Постанова

від 13.04.2023 по справі 826/85/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 826/85/15

адміністративне провадження № К/990/19434/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішень, поновлення на посаді та стягнення коштів, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 травня 2021 року (суддя Кузьменко В.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року (судді: Костюк Л.О., Бужак Н.П., Кузьмишина О.М.),

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У січні 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, у якому просив:

1) скасування наказу відповідача від 01 грудня 2014 року №2723ц;

2) поновлення позивача на посаді старшого прокурора відділу процесуального керівництва та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях про корупційні злочини управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованої злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України;

3) стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 01 грудня 2014 року до моменту фактичного поновлення на публічній службі;

4) зобов`язання відповідача проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади".

2. Зазначаючи про незаконність свого звільнення із займаної посади, позивач обґрунтовував позовні вимоги тим, що оскаржуваний наказ відповідач прийняв всупереч положенням Конституції України, міжнародним договорам, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших норм міжнародного права, практиці Європейського суду з прав людини та чинному законодавству України, з огляду на те, що застосування до позивача положень Закону України "Про очищення влади" не відповідає міжнародним стандартам забезпечення прав людини при здійсненні люстраційних процесів, обмежує право позивача на працю та доступ до державної служби; наказ про звільнення видано в період тимчасової непрацездатності позивача, чим порушено вимоги Кодексу законів про працю України.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2021 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 01 грудня 2014 року №2723ц.

Поновлено ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді рівнозначній тій, яку він обіймав на час звільнення, а саме посаді старшого прокурора відділу процесуального керівництва та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях про корупційні злочини управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованої злочинністю і корупцією Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України з 02 грудня 2014 року.

Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 229 498,22 грн.

Зобов`язано Офіс Генерального прокурора надати до Міністерства юстиції України відомості про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_1 заборон, передбачених частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади".

Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 15 251,24 грн.

В іншій частині адміністративного позову відмовлено.

4. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року змінено рішення суду першої інстанції, викладено абзац третій, четвертий резолютивної частини рішення у такій редакції:

"Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора відділу процесуального керівництва та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях про корупційні злочини управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованої злочинністю і корупцією Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України в Генеральній прокуратурі України починаючи з 02 грудня 2014 року.

Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 2 100 682, 47 грн. (2 178 338, 16 грн. із урахуванням ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2022 року про виправлення описки).

5. Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що під час розгляду справи, відповідач не надав доказів того, що позивач своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи (та/або сприяв їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, тобто у цьому випадку, відповідач не довів дотримання основоположних принципів очищення влади, визначених Законом України "Про очищення влади".

6. З огляду на недоведеність того, що позивач здійснював заходи, спрямовані на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідач не довів правомірність застосування до позивача заборон, передбачених цим законом та звільнення позивача, у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 72 статті 36 Кодексу законів про працю України, у зв`язку із чим, оскаржуваний наказ є протиправним та підлягає скасуванню.

7. Суд апеляційної інстанції вказував на те, що судом першої інстанції ОСОБА_1 поновлено на посаді рівнозначній тій, яку обіймав позивач на момент звільнення, а саме на посаді старшого прокурора відділу процесуального керівництва та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях про корупційні злочини управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованої злочинністю і корупцією Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України, з 02 грудня 2014 року.

8. Застосувавши норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), апеляційний суд зазначав, що орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 та у статті 240-1 КЗпП України. Відтак суд, встановивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі; Генеральна прокуратура України не була ліквідована, тому колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про поновлення позивача на раніше займаній посаді.

9. В частині середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача, суд апеляційної інстанції, із урахуванням вимог Порядку №100, а також того, що пункт 10 указаного Порядку був чинним до 11 грудня 2020 року та того, що середня заробітна плата позивача не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, адже його туди з об`єктивних причин не переводили, дійшов висновку про стягнення із відповідача на користь позивача у середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 2 100 682, 47 грн (2 178 338, 16 грн.):

- з 02 грудня 2014 року по 30 листопада 2015 року: 709, 36 грн х 250 робочих днів = 177 340, 00 грн;

- з 01 грудня 2015 року по 05 вересня 2017 року: 709,36 грн х 441 робочих днів х 1,25 коефіцієнт підвищення = 313 379, 01 грн (391 034, 70 грн.);

- з 06 вересня 2017 року по 11 грудня 2020 року: 709,36 грн х 820 робочих днів х 2,63 коефіцієнт підвищення = 1 529 805, 78 грн;

- з 12 грудня 2020 року по 28 травня 2021 року: 709,36 х 113 робочих днів = 80 157, 68 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї

10. Не погодившись, зокрема, із постановою суду апеляційної інстанції в частині суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, Офіс Генерального прокурора звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, яка постановою Верховного Суду від 30 червня 2022 року залишена без задоволення, а постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року у справі №826/85/15 в оскаржуваній частині залишена без змін.

11. Окрім того, не погодуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, до Верховного Суду із касаційною скаргою звернувся ОСОБА_1 , який, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить Суд:

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року у справі №826/85/15 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаду старшого прокурора відділу процесуального керівництва та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях про корупційні злочини управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованої злочинністю і корупцією Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцію Генеральної прокуратури України в Генеральній прокуратурі України з 02 грудня 2014 року - скасувати і залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.05.2021 у цій частині;

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.05.2021 в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02.12.2014 по 28.05.2021, a також постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2021 у цій же частині - скасувати та прийняти у цій частині нове рішення, яким стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02.12.2014 по 28.05.2021 в розмірі 2 744 150,29 грн. (два мільйони сімсот сорок чотири тисячі сто п`ятдесят гривень двадцять дев`ять копійок).

12. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач, посилаючись на:

- пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначає, що судом апеляційної інстанції ухвалено судове рішення без урахування висновку Верховного Суду, який викладено у постановах Верховного Суду від 20 квітня 2020 року у справі №810/324616, від 29 вересня 2020 року у справі №826/1659/17, від 19 серпня 2020 року у справі №826/1444/15 стосовно арифметичного використання коефіцієнту підвищення посадових окладів, а саме шляхом множення визначеного коефіцієнту на середньоденну заробітну плату до її останнього підвищення, а не на середньоденну заробітну плату на день звільнення з огляду на вимоги порядку застосування пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100;

- пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України (в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні), вказує на те, що суд апеляційної інстанції, застосовуючи правову позицію Верховного Суду, що викладена в постановах від 11 лютого 2021 року у справі №640/21065/18, від 27 квітня 2021 року у справі №826/8332/17, від 31 травня 2021 року у справі №0840/3202/18, дійшов неправильного висновку, що позивач не може бути поновлений на посаді Офісу Генерального прокурора з урахуванням того, що правовідносини у цій справі та справах, висновки які застосував апеляційний суд в оскаржуваному рішенні, не є подібними. Скаржник акцентує увагу на тому, що спір у цій справі виник щодо порушення законодавчо встановленої процедури звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці; в даній справі відсутні обставини, які викладені у справах, на які посилається апеляційний суд, а у питанні звільненні позивача відсутні зміни в організації виробництва і праці, реорганізації або ліквідації роботодавця. Також позивач наголошує, що апеляційний суд, правильно встановивши обставини, неправильно застосував норми матеріального права, посилаючись на частину першу статті 235 КЗпП України;

- пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує на те, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування в часі пункту 10 Порядку №100, враховуючи зміни, які внесені постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1213 (з приводу неможливості скасування вже застосованих коефіцієнтів підвищення), роз`яснення Міністерства економіки України стосовно порядку обчислення середньої заробітної плати у зв`язку з набранням чинності постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1213 «Про внесення змін до постанови Уряду від 08 лютого 1995 року №100 (щодо незастосування коефіцієнту коригування заробітної плати при підвищенні тарифних ставок).

13. На переконання позивача, розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу (з урахуванням коефіцієнтів, визнаних Шостим апеляційним адміністративним судом) мав би виглядати наступним чином:

- з 02 грудня 2014 року по 30 листопада 2015 року: 709, 36 грн. Ч 250 робочих днів = 177 340, 00 грн;

- 3 01 грудня 2015 року по 05 вересня 2017 року: 709,36 грн. Ч 441 робочих днів х 1,25 коефіцієнт підвищення = 391 034,70 грн;

- з 06 вересня 2017 року по 28 травня 2021 року: (709,36 грн. Ч 1,25) х 933 робочих днів Ч 2,63 коефіцієнт підвищення = 2 175 775,59 грн.

14. Таким чином, як вважає позивач, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача (із застосуванням коефіцієнтів, визнаних та погоджених апеляційних судом) мала б становити 2 744 150,29 грн. (177 340,00 грн. + 391 034,70 грн. + 2 175 775,59 грн.).

15. Окрім того, скаржник вважає, що судом апеляційної інстанції не вірно застосовано положення Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100», які набрали законної сили 12.12.2020, оскільки скасування п. 10 Порядку № 100 призводить до неможливості застосувати коефіцієнти підвищення в подальшому, але не може скасовувати вже застосовані коефіцієнти. Відтак, на переконання позивача, коефіцієнт, який був застосований у розмірі 2,63 залишається на сталому рівні після скасування п. 10 Порядку № 100.

16. До Верховного Суду від Офісу Генерального прокурора надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 .

17. Відповідач, зокрема зазначає, що ним судові рішення у цій справі вже були оскаржені в касаційному порядку, в тому числі в частині розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та у постанові від 30 червня 2022 року Верховний Суд дійшов висновків, що «висновки суду апеляційної інстанції про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 грудня 2015 року по 11 грудня 2020 року необхідно обчислювати із врахуванням підвищених тарифних ставок і посадових окладів шляхом коригування на коефіцієнт їх підвищення, є правильним, а тому відсутні підстави для скасування рішення в цій частині».

18. Щодо доводів скаржника про необхідність поновлення позивача на посаді в Офісі Генерального прокурора, відповідач зазначає, що такі вимоги скаржника ґрунтуютсья на неправильному застосуванні норм матеріального права - статті 235 КЗпП України, без урахування норм Закону № 113-ІХ та висновків Верховного Суду.

ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

19. Касаційна скарга ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшла 26 липня 2022 року.

20. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.07.2022 визначено склад колегії суддів: Головуючий суддя - Жук А.В., судді: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.

21. Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2022 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року у справі №826/85/15.

22. Ухвалою Верховного Суду від 12.04.2023 дану справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

23. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Наказом Генерального прокурора України від 01 грудня 2014 року №2723ц, керуючись статтею 15 Закону України "Про прокуратуру" та частиною другою статті 3 Закону України "Про очищення влади", на підставі довідки про результати вивчення особової справи, радника юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади старшого прокурора відділу процесуального керівництва та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях про корупційні злочини управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованої злочинністю і корупцією Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 72 статті 36 Кодексу законів про працю України.

24. Вважаючи наказ про звільнення протиправним, позивач звернувся до суду.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

25. Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

26. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України в чинній редакції).

27. Матеріалами справи підтверджується, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року у цій справі вже була предметом розгляду в суді касаційної інстанції, ініційованого поданням Офісом Генерального прокурора касаційної скарги на вказане судове рішення в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

28. Касаційна скарга Офісу Генерального прокурора була обґрунтована, на думку відповідача, неврахування судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення висновків Верховного Суду щодо застосування пункту 10 Порядку № 100.

29. Як вже було описано вище, Верховний Суд, з підстав, заявлених у касаційній скарзі, оскаржувану постанову залишив без змін, вказавши про правильність нарахування судом апеляційної інстанції суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 2 100 682, 47 грн. (2 178 338, 16 грн.).

30. Як встановлено із даних автоматизованої системи документообігу суду, касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 травня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року у справі №826/85/15, за якою відкрито дане касаційне провадження, надійшла до Суду після ухвалення Верховним Судом постанови за результатом розгляду касаційної скарги Офісу Генерального прокурора.

31. Порядок розгляду касаційної скарги, що надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного розгляду справи врегульовано статтею 357 КАС України, відповідно до частини 1 якої - якщо касаційна скарга надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час касаційного розгляду справи, суд розглядає таку скаргу за правилами, встановленими цією главою.

32. У випадку відкриття касаційного провадження за такою скаргою суд касаційної інстанції може зупинити дію раніше прийнятої ним постанови та рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій, що оскаржуються (частина 2 статті 357 КАС України).

33. Відповідно до частини 3 статті 357 КАС України за результатами розгляду касаційної скарги, зазначеної в частині першій цієї статті, суд приймає постанову відповідно до статті 349 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано раніше прийняту постанову суду касаційної інстанції.

34. Частина 4 вказаної статті 357 КАС України передбачає, що суд касаційної інстанції розглядає скаргу, зазначену в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час касаційного розгляду справи за касаційною скаргою іншої особи.

35. Відтак, перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, із урахуванням вимог статей 341, 357 КАС України, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.

36. Посилаючись на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України, позивач зазначає, що судом апеляційної інстанції ухвалено судове рішення без урахування висновку Верховного Суду, який викладено у постановах Верховного Суду від 20 квітня 2020 року у справі №810/324616, від 29 вересня 2020 року у справі №826/1659/17, від 19 серпня 2020 року у справі №826/1444/15 стосовно арифметичного використання коефіцієнту підвищення посадових окладів, а саме шляхом множення визначеного коефіцієнту на середньоденну заробітну плату до її останнього підвищення, а не на середньоденну заробітну плату на день звільнення з огляду на вимоги порядку застосування пункту 10 Порядку №100.

37. Відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України при винесені рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

38. Середній заробіток працівника, зокрема, визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (Порядок № 100).

39. Згідно з пунктом 1 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати, передбаченої цим Порядком застосовується, у тому числі, у випадку вимушеного прогулу.

40. Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

41. При цьому, згідно з пунктом 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

42. Відповідно до пункту 10 Порядку № 100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

43. Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу необхідно обчислювати із врахуванням підвищених тарифних ставок і посадових окладів шляхом коригування на коефіцієнт їх підвищення.

44. Так, у постанові Верховного Суду від 20 квітня 2020 року у справі №810/324616 суд касаційної інстанції, аналізуючи наведені положення Порядку № 100, вказав, що за змістом пункту 10 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Коефіцієнт підвищення визначається шляхом ділення тарифної ставки (посадового окладу), встановленого працівнику після підвищення, на тарифну ставку (посадовий оклад), що була встановлена до підвищення (п. 93). Коефіцієнт коригування заробітної плати повинен розраховуватися шляхом ділення посадового окладу, встановленого працівникові після підвищення, на посадовий оклад, який був у працівника до підвищення. Проте вказана норма передбачає коригування підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві які нараховані вже після такого підвищення (п. 94).

45. У постанові Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі №826/1659/17 суд касаційної інстанції, аналізуючи положення абзаців сьомого, восьмого пункту 2 у взаємозв`язку з абзацом першим, другим пункту 10 Порядку № 10, зазначав, що у випадку зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадового окладу, обчислення середньої заробітної плати здійснюється виходячи із виплат, передбачених згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів. Тому після змін структури заробітної плати і одночасного підвищення посадового окладу розмір виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню, для цілей визначення середньоденної заробітної плати не застосовуються. Натомість застосовується розмір виплат, установлений працівникові після відповідних змін. Разом з тим, підвищення посадових окладів, що не поєднане зі зміною структури заробітної плати, є підставою для коригування середнього заробітку за час вимушеного прогулу на коефіцієнт підвищення посадових окладів, який визначається шляхом ділення посадового окладу після підвищення на розмір посадового окладу до такого підвищення.

46. У постанові Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі №826/1444/15 суд касаційної інстанції, аналізуючи зміст пункту 10 Порядку № 100, зазначав, що коефіцієнт коригування заробітної плати повинен розраховуватися шляхом ділення посадового окладу, встановленого працівникові після підвищення, на посадовий оклад, який був у працівника до підвищення. Отже, враховуючи вимоги зазначеної правої норми, слід зазначити, що підвищення саме посадового окладу (тарифної ставки) передбачає, відповідно, і коригування заробітної плати. При цьому, розрахунок коефіцієнту коригування заробітної плати, який необхідно множити на суми виплат за період до підвищення, має здійснюватися при кожному підвищенні посадового окладу (пункти 61-63).

47. Повертаючись до оскаржуваної у цій справі постанови, слід зазначити, що висновки суду апеляційної інстанції наведеним судовим рішенням Верховного Суду, на неврахування яких покликається скаржник у касаційній скарзі, не суперечать, позаяк судом було вірно обчислено суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача із застосуванням коефіцієнтів підвищення за кожний період підвищення посадових окладів, як цього вимагають положення порядку № 100 у релевантній редакції.

48. Постанови Верховного Суду, на які посилається позивач, не містять висновків про необхідність подвійного множення коефіцієнтів (за попередній і наступний період), як було наведено позивачем у касаційній скарзі: за період з 06 вересня 2017 року по 28 травня 2021 року ((709,36 грн х 1,25) х 933 робочих днів х 2,63, де 1,25 - коефіцієнт підвищення за період із 01 грудня 2025 року по 05 вересня 2017 року), а лише визначають порядок визначення самого коефіцієнту підвищення.

49. Таким чином, доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими, та висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

50. Окрім того, як на підставу касаційного оскарження позивач зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування в часі пункту 10 Порядку №100, враховуючи зміни, які внесені постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1213 (з приводу неможливості скасування вже застосованих коефіцієнтів підвищення), роз`яснення Міністерства економіки України стосовно порядку обчислення середньої заробітної плати у зв`язку з набранням чинності постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1213 «Про внесення змін до постанови Уряду від 08 лютого 1995 року №100 (щодо незастосування коефіцієнту коригування заробітної плати при підвищенні тарифних ставок).

51. Колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд у постанові від 30 червня 2022 року у цій же справі, за результатом розгляду касаційної скарги Офісу Генерального прокурора, надавав оцінку застосуванню пункту 10 Порядку № 100 в часі:

52. «Верховний Суд вважає помилковими доводи відповідача про відсутність підстав для застосування пункту 10 Порядку №100 при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу після внесених змін Постановою №1213, якою вказаний пункт виключено із Порядку №100 з 12 грудня 2020 року, з огляду на таке.

Пункт 10 Порядку №100 був чинним до 11 грудня 2020 року, а отже вказаний пункт стосовно обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача з урахуванням коефіцієнту підвищення підлягає застосуванню у по дату 11 грудня 2020 року. Підстави для застосування коефіцієнта з 12 грудня 2020 року підвищення відсутні.

Висновки суду апеляційної інстанції про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 грудня 2015 року по 11 грудня 2020 року необхідно обчислювати із врахуванням підвищених тарифних ставок і посадових окладів шляхом коригування на коефіцієнт їх підвищення є правильним, а тому відсутні підстави для скасування рішення в цій частині».

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04 листопада 2021 року у справі №826/6301/15, від 20 січня 2022 року у справі №826/17709/14, від 08 лютого 2022 року у справі № 826/17610/14».

53. Таким чином, обчислюючи суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача, суд апеляційної інстанції вірно застосував пункт 10 Порядку № 100, а тому доводи в цій частині є також необґрунтованими. Окрім того, в силу вимог частини 5 статті 242 та статті 357 КАС України, суд касаційної інстанції обмежений у подальшій їх оцінці.

54. Щодо доводів касаційної скарги про неправильне застосування положень статті 235 КЗпП України та необхідності поновлення позивача на посаді в Офісі Генерального прокурора, колегія суддів зазначає наступне.

55. За приписами частини 1 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

56. Зазначена норма права вказує на те, що суд, встановивши факт звільнення без законної на те підстави, зобов`язаний поновити працівника на раніше займаній посаді.

57. За усталеною судовою практикою, Кодекс законів про працю України не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в ч. 1 ст. 235 та у ст. 240-1 КЗпП України. Відтак суд, встановивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

58. Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на момент звільнення ОСОБА_1 обіймав посаду старшого прокурора відділу процесуального керівництва та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях про корупційні злочини управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованої злочинністю і корупцією Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України в Генеральній прокуратурі.

59. Судом апеляційної інстанції також було встановлено, що Генеральна прокуратура України не була ліквідована.

60. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов вірних висновків про застосування частини 1 статті 235 КЗпП України та поновлення позивача на раніше займаній посаді.

61. Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

62. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

63. Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

64. Враховуючи наведене, перевіривши за матеріалами справи доводи і вимоги касаційної скарги, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження, суд касаційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права при ухваленні судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови, якою в свою чергу змінено рішення суду першої інстанції. А відтак, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані позивачем судові рішення - без змін.

65. Суд вважає, що ним надано відповідь на всі доводи касаційної скарги, які можуть вплинути на правильність розгляду цієї справи.

66. Доводи касаційної скарги висновків рішень судів попередніх інстанцій та Верховного Суду не спростовують.

67. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 357, 359, Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 травня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року у справі №826/85/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

..................................

..................................

..................................

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк,

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду