Рішення

від 22.03.2023 по справі 925/1184/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2023 року Черкаси справа №925/1184/22

Господарський суд Черкаської області у складі судді Кучеренко О.І. із секретарем судового засідання Міняйло А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу

за позовом Приватного акціонерного товариства «Черкаське автотранспортне підприємство 17127»

до Черкаської міської ради

та фізичної особи ОСОБА_1

про визнання додаткової угоди недійсною та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,

за участю представників:

від позивача: Куниця О.І., за посадою, Татаринов О.С., адвокат,

від Черкаської міської ради: Чехівський Я.О., за посадою,

від ОСОБА_1 : Тищенко Ю.П., адвокат,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Черкаське автотранспортне підприємство 17127» звернулось у Господарський суд Черкаської області із позовом до Черкаської міської ради та фізичної особи ОСОБА_1 , у якому просить суд: визнати недійсною додаткову угоду, серія та номер: б/н від 08.09.2022 до договору оренди земельної ділянки від 08.07.2003 з кадастровим номером 7110136400:02:063:0012 площею 0,4072 га цільове призначення: для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, яка укладена між Черкаською міською радою та ОСОБА_1 та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний №63914674 від 20.06.2022 прийняте державним реєстратором Управління з питань державної реєстрації Черкаської міської ради Гриценко М.О., яким зареєстровано інше речове право - право оренди ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 7110136400:02:063:0012, загальною площею 0,4072 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . У позовній заяві позивач також просить суд вирішити питання про розподіл судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №312490921 від 17.10.2022 за ОСОБА_1 на підставі додаткової угоди від 08.09.2022 зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7110136400:02:063:0012, загальною площею 0,4072 га. Позивач вважає, що підписання між відповідачами спірної додаткової угоди відбулось з порушенням підстав та процедури такого підписання, а надання в користування ОСОБА_1 всієї земельної ділянки суперечить статті 377 Цивільного кодексу та статті 120 Земельного кодексу України, які були чинними на момент набуття ОСОБА_1 права власності на нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . За доводами позивача, Черкаська міська рада рейдерським шляхом забрала земельну ділянку у позивача та передала її у користування ОСОБА_1 . Позивач не підписував жодних додаткових угод щодо зміни орендаря земельної ділянки з кадастровим номером 7110136400:02:063:0012 площею 0,4072 га. Крім того, з 2003 року по даний час, позивач своєчасно подає податкові декларації з плати за землю. Станом на момент виникнення у ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно, при набутті у власність нерухомого майна, перехід права власності на земельну ділянку вимагав окремого договірно-правового регулювання шляхом укладення відповідних цивільно-правових угод між власником земельної ділянки і набувачем будівлі чи споруди (договору купівлі-продажу, дарування, міни тощо або оренди, який би включав як підставу володіння земельною ділянкою, так і площу такої земельної ділянки). Тобто до набувача нерухомого майна не переходила земельна ділянка на тих же умовах і в тих же розмірах, у яких вона належала попередньому власнику нерухомого майна. На думку позивача, на момент виникнення у ОСОБА_1 права власності на об`єкт нерухомого майна, перехід права власності на об`єкт нерухомості не передбачав автоматичного виникнення права власності чи права оренди земельної ділянки, на якій цей об`єкт розташований, тобто новий власник будівлі не звільняється від обов`язку оформлення та державної реєстрації речового права на займану земельну ділянку відповідно до вимог законодавства. Отже, враховуючи те, що ОСОБА_1 набула права власності на житлове приміщення та зареєструвала своє право 15.03.2006, коли чинним законодавством не було передбачено автоматичного права користування земельною ділянкою одночасно з набуттям права власності на будівлю, ОСОБА_1 повинна була дотриматися процедури передбаченої статтями 123-125 Земельного кодексу України, що передбачає припинення права користування попереднім власником та укладення договору з новим власником будівлі.

26.12.2022 від Черкаської міської ради до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому Черкаська міська рада вважає вимоги позивача необґрунтованими, безпідставними та такими, що підлягають до задоволення. Відзив мотивований тим, що рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 05.06.2014 у справі №712/5178/14-ц спростовуються доводи позивача у частині того, що Черкаською міською радою не досліджено питання розміру земельної ділянки необхідної для обслуговування приміщення автостанції. За таких обставин, враховуючи висновки будівельно-технічної експертизи, яка була проведення у межах справи №712/5178/14-ц та положення статті 377 Цивільного кодексу України (у редакції, яка була чинна на момент набуття ОСОБА_1 права власності на автостанцію), між відповідачами було укладено додаткову угоду від 08.09.2022 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7110136400:02:063:0012 площею 0,4072 га, яка і необхідна для обслуговування автостанції, яка належить на праві власності ОСОБА_1 . Відтак, доводи позивача про відсутність механізму автоматичного набуття права власності або користування земельною ділянкою у разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, який знаходиться на земельній ділянці, є безпідставними, оскільки повністю спростовуються положеннями статті 377 Цивільного кодексу України у відповідній редакції. Матеріалами справи достовірно підтверджується, що необхідною площею для обслуговування автостанції відповідачки є саме площа 4072 м2, на яку остання і оформила право користування, що відповідає вимогам законодавства, які були чинні як на момент набуття права власності відповідачкою, так і на момент розгляду справи. Доводи позивача про сплату останнім орендної плати є суперечливими, оскільки він стягував її з відповідачки у судовому порядку. Будь-яких дефектів додаткової угоди від 08.09.2022, які стали б підставою для визнання її недійсною, з посилання на статтю 203 Цивільного кодексу України,позивачем не зазначено, тому суду відсутні підстави для визнання спірної додаткової угоди недійсною. Крім того, позивачем необґрунтовано яким чином порушуються його права оспорюванню додатковою угодою, яка укладена з власником автостанції щодо земельної ділянки, яка власна і необхідна відповідачки для обслуговування її власності, тому Черкаська міська рада просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

31.01.2023 від представника ОСОБА_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якій представник відповідачки зазначив, що аргументи позивача відносно того, що ОСОБА_1 , після набуття нею права власності на об`єкт нерухомості, не дотрималася процедури, визначеної статтями 123-125 Земельного кодексу України, щодо припинення права користування попереднім власником та укладення договору з новим власником будівлі, а також стосовно недоведеності площі земельної ділянки, необхідної для обслуговування нежитлового приміщення автостанції, є такими, що не мають чіткого обґрунтування та підлягають спростуванню. Додаткову угоду від 08.09.2022 між відповідачами було укладено з урахуванням будівельно-технічної експертизи, у якій зазначено, що площа спірної земельної ділянки повинна бути саме 4072 м2, тому доводи позивача про те, що автостанція розташована на 300 м2, а площа земельної ділянки, яку отримала у користування відповідачка є значно більшою є безпідставними. Звертаючись до суду з вимогою про визнання додаткової угоди недійсною, позивач повинен аргументувати свою позицію, навести необхідні доводи, а також надати суду вичерпний перелік доказів, якими він мотивує свою вимоги, чого дотримано позивачем не було. З огляду на вищевказане, а також враховуючи відсутність доказів зі сторони позивача, відповідачка вважає, що додаткова угода від 08.09.2022 року до договору оренди земельної ділянки від 08.07.2003 є такою, що укладена без будь-яких порушень, відповідно до норм чинного законодавства України, тому у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

14.03.2023 до від представника ОСОБА_1 до суду надійшло клопотання про відшкодування судових витрат, у якому представник відповідачки просив суд стягнути з позивача на користь ОСОБА_1 15000,00 грн витрат на правничу правову допомогу.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 05.12.2022 відкрито провадження у справі, справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено об 15 год 30 хв 10.01.2023.

Протокольною ухвалою від 10.01.2023 суд ухвалив задовольнити клопотання представника відповідача і відклав підготовче засідання на 15 год 30 хв 31.01.2023.

Протокольною ухвалою від 31.01.2023 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті на 10 год 30 хв 22.02.2023.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 14.02.2023 судове засідання у справі призначено на 10 год 00 хв 02.03.2023 у зв`язку із перебуванням судді Кучеренко О.І. на навчанні у Національній школі суддів України.

Протокольною ухвалою від 02.03.2023 суд оголосив перерву у розгляді справи до 14 год 30 хв 15.03.2023.

Протокольною ухвалою від 15.03.2023 суд оголосив перерву у розгляді справи до 15 год 00 хв 22.03.2023.

У судовому засіданні 22.03.2023 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідачів та дослідивши докази, суд

ВСТАНОВИВ:

08.07.2003 між Черкаською міською радою (орендодавець) та Відкритим акціонерним товариством «Черкаське автотранспортне підприємство 17127» (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки (далі договір оренди). За умовами цього договору орендодавець на підставі рішення Черкаської міської ради від 06.06.2003 №3-365 передає, а Відкрите акціонерне товариство «Черкаське автотранспортне підприємство 17127» приймає в оренду терміном на 49 років земельну ділянку площею 4072 м2 забудованих земель транспорту під існуючий адмінбудинок та проміжну зупинку з пунктом накопичення та відправлення пасажирів по АДРЕСА_2 згідно з планом тимчасового користування землею, який є невід`ємною частиною цього договору. Межі земельної ділянки перенесені в натуру у встановленому порядку (пункт 1.1 договору оренди).

З моменту державної реєстрації цього договору земельна ділянка зараховується до земель транспорту (пункт 1.2 договору оренди).

Земельна ділянка передається в оренду без права передачі її в суборенду, строком на 49 років з дати прийняття рішення (пункт 2.1 договору оренди).

Договір набуває чинності з моменту його державної реєстрації. По закінченні терміну дії договору оренди орендар має переважне право на поновлення договору на новий термін. В цьому разі зацікавлена сторона повинна повідомити другу сторону про бажання продовжити термін дії договору не пізніше ніж за три місяці до його закінчення (пункт 2.3 договору оренди).

Умови цього договору зберігають чинність на строк його дії у випадках, коли після набуття чинності договору законодавством будуть встановлені інші правила, ніж передбачені цим договором, крім випадків передбачених статтею 21 Закону України «Про оренду землі)» (пункт 2.4 договору оренди).

Цей договір може бути змінено, припинено або розірвано: за згодою сторін; за рішенням судових органів на вимогу однієї зі сторін у разі порушення умов договору протилежною стороною; по закінченні терміну дії договору; ліквідації орендаря; у разі зміни власника будівель та споруд (або їх часток), розташованих на орендованій земельній ділянці; в інших випадках, передбачених чинним законодавством. Пропозиції щодо внесення змін та доповнень до цього договору розглядаються сторонами у 20-денний термін. Зміни та доповнення до договору оформлюються письмово у вигляді додаткових угод, які є невід`ємною частиною цього договору. У разі недосягнення згоди щодо змін та доповнень умов договору оренди спір вирішується у судовому порядку (пункт 9.1 договору оренди).

21.07.2003 договір оренди зареєстрований в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі за №299.

06.09.2007 між Черкаською міською радою (орендодавець) та Відкритим акціонерним товариством «Черкаське автотранспортне підприємство 17127» (орендар) були підписанні доповнення до договору оренди земельної ділянки від 08.07.2003, за умовами якої сторони домовились розділ 3 договору оренди доповнити пунктом 3.2.1: «річний розмір орендної плати встановлюється відповідно до рішення Черкаської міської ради від 31.05.2007 №2-613: грошова оцінка земельної ділянки площею 4072,0 м2 забудованих земель транспорту під існуючий адмінбудинок та проміжну зупинку з пунктом накопичення та відправлення пасажирів по АДРЕСА_3 згідно з витягом Черкаського міського управління земельних ресурсів від 16.07.2007 №487- гр.-2007 на час укладання доповнень до договору становить 681531,00 грн; річна орендна плата за земельну ділянку площею 4072,0 м2 забудованих земель транспорту під існуючий адмінбудинок та проміжку зупинку з пунктом накопичення та відправлення пасажирів по АДРЕСА_3 встановлюється у розмірі 3% від її грошової оцінки і становить 20446,00 грн».

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10.03.2006 у справі №2-388/06 визнано право власності на майно - автостанцію, що знаходиться по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 . Право власності на нерухоме майно, а саме автостанцію (літ. А-І, літ. А, огорожа №1-3), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_1 в Реєстрі прав власності на вказане нерухоме майно (автостанцію) 15.03.2006 за №5417815.

З 13.04.2004 ОСОБА_1 зареєстрована як приватний підприємець, а 12.11.2019 на підставі власного рішення, ОСОБА_1 припинила свою діяльність як фізична особа-підприємець, дата запису: 12.11.2019, номер запису: 20260060003013782, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який міститься у матеріалах справи.

У листі до ОСОБА_1 Департамент містобудування Черкаської міської ради №4177-2 від 09.07.2012 повідомив, що для вирішення питання щодо припинення права користування земельною ділянкою Відкритим акціонерним товариством «Черкаське автотранспортне підприємство» та належним чином оформлення права користування земельною ділянкою по АДРЕСА_3 їй потрібно звернутись до Черкаської міської ради, а саме до відділу звернень та адміністративних послуг департаменту управління справами Черкаської міської ради з відповідним клопотанням та переліком документів.

26.08.2022 ОСОБА_1 звернулась до Черкаської міської ради із заявою, у якій просила Черкаську міську раду у встановлені строки підписати додаткову угоду, оскільки нею було набуто право власності на нерухоме майно, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,4072 га з кадастровим номером 7110136400:02:063:0012.

08.09.2022 між Черкаською міською радою (орендодавець) та ОСОБА_1 (новий орендар) було підписано додаткову про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 08.07.2003 (далі додаткова угода).

У пункті 1 додаткової угоди визначено, що у зв`язку із переходом до громадянки ОСОБА_1 права власності на об`єкт нерухомого майна (автостанція), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 5417815 на підставі рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10.03.2006 б/н (запис про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 15.03.2006), що належало Приватному акціонерному товариству «Черкаське автотранспортне підприємство 17127» та розташоване на орендованій земельній ділянці площею 0,4072 га по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 7110136400:02:063:0012, замінити сторону за договором оренди земельної ділянки від 08.07.2003, що зареєстрований в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі від 21.07.2003 за №299 з доповненнями від 06.09.2007, що зареєстровані у Черкаській регіональній філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України» від 18.09.2007 за №7 (право оренди зареєстроване в ДРПП за №47106325 від 176.06.2022) з Приватного акціонерного товариства «Черкаське автотранспортне підприємство 17127» (первісний орендар) на громадянку ОСОБА_1 (новий орендар).

Перевести до громадянки ОСОБА_1 (новий орендар) всі права та обов`язки Приватного акціонерного товариства «Черкаське автотранспортне підприємство 17127» (первісний орендар) за договором оренди земельної ділянки від 08.07.2003 (пункт 2 додаткової угоди».

Об`єктом оренди є земельна ділянка площею 0,4072 га по вул. Надпільній, 238 з кадастровим номером 7110136400:02:063:0012 без права передачі її в суборенду. Цільове призначення земельної ділянки 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (пункт 3 додаткової угоди).

На земельну ділянки площею 0,4072 га по АДРЕСА_1 встановлено обмеження, а саме, земельний сервітут (право проходу та проїзду на транспортному засобі по наявному проїзду) площею 0,0169 га на користь комунального закладу «Черкаський обласний госпіталь ветеранів війни Черкаської обласної ради» (пункт 7 додаткової угоди).

Додаткова угода про внесення змін до договору набуває чинності з моменту її підписання та проведення державної реєстрації переходу права оренди відповідно до чинного законодавства (пункт 8 додаткової угоди).

Інші умови договору, що не зазнали змін залишаються незмінними та чинними (пункт 9 додаткової угоди).

Ця додаткова угода є невід`ємною частиною договору оренди земельної ділянки від 08.07.2003, що зареєстрований в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі від 21.07.2003 за №299 з доповненнями від 06.09.2007, що зареєстровані у Черкаській регіональній філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України» від 18.09.2007 за №7 (право оренди зареєстроване в ДРПП за №47106325 від 17.06.2022) (пункт 11 додаткової угоди).

Судом також встановлено, що рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 07.08.2012 у справі №2314/1813/12 частково задоволено позов Відкритого акціонерного товариства «Черкаське автотранспортне підприємство 17127» та стягнуто з ОСОБА_1 133 033,00 грн, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Черкаське автотранспортне підприємство 17127» про визнання недійсним доповнення від 06.09.2007 до договору оренди земельної ділянки, розірвання договору оренди земельної ділянки від 23.07.2003- відмовлено.

Вказаним рішенням встановлені такі факти: рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10.03.2006 у справі №2-388/06 визнано право власності на майно - автостанцію, що знаходиться по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 . Незважаючи, що ОСОБА_1 є власницею цього нерухомого майна, орендну плату за земельну ділянку по АДРЕСА_1 сплачує ВАТ «Черкаське АТП 17 127», яке є стороною за договором оренди земельної ділянки від 23.07.2003. Загальна сума сплаченої орендної плати за землю складає 172 276,17 грн. Судом було застосовано строк позовної давності до вимог позивача і частково задоволено вимоги про стягнення збитків з лютого 2009 року до червня 2012 у сумі 133033,09 грн.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 05.06.2014 у справі №712/5178/14-ц у відмовлено задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання договору оренди таким, що припинив дію.

За ухвалою суду у межах розгляду справи №712/5178/14-ц було проведено судову будівельно-технічну експертизу, за результатами якої складено висновок №08-БТ від 10.04.2014, відповідно до якого під будівлею автостанції (автостанція «А-1» та туалет «а») зайнято 300 м2 земельної ділянки; для повноцінного функціонування автостанції (з урахуванням 4 постів (пункти накопичення та відправлення пасажирів) по вул. Ільїна, 238 в м. Черкаси, з функціональними зонами: територією для відправлення і прибуття автобусів (перони); місцями стоянки (відстою) автобусів; будівлею автостанції (автостанція «А-1» та туалет «а»); зоною контакту з міським транспортом необхідна площа земельної ділянки становить 4072 м2.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судовий захист є одним з найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

Статтею 20 Господарського процесуального Кодексу України встановлені особливості предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (в тому числі землю), крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Предметом спору у цій справі є вимоги позивача про визнання недійсної додаткової угоди від 08.09.2022 до договору оренди скасування та скасування рішення про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку площею 4072 м2 забудованих земель транспорту під існуючий адмінбудинок та проміжну зупинку з пунктом накопичення та відправлення пасажирів. Цільове призначення земельної ділянки для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, тобто використання земельної ділянки з таким призначенням безпосередньо пов`язане з господарськими правовідносинами. На час набуття ОСОБА_1 права власності на об`єкт нерухомості, який розміщений на цій земельній ділянці, вона була зареєстрована як суб`єкт підприємницької діяльності, і припинення нею цього статусу не впливає на наявність між учасниками спору з користування земельною ділянкою, яка належить до земель транспорту. Отже, вказаний спір виник у зв`язку із набуттям другим відповідачем права користування земельною ділянкою, використання якої передбачає здійснення господарської діяльності на ній.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є обов`язковим для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із частиною 1 статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Враховуючи наведені вище приписи законодавства, позивач, звертаючись із позовом до суду з вимогою про визнання недійсною додаткової угоди, зобов`язаний довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочинів недійсними на момент його вчинення.

Судом встановлено, що між позивачем та Черкаською міською радою у 2003 році виникли правовідносини з оплатного користування земельною ділянкою, які урегульовані договором оренди, за умовами якого Черкаська міська рада передала позивачу в оренду терміном на 49 років земельну ділянку площею 4072 м2 забудованих земель транспорту під існуючий адмінбудинок та проміжну зупинку з пунктом накопичення та відправлення пасажирів по АДРЕСА_2 .

У 2006 році ОСОБА_1 набула право власності на нерухоме майно, а саме автостанцію (літ. А-І, літ. А, огорода №1-3), що знаходиться на земельній ділянці площею 0,4072 га з кадастровим номером 7110136400:02:063:0012 за адресою: АДРЕСА_1 , яка перебувала в оренді у позивача згідно з договором оренди від 08.07.2003.

Підстави та порядок переходу права на земельну ділянку при переході права власності на розташовані на ній житлового будинку, будівлі або споруди визначаються положеннями статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 120 Земельного кодексу України (у редакції, яка була чинна на момент набуття ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

Частина перша статті 93 Земельного Кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

За змістом вказаних приписів виникнення права власності на жилий будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте, враховуючи приписи частини другої статті 120 Земельного Кодексу України, не є правопорушенням відсутність у власника жилого будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані.

Судом встановлено, що до 08.09.2022, ОСОБА_1 не оформила у встановленому законом порядку, право користування спірною земельною ділянкою, на якій розташовано об`єкт нерухомості, право власності на який визнано за відповідачкою.

Законом України від 05.11.2009 №1702-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю» було внесено зміни до статті 141 Земельного Кодексу України, зокрема, вказана стаття доповнена пунктом «е», згідно з яким набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача.

Отже, з набранням чинності цим Законом позивач втратив право користування земельною ділянкою площею 0,4072 га по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 7110136400:02:063:00122.

Відповідно до частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.

Позивач, звертаючись з вказаним позовом до суду, зобов`язаний вказати які саме права, свободи чи інтереси порушені внаслідок укладення між відповідачами оспорюваної додаткової угоди, а враховуючи, наведені вище положення законодавства суд вважає, що позивач втратив своє право на користування земельною ділянкою, тому питання розпорядження цією ділянкою віднесено до компетенції її власника Черкаської міської ради.

Згідно зі статтею 377 Цивільного кодексу України (у редакції, яка була чинна на момент набуття ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 у справі №910/18560/16 зазначила, що земельно-правові та цивільно-правові норми встановлюють, що перехід майнових прав до іншої особи тягне за собою перехід до неї і земельних прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Розмір цієї частини земельної ділянки має визначатися на основі державних будівельних норм та санітарних норм і правил. Тому особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, який розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів ОСОБА_2 (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Отже, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній об`єктів нерухомого майна (зміст якого розкривається, зокрема у статтях 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України), ОСОБА_1 , яка набула у власність об`єкт нерухомості, а саме автостанцію, має цивільний інтерес в оформленні права користування на земельну ділянку під об`єктом нерухомого майна після його набуття у власність.

Щодо перевищення площі спірної земельної ділянки відносно площі нерухомого майна, суд зазначає наступне.

Сам по собі факт перевищення площі відведеної земельної ділянки над площею, займаною об`єктами нерухомості та необхідною для їх обслуговування, не може бути самостійною підставою для визнання такої передачі землі незаконною та задоволення відповідного позову. У зв`язку з цим, оскаржуючи законність передачі земельної ділянки у користування з мотивів неспівмірності площі відведеної земельної ділянки порівняно з площею будівлі, розташованої на цій земельній ділянці, саме позивач повинен належними і допустимими доказами довести розмір земельної ділянки, який є дійсно необхідним для обслуговування та експлуатації розміщеного на землі майна, що відповідає принципу диспозитивності господарського судочинства, закріпленого у статті 14 Господарського процесуального кодексу України.

У постанові від 01.07.2020 у справі №910/9028/19 Верховний Суд вказував, що розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, визначається шляхом проведення за клопотання сторін експертизи з врахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил тощо.

Державні будівельні норми, «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92», затверджені наказом Держкоммістобудування від 17.04.1992 за №44; Державні будівельні норми ДБН Б.2.2-12:2019 Планування та забудова територій, затверджені Наказом Мінрегіону № 104 від 26.04.2019, Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів, затверджені наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.06.1996 №173; Державні будівельні норми «Житлові будинки. Основні положення ДБН В.2.2-15-2005», затверджені наказом Держбуду України від 18.05.2005 №80 не містять норм, які б прямо встановлювали нормативи розміру та межі земельних ділянок, не ставлять в залежність площу земельної ділянки від розміру нерухомого майна, що розташоване на ній, як і не ставить площу відведеної земельної ділянки в залежність від площі споруд, що на них знаходиться.

Також суд враховує, що у межах розгляду справи №712/5178/14-ц було проведено судову будівельно-технічну експертизу, за результатами якої складено висновок №08-БТ від 10.04.2014, відповідно до якого під будівлею автостанції (автостанція «А-1» та туалет «а») зайнято 300 м2 земельної ділянки; для повноцінного функціонування автостанції (з урахуванням 4 постів (пункти накопичення та відправлення пасажирів) по вул. Ільїна, 238 в м. Черкаси, з функціональними зонами: територією для відправлення і прибуття автобусів (перони); місцями стоянки (відстою) автобусів; будівлею автостанції (автостанція «А-1» та туалет «а»); зоною контакту з міським транспортом площа земельної ділянки повинна бути 4072 м2.

Господарський суд зазначає, що підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Правові підстави позову це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач, в обґрунтування заявлених вимог, посилається виключно на те, що спірна додаткова угода, яка була укладена між відповідачами, порушує його права, як орендаря за договором оренди цієї ділянки, при цьому спірна додаткова угода укладена щодо всієї земельної ділянки, тоді як площа об`єкту нерухомості, який перебуває у власності ОСОБА_1 не потребує усієї площі земельної ділянки.

Частинами 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм.

Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків.

Розумність це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу).

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують судочинство для такого захисту.

Відповідно до пункту 6 статті 3 Цивільного кодексу України, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного Кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. При цьому, відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Отже, зважаючи на встановлені обставини справи та враховуючи положення чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено порушення норм законодавства внаслідок укладення спірної додаткової угоди, а також порушення його цивільного права, тому у суду відсутні правові підстави для визнання недійсною додаткової угоди, у зв`язку з чим позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

Враховуючи те, що вимога позивача про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний №63914674 від 20.06.2022, яким зареєстровано інше речове право - право оренди ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 7110136400:02:063:0012, загальною площею 0,4072 га, що розташована за адресою: місто Черкаси, вулиця Надпільна, 238 є похідною від основної вимоги, а суд відмовив у задоволення основної позовної вимоги про визнання недійсною додаткової угоди, то у суду відсутні підстави для задоволення вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію.

Частиною першою статті 123 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких відповідно до пункту 1 частини третьої зазначеної статті належать витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (частина перша статті 124 Господарського процесуального кодексу України).

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами (частина друга статті 126 Господарського процесуального кодексу України). Поряд з цим, згідно з вимогами частини восьмої статті 129 цього Кодексу розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до статті 16, 58 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Представником у суді може бути адвокат.

Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро (організаційні форми адвокатської діяльності).

Частиною 5 статті 14 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» стороною договору про надання правової допомоги є адвокатське бюро. У свою чергу пункт 4 частини 1 статті 1 вказаного закону визначає, що договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

У статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

У відзиві на позовну заяву представником Пономаренко Т.П. визначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на правову допомогу, які Пономаренко Т.П. понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи становить 10000,00 грн.

На підтвердження витрат пов`язаних з надання правничої допомоги представником Пономаренко Т.П. надано суду договір про надання правничої/правової допомоги №19/01-1 від 19.01.2023, який укладений між Адвокатським об`єднанням «Тищенко та Шимановський» в особі керуючого партнера Юрія Тищенка, що діє на підставі Статуту (адвокатське об`єднання) та ОСОБА_1 (клієнт); акт приймання-передачі виконаних робіт від 09.03.2023; рахунок на оплату №20 від 19.01.2023 на суму 15000,00 грн; квитанцію до платіжної інструкції №0.0.2898829445.1 від 13.03.2022 про сплату ОСОБА_1 адвокатському об`єднанню «Тищенко та Шимановський» 15000,00 грн плати за послуг за договором №19/01-1 від 19.01.2023.

Відповідно до розділу 1 договору про надання правничої/правової допомоги №19/01-1 від 19.01.2023 предметом договору є надання адвокатським об`єднанням юридичних та адвокатських послуг (далі послуги) клієнту щодо захисту його прав та законних інтересів, зокрема, але не виключно, в рамках судового провадження №925/1184/22. Адвокатське об`єднання зобов`язується надати послуги в порядку та на умовах, визначених даним договором, а клієнт зобов`язується прийняти надані послуги та оплатити їх.

Вартість послуг за цим договором становить 15000,00 грн. Сума вказана в пункті 3.1 даного договору є гонораром адвокатського об`єднання за надання юридичної допомоги та поверненню не підлягає (розділ 3 договору про надання правничої/правової допомоги №19/01-1 від 19.01.2023).

09.03.2023 між адвокатським об`єднанням як виконавцем та клієнтом було підписано акт приймання-передачі виконаних робіт. В акті приймання-передачі виконаних робіт від 09.03.2023) визначена найменування виконаних робіт, кількість годин на виконання та вартість кожної години, зокрема: зустріч та усна консультація клієнта з питань господарського судочинства 1 година вартістю 1000,00 грн; ознайомлення з матеріалами справи №925/1184/22 та їх юридичний аналіз 2 години вартістю 2000,00 грн; ознайомлення та юридичний аналіз документів, що надані клієнтом 2 години вартістю 2000,00 грн; обрання клієнтом правової позиції 1 година вартістю 500,00 грн; складання процесуальних документів у справі, зокрема відзиву на позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Черкаське автотранспортне підприємство 17127», направлення відзиву учасникам справи (витрати на поштову кореспонденцію) 1 документ вартістю 5000,00 грн; подання документів до суду 1 година вартістю 500,00 грн та представництво та захист інтересів клієнта у суді 4 години вартістю 4000,00 грн. Загальна вартість виконаних робіт становить 15000,00 грн.

Водночас, суд зазначає, що відповідно до частини 6 статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Суд зазначає, що у відзиві на позовну заяву представником ОСОБА_1 адвокатом Тищенко Ю.П., який надійшов до суду 31.01.2023, було зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на правову допомогу, які ОСОБА_1 понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи становить 10000,00 грн.

Водночас, як зазначалось судом вище, договір про надання правничої/правової допомоги №19/01-1 було укладено між ОСОБА_1 та адвокатським об`єднанням «Тищенко та Шимановський» було укладено 19.01.2023, тобто до дати подачі відзиву на позов, вартість вказаних робіт за договором становить 15000,00 грн без ПДВ, тому суд вважає, що представником відповідачки не доведено, що він не міг передбачити витрати на правничу допомогу у сумі 15000,00 грн на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку, який було подано ним у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до положень частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, витрати, які понесені позивачем у зв`язку із розглядом цієї справи покладається на позивача та йому не відшкодовуються.

Водночас, суд вважає, що оскільки суд повністю відмовив у задоволені позовних вимог позивача, до відшкодування з позивача підлягають судові витрати другої відповідачки, а саме витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10000,00 грн.

Керуючись статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.У задоволенні позову відмовити повністю.

2.Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Черкаське автотранспортне підприємство 17127» (вул.Луценка, 12, м.Черкаси, 18007, код ЄДРПОУ: 03115399) на користь фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) 10000,00 (десять тисяч гривень) грн витрат на правничу правову допомогу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, у разі подання апеляційної скарги рішення набирає законної сили після прийняття судом апеляційної інстанції судового рішення. Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Північного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складене 13.04.2023.

Суддя О.І.Кучеренко