Рішення

від 21.03.2023 по справі 910/7407/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.03.2023Справа № 910/7407/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Крисько О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи №910/7407/22

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріттал»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «АС Відар»

про стягнення 1749916,93 грн

Представники учасників справи:

від позивача: Литвин В.О.;

від відповідача: Михайленко Д.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ріттал" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АС Відар" (далі - відповідач) про стягнення 1749916,93 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором купівлі-продажу товару №130120 від 13.01.2020 не в повному обсязі розрахувався за отриманий товар, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення основний борг у розмірі 1217104,72 грн, інфляційні втрати у розмірі 191003,32 грн, пеню у розмірі 233740,32 грн та штраф у розмірі 7% вартості неоплаченого товару, що становить 108068,57 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.08.2022 відкрито провадження у справі №910/7407/22 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.

12.12.2022 року через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові пояснення у відповідності до приписів частини 5 статті 161 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких просить долучити до матеріалів справи в належній якості видаткові накладні, рахунку, які вже були подані разом з позовом та докази часткової оплати у розмірі 158542,72 грн про які зауважено у позові.

У судовому засіданні 20.12.2022 оголошено перерву до 17.01.2023.

28.12.2022 року через відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позову, з посиланням на те, що згідно умов договору оплата товару здійснюється на підставі виставлених позивачем рахунків-фактур, які виставлені не були, а відтак й обов`язок з оплати не настав, що виключає порушення договірних зобов`язань та можливість застосування штрафних санкцій та нарахування компенсаційних втрат. При цьому, відповідач вважає не належним доказом долучений позивачем до додаткових пояснень рахунок на оплату №40720-1 від 27.07.2020, оскільки він не відповідає назві документу, визначеного пунктом 3.7 договору, так як має бути саме «рахунок-фактура», а не «рахунок на оплату». До того ж, виходячи зі змісту умов укладеного договору, специфікація має передувати рахунку-фактурі, в той час як рахунок виставлений на два дні раніше, ніж укладення специфікації.

Також, у поданому відзиві, відповідачем заявлено клопотання про застосування наслідків пропуску строку позовної давності щодо вимог про стягнення неустойки.

При цьому, разом з відзивом на позов відповідачем подано клопотання про поновлення строку для його подання, оскільки ухвалу про відкриття провадження у справі отримав 19.12.2022 під час ознайомлення з матеріалами справи.

У судовому засіданні 17.01.2023 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 ГПК України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про продовження строку на подання відзиву на позов та відкладення підготовчого засідання на 31.01.2023.

За приписами частини 1, 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Встановлений ухвалою про відкриття провадження у справі від 16.08.2022 строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву є строком, встановленим судом, що виключає можливість його поновлення.

Аналогічна позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 04.05.2022 у справі №910/19980/20, від 21.04.2021 у справі №910/14646/19 та в ухвалах Верховного Суду від 13.07.2021 у справі №908/936/15-г, від 02.03.2021 у справі №910/18373/19.

Тому, суд дійшов висновку про залишення без задоволення заяви відповідача про поновлення пропущеного строку для подання відзиву на позов.

Разом з цим, керуючись частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе визнати поважними причини пропуску відповідачем строку для подання відзиву на позовну заяву та з власної ініціативи продовжити відповідачу такий строк до дати фактичного його подання.

Так, відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при розгляді справи суд керується принципом верховенства права.

Відповідно до Копенгагенського документа (Документ Копенгагенської наради Конференції щодо людського виміру НБСЄ, 1990) «верховенство права не зводиться лише до формальної законності, яка забезпечує правильність та узгодженість процесу творення і впровадження в життя демократичного ладу, а означає також і справедливість, засновану на визнанні та повному сприйнятті людської особи як найвищої цінності та яку гарантовано інститутами, що забезпечують рамки для її якнайповнішого вираження».

Таким чином, дотримання принципу верховенства права перебуває у тісному взаємозв`язку з забезпеченням права на доступ до правосуддя, в тому числі з реалізацією принципу змагальності сторін, який означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (рішення у справі "Ruiz-Mateos проти Іспанії", п. 63).

Принцип змагальності сторін нерозривно пов`язаний і з принципом рівності сторін. Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що принцип рівності сторін у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно до другої сторони (рішення у справах «Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands» від 27 жовтня 1993 р., п. 33, та «Ankerl v. Switzerland» від 23 жовтня 1996 р., п. 38).

Виходячи з принципу верховенства права, з метою забезпечення принципу змагальності (ст. 13 ГПК України) та всебічного, повного і об`єктивного визначення обставин справи, які підлягають встановленню, суд дійшов висновку про наявність підстав для продовження відповідачу строку для подачі відзиву на позовну заяву до дати фактичного його подання та прийняття відзиву до розгляду.

31.01.2022 року через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач наголошує на тому, що відповідач не спростовує отримання ним товарів, а всі заперечення зведені до незначних дефектів при оформленні первинних документів та не виставлення рахунків-фактур, що не є безумовною підставою для звільнення його від обов`язку оплатити отриманий товар.

У судовому засіданні 31.01.2023 оголошено перерву до 10.02.2023.

У судовому засіданні 10.02.2023, виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті на 21.03.2023.

У судовому засіданні 21.03.2023 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити, представник відповідача заперечив про них, просив відмовити.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 21.03.2023 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

13.01.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ріттал» (далі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АС Відар» (далі - покупець) укладено договір купівлі-продажу товару №130120 (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого продавець зобов`язується передати на умовах даного договору у власність покупця товар, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити його повну вартість у строки та на умовах, визначених цим договором.

Умовами пункту 1.2 договору сторони визначили, що найменування, асортимент, кількість, ціна товару, термін поставки та умови оплати визначають специфікацією, яка є невід`ємною частиною цього договору.

Пунктами 2.1 та 2.2 договору передбачено, що поставка товару за даним договором здійснюється на умовах EXW (місце поставки - склад Ріттал: вул. Київська, 6-В, м. Вишневе, Київська обл.), у відповідності до Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів «Інкотермс» в редакції 2010 року. Поставка товару може здійснюватися окремими партіями, на підставі замовлень покупця, прийнятих продавцем до виконання. Замовлення на поставку товару може надаватися продавцю у письмовій формі, по факсу, електронній пошті, по телефону або у інший спосіб прийнятний для продавця.

Після остаточного погодження замовлення між покупцем і продавцем, останній оформлює специфікацію, в якій вказує усі погоджені в замовленні умови. Специфікація відображає кінцеві дані для поставки товару, які були погоджені сторонами, зокрема, кількість та асортимент товару, який підлягає поставці, ціна за одиницю товару та загальна вартість замовленої партії товару, умови оплати, строки поставки товару. Покупець зобов`язаний підписати специфікацію та направити її продавцю: копію - в день підписання по факту або електронною поштою, оригінал - поштовим направленням або кур`єром, або передати при отриманні товару (пункти 2.5, 2.6 договору).

Право власності на товар переходить від продавця в момент підписання сторонами оформленої належним чином видаткової накладної (товарно-транспортної накладної) на товар в пункті поставки. Зобов`язання продавця з поставки товару вважаються виконаними з моменту підписання сторонами оформленої належним чином видаткової накладної (товарно-транспортної накладної) у місці поставки, зазначеному у пункті 2.1 даного договору (пункти 2.7, 2.8 договору).

Повноваження представника покупця на здійснення та оформлення здачі-прийняття товару в пункті поставки підтверджується паспортом та відповідною довіреністю, яка оформлюється покупцем (пункт 2.9 договору).

Вартість погодженої партії товару встановлюється у національній грошовій одиниці України - гривні та зазначається у специфікації. До ціни товарів включена вартість тари, упаковки і маркування товару. Загальна вартість договору визначається сумарною вартістю товарів, зазначених у специфікаціях (пункти 3.2, 3.4 та 3.5 договору).

Пунктом 3.6 договору сторони узгодили, що умови оплати товару (передоплата, відстрочка) визначаються специфікацією.

Оплата товару здійснюється на підставі рахунків-фактур продавця в національній грошовій одиниці України - гривні. Оплата коштів здійснюється покупцем безготівковим розрахунком шляхом перерахування платіжним дорученням вартості товару (партії товару) на поточний рахунок продавця. У призначенні платежу покупець зобов`язаний вказувати номер та дату рахунку-фактури (пункти 3.7 та 3.8 договору).

Договір вступає в дію з дати його підписання уповноваженими особами сторін і діє до 31 грудня 2020 року. У випадку якщо жодна сторона цього договору за один місяць до закінчення строку договору не повідомить іншу сторону про своє небажання продовжити договір, строк дії договору вважається продовженим на один календарний рік, і так на кожний наступний строк, без обмеження кількості строків (пункт 8.1 договору).

Доказів подання заяв про припинення дії договору у відповідності до умов пункту 8.1 договору сторонами суду не надано, а отже він є діючим та обов`язковим для виконання сторонами.

Специфікацією №8 від 29.07.2020 сторони погодили асортимент (найменування) товару, кількість, ціну товару загальною вартістю 179242,72 грн та умови оплати 30% - передоплата, 70% - протягом 15 календарних днів від дати відвантаження товару зі складу постачальника; термін постачання 3-4 календарних тижні від дати передоплати.

Специфікацією №11 від 10.09.2020 сторони погодили асортимент (найменування) товару, кількість, ціну товару загальною вартістю 1066767,83 грн та умови оплати 30% - передоплата, 70% - протягом 15 календарних днів від дати відвантаження товару зі складу постачальника; термін постачання 3-4 календарних тижні від дати передоплати.

Специфікацією №002418 від 04.08.2021 сторони погодили асортимент (найменування) товару, кількість, ціну товару загальною вартістю 108035,70 грн та умови оплати повна передоплата; термін поставки 3-4 тижні від дати передплати.

Специфікацією №002723 від 31.08.2021 сторони погодили асортимент (найменування) товару, кількість, ціну товару загальною вартістю 21601,20 грн та умови оплати повна передоплата; термін поставки 3-4 тижні від дати передплати.

На виконання умов даного договору та специфікацій, позивачем було поставлено відповідачу узгоджений товар на загальну суму 1375647,44 грн, що підтверджується видатковими накладними №40720-1 від 12.08.2020 на суму 179242,72 грн, №40989-1 від 11.09.2020 на суму 71181,38 грн, №40989-2 від 29.09.2020 на суму 995586,44 грн, №2418-1 від 20.08.2021 на суму 25928,57 грн, №2723-1 від 31.08.2021 на суму 21601,20 грн та №2418-2 від 02.09.2021 на суму 82107,13 грн, які підписані на підставі довіреностей на отримання матеріальних цінностей №90 від 12.08.2020, №102 від 10.09.2020, №42 від 20.08.2021 уповноваженим представником відповідача та позивача без заперечень та зауважень.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором свідчить і відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору щодо поставки визначеного товару.

Позаяк, відповідач оплату за отриманий товар в повному обсязі не здійснив, сплативши лише 158542,72 грн, у зв`язку з чим виник борг у розмірі 1217104,72 грн, про що сторонами складено акт звірки взаєморозрахунків за 2021 рік, підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками.

01.06.2021, з метою досудового врегулювання спору, позивачем на адресу відповідача була направлена претензія вих. №16 від 31.05.2021 про сплату заборгованості за поставлений товар, яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення, що і стало підставою звернення до суду з даним позовом.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу, а відповідно до частини 1 статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 ЦК України).

Положенням ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Пунктом 3.6 договору сторонами узгоджено, що умови оплати товару (передоплата, відстрочка) визначаються специфікацією.

Так, за специфікаціями №8 від 29.07.2020 та №11 від 10.09.2020 сторони визначили оплату: 30% - передоплата, 70% - протягом 15 календарних днів від дати відвантаження товару зі складу постачальника, а за специфікаціями №002418 від 04.08.2021 та №002723 від 31.08.2021 повна передоплата.

Відповідно до ст. 538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Наведене свідчить, що здійснення продажу обумовленого договором товару без попередньої оплати не є вчиненням конклюдентних дій, які призвели до фактичної зміни умов договору, зокрема щодо порядку розрахунків, оскільки продавець користується своїм законним правом у зустрічному зобов`язанні.

Схожа правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.08.2019 у справі №925/31/17.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що попередня оплата відповідачем у належному розмірі не здійснена, втім позивачем передано відповідачу на виконання умов договору купівлі-продажу узгоджений товар, а відтак, з врахуванням приписів статті 538 ЦК України, відповідач зобов`язаний оплатити переданий йому товар за специфікаціями №8 від 29.07.2020 та №11 від 10.09.2020 протягом 15 календарних днів від дати відвантаження товару, а за специфікаціями №002418 від 04.08.2021 та №002723 від 31.08.2021 з моменту їх отримання у відповідності до приписів статті 692 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки позивачем відповідачеві узгодженого товару та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати отриманого товару за договором підтверджений наявними в матеріалах справи доказами і не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в розмірі 1217104,72 грн.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності, зокрема, сплати пені та штрафу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Статтями 626, 627 вказаного Кодексу передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у наданій сторонам можливості за взаємною згодою визначати умови такого договору, змінювати ці умови також за взаємною згодою або утримуватись від пропозицій про їх зміну.

Пунктом 6.3 договору сторонами узгоджено, що у випадку затримки оплати товару покупець за вимогою продавця сплачує останньому суму боргу з урахуванням пені, що нараховується на несплачену суму на весь період прострочення платежу в розмірі подвійної обліком ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення. За прострочення оплати понад 30 календарних днів з покупця додатково сплачується штраф у розмір 7% вартості неоплаченого товару.

При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19.

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення оплати за договором, йому на підставі наведених вище норм чинного законодавства та пункту 6.3 договору нараховано і заявлено до стягнення пеню в розмірі 233740,32 грн та 108068,57 грн штрафу за прострочення оплати поставленого товару понад 30 календарних днів.

Відповідач, в свою чергу, заявив про застосування строку позовної давності, посилаючись на те, що позивачем пропущено спеціальний строк позовної давності, встановлений ст. 258 ЦК України, на звернення до суду з вимогою про стягнення штрафних санкцій.

Як визначено статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статті 257, 258 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність, зокрема, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У той же час, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» постановлено установити карантин на усій території України з 12.03.2020, який триває і на час ухвалення даного рішення.

Отже, строк позовної давності за вимогою про стягнення з відповідача пені та штрафу в силу приписів пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України продовжено на строк дії карантину.

Відтак, у зв`язку з продовженням строків, визначених ст. 258 ЦК України, у суду відсутні правові підстави для застосування спеціального строку позовної давності про стягнення пені та штрафу.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, тому вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню у заявленому розмірі.

Водночас, як вірно наголошує відповідач, позивачем безпідставно здійснено обрахунок штрафу в розмірі 7% від вартості неоплаченого товару за кожний день простроченої заборгованості, оскільки умовами договору та вимогами чинного законодавства передбачено нарахування штрафу одноразово від вартості неоплаченого товару.

Так, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, штрафом є платіж, нарахування якого здійснюється одноразово, в той час як пеня є поточним щоденним нарахуванням, розмір якої залежить від періоду прострочення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.04.2020 у справі №910/4783/19.

Приймаючи до уваги вищевикладене, за розрахунком суду, виходячи з приписів статті 549 Цивільного кодексу України та узгоджених сторонами умов пункту 6.3 договору, належним до стягнення є штраф у розмірі 85197,33 грн, в іншій частині цих позовних вимог позивачу належить відмовити.

Окрім цього, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 191003,32 грн.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, тому вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню у заявленому розмірі.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача про відсутність у нього обов`язку здійснити оплату за товар, оскільки згідно приписів пункту 3.7 договору оплата товару здійснюється на підставі рахунків-фактур позивача, які відповідачу не були виставлені, оскільки ненадання рахунку-фактури не звільняє відповідача від виконання зобов`язань, так як це не є за своєю правовою природою відкладальною умовою (стаття 212 ЦК України) та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 ЦК України. За своєю природою рахунок-фактура є документом, який містить лише платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати грошові кошти в якості оплати за переданий товар, при цьому, платіжні реквізити сторін наведені у самому договорі.

Відхиляє суд і доводи відповідача про недоліки в оформленні первинних документів, оскільки вони не спростовують факту здійснення господарської операції щодо поставки позивачем та прийняття відповідачем узгодженого товару і відповідно не є підставою для невиконання відповідачем взятого на себе зобов`язання за договором купівлі-продажу товару №130120 від 13.01.2020 в частині оплати отриманого товару.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з п. 2 ч. 1ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 13, 73-80, 86, 129, 202, 232, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріттал» до Товариства з обмеженою відповідальністю «АС Відар» про стягнення 1749916,93 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АС Відар» (04073, м. Київ, вул. Куренівська, буд. 21, ідентифікаційний код 43148409) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріттал" (03038, м. Київ, вул. Лінійна, буд. 17, ідентифікаційний код 33630352) основний борг у розмірі 1217104 (один мільйон двісті сімнадцять тисяч сто чотири) грн 72 коп., пеню у розмірі 233740 (двісті тридцять три тисячі сімсот сорок) грн 32 коп., штраф у розмірі 85197 (вісімдесят п`ять тисяч сто дев`яносто сім) грн 33 коп., інфляційні втрати у розмірі 191003 (сто дев`яносто одна тисяча три) грн 32 коп. та судовий збір у розмірі 25905 (двадцять п`ять тисяч дев`ятсот п`ять) грн 68 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 13.04.2023.

Суддя Т.В. Васильченко