Постанова

від 05.04.2023 по справі 909/1373/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2023 року

м. Київ

cправа № 909/1373/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Сухового В. Г.,

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І. І.,

за участю представників сторін:

позивача - Коржан І. В. (самопредставництво), Гавриляк Б. Б. (адвокат),

відповідача-1 - не з`явився,

відповідача-2 - Терлюк М. В., Косар М. Є. (адвокат),

третьої особи - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив № 16 в м. Івано-Франківську"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.01.2023 (судді: Зварич О. В. - головуючий, Гриців В. М., Малех І. Б.)

та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01.11.2022 (суддя Матуляк П. Я.)

за позовом Обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив №16 в м. Івано-Франківську"

до: 1. Угринівської сільської ради,

2. Фізичної особи підприємця Терлюка Михайла Васильовича

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Івано-Франківська міська рада

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. 24.12.2019 Обслуговуючий кооператив "Гаражно-будівельний кооператив №16 в м. Івано-Франківську" (далі - ОК "Гаражно-будівельний кооператив № 16 в м. Івано-Франківську", Позивач) звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Угринівської сільської ради (далі - Рада, Відповідач-1) та Фізичної особи підприємця Терлюка Михайла Васильовича (далі - ФОП Терлюк М. В., Відповідач-2) про усунення перешкод в користуванні належною Позивачу земельною ділянкою шляхом:

- визнання недійсним рішення Угринівської сільської ради від 29.11.2008 "Про продаж земельної ділянки";

- визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 26.01.2009, укладеного між Відповідачами, який посвідчений нотаріусом Тесменицького районного нотаріального округу Угорчак Н. М. та зареєстрований в реєстрі за № 187;

- визнання недійсним Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 898618 від 19.01.2010, реєстраційний номер 011031200009, згідно з яким за ФОП Терлюком М. В. зареєстроване право власності на земельну ділянку площею 0,0847 га, кадастровий номер 2625886801:02:010:0063.

1.2. Позовні вимоги мотивовані тим, що рішення Ради від 29.11.2008, договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення №187 від 26.01.2009 та виданий на їх підставі Державний акт на право власності на земельну ділянку є незаконними та такими, що порушують право користування Позивача, оскільки Угринівська сільська рада передала у власність ФОП Терлюку М. В. земельну ділянку, частина якої перебувала у постійному користуванні ОК "Гаражно-будівельний кооператив № 16 в м.Івано-Франківську".

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 01.11.2022 у справі № 909/1373/19, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 23.01.2023, відмовлено в позові ОК "Гаражно-будівельний кооператив № 16 в м. Івано-Франківську".

2.2. Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Позивач не підтвердив належними та допустимими доказами обставини про накладення земельної ділянки Відповідача-2 на земельну ділянку, яка перебуває у постійному користуванні ОК "Гаражно-будівельний кооператив № 16 в м. Івано-Франківську", згідно з правовстановлюючими документами на ці земельні ділянки. Тому рішення Угринівської сільської ради від 29.11.2008 "Про продаж земельної ділянки", договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 26.01.2009 та виданий ФОП Терлюку М. В. на його підставі Державний акт про право власності на земельну ділянку не порушують прав та інтересів Позивача. При цьому суди дійшли висновку, що позовна давність застосуванню не підлягає, оскільки в даному спорі в задоволенні позову відмовлено з підстав відсутності порушених прав та інтересів Позивача.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг

3.1. У касаційній скарзі Позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

3.2. У якості підстави для подання вказаної скарги заявник посилається на неврахування судами попередніх інстанції висновків Верховного Суду про застосування норм статей 92, 241 Цивільного кодексу України, Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр", частини четвертої статті 75, статей 73, 76, 77, 79, 98, 104, 238 Господарського процесуального кодексу України, викладених в постановах від 11.12.2019 у справі №906/603/18, від 30.07.2019 у справі № 916/435/18, від 24.04.2018 у справі №916/2617/16, від 19.12.2019 у справі № 916/1041/17, від 26.11.2019 у справі №902/201/19, від 15.10.2019 у справі № 908/1090/18, від 11.12.2019 у справі №320/4938/17, від 21.08.2019 у справі № 910/4292/13, від 13.08.2020 у справі №916/1168/17, від 14.07.2021 у справі № 902/834/20, від 28.03.2018 у справі №520/8073/16-ц, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, у аналогічних правовідносинах.

3.3. Обґрунтовуючи наявність підстав для подання вказаної скарги, заявник також посилається на неналежне дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, а саме: Технічної документації із землеустрою щодо виготовлення документів, які посвідчують право власності на земельну ділянку ФОП Терлюк М. В., витягу з Єдиного державного реєстру №1006025151 стосовно ОК "Гаражно-будівельний кооператив № 16 в м. Івано-Франківську", Статуту Позивача, Державного акта на право постійного користування № II-ІФ №002016 від 07.12.1995, витягу з Державного земельного кадастру стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000:01:007:0104, висновку земельно-технічної експертизи №159/2386/2387/21-28 від 24.11.2021.

3.4. Крім того, на думку скаржника, місцевий і апеляційний суди встановили істотні обставини справи на підставі недопустимих доказів, а саме: Державної експертизи землевпорядної документації від 11.11.2008 № 3811/П, Генерального плану села Угринів 2006 року, рішень Тисменицької районної ради від 31.01.1998 та від 29.07.1999.

3.5. У відзиві на касаційну скаргу Івано-Франківська міська рада (далі - Третя особа) просить її задовольнити в повному обсязі та скасувати оскаржувані судові рішення.

3.6. Від ФОП Терлюка М. В. також надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому Відповідач-2 просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій - без змін.

4. Обставини, встановлені судами

4.1. Господарськими судами встановлено, що 07.12.1995 (22.12.1995) Гаражно-будівельному кооперативу № 16 видано Державний акт серії II-ІФ №002017 15/04-000097 на право постійного користування землею площею 2,7035 га для гаражного будівництва відповідно до рішення Івано-Франківської міської ради народних депутатів від 13.09.1 № 290.

Згідно з зазначеним Державним актом на право постійного користування землею межовиками Гаражно-будівельного кооперативу № 16 є Івано-Франківська міська рада та Львівська залізниця.

4.2. У пояснювальній записці № 577/1-11 від 25.07.2014 Державного підприємства ДП "Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" зазначено, що проект відведення земельної ділянки Гаражно-будівельному кооперативу № 16 був розроблений за рахунок земель колгоспу "Україна" Тисменицького району і затверджений постановою РМ УРСР від 02.02.1988 № 56. Земельна ділянка виділялась кооперативу ще до того часу, коли на території області почали розроблятись проекти формування території і становлення меж сільських рад і населених пунктів.

4.3. Згідно з листом відділу Держгеокадастру у м. Івано-Франківську від 31.03.2016 № 18-28-5555.6-759/2-16, відповідно до даних державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл між власниками земель, землекористувачами, угіддями станом на 01.01.2016 за ГБК № 16 (код ЄДРПОУ 22168622) обліковується земельна ділянка загальною площею 2,7035 га в рядку № 2.7.1 (кооперативне гаражне будівництво) шифр графи №45 (землі, що використовуються для транспорту та зв`язку) згідно із зареєстрованого та виданого державного акта на право постійного користування земельною ділянкою за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Тролейбусна, 97 від 22.12.1995.

4.4. Рішенням Івано-Франківської міської ради від 14.12.2018 № 381-22 "Про розгляд клопотань фізичних і юридичних осіб із земельних питань" надано дозвіл ОК "Гаражно-будівельний кооператив № 16 в м. Івано-Франківську" на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки (орієнтовна площа 2,7035 га на вул. Тролейбусна) в натурі (на місцевості) та зобов`язано виготовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки і технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), подати їх у встановленому порядку на затвердження.

4.5. За заявою ОК "Гаражно-будівельний кооператив № 16 в м. Івано-Франківську" та на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ № 002017 15/04-000097 від 22.12.1995, рішення Івано-Франківської міської ради від 14.12.2018 № 381-22 про надання дозволу на складання технічної документації, Товариство з обмеженою відповідальністю "НВП "ГІС" в 2019 році розробило Технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) 02.06 для колективного гаражного будівництва, яка розташована в м. Івано-Франківську, вул. Тролейбусна, Івано-Франківської міської ради площею 2,1974 га, кадастровий номер 2610100000:01:007.

4.6. Зі змісту доданого до Технічної документації витягу з протоколу засідання узгоджувальної комісії виконавчого комітету міської ради по розгляду земельних спорів № 201 від 12.09.2019 вбачається, що розглядався лист ОК "Гаражно-будівельного кооперативу № 16", який виготовляє технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на вул. Тролейбусна, межі якої не погоджені окремими суміжними землекористувачами та власниками гаражів в кооперативі. Зазначено, що дане питання розглядається повторно за участю голови Угринівської громади, голови ОК ГБК "Довга нива", п-ця Терлюка М. В., які порушили питання щодо можливості безперешкодного користування проїздом (з боку вул. Тролейбусної) суміжними землекористувачами на вказаній території. Комісія вирішила погодити ОК "Гаражно-будівельний кооператив №16" непогоджені межі земельної ділянки на вул. Тролейбусна для обслуговування гаражів. Під час виготовлення ОК "Гаражно-будівельний кооператив №16" технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на вул. Тролейбусна, проектній землевпорядній організації взяти до уваги видані суміжним землекористувачам правовстановлюючі документи на землю, а також прийняте рішення узгоджувальної комісії виконавчого комітету міської ради по розгляду земельних спорів.

4.7. Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку за № НВ-2609689962020, земельна ділянка кадастровий номер 2610100000:01:007:0104, місце розташування: м. Івано-Франківськ, вул.Тролейбусна, цільове призначення 02.06 для колективного гаражного будівництва, площею 2,1974 га зареєстрована 03.02.2020 Відділом у м. Івано-Франківську Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області на підставі Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), 28.12.2019; ТОВ "НВП "ГІС" на праві постійного користування. Документ, що посвідчує право - Державний акт від 07.12.1995 ІІ-ІФ 002017.

4.8. У додатку до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 03.02.2020 № НВ-2609689962020 - Кадастровий план земельної ділянки кадастровий номер 2610100000:01:007:0104 - межівником вказано Терлюка М. В.

4.9. 27.05.2005 між Угринівською сільською радою (орендодавець) та підприємцем Терлюком Михайлом Васильовичем (орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до п. 1. якого орендарю передано в оренду земельну ділянку площею 0,0847 га в с. Угринів Тисменицького району в районі ГБК №16 для влаштування пункту обслуговування автомобілів строком на 15 років.

4.10. На підставі рішення Угринівської сільської ради від 26.06.2008 ФОП Терлюку М. В. видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САС № 052195 від 28.07.2008 - пункт технічного обслуговування автомобілів в с. Угринів Тисменицького району на вул. Л. Українки, 21.

4.11. Рішенням Угринівської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 29.11.2008 "Про продаж земельної ділянки" затверджено звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки 0,0847 га, відведену для розміщення пункту з технічного обслуговування автомобілів ФОП Терлюку М. В. Затверджено ціну продажу земельної ділянки в розмірі 34 372,00 грн. Вирішено продати у власність земельну ділянку площею 0,0847 га, яка знаходиться на території АДРЕСА_1 . Доручено сільському голові від імені сільської ради укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки.

4.12. 26.01.2009 між Угринівською сільською радою (продавець) та Приватним підприємцем Терлюком М. В. (покупець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , розміром 0,0847 га, кадастровий номер 2625886801020100063, для розміщення пункту з технічного обслуговування автомобілів.

4.13. Згідно з актом передачі № 19 від 02.02.2009 Терлюк М. В. прийняв земельну ділянку площею 0,0847 га для розміщення пункту з технічного обслуговування автомобілів в натурі за договором купівлі-продажу від 26.01.2009.

4.14. 9.01.2010 ОСОБА_1 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0847 га, згідно з яким земельна ділянка кадастровий номер 2625886801:02:010:0063 межує із землями Гаражно-будівельного кооперативу № 16, Угринівської сільської ради, ГБК "Довга нива", гр. ОСОБА_2 , гр. ОСОБА_3 , гр. ОСОБА_4 .

4.15. Право власності ОСОБА_1 на зазначену земельну ділянку зареєстровано 17.01.2020, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №197307349 від 23.01.2020.

4.16. У висновку експерта № 159/2386/2387/21-28 від 24.11.2021, складеному за результатами проведення додаткової судової земельно-технічної експертизи у справі № 909/1373/19, зазначено наступне:

"1. Має місце порушення меж землекористування, а саме на земельну ділянку, яка надана в постійне користування Обслуговуючому кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив № 16 в м. Івано-Франківську" площею 2,7035 га, відповідно до встановлених меж Державним актом на право постійного користування № II-ІФ № 002016 від 07.12.1995 року, Технічним звітом про встановлення зовнішніх меж землекористування гаражно-будівельного кооперативу № 16 в м. Івано-Франківську, який був здійснений у 1995 році і переобчислених координат даної земельної ділянки, що міститься в технічному звіті, до державної системи координат УСК 2000 (USK2000) та місцевої системи координат МСК 26 (MSK-26), накладається земельна ділянка з кадастровим номером 2625886801:02:010:0063 площею 0,0847 га, яка належить ОСОБА_1 , що розташована за адресою: Івано-Франківська область, Тисменицький район, село Угринів, площа даного накладення становить 0,0266 га.

2. Порушення меж земельної ділянки за кадастровим номером 2610100000:01:007:0104 площею 2,1974 за місцем розташування: м. Івано-Франківськ, вул. Тролейбусна, земельною ділянкою кадастровий номер 2625886801:02:010:0063 площею 0,0847 га, що розташована за адресою: Івано-Франківська обл., Тисменицький р-н, с. Угринів, вул. Л. Українки, чи накладання даних земельних ділянок, відсутнє.".

4.17. Вважаючи, що рішення Угринівської сільської ради від 29.11.2008, договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 26.01.2009 та виданий на їх підставі Державний акт на право власності на земельну ділянку є незаконними та такими, що порушують право користування Позивача, оскільки Угринівська сільська рада передала у власність ФОП Терлюку М. В., ОК "Гаражно-будівельний кооператив № 16 в м. Івано-Франківську" звернувся з цим позовом до суду.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзивах на неї доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою ОК "Гаражно-будівельний кооператив №16 в м. Івано-Франківську" у частині підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а в решті заявлених вимог касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.

5.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.3. У якості підстави для подання касаційної скарги заявник посилається, зокрема, на неврахування судами попередніх інстанції висновків Верховного Суду про застосування норм статей 92, 241 Цивільного кодексу України, Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр", частини четвертої статті 75, статей 73, 76, 77, 79, 98, 104, 238 Господарського процесуального кодексу України, викладених в постановах від 11.12.2019 у справі №906/603/18, від 30.07.2019 у справі №916/435/18, від 24.04.2018 у справі №916/2617/16, від 19.12.2019 у справі №916/1041/17, від 26.11.2019 у справі №902/201/19, від 15.10.2019 у справі №908/1090/18, від 11.12.2019 у справі №320/4938/17, від 21.08.2019 у справі №910/4292/13, від 13.08.2020 у справі №916/1168/17, від 14.07.2021 у справі №902/834/20, від 28.03.2018 у справі №520/8073/16-ц, від 25.06.2020 у справі №924/233/18, у аналогічних правовідносинах.

5.4. Відповідно до частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

5.5. Отже, за змістом пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної у пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.6. При цьому згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

5.7. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

5.8. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

5.9. У постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) Велика Палата Верховного Суду конкретизувала визначення подібності правовідносин, згідно з яким на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, після чого застосувати змістовий критерій порівняння (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору), а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії, які матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

5.10. Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

5.11. Разом з тим, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

5.12. Так, у справі № 906/603/18 розглядалися позовні вимоги про: 1) визнання незаконним наказу Головного управління Держгеокадастру в частині передачі до комунальної власності сільської об`єднаної територіальної громади землі сільськогосподарського призначення; 2) визнання недійсним акта приймання-передачі в частині передачі до комунальної власності сільської об`єднаної територіальної громади землі сільськогосподарського призначення; 3) визнання недійсною державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки, категорія земель землі сільськогосподарського призначення, цільове використання: землі запасу, які не надані у користування громадянам чи юридичним особам, проведеної відділом Головного управління Держгеокадастру на підставі документації із землеустрою про проведення ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень земель під час землеустрою; 4) скасування записів в Державному земельному кадастрі про вказану земельну ділянку.

Наведені позовні вимоги були обґрунтовані тим, що відповідно до наказу одного з відвідачів у вказаній справі - Головного управління Держгеокадастру та акта прийому-передачі до комунальної власності сільської об`єднаної територіальної громади передані державні землі сільськогосподарського призначення, в тому числі земельна ділянка, яка накладається та перетинається з конфігурацією Плану зовнішніх меж землекористування з земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, якою позивач у зазначеній справі користується на праві постійного користування відповідно до державного акта. При цьому позивачем не надавалася згода на вилучення частини земельної ділянки та поділ належної йому земельної ділянки, яка була надана йому на праві постійного користування, та ним не погоджувалися межі суміжних земельних ділянок при передачі до комунальної власності сільської об`єднаної територіальної громади.

Залишаючи без змін судові рішення господарських судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову, Верховний Суд виходив з того, що, як встановлено судами, при передачі земельної ділянки з державної у комунальну власність Головним управлінням Держгеокадастру не враховано, що ця ділянка є частиною земельної ділянки, яка передана у постійне користування позивачу згідно з державним актом, виданим сільською радою. При здійснені інвентаризації земель Головним управлінням Держгеокадастру не забезпечено контроль за здійсненням заходів з інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності. Зокрема, Головним управлінням Держгеокадастру не забезпечено надання Державному підприємству "Центр державного земельного кададстру" всіх необхідних вихідних даних, передбачених пунктом 7 Порядку проведення інвентаризації земель, для здійснення такої інвентаризації, внаслідок чого у зведеному інвентаризаційному плані не відображено земельну ділянку, яка надана позивачу у постійне користування згідно з державним актом. При цьому суди попередніх інстанцій не встановили, що матеріалами справи доведено дотримання Головним управлінням Держгеокадастру вимог пункту 12 статті 186 Земельного кодексу України під час поділу земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні у позивача.

Таким чином, Верховний Суд у зазначеній справі погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач є постійним користувачем земельної ділянки відповідно до державного акта, яка вважається сформованою згідно з частиною другою Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр". Проте, внаслідок дій Головного управління Держгеокадастру щодо неповного з`ясування обставин при проведені інвентаризації земель державної власності, які підлягали переданню у комунальну власність сільській об`єднаній територіальній громаді, фактично сформовано нову земельну ділянку шляхом поділу існуючої ділянки, яка перебуває у постійному користуванні позивача, без його згоди, що суперечить нормам статті 186 Земельного кодексу України.

5.13. Разом з тим, як вже зазначалося, господарськими судами попередніх інстанцій у цій справі встановлено, що 07.12.1995 (22.12.1995) Гаражно-будівельному кооперативу № 16 видано Державний акт серії II-ІФ № 002017 15/04-000097 на право постійного користування землею площею 2,7035 га для гаражного будівництва відповідно до рішення Івано-Франківської міської ради народних депутатів від 13.09.1 № 290.

Рішенням Івано-Франківської міської ради від 14.12.2018 № 381-22 "Про розгляд клопотань фізичних і юридичних осіб із земельних питань" надано дозвіл Позивачу на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки (орієнтовна площа 2,7035 га на вул.Тролейбусна) в натурі (на місцевості) та зобов`язано виготовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки і відповідну технічну документацію, подати їх у встановленому порядку на затвердження.

За заявою Позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "НВП "ГІС" в 2019 році розробило Технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) 02.06 для колективного гаражного будівництва, яка розташована в м. Івано-Франківську, вул. Тролейбусна, Івано-Франківської міської ради площею 2,1974 га, кадастровий номер 2610100000:01:007.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку за № НВ-2609689962020, земельна ділянка кадастровий номер 2610100000:01:007:0104, місце розташування: м. Івано-Франківськ, вул.Тролейбусна, цільове призначення 02.06 для колективного гаражного будівництва, площею 2,1974 га зареєстрована 03.02.2020 Відділом у м. Івано-Франківську Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області.

Водночас, 27.05.2005 між Угринівською сільською радою (орендодавець) та підприємцем Терлюком М. В. (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами якого орендарю передано в оренду земельну ділянку площею 0,0847 га в с. Угринів Тисменицького району в районі ГБК № 16 для влаштування пункту обслуговування автомобілів строком на 15 років.

Рішенням Угринівської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 29.11.2008 "Про продаж земельної ділянки", зокрема, вирішено продати у власність земельну ділянку площею 0,0847 га, яка знаходиться на території АДРЕСА_1 . Доручено сільському голові від імені сільської ради укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки.

26.01.2009 між Угринівською сільською радою (продавець) та Приватним підприємцем Терлюком М. В. (покупець) було укладено договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки.

19.01.2010 ОСОБА_1 видано Державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку, згідно з яким земельна ділянка кадастровий номер 2625886801:02:010:0063 межує із землями Гаражно-будівельного кооперативу №16, Угринівської сільської ради, ГБК "Довга нива", гр. ОСОБА_2 , гр. ОСОБА_3 , гр. ОСОБА_4 .

Право власності ОСОБА_1 на зазначену земельну ділянку зареєстровано 17.01.2020, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за № 197307349 від 23.01.2020.

5.14. Отже, з огляду на викладене суди дійшли висновку, що на час прийняття Угринівською сільською радою рішень про передачу ОСОБА_1 в користування, а згодом у власність спірної земельної ділянки, земельна ділянка Позивача не мала присвоєного кадастрового номеру та не була зареєстрована в Державному земельному кадастрі.

При цьому на підставі розробленої за заявою Позивача Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) Відділ у м. Івано-Франківську Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області зареєстрував 03.02.2020 право постійного користування ОК "Гаражно-будівельний кооператив № 16 в м.Івано-Франківську" земельною ділянкою площею 2,1974 га кадастровий номер 2610100000:01:007:0104. Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку за № НВ-2609689962020 документом, що посвідчує це право, є Державний акт від 07.12.1995 ІІ-ІФ №002017. У додатку до вказаного Витягу - Кадастровому плані земельної ділянки з описом меж, ОСОБА_1 значений межівником, за яким на праві власності зареєстрована земельна ділянка площею 0,0847 га кадастровий номер 2625886801:012:010:0063 на

АДРЕСА_1 , згідно з висновком експерта № 159/2386/2387/21-28 від 24.11.2021, складеним за результатами проведення додаткової судової земельно-технічної експертизи у справі № 909/1373/19, порушення меж земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000:01:007:0104 площею 2,1974 за місцем розташування: м. Івано-Франківськ, вул. Тролейбусна, земельною ділянкою кадастровий номер 2625886801:02:010:0063 площею 0,0847 га, що розташована за адресою: Івано-Франківська обл., Тисменицький р-н, с. Угринів, вул. Л.Українки, чи накладання даних земельних ділянок, відсутнє.

5.15. Таким чином, суди у цій справі дійшли висновку, що Позивач не підтвердив належними та допустимими доказами обставини про накладення земельної ділянки Відповідача-2 на земельну ділянку, яка перебуває у постійному користуванні ОК "Гаражно-будівельний кооператив № 16 в м. Івано-Франківську", згідно з правовстановлюючими документами на ці земельні ділянки.

5.16. Отже, правовідносини у вищевказаній справі, на яку посилається скаржник, та у справі, що переглядається, не є подібними, оскільки вони відрізняються предметом та підставами позовів, а відтак і правовим регулюванням спірних правовідносин та істотними обставинами, які були встановлені судами.

5.17. Колегія суддів також вважає безпідставним посилання заявника в якості підстави для подання касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладеного у постановах Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 910/4292/13, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 14.07.2021 у справі № 902/834/20, від 28.03.2018 у справі № 520/8073/16-ц та від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 30.07.2019 у справі № 916/435/18, щодо надання оцінки доводам сторін та поданим доказам, зокрема висновку експерта, оскільки зміст оскаржуваних судових рішень у справі, яка переглядається, не свідчить про їх невідповідність правовим висновкам, викладеним у зазначених постановах. Оцінка доказів у наведених справах здійснена судами з урахуванням обставин справи та сукупності поданих доказів.

Таким чином, оскільки скаржник посилається на неврахування місцевим і апеляційним судами висновків суду касаційної інстанції про застосування норм процесуального права, які стосуються процесу доказування і оцінки доказів судом, тобто мають загальний характер та підлягають застосуванню господарськими судами у будь-якій справі під час вирішення спору по суті незалежно від предмета і підстав позову, вказані доводи скаржника є такими, що фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи.

При цьому колегія суддів зазначає, що відповідно до імперативних положень частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України у суду касаційної інстанції відсутні повноваження вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Крім того, Суд звертає увагу, що відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Отже, висновок експерта належить до засобів доказування нарівні із іншими доказами та не має будь-яких переваг поряд з ними.

Як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень, господарські суди попередніх інстанцій дослідили обставини справи та в межах визначених процесуальним законом повноважень щодо оцінки наявних у матеріалах справи доказів надали оцінку висновку експерта та викладеним у ньому твердженням з урахуванням вимог законодавства й інших наявних у справі доказів, та визнали недоведеним факт накладення земельної ділянки Відповідача-2 на земельну ділянку, яка перебуває у постійному користуванні ОК "Гаражно-будівельний кооператив № 16 в м. Івано-Франківську".

5.18. Так само колегія суддів вважає безпідставним посилання скаржника на неврахування господарськими судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду про застосування норм статей 92, 241 Цивільного кодексу України, частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України, викладених в постановах від 24.04.2018 у справі № 916/2617/16, від 19.12.2019 у справі №916/1041/17, від 26.11.2019 у справі № 902/201/19, від 15.10.2019 у справі №908/1090/18, від 11.12.2019 у справі № 320/4938/17, оскільки, як вбачається з оскаржуваних судових рішень у справі, яка переглядається, місцевий і апеляційний суди обґрунтовано відхилили доводи Позивача про те, що проект відведення земельної ділянки Відповідачу-2 від імені ОК "Гаражно-будівельний кооператив №16 в м. Івано-Франківську" погодила неуповноважена особа та про те, що встановлені у судових рішеннях у справі № 909/1174/15 обставини є преюдиційними для даної справи. Отже, під час вирішення цього спору по суті судами попередніх інстанцій не застосовувалися вищезазначені правові норми.

5.19. За таких обставин доводи заявника про наявність передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстав для подання касаційної скарги є необґрунтованими та такими, що фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що, як вже зазначалося, відповідно до норм статті 300 Господарського процесуального кодексу України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

5.20. Що стосується посилання ОК "Гаражно-будівельний кооператив № 16 в м. Івано-Франківську" у якості підстави для подання касаційної скарги на неналежне дослідження місцевим і апеляційним судами зібраних у справі доказів, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, а саме: Технічної документації із землеустрою щодо виготовлення документів, які посвідчують право власності на земельну ділянку ФОП Терлюка М. В., витягу з Єдиного державного реєстру №1006025151 стосовно ОК "Гаражно-будівельний кооператив № 16 в м. Івано-Франківську", Статуту Позивача, Державного акта на право постійного користування № II-ІФ № 002016 від 07.12.1995, витягу з Державного земельного кадастру стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000:01:007:0104, висновку земельно-технічної експертизи №159/2386/2387/21-28 від 24.11.2021, то колегія суддів зазначає наступне.

5.21. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

5.22. При цьому, як уже зазначалося, відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

5.23. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

5.24. Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не само по собі порушення норм процесуального права у вигляді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

5.25. З огляду на викладене Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника про неналежне дослідження господарськими судами зібраних у справі доказів за умови не підтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.11.2020 у справі №910/12765/19, від 05.11.2020 у справі № 922/3472/19, від 10.11.2020 у справі №912/441/18, від 19.11.2020 у справі № 912/217/18.

5.26. Щодо доводів скаржника про те, що господарські суди попередніх інстанцій встановили істотні обставини справи на підставі недопустимих доказів, а саме на підставі: Державної експертизи землевпорядної документації від 11.11.2008 №3811/П, Генерального плану села Угринів 2006 року, рішень Тисменицької районної ради від 31.01.1998 та від 29.07.1999, колегія суддів зазначає наступне.

5.27. Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

5.28. Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України ("допустимість доказів") обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Отже, допустимість доказів означає, що у певних випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування (постанови Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №913/38/20, від 25.02.2021 у справі № 904/7804/16, від 26.02.2021 у справі №908/2847/19, від 14.04.2021 у справі № 910/7431/19).

5.29. Водночас, за змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належність доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

5.30. Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.

5.31. При цьому відповідно до положень пункту 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України до повноважень суду касаційної інстанції віднесено вирішення питання тільки щодо допустимості доказу. Установлення цього дефекту доказу є питанням права в тому значенні, що висновок про недопустимість доказу можна зробити виключно із застосуванням норми матеріального права, яка містить пряму заборону використання відповідного засобу доказування на підтвердження певної фактичної обставини справи.

5.32. У той же час, скаржником не зазначено наявності передбачених чинним законодавством обставин, які б зумовлювали визнання оцінених судами доказів недопустимими, а скаржником фактично обґрунтовується питання неналежності доказу, що, відповідно до норм статті 310 Господарського процесуального кодексу України, не є самостійною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий розгляд.

5.33. Таким чином, скаржник не враховує вимоги частини другої статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої саме суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09.06.2021 у справа № 920/505/20.

5.34. Отже, доводи заявника про встановлення місцевим і апеляційним судом істотних обставин справи на підставі недопустимих доказів також є необґрунтованими.

5.35. З огляду на викладене наведена Позивачем підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цих підстав.

5.36. Колегія суддів звертає увагу, що статтею 296 Господарського процесуального кодексу України визначено вичерпний перелік підстав закриття касаційного провадження, серед яких відсутнє непідтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 цього Кодексу, якою у розумінні пунктів 1, 4 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України є недослідження судом зібраних у справі доказів, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу, а також встановлення судом обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

5.37. Відтак у разі, коли після відкриття касаційного провадження виявилося, що передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстава не знайшла свого підтвердження, Верховний Суд має право залишити судове рішення господарських судів попередніх інстанцій без змін, а не закривати касаційне провадження.

5.38. Наведене випливає з положень другого речення пункту 4 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якого якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

5.39. Інші доводи касаційної скарги фактично спрямовані на спонукання Суду до переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що, як вже неодноразово зазначалося, відповідно до норм статті 300 Господарського процесуального кодексу України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

5.40. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою ОК "Гаражно-будівельний кооператив № 16 в м. Івано-Франківську" в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а в частині підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 вказаного Кодексу, зазначену касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин першої - п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

6.3. За змістом пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після його відкриття на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

6.4. Одночасно, згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

6.5. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.6. За змістом частини першої статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.7. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права не отримали підтвердження, не спростовують висновків місцевого і апеляційного господарських судів, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою ОК "Гаражно-будівельний кооператив №16 в м. Івано-Франківську", відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити. У решті заявлених вимог касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення необхідно залишити без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Ураховуючи закриття касаційного провадження та залишення касаційної скарги ОК "Гаражно-будівельний кооператив № 16 в м. Івано-Франківську" без задоволення, судові витрати, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження у справі № 909/1373/19 за касаційною скаргою Обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив № 16 в м.Івано-Франківську", відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. В іншій частині касаційну скаргу Обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив № 16 в м. Івано-Франківську" залишити без задоволення.

3. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.01.2023 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01.11.2022 у справі №909/1373/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

В. Суховий