Постанова

від 27.03.2023 по справі 910/17469/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" березня 2023 р. Справа№ 910/17469/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Євсікова О.О.

Демидової А.М.

за участю секретаря судового засідання: Заборовської А.О.,

за участю представників:

від позивача: Бєляєва О.О.

від відповідача: не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр управління промисловістю»

на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2022, повний текст складено 29.08.2022

у справі №910/17469/21 (Шкурдова Л.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово інвестиційна компанія «Трідент»

до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр управління промисловістю»

про стягнення 850 482,45 грн

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгово інвестиційна компанія «Трідент» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр управління промисловістю» про стягнення 850 482,45 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем договірних зобов`язань за договором поставки від 01.02.2018 №ЦУП-02/0003/18 в частині повернення коштів за недопоставлений товар в загальній сумі 729 396,44 грн. Крім того, у зв`язку з порушення договірного зобов`язання на вказану суму боргу позивачем нараховано 95 094,54 грн неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, 13 189,60 грн інфляційних втрат та 12 801,87 грн 3% річних за період з 16.11.2019 по 16.06.2020.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.08.2022 у справі № 910/17469/21 позов задоволено частково, стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр управління промисловістю» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово інвестиційна компанія «Трідент» 729 396,44 грн 44 - заборгованість, 10 940,95 грн - витрати зі сплати судового збору. В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд виходив з того, що оскільки матеріалами справи підтверджується факт недопоставки товару на загальну суму сплаченого позивачем авансу та відсутності доказів повернення відповідачем такої передплати, то позовні вимоги про стягнення 729 396,44 грн 44 - заборгованість є обґрунтованими.

При цьому, у зв`язку з тим, що положеннями договору передбачено повернення передплати за вимогою покупця, з якою він звернувся в червні 2021 року, підстави для нарахування і стягнення штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних за заявлений в позові період (з 16.11.2019 по 16.06.2020) - відсутні. До того ж, як встановлено судом першої інстанції, Договором не передбачено такий вид штрафних санкцій як неустойка за прострочення постачальником повернення покупцю грошових коштів.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині задоволення позову та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального закону, при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а викладені в ньому висновки не відповідають обставинам справи.

Так, апелянт стверджує, що:

- Суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання відповідача 09.08.2022 про відкладення розгляду справи у зв`язку із обставинами непереборної сили - введення воєнного стану, та необхідністю додаткового часу для зібрання первинної бухгалтерської документації та подання доказів;

- оскільки відповідач був позбавлений можливості подати до суду першої інстанції докази виконання відповідачем зобов`язань з поставки на більшу суму ніж зазначає позивач у своєму позові, то просить прийняти до розгляду в суді апеляційної інстанції нові докази - видаткові накладні №Лд-411/Лд-0001252 від 30.10.2018 на суму 549 000,00грн, №Лд-0000951 від 13.08.2018 на суму 67 865,22 грн, № Лд-0001330 від 29.11.2018 на суму 584 758,20 грн, № Лд-146 від 14.11.2019 на суму 44 368,20 грн;

- заборгованість відповідача з повернення передплати за товар, що не був поставлений позивачу, становить 73 400,36 грн.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Від позивача надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр управління промисловістю» Акціонерного товариства «Українська залізниця» в повному обсязі, а оскаржуване рішення - залишити без змін.

Заперечуючи проти доводів апелянта, позивач зазначає що:

- судом правомірно було відмовлено в задоволенні клопотання про відкладення, оскільки ухвалою від 04.11.2021 року відкрито провадження у справі № 910/17469/21, а ухвалою від 21.06.2022 року продовжено розгляд справи по суті. Тобто у відповідача було достатньо часу для збирання первинної документації (доказів) та подання їх до суду в підтвердження свої заперечень проти задоволення позову;

- долучені до апеляційної скарги видаткові накладні належним чином не оформлені, оскільки не містять ані підпису уповноваженої особи позивача, ані печатки юридичної особи про отримання Товару на суму, що вказує Відповідач. Забірні відомості, журнал-ордер розрахунків, акт звірки взаєморозрахунків підписаний стороною Відповідача.

- усі надані в апеляційній інстанції докази не встановлюють та не підтверджують реальні показники дебіторсько-кредиторської заборгованості, тобто не підтверджує факт господарської операції.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.09.2022 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Євсіков О.О., Владимиренко С.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2022 постановлено витребувати у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/17469/21 та невідкладно надіслати їх до Північного апеляційного господарського суду. Вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, відкладено до надходження матеріалів справи № 910/17469/21.

Після надходження матеріалів справи, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2022 апеляційну скаргу у справі №910/17469/21 залишено без руху на підставі ст.ст. 174, 260 ГПК України, оскільки скаржником не порушено питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Роз`яснено скаржнику, що протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали останній має право усунути недоліки зазначені у її мотивувальній частині, надавши суду відповідні докази.

Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2023 поновлено Акціонерному товариству «Українська залізниця» в особі філії «Центр управління промисловістю» пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2022 у справі №910/17469/21; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача на вказане рішення. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 20.03.2023. Явку сторін визнано не обов`язковою. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 13.03.2023. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 13.03.2023.

В судовому засіданні 20.03.2023 оголошено перерву до 27.03.2023.

Розгляд клопотань

Відповідачем в апеляційній скарзі заявлено клопотання про прийняття до розгляду нових доказів, що не були предметом дослідження в суді першої інстанції. На його обґрунтування сторона вказує на відсутність в неї можливості представити вказані докази в суді першої інстанції у зв`язку з тим, що йому було відмовив в задоволенні клопотання про відкладення та наявністю обставин непереборної сили (воєнний стан).

Протокольною ухвалою від 27.03.2023 колегія суддів, на підставі ч. 3 ст. 269 ГПК України, відмовила в його задоволенні, оскільки апелянтом не надано доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Явка представників сторін

В судове засідання 22.02.2023 представник відповідача не з`явився, про час та місце судового засідання повідомлений під розписку в судовому засіданні 20.03.2023.

За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції з метою дотримання прав сторін на судовий розгляд справи упродовж розумного строку, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи те, що явка представників сторін обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача, який належним чином повідомлений про судовий розгляд справи в апеляційному порядку.

Представник позивача в судовому засіданні 27.03.2023 заперечив проти доводів апелянта з підстав, викладених у відзиві та просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення присутнього представника позивача, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

01.02.2018 між Філією «Центр управління промисловістю» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгово інвестиційна компанія «Трідент» (покупець) укладено договір поставки №ЦУП-02/0003/18 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов`язується поставити та передати у власність, а покупець - прийняти і оплатити продукцію, найменування кількість та ціни якої вказуються в специфікації, що є невід`ємною частиною Договору.

Пунктом 6.1 Договору визначено, що оплата продукції, яка поставляється за Договором, проводиться покупцем на умовах 100% попередньої оплати на підставі рахунку-фактури, виставленого постачальником, шляхом прямого банківського переказу на поточний рахунок постачальника, зазначений у Договорі та або/або в рахунку-фактурі.

Згідно з п. 6.6 Договору в разі недовантаження продукції постачальником відносно отриманих грошових коштів від покупця постачальник зобов`язаний повернути надлишок грошових коштів покупцю на його письмову вимогу протягом 3 (трьох) банківських днів з дати підпису відповідного акту звірки взаєморозрахунків або зараховувати їх в рахунок поставок продукції у наступному періоді.

У відповідності до п. 11.1 Договору строк дії правочину до 31.12.2018. Докази продовження вказаного строку в матеріалах справи відсутні, однак сторонами не заперечується обставини вчинення дій з проведення передплати та часткової поставки товару саме на виконання умов цього правочину та, відповідно, пролонгацію договірних правовідносин.

Сторонами було підписано додаткові угоди та специфікації до Договору, а саме: додаткова угода №3 від 10.04.2018, специфікація №4 від 10.04.2018; додаткова угода №4 від 04.06.2018, специфікація №5 від 04.06.2018; додаткова угода №5 від 09.07.2018, специфікація №6 від 09.07.2018.

На виконання умов Договору позивач сплатив відповідачу за період з 17.05.2018 до 08.11.2019 грошові кошти в загальній сумі 8 900 486,22 грн, що підтверджується довідкою АТ «ОТП Банк» від 22.09.2021 №007/01-3/406.

Як стверджує позивач, за період з 24.05.2018 до 15.11.2019 відповідачем здійснено поставку продукції на загальну суму 8 171 089,78 грн, на обґрунтування чого надано видаткові накладні.

З листом від 25.06.2019 №25/06 ТОВ «Торгово інвестиційна компанія «Трідент» звернулося до відповідача, в якому просило надіслати оформлені видаткові накладні згідно з реєстром первинної документації за період з 16.08.2018 до 24.04.2019.

У відповідь на вказаний лист відповідач повідомив (лист від 25.07.2019 року вих.№ЦУП-8/3999), що у зв`язку з відсутністю безпосередніх виконавців договору, необхідністю перевірки даного реєстру первинної документації, перевірки фактичного здійснення господарських операцій, вибірки відповідних видаткових накладних філії ЦУП, необхідний додатковий термін для опрацювання зазначених питань, необхідні документи будуть надіслані на поштову адресу ТОВ «ТІК «Трідент».

Листом від 29.07.2019 вих. №29/07 позивач повторно звернувся до відповідача з вимогою надати належним чином оформлені оригінали первинної документації.

14.06.2021 позивачем було направлено на адресу відповідача вимогу від 14.06.2021 вих. № 14/06 щодо повернення грошових коштів у сумі 729 396,44 грн згідно умов п. 6.6 Договору. Вказану вимогу відповідач отримав 17.06.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0318200023064.

Оскільки вказана вимога не була задоволена відповідачем, ТОВ «Торгово інвестиційна компанія «Трідент» пред`явлено позов у даній справі про стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр управління промисловістю» 850 482,45 грн, з яких 729 396,44 грн заборгованості з авансованої оплати за недопоставлений товар, 95 094,54 грн неустойки у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, 13 189,60 грн інфляційних втрат та 12 801,87 грн 3% річних, нарахованих за період з 16.11.2019 по 16.06.2020.

Отже, спір між сторонами виник у зв`язку з невиконанням зобов`язань за договором №ЦУП-02/0003/18 від 01.02.2018 в частині недопоставки оплаченого покупцем товару.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За приписами ст. 11 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Тлумачення наведених норм свідчить, що договір поставки товару за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Згідно ч. 1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, позивачем на виконання умов договору здійснено передню оплату товару на загальну суму 8 900 486,22 грн, що підтверджується довідкою АТ «ОТП Банк» від 22.09.2021 №007/01-3/406. Наведені обставини сторонами не заперечуються.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Верховний Суд у постанові від 10.12.2020 у справі №910/14900/19 зазначив, що за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відображають реальні господарські операції та відповідають вимогам закону, зокрема ст. 9 Закону "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

З урахуванням наведеного, колегія вважає, що видаткові накладні, оформлені у відповідності до вимог названого Закону, є первинними бухгалтерськими документами, адже відображають основні облікові дані про товар, що передається, відправляється, транспортується. Відтак, є належними та допустимими доказами в розумінні приписів ст. ст. 76, 77 ГПК України в підтвердження обставин належного виконання відповідачем договірних зобов`язань.

Так, згідно наявних в матеріалах справи доказів, відповідачем здійснено поставку продукції на загальну суму 8 171 089,78 грн, що підтверджується видатковими накладними за період з 24.05.2018 до 15.11.2019. Вказані видаткові накладні підписані уповноваженими представниками постачальника і покупця, а також скріплені печатками цих юридичних осіб. При цьому, жодна із сторін не заперечує обставин їх складання саме на виконання умов договору №ЦУП-02/0003/18 від 01.02.2018.

Докази поставки товару на суму 729 396,44 грн (8 900 486,22 грн/попередня оплата - 8 171 089,78 грн/сума поставленого товару) в суді першої інстанції сторонами не надані.

Зважаючи на те, що умовами договору передбачено передання товару в місці його знаходження, а також у зв`язку з відсутністю в матеріалах справи повідомлення постачальника про готовність його до відвантаження, що підлягає наданню покупцю в порядку ч. 1 ст. 664 ЦК України, колегія суддів вважає, що товар на означену суму є таким, що не був поставлений відповідачем.

Статтею 669 ЦК України визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється в договорі купівлі-продажу в відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Відповідно до частини першої статті 670 ЦК України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Згідно з п. 6.6 Договору в разі недовантаження продукції постачальником відносно отриманих грошових коштів від покупця постачальник зобов`язаний повернути надлишок грошових коштів покупцю на його письмову вимогу протягом 3 (трьох) банківських днів з дати підпису відповідного акту звірки взаєморозрахунків або зараховувати їх в рахунок поставок продукції у наступному періоді.

Згідно узгоджених між сторонами умов договору (п. 6.6 Договору) позивачем надіслано відповідачу вимогу від 14.06.2021 вих. № 14/06 про повернення грошових коштів за непоставлений товар у сумі 729 396,44 грн, яка була отримана останнім 17.06.2021, але залишена без задоволення.

Таким чином, сторони на власний розсуд в порядку приписів ст. 628 ЦК України узгодили виникнення у покупця права на повернення за його вимогою попередньої оплати у випадку недопоставки товару, що узгоджується з положеннями ч. 1 ст. 670 ЦК України.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. ч. 1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст. 74 ГПК України.

За загальним правилом, обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Також слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 та аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Оскільки відповідач за допомогою належних та допустимих доказів в порядку ст. 74 ГПК України не довів факт отримання позивачем товару на всю внесену ним суму передплати та, відповідно, належне виконання апелянтом зобов`язань з поставки товару в кількості, визначеній умовами договору, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд у даному випадку дійшов неспростованого в апеляційній скарзі висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову та стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр управління промисловістю» 729 396,44 грн заборгованості з повернення передплати.

Разом з цим, апеляційна інстанція відхиляє безпідставні доводи апелянта про необґрунтовану відмову суду в задоволенні його клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки саме по собі посилання сторони на запровадження воєнного стану без належного доказового обґрунтування неможливості вчинення юридичною особою процесуальних дій з посиланням на обставини, що об`єктивно перешкоджали їх здійсненню, не може бути безумовною підставою для задоволення будь-якого клопотання учасника справи.

Заявляючи вищенаведене клопотання, відповідачем жодними належними і допустимими доказами не підтверджено обставин тимчасової непрацездатності товариства (документи щодо підтвердження факту переведення товариства в дистанційний режим роботи або накази про простій, тощо) та, відповідно, неможливості вчасного подання доказів, як однієї із підстав для відкладення розгляду справи.

Серед іншого, колегія суддів звертає увагу на те, що у відповідності до частин першої - п`ятої статті 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Частиною 8 статті 80 ГПК України також передбачено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Отже, усі докази, які можуть спростовувати заявлені позовні вимоги, мають бути подані відповідачем одночасно з відзивом на позовну заяву, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена відповідачем до суду та належним чином обґрунтована.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2021 відкрито провадження у справі №910/17469/21 за правилами спрощеного позовного провадження, постановлено здійснювати розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідачем подано до суду пояснення, в яких він заперечив проти позовних вимог, посилаючись на те, що позивачем не надано актів звірки взаєморозрахунків за період з 01.05.2018 по 27.10.2021, підписаних сторонами щомісячно, а також доказів на підтвердження недовантаження відповідачем продукції. Поданий позивачем аудиторський звіт незалежної аудиторської фірми ТОВ «Решерш Фінансьє», на думку відповідача, не є належним доказом на підтвердження факту недовантаження продукції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2022 на підставі ч.11 ст.176 ГПК України позовну заяву залишено без руху, надано час на усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду обґрунтованого детального розрахунку суми основного боргу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.06.2022 задоволено клопотання позивача про поновлення процесуального строку для подання заяви про усунення недоліків позовної заяви, продовжено розгляд справи №910/17469/21.

Відповідачем подано до суду письмові пояснення, в яких останній вказав на необґрунтованість наданого позивачем розрахунку основного боргу, зазначивши, що в таблиці взаєморозрахунків відсутній підпис уповноважених осіб філії «Центр управління промисловістю» Акціонерного товариства «Українська залізниця».

Таким чином, до запровадження воєнного стану у відповідача було майже три місяці для збирання доказів, необхідних для спростування пред`явлених до нього позовних вимог. Однак, він не скористався наданим йому законом правом і, двічі звертаючись до суду із заявами по суті спору, не подав ані доказів, на залучені яких наполягає в апеляційній скарзі, ані повідомлення суду про неможливість їх подання у встановлений строк з об`єктивних причин.

В контексті наведеного колегія зауважує, що згідно приписів ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризики настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Тоді як, в силу ч. 1 ст. 14 ГПК України, збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

За змістом статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Європейський суд з прав людини наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. рішення Суду у справі "Шульга проти України", no. 16652/04, від 02.12.2010) і запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі є завданням саме державних органів (див. рішення Суду у справі "Мусієнко проти України", no. 26976/06, від 20.01.2011).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що залишаючи без задоволення клопотання про відкладення місцевим господарським судом не було допущено порушення прав відповідача на доступ до суду, адже він був належним чином обізнаним про судовий розгляд справи та суть пред`явлених позовних вимог, а подані ним письмові пояснення по суті спору прийняті та враховані судом під час вирішення спору. Порушень прав відповідача на реалізацію його процесуальних прав та, відповідно, забезпечення принципу змагальності судовою колегією також не встановлено.

Разом з цим, відсутність будь-якого документального обґрунтування неможливості подання відповідачем доказів у встановлений законом строк виключає дотримання судом основних завдань господарського судочинства, зокрема, щодо розумності строків розгляду справи.

Ненадання відповідачем суду першої інстанції усіх необхідних доказів в спростування позовних вимог не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення згідно приписів ст. 277 ГПК України, на чому наполягає апелянт у своїй скарзі. Отже, підстав для скасування оскаржуваного рішення з мотивів неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, - не вбачається.

Відповідно до частин 1-3, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, аналізуючи оскаржуване рішення суду першої інстанції на предмет дотримання наведених вище завдань та обсягів процесуальних повноважень наданих суду під час розгляду справи в господарському судочинстві, судова колегія констатує, що місцевий господарський суд на підставі вірної оцінки усієї сукупності поданих на його дослідження доказів дійшов цілком обґрунтованих висновків про часткове задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального закону, при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а викладені в ньому висновки не відповідають обставинам справи, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Оскільки питання правомірності відмови судом в задоволенні позову в частині стягнення неустойки, інфляційних та річних апелянтом не порушено, а судом апеляційної інстанції підстав виходу за межі доводів та вимог апеляційної скарги не встановлено, справу переглянуто в порядку ч. 1 ст. 269 ГПК України.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За встановлених обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2022 у справі №910/17469/21 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Апеляційна скарга Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр управління промисловістю» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2022 у справі №910/17469/21 підлягає залишенню без задоволення.

Судові витрати

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на відповідача (скаржника).

Керуючись Главою 1 Розділу ІV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2022 у справі №910/17469/21 залишити без змін.

Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано, - 14.04.2023.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді О.О. Євсіков

А.М. Демидова