Постанова

від 11.04.2023 по справі 453/1272/21

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 453/1272/21 Головуючий у 1 інстанції: Курницька В.Я.

Провадження № 22-ц/811/4/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2023 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 30 листопада 2022 року та додаткове рішення цього ж суду від 26 грудня 2022 року в складі судді Курницької В.Я. в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи ТзОВ «Агроінвестсіті» про стягнення заборгованості,-

встановив:

У вересні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у сумі 174 398, 58 грн.

Вимоги обґрунтовує тим, що18.02.2019 між ТзОВ «Агроінвестсіті» (Покупець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (продавець) укладено договір № 18/02 купівлі-продажу. Згідно з п. 1.1. договору продавець продає, а покупець купує пелетну заготовку згідно замовлення (специфікації), що надалі йменується товар. Згідно із п. 3.2. договору покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його вартість. Відповідно до п. 1.2 договору від моменту отримання передоплати (оплати) за товар продавець зобов`язаний передати (поставити) покупцю товар у термін до 15-ти днів. 19.02.2019 на виконання умов договору ТзОВ «Агроінвестсіті» на розрахунковий рахунок відповідача перераховано кошти у сумі 30000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 877 від 22.02.2019.

В загальному ТзОВ «Агроінвестсіті» здійснено перерахування коштів на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_2 за період з 19.02.2019 по 22.02.2019 на загальну суму 75 000, 00 грн. Відповідачка своїх зобов`язань за договором № 18/02 від 18.02.2019 не виконала, товар покупцю не передала. Як зазначає позивач, станом на 06.09.2021 заборгованість відповідачки за договором № 18/02 від 18.02.2019 склала174 398, 58 грн., з яких 75 000, 00 грн. сума основаного боргу, 13 146, 58 грн. - пеня, 5 714, 38 грн. 3% річних, 10 937, 26 грн. інфляційні втрати, 69 600 грн. - штраф.

09.07.2021 міжТзОВ «Агроінвестсіті» та ОСОБА_1 укладено договір цесії (відступлення права вимоги), відповідно до якого цедент передав цесіонарієві, а цесіонарій набув право вимоги, належне цедентові, і став кредитором за договором №18/02 від 18.02.2019 між цедентом та ФОП ОСОБА_2 , відтак, до позивача у справі перейшли усі права, які забезпечують виконання обов`язків боржника. Про відступлення права вимоги відповідача повідомлено 09.07.2021.З метою досудового врегулювання спору 14.07.2021 позивачем скеровано відповідачу претензію, яку позивач залишив без реагування, у зв`язку з чим ОСОБА_1 був змушений звернутися до суду за захистом порушеного права. Просив позов задовольнити.

Оскаржуваним рішенням Сколівського районногосуду Львівськоїобласті від31листопада 2022року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи ТзОВ «Агроінвестсіті» про стягнення заборгованості відмовлено.

Додатковим рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 26 грудня 2022 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10 000, 00 грн. (десять тисяч) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду та додаткове рішення оскаржив позивач ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі на рішення суду позивач зазначає, що суд ухвалив таке з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Звертає увагу, що на підставі договірних правовідносин між ТзОВ «Агроінвестсіті» та ОСОБА_2 , товариство здійснило відповідачці перерахунок коштів на 75000,00 грн. на підставі договору купівлі-продажу палетної заготовки.

Разом з цим, ОСОБА_2 своїх зобов`язань не виконала, товар не передала, тому станом на 06.09.2021 у неї утворилася заборгованість у розмірі 174398,58 грн.

09.07.2021 між ТзОВ «Агроінвестсіті» та ОСОБА_1 укладений договір про відступлення права вимоги, відтак останній став кредитором за договором № 18/02 від 18.02.2019, який був укладений між ТзОВ «Агроінвестсіті» та ОСОБА_2 .

Заначає, що 14.07.2021 скеровував претензію, яка була залишена без реагування.

Звертає увагу, що договір № 18/02 від 18.02.2019 не оспорювався сторонами та не був підданий сумніву у момент виконання ТзОВ «Агроінвестсіті» своїх зобов`язань за таким, зокрема перерахування коштів на розрахунковий рахунок ОСОБА_2 , якими остання могла користуватися.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції не надав значення таким обставинам.

Також остання не вказала такі кошти у декларації при закритті ФОП.

Покликається на норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини та судову практику щодо обов`язку суду надати правову кваліфікацію спірним правовідносинам.

Окремо покликається на ст. 1212 ЦК України.

