Постанова

від 26.11.2024 по справі 464/7199/21

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 464/7199/21 Головуючий у 1 інстанції: Бойко О.М.

Провадження № 22-ц/811/1096/23 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Шандри М.М.

суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.

за участю секретаря: Псярук О.В.

з участю: прокурора Мельничука Ю.І., представника

Департаменту паливно-енегетичного комплексу,

енергоефективності та житлово-комунального господарства

Денис Н.В., представника ОСОБА_1 ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Львівської обласної прокуратури на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, Львівської обласної прокуратури, Сихівського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Галицького відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Департаменту паливно-енегетичного комплексу, енергоефективності та житлово-комунального господарства Львівської обласної адміністрації про зняття (скасування) арешту з майна,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі ГУ НП у Львівській області), Львівської обласної прокуратури, Сихівського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі Сихівський ВДВС у м. Львові), Галицького відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі Галицький ВДВС у м. Львові), Департаменту паливно-енегетичного комплексу, енергоефективності та житлово-комунального господарства Львівської обласної адміністрації, в якому просив зняти (скасувати) арешт з усього його нерухомого майна, зокрема, з 1/5 частки квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 2305012046101), накладений: СУ ГУ ВМСУ у Львівській області на підставі кримінальної справи № 121-1549 від 10.11.2009, реєстраційний номер обтяження 9611639, зареєстровано 12.03.2010 № 9611639 реєстратором Першою львівською державною нотаріальною конторою; Постановою прокуратури Залізничного району міста Львова від 13.03.2012 у кримінальній справі № 180-0165, реєстраційний номер обтяження 12280129, зареєстровано 16.03.2012 за № 12280129 реєстратором Першою львівською державною нотаріальною конторою; постановою старшого державного виконавця Левко Л.Р. від 23.04.2014 у виконавчому провадженні № 42954409, номер запису обтяження 5447946 зареєстровано 23.04.20014 реєстратором львівського місткого управління юстиції.

В обґрунтування позову покликається на те, що є він співвласником квартири АДРЕСА_1 . У липні 2021 року у нього з іншими співвласниками квартири виник намір відчужити належну їм квартиру. Після отримання Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу стало відомо, що в межах кримінальної справи № 121-1549 від 10.11.2009 та № 180-0165 від 13.03.2012 СУ ГУ МВСУ у Львівській області та прокуратурою Залізничного району м.Львова були накладені обтяження у вигляді арешту всього його нерухомого майна. Однак, відомості щодо набуття процесуального статусу учасника у кримінальних справах №121-1549 від 10.11.2009 та №180-0165 від 13.03.2012 у нього відсутні, з часу відкриття кримінальної справи пройшло майже 12 років. Відповідно до статті 126КПК України1960року (чинного на час накладення арешту) зазначений захід міг тимчасово застосовуватись слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову та можливої ??конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт мав бути скасований органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. У разі закриття кримінальної справи постановою слідчого, арешт майна відповідно до частини першої статті 214 КПК України (1960 року) підлягавскасуванню напідставі цьогопроцесуального рішення. Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким завершується кримінальне провадження. За змістом частини третьої статті 174КПК України у разі закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування одночасно з винесенням відповідної постанови прокурор зобов`язаний скасувати арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації. Зазначена норма процесуального права є аналогічною, наведеній в частині першої статті 214 КПК України (1960 року). Після припинення кримінальної процедури відповідне втручання фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення. Крім того, на виконанні Галицького ВДВС ЛМУЮ перебувало виконавче провадження ВП № 42954409, в межах якого постановою державного виконавця було накладено арешт на все його нерухоме майно. 23.04.2014 вказане виконавче провадження було закінчено у Галицькому ВДВС у м. Львові та передано до Сихівського ВДВС у м. Львові. Постановою Сихівського ВДСВ від 27.06.2014 виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», однак, питання зняття арешту з майна державним виконавцем не вирішено.

Посилаючись на те, що внаслідок накладення арештів на належну йому на праві власності частку квартири він позбавлений можливості в повному обсязі реалізувати права власника, в тому числі щодо розпорядження майном на власний розсуд, ОСОБА_3 просив задовольнити його позов.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 22.03.2023 позов ОСОБА_1 задоволено.

Звільнено з-під арешту шляхом скасування арешту з нерухомого майна ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 ), які накладені:

слідчим СУ ГУ ВМСУ у Львівській області на підставі кримінальної справи № 121-1549 від 10.11.2009, реєстраційний номер обтяження 9611639, зареєстровано 12.03.2010 № 9611639 реєстратором Першою львівською державною нотаріальною конторою;

постановою прокуратури Залізничного району міста Львова від 13.03.2012 у кримінальній справі № 180-0165, реєстраційний номер обтяження 12280129, зареєстровано 16.03.2012 за № 12280129 реєстратором Першою львівською державною нотаріальною конторою;

постановою старшого державного виконавця Олевко Л.Р. від 23.04.2014 у виконавчому провадженні № 42954409, номер запису обтяження 5447946 зареєстровано 23.04.2014 реєстратором Львівського міського управління юстиції.

Рішення суду оскаржила Львівська обласна прокуратура.

В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що 17.04.2013 вироком Залізничного районного суду м. Львова (справа № 1309/2725/12) ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України та призначено покарання за ч. 2 ст. 364 КК України у виді 4 років позбавлення волі із позбавленням права обіймати посади, пов?язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов?язків на 2 роки; за ч. 2 ст. 366 КК України у виді 3 років позбавлення волі із позбавленням права обіймати посади, пов?язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов?язків на 1 рік 6 місяців.

Також зобов`язано стягнути із ОСОБА_1 в користь Головного управління житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації /м. Львів, вул. Винниченка, 6/ - 175000,00 грн збитків.

30.04.2015 Сихівським районним судом м. Львова винесено ухвалу про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання, призначеного вироком Залізничного районного суду м. Львова від 17.04.2013 - у зв?язку із закінченням іспитового строку.

3 огляду на викладене, накладення арешту на майно позивача було об?єктивним та необхідним засобом, спрямованим для подальшого відшкодування завданої кримінальним злочином шкоди.

Також Залізничним районним судом м. Львова 20.05.2013 на адресу ВДВС Галицького району м. Львова скеровано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ГУ ЖКГ ЛОДА 175000,00 грн збитків.

Згідно інформації, викладеної у поясненнях представника прокуратури 28.06.2022 на адресу Сихівського районного суду м. Львова в межах розгляду цивільного позову ОСОБА_1 , встановлено, що на виконанні Галицького відділу державної виконавчої служби у м. Львові ЗМУ МЮ (далі - Галицький ВДВС) перебувало виконавче провадження ВП № 42954409 (відкрите 14.04.2014) з примусового виконання виконавчого листа № 1309/2725/12, виданого Залізничним районним судом м. Львова 20.05.2013, про стягнення з ОСОБА_1 в користь Головного управління житлово-комунального господарства Львівської обласної адміністрації (далі - ГУ ЖКГ ЛОДА) 175000,00 грн завданих збитків.

3 метою забезпечення виконання вказаного виконавчого листа постановою державного виконавця накладено арешт на все нерухоме майно позивача.

Водночас, 23.04.2014 дане виконавче провадження закінчено у Галицькому ВДВС та передано до Сихівського відділу державної виконавчої служби у м. Львові ЗМУ МЮ (далі - Сихівський ВДВС) у зв?язку з територіальною підвідомчістю.

Сихівським ВДВС вказане виконавче провадження зареєстровано за № 43286590, однак, як встановлено державним виконавцем в процесі примусового виконання, боржником рішення суду не виконано, оскільки при виході за адресою: АДРЕСА_3 встановлено, що останній там не проживає.

За таких обставин, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 21.04.1999), 27.06.2014 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про те, що вирок Залізничного районного суду м. Львова від 17.04.2013 в частині стягнення з позивача заподіяної кримінальним злочином шкоди у сумі 175000,00 грн виконано та виконавче провадження завершене виконанням.

Судом в оскаржуваному рішенні констатовано факт завершення виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про стягнення з позивача 175 000 грн.

Однак, з таким висновком суду обласна прокуратура не погоджується, оскільки він суперечить вимогам чинного законодавства, прийнятий не у відповідності з установленою судовою практикою розгляду спорів у подібних правовідносинах.

Так, позивачем під час розгляду справи не представлено, а судом не враховано та не досліджено того, що у позивача відсутні будь-які докази сплати 175000,00 грн та відповідних платежів, пов?язаних з примусовим виконанням рішенням суду. Немає таких даних і у представників виконавчої служби.

Зняття арешту з майна боржника пов?язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу.

За таких обставин судом неповно та всебічно досліджено обставини справи, не здійснено перевірку їх доказами, зокрема щодо погашення заборгованості на суму 175000,00 грн, які не оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв?язку, з врахуванням того, що постанова про арешт майна боржника є накладеною у чіткій відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент винесення постанови про арешт), оскільки боржником не було сплачено борг, виконавчий збір, судовий збір та витрати на проведення виконавчих дій, та врахувавши, що повернення виконавчого документа стягувачу у даній справі і знищення виконавчого провадження за закінченням строків зберігання не є підставою для закінчення виконавчого провадження, вважає, що суд мав би дійти до протилежного, ніж в оскаржуваному рішенні висновку, та своїм рішенням відмовити у задоволенні позову.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у позові відмовити.

У судовому засіданні апеляційної інстанції прокурор Мельничук Ю.І. підтримав апеляційну скаргу з підстав, зазначених у ній, представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 заперечила проти задоволення скарги, представник Департаменту паливно-енегетичного комплексу, енергоефективності та житлово-комунального господарства Денис Н.В. при вирішенні справи поклалася на розсуд суду. Інші учасники справи у судове засідання апеляційної інстанції не з`явились, про причини неявки суду не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, тому їх неявка, відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи, який проводиться за їхньої відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам відповідає.

Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить 1/5 частка квартири АДРЕСА_1 .

Як вбачається із інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, 12.03.2012 зареєстровано обтяження № 9611639 на нерухоме майно ОСОБА_1 в межах кримінальної справи № 121-1549 від 10.11.2009; 16.03.2012 зареєстровано обтяження № 12280129 на нерухоме майно ОСОБА_3 на підставі постанови прокуратури Залізничного району м.Львова від 13.03.2012; 23.04.2014 зареєстровано обтяження №5447946 на нерухоме майно ОСОБА_3 на підставі постанови старшого державного виконавця Галицького ВДВС ЛМУЮ ВП № 42954409.

З матеріалів справи вбачається, що постановою від 28.09.2009 прокурора Залізничного району м.Львова порушено кримінальну справу за фактом вчинення службового підроблення та привласнення службовими особами ПП «К.І.К. Л» бюджетних коштів в особливо великих розмірах, тобто за ознаками складів злочинів передбачених ч.5 ст.191, ч.2 ст. 366 КК України. Постановою старшого помічника прокурора Залізничного району м.Львова від 13.03.2012 накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_1 .

Вироком Залізничного районного суду м.Львова від 17.04.2013 у справі № 1309/2725/12 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України та призначено покарання за сукупністю злочинів у виді чотирьох років позбавлення волі із позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків на два роки. На підставі ст.75 КК України звільнено від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням протягом іспитового строку тривалістю два роки. Вказаним вироком задоволено цивільний позов та стягнуто з позивача та користь Головного управління житлово-комунального господарства ЛОДА 175 000,00 грн збитків. Додаткове покарання у виді конфіскації майна ОСОБА_3 не призначалось.

На виконання вироку Залізничного районного суду м.Львова від 17.04.2013 в частині цивільного позову державним виконавцем Галицького ВДВС у Львові відкрито виконавче провадження № 42954409 з примусового виконання виконавчого листа № 1309/2725/12, виданого Залізничним районним судом м. Львова 20.05.2013 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Головного управління житлово-комунального господарства ЛОДА 175000,00 грн завданих збитків.

З метою забезпечення виконання вказаного виконавчого документу постановою державного виконавця ВП 42954409 накладено арешт на все нерухоме майно ОСОБА_1 .

Як вбачається із листа Галицького ВДВС ЛМУЮ від 27.07.2021 виконавче провадження № 42954409 закінчено та передано до Сихівського ВДВС ЛМУЮ в порядку п.10 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» (в ред. 1999 року).

Постановою державного виконавця Сихівського ВДВС ЛМУЮ від 27.06.2014 ВП № 43286590 27.06.2014 виконавчий документ № 1309/2725/12, виданий Залізничним районним судом м.Львова повернуто стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження».

Судом першої інстанції встановлено, що з 2014 року ні стягувач, ні його правонаступник, повторно не пред`являли до виконання вказаний виконавчий документ.

Лише в процесі розгляду цієї справи Департамент паливно-енергетичного комплексу, енергоефективності та житлово-комунального господарства ЛОДА звернувся до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження та поновлення строків для пред`явлення виконавчого документа № 1309/2725/12 від 20.05.2013 до виконання. Однак, ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 14.03.2023 у справі № 1309/2725/12, яка набрала законної сили, у задоволені вказаної заяви відмовлено.

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

У цій справі позивач оскаржує арешт, накладений у межах кримінального провадження за правилами КПК України 1960 року. При цьому згідно з пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Ця правова норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України 2012 року, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

Отже, у визначенні порядку звільнення майна з-під арешту потрібно керуватися правилами КПК України 1960 року, а також положеннями чинного цивільного процесуального законодавства.

Згідно зі статтею 126КПК України1960року забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б це майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт. Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.

Відповідно до статті 126 КПК України, в ред.1960 року зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна.

Згідно з пунктами 7 та 8 частини першоїстатті 324 КПК України в ред. 1960 року, постановляючи вирок, суд повинен вирішити, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров`я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений; що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна.

В межах кримінальної справи № 1309/2725/12 судом не вирішувалося питання щодо накладеного арешту на майно ОСОБА_3 .

Суд першої інстанції встановивши, що арешт на майно ОСОБА_3 був накладений з метою забезпечення кримінального провадження в частині цивільного позову, однак на даний час відсутнє виконавче провадження щодо виконання виконавчого документа № 1309/2725/12 від 20.05.2013, виданого на виконання цивільного позову, а ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 14.03.2023 у справі № 1309/2725/12 відмовлено у задоволені заяви Департаменту паливно-енергетичного комплексу, енергоефективності та житлово-комунального господарства ЛОДА про заміну сторони виконавчого провадження та поновлення строків для пред`явлення виконавчого документа № 1309/2725/12 від 20.05.2013 до виконання, а також з огляду на відсутність рішень про конфіскацію майна, дійшов обґрунтованого висновку, що існування такого арешту впродовж більше як 10 років порушує право власності позивача та не виправдовує легітимної мети втручання у право позивача володіння майном.

З огляду на вказане колегія суддів погоджується із висновок районного суду про задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги правильних висновків районного суду не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено: 06.12.2024

Головуючий

Судді