Ухвала

від 13.04.2023 по справі 440/15855/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

13 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 440/15855/21

адміністративне провадження № К/990/10957/23

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2023 року у справі № 440/15855/21 за позовом ОСОБА_1 до Полтавської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішення і наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, Полтавської обласної прокуратури, в якому просив суд:

- визнати протиправними та скасувати рішення П`ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 13 вересня 2021 року № 362;

- визнати протиправними та скасувати наказ керівника Полтавської обласної прокуратури від 19 жовтня 2021 року № 967к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Чорнухинського відділу Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області та органів прокуратури;

- поновити на посаді начальника Чорнухинського відділу Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області з 25 жовтня 2021 року та зарахувати час вимушеного у загальний строк служби в органах прокуратури України;

- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 жовтня 2021 року до дня прийняття рішення судом.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 31 травня 2022 року позов задоволено частково.

- визнано протиправним та скасовано рішення П`ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 13 вересня 2021 року № 362 "Про неуспішне проходження прокурором атестації";

- визнано протиправним та скасовано наказ керівника Полтавської обласної прокуратури від 19 жовтня 2021 року № 967к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Чорнухинського відділу Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області та органів прокуратури з 23 жовтня 2021 року;

- поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Чорнухинського відділу Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області з 24 жовтня 2021 року;

- стягнуто з Полтавської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2021 року по 31 травня 2022 року у розмірі: 55613,97 грн. (п`ятдесят п`ять тисяч шістсот тринадцять гривень дев`яносто сім копійок) з відрахуванням обов`язкових платежів.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2023 року рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 31 травня 2022 року по справі №440/15855/21 скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Полтавської обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування рішення і наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Не погоджуючись із цим судовим рішенням апеляційної інстанції, позивач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), надіславши її 22 березня 2023 року за допомогою засобів поштового зв`язку.

У своїй касаційній скарзі позивач просить постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2023 року скасувати повністю, справу передати до Другого апеляційного адміністративного суду на новий розгляд.

Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з наступних підстав.

З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.

Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.

В обґрунтування загальних підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункти 1, 2 та 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Так, скаржник вказує підставою для касаційного оскарження судового рішення - пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судом апеляційної інстанції не було враховано правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах: від 14 лютого 2022 року у справі №640/17400/20, від 24 червня 2021 року у справі №200/6772/20-а та ухвалах від 18 серпня 2022 року у справі №380/22384/21, від 8 серпня 2022 року у справі №380/22381/21, від 14 червня 2022 року у справі №600/6395/21-а, від 21 грудня 2021 року у справі №320/15070/21, від 16 серпня 2022 року у справі №380/20963/21. Однак, в порушення вимог цього пункту, чітко не вказує, які саме норми права судом апеляційної інстанції були застосовані без урахування таких висновків.

Верховний Суд роз`яснює скаржнику, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати норму права, яку на його думку, застосовано судами попередніх інстанцій всупереч висновкам Верховного Суду.

Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акту, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку.

Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.

Проте, скаржник не зазначив, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування норм права не застосований судом апеляційної інстанції у цій справі, а фактично висловив незгоду із прийнятим рішенням.

Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та/або апеляційної інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Поряд із цим, дослідивши зміст постанови Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі №640/17400/20, встановлено, що за наслідками касаційного перегляду цю справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, тобто остаточного рішення судом касаційної інстанції у наведеній скаржником справі не приймалося.

У справі №200/6772/20-а позивачем оскаржувалась ухвала Першого апеляційного адміністративного суду про закриття апеляційного провадження у зв`язку з тим, що апеляційну скаргу підписано особою, право якої на вчинення таких дій не підтверджено у встановленому законом порядку. Натомість як у цій справі позивачем оскаржується постанова апеляції, яка винесена по суті розгляду справи.

Щодо посилання скаржника на ухвали від 18 серпня 2022 року у справі №380/22384/21, від 8 серпня 2022 року у справі №380/22381/21, від 14 червня 2022 року у справі №600/6395/21-а, від 21 грудня 2021 року у справі №320/15070/21, від 16 серпня 2022 року у справі №380/20963/21, Верховний Суд наголошує, що посилання на правові позиції, викладені в ухвалах Верховного Суду не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки правовий висновок має бути викладений лише у постанові Верховного Суду.

Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Наступною підставою оскарження судового рішення, скаржник зазначає пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, вказуючи на необхідності відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформованого у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі №600/6322/21.

Суд звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарження судових рішень на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення:

- норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу (для пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України).

Обґрунтовуючи наявність підстав для відступу, скаржник посилається на неясність, неузгодженість, необґрунтованість вказаного судового рішення.

Однак, таке обґрунтування підстав касаційного оскарження у розумінні пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України є недостатнім, оскільки в порушення вимог пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржником не зазначено від застосування яких саме норм права необхідно відступити від раніше викладеного висновку Верховного Суду.

Так, відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Верховний Суд звертає увагу скаржника, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).

Тобто, у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи. Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.

У цьому контексті Суд указує, що причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, помилковість, незбалансованість, неузгодженість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Тобто, у разі посилання на цей пункт, скаржник має чітко вказати норму права щодо застосування якої Верховний Суд має відступити від раніше прийнятого висновку саме у подібних правовідносинах.

З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Наступною підставою оскарження судових рішень скаржник зазначає пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме судове рішення оскаржується з підстави, визначеної пунктом 4 частини другої статті 353 КАС України.

В обґрунтування зазначеного, скаржник зазначає, що апеляційну скаргу на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 31 травня 2022 року у справі №440/15855/21 від імені Офісу Генерального прокурора підписав та подав представник Офісу - головний спеціаліст представництва інтересів органів прокуратури першого управління Департаменту представництва інтересів держави в суді Офісу Генерального прокурора Васківнюк С.М., який підписуючи апеляційну скаргу діях в межах повноважень, передбачених інститутом представництва, а не інститутом самопредставництва, а отже, на переконання скаржника, не мав права підписувати апеляційну скаргу. Крім того, скаржник вказує, що судом апеляційної інстанції не було надіслано на адресу позивача або його уповноваженого представника (в тому числі і в застосунок «Е-суд») доданих до апеляційної скарги Офісу Генерального прокурора та апеляційної скарги Полтавської обласної прокуратури матеріалів (додатків).

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або

2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або;

3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;

4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Щодо посилання позивача, що суд встановив обставини, що мають істотне значення на підставі недопустимих доказів, Суд вважає за належне зазначити наступне.

Згідно з приписами частини першої статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Указаним положенням установлено пряму заборону при розгляді та вирішенні адміністративної справи для суду брати до уваги докази з порушенням законної процедури їх одержання (нелегітимні докази, включаючи сфальсифіковані) як під час розгляду клопотання про долучення доказу до справи, так і в межах судового розгляду.

Слід зауважити, що у разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено доказ, який скаржник вважає недопустимим, обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, тобто такими, що одержані з порушенням законної процедури.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 зазначала, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Таким чином, розглядаючи касаційну скаргу у цій справі, Верховний Суд керується висловленою правовою позицією у подібних правовідносинах, а саме у постанові від 10 червня 2022 року у справі № 640/23666/19.

Колегія суддів Верховного Суду у постанові від 10 червня 2022 року у справі № 640/23666/19 зауважила, що після відкриття касаційного провадження Верховний Суд у постанові від 3 листопада 2021 року у справі №160/5580/20 виклав висновок щодо застосування положень статей 55, 59 КАС України у їхньому взаємозв`язку з підпунктом 4.1.2 Положення про Департамент представництва інтересів держави в суді Офісу Генерального прокурора від 27 липня 2020 року № 336.

У пункті 127 указаної постанови Суд дійшов висновку, що приписами Положення №336 передбачено повноваження головного спеціаліста відділу представництва інтересів органів прокуратури здійснювати самопредставництво Офісу Генерального прокурора, в тому числі у спосіб підготовки та подання апеляційних скарг, що включає у себе право підписання таких апеляційних скарг, як складової частини у процесі оскарження судових рішень.

Указаний висновок є релевантним до справи № 440/15855/21, підстави для відступу від наведеного розуміння/тлумачення норм права відсутні.

Отже, касаційна скарга не містить необхідних обґрунтувань, що суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, оскільки, скаржником не зазначено, докази, які б відповідали критеріям недопустимості та на основі яких суд встановив обставини, що мають істотне значення.

Зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, в частині зазначення підстав касаційного оскарження судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій із урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України. Аргументи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, цитування нормативно правових актів, зазначення, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Отже, касаційну скаргу ОСОБА_1 належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2023 року у справі № 440/15855/21.

На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2023 року у справі № 440/15855/21 за позовом ОСОБА_1 до Полтавської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішення і наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - повернути особі, яка її подала.

Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.

………………………….

Н.М. Мартинюк,

Суддя Верховного Суду