Постанова

від 12.04.2023 по справі 229/6385/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1307/23 Справа № 229/6385/21 Суддя у 1-й інстанції - Рагозіна С.О. Суддя у 2-й інстанції - Мірута О. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2023 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :

головуючого - МірутиО.А.,

суддів:Тимченко О.О.,Хейло Я.В.,

за участю секретаря судового засідання Тимофєєвої В.О.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі Комунальна установа "Міський центр професійного розвитку педагогічних працівників" Дружківської міської ради,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу за апеляційною скаргою Комунальної установи "Міський центр професійного розвитку педагогічних працівників" Дружківської міської ради на рішення Дружкцівського міського суду Донецької області від 25 січня 2022 року у цивільні справі № 229/6385/21 за позовом ОСОБА_1 до комунальної установи "Міський центр професійного розвитку педагогічних працівників" Дружківської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, (суддя Рагозіна С.О.), ухваленого в приміщенні Дружківського міського суду Донецької області, повне судове рішення складено 28 січня 2022 року,

В С Т А Н О В И В:

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

В листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Комунальної установи «Міський центр професійного розвитку педагогічних працівників» Дружківської міської ради, про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову зазначила, що вона була призначена на посаду консультанта Міського центру професійного розвитку педагогічних працівників Дружківської міської ради з 01.09.2021.

Відповідно до наказу МОЗ від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», на виконання п. 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 №1236 їй повідомили про необхідність пройти щеплення від COVID-19 та надати підтверджуючі документи або довідку про абсолютні протипоказання до 05.11.2021 року, в іншому випадку вона буде відсторонена від роботи без збереження заробітної плати.

Вона не пройшла щеплення, оскільки вважає незаконними вимоги щодо обов`язкового щеплення проти COVID-19.

05.11.2021 року був складений акт про ненадання документів, які підтверджують наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 консультантом ОСОБА_2 від 05.11.2021 року.

05.11.2021 року директор Міського центру професійного розвитку педагогічних працівників Дружківської міської ради ОСОБА_3 ознайомила її з Наказом від 05.11.2021 №11-о «Про відсторонення від роботи консультанта ОСОБА_4 ».

Правовими підставами для відсторонення від роботи у вищевказаному наказі вказані:

- ст. 46 Кодексу Законів про працю України,

- ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»,

- Наказ МОЗ від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням»,

- п. 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 №1236.

Вважає Наказ від 05.11.2021 №11-о «Про відсторонення від роботи що консультанта ОСОБА_4 » незаконним та таким, що підлягає скасуванню, а вона має бути поновлена на роботі.

У зв`язку з викладеним, просила суд визнати незаконним та скасувати наказ №11-о від 05.11.2021 «Про відсторонення від роботи консультанта Надії Савенко», винесений директором комунальної установи "Міський центр професійного розвитку педагогічних працівників" Дружківської міської ради Олександрою Легчиліною та зобов`язати відповідача виплатити їй заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 25 січня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 до комунальної установи "Міський центр професійного розвитку педагогічних працівників" Дружківської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ №11-о від 05.11.2021 «Про відсторонення від роботи консультанта Надії Савенко», винесений директором комунальної установи "Міський центр професійного розвитку педагогічних працівників" Дружківської міської ради Олександрою Легчиліною.

Стягнуто з комунальної установи "Міський центр професійного розвитку педагогічних працівників" Дружківської міської ради на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 року по 24 січня 2022 року у сумі 22 598 грн 68 коп.

Стягнення заробітної плати за один місяць у сумі 9126 грн 29 коп допущено до негайного виконання.

Суми заробітної плати визначені без утримання прибуткового податку й інших обов`язкових платежів.

Стягнуто з комунальної установи "Міський центр професійного розвитку педагогічних працівників" Дружківської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу адвоката у сумі 3500 грн 00 коп.

В задоволенні решти позову відмовлено.

Стягнуто з комунальної установи "Міський центр професійного розвитку педагогічних працівників" Дружківської міської ради на користь державного бюджету м. Дружківки судовий збір у сумі 908 грн 00 коп.

