Рішення

від 30.03.2023 по справі 910/13030/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.03.2023Справа № 910/13030/22Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Степанець Є.Ю., розглянувши за правилами загального позовного провадження матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Моноліт Енерго" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 1 591 283,39 грн,

за участю представників:

позивача: Панасюка І.В.;

відповідача: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У листопаді 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Моноліт Енерго" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з даним позовом, посилаючись на те, що на виконання умов укладеного 30 вересня 2021 року між ним та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - Підприємство) договору поставки № 53-129-01-21-02345 позивач 4 листопада 2021 року поставив відповідачу передбачений цим правочином товар на загальну суму 10 194 021,00 грн. Оскільки Підприємство взяте на себе за вказаною угодою зобов`язання щодо оплати товару виконало несвоєчасно, позивач, посилаючись на статті 4, 11, 13, 22, 509, 526, 610, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просив суд стягнути з відповідача 1 591 283,39 грн, з яких: 1 453 268,28 грн - інфляційні втрати, 138 015,11 грн - три проценти річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 1 грудня 2022 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення її недоліків.

14 грудня 2022 року через загальний відділ діловодства суду позивач на виконання вимог вказаної ухвали подав документи для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19 грудня 2022 року відкрито провадження в справі № 910/13030/22, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 26 січня 2023 року.

4 січня 2023 року через загальний відділ діловодства суду Підприємство подало відзив від вказаної дати, в якому визнало факт несвоєчасної оплати поставленого товару. Проте зазначило, що внаслідок військової агресії російської федерації проти України для відповідача настали форс-мажорні обставини, які підтверджується листом Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1. Тому, на думку Підприємства, в силу положень частини 1 статті 617 ЦК України та пункту 8.1. договору відповідач звільнений від відповідальності за неналежне виконання зобов`язань за цим правочином. Разом із цим, у поданому відзиві Підприємство просило суд зменшити розмір нарахованих трьох процентів річних та інфляційних втрат. Також відповідач просив суд відстрочити виконання прийнятого у даній справі рішення на один рік з дня його ухвалення.

16 січня 2023 року на адресу суду від Товариства надійшли заперечення від 12 січня 2023 року № 114/И-03-23, у яких останнє навело свої аргументи на спростування позиції відповідача, заперечило щодо зменшення компенсаційних нарахувань, оскільки відсутність вини у порушенні грошового зобов`язання не звільняють відповідача від сплати вказаних сум. Також Підприємство заперечило щодо відстрочення виконання прийнятого в цій справі рішення.

26 січня 2023 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 16 лютого 2023 року.

15 лютого 2023 року через загальний відділ діловодства суду Підприємство подало клопотання про відкладення засідання на іншу дату.

У підготовчому засіданні 16 лютого 2023 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16 лютого 2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16 березня 2023 року.

У судовому засіданні 16 березня 2023 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві й запереченнях на відзив, та наполягав на їх задоволенні.

Представники відповідача проти задоволення позову заперечили з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

У цьому ж судовому засіданні суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про оголошення перерви до 30 березня 2023 року.

У судовому засіданні 30 березня 2023 року представник Товариства підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні.

Підприємство про дату, час і місце розгляду справи було повідомлене належним чином та у встановленому законом порядку, проте явку свого уповноваженого представника у призначене засідання не забезпечило. Водночас 29 березня 2023 року через загальний відділ діловодства суд Підприємство подало клопотання про відкладення розгляду справи.

У цьому ж судовому засіданні суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про відмову в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи в зв`язку з його необґрунтованістю.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

30 вересня 2021 року між Товариством та Підприємством був укладений договір поставки № 53-129-01-21-02345, за умовами якого позивач зобов`язався в порядку і на умовах, визначених цим договором, поставити засоби модернізації ПТК СРТ для реалізації функції нормованого первинного регулювання частоти власного виробництва для потреб Відокремленого підрозділу "Запорізька АЕС" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - Відокремлений підрозділ), а відповідач - прийняти та оплатити вказану продукцію (пункт 1.1. вказаного правочину).

Даний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих суб`єктів господарювання.

Найменування, одиниці виміру і загальна кількість товару, його номенклатура, ціна і строк поставки визначаються специфікацією, що є невід`ємною частиною даного правочину (пункт 1.2. вказаної угоди).

За пунктом 3.1. договору його ціна становить 13 592 028,00 грн (разом із ПДВ).

Згідно з положеннями пункту 4.1. договору відповідач сплачує вартість продукції за цінами, зазначеними у специфікації, у національній валюті України шляхом банківського переказу на поточний рахунок позивача.

Відповідно до підпунктів 6.1.1., 6.1.2. пункту 6.1. договору Підприємство зобов`язалося своєчасно та в повному обсязі сплачувати вартість поставленого товару, а також приймати його на умовах, визначених цим правочином.

У пунктах 10.1., 10.3. договору встановлено, що він є чинним з дати його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2022 року, а в частині оплати - до повного розрахунку. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час його дії, та виконання діючих зобов`язань.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем підписано специфікацію № 1 (додаток № 1 до договору) на загальну суму 13 592 028,00 грн.

9 листопада 2021 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до вказаного правочину, якою змінено строк поставки продукції для енергоблоків №№ 3-6 Відокремленого підрозділу шляхом внесення вказаних змін до специфікації № 1 (додаток № 1 до договору).

Зі змісту вказаного додатку (з урахуванням відповідних змін) вбачається, що сторони погодили умови поставки продукції (засоби модернізації ПТК СРТ для реалізації функції НПРЧ) до чотирьох енергоблоків Відокремленого підрозділу на загальну суму 13 592 028,00 грн (разом із ПДВ): на енергоблок № 3 - до 30 квітня 2022 року на суму 2 831 672,50 грн (без ПДВ), на енергоблок № 4 - до 31 жовтня 2021 року на суму 2 831 672,50 грн (без ПДВ), на енергоблок № 5 - до 15 грудня 2021 року на суму 2 831 672,50 грн (без ПДВ), на енергоблок № 6 - до 15 грудня 2021 року на суму 2 831 672,50 грн (без ПДВ).

Судом встановлено, що Товариство поставило Підприємству 3 одиниці товару вартістю 2 831 672,50 грн (без ПДВ) кожна, на загальну суму 10 194 021,00 грн (разом із ПДВ), що підтверджується підписаним та скріпленим печатками уповноважених представників сторін та Відокремленого підрозділу актом приймання-передачі ТМЦ від 4 листопада 2021 року № 2308/61.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за наведеним договором також свідчить відсутність з боку замовника претензій та повідомлень про порушення виконавцем умов цього правочину.

26 вересня 2022 року Товариство направило Підприємству претензію від вказаної дати № 114/И-50-22, в якій просило відповідача сплатити 3 705 786,68 грн заборгованості за договором з урахуванням нарахованих трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Однак вищезазначена претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з пунктом 4.2. зазначеної угоди Підприємство взяло на себе обов`язок сплатити вартість поставленої продукції протягом 45 робочих днів з дати підписання акту(ів) приймання-передачі.

За умовами пунктів 5.5., 5.9. договору датою поставки вважається дата видаткової накладної на продукцію, що підтверджує її надходження на склад вантажоодержувача. Належне виконання Товариством свого обов`язку щодо поставки продукції відповідної якості та кількості підтверджується підписанням сторонами акта приймання-передачі.

Враховуючи викладене, останнім днем для сплати поставленого товару було 11 січня 2022 року.

Судом встановлено, що вартість поставленого позивачем товару була повністю сплачена відповідачем з порушенням встановлених договором строків, що підтверджується платіжними дорученнями, копії яких містяться в матеріалах даної справи: від 16 лютого 2022 року № 373 на суму 1 000 000,00 грн, від 25 березня 2022 року № 446 на суму 500 000,00 грн, від 21 квітня 2022 року № 559 на суму 1 000 000,00 грн, від 26 квітня 2022 року № 614 на суму 500 000,00 грн, від 4 травня 2022 року № 640 на суму 500 000,00 грн, від 18 травня 2022 року № 713 на суму 500 000,00 грн, від 26 травня 2022 року № 779 на суму 1 000 000,00 грн, від 30 червня 2022 року № 991 на суму 500 000,00 грн, від 7 липня 2022 року № 1035 на суму 500 000,00 грн, від 20 липня 2022 року № 1088 на суму 500 000,00 грн, від 29 липня 2022 року № 1146 на суму 500 000,00 грн, від 31 серпня 2022 року № 1322 на суму 500 000,00 грн, від 12 вересня 2022 року № 1397 на суму 500 000,00 грн, від 20 вересня 2022 року № 1462 на суму 500 000,00 грн, від 6 жовтня 2022 року № 1612 на суму 398 007,00 грн, від 6 жовтня 2022 року № 1613 на суму 601 993,00 грн, від 25 жовтня 2022 року № 1708 на суму 296 014,00 грн, від 25 жовтня 2022 року № 1707 на суму 398 007,00 грн.

Таким чином, Підприємство несвоєчасно розрахувалося з Товариством за поставлену останнім продукцію.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов`язку щодо своєчасної оплати поставленого товару, позивач просив суд стягнути з відповідача 138 015,11 грн трьох процентів річних, з яких: 30 163,13 грн - нараховані за період з 11 січня 2022 року по 15 лютого 2022 року на суму боргу в розмірі 10 194 021,00 грн, 27 959,90 грн - нараховані за період з 16 лютого 2022 року по 24 березня 2022 року на суму боргу в розмірі 9 194 021,00 грн, 19 293,58 грн - нараховані за період з 25 березня 2022 року по 20 квітня 2022 року на суму боргу в розмірі 8 694 021,00 грн, 3 161,93 грн - нараховані за період з 21 квітня 2022 року по 25 квітня 2022 року на суму боргу в розмірі 7 694 021,00 грн, 4 730,32 грн - нараховані за період з 26 квітня 2022 року по 3 травня 2022 року на суму боргу в розмірі 7 194 021,00 грн, 7 702,70 грн - нараховані за період з 4 травня 2022 року по 17 травня 2022 року на суму боргу в розмірі 6 694 021,00 грн, 4 072,78 грн - нараховані за період з 18 травня 2022 року по 25 травня 2022 року на суму боргу в розмірі 6 194 021,00 грн, 14 941,70 грн - нараховані за період з 26 травня 2022 року по 29 червня 2022 року на суму боргу в розмірі 5 194 021,00 грн, 2 700,67 грн - нараховані за період з 30 червня 2022 року по 6 липня 2022 року на суму боргу в розмірі 4 694 021,00 грн, 4 481,28 грн - нараховані за період з 7 липня 2022 року по 19 липня 2022 року на суму боргу в розмірі 4 194 021,00 грн, 2 732,56 грн - нараховані за період з 20 липня 2022 року по 28 липня 2022 року на суму боргу в розмірі 3 694 021,00 грн, 8 663,24 грн - нараховані за період з 29 липня 2022 року по 30 серпня 2022 року на суму боргу в розмірі 3 194 021,00 грн, 2 657,12 грн - нараховані за період з 31 серпня 2022 року по 11 вересня 2022 року на суму боргу в розмірі 2 694 021,00 грн, 1 442,64 грн - нараховані за період з 12 вересня 2022 року по 19 вересня 2022 року на суму боргу в розмірі 2 194 021,00 грн, 2 227,75 грн - нараховані за період з 20 вересня 2022 року по 5 жовтня 2022 року на суму боргу в розмірі 1 694 021,00 грн, 1 083,81 грн - нараховані за період з 6 жовтня 2022 року по 24 жовтня 2022 року на суму боргу в розмірі 694 021,00 грн.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що останнім днем для сплати поставленого товару було 11 січня 2022 року, у зв`язку з чим першим днем прострочення є 12 січня 2022 року.

Судом здійснено перерахунок трьох процентів річних, оскільки позивач неправомірно включив до свого розрахунку останній день сплати товару.

З урахуванням наведеного, обґрунтованою сумою цієї компенсаційної виплати є 29 325,27 грн, що нараховані за період з 12 січня 2022 року по 15 лютого 2022 року на суму боргу в розмірі 10 194 021,00 грн.

Таким чином, позовна вимога про стягнення заявлених трьох процентів річних підлягає частковому задоволенню у розмірі 137 177,25 грн. У задоволенні вимоги щодо стягнення 837,86 грн вказаної компенсаційної виплати слід відмовити.

Також позивач просив стягнути з відповідача 1 453 268,28 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з лютого 2022 року по вересень 2022 року на відповідні суми боргу згідно з наданим розрахунком.

Оскільки заявлений Товариством до стягнення розмір інфляційних втрат є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та положенням договору і не перевищує розраховану судом суму вказаної компенсаційної виплати, тому позовна вимога про стягнення з відповідача вказаної суми підлягає задоволенню.

Заперечуючи проти позову, Підприємство послалося на настання форс-мажорних обставин, як на підставу звільнення його від відповідальності за порушення умов договору.

Відповідно до частини 1 статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

За змістом частини 2 статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Таким чином, для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно з вищенаведеними нормами особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: наявність обставин непереборної сили; їх надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками.

Окрім того, повинен бути наявним елемент неможливості переборення особою перешкоди або її наслідків (альтернативне виконання). Відтак, для звільнення від відповідальності сторона також повинна довести неможливість альтернативного виконання зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 1 жовтня 2020 року в справі № 904/5610/19.

Відповідно до пункту 8.1. договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які не існували під час укладення вказаного правочину та виникли поза волею сторін.

За умовами пункту 8.2. договору виникнення обставин непереборної сили та строк їх дії підтверджується висновком Торгово-промислової палати України чи іншою довідкою, процесуальним документом, виданим компетентним органом.

Згідно з положеннями пункту 8.3. вказаної угоди сторона, що не може виконувати зобов`язання за договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше десяти днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону в письмовій формі та протягом 30 днів, але не раніше строку, визначеного законом (іншим нормативно-правовим актом) для надання відповідного документу, підтвердити вказані обставини у передбачений пунктом 8.2. договору спосіб.

Частиною 1 статті 141 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Отже, відповідний сертифікат торгово-промислової палати є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.

Проте у порушення приписів чинного законодавства та умов договору на підтвердження форс-мажорних обставин відповідач не надав відповідного документа.

Таким чином, надане відповідачем повідомлення Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 не є належним та допустимим доказом, що підтверджує наявність обставин непереборної сили.

Крім того, судом встановлено, що всупереч пунктів 8.1.-8.3. договору в матеріалах даної справи відсутні будь-які докази повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин.

Разом із тим, суд зазначає, що за умовами договору повна оплата товару мала б бути здійснена включно до 11 січня 2022 року, тобто до введення військового стану на всій території України та настання, на думку Підприємства, для нього обставин непереборної сили.

Також, слід зазначити, що за частиною 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За змістом частини 2 статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних, як складова грошового зобов`язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

За таких обставин, доводи відповідача про настання форс-мажорних обставин та відсутність його вини у несвоєчасному виконанні зобов`язання з оплати поставленого товару, як підстави для звільнення від нарахування та стягнення з нього трьох процентів річних й інфляційних втрат, є необґрунтованими.

Щодо клопотання відповідача про зменшення заявлених до стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат суд зазначає, що ці компенсаційні нарахування не є штрафними санкціями, передбаченими статтею 230 ГК України, а тому на них не поширюються положення часини 1 статті 233 ГК України, частини 3 статті 551 ЦК України щодо зменшення розміру штрафних санкцій.

Посилання відповідача на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року № 902/417/18 не беруться судом до уваги, так як у цій постанові досліджувалося питання зменшення відсотків річних, як визначені у більшому розмірі (40 %), ніж передбачені у статті 625 ЦК України. Також суд звертає увагу на те, що у вказаній постанові Верховний Суд не вказував на можливість суду самостійно та/або за клопотанням сторони зменшувати інфляційні нарахування.

Враховуючи вищевикладене, клопотання позивача про зменшення розміру трьох процентів річних та інфляційних втрат є необґрунтованим, а відтак не підлягає задоволенню.

За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин позов Товариства підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Також Підприємство подало клопотання про відстрочення виконання прийнятого у цій справі рішення на один рік з дня його ухвалення.

В обґрунтування цього клопотання відповідач зазначив, що, незважаючи на складний період воєнного стану та обставини непереборної сили, основна сума заборгованості ним була повністю сплачена. Крім того, Підприємство займає важливе стратегічне значення в галузі енергетики. Внаслідок збільшення кількості ракетних обстрілів було завдано значних матеріальних збитків інфраструктурі Підприємства, а Відокремлений підрозділ, як фактичний отримувач обумовленої договором продукції, захоплений окупаційними військами.

Відповідно до частини 1 статті 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Частиною 1 статті 331 ГПК України встановлено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.

За частинами 3, 4 статті 331 ГПК України підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Тобто, підставою для відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк.

Законодавець у будь-якому випадку пов`язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

При цьому, суд враховує, що в силу закріплених в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) принципів на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17 травня 2005 року в справі "Чижов проти України", заява № 6962/02).

Враховуючи особливий статус та діяльність Підприємства в галузі енергетики в умовах воєнного стану, беручи до уваги повну сплату суми основного боргу, а також те, що відповідач віднесений до Переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2015 року № 83 (із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України), суд дійшов висновку про доведення належним чином заявником існування виняткових обставин, які ускладнюють вчасне виконання рішення у даній справі, та наявність виняткових обставин для відстрочення його виконання.

За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ("Корнілов та інші проти України", заява № 36575/02, ухвала від 7 жовтня 2003 року).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення заяви відповідача та відстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 30 березня 2023 року в справі № 910/13030/22 до 31 грудня 2023 року.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3; ідентифікаційний код 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Моноліт Енерго" (61057, місто Харків, вулиця Пушкінська, будинок 21/23; ідентифікаційний код 33675000) 137 177 (сто тридцять сім тисяч сто сімдесят сім) грн 25 коп. трьох процентів річних, 1 453 268 (один мільйон чотириста п`ятдесят три тисячі двісті шістдесят вісім) грн 28 коп. інфляційних втрат, а також 23 856 (двадцять три тисячі вісімсот п`ятдесят шість) грн 68 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Клопотання Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про відстрочення виконання судового рішення у справі № 910/13030/21 задовольнити частково.

Відстрочити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 30 березня 2023 року в справі № 910/13030/22 до 31 грудня 2023 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 10 квітня 2023 року.

СуддяЄ.В. Павленко