Рішення

від 23.02.2023 по справі 761/11394/22

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/11394/22

Провадження № 2/761/4532/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Мальцева Д.О.

при секретарі: Ілюхіній О.М.

позивач ОСОБА_1

представник відповідача-2 Кір`яков А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), Комунального підприємства «Київблагоустрій» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Шевченківського районного суду з позовом до Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) (далі по тексту - відповідач 1, Департамент), Комунального підприємства «Київблагоустрій» (далі по тексту - відповідач 2, КП «Київблагоустрій»), відповідно до якого просив стягнути солідарно з відповідача 1 та відповідача 2 на свою користь 211 000, 00 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 20 000, 00 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Позиція позивача. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником гаражу № НОМЕР_1 , загальною площею 52, 6 кв.м, що складається з урахуванням гаражу, підвалу та надбудови, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (далі по тексту - гараж). Земельна ділянка кооперативу виділена Розпорядженням КМДА від 28.08.1997 № 1318. Вищевказаний гараж введений в експлуатацію 12.07.2006.

12.02.2020 за позивачем була проведена державна реєстрація права власності на вказаний гараж.

07.10.2021 інспектором КП «Київблагоустрій» Науменком О.О. на підставі Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням КМР від 25.12.2008 № 1051/1051, складено припис № 2129385, яким встановлено порушення у АДРЕСА_1 та запропоновано усунути порушення шляхом надання дозвільної документації на розміщення гаражу, а у разі відсутності дозвільної документації необхідно демонтувати гараж власними силами та відновити благоустрій в триденний термін. В разі невиконання вимог припису будуть вжиті заходи згідно чинного законодавства.

При цьому, на думку позивача, безпідставно не було враховано, що гараж № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , є об`єктом капітального будівництва, у його законного власника наявна вся необхідна документація на нього. Позивач буває в місті Києві періодично, оскільки працевлаштований в іншому регіоні країни, тому про вказаний припис останньому відомо не було.

10.10.2021 працівниками КП «Київблагоустрій» було здійснено знесення належного позивачу гаражу. Кошторисна вартість проведення відновлюваного будівництва гаражу становить 211 000, 00 грн.

Знесенням належного позивачу гаражу останньому відповідачами було завдано матеріальної та моральної шкоди.

Рішення про демонтаж, прийняте Департаментом, та припис були оскаржені позивачем до Окружного адміністративного суду м. Києва, рішення на момент звернення позивача з вказаним позовом до суду не прийняте.

Позиція відповідача 1. Представник відповідача 1 у своєму відзиві проти позову заперечував, просив відмовити в його задоволенні з підстав, викладених у ньому. Вказав також, що позовні вимоги безпідставні та необґрунтовані. Так позивачем не надано на вимоги припису та до суду доказів того, що знесений гараж є нерухомим об`єктом у розумінні вимоги чинного законодавства (ст. 181, 331 ЦК України) і не відноситься до елементів благоустрою, визначених ст. 21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів». Також позивачем не надано доказів того, що знесений гараж належить йому на праві власності.

Пояснив також, що підставою для надання відповідачем 1 доручення відповідачу 2 на знесення гаражу стало невиконання позивачем вимог припису. При цьому, припис був вручений відповідно до вимог чинного законодавства.

Крім того, демонтаж гаражу відповідачем 2 було здійснено 27.10.2021, а не 10.10.2021, як зазначає позивач.

Також вказав, що позивач володіє двоповерховим гаражним боксом № НОМЕР_1 площею 52, 6 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 . У свою чергу працівникам відповідача 2 було демонтовано об`єкт без надбудови, підвалу, даху та воріт, з частково наявними стінами за адресою: АДРЕСА_1 .

Відтак дії відповідачів в частині складання припису, надання доручення на демонтаж, демонтаж спірного елемента благоустрою відповідають нормам діючого законодавства. У свою чергу позивачем наданими до матеріалів справи доказами не доведено протиправність дій відповідачів, а також наявності складу цивільного правопорушення у їх діях.

Також представник відповідача 1 не погодився з визначеним розміром збитків, зокрема сума у розмірі 211 000, 00 грн., на думку представника, документально не підтверджена та не відповідає вимогам ст. 331 ЦК України, а також висновкам ВС, викладеним у постанові від 11.04.2018 у справі № 161/14920/16-а.