Судове рішення мотивоване тим, що відповідачем не надано доказів з приводу того, що існує високий ризик інфікування у зв`язку з неможливістю вибору місця і способу організації роботи позивачки.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

В апеляційній скарзі, поданій до апеляційного суду, КУ «Міський центр професійного розвитку педагогічних працівників» посилається на невідповідність рішення суду обставинам справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ

Апеляційна скарга КУ «МЦПРПП» Дружківської міської ради мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що відповідно до наказу МОЗ від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» на період дії карантину, обов`язковій вакцинації проти COVID-19 підлягають працівники закладів вищої, післядипломної, фахової перед вищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Позивачем у суді першої інстанції не надано висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVІD-19.

Відповідач вважає, що видавши наказ про відсторонення, діяв відповідно до вимог чинного законодавства.

Посилається на Постанову Верховного Суду від 10 березня 2021 року у цивільній справі № 331/5291/19, в якій суд висловив позицію, про те, що в даному випадку превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто було виправданим.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходив.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Представник КУ «Міськийцентр професійногорозвитку педагогічнихпрацівників» -Ухов Р.В.,у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Суд ухвалив, розглядати справу у відсутність сторін, які не з`явились, оскільки відповідно до положень частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом встановлено, та вбачається з трудової книжки НОМЕР_1 , позивач ОСОБА_1 працює з 01 вересня 2021 року на посаді консультанта в Комунальній установі «Міський центр професійного розвитку педагогічних працівників» Дружківської міської ради(а.с. 13-15).

Згідно повідомлення КУ «Міськийцентр професійногорозвитку педагогічнихпрацівників» від 04.11.2021 р. № 4 позивач ОСОБА_1 була попереджена про обов`язкове щеплення від СОVID 19 для працівників закладів освіти. У разі ненадання документів, що підтверджують наявність профілактичного щеплення або довідки про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 р. № 595, 08.11.2021 р. її відсторонять від роботи без збереження заробітної плати.З повідомленням позивача ознайомлено під підпис. (а.с. 16).

05 листопада 2021 року складено акт № 1 про ненадання документів, які підтверджують наявність профілактичного щеплення проти СОVID 19 консультантом ОСОБА_2 (а.с. 17)

Наказом КУ «Міський центр професійного розвитку педагогічних працівників» № 11-о від 05 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи консультанта ОСОБА_4 » позивачку відсторонено з 08 листопада 2021 року від роботи до усунення причин, що зумовили дане відсторонення.

Підставою длявидання наказує копіянаказу МОЗ«Про затвердженняПереліку професій,виробництв таорганізацій,працівники якихпідлягають обов`язковимпрофілактичним щепленням»від 04жовтня 2021року №2153iзсписком ознайомлених;повідомлення прообов`язковепрофілактичне щепленняпроти COVID-19 ОСОБА_4 від 04листопада 2021року №4;акт проненадання документів,які підтверджуютьнаявність профілактичногощеплення протиCOVID-19консультантом ОСОБА_2 від05листопада 2021року №1(а.с.78-79).

Згідно з довідкою КУ «Міськийцентр професійногорозвитку педагогічнихпрацівників» №1від 05.11.2021року загальнасума доходуза періодз 01.09.2021року по31.10.2021року становить 22219219,23грн.,середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 434,59 грн.

У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представником КУ «Міський центр професійного розвитку педагогічних працівників» додано відповідні документи: копія посадової інструкції Савенко Н.С., копія колективного договору, копія Правил внутрішнього трудового розпорядку КУ «Міський центр професійного розвитку педагогічних працівників» Дружківської міської ради

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга КУ «Міський центр професійного розвитку педагогічних працівників» підлягає залишенню без задоволення.

МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА

Відповідно до частин 1, 3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі.

Згідно з частиною 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушеньЗакону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Згідно зістаттею 51 КЗпП Українидержава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Конституційний Суд України у Рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене.

Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я»(далі - Закон № 2801-XII)громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі -Закон № 1645-ІІІ) визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року№ 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень протиCOVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень протиCOVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу";

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Відповідно до ч. 1статті 46 КЗпП Українивідсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертастатті 263 ЦПК України).

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що: «нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, який затвердженийНаказом МОЗ № 2153 від 04.10.2021, обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженогонаказом МОЗ від 16.09.2011 № 595.

Отже Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до вказаного Переліку останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду уважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Застосування до позивачки передбачених Перелікомпрофесій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженимНаказом МОЗ № 2153 від 04.10.2021таЗаконом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівниківАТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й з оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що він, вона, працюючи черговою переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17.04.2019 у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим. Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в Постановах від 10.03.2021 у справі № 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20), від 20.03.2018 у справі № 337/3087/17 (провадження № К/9901/283/18), від 08.02.2021 у справі № 630/554/19 (провадження № 61-6307св20).

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті)».

Згідно зст. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно достатті 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина першастатті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третястатті 89 ЦПК України).

Так, при зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що її відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати є незаконним і таким, що порушує її право на працю.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює консультантом КУ «Міський центр професійного розвитку педагогічних працівників».

Наказом відповідача № 11-о від 05.11.2021 позивачку відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 08 листопада 2021 року до усунення причин, що зумовили дане відсторонення.

При видачі наказу про відсторонення ОСОБА_1 від роботи, відповідач не посилався на жодні факти, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від виконання нею своїх посадових обов`язків.

Доводи відповідача КУ «Міський центр професійного розвитку педагогічних працівників» про те, що посадові обов`язки ОСОБА_1 не передбачали дистанційної форми навчання, не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.

Дослідивши посадову інструкцію консультанта КУ «Міський центр професійного розвитку педагогічних працівників» Држківської міської ради, ОСОБА_1 посадові обов`язки якої передбачали поширення інформації з питань професійного розвитку педагогічних працівників, формування та оприлюднення на вебсторінках Центру бази даних програм підвищення кваліфікації педагогічних працівників, організація та проведення консультування педагогічних працівників з питань планування та визначення траєкторії їх професійного розвитку, проведення супервізії, розроблення документів закладу освіти, особливостей організації освітнього процесу за різними формами здобуття освіти, в тому числі з використанням технологій дистанційного навчання, впровадження компетентнісного, особистісно орієнтованого, діяльнісного, інклюзивного підходів навчання здобувачів освіти і нових освітніх технологій. Ведення документації в межах компетенції, визначених посадовою інструкцією, відповідальність за підготовку щорічної аналітичної звітності за посадовими обов`язками, колегія суддів приходить до висновку про те, щол ОСОБА_1 могла здійснювати виконання своїх посадових обов`язків дистанційно.

Таким чином, застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими працівниками закладу та дітьми, тощо. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи.

Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

Також, відповідачем не надано доказів, які б свідчили про те, що починаючи з дня отримання повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 до моменту відсторонення від роботи, у позивача було достатньо часу для проходження такого щеплення і остання у встановленому законом порядку відмовилася від обов`язкового профілактичного щеплення.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи.

Щодо вимог про стягнення середній заробіток за весь час незаконного відсторонення від роботи.

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» якщо буде встановлено, що на порушення ст. 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП).

За змістом частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Механізм здійснення відповідного розрахунку визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100). Під час його проведення слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні з використанням даних про середній заробіток позивача виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21 січня 2015 р. у справі N 6-195цс14).

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком.

З урахуванням цих норм, зокрема абзацу третього пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Згідно з пунктом 4 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються виплати, пов`язані з святковими та ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо.

Відповідно до пункту 5 Порядку основою для обчислення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 Порядку)

Аналогічну правову позицію висловив Верховний суд України у постанові № 6-113цс16 від 27 квітня 2016 року.

Оскільки відсторонення від роботи ОСОБА_1 відбулося 08 листопада 2021 року, то середня заробітна плата позивача повинна обчислюватися виходячи з виплат, отриманих нею за попередні два місяці роботи, а саме за вересень та жовтень 2021 року.

Так як, відповідачем не сплачено позивачу належні суми заробітної плати до теперішнього часу, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню середньомісячна заробітна плата за час затримки розрахунку з 08 листопада 2021 року по 25 січня 2022 року (день ухвалення рішення суду) у сумі 22598,68 грн. виходячи з розрахунку: (434,59 * 52 де 434,59 грн. середньоденна заробітна плата, 52 кількість робочих днів = 22598,68 грн).

Таким чином, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з КУ «Міський центр професійного розвитку педагогічних працівників» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 08 листопада 2021 року по 25 січня 2022 року у сумі 22598,68 грн.

Колегія суддів зауважує, що аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимогст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Враховуючи висновки апеляційного суду за результатами розгляду справи, судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Комунальної установи"Міськийцентр професійногорозвитку педагогічнихпрацівників" залишити без задоволення.

Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 25 січня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий:

Судді: