Рішення

від 29.03.2023 по справі 344/19634/21

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 344/19634/21

Провадження № 2/344/410/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2023 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Бородовського С.О.

за участі секретаря Герлан Н.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Мельник Н.М. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду позовну заяву ОСОБА_1 до Івано-Франківського медичного фахового коледжу Івано-Франківської обласної ради про визнання наказу незаконним, допущення до роботи та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

в позові вказано, що позивачка працює за трудовим договором у відповідача на посаді викладача. 24/11/2021 позивачку було ознайомлено з наказом №114-К про відсторонення від роботи з 25/11/2021 без збереження заробітної плати через відсутність щеплення від COVID-19. Наказ видано на підставі ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04/10/2021 №2153 «Про затвердження переліку професій та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» п. 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09/12/2020 №1236. Оскільки щеплення є рекомендованим, а вакцини перебували на різних стадіях їх розроблення і проходили випробування, постреєстраційні дослідження не проведено, клінічні випробування не завершені і згоди піддослідного немає тому позивачка просила суд визнати незаконним та скасувати наказ від 24/11/2021 та допустити до виконання покладених обов`язків, виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В судовому засіданні позивачка підтримала позов з підстав, що в ньому зазначені.

В судовому засіданні представник відповідача заперечила позов з тих підстав, що підстави і порядок відсторонення працівника передбачені постановою Кабінету Міністрів України та нормативними документами міністерства охорони здоров`я.

В ч. 1 ст. 82 ЦПК України вказано, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Так сторони спору не заперечили обставину роботи позивача у відповідача, обставину відмови позивача надати відповідачу документ про щеплення проти COVID-19 або медичний документ про протипоказання щеплення проти COVID-19 для позивача; не заперечено сторонами відсторонення позивача та допуск до виконання роботи у зв`язку з військовим станом.

В позові вказано, що 24/11/2021 позивачку було ознайомлено з наказом №114-К про відсторонення від роботи з 25/11/2021 без збереження заробітної плати через відсутність щеплення від COVID-19.

Отже позивача попередили у встановленому законодавством порядку про відсторонення у разі не виконання її обов`язку з надання доказу щеплення проти COVID-19, або документу про протипоказання до такого щеплення.

Наказ видано на підставі ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04/10/2021 №2153 «Про затвердження переліку професій та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» п. 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09/12/2020 №1236.

Відповідно до наказу міністерства охорони здоров`я «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

В п. 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09/12/2020 №1236. Вказано керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від до 14 грудня 2022 року в справі № 130/3548/21 вказано, що медична допомога - діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику та лікування у зв`язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв`язку з вагітністю та пологами (абзац п`ятий частини першої статті 3 Закону України № 2801-XII «Основи законодавства України про охорону здоров`я». За змістом пункту «б» частини першої статті 10 Закону № 2801-XII громадяни зобов`язані у передбачених законодавством випадках робити щеплення. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України (друге речення частини другої статті 30 цього Закону). Медичне втручання (застосування методів діагностики, профілактики або лікування, пов`язаних із впливом на організм людини) допускається лише в тому разі, коли воно не може завдати шкоди здоров`ю пацієнта. Медичне втручання, пов`язане з ризиком для здоров`я пацієнта, допускається як виняток в умовах гострої потреби, коли можлива шкода від застосування методів діагностики, профілактики або лікування є меншою, ніж та, що очікується в разі відмови від втручання, а усунення небезпеки для здоров`я пацієнта іншими методами неможливе (частини перша та друга статті 42 Закону № 2801-XII). Статтею 284 ЦК України передбачено, що надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться за її згодою. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування. Статтею 43 Закону № 2801-XII визначено, що для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна згода інформованого відповідно до статті 39 цих Основ пацієнта. Частиною шостою статті 12 Закону № 1645-ІІІ також передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків. Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення. Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими.

Так позивач особисто в судовому засіданні надала перед судом пояснення про те, що вона відмовилась від щеплення проти COVID-19 і не надала відповідачу документ про протипоказання.

Позивачка працює на посаді педагогічного працівника в навчальному закладі особисто контактує зі значною частиною студентів, педагогічних працівників, працівників на організаційних та технічних посадах, відвідувачами навчального закладу.

Таким чином в даному спорі працівник належить до категорії осіб зі значними соціальними контактами.

Відповідно п. 12.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 130/3548/21 чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови.

Таким чином Великою Палатою Верховного Суду здійснено висновок про те, що за змістом законодавства позивачу не надано право на позов про виплату йому середнього заробітку за відсторонення від роботи зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19.

Отже у відповідній частині позов позбавлений будь-яких правових підстав.

Відповідно п. 12.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 130/3548/21У зв`язку із цим у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати.

Таким чином до обов`язку позивача належало доведення перед судом факту порушення відповідачем умов колективного договору та безпосередньо укладеного з позивачем трудового договору.

Однак позивачем не виконано обов`язку доведення перед судом факту порушення відповідачем умов колективного договору та безпосередньо укладеного з позивачем трудового договору.

За поясненням позивача її допущено до виконання трудових обов`язків, а тому відсутні правові підстави для повторного допущення позивача до виконання трудових обов`язків.

Крім цього в прохальній частині позову позивачем не вказано на звернення до суду прохання про зобов`язання на підставі судового рішення відповідача допустити позивача до роботи.

При цьому до компетенції суду не належить допуск позивача до роботи, що вказано позивачем в прохальній частині позову.

Зазначене є самостійною правовою підставою для відмови в позові.

Так само в позові відсутній будь-який розрахунок середнього заробітку за спірний період часу, в прохальній частині позовної заяви позивачем не вказано яку саме суму грошових коштів він просив суд стягнути з відповідача. Однак до компетенції і обов`язків суду не належить виконання обов`язків позивача щодо розрахунку суми претензії позивача до відповідача та зазначення її в прохальній частині позову.

Безпосередньо до обов`язку позивача за змістом ЦПК України належить розміщення саме в позовній заяві повного розрахунку суми претензій позивача до відповідача та зазначення в прохальній частині позову розміру вимоги про стягнення визначеної позивачем на підставі його розрахунку суми грошових коштів, які підлягатимуть стягненню на підставі виконавчого документу.

В ч. 1 ст. 12 ЦПК України проголошено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

В ч. 3 ст. 12 ЦПК України вказано, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже обов`язок надання суду доказів на спростування позову процесуальним законом покладено безпосередньо на відповідача.

В ч. 2 ст. 13 ЦПК України вказано, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В ч. 5 ст. 81 ЦПК України вказано, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

В ч. 7 ст. 81 ЦПК України вказано, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Отже суд не збирає доказів на обґрунтування правових позицій сторін. Вказаний обов`язок покладено безпосередньо на сторін. Правові наслідки невиконання зазначеного обов`язку або його неналежного виконання покладено безпосередньо на відповідну сторону спору.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і арґументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надала можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Відповідно до зазначеного суд,-

УХВАЛИВ:

в позові ОСОБА_1 до Івано-Франківського медичного фахового коледжу Івано-Франківської обласної ради про визнання незаконним та скасування наказу та допустити до виконання покладених на неї трудових обов`язків, виплатити працівникові середній заробіток за час вимушеного прогулу, відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до апеляційного суду, з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Бородовський С.О.