Рішення

від 06.04.2023 по справі 903/146/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06 квітня 2023 року справа №903/146/23

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Ведмедюка Михайла Петровича

та за присутності представників:

від позивача: Данилюк Т.М. - представник (довіреність від 20.02.2023р., витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 04.11.2022р.)

від відповідача: не з`явились

від третіх осіб: не з`явились

в судовому засіданні взяла участь прокурор відділу Волинської обласної прокуратури: Присяжнюк І.Б. (службове посвідчення №071756 від 01.03.2023р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Керівника Володимирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації, м. Луцьк

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне підприємство "Володимир-Волинське лісомисливське господарство", м. Володимир

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України", м. Київ

до відповідача: Затурцівської сільської ради, с. Затурці

про витребування земельної ділянки з незаконного володіння,

встановив: 06 лютого 2023 року керівник Володимирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом від 30.12.2022р. №50/1-2078вих-22 про витребування у власність держави в особі позивача з незаконного володіння Затурцівської сільської ради земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 1,7999 га з кадастровим номером 0722484400:03:000:0797, яка знаходиться за межами населених пунктів сільської ради на території колишніх Війницької та Озютичівської сільських рад.

В обґрунтування позовних вимог прокурор засвідчував, що землі лісового фонду, які за матеріалами лісовпорядкування знаходяться у користуванні державного лісогосподарського підприємства, належать до державної власності та перебувають у розпорядженні обласних державних адміністрацій. Спірна земельна ділянка, поза волею власника, вибула з його володіння та, на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 10.12.2020р. №33-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність", була зареєстрована за сільською радою на праві комунальної власності.

Ухвалою від 07.02.2023р. було підтверджено підстави представництва керівником Володимирської окружної прокуратури інтересів держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації за позовною заявою, прийнято позов до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, призначено розгляд справи в підготовчому судовому засіданні на 09.03.2023р., залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Державне підприємство "Володимир-Волинське лісомисливське господарство", запропоновано прокурору, сторонам та третій особі вчинити ряд дій та надати суду відповідні додаткові матеріали.

20 лютого 2023 року до суду надійшло клопотання заступника керівника Володимирської окружної прокуратури від 17.02.2023р. №50/1-376ВИХ-23 про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".

24 лютого 2023 року до суду від Затурцівської сільської ради надійшов відзив від 21.02.2023р. №184/01-15 на позовну заяву. Засвідчуючи на необґрунтованості та безпідставності позовних вимог, відповідач зазначає, що задоволення порушеного права має бути захищено шляхом звернення до суду з позовом про повернення спірної земельної ділянки, а не з позовом про витребування її у власність держави. Вимога прокурора про витребування земельної ділянки на підставі ст. 388 ЦК України не є належним способом захисту права власника у цих правовідносинах, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Зауважує, що даний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі №367/4128/16-ц .

Відтак сторона вважає, що у даній справі мають місце обставини, що зумовлюють відмову у позові, а саме - обрання прокурором неналежного способу захисту.

02.03.2023р. до суду від Волинської обласної державної (військової) адміністрації надійшли пояснення від 02.03.2023р. в яких позивач позовні вимоги підтримує, просить суд позов задовольнити.

Відповідь заступника керівника Володимирської окружної прокуратури від 03.03.2023р. №50/1-504ВИХ-23 на відзив відповідача до суду надійшов 06.03.2023р. У відповіді прокурор просить позовні вимоги задоволити та зауважує, що окружною прокуратурою подано віндикаційний позов, оскільки ставиться вимога про витребування земельної ділянки. Посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021р. у справі №359/3373/16, в якій зазначено, що власник з дотриманням вимог ст. 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

09 березня 2023 року судом було зареєстровано клопотання Затурцівської сільської ради за підписом адвоката Гринчука І.С. від 08.03.2023р. про відкладення розгляду справи у зв`язку з невідкладними слідчими діями.

Відображеною в протоколі судового засідання від 09.03.2023р. ухвалою, постановленою за результатами проведеного у справі за участю прокурора підготовчого засідання, судом, з огляду на клопотання заступника керівника Володимирської окружної прокуратури від 17.02.2023р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України", у зв`язку з відсутністю підтверджуючих доказів відмовлено у задоволені клопотання Затурцівської сільської ради про відкладення розгляду справи, відкладено розгляд справи в підготовчому засіданні на 23.03.2023Р., зобов`язано прокурора та позивача невідкладно здійснити відправлення всіх без виключення матеріалів, що стосуються позовних вимог, на адресу ДСГП "Ліси України" та надати суду відповідні докази в підтвердження вчинення зазначеної дії, встановлено ДСГП "Ліси України" строк для подання пояснень по суті спору, встановлено відповідачу строк для подання заперечень на відповідь прокурора на відзив на позовну заяву.

Про процесуальні дії, вчинені в судовому засіданні 09.03.2023р., Волинську обласну державну (військову) адміністрацію, ДП "Володимир-Волинське ЛМГ", ДСГП "Ліси України" та Затурцівську сільську раду було повідомлено ухвалою від 09.03.2023р.

Відображеною в протоколі засідання суду від 23.03.2023р. ухвалою, постановленою за результатами проведеного у справі за участю прокурора, представників Волинської обласної державної (військової) адміністрації, Затурцівської сільської ради підготовчого судового засідання, судом було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 06.04.2023р. Про процесуальні дії, вчинені в судовому засіданні 23.03.2023р. ДП "Володимир-Волинське ЛМГ", ДСГП "Ліси України" було повідомлено ухвалою від 23.03.2023р.

06 квітня 2023 року судом було зареєстровано клопотання Затурцівської сільської ради за підписом адвоката Гринчука І.С. від 06.04.2023р. про відкладення розгляду справи у зв`язку з виникненням непередбачуваних обставин за межами міста Луцьк.

У визначений день та час в судове засідання по розгляду справи по суті з`явився прокурор та представник позивача, відповідач і треті особи в засідання суду своїх уповноважених представників не направили.

За результатами розгляду в судовому засіданні клопотання Затурцівської сільської ради про відкладення розгляду справи з підстав, визначених представником сторони, судом прийнято рішення щодо його відхилення.

При цьому враховано, що ст. 202 ГПК України встановлено наслідки неявки в судове засідання учасників справи.

За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин (ст. 252 ГПК України).

Тобто, підставою для відкладення розгляду справи за клопотанням учасника справи є наявність для цього обґрунтованих причин.

Представником сторони у суді може бути адвокат або законний представник (ч. 1 ст. 58 ГПК України).

За змістом ч. 3 ст. 56 ГПК України, юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Судом враховано, що відповідач не був позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні іншого представника, - адвоката або здійснювати самопредставництво.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тобто, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про дату, час та місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Судом враховується, що ухвалою від 23.03.2023р. явка в судове засідання представників сторін обов`язковою не визнавалась, матеріали справи містять письмовий відзив відповідача стосовно обставин справи та пред`явлених вимог.

Згідно ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає судову справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянуті впродовж розумного строку. В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.

Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ст. 3 ГПК України.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997р., дана Конвенція та Протоколи до неї №№2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Відповідно до ст. 2 ГПК України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За таких обставин, беручи до уваги приписи ст. 6 Конвенції стосовно розгляду спору впродовж розумного строку та норми ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника, враховуючи той факт, що відповідач та треті особи належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, приймаючи до уваги обставину за котрої явка представників сторін в судове засідання обов`язковою судом не визнавалась, а також обставину наявності в матеріалах справи письмових пояснень відповідача (відзив на позовну заяву) стосовно позовних вимог, а у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті, суд вважає, що спір належить вирішити по суті в даному судовому засіданні у відсутності представників відповідача та третіх осіб за матеріалами справи, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права, а також з огляду на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи.

