Рішення

від 15.08.2024 по справі 757/30991/18-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 серпня 2024 року № 757/30991/18-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: у червні 2018 року ОСОБА_1 (далі по тексті позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовною заявою до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі по тексту відповідач 1, ВССУ), Пенсійного фонду України (далі також - ПФУ) в особі Департаменту пенсійного забезпечення у якій, з урахуванням уточнених позовних вимог (10.12.2018) просить:

- визнати неправомірним визначений до виплати у виданій ВССУ довідці від 20.03.2018 №99 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання розмір суддівської винагороди у сумі 37 440,00 грн., з яких 19 200,00 грн - посадовий оклад, 15 360,00 грн. - доплата за вислугу років, 2 880,00 грн. - доплата за науковий ступінь;

- зобов`язати ВССУ видати довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання, в якій вказати, що суддівська винагорода, яка враховується для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, судді ВССУ, який перебуває на відповідній посаді, станом: після 01.01.2017 склала 118 080,00 грн., у тому числі, посадовий оклад 57 600,00 грн., доплата за вислугу років - 51840,00 грн., доплата за науковий ступінь - 8640,00 грн.; після 01.01.2018 склала 137 378,70 грн, у тому числі, посадовий оклад - 76 014,00 грн., доплата за вислугу років 60 312,60 грн., доплата за науковий ступінь 10 052,10 грн.;

- зобов`язати Пенсійний фонд України в особі Департаменту пенсійного забезпечення здійснити позивачу перерахунок розміру довічного грошового утримання та виплатити різницю за весь оскаржуваний період.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про безпідставний розрахунок суддівської винагороди судді ВССУ, вказаний в довідці від 20.03.2018 №99, обчислений виходячи з 1 600,00 грн., оскільки неврахування збільшення мінімальної заробітної плати у 2017-2018 роках призводить до порушення конституційних прав позивача на отримання грошового утримання судді у відставці у визначеному законодавством розмірі.

Позивач зазначає, що норми Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VІІІ від 02.06.2016 та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VІ від 07.07.2010 при визначенні розміру суддівської винагороди не визначають таку розрахункову величину як 1600,00 грн., тому посадовий оклад позивача має бути розраховано, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати. На думку позивача, починаючи з 01.01.2017 розрахункова величина у розмірі 1 600,00 грн. явно знизила рівень гарантій незалежності суддів в розрізі нарахування та виплати суддівської винагороди, а в подальшому щомісячного довічного грошового утримання судді чи пенсії, оскільки замість того, щоб посадовий оклад було розраховано, виходячи з правомірних очікувань, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати в розмірі 3 200,00 грн. за 2017 рік та 3 723,00 грн. за 2018 рік, посадовий оклад визначено згідно величини у розмірі 1 600,00 грн., а потім і в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 27.06.2018 позовну заяву ОСОБА_1 до ВССУ про визнання визначеного до виплати розміру суддівської винагороди неправомірним, зобов`язання вчинити певні дії, передано на розгляд Окружного адміністративного суду міста Києва.

Ухвалою судді Окружного адміністративного суду м. Києва Чудак О.М. від 22.03.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Представник ПФУ у письмовому відзиві на позовну заяву зазначив про відсутність підстав для задоволення позову, посилаючись на те, що ПФУ є неналежним відповідачем у справі, оскільки правонаступником Центрального ОУ ПФУ є територіальний орган ПФУ, яке наділено повноваженнями призначати, здійснювати перерахунок і виплачувати пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці. Окрім цього, ПФУ вказує на те, що між позивачем та ПФУ відсутній спір з будь-яких питань, право позивача ПФУ порушено не було. Також ПФУ зазначає, що в довідці про складові суддівської винагороди повинна бути зазначена сума суддівської винагороди, яку фактично отримує працюючий суддя, а не яку він міг би отримувати. При цьому, ПФУ зазначив, що після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 04.12.2018 №11-р/2018 ПФУ листом від 04.10.2018 № 20154/К-11, 20416/К-111 надало позивачу відповідь про те, що при наданні довідки про суддівську винагороду, йому буде проведено відповідний перерахунок, для чого необхідно звернутись до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з відповідною заявою.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.01.2021 замінено відповідача у справі, а саме: Пенсійний фонд України в особі Департаменту пенсійного забезпечення, на належного - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту відповідач 2, ГУ ПФУ в м. Києві).

ГУ ПФУ в м. Києві подало відзив на позовну заяву, в якому зазначило, що територіальний орган ПФУ не наділений правом самостійно визначати складові та розмір грошового забезпечення осіб, пенсії яких підлягають перерахунку. З огляду на те, що позивач, звернувшись до пенсійного органу, не надав довідку про розмір суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, у відповідача були відсутні підстави для здійснення такого перерахунку.

22.03.2021 позивач подав додаткові пояснення, в яких, посилаючись на положення постанови Верховного Суду від 03.03.2021 у справі №805/3923/18-а, просив суд при вирішенні спору по суті застосувати певний алгоритм розрахунку сум довічного грошового утримання, для чого потрібно встановити різницю в оплаті між Верховним Судом України і ВССУ, а Верховним Судом і ВССУ у теперішній час, враховуючи, що судді першої інстанції одержували 15 прожиткових мінімумів, другої інстанції 16,5 прожиткових мінімумів, ВССУ 18 прожиткових мінімумів, ВСУ 19,5 прожиткових мінімумів, а після утворення Верховного Суду 75 прожиткових мінімумів, та визначив довічне грошове утримання у розмірі 319 237,70 грн. Крім того, позивач просив взяти до уваги рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від січня 2021 року у справі №640/26846/20, та задовольнити позовні вимоги, взявши наведені ним розрахунки.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.04.2021 адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправними дії ВССУ, які полягають у відмові, викладеній у листі від 03.08.2020 №11-124/0/4-20, у видачі довідки про суддівську винагороду для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці; зобов`язано ВССУ видати позивачу довідку про суддівську винагороду працюючого судді вищого спеціалізованого суду, яка враховується для перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці, станом на 01.01.2020, виходячи із базового посадового окладу 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01. календарного року; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що, оскільки дії ВССУ на час виникнення спірних відносин, хоча і вчинені у порядку, у спосіб та в межах наданих законом повноважень, проте, після ухвалення рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 №2-р/2020 за зверненням позивача із заявою від 01.07.2020 (вх. №130/0/1-20), не були вчиненні для досягнення позивачем законної мети, для якої витребовувалась така довідка.

В частині позовних вимог до Центрального ОУ ПФУ, правонаступником якого є ГУ ПФУ, суд першої інстанції відмовив з огляду на те, що вони є передчасними, оскільки без подання до територіального органу ПФУ відповідної довідки в силу вимог Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.01.2018 №3-1, у територіального органу ПФУ не виникає обов`язку на здійснення перерахунку довічного щомісячного грошового утримання судді у відставці.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2021 (у редакції постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.01.2022) апеляційні скарги ОСОБА_1 та ВССУ задоволено частково: рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.04.2021 скасовано та прийнято нове рішення, яким адміністративний позов задоволено частково; визнано неправомірним, визначений до виплати у виданій ВССУ довідці від 20.03.2018 року №99 «Про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання» розмір суддівської винагороди у сумі 37 440,00 грн., з яких 19 200,00 грн. - посадовий оклад, 15 360,00 грн. - доплата за вислугу років 2 880,00 грн. - доплата за науковий ступінь; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи вказане судове рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції, вирішуючи цей спір, не врахував особливостей правового регулювання спірних правовідносин та залишив поза увагою факт того, що ВССУ не наділений правом видавати довідку про заробітну плату працюючих суддів Верховного Суду.

Посилаючись на приписи статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції зазначив, що можливість заміни неналежного відповідача може здійснюватися виключно під час розгляду справи в суді першої інстанції. У даному випадку, суд апеляційної інстанції переглядаючи рішення суду першої інстанції в порядку апеляційного провадження, позбавлений можливості в межах наданої йому компетенції виправити вказаний процесуальний недолік суду першої інстанції, який мав відмовити у задоволенні позовних вимог з мотивів того, що позов заявлено до неналежного позивача.

При цьому суд апеляційної інстанції врахував позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 17.09.2020 у справі №742/2298/17, у якій зазначено наступне: «… позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі, й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду».

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції передчасно прийнято рішення про часткове задоволення позовних вимог до ВССУ, при цьому, не залучивши до розгляду справи співвідповідача - Верховний Суд, а отже рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.

В частині позовних вимог щодо зобов`язання ПФУ здійснити позивачу перерахунок розміру довічного грошового утримання та виплатити різницю за весь оскаржуваний період, то суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що такі вимоги не підлягають задоволенню, оскільки є передчасними.

Постановою Верховного Суду від 13.04.2023 касаційні скарги ОСОБА_1 та ВССУ задоволено частково: рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.04.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2021 (у редакції постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.01.2022) скасовано, а справу №757/30991/18-а направлено на новий розгляд до суду першої інстанції - Київського окружного адміністративного суду.

03.05.2023 справа надійшла до Київського окружного адміністративного суду та за результатом автоматизованого розподілу передана на розгляд судді Дудіну С.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.06.2023 адміністративну справу прийнято до провадження судді Дудіна С.О. та вирішено її розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання. Крім того, суд витребував від сторін письмові пояснення з урахуванням позиції, викладеної Верховним Судом у постанові у цій справі, а також докази на підтвердження своїх вимог та заперечень.

Позивач подав заяву 25.06.2023, у якій підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити та не заперечував проти виходу за межі позовних вимог чи залучення до справи співвідповідача.

Відповідач 1 у поясненні від 10.10.2023 №107/0/4-23 просив відмовити у задоволенні позову, підтримавши висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 13.04.2023.

Відповідач 2 у своєму поясненні від 23.06.2023 №2600-0903-7/124858 просив у позові відмовити, підтримавши мотиви раніше поданого відзиву та процитувавши положення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2021.

При цьому, будь-яких додаткових доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень сторони до суду не надали.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

у с т а н о в и в:

Рішенням Вищої ради правосуддя від 30.11.2017 №3884/0/15-7 ОСОБА_1 звільнено з посади судді ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ у зв`язку з поданням заяви про відставку.

На підставі вказаного рішення наказом ВССУ від 05.12.2017 №677-К вирішено вважати позивача звільненим 30.11.2017 з посади судді ВССУ .

Судом встановлено, що позивач звернувся до ВССУ із заявою від 25.02.2018, у якій, у зв`язку з перерахунком, просив видати довідку про розмірі суддівської винагороди судді, який працює/працював на посаді судді ВССУ, що має визначатись згідно положень пункту 23 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VІІІ, відповідно до статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VІ і складатись з посадового окладу в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, збільшеного на коефіцієнт 1,2, при тому, що мінімальну заробітну плату статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» установлено в 2017 році у місячному розмірі з 01 січня 3 200,00 грн., та 90 відсотків доплати за вислугу років, 15 відсотків доплати за вчене звання, право на які позивач мав на час звільнення з цієї посади у відставку.

У відповідь на заяву позивача від 25.02.2018 ВССУ у листі від 20.03.2018 вих. №11-240/0/4-18 повідомив, що посадовий оклад судді ВССУ визначається відповідно до розміру, визначеного частиною третьою статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VІ, в розмірі 10 мінімальних заробітних плат з коефіцієнтом 1,2. Водночас, згідно з пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774, який набрав чинності з 01.01.2017, мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів і заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600,00 грн.

З урахуванням зазначеного, відповідач 1 повідомив позивача, що посадовий оклад судді ВССУ дня нарахування суддівської винагороди складає 19 200,00 грн. (1 600,00 грн. х 10 х 1,2), та видав довідку від про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 20.03.2018 №99, відповідно до якої станом на 01.12.2017 суддівська винагорода ОСОБА_1 , яка враховується при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, складає 37 440,00 грн., у тому числі: 1. Посадовий оклад 1 920,00 грн.; 2. Доплата за вислугу років 15 360,00 грн.; 3. Доплата за перебування на адміністративній посаді в суді - 0, 00 грн.; 4. Доплата за науковий ступінь 2 880,00 грн.; 5. Доплата за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці - 0,00 грн.; 6. Щомісячна доплата відповідно до частини шостої статті 135 Закону №1402-VIII - 0,00 грн.

Не погоджуючись з правомірністю дій ВССУ щодо визначення у довідці від 20.03.2018 №99 розміру суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, позивач звернувся з позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд у постанові від 13.04.2023 серед іншого зазначив, таке:

« 63. З матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду із позовом позивач просив:

визнання неправомірним, визначеного до виплати у виданій ВССУ довідці від 20 березня 2018 року №99 «про суддівську винагороду для обчислення щомісячного до вічного грошового утримання» розміру суддівської винагороди у сумі 37440 грн., з яких 19200 грн. посадовий оклад, 15360 грн. доплата за вислугу років, 2880 грн. доплата за науковий ступінь;

зобов`язання відповідача видати довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання, в якій вказати, що суддівська винагорода, яка враховується для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, судді ВССУ, який перебуває на відповідній посаді, станом: після 1 січня 2017 року склала 78720 грн., у тому числі, посадовий оклад - 38400 грн., доплата за вислугу років - 34560 грн., доплата за науковий ступінь - 5760 грн.; після 1 січня 2018 року склала 91585,80 грн., у тому числі, посадовий оклад - 44676 грн., доплата за вислугу років - 40208,40 грн., доплата за науковий ступінь - 6701,40 грн.

64. Позовні вимоги позивач обґрунтовував виключно тим, що розмір суддівської винагороди має обраховуватися за правилами, встановленими статтею 133 Закону №2453-VI, якою передбачено, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат до нього. Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, а судді вищого спеціалізованого суду - пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом 1,2. Таким чином, зміна встановленого розміру заробітної плати тягне за собою зміну розміру посадового окладу та зміну розміру суддівської винагороди і як наслідок, - виникнення підстав для проведення перерахунку довічного грошового утримання. Мінімальна заробітна плата становила: з 1 грудня 2016 року - 1600 грн., з 1 січня 2017 року - 3200 грн., з 1 січня 2018 року - 3723 грн. Тому, позивач вважає, що розрахунок суддівської винагороди судді ВССУ, вказаний в довідці від 20 березня 2018 року №99, обчислений виходячи з 1600 грн., є безпідставний, оскільки неврахування збільшення мінімальної заробітної плати у 2017-2018 роках призводить до порушення конституційних прав позивача на отримання грошового утримання судді у відставці у визначеному законодавством розмірі.

65. У грудні 2018 року на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва надійшли зміни до позовної заяви, в яких позивач просив:

визнати неправомірним, визначений до виплати у виданій ВССУ довідці від 20 березня 2018 року №99 «про суддівську винагороду для обчислення щомісячного до вічного грошового утримання» розміру суддівської винагороди у сумі 37440 грн., з яких 19200 грн. - посадовий оклад, 15360 грн. - доплата за вислугу років, 2880 грн. - доплата за науковий ступінь;

зобов`язати ВССУ видати довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання, в якій вказати, що суддівська винагорода, яка враховується для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, судді ВССУ, який перебуває на відповідній посаді, станом: після 1 січня 2017 року склала 118080 грн., у тому числі, посадовий оклад - 57600 грн., доплата за вислугу років - 51840 грн., доплата за науковий ступінь - 8640 грн.; після 1 січня 2018 року склала 137378,70 грн., у тому числі, посадовий оклад - 76014 грн., доплата за вислугу років - 60312,60 грн., доплата за науковий ступінь - 10052,10 грн.;

залучити до участі у справі Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України в місті Києві та зобов`язати Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити позивачу перерахунок розміру довічного грошового утримання та виплатити різницю за весь оскаржуваний період.

66. Інших письмових заяв від позивача про зміну предмета або підстав позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, поданих у порядку частини першої статті 47 КАС України, матеріали справи не містять.

67. З рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 квітня 2021 року вбачається, що судом першої інстанції позов задоволено частково, зокрема, визнано протиправними дії ВССУ, які полягають у відмові, викладеній у листі від 3 серпня 2020 року №11-124/0/4-20 у видачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та зобов`язано ВССУ видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду працюючого судді вищого спеціалізованого суду, яка враховується для перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці, станом на 1 січня 2020 року, виходячи із базового посадового окладу 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. При цьому суд вказав, що вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог.

68. Водночас в рішенні суду першої інстанції не наведено відповідного обґрунтовано необхідності виходу суду за межі позовних вимог. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції розглянув вимоги, які не пов`язані із вимогами, заявленими ОСОБА_1 у межах цієї справи, вказані вимоги стосуються відносин, які не були спірними на момент звернення позивача із позовом, виникли у 2020 році та щодо яких позивачем не наводилось жодних підстав.

69. Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою вказані порушення норм процесуального права в частині дотримання принципів диспозитивності і змагальності судового процесу, які були допущені судом першої інстанції, та фактично переглянув справу в межах висновків суду першої інстанції, а не предмета і підстав позову, заявлених в суді першої інстанції.

70. Тобто, зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що судами попередніх інстанцій вирішено правове питання, яке не було заявлене позивачем як предмет спору.

71. Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

72. Отже, саме позивач є ініціатором розгляду в суді публічно-правового спору, визначення предмету, підстав позову та обрання способу захисту.

73. Верховний Суду у постанові від 1 червня 2022 року у справі № 640/25836/20 вказав, що підстава позову - це ті обставини і норми права, які дозволяють особі звернутися до суду, а предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, стосовно яких він просить ухвалити судове рішення. Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

74. Так, із поданої позивачем позовної заяви вбачається, що

- предметом позову є правомірність визначення відповідачем у довідці від 20 березня 2018 року №99 розміру суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання;

- правовою підставою позову вказано положення статті 133 Закону №2453-VI, якою передбачено, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат до нього. Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, а судді вищого спеціалізованого суду - пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом 1,2;

- способом захисту порушених прав позивачем визначено визнання неправомірним розмір суддівської винагороди у сумі 37440 грн., з яких 19200 грн. - посадовий оклад, 15360 грн - доплата за вислугу років, 2880 грн. - доплата за науковий ступінь, визначений у виданій ВССУ довідці від 20 березня 2018 року №99, та зобов`язати ВССУ видати довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання, в якій вказати, що суддівська винагорода, яка враховується для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, судді ВССУ, який перебуває на відповідній посаді, станом: після 1 січня 2017 року склала 118 080 грн.…; після 1 січня 2018 року - 137 378,70 грн.

75. Таким чином, при вирішенні цього спору суди обох інстанцій не з`ясували, які обставини входять до предмета доказування у цій справі, якими доказами вони можуть підтверджуватися, чи подані відповідні докази сторонами або суд має їх витребувати з власної ініціативи, чи відповідають зібрані у справі докази критеріям належності, допустимості, достовірності і достатності.».

У пункті 84 постанови від 13.04.2023 Верховний Суд указав, що під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити зазначені в ній обставини, що стосуються обсягу та змісту спірних правовідносин і охоплюються предметом доказування, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог 242 КАС України.

Як встановлює частина п`ята статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Таким чином, з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 13.04.2023, вбачається, що у межах спірних правовідносин предметом позову є правомірність визначення відповідачем у довідці від 20.03.2018 року №99 розміру суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання.

Правовою підставою позову вказано положення статті 133 Закону №2453-VI, згідно з якою суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат до нього. Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, а судді вищого спеціалізованого суду - пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом 1,2.;

У свою чергу, способом захисту порушених прав позивачем визначено визнання неправомірним розміру суддівської винагороди у сумі 37 440,00 грн., з яких 19 200,00 грн. - посадовий оклад, 15 360,00 грн. - доплата за вислугу років, 2 880,00 грн. - доплата за науковий ступінь, визначений у виданій ВССУ довідці від 20.03.2018 №99, та зобов`язати ВССУ видати довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання, в якій вказати, що суддівська винагорода, яка враховується для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, судді ВССУ, який перебуває на відповідній посаді, станом: після 01.01.2017 склала 118 080,00 грн.; після 01.01.2018 - 137 378,70 грн.

Зі змісту позовної заяви та доповнення до неї суд встановив, що позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що розмір суддівської винагороди має обраховуватися за правилами, встановленими статтею 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VІ, якою передбачено, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат до нього. Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, а судді вищого спеціалізованого суду - пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом 1,2.

Таким чином, зміна встановленого розміру заробітної плати тягне за собою зміну розміру посадового окладу та зміну розміру суддівської винагороди і як наслідок, - виникнення підстав для проведення перерахунку довічного грошового утримання.

Враховуючи, що мінімальна заробітна плата становила: з 01.12.2016 1 600,00 грн., з 01.01.2017 3 200,00 грн., з 01.01.2018 3 723,00 грн., позивач вважає, що розрахунок суддівської винагороди судді ВССУ, вказаний в довідці від 20.03.2018 №99, обчислений виходячи з 1 600,00 грн., є безпідставний, оскільки неврахування збільшення мінімальної заробітної плати у 2017-2018 роках призводить до порушення конституційних прав позивача на отримання грошового утримання судді у відставці у визначеному законодавством розмірі.

Наявні у справі докази підтверджують, що позивач не подав письмових заяв про зміну предмета або підстав позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, поданих у порядку частини першої статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали справи не містять, а тому при вирішенні цього спору суд обмежений предметом і обсягом заявлених позивачем вимог.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, у межах спірних правовідносин суду належить встановити такі обставини: чи правомірно відповідач 1 зазначив у довідці від 20.03.2018 №99 суддівську винагороду, виходячи із розрахункової величини в розмірі 1 600,00 грн., та чи є підстави для перерахунку розміру довічного грошового утримання за 2017-2018 роки, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати з 01.01.2017 3 200,00 грн., з 01.01.2018 3 723,00 грн., і для зобов`язання відповідача видати нову довідку.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон України від 02.06.2016 №1402-VIІІ Про судоустрій і статус суддів (далі також - Закон №1402-VIІІ).

Згідно з частиною третьою статті 142 Закону №1402-VIІІ (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пункт 2 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII визначає, що базовий розмір посадового окладу вищого спеціалізованого суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:

1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;

2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб;

3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб (частина четверта статті 135 Закону №1402-VIII).

За пунктом 22 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Як встановлено у пункті 23 розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №1402-VIII, до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону №2453-VІ.

Згідно з частиною третьою статті 133 Закону №2453-VI посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Відповідно до частини третьої статті 133 Закону №2453-VI посадові оклади інших суддів встановлюються пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом 1,2 для судді вищого спеціалізованого суду.

Водночас, за змістом пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Судом встановлено, що позивач є суддею ВССУ у відставці та станом на день виникнення спірних правовідносин не проходив кваліфікаційного оцінювання відповідно до вимог Закону №1402-VIII.

Як зазначено судом вище, з огляду на вимоги пункту 23 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, відповідач визначив розмір довічного грошового утримання судді для позивача відповідно до статті 133 Закону №2453-VI (у редакції Закону України від 12.02.2015 №192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон №192-VIII) з розрахунку 10 мінімальних заробітних плат, розмір якої визначено на рівні 1600,00 грн. із кратністю 1, 2 - для судді вищого спеціалізованого суду.

Зі спірних правовідносин вбачається, що позивач наголошує на безпідставному незастосуванні відповідачем приписів частини третьої статті 133 Закону №2453-VI, у якій обумовлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Посадові оклади інших суддів встановлюються пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом 1,2.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у справах за схожих з цією справою обставин, зокрема у постанові від 01.07.2024 у справі №826/9767/17, норма частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розмір мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього. З огляду на це, необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір мінімальної заробітної плати. Такі норми доповнять частину третю статті 133 Закону № 2453-VI і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді.

Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення, як-от пункт 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ, яким установлено, що мінімальна заробітна плата (3200,00 грн.) після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Отже, таким приписом законодавець заборонив застосовувати новий розмір мінімальної заробітної плати (3200,00 грн.) як розрахункової величини для визначення посадових окладів, в тому числі й суддів.

Водночас цим пунктом законодавець передбачив таке: «До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 гривень».

На підставі наведеного колегія суддів висловила правовий висновок, за яким: законодавець встановив: по-перше, два види (розміри) мінімальної заробітної плати; по-друге, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати 3200 грн.; по-третє, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів суддів застосовується розмір мінімальної заробітної плати 1600,00 грн.

Таким регулюванням не порушено гарантії суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався раніше до такого регулювання.

Аналогічний правовий висновок у подібних правовідносинах висловлено Верховним Судом у постановах від 25.07.2019 в справі №823/1695/17, від 26.06.2019 в справі №804/3789/17, від 21.02.2020 у справі №819/622/17, від 27.02.2020 у справі №815/3907/17, від 05.03.2020 у справі №820/2567/17, від 14.04.2020 у справі № 813/2917/17.

При цьому, до 01.01.2017 Закон №2453-VI та Закон №1402-VIIІ визначали розмір посадового окладу судді в мінімальних заробітних платах, що дає можливість зробити висновок про те, що мінімальна заробітна плата застосовувалася законодавцем як розрахункова величина.

Ця ж розрахункова величина застосовувалася для розрахунку заробітної плати іншим особам, що працювали в державній сфері управління, а також для визначення розміру обов`язкових платежів для доступу до публічних послуг держави та місцевого самоврядування (державне мито, судовий збір), санкцій (штрафів) і т.д.

Досліджуючи мету прийняття Закону № 1774-VIII необхідно наголосити, що він був направлений на підвищення мінімальних стандартів, запроваджених в Україні, у тому числі і заробітної плати. Так, з огляду на положення Закону України «Про бюджет України на 2017 рік» розмір заробітної плати зріс вдвічі.

Унаслідок уведених Законом №1774-VIII змін була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій.

Таким чином, з прийняттям Закону №1774-VIII зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, у формулі розрахунку якої як розрахункова величина була закладена мінімальна заробітна плата, а лише розрахункова величина.

Суд зауважує, що положення Закону №1774-VІІІ не втручаються у регулювання відносин судоустрою, проте ними запроваджено саме зміни по відношенню до загального правового регулювання розміру заробітної плати, що має бути безпосередньо враховано при визначенні її величини.

Оскільки Законом №1774-VIII не внесено зміни до Закону №2453-VІ в частині розміру суддівської винагороди, відтак її число залишилося сталим - 10 мінімальних заробітних плат до 03.12.2018 та 15 мінімальних заробітних плат з 04.12.2018.

Крім того, Верховний Суд при перегляді подібних справ звертав увагу, що указаний алгоритм розрахунку суддівської винагороди, який за Законом №2453-VI та Законом №1402-VIIІ є однаковим, тому і розрахункова величина повинна бути однаковою. Інший підхід буде мати ознаки дискримінації та не буде відповідати меті, закладеній в Законі №1402-VIIІ - збільшення суддівської винагороди суддям, що пройшли кваліфікаційне оцінювання.

Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом у постановах від 06.12.2018 у справі №816/1244/17, від 26.06.2019 у справі №804/3789/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.11.2020 у справі №200/9195/19-а.

Таким чином, з 01.01.2017 розмір посадового окладу суддів, як тих, що пройшли кваліфікаційне оцінювання, так і тих, що не пройшли його визначається відповідачем із розрахункової величини в розмірі 1600,00 грн.

Розмір доплати за вислугу років також визначається відповідачем, виходячи з указаного розміру посадового окладу.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що у довідці про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 20.03.2018 №99 ВССУ правомірно визначив суддівську винагороду ОСОБА_1 , виходячи із розрахункової величини в розмірі 1 600,00 грн. та правильно визначив її розмір ні рівні 37 440,00 грн., у тому числі: 1. Посадовий оклад 1 920,00 грн.; 2. Доплата за вислугу років 15 360,00 грн.; 3. Доплата за перебування на адміністративній посаді в суді - 0, 00 грн.; 4. Доплата за науковий ступінь 2 880,00 грн.; 5. Доплата за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці - 0,00 грн.; 6. Щомісячна доплата відповідно до частини шостої статті 135 Закону №1402-VIII - 0,00 грн., а тому відсутні підстави для зобов`язання відповідача 1 видати довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання, в якій би суддівська винагорода обчислювалася, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати з 01.01.2017 3 200,00 грн., з 01.01.2018 3 723,00 грн.

При вирішенні цього спору суд відхиляє посилання позивача на постанову Верховного Суду від 03.03.2021 у справі №805/3923/18-а, оскільки вона не стосується спірних правовідносин позаяк прийнята у справі щодо обчислення вислуги років відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».

Також, суд не приймає до уваги наведений позивачем у поясненні 22.03.2021 певний алгоритм розрахунку сум довічного грошового утримання, тому що такий розрахунок виходить за межі спірних правовідносин, що скалились між сторонами та не стосується предмета доказування.

З огляду на викладене позовні вимоги ОСОБА_1 до ВССУ про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Суд також відмовляє у задоволенні позову в частині позовних вимог до ГУ ПФУ в м. Києві з огляду на їх передчасність, оскільки відповідно до Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 №3-1, без подання до територіального органу ПФУ відповідної довідки у територіального органу ПФУ не виникає обов`язку на здійснення перерахунку довічного щомісячного грошового утримання судді у відставці.

Що стосується прохання позивача вийти за межі позовних вимог, суд звертає увагу, що відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Верховний Суду неодноразово наголошував на тому, що суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову, зокрема у постановах від 29 травня 2019 року у справі №2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі №235/499/17, від 30 жовтня 2019 року у справі №390/131/18, від 1 квітня 2020 року у справі №686/24003/18.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 13.04.2023 у цій справі, вихід суду за межі позовних вимог можливий у тому разі, якщо позивач, вказавши у заяві одну конкретну вимогу, не зазначив іншу, яка має послідовний зв`язок із попередньою та випливає із фактичної спірної ситуації, викладеної у позовній заяві. Наприклад, позивач просить визнати протиправними дії, бездіяльність суб`єкта владних повноважень, однак не просить суд зобов`язати його вчинити певні дії чи прийняти рішення; просить визнати протиправним акт індивідуальної дії, однак не просить суд про його скасування тощо.

Отже, суд вправі за своєю ініціативою з метою необхідності захисту прав і охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб вийти за межі заявлених позивачем вимог, однак відповідно до імперативних вимог процесуального законодавства.

Таким чином, принцип диспозитивності передбачає розгляд судом справи в межах позовних вимог і підстав позову, визначених особою, яка звернулася за захистом до суду. Вихід суду за межі позовних вимог процесуальний закон допускає як виняток у разі, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, і таких відхід обґрунтований судом у судовому рішенні.

За правовою позицією Верховного Суду, що міститься у постанові від 23.12.2021 у справі №480/4737/19, ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Згідно з правовим висновком, сформульованим Верховним Судом у постанові від 17.02.2020 у справі № 820/1961/18, вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: 1) лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; 2) повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач; повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; 3) вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

Однак, суд не вбачає необхідності та достатніх підстав для виходу за межі позовних вимог, оскільки у межах спірних правідносин не встановлено протиправної поведінки відповідачів.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

Таким чином, у задоволенні позову слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Дудін С.О.