Постанова

від 04.07.2023 по справі 910/7407/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" липня 2023 р. Справа№ 910/7407/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Барсук М.А.

суддів: Кропивної Л.В.

Руденко М.А.

при секретарі: Овчинніковій Я.Д.

За участю представників сторін:

від позивача: Литвин В.О.;

від відповідача: Михайленко Д.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АС Відар"

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2023 року (повний текст складено 13.04.2023)

у справі №910/7407/22 ( суддя Васильченко Т.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріттал"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АС Відар"

про стягнення 1 749 916,93 грн.,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ріттал" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АС Відар" (далі - відповідач) про стягнення 1 749 916,93 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором купівлі-продажу товару №130120 від 13.01.2020 не в повному обсязі розрахувався за отриманий товар, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення основний борг у розмірі 1 217 104,72 грн, інфляційні втрати у розмірі 191 003,32 грн, пеню у розмірі 233 740,32 грн та штраф у розмірі 7% вартості неоплаченого товару, що становить 108 068,57 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.03.2023 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «АС Відар» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріттал» основний борг у розмірі 1217104 грн 72 коп., пеню у розмірі 233740 грн 32 коп., штраф у розмірі 85197 грн 33 коп., інфляційні втрати у розмірі 191003 грн 32 коп. та судовий збір у розмірі 25905 грн 68 коп.

В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції зазначив, що відповідач оплату за отриманий товар в повному обсязі не здійснив, сплативши лише 158 542,72 грн, у зв`язку з чим виник борг у розмірі 1 217 104,72 грн. Суд першої інстанції погодився із здійсненим розрахунком пені, інфляційних втрат та здійснив власний розрахунок штрафу.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «АС Відар» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2023 року у справі №910/7407/22 та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

За доводами апелянта, позивач мав надавати відповідачу рахунки-фактури, у відповідності до умов специфікацій отримувати плату від відповідача а потім здійснювали поставку товару. Однак, за твердженням скаржника, позивачем не надано суду доказів отримання відповідачем рахунків-фактур, а тому винних дій, які порушують договір, з боку відповідача вчинено не було.

Апелянт не погоджується із сумою штрафних санкцій та інфляційних втрат і має сумніви в правильності їх розрахунку, але не має можливості перевірити розрахунок, оскільки вважає, що строки оплати, з його боку, не були порушені. Також апелянт наголосив, що позивач повинен був здійснити нарахування пені в межах шести місяців, якщо він вважає, що були порушені строки оплати. Апелянт також зазначив, що суд першої інстанції не звернув уваги на ст. 233 ГК України, оскільки нараховані штрафні санкції направлені не на компенсацію негативних наслідків, а носить виключно характер отримання грошових коштів.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/7407/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Барсук М.А. - головуюча суддя; судді - Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.

В той же час, на час надходження апеляційної скарги, матеріали справи №910/7407/22 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою суду від 08.05.2023 року відкладено вирішення питання щодо вчинення процесуальних дій, передбачених параграфом 2 глави 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «АС Відар» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2023 року у справі №910/7407/22 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду.

На адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/7407/22.

Ухвалою суду від 22.05.2023 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 20.06.2023.

Протокольною ухвалою від 20.06.2023 оголошено перерву в судовому засіданні до 04.07.2023.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв`язку з перебуванням судді Пономаренко Є.Ю. у відпустці.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду справи №910/7407/22 сформовано колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя - Барсук М.А., судді Руденко М.А., Кропивна Л.В.

Ухвалою суду від 04.07.2023 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АС Відар» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2023 року у справі №910/7407/22.

Позиції учасників справи

09.06.2023 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги та рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

13.01.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ріттал» (далі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АС Відар» (далі - покупець) укладено договір купівлі-продажу товару №130120 (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого продавець зобов`язується передати на умовах даного договору у власність покупця товар, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити його повну вартість у строки та на умовах, визначених цим договором.

Умовами пункту 1.2 договору сторони визначили, що найменування, асортимент, кількість, ціна товару, термін поставки та умови оплати визначають специфікацією, яка є невід`ємною частиною цього договору.

Пунктами 2.1 та 2.2 договору передбачено, що поставка товару за даним договором здійснюється на умовах EXW (місце поставки - склад Ріттал: вул. Київська, 6-В, м. Вишневе, Київська обл.), у відповідності до Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів «Інкотермс» в редакції 2010 року. Поставка товару може здійснюватися окремими партіями, на підставі замовлень покупця, прийнятих продавцем до виконання. Замовлення на поставку товару може надаватися продавцю у письмовій формі, по факсу, електронній пошті, по телефону або у інший спосіб прийнятний для продавця.

Після остаточного погодження замовлення між покупцем і продавцем, останній оформлює специфікацію, в якій вказує усі погоджені в замовленні умови. Специфікація відображає кінцеві дані для поставки товару, які були погоджені сторонами, зокрема, кількість та асортимент товару, який підлягає поставці, ціна за одиницю товару та загальна вартість замовленої партії товару, умови оплати, строки поставки товару. Покупець зобов`язаний підписати специфікацію та направити її продавцю: копію - в день підписання по факту або електронною поштою, оригінал - поштовим направленням або кур`єром, або передати при отриманні товару (пункти 2.5, 2.6 договору).

Право власності на товар переходить від продавця в момент підписання сторонами оформленої належним чином видаткової накладної (товарно-транспортної накладної) на товар в пункті поставки. Зобов`язання продавця з поставки товару вважаються виконаними з моменту підписання сторонами оформленої належним чином видаткової накладної (товарно-транспортної накладної) у місці поставки, зазначеному у пункті 2.1 даного договору (пункти 2.7, 2.8 договору).

Повноваження представника покупця на здійснення та оформлення здачі-прийняття товару в пункті поставки підтверджується паспортом та відповідною довіреністю, яка оформлюється покупцем (пункт 2.9 договору).

Вартість погодженої партії товару встановлюється у національній грошовій одиниці України - гривні та зазначається у специфікації. До ціни товарів включена вартість тари, упаковки і маркування товару. Загальна вартість договору визначається сумарною вартістю товарів, зазначених у специфікаціях (пункти 3.2, 3.4 та 3.5 договору).

Пунктом 3.6 договору сторони узгодили, що умови оплати товару (передоплата, відстрочка) визначаються специфікацією.

Оплата товару здійснюється на підставі рахунків-фактур продавця в національній грошовій одиниці України - гривні. Оплата коштів здійснюється покупцем безготівковим розрахунком шляхом перерахування платіжним дорученням вартості товару (партії товару) на поточний рахунок продавця. У призначенні платежу покупець зобов`язаний вказувати номер та дату рахунку-фактури (пункти 3.7 та 3.8 договору).

Договір вступає в дію з дати його підписання уповноваженими особами сторін і діє до 31 грудня 2020 року. У випадку якщо жодна сторона цього договору за один місяць до закінчення строку договору не повідомить іншу сторону про своє небажання продовжити договір, строк дії договору вважається продовженим на один календарний рік, і так на кожний наступний строк, без обмеження кількості строків (пункт 8.1 договору).

Специфікацією №8 від 29.07.2020 сторони погодили асортимент (найменування) товару, кількість, ціну товару загальною вартістю 179 242,72 грн та умови оплати 30% - передоплата, 70% - протягом 15 календарних днів від дати відвантаження товару зі складу постачальника; термін постачання 3-4 календарних тижні від дати передоплати.

Специфікацією №11 від 10.09.2020 сторони погодили асортимент (найменування) товару, кількість, ціну товару загальною вартістю 1 066 767,83 грн та умови оплати 30% - передоплата, 70% - протягом 15 календарних днів від дати відвантаження товару зі складу постачальника; термін постачання 3-4 календарних тижні від дати передоплати.

Специфікацією №002418 від 04.08.2021 сторони погодили асортимент (найменування) товару, кількість, ціну товару загальною вартістю 108 035,70 грн та умови оплати повна передоплата; термін поставки 3-4 тижні від дати передплати.

Специфікацією №002723 від 31.08.2021 сторони погодили асортимент (найменування) товару, кількість, ціну товару загальною вартістю 21 601,20 грн та умови оплати повна передоплата; термін поставки 3-4 тижні від дати передплати.

На виконання умов даного договору та специфікацій, позивачем було поставлено відповідачу узгоджений товар на загальну суму 1 375 647,44 грн, що підтверджується видатковими накладними №40720-1 від 12.08.2020 на суму 179242,72 грн, №40989-1 від 11.09.2020 на суму 71181,38 грн, №40989-2 від 29.09.2020 на суму 995 586,44 грн, №2418-1 від 20.08.2021 на суму 25928,57 грн, №2723-1 від 31.08.2021 на суму 21601,20 грн та №2418-2 від 02.09.2021 на суму 82107,13 грн, які підписані на підставі довіреностей на отримання матеріальних цінностей №90 від 12.08.2020, №102 від 10.09.2020, №42 від 20.08.2021 уповноваженим представником відповідача та позивача без заперечень та зауважень.

Як зазначає позивач, відповідач оплату за отриманий товар в повному обсязі не здійснив, сплативши лише 158 542,72 грн, у зв`язку з чим виник борг у розмірі 1 217 104,72 грн, про що сторонами складено акт звірки взаєморозрахунків за 2021 рік, підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками.

01.06.2021, з метою досудового врегулювання спору, позивачем на адресу відповідача була направлена претензія вих. №16 від 31.05.2021 про сплату заборгованості за поставлений товар.

Оскільки відповідач не відреагував на вказану претензію, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов`язання, які мають ознаки договору поставки, згідно якого в силу вимог ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За правовою природою договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної сторони прав та обов`язків.

Як встановлено ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як вже було зазначено вище, на виконання умов даного договору та специфікацій, позивачем було поставлено відповідачу узгоджений товар на загальну суму 1375647,44 грн, що підтверджується видатковими накладними №40720-1 від 12.08.2020 на суму 179242,72 грн, №40989-1 від 11.09.2020 на суму 71181,38 грн, №40989-2 від 29.09.2020 на суму 995586,44 грн, №2418-1 від 20.08.2021 на суму 25928,57 грн, №2723-1 від 31.08.2021 на суму 21601,20 грн та №2418-2 від 02.09.2021 на суму 82107,13 грн, які підписані на підставі довіреностей на отримання матеріальних цінностей №90 від 12.08.2020, №102 від 10.09.2020, №42 від 20.08.2021 уповноваженим представником відповідача та позивача без заперечень та зауважень.

Твердження апелянта про сумнівну поведінку позивача в частині поставки товару без здійснення попередньої оплати колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 ЦК України).

Положенням ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Пунктом 3.6 договору сторонами узгоджено, що умови оплати товару (передоплата, відстрочка) визначаються специфікацією.

Так, за специфікаціями №8 від 29.07.2020 та №11 від 10.09.2020 сторони визначили оплату: 30% - передоплата, 70% - протягом 15 календарних днів від дати відвантаження товару зі складу постачальника, а за специфікаціями №002418 від 04.08.2021 та №002723 від 31.08.2021 повна передоплата.

Відповідно до ст. 538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Наведене свідчить, що здійснення продажу обумовленого договором товару без попередньої оплати не є вчиненням конклюдентних дій, які призвели до фактичної зміни умов договору, зокрема щодо порядку розрахунків, оскільки продавець користується своїм законним правом у зустрічному зобов`язанні.

Схожа правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.08.2019 у справі №925/31/17.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, попередня оплата відповідачем у належному розмірі не здійснена. Втім позивачем передано відповідачу на виконання умов договору купівлі-продажу узгоджений товар, а відтак, з врахуванням приписів статті 538 ЦК України, відповідач зобов`язаний оплатити переданий йому товар за специфікаціями №8 від 29.07.2020 та №11 від 10.09.2020 протягом 15 календарних днів від дати відвантаження товару, а за специфікаціями №002418 від 04.08.2021 та №002723 від 31.08.2021 з моменту їх отримання у відповідності до приписів статті 692 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів зазначає, що наявні в матеріалах справи видаткові накладні підписані представниками сторін, скріплені печатками підприємств та відповідають вимогам, передбаченим Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Більше того, факт поставки товару відповідачем не заперечується.

Твердження апелянта про відсутність доказів отримання рахунків-фактур та певних недоліків щодо їх оформлення, а тому у відповідача не настав строк виконання ним свого зобов`язання з оплати поставленого товару колегія суддів відхиляє, оскільки за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер.

Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплатити поставлений товар. Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18.

Колегією суддів також складення між сторонами акту звірки взаєморозрахунків за 2021 рік, що підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками, в якому відповідач визнав борг перед позивачем у сумі 1 217 104,72 грн.

За положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

З цих підстав, колегія суддів погоджується з висновком суд першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 1 217 104,72 грн заборгованості, яка виникла у зв`язку із невиконанням останнім свого обов`язку з оплати поставленого товару.

Стосовно нарахованих інфляційних втрат колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов`язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 191 003,32 грн. інфляції за загальний період з 28.08.2020 по 23.02.2022.

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені та штрафу, колегія суддів зазначає про наступне.

Згідно зі статтями 230, 231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов`язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов`язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пунктом 6.3 договору сторонами узгоджено, що у випадку затримки оплати товару покупець за вимогою продавця сплачує останньому суму боргу з урахуванням пені, що нараховується на несплачену суму на весь період прострочення платежу в розмірі подвійної обліком ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення. За прострочення оплати понад 30 календарних днів з покупця додатково сплачується штраф у розмір 7% вартості неоплаченого товару.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19.

Суд першої інстанції, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства.

Водночас, судом першої інстанції при розрахунку пені не були враховані приписи ч. 6 ст. 232 ГК України, які передбачають, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.

Згідно з ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі сплином якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 252 ЦК України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Колегія суддів, дослідивши п. 6.3. договору, дійшла до висновку, що він не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати.

Умову, передбачену у п. 6.3. укладеного сторонами у цій справі Договору, а саме «за весь період прострочення» неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України у подібних правовідносинах викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2019 у справі №904/1148/19, від 12.12.2019 у справі № 911/634/19, від 09.03.2021 у справі № 924/441/20, об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20.

А тому, здійснивши власний розрахунок пені за загальний період прострочення з 28.08.2020 по 23.02.2022 з урахуванням вимог, встановлених ч. 6 ст. 232 ГК України, колегія суддів дійшла до висновку, що обґрунтованим розміром пені є 76 427,95 грн.

Також, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем безпідставно здійснено обрахунок штрафу в розмірі 7% від вартості неоплаченого товару за кожний день простроченої заборгованості, оскільки умовами договору та вимогами чинного законодавства передбачено нарахування штрафу одноразово від вартості неоплаченого товару.

Так, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Отже, штрафом є платіж, нарахування якого здійснюється одноразово, в той час як пеня є поточним щоденним нарахуванням, розмір якої залежить від періоду прострочення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.04.2020 у справі №910/4783/19.

А тому, суд першої інстанції вірно зазначив, що належним розміром штрафу є 85 197,33 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

У відзиві на позовну заяву відповідачем заявлено про застосування позовної давності.

Відповідно до пункту 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 з 12 березня 2020 року на всій території України був встановлений карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» постановлено установити карантин на усій території України з 12.03.2020, який тривав на час ухвалення рішення суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», що набрав чинності 02.04.2020 року, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COV1D-I9), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Тобто строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, були продовжені на час карантину.

Аналогічна правова позиція щодо визначення перебігу строку позовної давності відповідно до положень 256, 258, 549 та пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України викладена Верховним Судом у постановах від 06.05.2021 у справі № 903/323/20, від 31.05.2022 у справі № 926/1812/21, від 22.06.2022 у справі № 916/1157/21.

Враховуючи, що дію карантину було продовжено до 31 грудня 2022 року, а позивач звернувся до суду з позовом 11.08.2022, а тому строк позовної давності в частині стягнення пені та штрафу позивачем пропущено не було.

Твердження апелянта з посиланням на ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, що нараховані штрафні санкції направлені не на компенсацію негативних наслідків, а носить виключно характер отримання грошових коштів, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідні нарахування прямо встановлені умовами договору та приписами чинного законодавства.

Більше того, виходячи із доводів як відзиву на позовну заяву, так і апеляційної скарги, відповідач не порушує питання перед судом щодо зменшення суми нарахованих штрафу та пені на підставі ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України

Колегія суддів відзначає, що згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України за рішенням суду розмір штрафу та пені може бути зменшений у виняткових випадках, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку.

У даному контексті колегією суддів враховано, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами щодо існування підстав для застосування положень ст. 233 ГК України, а саме заявлений до стягнення розмір пені та штрафу не можна вважати надмірно великим порівняно із сумою поставленого товару, тоді як відповідачем не наведено обґрунтованих підстав для такого зменшення неустойки, винятковості даного випадку, та не надано відповідних доказів на підтвердження цих обставин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

За таких обставин, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "АС Відар" підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2023 у справі № 910/7407/22 - зміні в частині нарахувань пені.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання позову та апеляційної скарги покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АС Відар" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2023 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2023 змінити в частині нарахування пені, виклавши пункт 2 резолютивної частини рішення в наступній редакції:

«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АС Відар» (04073, м. Київ, вул. Куренівська, буд. 21, ідентифікаційний код 43148409) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріттал" (03038, м. Київ, вул. Лінійна, буд. 17, ідентифікаційний код 33630352) основний борг у розмірі 1 217 104 грн 72 коп., пеню у розмірі 76 427 грн. 95 коп, штраф у розмірі 85 197 грн 33 коп., інфляційні втрати у розмірі 191 003 грн 32 коп. та судовий збір у розмірі 23 546,00 грн.»

3. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2023 у справі № 910/7407/22 залишити без змін.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріттал" (03038, м. Київ, вул. Лінійна, буд. 17, ідентифікаційний код 33630352) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АС Відар» (04073, м. Київ, вул. Куренівська, буд. 21, ідентифікаційний код 43148409) 3 539,52 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.

5. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

6.Матеріали справи №910/7407/22 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 17.07.2023

Головуючий суддя М.А. Барсук

Судді Л.В. Кропивна

М.А. Руденко