Постанова

від 14.03.2023 по справі 910/3963/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" березня 2023 р. Справа№ 910/3963/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Скрипки І.М.

секретар судового засіданні: Бендюг І.В.,

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 14.03.2023,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандарт Девелопмент"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 26.10.2022 (повний текст складено 09.11.2022)

у справі № 910/3963/22 (суддя Лиськов М.О.)

за позовом Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандарт Девелопмент"

про стягнення 1 249 987, 00 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст первісних та зустрічних позовних вимог

У травні 2022 року Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандарт Девелопмент" про стягнення 1 249 987,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено зобов`язання за договором про надання комунальних послуг №5/15 від 02.10.2015 щодо оплати наданих позивачем послуг з передачі електричної енергії.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.10.2022 у справі № 910/3963/22 позовні вимоги задоволено.

За рішенням суду присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 1140600,66 грн - основного боргу, 45586,88 грн - пені, 49684,95 грн - інфляційних нарахувань, 14054,51 грн - 3% річних та 18749,81 грн - судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що обставини наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведено, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований, обставин оплати заборгованості відповідачем не надано.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить оскаржуване рішення скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, мотивуючи свої вимоги тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази : 1) в яких зафіксовано показники лічильників електроенергії, які надані відповідачем; 2) на підставі яких можливо було б розрахувати суму, яку вимагає сплатити позивач. У зв`язку з викладеним, скаржник вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що у відповідача виник обов`язок здійснити розрахунок на підставі виставлених рахунків позивача, без відповідних розрахунків, показників лічильника та вартості електроенергії.

Крім того, апелянт зазначає, що судом першої інстанції зроблені хибні висновки стосовно того, що акти наданих послуг були підписані відповідачем.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, ухваленим у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Позивач вказав, що відповідач не надав жодних доказів на підтвердження неправильності показників позивача, тоді як умовами договору відповідач повинен був знімати такі показники та передавати позивачу, і, відповідно, у відповідача мають бути зняті показники з лічильника для визначення обсягів спожитої електроенергії у січні 2021 року та березні 2021 року. За вказаних обставин, університет просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Явка представників у судове засідання

Представники сторін в судове засідання 14.03.2023 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи ( його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).

Застосовуючи згідно статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»(«Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

З огляду на викладене, оскільки неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, явка представників учасників справи в судове засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників сторін.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджено матеріалами справи, 02.10.2015 між Національним технічним університетом України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» (далі - НТТУ «КПІ») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стандарт Девелопмент» (замовник) було укладено договір про надання комунальних послуг № 5/15 (далі - договір), відповідно до пункту 1.1. якого НТТУ «КПІ» надає замовнику послуги по забезпеченню об`єкта замовнкиа, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Польова, 38 (далі - об`єкт), зокрема електроенергією, а відповідач їх відшкодовує згідно умов цього договору.

Відповідно до пункту 5.1 договору, цей договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами, та діє до 31 грудня 2015 року. Згідно пункту 5.3 договору, даний договір вважається продовжений на той самий строк і на тих самих умовах, якщо ні одна із сторін письмово не повідомляє другу про припинення або зміну цього договору за 30 днів до закінчення його строку дії.

За твердженням позивача, котре не спростоване відповідачем, договір є чинним.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує, що ним послуги надавалися своєчасно, у повному обсязі та відповідно до умов договору. Претензій щодо ненадання (чи надання не у повному обсязі чи неналежної якості) послуг з боку відповідача не надходило. Матеріали справи доказів зворотнього не містять.

Однак, в порушення умов договору відшкодування за надані послуги по забезпеченню об`єкта відповідача електроенергією відповідач в повному обсязі не здійснив. Як наслідок, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість за січень 2021 року та березень 2021 року в розмірі 1 140 660,66 грн., розрахунок якої міститься у матеріалах справи.

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 договору облік електроенергії здійснюється лічильником електроенергії, який встановлюється на площі Відповідача. Відповідач надає показники лічильника електроенергії до 10 числа місяця наступного за розрахунковим в службу енергоменеджменту Позивача.

Таким чином, відповідач самостійно за фактом споживання електроенергії надавав відповідні показники позивачу, а відтак, й визначав обсяги спожитої електроенергії.

Також 30.03.2021 за участі представника відповідача було складено акти розпломбування лічильників з фіксацією показників лічильників станом на 30.03.2021 в окремому акті.

Відповідно до отриманих показників відповідачу щомісячно надавались платіжні документи з розшифровкою кількісних, вартісних показників - рахунки-фактури (далі - рахунки), які одночасно є актами виконаних робіт (підпункт 2.1.2 пункту 2.1 договору).

Згідно підпункту 2.2.3 пункту 2.2 договору, відповідач зобов`язується на підставі виставлених рахунків своєчасно і в повному обсязі щомісячно, не пізніше 25 числа наступного за звітним, вносити плату на розрахунковий рахунок позивача.

Позивач зазначає, що за надані позивачем в період з грудня 2019 року по березень 2021 року включно послуги із забезпечення об`єкта відповідача електроенергією, відповідачу було виставлено рахунки на оплату, а згідно виписок по розрахунковому рахунку позивача відповідачем було здійснено оплату по рахунках, які міститься у позовній заяві.

Водночас, як підтверджується матеріалами справи, оплату за січень 2021 року згідно рахунку №905 від 15.02.2021 відповідач здійснив частково: з належних до сплати 698603,21 грн сплачено - 398361,09 грн.

Оплату за березень 2021 року згідно рахунку № 1718 від 12.04.2021 в розмірі 840418,54 грн відповідач не здійснив.

Як наслідок, за рахунком № 905 від 15.02.2021 у відповідача виникла заборгованість в розмірі 300242,12 грн. (за електроенергію в січні 2021 року), за рахунком № 1718 від 12.04.2021 - 840 418,54 грн (за електроенергію в березні 2021 року).

Отже, загалом за рахунками № 905 від 15.02.2021 та № 1718 від 12.04.2021 у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 1 140 660,66 грн.

Обставини неналежного виконання відповідачем, на думку позивача, грошового зобов`язання з оплати наданих згідно договору послуг з передачі електричної енергії і стали підставою для звернення з даним позовом до суду про стягнення з відповідача 1 140 660,66 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає, з таких підстав.

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб`єкта, який порушив зобов`язання, не звільняє цього суб`єкта від обов`язку виконати зобов`язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов`язання. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського Кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк як передбачено договором, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).

Матеріалами справи, її фактичними обставинами встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено Договір надання комунальних послуг №№5/15 від 02.10.2015.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 903 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 905 Цивільного кодексу України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору у січні 2021року та березні 2021 року позивач надав відповідачу послуги з електропостачання на загальну суму 1539021,75 грн.

Відповідач, у свою чергу, розрахувався за надані позивачем послуги частково - у сумі 398361,09 грн. Отже, загальна вартість невиконаних ТОВ «Стандарт Девелопмент» зобов`язань перед НТТУ «КПІ» становить 1140660,66 грн.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Умовами договору передбачено, що замовник надає показники лічильника електроенергії до 10 числа місяця наступного за розрахунковим в службу енергоменеджменту позивача (пункт 4.2. договору).

У матеріалах справи не міститься доказів надання відповідачем позивачу показників лічильника. Водночас у матеріалах справи містяться інші докази, які підтверджують використаний відповідачем обсяг спожитої електроенергії у спіні періоди: акти розпломбування та рахунки на оплату (враховуючи здійснену відповідачем часткову оплату рахунку №905 від 15.02.2021).

Також слід зауважити, що у матеріалах справи відсутні заперечення відповідача щодо якості та вартості наданих послуг зі сторони відповідача.

В апеляційній скарзі відповідач заперечує проти обсягів спожитої електроенергії та вказує, що відповідачем надавались показники відповідно до пункту 4.2. договору, однак жодних доказів в обґрунтування своїх доводів не надав. Крім того, слід зауважити, що про розгляд справи у суді першої інстанції відповідач був повідомлений належним чином, проте ні заперечень, ні відповідних доказів на спростування позовних вимог також не надав.

З огляду на викладене, матеріалами справи підтверджується надання позивачем відповідачу послуг з електропостачання у січні 2021 року та березні 2023 року на загальну суму 1539021,75 грн та здійснення відповідачем часткової оплати таких послуг у розмірі 398361,09 грн.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Водночас, жодного підтвердження факту сплати відповідачем на користь позивача заборгованості в розмірі 1140660,66 грн не надано.

З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення 1140660,66 грн заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення 45586,88 грн пені, 49684,95 грн інфляційних нарахувань та 14054,51 грн - 3% річних.

Відповідно до статті 610, частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 216, статтею 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбаченим цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коди зобов`язання мало бути виконане.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом положень частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», статтею 3 якого передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У пункті 6.3 договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасного внесення плати відповідач сплачує пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Оскільки, судом встановлено порушення відповідачем строків оплати товару, позовні вимоги в частині стягнення пені є обґрунтованими та підлягають задоволенню за розрахунком позивача. перевіреного судом.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на встановлені обставини прострочення боржника, вимоги щодо стягнення з відповідача 49684,95 грн - інфляційних втрат, 14054,51 грн - 3% річних інфляційних втрат є обґрунтованими та підлягають задоволенню за розрахунком позивача, перевіреного судом.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позов про стягнення з відповідача основної заборгованості є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2022 у справі № 910/3963/22 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Враховуючи ви ще викладене та керуючись статтями керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандарт Девелопмент" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2022 у справі № 910/3963/22 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2022 у справі № 910/3963/22 залишити без змін.

Матеріали справи №910/3963/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено: 11.04.2023.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

І.М. Скрипка