Крім цього, суд не взяв до уваги судове рішення, ухвалене за його позовом до брата відповідачки ОСОБА_3 про стягнення коштів за борговою розпискою.

Просить скасувати рішення Сколівського районного суду Львівської області від 31 листопада 2022 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення позивач ОСОБА_1 зазначає, що таке ухвалено з порушенням нор матеріального та процесуального права.

Зазначає, що подавав заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення.

Не погоджується із висновками суду щодо надання належних доказів відповідачкою про надання їй правничої допомоги.

Покликаючись на судову практику, зазначає, що сторона, яка намагається стягнути витрати на професійну правничу допомогу, має якомога детальніше описати надані послуги та надати суду максимально можливий обсяг доказів, що реально підтверджує заявлений розмір витрат на адвоката.

Звертає увагу на процесуальні порушення, допущені на його думку, щодо взяття судом до уваги доказів, які не надані ншим учасникам справи.

Просить скасувати додаткове рішення Сколівського районного суду Львівської області від 26 грудня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення відмовити.

Відзив на апеляційні скарги не надходив.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).

Відповідно до частини 1ст. 368 ЦПК Українисправа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою апеляційне провадження.

Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1ст. 369 ЦПК України).

Згідно із ч. 13ст. 7 ЦПК Українирозгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду першої інстанції з вимогами про відшкодування збитків, сумарний розмір якої не перевищує ста прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Враховуючи наведене, справа призначена для розгляду апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

При цьому, згідно із ч. 1ст. 8 ЦПК Україниніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, відтак колегія суддів інформувала учасників справи про час і день розгляду справи, шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу на рішення рішення Сколівського районного суду Львівської області від 30 листопада 2022 року необхідно залишити без задоволення, а апеляційну скаргу на додаткове рішення цього ж суду від 26 грудня 2022 року задовольнити частково виходячи із такого.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Ухвалюючи оскаржуване рішення та відмовляючи в задоволенні позовним вимог суд першої інстанції виходив з того, що договір купівлі-продажу № 18/02 від18.02.2019, який позивачем визначено підставою виникнення у відповідачки зобов`язання, ОСОБА_2 не підписувала.

Крім цього, із показань допитаного у судовому засіданні як свідка ОСОБА_3 суд встановив, що свідок є братом відповідачки та займається разом із батьком деревообробкою, у 2019 році він підтримував ділові стосунки із засновником та директором ТзОВ ««Агроінвестсіті» ОСОБА_1 , в межах яких ОСОБА_1 вклав відповідну грошову суму у їхню спільну діяльність, про що свідок написав розписку від 28.03.2019. Перераховані його сестрі кошти нею було передано йому, оскільки зазначені кошти були перераховані для нього як частина позики, яку надав засновник та директор ТзОВ «Агроінвестсіті» згідно розписки від 28.03.2019.

Також свідок зазначив, що рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 13.10.2021 у справі №453/864/21 позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за борговою розпискоюзадоволено частково.

Більше того, заперечуючи проти призначення експертизи у підгототовчому судовому засіданні 14.07.2022 позивач послався на те, що дійсно відповідачка ОСОБА_2 договір від 18.02.2019 № 18/02 не підписувала, у письмовій заяві від 14.07.2022 позивач вказав, що підпис у договорі купівлі-продажу № 18/02 проставлений не ОСОБА_2 , а її братом ОСОБА_3 .

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, щодоговір купівлі-продажу № 18/02 від18.02.2019, визначений як підстава заявленого ОСОБА_1 до ОСОБА_2 позову, необхідно вважати неукладеним, оскільки підпис є невід`ємним елементом письмової форми договору, а наявність підпису покликана підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію, підроблення підпису однієї із сторін означає, що сторони згоди з будь-яких умов договору не досягли.

При цьому, суд врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, в якій також наголошено, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Таким чином, суд констатував, що у відповідачки ОСОБА_2 жодних зобов`язань за договором № 18/02 купівлі-продажу від 18.02.2019, не виникало, оскільки вищевказаний договір є неукладеним, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Крім цього, суд визнав дії позивача по поданню вказаного позову зловживанням процесуальними правами, оскільки станом на час подання позову позивачу було достеменно відомо, що ОСОБА_2 договір, визначений ОСОБА_1 як підстава позову, не підписувала.

Також задовольнивши заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення, суд стягнув з позивача на її користь витрат на професійну правничу допомогу.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваних рішень колегія суддів виходить з такого.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 16ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів, однак за їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право на захист особа здійснює на свій розсуд (ст. 20 ЦК України).

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силуст. 12 ЦПК Українизобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України).

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, юридичні факти,заподіяння матеріальної та моральної шкоди тощо, а також вони можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ст. 11 ЦК України).

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Таким чином, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом (постанова Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у цивільній справі 337/474/14-ц, провадження № 61-15813сво18).

Згідно з пунктом першим частини другоїстатті 11 ЦК Українипідставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом частини першоїстатті 626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті6,627 ЦК Українисторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першоїстатті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першоїстатті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Судом встановлено, що18.02.2019 між ТзОВ «Агроінвестсіті» (Покупець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Продавець) був укладений договір купівлі-продажу № 18/02.

Згідно з п. 1.1.договору, Продавець продає, а Покупець купує пелетну заготовку згідно замовлення (специфікації), що надалі йменується Товар.

Покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його вартість (п. 3.2. договору). Відповідно до п. 1.2 договору від моменту отримання передоплати (оплати) за товар Продавець зобов`язаний передати (поставити) Покупцю товар в термін до 15-ти днів.

Згідно із платіжним дорученням № 867 від 19.02.2019ТзОВ «Агроінвестсіті» перерахувало на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_2 45000,00 грн., а відповідно до платіжного доручення № 877 від 22.02.2019 30 000, 00 грн. Призначення платежів: оплата за пелетну затотовку згідно договору № 18/02 від 18.02.2019.

Відповідачка своїх зобов`язань за договором № 18/02 від 18.02.2019 не виконала, товар покупцю не передала.

В свою чергу, відповідно до договору цесії (відступлення права вимоги) від09.07.2021, укладеного міжТзОВ «Агроінвестсіті» та ОСОБА_1 , Цедент (ТзОВ «Агроінвестсіті») передав Цесіонарієві ( ОСОБА_1 ), а Цесіонарій набув право вимоги, належне Цедентові, і став Кредитором за договором № 18/02 від 18.02.2019 між Цедентом та ФОП ОСОБА_2 .

Про відступлення права вимоги відповідачку повідомлено 09.07.2021.

Крім цього, з метою досудового врегулювання спору, 14.07.2021 позивач скерував відповідачці претензію, однак така залишена без реагування.

Звертаючись до суду з позовними вимогами, позивач зазначає, що на підставідоговору цесії (відступлення права вимоги) від09.07.2021набув права вимоги за договором купівлі-продажу №18/02 від18.02.2019, станом на 06.09.2021 заборгованість відповідачки за становить174 398, 58 грн., з яких 75 000, 00 грн. сума основаного боргу, 13 146, 58 грн. - пеня, 5 714, 38 грн. 3% річних, 10 937, 26 грн. інфляційні втрати, 69 600 грн. штраф, тому просить таку стягнути у судовому порядку.

Відповідачка позовні вимоги заперечує, зокрема з тих підстав, що не підписувала договір №18/02 від 18.02.2019.

Колегія суддів виходить з того, що у ст. 526 ЦК Українипередбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно дост. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

В свою чергу, відповідно достатті 638 ЦК Українидоговір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначеностаттею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) зроблено висновок, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач самостійно стверджує, що відповідачка ОСОБА_2 договір купівлі-продажу від 18.02.2019 № 18/02 не підписувала, що підтверджено у власноручно написаній ним письмовій заяві від 14.07.2022, в якій зазначено, що підпис у договорі купівлі-продажу проставлений братом ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .

З приводу зазначеного, допитаний у суді першої інстанції ОСОБА_3 пояснив, що у 2019 році він підтримував ділові стосунки із засновником та директором ТзОВ ««Агроінвестсіті» ОСОБА_1 , у межах яких останній вклав відповідну грошову суму у їхню спільну діяльність, про що була складна розписка від 28.03.2019. Перераховані його сестрі кошти нею було передано йому, оскільки зазначені кошти були перераховані для нього як частина позики, яку надав засновник та директор ТзОВ «Агроінвестсіті» ОСОБА_1 згідно розписки від 28.03.2019.

Відповідна заява позивача стала підставою заяви сторони відповідача про залишення клопотання про призначення експертизи без розгляду.

Відповідача ОСОБА_2 також стверджує, що не підписувала договір купівлі-продажу.

Оскільки судом не встановлено факту волевиявлення ОСОБА_2 на укладення договору купівлі-продажу від 18.02.2019 № 18/02, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідний правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Не спростовує відповідних висновків суду і те, що договір № 18/02 від 18.02.2019 не оспорювався сторонами та не був підданий сумніву, оскільки не підписання договору будь-якою стороною за жодних умов не може бути підставою до визнання його недійсним, а такий правочин є неукладеним.