Присутнім в судовому засіданні прокурором, з посиланнями на обставини, викладені у позовній заяві, відповіді на відзив, а також на докази, долучені до справи, пред`явлені позовні вимоги було підтримано, засвідчено на наявності визначених процесуальним законодавством підстав для відшкодування прокуратурі за рахунок відповідача понесених у зв`язку із господарським спором судових витрат.

Присутній в засіданні суду представник позивача, позовні вимоги підтримав, просив позов задоволити, витребувати у власність держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації з незаконного володіння Затурцівської сільської ради спірну земельну ділянку.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні прокурора та представника позивача, суд, оцінюючи подані докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов висновку про підставність пред`явлених позовних вимог.

При цьому, оцінюючи позицію сторін/учасників, викладену останніми у наданих суду заявах та поясненнях, досліджуючи матеріали справи, надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи, спростовуючи та відхиляючи, а також підтримуючи ту чи іншу позицію сторін/учасників, викладену в обґрунтування пред`явленого позову та в обгрунтування заперечень вимог, суд засвідчує наступне:

В силу ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 5 ст. 55 Конституції України).

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У відповідності до ст. 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності до ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Стаття 14 Конституції України визначає, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Земельного кодексу України, до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (ст. 57 Земельного кодексу України, ч. 1 ст. 17 Лісового кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України, право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 1 Лісового кодексу України визначається, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Статтею 5 Лісового кодексу України унормовано, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Відповідно до ст. 7 Лісового кодексу України, ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону (ст. 8 Лісового кодексу України).

Статтею 9 ЗК України визначається, що у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об`єктів комунальної власності в установленому законом порядку.

Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

Пунктом 5 Розділу VІІІ "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України, в редакції, чинній до 16.01.2020р., визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу.

Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

За змістом п. 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР по лісовому господарству 11.12.1986р., плани лісонасаджень відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки у користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 Розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018р. у справі №183/1617/16, від 23.10.2019р. у справі №488/402/16-ц, постановах Верховного Суду від 30.01.2018р. у справі №707/2192/15-ц, від 13.06.2018р. у справі №278/1735/15-ц.

Судом встановлено, що на підставі наказу Державної служби України з питань геодезії, та картографії №45 від 15.03.2018р. "Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення" було проведено інвентаризацію несформованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, відомості про які відсутні у Державному земельному кадастрі.

Технічну документацію з інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів Війницької та Озютичівської сільських рад Локачинського району (теперішньої Затурцівської сільської ради Володимирського району) затверджено наказом ГУ Держгеокадастру у Волинській області №3-389/15-19-СГ від 24.04.2019р.

В результаті інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 0722484400:03:000:0775, яка зареєстрована в ДЗК 20.04.2019р.

Згідно інформації ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 13.09.2022р. №10-3-0.31-2461/2-22, земельна ділянка з кадастровим номером 0722484400:03:000:0797 сформована на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, розроблених згідно наказів ГУ Держгеокадастру в області.

Відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру у Волинській області №33-ОТГ від 10.12.2020р. "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" та акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 10.12.2020р., земельну ділянку з кадастровим номером 0722484400:03:000:0797 було передано у комунальну власність Затурцівської територіальної громади в особі Затурцівської сільської ради.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка з кадастровим номером 0722484400:03:000:0797 зареєстрована 23.04.2021р. у комунальній власності Затурцівської сільської ради Володимирського району на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Волинській області №33-ОТГ від 10.12.2020р. "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність".

Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 0722484400:03:000:0797 - 01.03 Для ведення особистого селянського господарства, зареєстрована в ДЗК 20.11.2019р.

Розпорядженням голови Волинської обласної державної адміністрації №267 від 11.08.2010р. "Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" із змінами, внесеними розпорядженням голови Волинської обласної державної адміністрації №411 від 27.09.2012р., ДП "СЛАП "Локачіагроліс" було надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування для ведення лісового господарства, в тому числі і спірної земельної ділянки.

На підставі зазначених розпоряджень ДП "СЛАП "Локачіагроліс" було складено матеріали лісовпорядкування 2010-2011 років, які погоджено протоколом другої лісовпорядної наради лютого 2012 року, проведеної за участю директора та головного лісничого ДП "СЛАП "Локачіагроліс", заступника начальника відділу заповідної справи біорізноманіття та комплексного управління Державного управління охорони навколишнього середовища, начальника відділу Волинського ОУЛМГ, начальника партії ВО "Укрдержліспроект" Комплексна експедиція.

З матеріалів лісовпорядкування слідує що, земельна ділянка з кадастровим номером 0722484400:03:000:0797 знаходиться в межах земель лісового фонду, а саме у 9 кварталі 8 виділі Локачинського лісництва.

Згідно інформації ДП "СЛАП "Локачіагроліс" №01.18/253-21 від 29.11.2021р., земельна ділянка з кадастровим номером 0722484400:03:000:0797 вилучена з державної власності з порушенням земельного законодавства з земель лісового фонду, змінено її цільове призначення та передано її в приватну власність без належних на те законодавчих підстав.

Відповідно до інформації ВО "Укрдержліспроект" від 23.11.2021р., земельна ділянка з кадастровим номером 0722484400:03:000:0797 повністю накладається на землі лісового фонду.

Згідно матеріалів лісовпорядкування 2011 року зазначена земельна ділянка знаходиться в межах земель лісового фонду, а саме у 9 кварталі 8 виділі Локачинського лісництва.

Відповідно до Акту обстеження насаджень в кварталі 9 Локачинського лісництва від 09.08.2022р., проведеного комісією в складі заступника начальника відділу лісового та мисливського господарства, інженера лісового господарства та інженера охорони та захисту лісу на земельній ділянці з кадастровим номером 0722484400:03:000:0797, яка знаходиться в кварталі 9 виділи 8,9 Локачинського лісництва, зростають лісові культури середнім віком 15 років, діаметром 14 см, висотою 8 м.

Також, згідно Плану землевпорядкування 1991 року відповідні землі відносились до земель несільськогосподарського призначення.

Прокурором засвідчується, що дії ГУ Держгеокадастру у Волинській області при затвердженні технічної документації з інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів Війницької та Озютичівської сільських рад Локачинського району (теперішньої Затурцівської сільської ради Володимирського району) призвели до незаконного вилучення земельної ділянки лісового фонду та зміну цільового призначення на землі сільськогосподарського призначення, а також подальше передання земельної ділянки із державної у комунальну власність, як наслідок, земельну ділянку з кадастровим номером 0722484400:03:000:0797 неправомірно зареєстровано в комунальній власності Затурцівської сільської ради.

Згідно долученої виписки із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань №570632481595 від 20.09.2022р., ДП "СЛАП "Локачіагроліс" було припинено.

Відповідно до Наказу Державного агентства лісових ресурсів України №599 від 04.10.2021р. "Про припинення Державного підприємства "Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство "Локачіагроліс" та затвердження складу Комісії з припинення" припинено Державне підприємство "Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство "Локачіагроліс" шляхом реорганізації, а саме - приєднання до ДП "Володимир-Волинське лісомисливське господарство" (код ЄДРПОУ 00991516).

Згідно п. 1.1 Статуту ДП "Володимир-Волинське ЛМГ", затвердженого Наказом Державного агентства лісових ресурсів України №14 від 04.01.2022р., означене підприємство є правонаступником всього майна, прав та обов`язків ДП "СЛАЛ "Локачіагроліс".

Відповідно до наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022р. №842 "Про припинення ДП "Володимир-Волинське ЛМГ" та затвердження складу комісії з припинення" вирішено припинити ДП "Володимир-Волинське лісомисливське господарство" (код ЄДРПОУ 00991516) шляхом реорганізації, а саме приєднання до ДСГП "Ліси України".

Пунктом 8 наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022р. №842 "Про припинення Державного підприємства "Володимир-Волинське лісомисливське господарство", визначено, що ДСГП "Ліси України" є правонаступником прав та обов`язків ДП "Володимир-Волинське лісомисливське господарство". 03.01.2023р. наказом Державного агентства лісових ресурсів України №16 було затверджено передавальний акт ДП "Володимир-Волинське ЛМГ", відповідно до якого все наявне у підприємства майно передано ДСГП "Ліси України".

Як встановлено з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 16.12.2022р., ДП "Володимир-Волинське ЛМГ" є відокремленим підрозділом у формі філії ДСГП "Ліси України".

Відтак, в результаті реорганізації ДП "Володимир-Волинське ЛМГ" усі його майнові та немайнові права, інтереси та обов`язки перейшли до правонаступника - ДСГП "Ліси України" у особі філії ДП "Володимир-Волинське ЛМГ" ДСГП "Ліси України".

Згідно ст. 20 Земельного кодексу України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрбю щодо їх відведення.

Відповідно до ч. ч. 4, 8 ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу), центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин (Держгеокадастр України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.01.2015р. №15) та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря.

Згідно ч. 9 ст. 149 ЗК України (в редакції чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу), Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", крім випадків, визначених частинами п`ятою восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Суд зауважує, що вилучати земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб мав право виключно Кабінет Міністрів України.

Відтак, спірну земельну ділянку ГУ Держгеокадастру у Волинській області незаконно вилучено із земель лісового фонду, змінено цільове призначення на землі сільськогосподарського призначення та передано із державної власності в комунальну, як наслідок земельну ділянку Затурцівською сільською радою неправомірно зареєстровано в комунальній власності Затурцівської сільської ради.

З інформації Секретаріату Кабінету Міністрів України від 25.04.2022 №7363/0/2-22 вбачається, що Кабінету Міністрів України про факт зміни цільового призначення та передачу з державної власності у комунальну земельної ділянки з кадастровим номером 0722484400:03:000:0797, що фактично перебувала у постійному користуванні ДП "СЛАП "Локачіагроліс", розташованої за межами населеного пункту на території Затурцівської сільської ради Володимирського району Волинської області, стало відомо із запиту Володимир-Волинської окружної прокуратури №50-310 вих-22 від 28.03.2022р.

Вирішення питання про вилучення земель лісогосподарського призначення та зміну їх цільового призначення регулювалась ст.ст. 20, 122, 149, 150 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу) та була виключною компетенцією Кабінету Міністрів України.

Водночас, документи, на підставі яких Затурцівська сільська рада зареєструвала право комунальної власності на вищевказану земельну ділянку не містять жодних рішень Кабінету Міністрів України.

Крім того, згідно ст. 17, ч. 1 ст. 20, ч. 5 ст. 122 та ч. 6 ст. 149 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу) сільські ради та ГУ Держгеокадастру взагалі не наділені повноваженнями щодо вилучення та зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення державної власності для нелісогосподарських потреб.

Суд зауважує, що незаконне затвердження (наказ ГУ Держгеокадастру у Волинській області №3-389/15-19-СГ від 24.04.2019р.) технічної документації з інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів Війницької та Озютичівської сільських рад Локачинського району (теперішньої Затурцівської сільської ради Володимирського району) призвело до передання земельної ділянки із державної в комунальну власність.

Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Таким чином, рішення ГУ Держгеокадастру у Волинській області прийняті в порушення вимог ст. ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст. ст. 3,15-2, 17, 20, 56, 57, 84, 122, 141, 142, 149 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірних рішень ), ст. ст. 31, 33, 57 Лісового кодексу України, оскільки землі лісогосподарського призначення не можуть передаватись у користування для інших потреб без їх вилучення у постійних користувачів.

Відповідно до ст.ст. 162,163 Земельного кодексу України, охорона земель - це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Завданнями охорони земель є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель.

В порушення вимог законодавства щодо раціонального використання земель ГУ Держгеокадастру у Волинській області здійснено зміну цільового призначення, передано земельну ділянку із державної в комунальну власність та Затурцівською сільською радою зареєстровано право комунальної власності на відповідну земельну ділянку.

За змістом ч.ч. 9, 10 ст. 79-1 ЗК України, земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку цільове призначення земельної ділянки з кадастровим 0722484400:03:000:0797 - 01.03. Для ведення особистого господарства, яка сформована та зареєстрована 20.11.2019р.

Судом встановлено, що у Державному земельному кадастрі в порушення вимог законодавства невірно визначено категорію землі та її цільове призначення, що обумовило фактичне її вилучення із земель лісогосподарського призначення та подальшу передачу до земель комунальної власності, а також реєстрації права комунальної власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише в порядку ст. 16 ЦК України, витребувавши земельну ділянку на користь її власника - Волинської обласної державної (військової) адміністрації.

Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка площею 1,7999 га з кадастровим номером 0722484400:03:000:0797 зареєстрована на праві комунальної власності за Затурцівською сільською радою. Судом встановлено, що державна реєстрація проведена 21.04.2021р. із зазначенням форми власності - комунальна, цільове призначення визначено - для ведення особистого селянського господарства. Власником земельної ділянки є Затурцівська сільська рада.

Оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, то відповідний запис формально наділяє Затурцівську сільську раду певними юридичними правами щодо земельної ділянки і одночасно позбавляє відповідних прав законного власника - державу.

З урахуванням викладеного судом встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах земель лісового фонду, а саме у 9 кварталі 8 виділі ДП "СЛАП "Локачіагроліс" (на даний час - ДСГП "Ліси України" у особі філії ДП "Володимир-Волинське ЛМГ" ДСГП "Ліси України") та згідно інформації ДП "СЛАП "Локачіагроліс" від 29.11.2021р. №01.18/253-21 земельна ділянка з кадастровим номером 0722484400:03:000:0797 була вилучена з державної власності з порушенням земельного законодавства з земель лісового фонду, змінено її цільове призначення та передано її в приватну власність без належних на те законодавчих підстав.

Згідно ст. 17 Лісового кодексу України, у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства (ч. 4 ст. 18 Лісового кодексу України).

Судом, з огляду на встановлене та означене вище, здійснено висновок, що в силу положень ст.ст. 19, 57 Земельного кодексу України, ст. 5 Лісового кодексу України, земельна ділянка з кадастровим номером 0722484400:03:000:0797 площею 1,7999 га відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення та повинна використовуватись не інакше, як для ведення лісового господарства в порядку, визначеному положеннями Лісового кодексу України.

Земельна ділянка з кадастровим номером 0722484400:03:000:0797 площею 1,7999 га знаходиться в межах земель ДП "СЛАП "Локачіагроліс" (на даний час - ДСГП "Ліси України" у особі філії ДП "Володимир-Волинське лісомисливське господарство" ДСГП "Ліси України"), у зв`язку з чим, на переконання суду, передача останньої у комунальну власність є незаконною, суперечить матеріалам лісовпорядкування, не відповідає ст. 20 Земельного кодексу України, ст. 57 Лісового кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту (статті 15, 16 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (ст. 330 ЦК України).

Приписами ч. 2 ст. 373 ЦК України унормовано, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Згідно з ч. 1 ст.153 ЗК України, власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

За приписами ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зазначений засіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке в подальшому відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених ст.ст. 387, 388 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019р. у справі №522/7636/14-ц.

Отже, власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися вказаним майном в результаті його незаконного вибуття з володіння за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору (такий правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018р. у справі №916/3727/15).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.

Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, у пунктах 95-99 постанови від 07.11.2018р. у справі №488/5027/14-ц.

Судове рішення про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно виключно у разі, якщо право власності на це майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Даний висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.04.2020р. у справі №504/2457/15-ц.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд засвідчує, що земельна ділянка з кадастровим номером 0722484400:03:000:0797 площею 1,7999 га, охоплена матеріалами лісовпорядкування державного підприємства на підставі відповідних рішень органів влади, може перебувати лише у державній власності, реєстрація ділянки, як землі комунальної власності є неправомірною.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника не з його волі, у зв`язку з чим вимога про витребування земельної ділянки на користь держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації з незаконного володіння Затурцівської сільської ради є правомірною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, а тому підлягає задоволенню.

Власник, з дотриманням положень ст. 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387, 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018р. у справі №183/1617/16, від 21.08.2019р. у справі №911/3681/17, від 22.01.2020р. у справі №910/1809/18, від 22.06.2021р. у справі №200/606/18, від 21.11.2021р. у справі №359/3373/16.

Відтак твердження відповідача про те, що вимога прокурора про витребування земельної ділянки не є належним способом захисту права власника у цих правовідносинах, відхиляється судом.

Інші доводи та заперечення відповідача судом розглянуті та відхилені, зокрема, як такі, що на результат вирішення спору - задоволення позовних вимог з наведених вище підстав, впливу не мають.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.)

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58) відповідно до котрої згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також приймає до уваги положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень та доказів в обґрунтування останніх, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве та вирішальне значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність достатніх підстав для задоволення пред`явлених прокурором позовних вимог.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Здійснюючи розподіл судових витрат суд засвідчує, з платіжного доручення від 28.12.2022р. №2599 на суму 2481 грн. та платіжного доручення від 10.01.2023р. №13 на суму 203 грн., долученого Володимирською окружною прокуратурою в підтвердження сплати судового збору до позовних матеріалів, вбачається сплата судового збору на загальну суму 2684 грн.

Відповідно до витягу від 16.06.2022р. із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок вартість земельної ділянки з кадастровим номером 0722484400:03:000:0797 площею 1,7999 га, що є предметом позовної вимоги становить 29 602,38 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 163, ч. 2 ст. 163 ГПК України, ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна. Якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при розгляді справи.

Отже, враховуючи предмет спору - витребування земельної ділянки, за результатами розгляду справи по суті суд може або стягнути недоплачений судовий збір, або повернути переплачений судовий збір відповідно до ціни позову.

За визначених обставин, суд, погоджуючись із поясненнями прокурора, засвідчує, що сума судового збору, яка підлягала б до сплати, складає 2684 грн.

Відтак, враховуючи, що спір до суду було доведено з вини відповідача, суд вважає, що витрати Волинської обласної прокуратури, пов`язані із поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді, слід відшкодувати останній у відповідності до ст. 129 ГПК України в повному об`ємі за рахунок Затурцівської сільської ради.

Керуючись ст.ст. 13, 14, 73, 74, 75, 76-80, 123, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Витребувати у власність держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації (м. Луцьк, Київський майдан, 9, код ЄДРПОУ 13366926) з незаконного володіння Затурцівської сільської ради (с. Затурці, вул. Липинського, 66, код ЄДРПОУ 04332087) земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 1,7999 га з кадастровим номером 0722484400:03:000:0797, яка знаходиться за межами населених пунктів сільської ради на території колишніх Війницької та Озютичівської сільських рад.

3. Стягнути з Затурцівської сільської ради (с. Затурці, вул. Липинського, 66, код ЄДРПОУ 04332087) на користь Волинської обласної прокуратури (м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915) 2 684 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору.

4. Накази на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З врахуванням положень ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення

складено 12.04.2023р.

Суддя В. А. Войціховський

рішення направити:

- Волинській обласній прокуратурі (infocourt@pvo.gov.ua);

- Володимирській окружній прокуратурі (vvolinsk_prok@pvo.gov.ua);

- Волинській обласній державній (військовій) адміністрації (post@voladm.gov.ua);

- ДП "Володимир-Волинське лісомисливське господарство" (vvolynsk@lisvolyn.gov.ua);

- Державному спеціалізованому господарському підприємству "Ліси України" (dpforest22@gmail.com),

- Затурцівській сільській раді (zaturci@gmail.com).