку та Спірне майно.

Так само останній здійснив оформлення і державну реєстрацію свого права власності на Земельну ділянку та Спірне майно, та обставини щодо правомірного набуття такого права не ставились під сумнів з боку позивача Дніпровської міської ради протягом тривалого часу до моменту ухвалення рішення від 29 квітня 2020року.

Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

За змістом наведеної норми особа стає власником за наявності певних умов та юридичних фактів, установлення яких є важливим для з`ясування того, чи виникло в особи право власності.

З наявних у суду матеріалів справи вбачається, що право власності на Земельну ділянку та Спірне майно в липні 2018року переходило до Товариства, підтвердженням чого виступив факт реєстрації за ним права власності на це майно, що відбулась 03 липня 2018року.

Та на час звернення Дніпровської міської ради до суду з цим позовом володільцем Земельної ділянки та Спірного майна є відповідач ОСОБА_2 , що підтверджується фактом реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку за ним.

Встановлені обставини дають підстави для висновку про те, що на час вчинення всіх цих юридично значимих дій право власності ОСОБА_1 , Товариства і ОСОБА_2 не заперечувалось, і таке право поставлене під сумнів з тих підстав що постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 квітня 2020року додаткові рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 грудня 2016року скасовані та в позові ОСОБА_1 відмовлено.

Виходячи з аналізу процесуальних норм права, преюдиційність фактів встановлених в постанові апеляційного суду, є беззаперечним підтвердженням того, що при виникненні права в ОСОБА_1 мались певні правові недоліки про що є рішення суду.

Водночас метою позову Дніпровської міської ради визначено припинення права власності на це майно за ОСОБА_1 , Товариством і ОСОБА_2 із зобов`язанням ОСОБА_1 повернути Земельну ділянку.

Тож фактично мова йде про витребування майна від особи, котрій воно не належить та яка не є володільцем цього майна в силу реєстрації за нею права власності на це майно.

Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, право власності набуває той, хто має речове право на землю та в розріз із даним принципом є вимога позивача про зобов`язання ОСОБА_1 повернути Земельну ділянку привівши її у придатний для подальшого використання стан, шляхом знесення самочинно побудованих споруд.

Ключові аргументи позивача з приводу того, що з припиненням права власності ОСОБА_1 припинилося і право власності Товариства та ОСОБА_2 , висунуті заявником в позові та апеляційній скарзі, не свідчать про автоматичне припинення права власності у фактичного володільця.

Суд першої інстанції встановив, що право власності на Земельну ділянку та Спірне майно зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 на підставі оспореного Свідоцтва про придбання нерухомого майна з електронних торгів, що, за висновками суду не тільки створює спростовну юридичну презумпцію права власності такої особи, а й є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності.

Визначальним у даній справі є не безпосередньо вади поведінки попередніх власників, які втратили правовий інтерес до предмету спору, а саме встановлення обставин про додержання законодавства з боку фактичного володільця ОСОБА_2 як добросовільного набувача.

Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна

За змістом частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Частина 2 цієї статті передбачає, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Отож, вирішуючи питання про витребування майна, важливо перевірити добросовісність, насамперед, набувача цього майна, у тому числі те, чи знав або міг знати такий набувач про недобросовісну поведінку відчужувача. Вказане має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього.

Якщо нерухоме майно придбаває добросовісна особа, тобто така, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, вона може покладатися на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень і відсутності даних про те, що набувач майна знав або міг знати про існування таких прав чи обтяжень, цей набувач, добросовісно покладаючись на відомості зазначеного реєстру, набуває відповідне право на нерухоме майно, вільне від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача відповідно статті 388 ЦК залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність.

У цьому аспекті, вирішуючи питання про витребування майна, вагомого правового значення набуває обставина щодо того як саме майно вибуло з володіння власника та з приводу добросовісності, насамперед, набувача цього майна, ОСОБА_2 , який придбав майно за результатами електронних торгів в ході виконання судового рішення.

Заразом, за обставин встановлених у справі, ніщо не вказує на те, що набувач ОСОБА_2 знав або міг знати про недобросовісну поведінку відчужувача чи попередніх власників, з огляду на що є добросовісним набувачем.

Стаття 330 ЦК України зазначає, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього кодексу майно не може бути витребуване у нього.

За конкретних обставин у цій справі суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що Земельна ділянка та Спірне майно вибуло з володіння власника поза його волею без прийняття ним відповідного рішення. Водночас, не підтверджено вираження волі власника Дніпровської міської ради на передачу належної їй Земельної ділянки у власність чи користування ОСОБА_2 , ніщо не вказує на те, що мало місце втілення волі власника в перехід такого права до відповідача.

Чинне законодавство витребування майна з чужого володіння (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) визначає як забезпечення введення позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

Та стосовно обставин у даній справі, у випадку нерухомого майна Земельної ділянки означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на таке майно.

Однак таке, може кваліфікуватися як недобросовісна поведінка власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування), коли він не вчинивши дій щодо оформлення права на цю земельну ділянку за добросовісним володільцем не повідомивши про відмову у наданні дозволу щодо відведення земельної ділянки фактично наполягає на внесенні запису про державну реєстрацію за ним.

Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти як суперечність, та сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною, зі свого боку набувач ОСОБА_2 отримав право власності з електронних торгів в порядку виконання рішення суду, що беззаперечно свідчить про добросовісність його дій які носили правомірний характер, тобто встановлені обставини підтверджують що поведінка власника ОСОБА_2 була законною, останній не допускав дій виключно з протиправною метою або з наміром заподіяти шкоду іншій особі.

Через що ОСОБА_2 як власник на час виникнення спірних відносин правомірно володіє спірним майном та жоден із наведених письмових доказів по своїй суті не є таким, що спростовує його право власності на землю, яке в розумінні частини другої статті 373 ЦК України набувається і здійснюється відповідно до закону.

Дніпровська міська рада, яка реалізувала право на оспорення електронних торгів та Свідоцтва про право власності з електронних торгів, своєю поведінкою у формі бездіяльності протягом тривалого проміжку часу дала зрозуміти власнику ОСОБА_2 що вона не буде реалізовувати своє право на оспорення, і така особа пов`язана своїм рішенням та не вправі його змінити згодом.

Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.

У відповідності із практикою Європейського суду з прав людини в рішенні від 09 жовтня 2018року у справі «Фонд «Батьківська турбота» проти України» в пункті 61 суд вказав, що помилки та недоліки, допущені державними органами влади, повинні служити на користь постраждалих осіб, особливо в разі відсутності інших конфліктуючих правових інтересів. Іншими словами ризик вчинення державними органами будь-якої помилки має нести держава і ці помилки не повинні виправлятись за рахунок зацікавленої особи.

За таких умов у добросовісної сторони власника ОСОБА_2 виникла обґрунтована довіра на те, що він зможе реалізувати своє право в повному обсязі, оскільки попередня поведінка Дніпровської міської ради сформувала в іншої сторони довіру і розумні очікування, і їх підрив (внаслідок непослідовності) призведе до явної несправедливості по відношенню до власника.

В пункті 70 рішення у Справі ЄСПЛ «Рисовський проти України» йдеться про те, що суд підкреслюєособливу важливістьпринципу «належногоурядування».Він передбачає,що уразі,коли йдетьсяпро питаннязагального інтересу,зокрема,якщо справавпливає натакі основоположніправа людини,як майновіправа,державні органиповинні діятивчасно тав належнийі якомогапослідовніший спосіб(див.рішення усправах «Беєлерпроти Італії»[ВП](Beyelerv.Italy[GC]),заява №33202/96,п.120,ECHR2000-I,«Онер`їлдізпроти Туреччини»[ВП](Oneryildizv.Turkey[GC]),заява №48939/99,п.128,ECHR2004-XII,«Megadat.comS.r.l.проти Молдови»(Megadat.comS.r.l.v.Moldova),заява №21151/04,п.72,від 8квітня 2008року,і «Москальпроти Польщі»(Moskalv.Poland),заява №10373/05,п.51,від 15вересня 2009року).Зокрема,на державніоргани покладенообов`язокзапровадити внутрішніпроцедури,які посилятьпрозорість іясність їхніхдій,мінімізують ризикпомилок (див.,наприклад,рішення усправах «Леласпроти Хорватії»(Lelasv.Croatia),заява №55555/08,п.74,від 20травня 2010року,і «Тошкуцета іншіпроти Румунії»(ToscutaandOthersv.Romania),заява №36900/03,п.37,від 25листопада 2008року)і сприятимутьюридичній визначеностіу цивільнихправовідносинах,які зачіпаютьмайнові інтереси(див.зазначені вищерішення усправах «Онер`їлдізпроти Туреччини»(Oneryildizv.Turkey),п.128,та «Беєлерпроти Італії»(Beyelerv.Italy),п.119).

Особа, яка має якесь право, і своєю поведінкою створює в іншої особи відчуття, що вона цим правом користуватися не буде, а згодом всупереч колишній власній поведінці намагається скористатися своєю формальною правовою позицією, то за наявності низки ознак суд на підставі принципу естопель може відмовити у захисті такого права за ч. 2, 3 ст. 13 ЦК України, вбачаючи зловживання правом.

Отже за недоведеності заявлених в позовній заяві фактів щодо зловживнь правом з боку власника ОСОБА_2 , дії позивача щодо припинення його права власності не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Тож неможливість витребування Спірного майна від кінцевого набувача законодавство України пов`язує із захистом його права та віддає перевагу кінцевому добросовісному набувачу такого майна.

У такий спосіб судом було забезпечено справедливий баланс між усіма відповідними конкуруючими приватними інтересами, витребування майна від добросовісного набувача є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий та за обставинами цієї справи кожен не всі критерії дотримані, а отже відсутні правові підстави для задоволення позову.

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2022року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття та касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 11 квітня 2023року.

Судді: