Постанова

від 13.06.2023 по справі 344/19634/21

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/19634/21

Провадження № 22-ц/4808/704/23

Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О.

Суддя-доповідач Василишин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2023 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Василишин Л.В.

суддів: Максюти І.О., Фединяка В.Д.,

секретаря Возняк В.Д.

за участю апелянтки ОСОБА_1 , представника відповідача Мельник Н.М. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 березня 2023 року, ухвалене у складі судді Бородовського С.О. у м. Івано-Франківську, у справі за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківського медичного фахового коледжу Івано-Франківської обласної ради про визнання наказу незаконним, допущення до роботи та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 рокуОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Івано-Франківського медичного фахового коледжу Івано-Франківської обласної ради про визнання наказу незаконним, допущення до роботи та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що працює викладачем математики у Івано-Франківському медичному фаховому коледжі Івано-Франківської обласної ради. З 22 листопада по 24 листопада 2021 року перебувала у щорічній відпустці. Наказом директора коледжу від 24 листопада 2021 року її відсторонено від роботи з 25 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Вказаний наказ вважає незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки відсторонення особи від роботи з причини відсутності вакцинації від гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 за відсутності на території України відповідного лікарського засобу, який може застосовуватися в медичній практиці, відсутності обов`язкового щеплення проти такої інфекції і без подання відповідних службових осіб державної санітарної-епідеміологічної служби не має правових підстав, а така особа піддається дискримінації за ознаками стану її здоров`я.

Враховуючи викладене, позивачка просила визнати незаконним та скасувати наказ Івано-Франківського медичного фахового коледжу Івано-Франківської обласної ради від 24 листопада 2021 року № 114-К про відсторонення від роботи, допустити до виконання покладених на неї трудових обов`язків та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області рішенням від 29 березня 2023 рокуу задоволенні позову ОСОБА_1 до Івано-Франківського медичного фахового коледжу Івано-Франківської обласної ради про визнання наказу незаконним, допущення до роботи та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовив.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачка працювала в закладі освіти на посаді викладача, мала багато соціальних контактів та належала до числа працівників, які підлягали обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. З необхідністю обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 та необхідністю надання керівнику закладу освіти документів на підтвердження проведення вакцинації проти COVID-19 або надання висновку лікаря щодо наявності протипоказань для проведення такого щеплення, була належним чином поінформована. Однак доказів щодо проведення вакцинації не надала, як і не надала доказів, які би свідчили про абсолютні протипоказання до щеплення, у зв`язку з чим правомірно була відсторонена відповідачем від роботи без збереження заробітної плати.

В частині вирішення решти позовних вимог суд першої інстанції зазначив, що до компетенції суду не належить допуск позивачки до роботи, крім того, до компетенції і обов`язків суду не належить також виконання обов`язків позивачки щодо розрахунку суми середнього заробітку за спірний період, що є самостійною правовою підставою для відмови в позові.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги

Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на його незаконність та необґрунтованість.

Апелянтка вказує на те, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції не врахував, що наказ про її відсторонення від роботи не містить жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема, об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, неможливість встановлення їй дистанційної/надомної форми організації праці. Крім того, суд не встановив жодних фактів, які би підтверджували нагальність потреби у відстороненні, а тому таке відсторонення, на думку апелянтки, не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення, для досягнення якої держава і передбачила можливість відсторонення не вакцинованого працівника.

Також апелянтка зазначає про те, що оскільки відсторонення її від роботи незаконне, задоволенню підлягає і її вимога про стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 44087,12 грн без урахування податків і обов`язкових платежів.

В частині вимоги про допущення її роботи, апелянтка звертає увагу суду на те, що 01 березня 2022 року вона була допущена до роботи, а тому провадження в частині цієї вимоги необхідно закрити на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України, у зв`язку з відсутністю спору.

Із урахуванням викладеного, просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги в частині визнання наказу про відсторонення незаконним та стягнення середньомісячного заробітку за вимушений прогул задоволити, а в частині позовної вимог про допущення її роботи закрити провадження у справі.

Позиція інших учасників справи

Директор Івано-Франківського медичного фахового коледжу Івано-Франківської обласної ради подав відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи скарги заперечив.

Зазначив, що відсторонення ОСОБА_1 від ведення освітнього процесу в коледжі здійснювалося на підставі неухильного дотримання чинних нормативно-правових документів. При цьому запровадження дистанційної форми навчання в коледжі жодним чином не впливає на правомірність такого відсторонення, оскільки позивачка, працюючи на посаді викладача, повинна була з`являтися у заклад освіти для заповнення навчальної документації та здійснення інших організаційних заходів. Крім того, наказом від 26 листопада 2021 року № 94 на підставі рекомендацій центральних органів влади було відновлено змішане (чергування дистанційного і очного) навчання в коледжі для студентів усіх курсів і спеціалізацій, що свідчить про неможливість роботодавця запропонувати позивачці виконувати роботу дистанційно.

Просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заяви (клопотання) учасників справи

У судовому засіданні апелянтка ОСОБА_1 вимоги скарги підтримала, просила таку задоволити.

Представник відповідача - Мельник Н.М. заперечила щодо задоволення апеляційної скарги, просила оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 працевлаштована в Комунальному закладі фахової передвищої освіти «Івано-Франківський медичний фаховий коледж» Івано-Франківської обласної ради на посаді викладача.

Наказом директора Комунального закладу фахової передвищої освіти «Івано-Франківський медичний фаховий коледж» Івано-Франківської обласної ради від 11 жовтня 2021 року № 87, зобов`язано всім працівникам коледжу до 07 листопада 2021 року, в обов`язковому порядку, здійснити профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19 та подати у відділ кадрів документи, які підтверджують проведення профілактичного щеплення або довідку від сімейного лікаря про наявність протипоказань до профілактичних щеплень. Попереджено, що в разі неподачі підтверджуючих документів, працівник буде недопущений до роботи.

Відповідно до наказу в.о. директора коледжу від 27 жовтня 2021 року № 90 освітній процес у коледжі з 28 жовтня 2021 року вирішено здійснювати за дистанційною формою для студентів всіх курсів і спеціалізацій.

ОСОБА_1 у період з 05 листопада до 12 листопада 2021 року перебувала на листку непрацездатності, а з 15 листопада до 19 листопада 2021 року та з 22 листопада до 24 листопада 2021 року - у щорічній відпустці.

Наказом директора коледжу від 24 листопада 2021 року № 114-К ОСОБА_1 , викладачку, відсторонено від роботи з 25 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти СОVID-19 без збереження заробітної плати.

Згідно із наказом директора коледжу від 26 листопада 2021 року № 94 освітній процес у коледжі з 29 листопада 2021 року наказано здійснювати за змішаною формою навчання для студентів всіх курсів і спеціалізацій. Допущено до проведення очних занять у коледжі викладачів, які подали у відділ кадрів документи, що підтверджують отримання повного курсу вакцинації, зелені сертифікати.

На підставі наказу директора коледжу від 01 березня 2022 року № 26-К ОСОБА_1 ,, викладачку, яка була відсторонена від роботи у зв`язку із ухиленням від обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом, допущено до роботи з 01 березня 2022 року.

Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини першої статті 46 КЗпПУкраїни відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Термін «законодавство» досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV «Перехідні положення»). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

У рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що «обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України» (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 ЦК України якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі - Закон № 2801-XII) громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон № 1645-ІІІ) визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Наказом МОЗ від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, зокрема на період воєнного стану:

- фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19;

- фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;

- закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану;

- пункт 41-6 постанови № 1236 було доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».

Указане вище свідчить про те, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19. Відповідачем застосовано до позивачки відсторонення від роботи до набрання чинності вказаними нормативно-правовими актами.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (далі - Закон № 4004-XII) та в Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом МОЗ України № 66 від 14 квітня 1995 року (далі - Інструкція № 66).

Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону № 4004-XII).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

За таких обставин, відмова або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 є підставою для відсторонення від роботи працівників, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням відповідно до наказу МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153. Як виняток, не вакцинований працівник може бути допущений до роботи, якщо надасть роботодавцю медичний висновок про наявність абсолютних протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

При цьому саме працівник має надати роботодавцю документи, які підтверджуватимуть проходження повного курсу вакцинації проти COVID-19 або першого етапу вакцинації (одна доза), або надати медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

У справі, яка переглядається, встановлено, що позивачка працювала в закладі передвищої освіти на посаді викладача та належала до числа працівників, які підлягали обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. З необхідністю обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 та необхідністю надання керівнику закладу освіти до 07 листопада 2021 року документу, який підтверджує проведення вакцинації проти COVID-19 або надання висновку лікаря щодо наявності протипоказань для проведення такого щеплення, була належним чином поінформована. Однак доказів щодо проведення вакцинації не надала, як і не надала доказів, які би свідчили про абсолютні протипоказання до щеплення, у зв`язку з чим була відсторонена відповідачем від роботи з 25 листопада 2021 року без збереження заробітної плати. При цьому позивачка, як встановлено з матеріалів справи, у період з 05 листопада до 12 листопада 2021 року перебувала на листку непрацездатності, а з 15 листопада до 19 листопада 2021 року та з 22 листопада до 24 листопада 2021 року - у щорічній відпустці.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зауважила, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції, встановивши, що посада ОСОБА_1 підпадає під перелік професій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, проте на час видання оспорюваного наказу остання не надала документ, який би підтверджував наявність профілактичного щеплення від СОVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень, дійшов обґрунтованого висновку про те, що керівник закладу передвищої освіти, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки всіх працівників закладу, діяв у межах своїх повноважень і відповідно до вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153, статті 46 КЗпП України, тобто правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення позивачки від роботи без збереження заробітної плати до усунення причин, що зумовили відсторонення. За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення вимоги про визнання оспорюваного наказу незаконним.

Посилання позивачки у апеляційній скарзі на незаконність відсторонення з огляду на те, що у закладі освіти була запроваджена дистанційна форма навчання, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки робота викладача складається не тільки з проведення занять дистанційно, а із роботою, яка пов`язана з перебуванням у приміщенні коледжу, зокрема, щодо заповнення навчальної документації та здійснення інших організаційних заходів. Тобто, дії відповідача щодо відсторонення позивачки навіть під час дистанційної форми навчання є обґрунтованими та законними.

Схожого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19 квітня 2023 року у справі № 452/4325/21.

Крім того, як пояснила представник відповідача, форма викладання на курсах (1-3 курси), де викладала математику апелянтка, в подальшому була змішана, що передбачало особисту участь на занятті і це апелянтка не заперечувала.

Щодо доводів апеляційної скарги про добровільність вакцинації колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. Відмова від вакцинації є правом громадянина, але, як будь-яке право, в деяких ситуаціях це право може бути обмежено. Обмеження прав може відбуватися в інтересах держави і суспільства і обумовлено насамперед необхідністю поваги таких же прав і свобод інших людей, а також необхідністю нормального функціонування суспільства і держави. Враховуючи, що дії роботодавця щодо відсторонення, у зв`язку з відмовою від проходження вакцинації, були спрямовані на досягнення загального блага у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України, зокрема з метою забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, втручання у вигляді обов`язковості щеплення має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та цілком необхідним у демократичному суспільстві. Тобто держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізувала тим самим свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу.

Разом з тим, суд першої інстанції не врахував, що позовні вимоги про допуск позивачки до роботи та виплату їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними, тому в їх задоволенні необхідно було відмовити саме з цієї підстави. Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні цих вимог, проте помилився щодо мотивів такої відмови.

Схожі висновки щодо того, що згадувані вимоги є похідними від вимоги про скасування наказу, оскільки їх вирішення безпосередньо залежить від вирішення питання про законність прийнятого Івано-Франківським медичним фаховим коледжем Івано-Франківської обласної ради наказу про відсторонення, викладено у постановах Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі № 130/3509/21, від 01 березня 2023 року у справі № 697/2349/21.

Частиною четвертою статті 376 ЦПК України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Враховуючи викладене, апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задоволити частково, а оскаржуване рішення суду у частині позовних вимог про допуск позивачки до роботи та виплату їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінити, виклавши мотивувальну частину рішення у редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Керуючись статтями 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 березня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Івано-Франківського медичного фахового коледжу Івано-Франківської обласної ради про допущення до роботи та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 16 червня 2023 року.

Суддя-доповідач Л.В. Василишин

Судді: В.Д. Фединяк

І.О. Максюта