Крім цього, питання щодо можливого ухилення відповідачкою від сплати податків чи подання декларації не є предметом даного судового провадження.

В свою чергу, доводи апелянта про необхідність задоволення позовних вимог з підстав, передбачених ст. 1212 ЦК України, не заслуговують на увагу, оскільки на такі обставини позивач не покликався, як правову підставу позовних вимог та обгрутованість таких у контексті цієї статті суд першої інстанції не перевіряв, тому не зважаючи на принцип «jura novit curia» «суд знає закони», апеляційний суд обмежений диспозитивністю судового процесу, а саме здійсненням перевірки законності оскаржуваного рішення у межах позовних вимог заявлених у суді першої істанції.

Судове рішення про стягнення коштів за борговою розпискою на користь позивача з ОСОБА_3 також не є преюдиційним у спірних правовідносинах.

В свою чергу, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов`язанні допускається протягом усього часу існування зобов`язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Згідно з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України в постанові від 20.11.2013 (справа № 6-122 цс 13), виходячи зі змісту статей 512, 514 ЦК України, статті 378 ЦПК України, статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» заміна кредитора у зобов`язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо й до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, у тому числі бути стороною виконавчого провадження шляхом подання ним та розгляду судом заяви про заміну стягувача.

Такий правовий висновок підтверджено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 346/1305/19, провадження № 14-181 цс20.

Разом з тим, оскільки судом беззаперечно встановлено факт неукладеності договору купівлі-продажу від 18.02.2019 № 18/02, права та обов`язки за таким правочином ОСОБА_2 не набуті, відтак права кредитора до позивача ОСОБА_1 (за договором відступлення права вимоги) по відношенню до останньої перейти не могли, тому позов з підстав порушення умов договору купівлі-продажу від 18.02.2019 № 18/02, є безпідставним.

Враховуючи наведене, висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону і фактичним обставинам по справі, а також підтверджуються зібраними по справі доказами.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Разом з цим, однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3ст. 2 ЦПК України).

Як зазначалося вище, позивач ОСОБА_1 не погоджується і з додатковим рішенням у справі та стягненням з нього на користь відповідачки судові витрати за надання правничої допомоги.

Колегія суддів виходить з того, що порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентуєтьсястаттею 141 ЦПК України.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ст. 133 ЦПК України).

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК Українипередбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповіднодо ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Колегія суддів виходить з того, що звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом в постановах від 12 листопада 2020 року у справі № 359/9512/17 та від 19 грудня 2019 року у справі № 757/35897/18-ц.

Разом з цим, у постанові від 15 вересня 2021 року у справі №902/136/21 Верховний Суд дійшов висновку про те, що право на судовий захист гарантовано позивачу Конституцією України, однак реалізація такого права позивачем у будь-якому випадку зачіпає та має вплив на права та інтереси особи, визначеної ним в якості відповідача. Отримавши звернений до себе позов, відповідач цілком логічно з метою ефективного захисту своїх прав був змушений звертатися за професійною правничою допомогою адвоката, яка є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Зважаючи на те, що позов у даній справі є безпідставним, що встановлено апеляційним судом, вимоги відповідачки про стягнення судових витрат на правову допомогу є цілком виправданими.

Так, згідно із частиною другоюстатті 137 ЦПК Україниза результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьоїстатті 137 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

В силу частин третьої, четвертоїстатті 137 ЦПК Українидля визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною п`ятоюстатті 137 ЦПКвстановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно із частиною шостоюстатті 137 ЦПКобов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Устатті 59 Конституції Українизакріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно із пунктом 4 частини першоїстатті 1 Закону України від 05 липня 2012 року «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-VI(далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно достатті 19 Закону5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленомузакономпорядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_2 та адвокатом Горохом Віталієм Володимировичем був кладений договір про надання правової допомоги № від 01.12.2021 (а.с. 157-161).

За умовами договору Клієнт доручив, а Адвокат взяв на себе зобов`язання надавати правову допомогу Клієнту в обсязі та на умовах, передбачених Договором.

Згідно із п. 1 Додаткової угоди № 1 від 02.12.2022 до Договору про надання правової допомоги від 01.12.2021 № 42/21, сторони виклали п. 5.1 Договору № 42/21 у наступній редакції: «Отримання винагороди адвокатом за надання правової допомоги у справі № 453/1272/21, яка розглядається Сколівським районним судом Львівської області, відбувається у формі гонорару в розмірі 10 000, 00 грн., який сплачується Клієнтом в безготівковій формі на підставі акту наданих правових послуг» (а.с. 162).

Згідно із копією ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії ВС № 1138261, представництво ОСОБА_2 при розгляді справи на підставі вищевказаного Договору № 42/21 від 01.12.2021, здійснював адвокатГорох Віталій Володимирович (а.с. 88).

Відповідно до Акту № 1 від 02.12.2022 наданих послуг за Договором про надання правової допомоги від 01.12.2021 № 42/21, Адвокат передав, а Клієнт прийняв надані правові послуги згідно наведеного у Акті переліку, а саме: консультація 0,5 год. на суму 500, 00 грн., підготовка відзиву на позов 2 год. на суму 2 000 грн., підготовка заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження 0,5 год. на суму 500, 00 грн., підготовка клопотання про витребування письмових доказів - 0,5 год. на суму 500, 00 грн., підготовка клопотання про проведення судової почеркознавчої експертизи 1 год. на суму 1 000, 00 грн., підготовка клопотання залучення до участі у справі третьої особи - 0,5 год. на суму 500, 00 грн.,підготовка заяви про виклик свідків - 0,5 год. на суму 500, 00 грн., підготовка клопотання про відкладення розгляду справи - 0,5 год. на суму 500, 00 грн., участь у судових засіданнях 4 год. на суму 4 000, 00 грн.

Як вбачається з оригіналу квитанції № 11 від 05.12.2022 року, гонорар заДоговором про надання правової допомоги від 01.12.2021 № 42/21 відповідачка сплатила (а.с. 155).

Під час розгляду справи, до закінчення судових дебатів представником відповідача адвокатом Горохом В.В. зроблено заяву про стягнення з позивача понесених витрат на правничу допомогу та зазначено, що докази на підтвердження витрат, понесених відповідачем на правничу допомогу, а також їх розміру будуть надані до суду в строк визначений ч. 8ст. 141 ЦПК України.

Як вбачається із матеріалів справи, заява про ухвалення додаткового рішення подана 05.12.2022 (а.с. 156).

У постанові Великої Палати Верховного Суду, справа № 910/12876/19, суд зауважив, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Поряд з цим, колегія суддів виходить з того, що процесуальне законодавство визначило критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу, зокрема дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін, реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Як зазначено Верховним Судом в постановах від 10 грудня 2019 року у справі №160/2211/19, від 18 листопада 2021 року у справі № 580/2610/19 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Враховуючи усі обставини спірних правовідносин у сукупності, колегія суддів не може погодитися із заявленою стороною відповідача сумою витрат на правову допомогу та вважає таку безпідставно завищеною, тобто частково розділяє доводи позивача ОСОБА_1 у цій частині.

Зокрема, представником відповідачки диференційовано (розділено) такі послуги, як консультація, підготовка відзиву на позов, підготовка заяв та клопотань, участь у судових засіданнях.

При цьому, колегія суддів вважає, що усі ці послуги охоплюються поняттям представництва та здійснюються будь яким адвокатом у межах наданих йому повноважень та визначенихзакономправ.

Зазначене дозволяє прийти висновку, що складність спірних правовідносин (категорія справи), обізнаність представника у таких і судовій практиці з цього приводу, що презюмується, свідчить, що стягнення витрат на правову допомогу у розмірі, про який просить сторона відповідача, не є обгрнутованим хоча б з погляду зазначених вище обставин.

Разом з цим, колегія суддів вважає, що враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин даної справи, її складності та результатів розгляду такої, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зменшення їх розміру та стягнення з позивача на користь відповідачки витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.

Таким чином, витрати у розмірі 5000,00 грн., як еквівалент потрачених 10 годин робочого часу адвоката на надання правової допомоги у даній справі, є співмірними із складністю такої, наданими послугами у суді, затраченим часом на надання таких послуг, а розмір таких витрат відповідає критеріям реальності та розумності, що свідчить про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та стягнення з позивача на користь відповідачки таких витрат у відповідному розмірі, шляхом зміни додаткового рішення.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, 372, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 30 листопада 2022 року - залишити без задоволення.

Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 30 листопада 2022 року - залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Сколівського районного суду Львівської області від 26 грудня 2022 року задовольнити частково.

Додаткове рішення Сколівського районного суду Львівської області від 26 грудня 2022 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 000, 00 грн. (п`ять тисяч) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

В решті додаткове рішення залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 11 квітня 2023 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк