Ухвала

від 11.04.2023 по справі 910/2309/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 квітня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/2309/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

позивача - Бойко Г. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської міської ради

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2023 (судді: Чорногуз М. Г. - головуючий, Мальченко А. О., Агрикова О. В.) і рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2020 (суддя Маринченко Я. В.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарден Сіті"

до Київської міської ради

про визнання укладеною додаткової угоди,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Гарден Сіті" (далі - ТОВ "Гарден Сіті") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки від 06.09.2005, зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 12.09.2005 за № 79-6-00349 (в редакції договору про поновлення та внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 14.05.2013, укладеного між Київською міською радою та ТОВ "Гарден Сіті") (далі - договір оренди землі), в запропонованій позивачем редакції.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказаний договір оренди землі є поновленим на той самий строк та на тих самих умовах на підставі частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), оскільки позивач реалізував своє переважне право на поновлення договору оренди землі, вчасно звернувшись до відповідача із листом-повідомленням про поновлення такого договору оренди разом з проєктом додаткової угоди, натомість відповідач за відсутності заперечень проти поновлення договору безпідставно ухиляється від укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди землі.

Відповідач проти заявлених позовних вимог заперечив, посилаючись, зокрема, на те, що договір оренди земельної ділянки від 06.09.2005 № 79-6-00349 (зареєстровано 12.09.2005) було укладено терміном на 5 років і в подальшому договором про поновлення та внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 14.05.2013 поновлено строк дії зазначеного договору на 5 років, а саме з 12.09.2010 по 11.09.2015, тобто вказаний договір припинив свою дію 12.09.2015; позивач звернувся із клопотанням про поновлення строку дії договору лише в лютому 2018 року, тобто набагато пізніше, аніж передбачено положеннями Закону України "Про оренду землі"; спірна земельна ділянка надавалась позивачеві з метою будівництва комплексів у складі житлових будинків, оздоровчо-розважальних та торговельно-офісних об`єктів з підземними паркінгами на вул. Горького 52- 54 у м. Києві, проте до теперішнього часу позивач не виконав взятих на себе зобов`язань з будівництва обумовлених об`єктів, що, в свою чергу, свідчить про відсутність у позивача переважного права на поновлення договору оренди.

Справа господарськими судами розглядалася неодноразово.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.07.2020 позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Визнано укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди земельної ділянки від 06.09.2005, зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 12.09.2005 за № 79-6-00349 (в редакції договору про поновлення та внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 14.05.2013, укладеного між Київською міською радою і ТОВ "Гарден Сіті" у наведеній у резолютивній частині рішення редакції.

Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що позивач за 3 місяці до закінчення строку дії договору подав до Київської міської ради лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі разом із проєктом відповідної додаткової угоди, а також іншими документами; позивач продовжував користуватися земельною ділянкою, сплачував орендну плату, відповідач заперечень стосовно поновлення договору не висловлював, будь-яке рішення з цього приводу не приймав, що є підставою для поновлення спірного договору оренди землі в силу закону.

Місцевий господарський суд зазначив, що державна реєстрація права позивача відповідно до договору від 14.05.2013 про поновлення та внесення змін до договору оренди земельної ділянки, відбулась 14.05.2013, відповідно, з цієї дати обраховується п`ятирічний термін дії договору; на позивача як орендаря за спірним договором в силу приписів чинного законодавства не можуть розповсюджуватись положення договору від 12.09.2005 № 79-6-00349, оскільки позивач не був стороною зазначеного договору, а з укладенням договору від 14.05.2013 сторонами фактично було погоджено нові істотні умови договору та укладено новий договір оренди земельної ділянки.

Окрім того, суд першої інстанції з посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16.07.2019 у справі № 915/1042/18, відхилив доводи відповідача стосовно неналежного виконання позивачем своїх зобов`язань за договором в частині будівництва обумовлених об`єктів, що, на думку відповідача, свідчить про відсутність у позивача переважного права на поновлення договору оренди, оскільки за умов належного виконання орендарем зобов`язань зі сплати орендної плати такі доводи не можуть бути достатньою підставою для відмови в продовженні договору оренди. Навпаки зазначені обставини підтверджують необхідність врегулювання відносин між сторонами шляхом поновлення договору оренди для того, щоб орендар міг закінчити проєкт з будівництва об`єкта для здійснення якого була передана земельна ділянка.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2020 скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду щодо дотримання орендарем визначеної частинами 2- 3 статті 33 Закону України "Про оренду землі" процедури поновлення договору оренди землі і відсутності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди. Разом із тим апеляційний господарський суд з урахуванням приписів статті 1021 Земельного кодексу України, статті 416 Цивільного кодексу України та висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23.03.2018 у справі № 910/5963/17, зазначив, що позивач як орендар не довів належне виконання обов`язків за договором оренди земельної ділянки (не здійснив забудову спірної земельної ділянки), що, у свою чергу, свідчить про відсутність підстав для поновлення строку вказаного договору в силу частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі". Окрім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що, звертаючись із вимогою про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки про поновлення договору з 14.05.2018 строком на 5 років, позивач фактично ставить питання про врегулювання між сторонами правовідносин, які існували в минулому, що суперечить приписам статті 187 Господарського кодексу України.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.12.2021 скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2020, а справу направлено на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду, оскільки цей суд допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, належним чином не перевірив наведених Київською міською радою в апеляційній скарзі доводів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, не перевірив правильність висновків суду першої інстанції; застосування апеляційним господарським судом положень пункту 4 частини 1 статті 416 Цивільного кодексу України відбулося без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 12.03.2019 у справі № 918/321/18; також апеляційний господарський суд помилково застосував до спірних правовідносин висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 23.03.2018 у справі № 910/5963/17 щодо застосування приписів статті 416 Цивільного кодексу України, статті 1021 Земельного кодексу України, з огляду на неподібність правовідносин, що склалися у наведеній справі та у справі № 910/2309/20. Крім цього, касаційний суд зазначив, що висновок суду апеляційної інстанції стосовно того, що позивач, заявляючи про поновлення спірного договору з 14.05.2018, фактично ставить питання про врегулювання між сторонами правовідносин, які існували в минулому, концептуально не узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у пункті 52 постанови від 16.02.2021 у справі № 921/530/18.

За результатами нового розгляду справи, постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2020 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з мотивами суду першої інстанції для задоволення позову.

Не погоджуючись з ухваленими у справі рішенням і постановою, Київська міська рада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2023 у справі та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Скаржник у касаційній скарзі посилається на неправильне застосування попередніми судовими інстанціями положень частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі"; зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки оскаржені рішення та постанову у справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 щодо наявності юридичних фактів для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі"; у постановах Верховного Суду від 03.11.2021 у справі № 910/7864/20, від 03.02.2021 у справі № 915/1003/20; у постанові Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 910/5963/17 щодо застосування статті 416 Цивільного кодексу України, статті 1021 Земельного кодексу України; у постановах Верховного Суду від 09.04.2019у справі № 908/21/18, від 04.06.2019 у справі № 910/9044/18 стосовно недобросовісної поведінки орендаря.

Від ТОВ "Гарден Сіті" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені у справі судові рішення - без змін як законні та обґрунтовані. Зокрема, позивач наголошує на тому, що судові рішення, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, ухвалено у справах, які не є подібними з цією справою.

Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 14.05.2013 між Київською міською радою (орендодавець), Фірмою "Т.М.М" - Товариством з обмеженою відповідальністю (первісний орендар) і ТОВ "Гарден Сіті" (орендар) на підставі рішень Київської міської ради від 16.03.2006 № 310/3401, від 15.12.2011 № 978/7214 було укладено договір про поновлення та внесення змін до договору оренди земельної ділянки, посвідчений 14.05.2013 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пасічник С. Г. за реєстровим № 102.

У пункті 1 договору сторони дійшли згоди поновити на п`ять років договір оренди земельної ділянки, укладений між орендодавцем та первісним орендарем, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В. З. 06.09.2005 за реєстровим № 639 та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 12.09.2005 за № 79-6-00349, строк дії якого закінчився.

Відповідно до пункту 2 вказаного договору сторони домовились замінити сторону в договорі - Фірму "Т.М.М" - Товариство з обмеженою відповідальністю" на ТОВ "Гарден Сіті".

У пункті 3 договору сторони вирішили його викласти в новій редакції.

14.05.2013 між Київською міською радою (орендодавець) і ТОВ "Гарден Сіті" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого орендодавець на підставі рішень Київської міської ради від 21.04.2005 № 348/2923, від 16.03.2006 № 310/341, від 15.12.2011 № 978/7214, за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду земельну ділянку (об`єкт оренди), визначену цим договором, яка перебуває у комунальній власності згідно з витягом із Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованим Чайко С. В., державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві 16.04.2013 за індексним номером 2468384.

Відповідно до пункту 2.1 договору об`єктом оренди є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - вул. Горького, 52- 54 у Голосіївському районі м. Києва; розмір 0,4688 га; цільове призначення - для будівництва комплексу у складі житлових будинків, оздоровчо-розважальних та торговельно-офісних об`єктів з підземним паркінгом; кадастровий номер 8000000000:79:013:0013.

У пункті 2.2 вказаного договору визначено, що відповідно до витягу з технічної документації Головного управління Держземагентства у м. Києві Державного агентства земельних ресурсів України від 03.04.2013 за № 956 нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 9 594 707,68 грн.

Згідно з пунктом 3.1 договору оренди землі його укладено на 5 (п`ять) років.

Передача земельної ділянки здійснюється за актом приймання-передачі об`єкта оренди в момент укладення цього договору (пункт 6.1 договору).

У пункті 6.2 договору сторони визначили, що право на оренду земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Умовами пункту 8.3 договору сторони, зокрема, погодили, що орендар має право після закінчення строку, на який було укладено цей договір, за умов належного виконання обов`язків відповідно до умов цього договору, за інших рівних умов переважне право на поновлення договору.

Згідно з пунктом 11.1 договору сторони визначили, що всі зміни та/або доповнення до цього договору вносяться за згодою сторін. Згодою або запереченням орендодавця на зміни та/або доповнення до цього договору, є його рішення, прийняте в установленому законодавством порядку.

Відповідно до пункту 11.3 договору оренди землі він припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законодавством України; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; ліквідації юридичної особи - орендаря; набуття права власності на об`єкти нерухомості, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці. В даному випадку в договорі про відчуження об`єктів нерухомості, що розташовані на земельній ділянці, що є предметом цього договору визначається суб`єкт (орендар за цим договором або новий власник об`єктів нерухомості), який сплачує орендну плату відповідно до розмірів встановлених цим договором та несе відповідальність за зобов`язаннями, передбаченими цим договором для орендаря, до моменту оформлення новим власником нерухомості відповідного права на дану земельну ділянку. Договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з пунктом 11.7 договору після закінчення строку, на який було укладено цей договір, орендар, за умови належного виконання своїх обов`язків, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за 3 (три) місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію та сплачувати орендну плату за період від дня закінчення дії цього договору до дня поновлення його дії у порядку та у розмірах, встановлених цим договором. У разі поновлення договору на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін.

Відповідно до пункту 14.1 договору він набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення.

12.02.2013 між сторонами було складено та підписано акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

За актом приймання-передачі земельної ділянки від 14.05.2013 орендодавець передав, а орендар прийняв у своє володіння і користування земельну ділянку: місце розташування - вул. Горького, 52- 54 у Голосіївському районі м. Києва; розмір 0,4688 га; цільове призначення - для будівництва комплексу у складі житлових будинків, оздоровчо-розважальних та торговельно-офісних об`єктів з підземним паркінгом; кадастровий номер 8000000000:79:013:0013.

Згідно з витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 14.05.2013 № 3410790 право оренди вказаної земельної ділянки зареєстроване за ТОВ "Гарден Сіті", встановлено строк оренди п`ять років, з правом передачі в піднайм (суборенду). Цільове призначення - для будівництва комплексу у складі житлових будинків, оздоровчо-розважальних та торговельно-офісних об`єктів з підземним паркінгом.

Під час розгляду спору попередні судові інстанції установили та це підтверджено матеріалами справи, що позивач, реалізуючи своє переважне право на поновлення договору оренди земельної ділянки відповідно до вимог пункту 11.7 договору та статті 33 Закону України "Про оренду землі", 12.02.2018 звернувся до орендодавця (відповідача) з листом-повідомленням про поновлення договору оренди землі, до якого було додано проєкт додаткової угоди про поновлення цього договору та всі інші необхідні документи. Вказане звернення було прийнято та зареєстровано Київською міською радою із присвоєнням реєстраційного номера А-24764.

Суди попередніх інстанцій також встановили, що під час дії договору оренди землі позивач сплачував орендну плату у строки та в розмірі, передбачені договором.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено відсутність у матеріалах справи доказів щодо прийняття відповідачем рішення, яким би останній заперечував проти поновлення договору оренди землі.

Поза тим, як було зазначено судом апеляційної інстанції, матеріали справи не містять належних доказів, які би підтверджували невикористання спірної земельної ділянки позивачем за її цільовим призначенням, а також доказів вчинення відповідачем дій, спрямованих на припинення спірного договору у зв`язку із невикористанням позивачем земельної ділянки за цільовим призначенням.

Предметом розгляду у цій справі є вимоги позивача про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі на тих самих умовах і на той самий строк в порядку частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Попередні судові інстанції, урахувавши, зокрема, положення статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), які регулюють спірні правовідносини, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, виконавши обов`язкові вказівки суду касаційної інстанції, викладені у постанові від 14.12.2021 у цій справі, дійшли висновку про наявність правових підстав для визнання укладеною додаткової угоди до спірного договору оренди землі.

Попередні судові інстанції установили обставини звернення орендаря у визначений законом строк до орендодавця про бажання скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк із скеруванням проєкта відповідної додаткової угоди, а також обставини ненаправлення орендодавцем орендареві будь-яких повідомлень про відмову в поновленні договору оренди землі та ненадання заперечень стосовно такого поновлення протягом одного місяця після закінчення строку договору відповідно до частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі". Водночас суди установили обставини користування орендарем після закінчення строку дії договору земельною ділянкою та сплати ним орендної плати. При цьому факт продовження користування позивачем земельною ділянкою після закінчення терміну дії договору відповідачем не спростовано.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції, звернув увагу на те, що відповідно до висновків, наведених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18, порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі (за наявності таких заперечень) у відповідь на вчасно відправлений орендарем лист-повідомлення про поновлення цього договору з проєктом відповідної додаткової угоди дає орендареві, який добросовісно продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, підстави розраховувати на поновлення такого договору в силу частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі". Інакше кажучи, у такому разі відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як його мовчазну згоду на поновлення цього договору на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені у ньому раніше. Але таке поновлення обов`язково оформляється шляхом підписання сторонами додаткової угоди, а у разі якщо орендодавець цього не робить, - у судовому порядку за вимогою про визнання укладеною додаткової угоди та з фіксацією її повного тексту у резолютивній частині рішення суду.

Також, як свідчить зміст оскаржених судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, суди попередніх інстанцій, розглядаючи цей спір, надали оцінку доводам відповідача, навівши аргументовані мотиви їх відхилення.

З урахуванням положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Як уже зазначалося, скаржник звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою на судові рішення у справі, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

Разом із тим зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому слід виходити також із того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 та постановах Верховного Суду від 03.11.2021 у справі № 910/7864/20, від 03.02.2021 у справі № 915/1003/20, від 21.03.2018 у справі № 910/5963/17, від 09.04.2019 у справі № 908/21/18, від 04.06.2019 у справі № 910/9044/18, оскільки постанови у вказаних справах ухвалені за інших обставин справи, ніж у справі, яка розглядається, що свідчить про неподібність правовідносин у них з огляду на таке.

У справі № 594/376/17-ц Товариство з обмеженою відповідальністю "Мрія центр" звернулося до суду з позовом до фізичної особи та Товариства з обмеженою відповідальністю "Борщівська аграрна компанія" про визнання договору оренди недійсним та визнання договору оренди поновленим. Суди у цій цивільній справі відмовили в задоволенні позовних вимог, оскільки орендарем не було надано належних та допустимих доказів про відправлення орендодавцеві відповідних листів-повідомлень з проєктом додаткової угоди та він не скористався своїм переважним правом на поновлення договору оренди землі.

У справі № 903/1030/19 фізична особа-підприємець Лешик І. І. звернувся з позовом до Луцької міської ради про визнання поновленим договору оренди землі. Залишаючи без змін судові рішення у цій справі про відмову у позові, Велика Палата Верховного Суду за встановлених судами обставин того, що позивач усупереч вимогам частини 2 статті 33 Закону "Про оренду землі" і пункту 8 договору оренди землі не повідомив відповідача за 30 днів до спливу строку цього договору про намір його поновити, погодилася з висновком судів про відсутність підстав для поновлення договору оренди землі за частиною 6 статті 33 вказаного Закону. Серед іншого, Суд урахував і те, що позивач звернувся до суду за захистом права на поновлення договору оренди землі з вимогою визнати такий договір поновленим на тих самих умовах, тобто обрав неефективний спосіб захисту права, яке, до того ж, як було встановлено, відповідач не порушив.

У справі № 910/7894/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Міськжитлобуд" до Київської міської ради про визнання поновленим договору оренди та визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди у запропонованій позивачем редакції на тих же умовах і на той самий строк, Верховний Суд, скасовуючи судові рішення у справі та приймаючи нове рішення про відмову у позові, виходив із того, що умови договору оренди землі передбачали обов`язок орендаря не пізніше трьох місяців до закінчення строку договору звернутися до орендодавця з пропозицією підписати додаткову угоду, який ним було порушено, оскільки він звернувся до орендодавця за два місяці до закінчення строку договору. Відсутність звернення позивача до відповідача за три місяці до спливу строку договору оренди з повідомленням про поновлення такого договору означає, що позивач не реалізував право на поновлення договору оренди землі та не підтвердив у такий спосіб продовження користування земельною ділянкою після спливу строку цього договору. У зв`язку з тим, що несвоєчасне повідомлення орендаря про намір поновлення договору є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні заявленого позову, Верховний Суд не розглядав та не надавав оцінки аргументу скаржників щодо порушення позивачем умов договору оренди.

У справі № 915/1003/20 Приватне підприємство "ВЕСТ-СВ" звернулося до Миколаївської міської ради з позовом про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі на тих самих умовах і на той самий строк. Скасовуючи судові рішення у справі про задоволення позовних вимог та відмовляючи у позові, Верховний Суд виходив із того, що позивач вказаний в договорі оренди землі строк пропустив і звернувся до відповідача із заявою про поновлення договору на новий строк пізніше, ніж за 6 місяців, що унеможливлює з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду та умов договору задоволення позову про поновлення договору оренди землі на підставі частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки орендарем було порушено процедуру повідомлення про намір скористатись переважним правом на поновлення договору оренди.

Натомість у справі № 910/2309/20, в якій подано касаційну скаргу, як встановлено судами попередніх інстанцій, ТОВ "Гарден Сіті" у визначений договором оренди землі строк повідомило Київську міську раду про бажання скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк та направило проєкт відповідної додаткової угоди. Київська міська рада, у свою чергу, не направила ТОВ "Гарден Сіті" будь-яких повідомлень про відмову в поновленні договору оренди землі, як не надала і заперечень стосовно такого поновлення протягом одного місяця після закінчення строку договору.

Крім того, скаржник у касаційній скарзі посилався і на постанови Верховного Суду у справах № 908/21/18, № 910/9044/18, які колегія суддів не бере до уваги з огляду на таке.

Предметом позову у справі № 908/21/18 була вимога прокурора про скасування рішення сільської ради, яким поновлено договір оренди земельної ділянки, та зобов`язання повернути земельну ділянку на користь держави. Спір у справі виник через перевищення сільською радою повноважень стосовно розпорядження земельною ділянкою державної власності.

У справі № 910/9044/18 Товариство з обмеженою відповідальністю "Блакитна хвиля" звернулося до суду з позовом до Київської міської ради про визнання договору оренди поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Рішенням суду першої інстанції, залишеним в силі постановою Верховного Суду, в задоволенні позову відмовлено, оскільки товариством не було додано до листа-повідомлення про поновлення договору проєкту додаткової угоди; позивач сплачував орендну плату неналежній особі, що призвело до невиконання умов договору; позивач обрав неефективний спосіб захисту.

У справі № 910/5963/17 Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговельний Універсал" звернулося з позовом до Київської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення відповідача про розірвання договору оренди земельної ділянки, з підстав її невикористання для забудови. Судами під час розгляду цієї справи встановлено, що попри наявність у позивача обов`язку завершити будівництво у строки, визначені договором оренди, товариство такий обов`язок не виконало, що і стало підставою для прийняття рішення про розірвання договору оренди.

Проте у справі № 910/2309/20, що розглядається, предметом позову є вимога про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, а відповідач не приймав рішення про розірвання такого договору і позивач не заявляв вимог про скасування такого рішення.

Наведене свідчить, що правовідносини у вказаних справах не є подібними до правовідносин у справі № 910/2309/20 за предметом і підставами позову, встановленими фактичними обставинами.

Колегія суддів звертає увагу на те, що посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що наявні в матеріалах справи пояснення та докази, надані позивачем, жодним чином не дають відповіді на проблемне питання щодо незабудови протягом трьох років земельної ділянки та не розкривають причин невиконання зобов`язань, передбачених у пункті 8.4 договору оренди землі щодо такої забудови. Такі обставини, на думку скаржника, спростовують твердження та доводи позивача і суду першої інстанції щодо належного виконання ТОВ "Гарден Сіті" договірних зобов`язань.

Відповідно до частини 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на момент закінчення строку договору оренди землі) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує його обов`язки за цим договором; він повідомив орендодавця в установлені законом строки про намір поновити договірні відносини на новий строк; до листа-повідомлення додав проєкт додаткової угоди про поновлення договору оренди землі; продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець упродовж місяця після закінчення строку договору оренди землі письмово не повідомив орендаря про заперечення у поновленні цього договору (постанови від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц, № 159/5756/18).

Здійснюючи апеляційний розгляд справи, суд апеляційної інстанції зазначив, що орендодавець не надав доказів про направлення позивачеві листа-повідомлення із запереченнями у поновленні договору оренди землі, а також доказів на підтвердження невикористання спірної земельної ділянки позивачем за її цільовим призначенням та доказів вчинення відповідачем дій спрямованих на припинення спірного договору через невикористання землі за її цільовим призначенням; відповідач не спростував того, що орендар продовжив належно користуватися спірною земельною ділянкою після закінчення терміну дії договору та не надав заперечень проти поновлення договору протягом строку, встановленого частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі". Тобто на момент закінчення строку дії договору та отримання листа позивача про намір поновити договір претензій у орендодавця не було.

У свою чергу, Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).

З огляду на зазначене підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу, не знайшла підтвердження.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Київської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2023 і рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2020 у справі № 910/2309/20.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Київської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2023 і рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2020 у справі № 910/2309/20 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак