Рішення

від 22.03.2023 по справі 464/7199/21

СИХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 464/7199/21

пр.№ 2/464/235/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22.03.2023 року

Сихівський районний суд м.Львова

в складі: головуючої-судді Бойко О.М.

секретар судових засідань Герасимович А.І.

з участю

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

представника відповідача Денис Н.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, Львівської обласної прокуратури, Сихівського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Галицького відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Департаменту паливно-енегетичного комплексу, енергоефективності та житлово-комунального господарства Львівської обласної адміністрації про зняття (скасування) арешту з майна,-

в с т а н о в и в :

позивач звернувсядо судуз позовом,у якомупросить проситьзняти (скасувати)арешт зусього йогонерухомого майна,зокрема,з 1/5частки квартири АДРЕСА_1 (реєстраційнийномер майна2305012046101) накладений: СУ ГУ ВМСУ у Львівській області на підставі кримінальної справи № 121-1549 від 10.11.2009 року, реєстраційний номер обтяження 9611639, зареєстровано 12.03.2010 № 9611639 реєстратором Першою львівською державною нотаріальною конторою; Постановою прокуратури Залізничного району міста Львова від 13.03.2012 у кримінальній справі № 180-0165, реєстраційний номер обтяження 12280129, зареєстровано 16.03.2012 за № 12280129 реєстратором Першою львівською державною нотаріальною конторою; постановою старшого державного виконавця Левко Л.Р. від 23.04.2014 у виконавчому провадженні № 42954409, номер запису обтяження 5447946 зареєстровано 23.04.20014 реєстратором львівського місткого управління юстиції.

В обґрунтування позову покликається на те, що є співвласником квартири АДРЕСА_1 . У липні 2021 року у нього з іншими співвласниками квартири виник намір відчужити належну їм квартиру. Після отримання Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно йому стало відомо, що в межах кримінальної справи № 121-1549 від 10.11.2009 та № 180-0165 від 13.03.2012 СУ ГУ МВСУ у Львівській області та прокуратурою Залізничного району м.Львова були накладені обтяження у вигляді арешту всього його нерухомого майна. Однак, відомості щодо набуття процесуального статусу учасника у кримінальних справах №121-1549 від 10.11.2009 та №180-0165 від 13.03.2012 у нього відсутні, з часу відкриття кримінальної справи пройшло майже 12 років. Відповідно достатті 126 КПК України 1960 року(чинного на час накладення арешту) зазначений захід міг тимчасово застосовуватись слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову та можливої ??конфіскації майна.Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт мав бути скасований органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.У разі закриття кримінальної справи постановою слідчого, арешт майна відповідно до частини першоїстатті 214 КПК України (1960 року)підлягав скасуваннюна підставіцього процесуальногорішення. Згідно зістаттею 170 КПК Українизавданнями арештуможе бутизапобігання можливостійого приховування,пошкодження,псування,знищення,перетворення,відчуження знадання пенсійногозабезпечення:збереження речовихдоказів;спеціальноїконфіскації;конфіскації майнаяк видупокарання абозаходу кримінально-правовогохарактеру щодоюридичної особи;відшкодуванняшкоди,завданої внаслідоккримінального правопорушення(цивільнийпозов),чи стягненняз юридичноїособи отриманоїнеправомірної вигоди. Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким завершується кримінальне провадження.За змістом частини третьоїстатті 174 КПК Україниу разі закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування одночасно з винесенням відповідної постанови прокурор зобов`язаний скасувати арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації.Зазначена норма процесуального права є аналогічною, наведеній в частині першоїстатті 214 КПК України (1960 року). Після припиненнякримінальної процедуривідповідне втручанняфактично набуваєсвавільного характеру,й заінтересованаособа правомірнорозраховує найого припинення.Адже утвердженняй забезпеченняправ ісвобод танадання людиніефективного засобуюридичного захистувід їхпорушень зогляду наположення статті3Конституції України,статті 13Конвенції єголовним обов`язкомдержави,яка відповідаєперед людиноюза своюдіяльність. Крімтого,на виконанніГалицького ВДВСЛМУЮ перебуваловиконавче провадженняВП №42954409,в межахякого постановоюдержавного виконавцябуло накладеноарешт навсе йогонерухоме майно.23.04.2014року вказаневиконавче провадженнябуло закінченоу ГалицькомуВДВС тапередано доСихівського ВДВС.Постановою СихівськогоВДСВ від27.06.2014виконавчий документповернуто стягувачуна підставіп.2ч.1ст.47Закону України«Про виконавчепровадження»,однак,питання зняттяарешту змайна державнимвиконавцем невирішено. Внаслідок накладення арештів на належну йому на праві власності частку квартири він позбавлений можливості в повному обсязі реалізувати правами власника, в тому числі щодо розпорядження майном на власний розсуд, просить позов задоволити.

Представник відповідача ГУ НП у Львівській області подав до суду відзив на позовну заяву, у якому позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні. Вважає, що ГУ МВС України у Львівській області та ГУ НП у Львівській області є окремими юридичними особами та суб`єктами владних повноважень, мають різні ідентифікаційні коди юридичних осіб, тому ГУ НП у Львівській області не є належним відповідачем у даній справі, оскільки жодних дій з приводу реєстрації обтяжень у 2009 році ГУ НП у Львівській області не здійснювалось.

Представник відповідача Сихівськоговідділу державноївиконавчої службиу містіЛьвові Західногоміжрегіонального управлінняМіністерства юстиції подав до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що 27 червня 2014 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження», зазначена підстава завершення виконавчого провадження відповідно до ЗУ «Про виконавче провадження» не передбачає зняття арешту з майна боржника, а тому постанова про арешт майна боржника не скасована. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ст.22 ЗУ «Про виконавче провадження». Таким чином, у разі повернення виконавчого документа стягувачу виконавче провадження не є закінченим, після його могли б наступити правові наслідки, передбачені ч.2 ст.50 ЗУ «Про виконавче провадження». Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 16.03.2020 в справі № 137/1649/17. Таким чином, повернення виконавчого документа стягувачу у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження не встановлювало прямого обов`язку у державного виконавця знімати арешт з майна боржника.

Представник відповідача Департаменту паливно-енергетичного комплексу, енергоефективності та житлово-комунального господарства ЛОДА подала до суду відзив на позовну заяву, у якому позов не визнала та просить відмовити у його задоволенні. Зазначає, що жодних договірних зобов`язань між Головним управлінням житлово-комунального господарства ЛОДА і субпідрядником ПП «Будмасервіс» (директор Масний М.І.) не було. Відтак, Департамент паливно-енергетичного комплексу, енергоефективності та житлово-комунального господарства ЛОДА є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки не були ініціатором щодо накладення обтяження і тому не порушував права позивача.

Представник позивача подав відповідь на відзив ГУ НП у Львівській області, у якому зазначає, що 16.09.2015 КМ України видав постанову № 730 «про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів МВС», якою утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції. Вказаною постановою було ліквідовано територіальні органи МВС без визначення правонаступника та утворені нові територіальні органи Національної поліції. Відтак, територіальні органи МВС були фактично реорганізовані, адже їхні функції фактично перейшли до територіальних органів Національної поліції. Органи національної поліції продовжують розслідувати кримінальні справи, що розпочаті до 16.09.2015 (утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідація територіальних органів МВС). Позивач в інший спосіб, крім звернення до суду з позовом про зняття арешту, захистити своє порушене право власності не має змоги, просить позов задоволити.

Представник позивача в судовому засіданні надав пояснення аналогічні змісту позовної заяви, просить позов задоволити.

Представник відповідача Львівської обласної прокуратури в судовому засіданні позов не визнала та пояснила, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в межах кримінальних справ № 121-1549 від 10.11.2009 та № 180-0165 від 13.03.2012 СУ ГУ МВСУ у Львівській області та прокуратурою Залізничного району м.Львова були накладені обтяження у вигляді арешту всього нерухомого майна ОСОБА_3 , в тому числі, і на майно, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 . Вироком Залізничного районного суду м.Львова від 17.04.2013 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 364, ч.2 ст. 366 КК України та призначено покарання за сукупністю злочинів у виді чотирьох років позбавлення волі із позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків, на два роки. Стягнуто з Масного в користь Головного управління житлово-комунального господарства ЛОДА 175000 грн. збитків. Відповідно накладення арешту на майно позивача було засобом забезпечення відшкодування завданої кримінальним злочином шкоди. Таким чином, твердження позивача про відсутність відомостей щодо його процесуального статусу у кримінальних справ № 121-1549 від 10.11.2009 та № 180-0165 від 13.03.2012 не відповідають дійсності. Оскільки вирок Залізничного районного суду м.Львова від 17.04.2013 в частині стягнення з позивача заподіяної кримінальним злочином шкоди не виконано, належне позивачу на праві власності майно є в наявності, вважає, що у накладеному арешті не відпала необхідність, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягаю до задоволення.

Представник відповідача Департаменту паливно-енергетичного комплексу, енергоефективності та житлово-комунального господарства Львівської обласної адміністрації в судовому засіданні проти позову заперечив у повному обсязі, з підстав викладених у відзиві, просить відмовити в його задоволенні.

Представники відповідачів ГУ НП у Львівській області, Сихівського ВДВС у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) та Галицького ВДВС у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) в судове засідання не з`явились, належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи.

Заслухавши пояснення представника позивача, представників відповідачів, з`ясувавши та встановивши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно зі статтею 41Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до статей317,319 Цивільного кодексу Українивласникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює на власний розсуд.

Статтею 391 Цивільного кодексу Українивизначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст.321Цивільного кодексуУкраїни право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_3 на праві приватної власності належить 1/5 частина квартири АДРЕСА_1 .

Як вбачається із інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, 12.03.2012 реєстровано обтяження №9611639 на нерухоме майно ОСОБА_3 в межах кримінальної справи № № 121-1549 від 10.11.2009; 16.03.2012 зареєстровано обтяження №12280129 на нерухоме майно позивача, на підставі постанови прокуратури Залізничного району м.Львова від 13.03.2012; 23.04.2014 зареєстровано обтяження №5447946 на нерухоме майно позивача, на підставі постанови старшого державного виконавця Галицького ВДВС ЛМУЮ ВП № 42954409.

Як вбачається із долучених до справи матеріалів постановою від 28 вересня 2009 року прокурором Залізничного району м.Львова порушено кримінальну справу за фактом вчинення службового підроблення та привласнення службовими особами ПП «К.І.К. Л» бюджетних коштів в особливо великих розмірах, тобто за ознаками складів злочинів передбачених ч.5 ст.191, ч.2 ст. 366 КК України. Постановою старшого помічника прокурора Залізничного району м.Львова від 13.03.2012 накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_3 .

Вироком Залізничного районного суду м.Львова від 17 квітня 2013 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України та призначено покарання за сукупністю злочинів у виді чотирьох років позбавлення волі із позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків на два роки. На підставі ст.75 КК України, звільнено від відбування основного покарання, у виді позбавлення волі, з випробуванням протягом іспитового строку тривалістю два роки. Вказаним вироком вирішено цивільний позов та стягнуто з позивача та користь Головного управління житлово-комунального господарства ЛОДА 175000 грн. збитків. Додаткове покарання у виді конфіскації майна позивачу не призначалось.

Як встановлено судом, на виконання вироку Залізничного районного суду м.Львова від 17.04.2013 в частині цивільного позову, державним виконавцем Галицького ВДВС відкрито виконавче провадження № 42954409 з примусового виконання виконавчого листа № 1309/2725/12, виданого залізничним районним судом м. Львова 20.05.2013 про стягнення з ОСОБА_3 на користь Головного управління житлово-комунального господарства ЛОДА 175000 грн. завданих збитків.

З метою забезпечення виконання вказаного виконавчого документу постановою державного виконавця ВП 42954409 накладено арешт на все нерухоме майно ОСОБА_3 .

Як вбачається із листа Галицького ВДВС у м.Львові від 27.07.2021 виконавче провадження №42954409 закінчено та передано до Сихівського ВДВС, в порядку п.10 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» (в ред. 1999 року).

Постановою державного виконавця Сихівського ВДВС ЛМУЮ від 27.06.2014 ВП № 43286590 27 червня 2014 року державним виконавцем виконавчий документ № 1309/2725/12, виданий Залізничним районним судом м.Львова повернуто стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч.5 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» (в ред. 1999 року) повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ст.22 ЗУ «Про виконавче провадження».

Однак, судом встановлено, що з 2014 року ані стягувач, ані його правонаступник повторно вказаного виконавчого документу до виконання не пред`явив.

Лише в процесі розгляду даної справи Департамент паливно-енергетичного комплексу, енергоефективності та житлово-комунального господарства ЛОДА звернувся до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження та поновлення строків для пред`явлення виконавчого документа № 1309/2725/12 від 20.05.2013 до виконання. Однак, ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 14 березня 2023 року у задоволені вказаної заяви відмовлено. Враховуючи положення ст.261 ЦПК України вказана ухвала набрала законної сили. Відтак, на даний час не має виконавчого провадження про стягнення з позивача коштів, задля забезпечення якого мав би продовжувати свою дію арешт на майно.

Відповідно достатті 126КПК України,в ред.1960року (чинного на час накладення арешту на майно), зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт мав бути скасований органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.

Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям чинногоКПК України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.

Згідно зістаттею 170 КПК Українизавданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

Судом встановлено, що арешт на майно ОСОБА_3 було накладено під час діїКПК Українив ред.1960 року за процедурою, встановленою цим нормативно-правовим актом.

Відповідно до пункту 9розділу XI "Перехідні положення" КПК України 2012 рокуарешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Дана норма узгоджується з вимогами частини першоїстатті 5 КПК України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цьогоКодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

З огляду на зазначені обставини, суд вважає, що на правовідносини, пов`язані з розв`язанням питання про припинення арешту майна позивача, поширюються нормиКПК України в ред. 1960 року.

Згідно зі статтею 126КПК України1960року забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б це майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт. Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.

Згідно з пунктами 7 та 8 частини першої статті 324 КПК України в ред. 1960 року, постановляючи вирок, суд повинен вирішити, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров`я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений; що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна.

У порядку, передбаченому статтею 411КПК України в ред.1960 року, суди вправі вирішувати питання, які виникають при виконанні вироку, зокрема щодо виконання вироку у частині цивільного позову чи конфіскації майна.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Ефективний засібправового захистуу розумінністатті 13Конвенції повинензабезпечити поновленняпорушеного праваі одержанняособою бажаногорезультату;винесення рішень,які непризводять безпосередньодо змінв обсязіправ тазабезпечення їхпримусової реалізації,не відповідаєрозглядуваній міжнародній нормі.

Так, спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.

Водночас, вже після припинення кримінальної процедури відповідне втручання фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення. Адже утвердження й забезпечення прав і свобод та надання людині ефективного засобу юридичного захисту від їх порушень з огляду на положеннястатті 3 Конституції України, статті 13 Конвенції є головним обов`язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею першою Першого протоколу до Конвенції. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.

Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до статті 13 цього міжнародно-правового акта повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.

На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені у статті 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом.

Зазначений принцип відображено й конкретизовано в частині першій статті 321 Цивільного кодексу України, згідно з якою право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Одним із способів захисту права власності є гарантована статтею 391 цього Кодексу можливість власника вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.

Згідно з положеннямистатті 391 Цивільного кодексу Українивласник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

З огляду на вищевикладені обставини, зважаючи на те, що арешт на майно позивача був накладений з метою забезпечення кримінального провадження в частині цивільного позову чи можливої конфіскації майна, а також з метою забезпечення виконання рішення про стягнення збитків, завданих злочином, з огляду на відсутність рішень про конфіскацію майна, а також завершення виконавчого провадження, існування такого арешту впродовж більше як 10 років порушує право власності позивача та не виправдовує легітимної мети втручання у право позивача володіння майном, а тому суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.12,13,81,89,141,263 - 265ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

позов задоволити.Звільнити з-підарешту шляхомскасування арештуз нерухомогомайна ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_1 ), які накладені:

слідчим СУ ГУ ВМСУ у Львівській області на підставі кримінальної справи № 121-1549 від 10.11.2009 року, реєстраційний номер обтяження 9611639, зареєстровано 12.03.2010 № 9611639 реєстратором Першою львівською державною нотаріальною конторою;

постановою прокуратури Залізничного району міста Львова від 13.03.2012 у кримінальній справі № 180-0165, реєстраційний номер обтяження 12280129, зареєстровано 16.03.2012 за № 12280129 реєстратором Першою львівською державною нотаріальною конторою;

постановою старшого державного виконавця Олевко Л.Р. від 23.04.2014 у виконавчому провадженні № 42954409, номер запису обтяження 5447946 зареєстровано 23.04.20014 реєстратором Львівського міського управління юстиції.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення складено 29.03.2023 року.

Головуюча