Постанова

від 21.03.2023 по справі 911/2169/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" березня 2023 р. Справа№ 911/2169/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Гончарова С.А.

Яковлєва М.Л.

при секретарі Токаревій А.Г.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 21.03.2023.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Заступника керівника Київської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Київської області від 12.01.2022 (повний текст підписано 16.02.2022) у справі №911/2169/20 (суддя Карпечкін Т.П.)

за позовом Прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації та Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України

до Бучанської районної державної адміністрації Київської області

Товариства з обмеженою відповідальністю "Хороше озеро"

Ірпінської міської ради

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Акціонерного товариства "Райффайзен Банк"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів: Державного підприємства "Київське лісове господарство"

про визнання недійсним розпоряджень та договорів оренди землі, повернення земельних ділянок

ВСТАНОВИВ:

У липні 2020 прокурор Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства енергетики та захисту довкілля України, Державного підприємства «Київське лісове господарство» звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Києво-Святошинської районної державної адміністрації (відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Хороше озеро» (відповідач-2), в якому заявлено вимоги:

- визнати недійсним розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 30.11.2009 року №2077 «Про передачу в довгострокову оренду земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Хороше озеро» для організації оздоровчого комплексу та зони відпочинку територіальної громади району в межах Бузівської сільської ради»;

- визнати недійсним розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 30.11.2009 року №2078 «Про передачу в довгострокову оренду земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Хороше озеро» для організації оздоровчого комплексу та зони відпочинку територіальної громади району в межах Михайлівсько-Рубежівської сільської ради»;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 21.12.2009 року укладений між Києво-Святошинською районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю «Хороше озеро» на земельну ділянку площею 3,9559 га з кадастровим номером 3222480800:07:013:0001;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 21.12.2009 року укладений між Києво-Святошинською районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю «Хороше озеро» на земельну ділянку площею 4,6450 га з кадастровим номером 3222485200:04:008:0001;

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Хороше озеро» повернути у власність держави в особі Кабінету Міністрів України з правом постійного користування Державного підприємства «Київське лісове господарство» земельні ділянки площею 4,6450 га з кадастровим номером 3222485200:04:008:0001 та площею 3,9559 га з кадастровим номером 3222480800:07:013:0001, які розташовані в межах Михайлівсько-Рубежівської та Бузівської сільських рад Києво-Святошинського району Київської області.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що всупереч вимогам ст.ст. 3, 7, 19, 27, 29, 31 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (чинного у редакції станом на 1995 рік) та ст.ст. 6, 9, 16, 21, 42 Лісового кодексу України (у редакції станом на 1995 рік) рішенням Бузівської сільської ради від 22.06.1995 року відведено у користування АППБ «Аваль» земельну ділянку загальною площею 5,2 га для організації оздоровчого комплексу за рахунок земель лісогосподарського призначення, для нелісогосподарських потреб та без їх попереднього вилучення із користування Київського обласного комітету ЛКСМУ та Державного лісогосподарського об`єднання «Київліс».

На думку прокурора, з аналогічними порушенням прийнято рішення Бузівської сільської ради Києво-Святошинського району від 07.07.2000 року № 77. Зокрема прокурор зазначає, що земельна ділянка площею 3,4 га (ставок), що відносилась до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувалась для ведення лісового господарства, всупереч вимогам ст.ст. 2, 3, 7, 19, 27, 29, 31, 77 Земельного кодексу України (в редакції чинній на 2000 рік) та ст.ст. 6, 9, 16 Лісового кодексу України (у редакції чинній станом на 2000 рік) відведена у користування АППБ «Аваль», який не є лісогосподарським підприємством, для організації зони відпочинку, тобто за рахунок земель лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб, без прийняття рішення уповноваженим органом про вилучення і припинення права користування спірною земельною ділянкою Державного лісогосподарського об`єднання «Київліс».

У свою чергу, розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації № 2077 та № 2078 від 30.11.2009 року також приймалися з порушенням вимог законодавства, оскільки відведенні ними спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 3222480800:07:013:0001, 3222485200:04:008:0001 належали до земель лісогосподарського призначення, і всупереч ст.ст. 57, 116, 141, 142, 149 Земельного кодексу України (в редакції чинній на 2009 рік) та ст.ст. 5, 7, 8, 31 Лісового кодексу України (у редакції чинній станом на 2009 рік) надані в оренду ТОВ «Хороше озеро» за рахунок земель лісогосподарського призначення для інших цілей, ніж передбачено законом, за відсутності згоди землекористувача, без вилучення їх з постійного користування ДП «Київське лісове господарство».

Крім того, прокурор посилається на те, що відведені в користування АППБ «Аваль» та у подальшому ТОВ «Хороше озеро» земельні ділянки загальною площею 8,6 га також відносяться до земель природно-заповідного фонду - заказника загальнодержавного значення «Жуків хутір», який створено в межах лісогосподарських земель. Таким чином, відведення спірних ділянок з кадастровими номерами 3222480800:07:013:0001, 3222485200:04:008:0001 АППБ «Аваль» та у подальшому ТОВ «Хороше озеро» відбулось з порушенням ст. ст. 25, 53, 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд», тобто без прийняття Президентом України указу про зміну меж заказника.

В позові прокурор зазначає, що на момент звернення до суду право розпорядження спірними земельними ділянками державної форми власності лісогосподарського призначення мав виключно Кабінет Міністрів України. Вилучення з порушенням земельного законодавства земель лісового фонду та природно-заповідного фонду, зміна їх цільового призначення та передача у користування для нелісогосподарських цілей, порушує права та інтереси держави в особі Кабінету Міністрів України, зокрема право використовувати спірні земельні ділянки.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.10.2020, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2020, позов прокурора Київської області №05/09/1-1094вих20 від 19.06.2020 року в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України та Державного підприємства «Київське лісове господарство» до Києво-Святошинської районної державної адміністрації та Товариства з обмеженою відповідальністю «Хороше озеро» про визнання недійсним розпоряджень та договорів оренди землі, повернення земельних ділянок було залишено без розгляду.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 касаційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволено частково, ухвалу Господарського суду Київської області від 02.10.2020 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2020 року у справі №911/2169/20 скасовано в частині залишення без розгляду позову Прокурора Київської області, поданого в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України. Справу в цій частині передано до Господарського суду Київської області для продовження розгляду. В іншій частині ухвалу Господарського суду Київської області від 02.10.2020 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2020 року у справі №911/2169/20 залишено без змін.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.09.2021 здійснено процесуальне правонаступництво шляхом заміни Києво-Святошинської РДА її правонаступником - Бучанською РДА; найменування третьої особи змінено з Акціонерного товариства «Райффайзен банк аваль» на Акціонерне товариство «Райффайзен Банк».

Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.10.2021 здійснено процесуальне правонаступництво шляхом заміни позивача-1 Кабінету Міністрів України на його правонаступника Київську ОДА; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів - Державне підприємство «Київське лісове господарство» (далі - ДП «Київське лісове господарство»).

Рішенням Господарського суду Київської області від 12.01.2022 у справі №911/2169/20 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду Київської області від 12.01.2022 у справі № 911/2169/20 та ухвалити нове, яким позов прокурора задовольнити у повному обсязі.

В апеляційній скарзі прокурор зазначає, що висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи та дослідженим у ході розгляду доказам, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Прокурор зазначив, що під час прийняття оскаржуваного рішення, судом першої інстанції зазначено про відсутність у Державному кадастрі, Державному реєстрі земель та у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно інформації про земельну ділянку лісового фонду, перебування її у користуванні спеціалізованого лісогосподарського підприємства, а також про те, що остання не сформована та їй не присвоєно кадастровий номер, водночас поза увагою суду залишилась та обставина, що до земель лісового фонду вказані земельні ділянки віднесені ще до початку функціонування Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Також, на думку прокурора, судом першої інстанції не враховано, що спірні земельні ділянки, що перебували на момент надання у користування Київському обкому ЛКСМУ та АППБ «Аваль» з державного лісового фонду будь-яким органом державної влади чи місцевого самоврядування не вилучались, право постійного користування спеціалізованого лісогосподарського підприємства не припинялось.

Крім того, за твердженням прокурора, судом першої інстанції не застосовано до спірних правовідносин положення п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України і не враховано правові висновки, висловлені Верховним Судом щодо застосування вказаної норми права в аналогічних правовідносинах, згідно яких планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є належними доказами наявності права постійного користування лісовими ділянками спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства.

Прокурор також зазначав, що судом першої інстанції залишено поза увагою те, що відповідно до інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» від 30.07.2018 № 419 та долучених картографічних матеріалів, земельна ділянка з кадастровим номером 3222480800:07:013:0001 накладається на квартал 22 виділи 8, 9, а земельна ділянка з кадастровим номером 3222485200:04:008:0001 накладається на квартал 23 виділи 8, 22 земель лісогосподарського призначення Ірпінського лісництва ДП «Київське лісове господарство» (за матеріалами лісовпорядкування 2014 року); долученими до матеріалів справи доказами повністю підтверджено те, що спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 3222480800:07:013:0001 і 3222485200:04:008:0001 відносяться до земель лісогосподарського призначення, які перебували і перебувають у користуванні ДП «Київське лісове господарство» та останні відведені у користування не лісогосподарській організації всупереч вимогам земельного і лісового законодавства.

За твердженням прокурора, безпідставними є висновки суду першої інстанції про те, що спірні земельні ділянки не входили до території державного лісового заказника «Жуків хутір» і на його території не накладались.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2022 апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 12.01.2022 у справі №911/2169/20 задоволено.

Рішення Господарського суду Київської області від 12.01.2022 у справі №911/2169/20 скасовано.

Прийнято нове рішення про задоволення позову.

Визнано недійсним розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 30.11.2009 року № 2077 «Про передачу в довгострокову оренду земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Хороше озеро» для організації оздоровчого комплексу та зони відпочинку територіальної громади району в межах Бузівської сільської ради»;

Визнано недійсним розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 30.11.2009 року № 2078 «Про передачу в довгострокову оренду земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Хороше озеро» для організації оздоровчого комплексу та зони відпочинку територіальної громади району в межах Михайлівсько-Рубежівської сільської ради».

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 21.12.2009 року, укладений між Києво-Святошинською районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю «Хороше озеро» на земельну ділянку площею 3,9559 га з кадастровим номером 3222480800:07:013:0001.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 21.12.2009 року, укладений між Києво-Святошинською районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю «Хороше озеро» на земельну ділянку площею 4,6450 га з кадастровим номером 3222485200:04:008:0001.

Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Хороше озеро» повернути у власність держави в особі Київської обласної державної адміністрації з правом постійного користування Державного підприємства «Київське лісове господарство» земельні ділянки площею 4,6450 га з кадастровим номером 3222485200:04:008:0001 та площею 3,9559 га з кадастровим номером 3222480800:07:013:0001, які розташовані в межах Михайлівсько-Рубежівської та Бузівської сільських рад Києво-Святошинського району Київської області.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хороше озеро» на користь Київської обласної прокуратури 11 494,77 грн. судового збору за подання позовної заяви та 17 242,15 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнуто з Бучанської районної державної адміністрації Київської області на користь Київської обласної прокуратури 11 494,77 грн. судового збору за подання позовної заяви та 17 242,15 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постановою Верховного Суду від 21.12.2022 у справі №911/2169/20 касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Хороше озеро» задоволено частково.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2022 у справі №91/2169/20 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.01.2023 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Шаптала Є.Ю., судді: Коробенко Г.П., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2023 розгляд апеляційної скарги Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 12.01.2022 у справі №911/2169/20 призначено на 14.02.2023.

14.02.2023 через відділ документального забезпечення суду від позивача 1 надійшли письмові пояснення.

13.02.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Хороше озеро» про здійснення процесуального правонаступництва та залучення Ірпінської міської ради до участі у справи № 911/2169/20 в якості співвідповідача.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2023 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Хороше озеро» про здійснення процесуального правонаступництва та залучення Ірпінської міської ради до участі у справи № 911/2169/20 в якості співвідповідача задоволено; залучено до участі у справі Ірпінську міську раду; розгляд справи відкладено на 06.03.2023.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/733/23 від 06.03.2023, у зв`язку з перебуванням судді Коробенко Г.П. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2023 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М. Л., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2023 апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 12.01.2022 у справі №911/2169/20 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М. Л., Гончаров С.А. та призначено до розгляду на 21.03.2023.

16.03.2023 через відділ документального забезпечення суду від Ірпінської міської ради надійшов відзив, в якому останній заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.

В судове засідання 21.03.2023 з`явились прокурор та представники відповідача-2, надали свої пояснення по суті заявлених вимог та заперечень.

В судове засідання 21.03.2023 решта учасників справи своїх представників не направили, про причини неявки суд не повідомили, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином. Колегією суддів враховано, що у відзиві на апеляційну скаргу відповідач 1 просив розглянути справу за відсутності його представника.

Судом враховано, що у своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Суд апеляційної інстанції враховує також правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

Згідно з ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Оскільки явка учасників апеляційного провадження в судове засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, беручи до уваги строки розгляду апеляційної скарги, встановлені Господарським процесуальним кодексом України, суд апеляційної інстанції вбачає за можливе розглядати дану апеляційну скаргу за відсутності представників сторін які не з`явились в судове засідання за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, рішенням Виконавчого комітету Київської обласної ради депутатів трудящих від 18.02.1967 № 136 відведено Київському обкому ЛКСМУ земельну ділянку держлісфонду площею 4,5 га, в тому числі покриті лісом 3,4 га в кварталі 17, 18 Ірпінського лісництва Київського лісгосзагону, в лісах І групи, під розміщення табору комсомольського активу.

Згідно з п. 2 вказаного рішення Виконавчого комітету Київської обласної ради депутатів трудящих від 18.02.1967 року № 136 відвід площі проведено без виключення з держлісфонду в тимчасове користування на строк існування табору без права вирубки дерев.

У подальшому, Виконавчим комітетом Києво-Святошинської районної ради народних депутатів трудящих у 1991 році видано Київському обласному комітету ЛКСМУ Державний акт серії В № 027181 на право користування землею загальною площею 5,2 га для розміщення табору комсомольського активу.

Рішенням Бузівської сільської ради народних депутатів від 22.06.1995 року земельну ділянку 5,2 га на території хутір «Жуків» виділено в постійне користування Акціонерному поштово-пенсійному банку «Аваль» (далі - АППБ «Аваль»).

На підставі вказаного рішення Бузівської сільської ради народних депутатів від 22.06.1995 року Акціонерному поштово-пенсійному банку «Аваль» 06.09.1995 року видано Державний акт на право постійного користування землею серії КВ № ІМ000127 на земельну ділянку площею 5,2 га для організації оздоровчого комплексу.

Також рішенням Бузівської сільської ради Києво-Святошинського району від 07.07.2000 року № 77 затверджено проект відведення земельної ділянки, вилучено з земель запасу Бузівської сільської ради земельну ділянку площею 3,4 га (ставок), надано в постійне користування Акціонерному поштово-пенсійному банку «Аваль» земельну ділянку площею 3,4 га (ставок) під організацію зони відпочинку населення за рахунок земель запасу Бузівської сільської ради.

На виконання вказаного рішення Бузівської сільської ради Києво-Святошинського району від 07.07.2000 року № 77 Акціонерному поштово-пенсійному банку «Аваль» 04.10.2000 року видано Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 003588 на земельну ділянку площею 3,4 га для організації зони відпочинку населення.

В подальшому вищезазначені земельні ділянки загальною площею 8,6 га, які перебували у користуванні АППБ «Аваль», відведено в оренду ТОВ «Хороше озеро».

Так, розпорядженням Києво-Святошинської адміністрації Київської області від 30.11.2009 року № 2077 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі в довгострокову оренду терміном на 25 років ТОВ «Хороше озеро» для організації оздоровчого комплексу та зони відпочинку територіальної громади району в межах Бузівської ради, передано в оренду ТОВ «Хороше озеро» земельну ділянку площею 3,9550 га для організації оздоровчого комплексу та зони відпочинку територіальної громади Києво-Святошинського району в межах Бузівської сільської ради терміном на 25 років.

Також розпорядженням Києво-Святошинської адміністрації Київської області від 30.11.2009 року № 2078 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі в довгострокову оренду терміном на 25 років ТОВ «Хороше озеро» для організації оздоровчого комплексу та зони відпочинку територіальної громади району в межах Михайлівсько-Рубежівської ради, передано в оренду ТОВ «Хороше озеро» земельну ділянку площею 4,6450 га для організації оздоровчого комплексу та зони відпочинку територіальної громади Києво-Святошинського району в межах Михайлівсько-Рубежівської сільської ради терміном на 25 років.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду ТОВ «Хороше озеро» для організації оздоровчого комплексу та зони відпочинку територіальної громади району в межах Бузівської сільської ради та Михайлівсько-Рубежівської сільської ради Києво-Святошинського району розроблено ДП «Київський інститут землеустрою» на підставі технічних завдань замовника - ТОВ «Хороше озеро», погоджених Головним управлінням земельних ресурсів у Київській області та відповідно до умов відведення земельної ділянки від 04.05.2008 року та довідки (форм 6-зем) від 24.07.2009 року, наданих Управлінням земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі Київської області, а також погодженої ним вихідної земельно-кадастрової інформації.

У відповідності з ними земля, за рахунок якої відводились спірні земельні ділянки, належала до державної власності (код згідно УКФВЗ 4.2.), за цільовим призначенням - до земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, рахувалася за АППБ «Аваль» та використовувалась для організації оздоровчого комплексу та зони відпочинку населення.

Право користування землею належало АППБ «Аваль» (перейменовано на ВАТ «Райффайзен Банк Аваль») відповідно до Державного акту на право постійного користування землею КВ № ІМ000127, виданого 05.09.1995 року Бузівською сільською радою народних депутатів Києво-Святошинського району Київської області відповідно до рішення Бузівської сільської Ради народних депутатів від 22.06.1995 року № 3, а також Державного акту на право постійного користування землею ІІ-КВ № 003588, виданого 04.10.2000 року Бузівською сільською радою народних депутатів Києво-Святошинського району Київської області відповідно до рішення виконкому Бузівської сільської Ради народних депутатів від 07.07.2000 року № 77.

05.03.2008 року та 16.09.2009 року ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», як правоволоділець, надало згоду на передачу в оренду ТОВ «Хороше озеро» земельної ділянки площею 3,9550 га для організації оздоровчого комплексу та зони відпочинку в межах Бузівської сільської ради.

Листом № 02-622 від 27.05.2008 Державне підприємство «Київське лісогосподарське підприємство» підтвердило, що земельна ділянка площею 5,2 га в урочищі Жуків хутір в адміністративних межах Бузівської та Михайлівсько-Рубежівської сільских рад Києво-Святошинського району Київської області, на якій розміщено комплекс нежилих будинків існуючої бази відпочинку, згідно матеріалів лісовпорядкування 2003-2004 р.р. не відноситься до земель лісогосподарського призначення ДП «Київський лісгосп».

При розробці проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду було використано Проекти формування та встановлення меж території Бузівської сільської ради та Михайлівсько-Рубежівської сільської ради Києво-Святошинського району, а також Державні акти на право постійного користування землею, договір купівлі-продажу, акт приймання-передачі нежилих приміщень.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду ТОВ «Хороше озеро» погоджено з Управлінням земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі, Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Київській області, Відділом містобудування і архітектури, Київським обласним управлінням меліорації і водного господарства, Управлінням водного господарства у м. Києві та Київській області, Києво-Святошинською районною санітарно-епідеміологічною станцією, Управлінням культури і туризму, Бузівською і Михайлівсько-Рубежівською сільськими радами Києво-Святошинського району Київської області. Проекти пройшли державну землевпорядну експертизу.

Представниками Державного спеціалізованого лісозахисного підприємства «Лісозахист» та Бузівської сільської ради складено Акт обстеження земельної ділянки загальною площею 8,6 га, яка знаходиться в адміністративних межах Бузівської і Михайлівсько-Рубежівської сільських рад Києво-Святошинського району. При обстеженні встановлено, що ділянка огороджена, благоустроєна, частина її зайнята водним об`єктом, переважна частина дерево-чагарникових насаджень на ділянці не відноситься до лісових насаджень і є насадженнями паркового типу. Цим підтверджено, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3222480800:07:013:0001 та 3222485200:04:008:0001, площею 3,955 га та 4,645 га, відповідно, не є лісовими ділянками, і не використовувались для ведення лісового господарства.

На підставі розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 30.11.2009 року № 2077 Києво-Святошинською районною державною адміністрацією, як орендодавцем, та ТОВ «Хороше озеро», як орендарем, 21.12.2009 року було укладено Договір оренди земельної ділянки (в тому числі земель водного фонду) з розташованим на ній водним об`єктом, посвідчений державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори Дудкіною Н.В., відповідно до якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку (в тому числі земель водного фонду) з розташованим на ній водним об`єктом для організації оздоровчого комплексу та зони відпочинку територіальної громади району, яка знаходиться в адміністративних межах Бузівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, за межами населеного пункту, кадастровий номер земельної ділянки 3222480800:07:013:0001.

На підставі розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 30.11.2009 року № 2078 Києво-Святошинською районною державною адміністрацією, як орендодавцем, та ТОВ «Хороше озеро», як орендарем, 21.12.2009 року було укладено договір оренди земельної ділянки (в тому числі земель водного фонду) з розташованим на ній водним об`єктом, посвідчений державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори Дудкіною Н.В., відповідно до якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку (в тому числі земель водного фонду) з розташованим на ній водним об`єктом для організації оздоровчого комплексу та зони відпочинку територіальної громади району, яка знаходиться в адміністративних межах Михайлівсько-Рубежівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, за межами населеного пункту, кадастровий номер земельної ділянки 3222485200:04:008:0001.

Згідно з п. 13 вказаних оренди земельна ділянка надається в оренду за рахунок земель, наданих у постійне користування Акціонерному поштово-пенсійному банку «Аваль» та за його згодою.

Прокурор вважає, що відведення в користування АППБ «Аваль» та у подальшому ТОВ «Хороше озеро» земельних ділянок загальною площею 8,6 га, які на даний час мають кадастрові номери 3222480800:07:013:0001, 3222485200:04:008:0001, відбулось з порушенням вимог законодавства, оскільки вказані земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду - заказника загальнодержавного значення «Жуків хутір».

Як наслідок та враховуючи, що рішення Бузівської сільської ради народних депутатів від 22.06.1995 року «Про виділення АППБ «Аваль» на території хутір Жуків в постійне користування 5,2 га», рішення Бузівської сільської ради Києво-Святошинського району від 07.07.2000 року № 77 «Про надання земельної ділянки в постійне користування АППБ «Аваль» вичерпали свою юридичну дію, прокурор вважає, що підлягають визнанню недійсними в судовому порядку розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 30.11.2009 року № 2077, № 2078 та договори оренди від 21.12.2009 року, якими передано в оренду ТОВ «Хороше озеро» земельні ділянки загальною площею 8,6 га з кадастровими номерами 3222480800:07:013:0001, 3222485200:04:008:0001.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що всупереч вимогам ст.ст. 3, 7, 19, 27, 29, 31 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (чинного у редакції станом на 1995 рік) та ст.ст. 6, 9, 16, 21, 42 Лісового кодексу України (у редакції станом на 1995 рік) рішенням Бузівської сільської ради від 22.06.1995 року відведено у користування АППБ «Аваль» земельну ділянку загальною площею 5,2 га для організації оздоровчого комплексу за рахунок земель лісогосподарського призначення, для нелісогосподарських потреб та без їх попереднього вилучення із користування Київського обласного комітету ЛКСМУ та Державного лісогосподарського об`єднання «Київліс».

На думку прокурора, з аналогічними порушенням прийнято рішення Бузівської сільської ради Києво-Святошинського району від 07.07.2000 року № 77. Зокрема прокурор зазначає, що земельна ділянка площею 3,4 га (ставок), що відносилась до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувалась для ведення лісового господарства, всупереч вимогам ст.ст. 2, 3, 7, 19, 27, 29, 31, 77 Земельного кодексу України (в редакції чинній на 2000 рік) та ст.ст. 6, 9, 16 Лісового кодексу України (у редакції чинній станом на 2000 рік) відведена у користування АППБ «Аваль», який не є лісогосподарським підприємством, для організації зони відпочинку, тобто за рахунок земель лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб, без прийняття рішення уповноваженим органом про вилучення і припинення права користування спірною земельною ділянкою Державного лісогосподарського об`єднання «Київліс».

У свою чергу, розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації № 2077 та № 2078 від 30.11.2009 року також приймалися з порушенням вимог законодавства, оскільки відведенні ними спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 3222480800:07:013:0001, 3222485200:04:008:0001 належали до земель лісогосподарського призначення, і всупереч ст.ст. 57, 116, 141, 142, 149 Земельного кодексу України (в редакції чинній на 2009 рік) та ст.ст. 5, 7, 8, 31 Лісового кодексу України (у редакції чинній станом на 2009 рік) надані в оренду ТОВ «Хороше озеро» за рахунок земель лісогосподарського призначення для інших цілей, ніж передбачено законом, за відсутності згоди землекористувача, без вилучення їх з постійного користування ДП «Київське лісове господарство».

Крім того, прокурор посилається на те, що відведені в користування АППБ «Аваль» та у подальшому ТОВ «Хороше озеро» земельні ділянки загальною площею 8,6 га також відносяться до земель природно-заповідного фонду - заказника загальнодержавного значення «Жуків хутір», який створено в межах лісогосподарських земель. Таким чином, відведення спірних ділянок з кадастровими номерами 3222480800:07:013:0001, 3222485200:04:008:0001 АППБ «Аваль» та у подальшому ТОВ «Хороше озеро» відбулось з порушенням ст. ст. 25, 53, 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд», тобто без прийняття Президентом України указу про зміну меж заказника.

В позові прокурор зазначає, що на момент звернення до суду право розпорядження спірними земельними ділянками державної форми власності лісогосподарського призначення мав виключно Кабінет Міністрів України. Вилучення з порушенням земельного законодавства земель лісового фонду та природно-заповідного фонду, зміна їх цільового призначення та передача у користування для нелісогосподарських цілей, порушує права та інтереси держави в особі Кабінету Міністрів України, зокрема право використовувати спірні земельні ділянки.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно приписів статей 13, 14 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі (стаття 19 ЗК України тут і далі в редакції станом на час прийняття оскаржуваного рішення).

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України було передбачено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об`єкти незавершеного будівництва та законсервовані об`єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно приписів частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Статтею 26 вказаного Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що виключною компетенцією міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (п. 34 ч. 1 ст. 26).

За приписами пунктів а та в статті 12 Земельного кодексу України до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст належать, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

За приписами ч. 1 ст. 56 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Частиною 1 ст. 57 ЗК України передбачено, що земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Відповідно до ст. 4 Лісового кодексу України до лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 гектара. До лісового фонду України не належать: зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів; окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

За приписами ст. 5 ЛК України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Згідно приписів ст. 16 ЛК України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.

Відповідно до ст. 17 ЛК України у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Згідно з ст. 18 ЛК України об`єктом тимчасового користування можуть бути всі ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності.

При цьому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» з 27.05.2021 внесено зміни до ЗК України, зокрема до статті 122, якою визначено повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування. У зв`язку з цим розпорядником спірних ділянок стала Київська обласна державна адміністрація.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що згідно з інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельні ділянки станом на час розгляду справи земельна ділянка з кадастровим номером 3222480800:07:013:0001 площею 3,955 га та земельна ділянка з кадастровим номером 3222485200:04:008:0001 площею 4,645 га відносяться до категорії земель рекреаційного призначення та державної форми власності. Власником земельних ділянок зазначено Києво-Святошинську районну державну адміністрацію Київської області, суб`єктом права оренди земельних ділянок визначено ТОВ «Хороше озеро».

Іншими матеріалами справи також не підтверджується вибуття земельних ділянок з кадастровими номерами 3222480800:07:013:0001 та 3222485200:04:008:0001 з державної власності та порушення інтересів держави в цій частині.

Прокурором не доведено протилежного. А тому, судом першої інстанції здійснено вірні висновки про необґрунтованість позовної вимоги про повернення земельних ділянок у власність держави в особі Кабінету Міністрів України (Київської обласної державної адміністрації).

Решта позовних вимог обґрунтована посиланням на те, що вищезазначені земельні ділянки належали до земель лісогосподарського призначення, і перебували в постійному користуванні ДП «Київський лісгосп», проте всупереч статей 57, 116, 141, 142, 149 ЗК України (в редакції чинній на 2009 рік) та статей 5, 7, 8, 31 ЛК України (у редакції чинній станом на 2009 рік) надані в оренду ТОВ «Хороше озеро» за рахунок земель лісогосподарського призначення для інших цілей, ніж передбачено законом, за відсутності згоди ДП «Київський лісгосп», як землекористувача, та без вилучення земель з його з постійного користування.

В той же час, як вірно встановлено судом першої інстанції, розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області прийнято на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду ТОВ «Хороше озеро» для організації оздоровчого комплексу та зони відпочинку територіальної громади району в межах Бузівської та Михайлівсько-Рубежівської сільських рад, які розроблено ДП «Київський інститут землеустрою» згідно вихідних даних Головного управлінням земельних ресурсів у Київській області. Вони підтверджували, що на той час земля, за рахунок якої здійснювалось відведення, відносилась до земель рекреаційного, а не лісогосподарського призначення і була в користуванні АППБ «Аваль», а не ДП «Київський лісгосп».

З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вбачається, що за ДП «Київський лісгосп» не реєструвались права користування спірними земельними ділянками.

В матеріалах справи відсутні докази, що такі права Державного підприємства «Київське лісове господарство» реєструвались в Державному земельному кадастрі, Державному реєстрі земель, Поземельній книзі, державному лісовому кадастрі або інших системах державної реєстрації прав на нерухоме майно, земельні ділянки, системах обліку земель та лісів, що були запроваджені та функціонували в Україні.

Так, частиною 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно з ч.3 ст. 3 Закону права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Статтею 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» в редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваних розпоряджень, також було передбачено, що речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов`язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом. В Україні формується та діє єдиний Державний реєстр прав, який базується на державному обліку земельних ділянок усіх форм власності та розташованого на них іншого нерухомого майна, реєстрації речових прав на об`єкти нерухомого майна, їх обмежень та правочинів щодо нерухомого майна. Зареєстровані речові права та їх обмеження мають пріоритет над незареєстрованими в разі спору щодо нерухомого майна.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» обов`язковій державній реєстрації підлягали речові права на нерухоме майно, у тому числі право постійного користування земельними ділянками. Дані обліку земельних ділянок у Державному земельному кадастрі та кадастровий номер об`єкта нерухомості є основою для формування Державного реєстру прав.

Земельним кодексом України в редакції, що діяла на момент прийняття спірних розпоряджень та укладення договорів, було визначено, що облік кількості та якості земель є складовою Державного земельного кадастру. Державний земельний кадастр - це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів. Державний земельний кадастр є основою для ведення кадастрів інших природних ресурсів. Призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою. Основними завданнями ведення державного земельного кадастру є: а) забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки; б) застосування єдиної системи просторових координат та системи ідентифікації земельних ділянок; в) запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та її достовірності. (ст.ст. 193-196 Земельного кодексу України).

Згідно зі ст. 202 Земельного кодексу України державна реєстрація земельних ділянок здійснювалась у складі державного реєстру земель, який складався з двох частин: а) книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок; б) Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачалось, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до частини 3 ст. 126 Земельного кодексу України в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, та ст. 23 раніше чинного Земельного кодексу України 1991 року, право постійного користування земельною ділянкою посвідчувалось державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Згідно з Інструкцією про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затвердженої Наказом Держкомзему № 28 від 15.04.1993 року, державні акти на право постійного користування землею реєструвалися у Книзі записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею, які велись виконавчими органами відповідних сільських, селищних, міських Рад народних депутатів (міст обласного підпорядкування), відділами земельних ресурсів районних державних адміністрацій, управліннями земельних ресурсів Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

Наказом Держкомзему № 43 від 04.05.1999 року затверджено Інструкцією, якою передбачалося, що право постійного користування землею мало посвідчуватись державним актом на право постійного користування земельною ділянкою, зареєстрованим районним відділом земельних ресурсів Держкомзему у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.

Відповідно до Указу Президента України від 17.02.2003 року № 134 «Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру» Наказом Держкомзему № 174 від 02.07.2003 року затверджено Тимчасовий порядок ведення державного реєстру земель. Ним на структурні підрозділи Центру ДЗК покладено здійснення видачі державних актів на право постійного користування земельною ділянкою з внесенням запису про державну реєстрацію до відповідних розділів книги реєстрації, а також ведення Поземельної книги.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1088 від 17.07.2003 року ухвалено на базі державного реєстру земель та державного реєстру прав власності на нерухоме майно створити Державний реєстр прав на землю та нерухоме майно. Його держателем визначено Державний комітет по земельних ресурсах, а адміністратором - Державне підприємство «Центр державного земельного кадастру», яке здійснює його формування, ведення, збереження і забезпечує доступ органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування до зазначеного Реєстру. Постановлено, що до створення Державного реєстру прав на землю та нерухоме майно Державне підприємство «Центр державного земельного кадастру» проводить реєстрацію земельних ділянок та прав на них шляхом внесення записів про реєстрацію земельних ділянок та прав на них до бази даних державного реєстру земель.

Постановою Кабінету Міністрів № 1021 від 09.09.2009 року затверджено Порядок ведення Поземельної книги та Порядок ведення Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі. У відповідності з ними Поземельна книга відкривається та ведеться на кожну земельну ділянку: у паперовому вигляді - територіальними органами Держземагентства; в електронному вигляді - операторами - структурними підрозділами державного підприємства «Центр державного земельного кадастру».

Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється після визначення кадастрового номера в установленому порядку та прийняття відповідним органом, який здійснює розпорядження землями, рішення про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність (користування) чи після формування земельної ділянки на підставі документації із землеустрою за рішенням власника земельної ділянки про поділ або об`єднання земельних ділянок. Надалі до Поземельної книги вносяться відомості про обмеження використання земельної ділянки, земельний сервітут (право користування чужою земельною ділянкою), емфітевзис (право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб) і суперфіцій (право користування чужою земельною ділянкою для забудови). Державна реєстрація державного акта на право власності на земельну ділянку, державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, договору оренди земельної ділянки із земель державної та комунальної власності здійснюється одночасно із державною реєстрацією земельної ділянки.

Тобто, як вірно зазначив суд першої інстанції, в Україні існувала безперервна система оформлення, реєстрації і державного обліку прав на землю.

В той же час, прокурором при розгляді справи не підтверджено, що ДЛО «Київліс» або ДП «Київський лісгосп» одержували державні акти на право постійного користування землею, не встановлено факту реєстрації за ними таких прав.

Водночас, АППБ «Аваль», а в подальшому ТОВ «Хороше озеро» в установленому законом порядку оформили та зареєстрували свої права на спірні земельні ділянки, чим в різний час підтвердили свій пріоритет на їх використання.

Крім того, статтею 49 Лісового кодексу України встановлено, що з метою ефективної організації охорони і захисту лісів, раціонального використання лісового фонду України, відтворення лісів, здійснення систематичного контролю за якісними і кількісними змінами лісів на території України ведеться Державний лісовий кадастр, який включає геопросторові дані, метадані та сервіси, оприлюднення, інша діяльність з якими та доступ до яких здійснюється в мережі Інтернет згідно із Законом України «Про національну інфраструктуру геопросторових даних». Державний лісовий кадастр ведеться на основі державного земельного кадастру.

Державний лісовий кадастр призначений для забезпечення органів державної влади, органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ, організацій і громадян достовірною та об`єктивною інформацією щодо природного, господарського стану та приватного режиму використання лісового фонду України (ст. 50 Лісового кодексу України).

Відповідно до ст. 52 Лісового кодексу України та Порядку ведення Державного лісового кадастру та обліку лісів затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №767 від 27.09.1995 року, Державний лісовий кадастр (далі - кадастр) включає системні відомості про розподіл лісового фонду між власниками лісів і постійними лісокористувачами, поділ усіх лісів за категоріями залежно від виконуваних ними основних функцій, грошову оцінку та інші дані, що характеризують кількісний і якісний стан лісів. Документація кадастру ведеться на основі даних державного земельного кадастру, матеріалів лісовпорядкування, інвентаризації, обстежень та первинного обліку лісів окремо за власниками лісів і постійними лісокористувачами на підставі документів, визначених статтею 52 Лісового кодексу України.

Республіканський комітет з лісового та мисливського господарства Автономної Республіки Крим, територіальні органи Держлісагентства (далі - органи Держлісагентства) щороку подають територіальним органам Держгеокадастру інформацію про показники кадастру з урахуванням поточних змін для ведення ними державного земельного кадастру.

Як вбачається з матеріалів справи, прокуратурою та позивачами не надано доказів внесення спірних земель до Державного лісового кадастру, відображення в ньому прав ДП «Київський лісгосп» на відповідний лісовий фонд.

Крім того, листом № 02-622 від 27.05.2008 року Державне підприємство «Київське лісогосподарське підприємство» підтвердило, що земельна ділянка площею 5,2 га в урочищі Жуків хутір в адміністративних межах Бузівської та Михайлівсько-Рубежівської сільских рад Києво-Святошинського району Київської області і на якій розміщено комплекс нежилих будинків існуючої бази відпочинку ТОВ «Хороше озеро», згідно матеріалів лісовпорядкування 2003-2004 р.р. не відносяться до земель лісогосподарського призначення ДП «Київський лісгосп».

Також, Київським держлісгоспом та ДЛО «Київліс» (як суміжними землекористувачами) 31.07.1995 року та 27.06.2000 року було підписано з АППБ «Авваль» Акти про встановлення на місцевості та погодження зовнішніх меж земельних ділянок площею 5,2 га та 3,4 га, чим підтверджено відсутність своїх прав і претензій на відповідні земельні ділянки.

З матеріалів справи вбачається, що твердження прокурора про віднесення спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення та земель природно-охоронного призначення, а також про належність цих ділянок (повністю або частково) ДП «Київський лісгосп» обґрунтовано лише посиланням на матеріали лісовпорядкування, які складені вже після передачі земельних ділянок в користування титульних землекористувачів (Київський обком ЛКСМУ, АППБ «Аваль», ТОВ «Хороше озеро»), та норму п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, в редакції що набрала чинності з 29.03.2006 року.

Статтею 45 Лісового кодексу України передбачено, що лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України. Лісовпорядкування передбачає: 1) відновлення у встановленому порядку меж території лісового фонду України і визначення внутрігосподарської організації; 2) виконання відповідних топографо-геодезичних робіт і спеціального картографування лісів; 3) визначення породного та вікового складу деревостанів, їх стану, якісних і кількісних характеристик лісових ресурсів; 4) виявлення деревостанів, що потребують рубок, з метою поліпшення якісного складу лісів; 5) обґрунтування поділу лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; 6) обчислення розрахункової лісосіки, обсягів використання інших видів лісових ресурсів; 7) визначення обсягів робіт щодо відновлення лісів і лісорозведення, охорони лісів від пожеж, захисту від шкідників і хвороб, інших лісогосподарських заходів, а також порядку і способів їх проведення; 8) ландшафтні, ґрунтові, лісотипологічні, лісобіологічні та інші обстеження і дослідження лісових природних комплексів; 9) виявлення пралісів, квазіпралісів, природних лісів, типових та унікальних природних комплексів, місць зростання та оселення рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення видів тваринного і рослинного світу і підлягають заповіданню, включенню до екологічної мережі; 10) упорядкування мисливських угідь; 11) забезпечення первинного обліку лісів і державного лісового кадастру; 12) проведення науково-дослідних робіт з метою забезпечення науково обґрунтованого використання лісових ресурсів, охорони, захисту та відтворення лісів; 13) складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням; 14) участь у розробленні програм охорони, захисту, використання та відтворення лісів; 16) інші лісовпорядні дії (ст. 46 Лісового кодексу України).

Згідно зі ст. 48 Лісового кодексу України у матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування. Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Отже за своїми змістом і сутністю матеріали лісовпорядкування є обліково-проектними документами, які виходячи з поточного стану лісів забезпечують планування лісового господарства. Матеріали лісовпорядкування не визначають право володільців та їх права на ліси або земельні ділянки.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (зі змінами, внесеними Законом № 3404-IV від 28.02.2006 року та введеними в дію з 29.03.2006 року) до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Таким чином, необхідною умовою врахування таких матеріалів є документальне підтвердження надання відповідних земельних ділянок землекористувачам лісогосподарським підприємствам.

Проте доказів надання спірних земель ДП «Київлісгосп» матеріали справи не містять, розглядом справи відповідні обставини не підтверджені.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що прокуратурою та позивачами не надано належних та допустимих доказів надання Державному підприємству «Київське лісогосподарське підприємство» права користування землями, з яких сформовано земельні ділянки з кадастровими номерами 3222480800:07:013:0001 та 3222485200:04:008:0001, а також їх належності до категорії земель лісогосподарського призначення.

Також, як вірно вказав суд першої інстанції, прокурором не надано доказів правонаступництва ДП «Київлісгосп» за ДЛО «Київліс», Київським лісництвом та Ірпінським лісництвом Київського лісозагу в питаннях землекористування та лісокористування, не надано підтверджень набуття прав на землю жодною з цих юридичних осіб. У зв`язку з цим відсутні підстави для висновків про перехід до ДП «Київлісгосп» прав інших лісовпорядних організацій.

Отже прокурором та позивачами не підтверджено правових підстав для відображення спірних земель при складанні матеріалів лісовпорядкування 1993-1994, 2003-2004, 2014-2015 років.

При цьому, суд першої інстанції правомірно не врахував надані прокурором як докази вибіркові копії таксаційних матеріалів лісовпорядкування та відповідь ДП «Київлісгосп» від 27.07.2018 року на запит Київської обласної прокуратури від 26.07.2018 року, оскільки вони суперечать один одному в частині нумерації виділів та в частині загального переліку включених виділів, а також не містять відомостей про підстави обліку ділянок.

Посилання прокурора на те, що рішенням Бузівської сільської ради від 22.06.1995 року відведено у користування АППБ «Аваль» земельну ділянку загальною площею 5,2 га для організації оздоровчого комплексу за рахунок земель лісогосподарського призначення, для нелісогосподарських потреб та без їх попереднього вилучення із користування Державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» суд першої інстанції правомірно відхилив, оскільки позивачі та прокурор не надали суду документів, що підтверджували б належність цієї земельної ділянки до земель лісового фонду та перебування їх в користуванні ДЛО «Київліс» на момент прийняття 22.06.1995 року Бузівською сільською радою народних депутатів Києво-Святошинського району Київської області рішення про виділення земельної ділянки в постійне користування АППБ «Аваль».

Більше того, відповідне твердження прокурора спростовується фактом оформлення та реєстрації права користування земельною ділянкою за Київським обкомом ЛКСМУ.

Так, в 1991 році Виконавчим комітетом Києво-Святошинської Ради народних депутатів трудящих Київському обласному комітету ЛКСМУ видано Державний акт на право користування землею В № 027181, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 207, яким підтверджено закріплення за землекористувачем в безстрокове користування 5,2 га згідно з планом землекористування для розміщення табору комсомольського активу.

В подальшому ця земельна ділянка перейшла на праві постійного користування АППБ «Аваль» відповідно до Державного акту на право постійного користування землею КВ № ІМ000127 від 06.09.1995 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування за № 2.

Частиною 1 ст. 23 Земельного кодексу України 1991 року, в редакції чинній на момент прийняття відповідного рішення, було передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Інші документи, в тому числі планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, не визнавались належним підтвердженням прав на землю.

Судом першої інстанції правомірно відхилено посилання прокурора на рішення Виконавчого комітету Київської обласної ради депутатів трудящих № 136 від 16.02.1967 року, яким ухвалено відведення Київському обкому ЛКСМУ земельної ділянки держлісфонду площею 4,5 га в кв. 17, 18 Ірпінського лісництва Київського лісозагу під розміщення табору комсомольського активу без виключення з держлісфонду в тимчасове користування на строк існування табору, без права вирубки дерев, оскільки відповідне рішення не може розглядатись як таке, що визначає правовий статус та режим земельної ділянки, що використовувалась Київським обкомом ЛКСМУ, а в подальшому АППБ «Аваль» та ТОВ «Хороше озеро», так як в 1991 році було сформовано новий об`єкт землекористування ділянку площею 5,2 га, яка була надана Київському обкому ЛКСМУ у постійне користування згідно Державного акту на право користування землею 1991 року, виданого виконавчим комітетом Києво-Святошинської районної Ради народних депутатів трудящих. Підставою надання акту в ньому зазначено рішення виконавчого комітету Київської обласної Ради народних депутатів трудящих № 323 від 30.12.1991 року про надання земельної ділянки в постійне користування для розміщення табору комсомольського активу.

Крім того, як вбачається з плану землекористування та проекту землеустрою, в 1991 році здійснено відведення земельної ділянки Київському обкому ЛКСМ.

А тому, судом першої інстанції правомірно відхилено висновки прокурора про надання земельної ділянки загальною площею 5,2 га за рахунок земель лісогосподарського призначення, для нелісогосподарських потреб та без їх попереднього вилучення із користування Державного лісогосподарського об`єднання «Київліс».

Статтею 2 Земельного кодексу України 1991 року, передбачалось, що віднесення земель до категорій провадиться відповідно до їх цільового призначення. Переведення земель з однієї категорії до іншої здійснюється у разі зміни цільового призначення цих земель. Віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої провадиться органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, а в інших випадках - органами, які затверджують проекти землеустрою і приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення.

25.11.1994 року згідно акту приймання-передачі майна Спілкою молоді Київщини (раніше Київський обласний комітет ЛКСМУ) передано на баланс і у власність АППБ «Аваль» домоволодіння (табір) в с. Гуровщина Київської області, загальною площею 2 253,8 кв.м, розташоване на земельній ділянці площею 5,2 га. Право власності на відповідне домоволодіння перейшло до АППБ «Аваль» з моменту реєстрації вказаного Акту в Київському міжміському бюро технічної інвентаризації 08.02.1995 році під реєстровим № 10.

Частиною 3 ст. 30 чинного на той час Земельного кодексу України встановлювалось, що при передачі підприємствами, установами, організаціями будівель і споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об`єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди.

На момент набуття АППБ «Аваль» будівель табору, Спілка молоді Київщини була землекористувачем відповідної земельної ділянки в с. Гуровщина Києво-Святошинського району площею 5,2 га згідно Державного акту на право користування землею Б № 027181 1991 року, виданого Києво-Святошиснькою районною Радою депутатів трудящих на підставі рішення виконавчого комітету Київської обласної Ради народних депутатів трудящих №323 від 30.12.1991 року про надання земельної ділянки в постійне користування для розміщення табору комсомольського активу.

Отже, саме 25.11.1994 року, з переходом права власності на будівлі до АППБ «Аваль» перейшло право землекористування відповідною ділянкою площею 5,2 га.

Після цього, відповідно до рішення 3 сесії 21 та 22 скликання Бузівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 22.06.1995 року АППБ «Аваль» видано Державний акт про право постійного користування землею КВ № ІМ000127 від 06.09.1995 року, яким підтверджувалось право постійного користування банком земельною ділянкою площею 5,2 га на хуторі Жуків Києво-Святошинського району для організації оздоровчого комплексу, що була надана із земель, що були раніше були надані Київському обласному комітету ЛКСМУ.

Оформлення права постійного землекористування АППБ «Аваль» здійснено відповідно до науково-технічної документації, розробленої Київським відділенням Інституту землеустрою УААН згідно листа Управління земельних ресурсів Київської ОДА № 01-14-235 від 11.07.1995 року. Відповідним документами передбачено, що цільове призначення земельної ділянки не змінюється, а встановлення меж ділянки і виготовлення технічної документації здійснюється у відповідності до ст. 30 і 23 Земельного кодексу України.

Виконання робіт з виготовлення науково-технічної документації і встановлення меж земельної ділянки здійснено на підставі звернення Управління земельних ресурсів Київської ОДА № 001-14-235 від 11.07.1995 року та наданих нею вихідних даних.

Спілкою молоді Київщини було надано Висновок від 14.07.1995 року про те, що у зв`язку з переходом у повну власність АППБ «Аваль» всіх споруд табору відпочинку комсомольського активу вона не заперечує проти передачі в постійне користування АППБ «Аваль» земельної ділянки, площею 5,2 га, на якій вони розташовані.

Після розроблення науково-технічної документації Києво-Святошинський районний відділ земельних ресурсів Держкомзему України надав висновок № 65 про погодження технічної документації і можливість виготовлення Державного акту на право постійного користування землею.

31.07.1995 року представниками АППБ «Аваль», Київського відділення інституту землеустрою, Спілки молоді Київщини, виконкому Бузівської сільської ради та Київського держлісгоспу (як суміжного земелекористувача) підписано Акт про встановлення на місцевості та погодження зовнішньої межі земельної ділянки площею 5,2 га в с. Гуровщина Києво-Святошинського району.

У відповідності з цим документом межі на місцевості проходять по берегу ставка та по лісовому масиву, огородженому парканом. Ніяких претензій при встановленні зовнішньої межі не заявлено. Межі погоджені і не викликають спірних питань.

Таким чином, надання в користування АППБ «Аваль» земельної ділянки площею 5,2 га здійснено із земель рекреаційного призначення, що перебували в користуванні Спілки молоді Київщини, без залучення земель лісового фонду.

Згідно рішень виконавчого комітету Бузівської сільської Ради № 68 від 29.06.2000 року та № 77 від 07.07.2000 року земельна ділянка площею 3,4 га вилучена з земель запасу Бузівської сільської ради і надана в постійне користування АППБ «Аваль» під організацію зони відпочинку населення за рахунок земель запасу Бузівської сільської ради.

Рішення прийнято згідно проекту відведення земельної ділянки, розробленого Київським відділенням інституту землеустрою відповідно до умов відведення земельної ділянки, складених Державним інспектором по використанню та охороні земель Києво-Святошинського району, технічного завдання № 46-6 від 06.06.2000 року на виконання робіт по складанню державних активів на право постійного користування на землю та довідки 6-зем.

Відповідними вихідними даними передбачено, що земельна ділянка площею 3,4 га (ставок) розташована на землях запасу Бузівської сільської ради, межує з територією бази відпочинку АППБ «Аваль» та землями Ірпінського лісництва ДЛО «Київліс», та відповідно до Українського класифікатора цільового використання (УКЦВЗ) віднесена до земель громадського призначення, код цільового використання 1.12.9.

Матеріали попереднього погодження місця розташування земельної ділянки погоджено Державним управлінням екологічної безпеки в Київській області, Києво-Святошинською санітарно-епідеміологічною станцією, відділом містобудування та архітектури Києво-Святошинської районної державної адміністрації, Києво-Святошинським районним відділом земельних ресурсів Київського обласного управління Держкомзему. 27.06.2000 року представниками АППБ «Аваль», Київського відділення інституту землеустрою та Ірпінського лісництва ДЛО «Київліс» (як суміжного землекористувача) підписано Акт про встановлення на місцевості та погодження зовнішньої межі земельної ділянки площею 3,4 га на землях Бузівської сільської ради Києво-Святошинського району.

У відповідності з цим документом ніяких претензій при встановленні зовнішньої межі не заявлено. Межі погоджені і не викликають спірних питань.

Таким чином, при наданні в користування АППБ «Аваль» земельної ділянки площею 3,4 га було дотримано встановленого законом порядку відведення земель чинного законодавства та не було порушено інтереси ДЛО «Київліс» та держави, зміна цільового призначення земель не проводилась, землі лісогосподарського призначення в користування не надавались.

За таких обставин відведення Бузівською сільською радою Києво-Святошинського району Київської області земельних ділянок площею 5,2 га та 3,4 га АППБ «Аваль» є правомірним, а сам банк - належним законним користувачем відповідними земельними ділянками до переходу права користування ними до ТОВ «Хороше озеро».

Щодо посилання прокурора на те, що відведені в користування АППБ «Аваль» та у подальшому ТОВ «Хороше озеро» земельні ділянки загальною площею 8,6 га також відносяться до земель природно-заповідного фонду - заказника загальнодержавного значення «Жуків хутір», а тому ці відведення відбулись з порушенням ст. ст. 25, 53, 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд», тобто без прийняття Президентом України указу про зміну меж заказника, суд першої інстанції правомірно встановив наступне.

Згідно даних Державного реєстру речових прав та Держаного земельного кадастру спірні земельні ділянки відносяться до категорії земель рекреаційного призначення і не відносяться до земель лісогосподарського призначення та земель природно-заповідного фонду.

В публічній кадастровій карті земельні ділянки з кадастровими номерами 3222480800:07:013:0001 і 3222485200:04:008:0001 виокремлюються і не включені до шару природно-заповідного фонду, який внесений до Державного земельного кадастру Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів.

Листом від 27.08.2021 року Головне управління Держгеокадастру у Київській області повідомило відповідача 2 про те, що інформація стосовно внесення відомостей до Державного земельного кадастру про встановлення меж лісового заказника загальнодержавного значення «Жуків Хутір» в НКС ДЗК відсутня. Відповідно до відомостей НКС ДЗК земельна ділянка з кадастровим номером 3222480800:07:013:0001 розташована на території Михайлівсько-Рубежівської сільської ради, обліковується за Києво-Святошинською районною державною адміністрацією та перебуває в оренді ТОВ «Хороше озеро», попередній користувач земельної ділянки АППБ «Аваль». Згідно НКС ДЗК земельна ділянка з кадастровим номером 3222485200:04:008:0001 розташована на території Бузівської сільської ради, обліковується за Києво-Святошинською районною державною адміністрацією та перебуває в оренді ТОВ «Хороше озеро», попередній користувач земельної ділянки АППБ «Аваль».

Прокурор зазначає, що земельна ділянка, яка відводилась у користування Київському обкому ЛКСМУ на підставі рішення Київської обласної ради депутатів трудящих від 18.02.1967 року № 136, відносилась до території заказника загальнодержавного значення «Жуків хутір», оскільки розташовувалась у квадратах 17, 18 Ірпінського лісництва, які згідно Охоронного зобов`язання від 1985 року включені до складу заказника державного значення «Жуків хутір».

В той же час, із наявних в матеріалах справи картографічних матеріалів лісовпорядкування 1983, 1985, 1993, 1994, 2004, 2014 років вбачається, що нумерація квадратів не змінювалась, а земельна ділянка площею 5,2 га, яка перебувала в користуванні Київського обкому ЛКСМУ і в подальшому була надана АППБ «Аваль» та ТОВ «Хороше озеро», знаходилась в квадратах 22, 23, а не 17, 18.

З наданого прокурором охоронного зобов`язання Державного комітету УРСР по охороні природи, що було видано Київському лісозагу 29.05.1985 року, вбачається, що до території заказника зазначені квадрати було віднесено не повністю, а лише в частинах: квадрат 17 - виділи 6, 7; квадрат 18 - виділи 3, 7, 9, 10; квадрат 22 - виділ 8, квадрат 23 виділи 4, 2, 18.

Земельна ділянка, яка була надана Київському обкому ЛКСМУ і в подальшому була надана АППБ «Аваль» в квадратах 22, 23 Ірпінського лісництва, не увійшла до державного лісового заказника «Жуків хутір» і на його території не накладалась.

25.07.1992 року набув чинності Закону України «Про природно-заповідний фонд», статтею 53 якого визначено, що рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України. Отже вирішення питань щодо визнання певних територій заказниками та іншими об`єктами природно-заповідного фонду загальнодержавного значення віднесено до виключної прерогативи Президента України.

Указом Президента України № 715/96 від 20.08.1996 року «Про оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення» змінено межі Лісового заказника «Жуків хутір» в Києво-Святошинському районі Київської області, що перебуває у віданні Київського держлісгоспу Мінлісгоспу України, площу заказника збільшено з 490,00 га до 622,5 га. В той же час, указом не передбачено включення до території заказника конкретних територій, лісових виділів, квадратів або лісових ділянок.

Таким чином, уповноваженим органом не приймалось рішення щодо віднесення спірних земель або їх частини до території Лісового заказника «Жуків хутір».

Враховуючи, що на момент прийняття указу про розширення території заказника зазначені землі не перебували в розпорядженні Київського держлісгоспу і офіційно були надані в постійне користування АППБ «Аваль», включення відповідних ділянок до складу заказника не могло відбутись без узгодження з титульним землекористувачем. В ході розгляду справи таке погодження не підтверджено.

У зв`язку з чим судом першої інстанції правомірно відхилено як доказ положення про лісовий заказник загальнодержавного значення «Жуків хутір», затверджене Мінекобезпеки України 18.01.1997 року.

Частиною 1 ст. 5 Закону України «Про природно-заповідний фонд» передбачено, що завдання, науковий профіль, характер функціонування і режим територій та об`єктів природно-заповідного фонду визначається у положеннях про них.

Згідно ст. 11 Закону України «Про природно-заповідний фонд» та Положення про міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, затвердженого Указом Президента України № 120/95 від 10.02.1995 року, Міністерство не було уповноважено самостійно визначати межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Під час розгляду справи позивач 2 - Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України не підтвердив накладення територій заказника загальнодержавного значення на спірні земельні ділянки та надати пояснення по суті цього питання. Зазначило про відсутність інформації про включення до меж заказника загальнодержавного значення «Жуків хутір» земельної ділянки площею 5,2 га, раніше наданої АППБ «Аваль» для розташування та організації оздоровчого комплексу, а також земельної ділянки під водоймою площею 3,3 га.

Більше того, надані прокурором матеріали лісовпорядкування 2003-2004 років та 2013-2014 року спростовують накладення спірних земельних ділянок на виділи, що віднесені до території заказника «Жуків хутір» або інших об`єктів природно-заповідного фонду.

Також, при складанні 31.07.1995 року Акту про встановлення на місцевості та погодження зовнішньої межі земельної ділянки площею 5,2 га в с. Гуровщина Києво-Святошинського району, складанні 27.06.2000 року Акту про встановлення на місцевості та погодження зовнішньої межі земельної ділянки площею 3,4 га на землях Бузівської сільської ради Києво-Святошинського району, наданні листа-погодження № 02-622 від 27.05.2008 року, Державне підприємство «Київське лісогосподарське підприємство» та його попередники не заявляли про накладення відповідних ділянок на об`єкти природно-заповідного фонду.

Крім того, Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Київській області без зауважень погоджено проекти відведення земельних ділянок ТОВ «Хороше озеро» та договори оренди земельних ділянок від 21.12.2009 року.

Суд першої інстанції також вірно зазначив, що віднесення спірних земельних ділянок до меж заказника «Жуків хутір» не підтверджено даними державного кадастру територій та об`єктів природно-заповідного фонду

Відповідно до ст. 56 Закону України «Про природно-заповідний фонд» державний кадастр територій та об`єктів природно-заповідного фонду є системою необхідних і достовірних відомостей про природні, наукові, правові та інші характеристики територій та об`єктів, що входять до складу природно-заповідного фонду. Державний кадастр територій та об`єктів природно-заповідного фонду включає геопросторові дані, метадані та сервіси, оприлюднення, інша діяльність з якими та доступ до яких здійснюються у мережі Інтернет згідно із законом України «Про національну інфраструктуру геопросторових даних».

Інструкцією про зміст та складання документації державного кадастру територій та об`єктів природно-заповідного фонду України, затвердженою Міністерством охорони навколишнього природного середовища України № 67 від 16.02.2005 року передбачено, що документація кадастру (форма 1 ДКПЗФ «Картка первинного обліку територій та об`єктів природно-заповідного фонду України») серед іншого містить інформацію про розподіл земель у межах об`єкта природно-заповідного фонду за землекористувачами, власниками землі на 1 січня кожного року.

Відсутність даних державного кадастру територій та об`єктів природно-заповідного фонду спростовує віднесення земельної ділянки до територій природно-заповідного фонду.

З врахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що земельні ділянки загальною площею 8,6 га з кадастровими номерами 3222480800:07:013:0001 і 3222485200:04:008:0001 не відносяться до земель природно-заповідного фонду, зокрема заказника загальнодержавного значення «Жуків хутір».

Суд першої інстанції також правомірно врахував доводи відповідачів, що оформлення договорів оренди земель було безальтернативним, оскільки на спірних земельних ділянках розміщене належне відповідачеві 2 на праві власності нерухоме майно.

Так, згідно матеріалів справи 26.01.2007 року відповідач 2 - ТОВ «Хороше озеро» придбав на території спірних земельних ділянок ряд нежилих приміщень, тобто нерухоме майно (повний перелік нерухомого майна вказаний в Акті-приймання передачі від 29.01.2007 року між ЗАТ СК «ЕТАЛОН» та ТОВ «Хороше озеро», копія документу наявна в матеріалах справи) на підставі договору купівлі-продажу від 26.01.2007 року, укладеного між ЗАТ «Страхова компанія «ЕТАЛОН» та ТОВ «Хороше озеро» (копії договорів наявні в матеріалах справи). Вказані нежилі приміщення розташовані на спірних земельних ділянках з кадастровими номерами 3222480800:07:013:0001 та 3222485200:04:008:0001. Права на такі об`єкти не оспорюються.

Тобто, задоволення позовних вимог порушуватиме право власності на належне ТОВ «Хороше озеро» майно, розташоване на спірних земельних ділянках.

Згідно з нормою ст. 120 Земельного кодексу України в редакції, чинній на час придбання відповідачем 2 нерухомого майна у 2007 році, при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування на підставі договору оренди. При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.

Наведена норма Земельного кодексу України закріплює, загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За зазначеною нормою визначено правовий режим земельної ділянки, який перебуває в прямій залежності від права власності на будівлю і споруду.

Принцип єдності юридичної долі майна та земельної ділянки також зберігався у ст. 120 Земельного кодексу України у редакції, чинній на час прийняття розпоряджень та укладення договорів про передачу земельних ділянок в оренду відповідачу 2 у 2009 році. Нормами статті передбачалось, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розташовані, без зміни її цільового призначення. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Згідно з правовою позицією, викладеною у Постанові Верховного Суду у справі № 318/1274/18 від 20.01.2021 року, при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

Цей принцип було збережено і розвинуто в Законі України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо єдиної правової долі земельної ділянки та розміщеного на ній об`єкта нерухомості» від 02.02.2021 № 1174-IX, яким доповнено державної або комунальної власності у власність або оренду. Набувач права власності на такий об`єкт зобов`язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об`єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або оренду земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, що належить йому на праві власності. зміст ст. 120 Земельного кодексу України, зокрема частиною 13, яка передбачає, що у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду, єдиний майновий комплекс), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у постійному користуванні, особами, які не можуть набувати земельну ділянку на такому праві, вони набувають таку земельну ділянку із земель

Принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою підтверджується правозастосовною практикою Верховного суду. Відповідно до висновків, сформованих в Постанові Верховного Суду у справі № 364/515/19 від 26.12.2019 року, при відчуженні будинку право на земельну ділянку, на якій він розташований, припиняється та переходить до нового власника. Так, Суд касаційної інстанції, відмовляючи у задоволенні касаційної скарги зазначив, що відповідно до ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Подібні правові висновки касаційної інстанції зазначені в Постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 4 лютого 2019 року. Так, в Постанові № 463/1696/15-ц від 04.02.2019 року суд зазначив, що при виникненні права власності на об`єкт нерухомості право власності на земельну ділянку виникає одночасно і в тому випадку, коли право на землю не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість.

Вищенаведені положення законодавства та судова практики, підтверджують існування принципу цілісності будівлі із земельною ділянкою. Верховний суд визначає, що зазначений принцип є непорушним і наголошує що, якщо при відведенні землі порушується принцип цілісності будівлі із земельною ділянкою, то за позовом власників такої будівлі земля може бути відібрана. Наведені висновки Верховного суду зазначені у Постанові ВГСУ від 09.11.2016 року у справі № 461/11761/13-ц.

Статтею 92 Земельного кодексу України передбачалось, що право постійного користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи, та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації.

Згідно з ч. 2 ст. 93 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам земельні ділянки могли передаватися в оренду.

З врахуванням викладеного, відповідачі повинні були укласти договір оренди земельних ділянок, на яких розміщувались об`єкти нерухомого майна, придбані ТОВ «Хороше озеро» у власність.

Крім того, суд бере до уваги, що зі змісту статей 388-390 Цивільного кодексу України вбачається, що володіння може бути добросовісне та недобросовісне.

Європейський суд з прав людини надає вагомого значення добросовісності поведінки учасників справи (рішення у справі «Лінгенс проти Австрії» від 08.07.1986 року, заява № 9815/82, п. 46; рішення у справі «Фрессо і Руар проти Франції» від 21.01.1999 року, заява № 29183/95, п. 55; рішення у справі «Карабет та інші проти України» від 17.01.2013 року, заяви № № 38906/07 і 52025/07, п. 276).

Незаконне втручання органів державної влади/правоохоронних органів у мирне володіння майном особи, є порушенням принципу мирного володіння майном власника майна.

Принцип мирного володіння майном, витлумачений Європейським судом з прав людини та застосовувався у справі «Брумареску проти Румунії», для держави означає не лише обов`язок утримуватися від дій, що можуть призвести до втручання у право особи на мирне володіння майном, а і певних позитивних дій. Держава зобов`язана гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I Конвенції.

Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Згідно з практикою ЄСПЛ сформованою у рішенні від 08.07.1986 року в справі «Літгоу та інші проти Сполученого Королівства» одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації, тому покупець, у якого вилучається майно, не позбавлений можливості порушувати питання про відшкодування завданих збитків на підставі статті 661 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

З матеріалів справи слідує, що спірні земельні ділянки вибули з володіння держави за її згодою та з її відома, що підтверджується розпорядженнями та договорами, що оскаржуються.

Набувач земельних ділянок є добросовісним набувачем, оскільки діяв відповідно до презумпції правомірності дій державних органів. Такі обставини виключають витребування спірних земельних ділянок від добросовісного набувача, оскільки згідно ч. 1 ст.388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Крім того, такі обставини визначаються такими, що є порушують принцип невтручання пропорційності, про який йдеться у рішеннях ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986 року, «Щокін проти України» від 14.10.2010 року, «Сєрков проти України» від 07.07.2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009 року, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 року. У цих справах напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в права власності та володіння особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в права власності та володіння, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

В рішеннях Європейського суду з прав людини по справам «Федоренко проти України» від 30.06.2006 року та «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24.06.2003 року встановлено, що особа, яка вступає у цивільно-правову угоду з державним органом, має всі підстави розраховувати на те, що орган державної влади діє у межах своєї компетенції. У зазначених справах Європейський суд з прав людини приходив до висновку про порушення державами-учасницями Конвенції зазначеної норми у тих випадках, коли держава оспорювала права заявників на володіння майном, право на яке було отримане заявниками на підставі рішень, прийнятих органами державної влади, з тих підстав, що державний орган діяв з перевищенням своєї компетенції (доктрина ultra vires). У вказаних рішеннях Європейський суд з прав людини констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки у обох наведених справах органи державної влади, які приймали рішення та укладали угоди, вважали себе компетентними на їх прийняття та укладання, при цьому національне законодавство не містило чітко виражених заборон на прийняття державним органом рішень та укладення угод з особами приватного права, і крім того, прийняття органом рішень і укладання з особами приватного права угод було звичайною практикою, а відтак особи приватного права мали всі підстави розраховувати на те, що орган державної вдали діє в межах компетенції.

У рішенні по справі «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року Суд наголошував, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, inter alia, «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності.

Як неодноразово зазначав Суд, «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Пошук такого справедливого балансу пролягає через всю Конвенцію

У рішенні «Брумареску проти Румунії» ЄСПЛ зазначає, що необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар».

У справах «Рисовський проти України» (рішення від 20.10.2011 року, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» (рішення від 16.02.2017 року, заява № 43768/07), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, встановивши порушення статті 1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю.

Наведена практика має застосовуватися судами України відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу й протоколів № 2, 4, 7 і 11 до Конвенції» № 475/ 97-ВР від 17 липня 1997 року ратифікована Конвенція про захист прав людини й основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол і протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

При прийнятті рішення суд враховує Постанову Верховного Суду від 11.11.2021 року у справі № 910/8482/18(910/4866/21), відповідно до якої добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно набуто в особи, яка не мала права його відчужувати. Від добросовісного набувача майно не може бути витребуване інакше, ніж з підстав, які вказані у ст. 388 ЦК України (п. 89.2 Постанови).

Судом першої інстанції вірно враховано принцип «належного урядування» та презумпцію правомірності дій державних органів та органів місцевого самоврядування, який, згідно практики ЄСПЛ передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (справа «Москаль проти Польщі», заява № 10373/05). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (справи «Лелас проти Хорватії», заява № 55555/08, «Тошкуце та інші проти Румунії», заява № 36900/03) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (справи «Онер`їлдіз проти Туреччини» та «Беєлер проти Італії»).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі»). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (справа «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», заява № 36548/97).

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pinc v. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі Ґаші проти Хорватії; (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13.12.2007 року, та у справі; Трґо проти Хорватії; (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11.06.2009 року, також Рішення у справі; Рисовський проти України; (Rysovskyy v. Ukraine) від 20.10.2011 року, заява № 29979/04, п. 71).

Відповідно до обставин справи, відповідач 2 покладався на презумпцію правомірності рішень Києво-Святошинської РДА щодо передачі йому в оренду належних земельних ділянок. Додатково, відповідач мав змогу переконатись у правомірності таких рішень, виходячи із ряду погоджень органів землеустрою, землевпорядкування, містобудування, зазначених у проектах землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Відповідач 2 мав законні сподівання щодо того, що укладаючи договори оренди із відповідачем 1 і під час прийняття розпорядження про передачу спірних земельних ділянок в оренду, відповідач 1 діяв в межах своїх повноважень, що відповідає принципу належного урядування.

Як було встановлено вище, спірні земельні ділянки не є лісовими, не використовувались і не можуть використовуватись для ведення лісового господарства, оскільки на них розташоване майно табору відпочинку. Тому витребування цих ділянок у землекористувача не дозволить забезпечити захист лісів, як національного багатства України, проте завдасть прямої шкоди економічним інтересам держави, порушить принцип забезпечення гарантій прав на землю, суперечитиме завданнями утвердження законності, авторитету рішень органів державної влади.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Хороше озеро» набуло права на спірні земельні ділянки з розташованим на ній водним об`єктом, за договорами оренди від 21.12.2009 року згідно яких ТОВ «Хороше озеро» використовуються для організації оздоровчого комплексу та зони відпочинку територіальної громади району земельні ділянки: з кадастровим номером 3222480800:07:013:0001, площею 3,9550 га; з кадастровим номером 3222485200:04:008:0001 площею 4,6450 га, права оренди на такі землі зареєстровані у Державному реєстрі прав на нерухоме майно, що підтверджується матеріалами справи.

При цьому ТОВ «Хороше озеро» здійснює платежі, що виникають з такого права, що підтверджується листом Виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 24.06.2021 року № 01-24/2404 на лист ТОВ «Хороше озеро» вх. № 2110/01-24 від 21.04.2021 року. Відповідно до матеріалів справи відповідач 2 здійснює визначену діяльність на орендованих спірних земельних ділянках з 2009-го року, тобто протягом 12 років. За весь вказаний час з боку уповноважених органів, в тому числі з тих, які здійснювали погодження проекту відведення вказаних земельних ділянок під оренду, заперечень чи претензій не заявлялось, земельні ділянки вважались такими, що не належать до земель лісового чи природнозаповідного фонду і правомірно були відведені під розміщення табору відпочинку.

З підстав, викладених вище, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 30.11.2009 року № 2077 «Про передачу в довгострокову оренду земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Хороше озеро» для організації оздоровчого комплексу та зони відпочинку територіальної громади району в межах Бузівської сільської ради»; розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 30.11.2009 року № 2078 «Про передачу в довгострокову оренду земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Хороше озеро» для організації оздоровчого комплексу та зони відпочинку територіальної громади району в межах Михайлівсько-Рубежівської сільської ради».

Крім того, судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог про: визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 21.12.2009 року, що укладений між Києво-Святошинською районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю «Хороше озеро» на земельну ділянку площею 3,9559 га з кадастровим номером 3222480800:07:013:0001; договору оренди земельної ділянки від 21.12.2009 року, що укладений між Києво-Святошинською районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю «Хороше озеро» на земельну ділянку площею 4,6450 га з кадастровим номером 3222485200:04:008:0001; зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Хороше озеро» провернути у власність держави в особі Кабінету Міністрів України з правом постійного користування Державного підприємства «Київське лісове господарство» земельні ділянки площею 4,6450 га з кадастровим номером 3222485200:04:008:0001 та площею 3,9559 га з кадастровим номером 3222480800:07:013:0001, які розташовані в межах Михайлівсько-Рубежівської та Бузівської сільських рад Києво-Святошинського району Київської області, як похідних від вимог про визнання недійсним розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 30.11.2009 року № 2077, від 30.11.2009 року № 2078.

Щодо заяв відповідачів про застосування наслідків спливу строку позовної давності, суд першої інстанції вірно зазначив, що оскільки судом було відмовлено у позові по суті в зв`язку із необґрунтованістю позовних вимог, а тому підстав для застосування строків позовної давності відповідно до ст. 256, 257, 261 ЦК України у даному випадку немає.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи учасників справи, дійшла висновку, що скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Київської області від 12.01.2022 у справі №911/2169/20 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду, наведені в оскаржуваному рішенні.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області в від 12.01.2022 у справі №911/2169/20 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 129, 231, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 12.01.2022 у справі №911/2169/20 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 911/2169/20 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 31.03.2023.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді С.А. Гончаров

М.Л. Яковлєв