Представник відповідача 1 заперечував і проти задоволенні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, оскільки позивачем не було доведено протиправності дій відповідачів під час демонтажу гаражу. Крім того, позивачем не надано доказів на підтвердження розміру завданої моральної шкоди.

Позиція відповідача 2. Представник відповідача 2 у своєму відзиві проти позову заперечував, просив відмовити в його задоволенні з підстав, викладених у ньому. Вказав, що демонтаж гаражу був здійснений 27.10.2021 та з урахуванням вимог чинного законодавства та на законних підставах. Зазначив також, що припис був отриманий позивачем, натомість жодних документів на виконання вимог припису позивач відповідачу 2 не надав. Також зазначив, що всі дозвільні документи позивача не стосувались гаража, який був знесений відповідачем 2, а стосувались двоповерхової споруди, в якій гараж має залізобетонне перекриття та електрику, у той час коли демонтована одноповерхова споруда не мала ані даху, ані вхідних дверей/воріт та електрики. Також представник відповідача 2 заперечував проти висновку, яким визначено вартість відновлюваного будівництва гаражу № НОМЕР_1 . Вказав, що це є недопустимим та недостовірним доказом, оскільки оцінювачем невірно здійснено обрахування вартості робіт. Посилався також на відсутність складу цивільного правопорушення (неправомірність поведінки, наявність шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, вина), та як наслідок відсутність правових підстав для застосування ст. 1166 ЦК України.

Крім того, відсутні підстави і для солідарного стягнення коштів з відповідача 1 та відповідача 2, що підтверджується висновком ВС у постанові від 02.09.2020 у справі № 756/13292/15-ц.

Також заявлені позивачем вимоги щодо стягнення грошових коштів з відповідача 2 не відповідають положенням ст. 25 Бюджетного кодексу України, якою передбачено стягнення грошових коштів повинно здійснюватися шляхом безспірного списання коштів з місцевого бюджету.

Також позивачем не надано доказів на підтвердження завдання йому діями відповідача 2 моральної шкоди.

01.07.2022 ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва відкрито провадження по справі у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, сторонам встановлено строки для подання заяв по суті справи.

22.11.2022 від представника відповідача 2 надійшло клопотання про зупинення розгляду справи.

08.12.2022 від представника відповідача 2 надійшов відзив, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін та клопотання про призначення судової експертизи.

13.12.2022 ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва справу призначено до розгляду у судовому засіданні.

19.12.2022 від представника відповідача 1 надійшов відзив.

13.02.2023 ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача 2 про призначення судової експертизи.

13.02.2023 ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача 2 про зупинення провадження.

Позивач, представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, позов просили задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача 1 у судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити в його задоволенні.

Представник відповідача 2 у судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити в його задоволенні.

Суд, заслухавши сторону позивача та сторону відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази, встановив наступні обставини.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до частини 1 статтей 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися "згідно із законом", воно повинне мати "легітимну мету" та бути "необхідним у демократичному суспільстві". Якраз "необхідність у демократичному суспільстві" і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу мають бути "відповідними і достатніми"; для такого втручання має бути "нагальна суспільна потреба", а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, як дотримання "справедливого балансу" між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Зокрема, відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі "Золотас проти Греції" стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов`язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв`язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Капітал Банк АД проти Болгарії" (Capital Bank AD v. Bulgaria, № 49429/99).

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно з положеннями статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Положеннями ч. 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п. 8, 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Так, згідно ч. 1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ч. 2 ст. 22 ЦК України).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч. 1 ст. 23 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).

Статтею 56 Конституції України, кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Статтею 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

До істотних обставин, що підлягають з`ясуванню судом та доведенню сторонами у такому спорі, є наявність всіх сукупних елементів складу цивільного правопорушення. Позивач зобов`язаний також довести протиправність поведінки відповідача, розмір заподіяної шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини, як це визначено ч. 2 ст. 1166 ЦК України.

Відповідно до частини 2 статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п.2 своєї постанови «Про практику розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992р. №6, суди, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідок дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди /правовий висновок у постановах ВС України від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14 та ВС від 11 грудня 2018 року у справі № 759/4781/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 203/2378/14-ц та від 28 серпня 2019 року у справі № 638/20603/16/.

З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди та її розмір.

У відповідності із ст. 34 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», Правила благоустрою території населеного пункту - нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту. Правила включають, зокрема, порядок здійснення благоустрою та утримання територій об`єктів благоустрою; порядок розміщення малих архітектурних форм; порядок здійснення самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів.

Правила благоустрою міста Києва, затверджені рішенням Київської міської ради №1051/1051 від 25.12.2008 року визначають правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою міста і спрямовані на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини визначають

Відповідно до положень п.13.1.1 Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25 грудня 2008 року, порядок розміщення малих архітектурних, форм та тимчасових споруд визначений Єдиними правилами ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 року, Положенням про розміщення малих архітектурних форм та тимчасових споруд у м. Києві, затвердженим рішенням Київської міської ради від 27 листопада 2008 року, Правилами забудови м. Києва, затвердженими рішенням Київської міської ради від 27 січня 2005 року, правилами (положеннями), встановленими Київською міською радою.

В силу п. 13.3.2. Правил, у разі якщо власники (користувачі або особи, які здійснили розміщення (встановлення)) малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об`єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі не здійснили демонтаж в строки, зазначені в приписі, Департамент міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), районні в місті Києві державні адміністрації вживають заходів щодо демонтажу самовільно розміщеної (встановленої*) малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об`єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі, а Департамент промисловості та розвитку підприємництва - щодо демонтажу об`єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі на підставі рішень, зазначених у підпункті 13.3.3 пункту 13.3 цих Правил, за кошти міського бюджету або з інших джерел, не заборонених законодавством, з наступним відшкодуванням усіх витрат згідно з абзацом 3 цього підпункту.

У відповідності із п. 13.3.3 Правил, рішення про демонтаж самовільно розміщеної (встановленої) малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об`єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі приймається Департаментом міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації*), районними в місті Києві державними адміністраціями, Департаментом промисловості та розвитку підприємництва (щодо об`єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі).

Пунктом 20.2.11. вказаних правил передбачено, що у разі виявлення силами Головного управління контролю за благоустроєм м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) самовільно встановлених елементів благоустрою, його власнику вноситься припис з вимогою усунення порушень шляхом проведення демонтажу у триденний термін.

Відтак, вказаними нормативними актами врегульовано порядок дій органів місцевого самоврядування та відповідних комунальних підприємств відносно проведення демонтажу самовільно встановлених елементів благоустрою, з попереднім внесенням його власнику припису з вимогою усунення порушень.

Так у судовому засіданні встановлено, що позивач є власником гаражу № НОМЕР_1 , загальною площею 52, 6 кв.м, що складається, з урахуванням гаражу, підвалу та надбудови, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та який введений в експлуатацію 12.07.2006. (Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу 200350305, Довідка Автогаражного кооперативу «Троянда» від 16.01.2020 № 316).

Згідно Довідки АГК «Троянда» від 16.01.2020 № 316, земельна ділянка кооперативу виділена Розпорядженням КМДА від 28.08.1997 № 1318.

07.10.2021 інспектором КП «Київблагоустрій» Науменком О.О. на підставі Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням КМР від 25.12.2008 № 1051/1051, складено припис № 2129385, яким встановлено порушення у АДРЕСА_1 та запропоновано усунути порушення шляхом надання дозвільної документації на розміщення гаражу, а у разі відсутності дозвільної документації запропоновано усунути порушення шляхом демонтування гаражу власними силами та відновити благоустрій в триденний термін. В разі невиконання вимог припису будуть вжиті заходи згідно чинного законодавства.

У подальшому 27.10.2021 Департаментом міського благоустрою виконавчого органу КМР (КМДА), у зв`язку з відсутністю дозвільних документів на встановлення МАФу (гаражу), прийнято рішення № 064-6785, яким надано доручення відповідачу КП «Київблагоустрій» вжити заходи шляхом демонтажу самовільно встановлених тимчасових споруд, малих архітектурних форм, елементів благоустрою, зазначених в таблиці, яка є частиною зазначеного рішення.

Представник відповідача 2 пояснює, що демонтуючи належний позивачу гараж, Підприємство діяло на виконання вимог зазначеного доручення Департаменту.

Разом з тим, із вказаного Доручення вбачається, що рішення про знесення гаражу приймалося Департаментом відносно гаражу за іншою адресою: АДРЕСА_2 , у той час як належний позивачу гараж знаходився за адресою: АДРЕСА_1 .

Не підтверджують законність дій відповідача 2 і надані до матеріалів справи листи Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва від 09.06.2022 № 073-1495 та Державної інспекції архітектури та містобудування України від 13.06.2022 № 4308/05-13-22,

Так вказані листи стосуються відомостей про реєстрацію документів, які надають право на виконання підготовчих/будівельних робіт, чи надання дозволу на проведення таких за період з 2016 року, а тому судом до уваги не приймаються, оскільки гаражу АДРЕСА_3 , введений в експлуатацію 12.07.2006.

Крім того, самі лише листи не можуть бути підставою для позбавлення права власності особи на належне їй майно шляхом знесення.

При цьому, ані відповідач 2 не надав суду доказів, які б свідчили про спростування тверджень позивача щодо неправомірності дій по знесенню гаражу.

Так, відповідачем 2 не перевірено чи є гараж № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , об`єктом капітального будівництва, та чи у його законного власника наявна вся необхідна документація на нього.

Відповідач 2 зазначають, що знесена споруда мала інші (гірші) технічні характеристики, ніж визначені позивачем у позові.

З наданого до матеріалів справи Акту проведення демонтажу (переміщення), складеного за підписами представника Департаменту та працівників КП «Київблагоустрій», було демонтовано гараж, розміщення: АДРЕСА_1 , відповідно до припису № 2129385 від 10.10.2021 та доручення Департаменту міського благоустрою № 064-9785 від 27.10.2021.

При цьому, Акт містить посилання на припис від 10.10.2021, у той час коли відповідачем 2 винесено припис відносно гаража позивача від 07.10.2021.

Також, з відомостей, які вказані у Акті, не вбачається за можливе встановити який саме гараж демонтували працівники КП «Київблагоустрій», оскільки в ньому не зазначені відповідні ідентифікуючі ознаки споруди.

Крім того, Акт опису об`єкту не містить відомостей ані дати його складення, ані адреси, ані відомостей про технічні характеристики споруди, а зазначено лише про незадовільний стан та відсутність водо- та електропостачання.

Також Акт містить відомості про те, що власник невідомий, у той час коли відповідач 2 у своїх поясненнях стверджує, що це позивач і що позивач був належним чином повідомлений про наявність припису.

Відтак відповідачем 2 не спростовано належними та допустимими доказами того, що знесений гараж мав інші (гірші) технічні характеристики, ніж визначено позивачем у своєму позові.

Наведене вище у своїй сукупності свідчить про доведеність позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

Крім того, суд вважає, що саме на КП «Київблагоустрій» має бути покладено обов`язок відшкодувати позивачу завдану матеріальну шкоду, оскільки саме КП «Київблагоустрій» винесло припис, на підставі якого у подальшому Департаментом було прийнято Доручення про демонтаж належного позивачу гаражу, яке було виконане Підприємством без належного повідомлення позивача про наявність такого припису та без встановлення всіх обставин, які б дозволяли стверджувати, що знесення гаража було здійснено у відповідності до вимог чинного законодавства.

Отже, зазначеними діями держава в особі КП «Київблагоустрій» не дотрималась принципу пропорційності, а саме не дотрималась "справедливого балансу" між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав позивача, зокрема, права власності, не врахувала того, що позивач не повинен нести непропорційний та надмірний тягар, внаслідок чого останньому було завдано матеріальну шкоду.

Так, відповідно до Висновку про вартість відновлюваного будівництва гаражу № НОМЕР_1 , який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (ГК «Троянда»), складеного оцінювачем ТОВ «ЦЕНТР НЕЗАЛЕЖНОЇ ЕКСПЕРТНОЇ ОЦІНКИ» О.В. Нікітюк (кваліфікаційне свідоцтво оцінювача МФ № 6, видане ФДМУ 03.02.2018), ринкова вартість проведення відновлюваного будівництва гаражу № НОМЕР_1 становить 211 000, 00 грн.

Відповідач 2 заперечував у судовому засіданні проти визначеного позивачем розміру завданої шкоди.

Так відповідачем 2 надано договір № 17 від 19.01.2023, укладений між КП «Київблагоустрій» та ТОВ «Будівельна компанія «АСКОН», відповідно до якого підрядник зобов`язався виготовити кошторисну документацію по об`єкту Гараж № НОМЕР_1 ГК «Троянда» по вул. Сікорського, 4 у Шевченківському районі м. Києва (відновлення будівлі «після демонтажу), що здійснювалась в 2021 році.

Кошторисна документація підготована інженером-проектувальником ОСОБА_2 , яка має кваліфікаційний сертифікат «Інженерно-будівельне проектування у частині кошторисної документації».

Відтак зазначений доказ не приймається судом, оскільки на є належним та допустим, а також таким, що підтверджує вартість відновлюваних будівельних робіт стосовно демонтованого гаража позивача чи розмір завданої матеріальної шкоди останньому.

Інших доказів, які спростували б встановлені у судовому засіданні обставини, зокрема, що розмір завданих майну позивача збитків менший, від визначеного у Висновку, відповідачем 2, у відповідності до ст. 12, 81 ЦПК України, не надано.

Клопотання про призначення експертизи у визначений процесуальним законом строк відповідачем 2 також не заявлялись.

Відтак, заявлений до стягнення розмір майнової шкоди відповідачем 2 у встановленому процесуальним законом порядку не спростований.

Слід відмітити, що аналогічні висновки щодо розгляду вказаної категорії справ були висловлені Верховним Судом у постановах від 31 липня 2019 року у справі № 759/17785/17, 06 квітня 2020 року у справі № 759/13924/18, 08 квітня 2020 року у справі № 759/17788/17, що свідчить про те, що судова практика у даній категорії справ є сталою.

Так, відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, як це визначено ст. 13 ЦПК України.

Кожна сторона, відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, розумінні ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, відповідно до вимог ст. 77 ЦПК України.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Положеннями ч. 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідальність за спричинену позивачу шкоду має бути покладена на відповідача 2, оскільки позивачем не доведено, що саме внаслідок дій відповідача 1 останньому було завдано матеріальної шкоди.

Визначаючи розмір шкоди, яка має бути стягнута з відповідача 2 суд, з огляду на приписи ст. 76, 77 ЦПК України, вважає за можливе покласти в основу рішення розмір визначений вищевказаним Висновком та солідарно стягнути з відповідача 2 на користь позивача матеріальну шкоду у розмірі 211 000, 00 грн.

При визначенні розміру завданої моральної шкоди суд зобов`язаний врахувати положення п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 щодо характеру та обсягу немайнових втрат, засад розумності, виваженості та справедливості.

Водночас вимога в частині стягнення з відповідачів на користь позивача моральної шкоди, завданої поширенням недостовірної інформації у розмірі 20 000, 00 грн. задоволенню не підлягає, оскільки позивачем не надано до матеріалі справи жодного доказу, який би підтверджував завдання позивачу моральної шкоди відповідачами, а також не обґрунтовано належними та допустимими доказами розміру завданої моральної шкоди.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача 2 на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 2310, 00 грн.

Виходячи з наведеного та керуючись ст. 22, 23, 316, 317, 321, 386, 1166, 1167, 1192, 1194 ЦК України, Законом України «Про благоустрій населених пунктів», ст. 2, 4, 10-13, 17-19, 76-81, 133, 137, 141, 258-259, 263-268, 272-273, 352, 354-355 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), Комунального підприємства «Київблагоустрій» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (ЄДРПОУ 26199708, місцезнаходження: 03057, м. Київ, вул. Дегтярівська, 31, корп. 2) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , і.п.н. НОМЕР_2 )- 211000 (двісті одинадцять тисяч)грн. відшкодування матеріальної шкоди.

Стягнути з Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (ЄДРПОУ 26199708, місцезнаходження: 03057, м. Київ, вул. Дегтярівська, 31, корп. 2) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , і.п.н. НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2310грн. (дві тисячі триста десять) грн. 00 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного тексту рішення - 06.03.2023.

Суддя: