Постанова

від 13.04.2023 по справі 757/30991/18-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 757/30991/18-а

адміністративне провадження № К/990/396/22, К/990/10362/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів: Коваленко Н.В., Шарапи В.М., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві

про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії

за касаційними скаргами ОСОБА_1 та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 квітня 2021 року (ухвалене у складі головуючого судді Чудак О.М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року (у редакції постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2022 року, прийняту у складі колегії: головуючого судді Парінова А.Б., суддів Беспалова О.О., Грибан І.О.),

У С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

1. У червні 2018 року ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі також - ВССУ), Пенсійного фонду України в особі Департаменту пенсійного забезпечення у якій, з урахуванням уточнених позовних вимог від 10 грудня 2018 року, просив:

визнати неправомірним, визначений до виплати у виданій ВССУ довідці від 20 березня 2018 року №99 «про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання» розміру суддівської винагороди у сумі 37440 грн, з яких 19200 грн - посадовий оклад, 15360 грн - доплата за вислугу років, 2880 грн - доплата за науковий ступінь;

зобов`язати ВССУ видати довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання, в якій вказати, що суддівська винагорода, яка враховується для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, судді ВССУ, який перебуває на відповідній посаді, станом: після 1 січня 2017 року склала 118 080 грн, у тому числі, посадовий оклад - 57600 грн, доплата за вислугу років - 51840 грн, доплата за науковий ступінь - 8640 грн; після 1 січня 2018 року склала 137 378,70 грн, у тому числі, посадовий оклад - 76 014 грн, доплата за вислугу років - 60312,60 грн, доплата за науковий ступінь - 10052,10 грн;

зобов`язати Пенсійний фонд України в особі Департаменту пенсійного забезпечення здійснити позивачу перерахунок розміру довічного грошового утримання та виплатити різницю за весь оскаржуваний період.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 квітня 2021 року адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправними дії Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, які полягають у відмові, викладеній у листі від 3 серпня 2020 року № 11-124/0/4-20, у видачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці; зобов`язано ВССУ видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду працюючого судді вищого спеціалізованого суду, яка враховується для перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці, станом на 1 січня 2020 року, виходячи із базового посадового окладу 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

3. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки дії ВССУ на час виникнення спірних відносин хоча і вчинені у порядку, у спосіб та в межах наданих законом повноважень, проте після ухвалення рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 за зверненням позивача із заявою від 1 липня 2020 року (вх. № 130/0/1-20), не були вчиненні для досягнення позивачем законної мети, для якої витребовувалась така довідка.

4. В частині позовних вимог до Центрального ОУ ПФУ, правонаступником якого є ГУ ПФУ, суд першої інстанції відмовив з огляду на те, що вони є передчасними, оскільки без подання до територіального органу ПФУ відповідної довідки в силу вимог Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 січня 2008 року № 3-1, у територіального органу ПФУ не виникає обов`язку на здійснення перерахунку довічного щомісячного грошового утримання судді у відставці.

5. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року (у редакції постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2022 року) апеляційні скарги ОСОБА_1 та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ задоволено частково; рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 квітня 2021 року скасовано та прийнято нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково; визнано неправомірним, визначений до виплати у виданій ВССУ довідці від 20 березня 2018 року №99 «про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання» розмір суддівської винагороди у сумі 37440 грн, з яких 19200 грн - посадовий оклад, 15360 грн - доплата за вислугу років 2880 грн - доплата за науковий ступінь; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

6. Ухвалюючи вищезазначене судове рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції, вирішуючи цей спір, не врахував особливостей правового регулювання спірних правовідносин та залишив поза увагою факт того, що ВССУ не наділений правом видавати довідку про заробітну плату працюючих суддів Верховного Суду.

7. Посилаючись на приписи статті 48 КАС України, суд апеляційної інстанції зазначив, що можливість заміни неналежного відповідача може здійснюватися виключно під час розгляду справи в суді першої інстанції. У даному випадку, суд апеляційної інстанції переглядаючи рішення суду першої інстанції в порядку апеляційного провадження, позбавлений можливості в межах наданої йому КАС України компетенції виправити вказаний процесуальний недолік суду першої інстанції, який мав відмовити у задоволенні позовних вимог з мотивів того, що позов заявлено до неналежного позивача.

8. При цьому суд апеляційної інстанції врахував позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 17 вересня 2020 року у справі №742/2298/17, у якій зазначено наступне: «… позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі, й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду».

9. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції передчасно прийнято рішення про часткове задоволення позовних вимог до ВССУ, при цьому, не залучивши до розгляду справи співвідповідача - Верховний Суд, а отже рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.

10. В частині позовних вимог щодо зобов`язати Пенсійний фонд України в особі Департаменту пенсійного забезпечення здійснити позивачу перерахунок розміру довічного грошового утримання та виплатити різницю за весь оскаржуваний період, то суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що такі вимоги не підлягають задоволенню, оскільки є передчасними.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг

11. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позову повністю.

12. На підтвердження своїх доводів у касаційній скарзі представник позивача вказує, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях неправильно застосували положення статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).

13. Крім того, вказує, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що ВССУ не наділений правом видавати довідку про заробітну плату суддів Верховного Суду, є необґрунтованим.

14. Представник позивача стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків у оскаржуваних рішеннях, чим порушили основоположний принцип реалізації права на захист, а саме - принцип ефективності. Скаржник вказує, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

15. Також скаржник вказує, що суди протиправно не застосували до спірних правовідносин висновок Верховного Суду, що викладений у рішенні від 16 червня 2020 року у справі № 620/1116/20 щодо застосування положень Закону № 1402-VIII у подібних правовідносинах.

16. Крім того, представник позивача зазначає, що позиція відповідача, яку підтримано судами попередніх інстанцій, щодо того, що судді ВССУ, які вийшли у відставку, мають отримувати довічне грошове утримання, виходячи з посадового окладу в розмірі 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, оскільки такі посадові оклади застосовуються до суддів, які продовжують перебувати в штаті цього суду, прямо суперечить рішенню Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.

17. Також, не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, ВССУ звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

18. На підтвердження своїх доводів, у касаційній скарзі ВССУ вказує на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях неправильно застосували положення статті 142 Закону №1402-VIII.

19. Також ВССУ вказує, що суди протиправно не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 1 серпня 2018 року у справі № 826/13355/17 від 14 травня 2020 року у справі № 826/12993/17, від 3 червня 2020 року у справі №826/14879/17, та від 14 липня 2020 року у справі № 826/13405/17, де Суд вказав, що у Законі №1402-VIII Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України не передбачені. Вищий адміністративний суд України не є вищим спеціалізованим судом відповідно до положень Закону № 1402-VIII.

Позиція інших учасників справи

20. 7 лютого 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на касаційну скаргу позивача, в якому зазначається, що перерахунок щомісячного довічного утримання судді у відставці проводиться з дня виникнення права на відповідний перерахунок. Відповідно до положень чинного законодавства України територіальний орган Пенсійного фонду України не наділений правом самостійно визначати складові та розмір грошового забезпечення осіб, пенсії яких підлягають перерахунку. З огляду на те, що позивач, звернувшись до територіального органу Пенсійного фонду України, не надав довідку про розмір суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, то в Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві були відсутні підстави для здійснення такого перерахунку.

21. Від інших учасників справи відзивів на касаційні скарги не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів попередніх інстанцій

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

22. Касаційна скарга ОСОБА_1 надійшла до Верховного Суду 4 січня 2022 року на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року, а касаційна скарга Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року (у редакції постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2022 року) надійшла до Верховного Суду 27 квітня 2022 року.

23. Ухвалами Верховного Суду від 19 січня 2022 року та 2 червня 2022 року відкрито касаційні провадження у справі №757/30991/18-а за зазначеними вище касаційними скаргами, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційні скарги.

24. Ухвалою Верховного Суду від 4 жовтня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 5 жовтня 2022 року.

25. Ухвалами Верховного Суду від 5 жовтня 2022 року зупинено провадження у справі №757/30991/18-а за позовом ОСОБА_1 до ВССУ, Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі №640/26846/20. У справі №640/26846/20 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у складі головуючого судді Берназюка Я.О., суддів Коваленко Н.В., Шарапи В.М. ухвалою від 16 серпня 2022 року передав справу №640/26846/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Таке рішення було обґрунтовано тим, що спірні правовідносини в цій справі містять виключну правову проблему та є очевидною необхідність формування єдиної правозастосовної практики за цією категорією справ

26. Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2023 року поновлено провадження у справі №757/30991/18-а за позовом ОСОБА_1 до ВССУ, Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії у зв`язку із набранням законної сили постановою Великою Палатою Верховного Суду від 16 лютого 2023 року у справі №640/26846/20.

27. При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

28. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з червня 1982 року по січень 2003 року працював на посаді судді Центрального районного суду міста Одеси, з січня 2003 року по січень 2011 року - суддею Приморського районного суду міста Одеси, з січня 2011 року - суддею ВССУ.

29. Згідно із рішенням Вищої ради правосуддя від 30 листопада 2017 року № 3884/0/15-17 ОСОБА_1 звільнено з посади судді ВССУ у зв`язку із поданням заяви про відставку.

30. 25 лютого 2018 року позивач звернувся до ВССУ із заявою, у якій, посилаючись на положення пункту 23 Розділу Х Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів України» від 7 липня 2010 року № 2453-VI (далі - Закон №2453-VI), просив видати йому довідку про розмір суддівської винагороди працюючого судді ВССУ - посадового окладу у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, збільшеного на коефіцієнт 1,2, із урахуванням мінімальної заробітної плати, установленої у 2017 році Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік»: з січня 2017 року - 3200, 00 грн, 90 відсотків доплат за вислугу років, 15 відсотків доплат за вчене звання.

31. ВССУ ОСОБА_1 видана довідка від 20 березня 2018 року № 99 «про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці», про те, що станом на 1 грудня 2017 року його суддівська винагорода, яка враховується при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, складає 37 440, 00 грн, у тому числі: посадовий оклад - 1920, 00 грн; доплата за вислугу років - 15360, 00 грн; доплата за науковий ступінь - 2880, 00 грн.

32. Вважаючи дії відповідачів щодо нарахування та виплати йому суддівської винагороди у зазначених розмірах протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи

33. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

34. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

35. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

36. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

37. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 квітня 2021 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2022 року не відповідають з огляду на таке.

38. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

39. Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

40. Відповідно до пункту 9 частини п`ятої статті 160 КАС України в позовній заяві у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень зазначається обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.

41. Пунктами 1, 3, 8 частини першої статті 4 КАС України встановлено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Адміністративний суд - суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.

Позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, або адміністратор за випуском облігацій, який подає позов до адміністративного суду на захист прав, свобод та інтересів власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

42. З аналізу вищевказаних норм законодавства можна дійти висновку, що право на звернення до суду мають особи, права, свободи та інтереси яких порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень на момент звернення. Особа, яка звертається до адміністративного суду за захистом самостійно визначає спосіб, передбачений статтею 5 КАС України, та обґрунтовує у позовній заяві заявлені вимоги, задоволення яких повинно призвести до поновлення прав, свобод та інтересів.

43. Важливо зазначити, що відповідно до усталеної судової практики обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду; порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка безпосередньо або через представника стверджує про їх порушення; вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача; під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №802/2474/17-а та постанови Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 640/14623/20, від 18 березня 2021 року у справі № 826/3932/17, від 19 травня 2021 року у справі № 826/13229/16 та ін.).

44. Також колегія суддів звертає увагу на те, що у статті 9 КАС України закріплені принципи змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі.

45. Так, відповідно до частин першої, четвертої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

46. Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами (пункт 1 частини другої статті 72 КАС України).

47. У силу вимог статей 73-76 КАС України докази мають бути належними (містити інформацію щодо предмета доказування), допустимими (одержаними з дотриманням порядку, встановленого законом). достовірними (на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи), достатніми (які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування).

48. Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

49. Таким чином, виходячи з принципів змагальності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, суд визначає, які обставини входять до предмета доказування, які докази подані або мають бути подані тим чи іншим учасником справи, вживає заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, в тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, та надає оцінку зібраним у справі доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності і достатності.

50. Водночас принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог.

51. Вказаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 КАС України, в якій вказано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

52. Окрім того, зазначений принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

53. Верховний Суду неодноразово наголошував на тому, що суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову, зокрема у постановах від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 1 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18 тощо.

54. Вихід суду за межі позовних вимог можливий у тому разі, якщо позивач, вказавши у заяві одну конкретну вимогу, не зазначив іншу, яка має послідовний зв`язок із попередньою та випливає із фактичної спірної ситуації, викладеної у позовній заяві. Наприклад, позивач просить визнати протиправними дії, бездіяльність суб`єкта владних повноважень, однак не просить суд зобов`язати його вчинити певні дії чи прийняти рішення; просить визнати протиправним акт індивідуальної дії, однак не просить суд про його скасування тощо.

55. Отже, суд вправі за своєю ініціативою з метою необхідності захисту прав і охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб вийти за межі заявлених позивачем вимог, однак відповідно до імперативних вимог процесуального законодавства.

56. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 804/1457/17, від 11 грудня 2018 року у справі № 802/295/17-а, від 19 лютого 2019 року у справі № 824/399/17-а тощо.

57. Таким чином, принцип диспозитивності передбачає розгляд судом справи в межах позовних вимог і підстав позову, визначених особою, яка звернулася за захистом до суду. Вихід суду за межі позовних вимог процесуальний закон допускає як виняток у разі, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, і таких відхід обґрунтований судом у судовому рішенні.

58. Стосовно питання ефективності судового захисту прав та інтересів особи, то колегія суддів вважає за необхідне вказати таке.

59. За правовою позицією ВС, що міститься у постанові від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19, ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

60. Тобто, адміністративний суд, використовуючи всі надані йому процесуальним законом повноваження, з урахуванням фактичних обставин справи та положень законодавства, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав позивача, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень; ефективний спосіб захисту повинен забезпечити негайне поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам, призводити до потрібних (бажаних) позивачу результатів (наслідків); ухвалення судами рішень, які безпосередньо не призводять до необхідних змін в обсязі прав позивача або не гарантують забезпечення примусового виконання судового рішення, не відповідає змісту цього поняття.

61. Із питанням щодо забезпечення ефективності судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві безпосередньо пов`язане питання щодо меж розгляду судами позовних вимог, апеляційної чи касаційної скарг, зокрема, право суду самостійно, з виходом за межі позовних вимог або вимог апеляційної чи касаційної скарг, застосовувати найбільш ефективний за даних обставин спосіб захисту прав позивача.

62. З цього приводу слушним видається правовий висновок, сформульований Верховним Судом у постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 820/1961/18, відповідно до якого вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: 1) лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; 2) повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач; повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; 3) вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

63. З матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду із позовом позивач просив:

визнання неправомірним, визначеного до виплати у виданій ВССУ довідці від 20 березня 2018 року №99 «про суддівську винагороду для обчислення щомісячного до вічного грошового утримання» розміру суддівської винагороди у сумі 37440 грн, з яких 19200 грн посадовий оклад, 15360 грн доплата за вислугу років, 2880 грн доплата за науковий ступінь;

зобов`язання відповідача видати довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання, в якій вказати, що суддівська винагорода, яка враховується для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, судді ВССУ, який перебуває на відповідній посаді, станом: після 1 січня 2017 року склала 78720 грн, у тому числі, посадовий оклад - 38400 грн, доплата за вислугу років - 34560 грн, доплата за науковий ступінь - 5760 грн; після 1 січня 2018 року склала 91585,80 грн, у тому числі, посадовий оклад - 44676 грн, доплата за вислугу років - 40208,40 грн, доплата за науковий ступінь - 6701,40 грн.

64. Позовні вимоги позивач обґрунтовував виключно тим, що розмір суддівської винагороди має обраховуватися за правилами, встановленими статтею 133 Закону № 2453-VI, якою передбачено, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат до нього. Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, а судді вищого спеціалізованого суду - пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом 1,2. Таким чином, зміна встановленого розміру заробітної плати тягне за собою зміну розміру посадового окладу та зміну розміру суддівської винагороди і як наслідок, - виникнення підстав для проведення перерахунку довічного грошового утримання. Мінімальна заробітна плата становила: з 1 грудня 2016 року - 1600 грн, з 1 січня 2017 року - 3200 грн, з 1 січня 2018 року - 3723 грн. Тому, позивач вважає, що розрахунок суддівської винагороди судді ВССУ, вказаний в довідці від 20 березня 2018 року №99, обчислений виходячи з 1600 грн, є безпідставний, оскільки неврахування збільшення мінімальної заробітної плати у 2017-2018 роках призводить до порушення конституційних прав позивача на отримання грошового утримання судді у відставці у визначеному законодавством розмірі.

65. У грудні 2018 року на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва надійшли зміни до позовної заяви, в яких позивач просив:

визнати неправомірним, визначений до виплати у виданій ВССУ довідці від 20 березня 2018 року №99 «про суддівську винагороду для обчислення щомісячного до вічного грошового утримання» розміру суддівської винагороди у сумі 37440 грн, з яких 19200 грн - посадовий оклад, 15360 грн - доплата за вислугу років, 2880 грн - доплата за науковий ступінь;

зобов`язати ВССУ видати довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання, в якій вказати, що суддівська винагорода, яка враховується для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, судді ВССУ, який перебуває на відповідній посаді, станом: після 1 січня 2017 року склала 118080 грн, у тому числі, посадовий оклад - 57600 грн, доплата за вислугу років - 51840 грн, доплата за науковий ступінь - 8640 грн; після 1 січня 2018 року склала 137378,70 грн, у тому числі, посадовий оклад - 76014 грн, доплата за вислугу років - 60312,60 грн, доплата за науковий ступінь - 10052,10 грн;

залучити до участі у справі Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України в місті Києві та зобов`язати Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити позивачу перерахунок розміру довічного грошового утримання та виплатити різницю за весь оскаржуваний період.

66. Інших письмових заяв від позивача про зміну предмета або підстав позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, поданих у порядку частини першої статті 47 КАС України, матеріали справи не містять.

67. З рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 квітня 2021 року вбачається, що судом першої інстанції позов задоволено частково, зокрема, визнано протиправними дії ВССУ, які полягають у відмові, викладеній у листі від 3 серпня 2020 року № 11-124/0/4-20 у видачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та зобов`язано ВССУ видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду працюючого судді вищого спеціалізованого суду, яка враховується для перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці, станом на 1 січня 2020 року, виходячи із базового посадового окладу 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. При цьому суд вказав, що вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог.

68. Водночас в рішенні суду першої інстанції не наведено відповідного обґрунтовано необхідності виходу суду за межі позовних вимог. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції розглянув вимоги, які не пов`язані із вимогами, заявленими ОСОБА_1 у межах цієї справи, вказані вимоги стосуються відносин, які не були спірними на момент звернення позивача із позовом, виникли у 2020 році та щодо яких позивачем не наводилось жодних підстав.

69. Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою вказані порушення норм процесуального права в частині дотримання принципів диспозитивності і змагальності судового процесу, які були допущені судом першої інстанції, та фактично переглянув справу в межах висновків суду першої інстанції, а не предмета і підстав позову, заявлених в суді першої інстанції.

70. Тобто, зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що судами попередніх інстанцій вирішено правове питання, яке не було заявлене позивачем як предмет спору.

71. Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

72. Отже, саме позивач є ініціатором розгляду в суді публічно-правового спору, визначення предмету, підстав позову та обрання способу захисту.

73. Верховний Суду у постанові від 1 червня 2022 року у справі № 640/25836/20 вказав, що підстава позову - це ті обставини і норми права, які дозволяють особі звернутися до суду, а предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, стосовно яких він просить ухвалити судове рішення. Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

74. Так, із поданої позивачем позовної заяви вбачається, що

- предметом позову є правомірність визначення відповідачем у довідці від 20 березня 2018 року №99 розміру суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання;

- правовою підставою позову вказано положення статті 133 Закону № 2453-VI, якою передбачено, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат до нього. Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, а судді вищого спеціалізованого суду - пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом 1,2;

- способом захисту порушених прав позивачем визначено визнання неправомірним розмір суддівської винагороди у сумі 37440 грн, з яких 19200 грн - посадовий оклад, 15360 грн - доплата за вислугу років, 2880 грн - доплата за науковий ступінь, визначений у виданій ВССУ довідці від 20 березня 2018 року №99, та зобов`язати ВССУ видати довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання, в якій вказати, що суддівська винагорода, яка враховується для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, судді ВССУ, який перебуває на відповідній посаді, станом: після 1 січня 2017 року склала 118 080 грн…; після 1 січня 2018 року - 137 378,70 грн.

75. Таким чином, при вирішенні цього спору суди обох інстанцій не з`ясували, які обставини входять до предмета доказування у цій справі, якими доказами вони можуть підтверджуватися, чи подані відповідні докази сторонами або суд має їх витребувати з власної ініціативи, чи відповідають зібрані у справі докази критеріям належності, допустимості, достовірності і достатності.

76. Верховний Суду неодноразово звертав увагу судів перших та апеляційних інстанцій на порушення положень статті 9 КАС України при вирішенні питання про вихід за межі позовних вимог, які мають наслідком скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд, зокрема у постановах від 26 травня 2022 року у справі №360/4114/20, від 10 листопада 2022 року у справі №340/2736/20, від 9 лютого 2023 року у справі №380/3672/20.

77. З огляду на вищезазначене, колегія суддів не вважає за можливим перевірку інших доводів касаційних скарг стосовно правильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та неврахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

78. Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року №16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року №13-рп/2011).

79. Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

80. До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

81. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

82. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

83. Отже, як установлено колегією суддів Верховного Суду суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що у відповідності до пункту 3 частини другої статті 353 КАС України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд.

84. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити зазначені в ній обставини, що стосуються обсягу та змісту спірних правовідносин і охоплюються предметом доказування, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог 242 КАС України.

85. Враховуючи вищевикладене, касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

86. Водночас відповідно до Закону України від 13 грудня 2022 року №2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», який набрав чинності з 15 грудня 2022 року, ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва та утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві. При цьому, у пункті 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що з дня набрання чинності цим Законом до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом, а тому ця справа направляється на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Керуючись статтями 242, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 квітня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року (у редакції постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2022 року) скасувати, а справу №757/30991/18-а направити на новий розгляд до суду першої інстанції - Київського окружного адміністративного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: Н.В. Коваленко

В.М. Шарапа