Постанова

від 12.04.2023 по справі 300/5/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2023 рокуЛьвівСправа № 300/5/23 пров. № А/857/2580/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого суддіШавеля Р.М.,

суддівБруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,

з участю секретаря судового засідання - Василюк В.Б.,

а також сторін (їх представників):

від позивача не з`явився;

від відповідача - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , діючого на підставі довіреності від імені та в інтересах ОСОБА_2 , на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.01.2023р. в адміністративній справі за позовом представника ОСОБА_1 , діючого на підставі довіреності від імені та в інтересах ОСОБА_2 , до Богородчанського відділу державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними та скасування постанов державного виконавця про відкриття виконавчого провадження з примусового стягнення виконавчого збору та штрафів за невиконання рішення суду (суддя суду І інстанції: Микитюк Р.В.; час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 25.01.2023р. м.Івано-Франківськ; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: не зазначена),-

В С Т А Н О В И В:

02.01.2023р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції) представник Захаріїв Б.Д., діючий на підставі довіреності від імені та в інтересах ОСОБА_2 , звернувся за допомогою системи «Електронний суд» до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

визнати протиправною та скасувати постанову в.о.начальника Богородчанського відділу державної виконавчої служби /ВДВС/ в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Південно-Західного міжрегіонального управління /ПЗМУ/ Міністерства юстиції /МЮ/ (м.Івано-Франківськ) Гаєвського В.В. від 15.12.2022р. про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь держави 12000 грн. виконавчого збору;

визнати протиправною та скасувати постанову від 15.12.2022р. про відкриття виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_2 на користь держави 1700 грн. штрафу;

визнати протиправною та скасувати постанову від 15.12.2022р. про відкриття виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_2 на користь держави 3400 грн. штрафу (а.с.1-2, 4).

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. На думку представника позивача, постанови про відкриття виконавчого провадження від 15.12.2022р. винесені відповідачем протиправно, оскільки вони прийняті на підставі виконавчих документів від 11.03.2021р., від 25.03.2021р. та від 09.04.2021р., строк пред`явлення яких до виконання сплив.

Відповідно до ухвали суду від 25.01.2023р. відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі на підставі п.3 ч.1 ст.236 КАС України до розгляду Верховним Судом справи № 338/966/20 (а.с.98-100).

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.01.2023р. у задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.103-109).

Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив представник Захаріїв Б.Д., діючий на підставі довіреності від імені та в інтересах ОСОБА_2 , який покликаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою заявлений позов задовольнити (а.с.112-117).

Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що постанови державного виконавця від 25.03.2021р. та від 09.04.2021р. щодо накладення штрафу, на підставі яких винесені оскаржувані постанови на відкриття виконавчих проваджень, оскаржені в судовому порядку, а тому існувала об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи № 338/966/20, що розглядається в порядку цивільного судочинства. За таких умов ухвала суду від 25.01.2023р. про відмову в зупиненні провадження в справі суперечить приписам п.3 ч.1 ст.236 КАС України.

Окрім цього, відповідачем пропущений встановлений ч.1 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження» строк пред`явлення виконавчих документів до виконання.

Заяви стягувача про примусове виконання постанови від 11.03.2021р. про стягнення виконавчого збору та постанов від 25.03.2021р. та від 09.04.2021р. про накладення штрафу відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» подані після закінчення трьох місяців. Строк пред`явлення цих виконавчих документів до виконання не переривався, оскільки за ч.4 ст.12 вказаного Закону строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються лише у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання, чого не було у спірних правовідносинах; фактично виконавчі документи пред`явлені до виконання лише 14.12.2022р.

Також суд надав перевагу нормі п.8 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затв. наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012р., а не акту, що має вищу юридичну силу приписам ст.40 Закону України «Про виконавче провадження».

Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

У зв`язку з неявкою в судове засідання учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалося. Також в порядку ч.3 ст.268, ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як достовірно встановлено під час судового розгляду, на виконанні Богородчанського ВДВС в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області ПДМУ МЮ (м.Івано-Франківськ) перебувало виконавче провадження № 64772185 щодо виконання виконавчого листа № 338/966/20, виданого Богородчанським районним судом Івано-Франківської обл. 04.03.2021р., про зобов`язання ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні частиною земельної ділянки площею 0,0147 га, що знаходиться на ділянці, кадастровий номер 2620488601:01:001:0134, стосовно якої за рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської обл. від 31.07.2019р. у справі № 338/158/19 встановлено земельний сервітут у виді права пішого проходу та проїзду на транспортному засобі по наявному шляху до земельної ділянки та житлового будинку ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 , у спосіб демонтажу частини огорожі і очищення ділянки від будівельних матеріалів, кущів і дерев. Покладено на відповідача обов`язок не чинити інших перешкод у проході та проїзді згаданою частиною земельної ділянки.

Під час виконання цього виконавчого провадження головним державним виконавцем Гаєвським В.В. 11.03.2021р. винесено постанову про стягнення з ОСОБА_2 виконавчого збору в розмірі 12000 грн. (а.с.74).

Надалі у виконавчому провадженні № 64772185 виконавцем 25.03.2021р. та 09.04.2021р. винесені постанови про накладення на ОСОБА_2 штрафів за невиконання рішення суду в розмірі 1700 грн. та 3400 грн. відповідно (а.с.82, 89).

13.12.2022р. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 64772185 на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» (фактичного виконання рішення суду згідно акту державного виконавця від 07.12.2022р.) (а.с.65).

14.12.2022р. у зв`язку з несплатою виконавчого збору та штрафу згідно винесених постанов про стягнення виконавчого збору в розмірі 12000 грн., про стягнення штрафів в розмірі 1700 грн. та 3400 грн., державним виконавцем виведено такі виконавчі документи в окреме провадження та 15.12.2022р. винесені постанови про відкриття виконавчих проваджень ВП №№ 70555369, 70555494 та 70555592 відповідно (а.с.77, 84, 91).

Приймаючи рішення по справі та відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що постанова від 11.03.2021р. про стягнення виконавчого збору та постанови від 25.03.2021р. та 09.04.2021р. про накладення штрафів перебували на виконанні Богородчанського районного ВДВС ПЗМУ МЮ (м.Івано-Франківськ) в межах виконавчого провадження № 64772185; в подальшому вказане виконавче провадження було закінчено, а постанови про стягнення виконавчого збору та штрафів виділені в окремі провадження ВП №№ 70555369, 70555494 та 70555592 для подальшого виконання.

З огляду на зазначене, в цьому випадку строк пред`явлення даного виконавчого документа до виконання не пропущено, оскільки оскаржувані постанови про відкриття виконавчого провадження винесені 15.12.2022р. за наслідками завершення 13.12.2022р. виконавчого провадження № 64772185.

При цьому, той факт, що тривалість основного виконавчого провадження перевищувала визначений у законі строк пред`явлення постанов про стягнення виконавчого збору та накладення штрафів, не свідчить про те, що вони не можуть бути пред`явлені до виконання через закінчення такого строку.

Оскільки постанова від 11.03.2021р. про стягнення виконавчого збору та постанови від 25.03.2021р. та 09.04.2021р. про накладення штрафів перебували на виконанні у межах виконавчого провадження № 64772185, строк їх пред`явлення до виконання був перерваний, у зв`язку з чим його початок після переривання у спірних правовідносинах необхідно обчислювати з моменту завершення виконавчого провадження, у межах якого вони виконувалися (були пред`явлені до виконання), - ВП № 64772185, а саме, з 13.12.2022р.

Отже, оскаржувані постанови про відкриття виконавчих проваджень №№ 70555369, 70555494 та 70555592 винесені державним виконавцем 15.12.2022р. у межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків, з огляду на таке.

Відповідно до 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з приписами ст.1 Закону України № 1404-VIII від 02.06.2014р. «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч.1 ст.18 цього Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Абзацом 5 ч.1 ст.3 вказаного Закону визначено, що примусовому виконанню підлягають рішення на підставі постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Згідно з ч.ч.5, 6 ст.26 зазначеного Закону виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Відповідно до п.2 ч.5 ст.26 цього Закону у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи (ч.ч.1, 3 ст.27 наведеного Закону).

Згідно ч.4 ст.27 вказаного Закону державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

Отже, умовою для стягнення виконавчого збору (за виключенням визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) є початок примусового виконання, відкриття якого здійснюється з огляду на відповідний виконавчий документ. При цьому, початок примусового виконання рішень Закон України «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, пов`язує саме з відкриттям виконавчого провадження.

Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.63 зазначеного Закону за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Статтею 75 зазначеного Закону передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Статтею 40 цього Закону передбачено наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа.

Так, згідно з ч.3 ст.40 вказаного Закону у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню, визначає Інструкція з організації примусового виконання рішень, затв. наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012р. (в редакції, чинній на виникнення спірних правовідносин).

Згідно з п.8 розділу III цієї Інструкції стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону.

Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.

Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.

Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.

Державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.

Відповідно до п.13 розділу ІХ згаданої Інструкції при виконанні рішення немайнового характеру у разі, якщо боржник самостійно не сплачує виконавчий збір, витрати виконавчого провадження та накладені на нього штрафи, у передбачених Законом випадках виконавець примусово стягує виконавчий збір, витрати виконавчого провадження та накладені на боржника штрафи одночасно із виконанням такого рішення. У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 Закону), 11 частини першої статті 39 Закону, якщо штрафи, накладені на боржника, не стягнуто, постанова про накладення штрафу не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.

Державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про накладення штрафу не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.

Якщо після завершення виконавчого провадження за рішенням немайнового характеру виконавчий збір, витрати виконавчого провадження не стягнуто, виконавець вживає заходів щодо їх подальшого виконання у порядку, визначеному пунктом 8 розділу ІІІ та пунктом 2 розділу VI цієї Інструкції.

Згідно із ст.12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Порядок відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчих документів щодо стягнення виконавчого збору та штрафів регулюється загальними нормами Закону України «Про виконавче провадження» щодо порядку примусового виконання рішення на підставі виконавчих документів.

Водночас, згідно ч.4 ст.12 цього Закону строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: 1) пред`явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Із змісту Закону України «Про виконавче провадження» слідує, що нестягнуті суми виконавчого збору та штрафу у випадку завершення виконавчого провадження у зв`язку з поверненням виконавчого документа стягувачу (закінченням виконавчого провадження) підлягають стягненню (продовжують стягуватися) в окремих виконавчих провадженнях на підставі постанови про стягнення виконавчого збору та постанови про накладення штрафу.

Повертаючись до обставин розглядуваної справи, постанова від 11.03.2021р. про стягнення виконавчого збору та постанови від 25.03.2021р. та 09.04.2021р. про накладення штрафів перебували на виконанні Богородчанського районного ВДВС ПЗМУ МЮ (м.Івано-Франківськ) в межах виконавчого провадження № 64772185; в подальшому вказане виконавче провадження було закінчено, а постанови про стягнення виконавчого збору та штрафів виділені в окремі провадження ВП №№ 70555369, 70555494 та 70555592 для подальшого виконання.

З огляду на викладене, строк пред`явлення цих виконавчих документів до виконання не можна вважати пропущеним, оскільки оскаржувані постанови про відкриття виконавчого провадження винесені 15.12.2022р. за наслідками завершення виконавчого провадження ВП № 64772185, що мало місце 13.12.2022р.

При цьому, та обставина, що тривалість основного виконавчого провадження перевищувала визначений у законі строк пред`явлення до виконання постанов про стягнення виконавчого збору та накладення штрафів, не свідчить про те, що вони не можуть бути пред`явлені до виконання через закінчення такого строку.

Таким чином, оскільки постанова від 11.03.2021р. про стягнення виконавчого збору та постанови від 25.03.2021р. та 09.04.2021р. про накладення штрафів перебували на виконанні у межах виконавчого провадження ВП № 64772185, строк їх пред`явлення до виконання був перерваний, у зв`язку з чим його початок після переривання у спірних правовідносинах необхідно обчислювати з моменту завершення виконавчого провадження, у межах якого вони виконувалися (були пред`явлені до виконання), а саме: ВП № 64772185, відлік такого строку розпочався з 13.12.2022р.

Звідси, спірні постанови про відкриття виконавчих проваджень №№ 70555369, 70555494 та 70555592 винесені державним виконавцем у межах повноважень та у спосіб, що визначений законом.

В частині покликань апелянта на помилкове вирішення судом питання про зупинення провадження у справі колегія суддів керується таким.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.236 КАС України суд зупиняє провадження у справі в разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.

Із змісту наведених норм слідує, що суд зупиняє провадження у справі лише за наявності обставин, що створюють об`єктивні перешкоди в розгляді справи.

Неможливість розгляду однієї справи до вирішення іншої справи пов`язується зі встановленням обставин, які мають значення для вирішення цієї справи (щодо якої виникла потреба зупинити провадження), але водночас не можуть - з об`єктивних причин - бути встановлені під час її розгляду. Конкретні правові ситуації, які вимагатимуть подібного процесуального рішення, можуть по-різному проявляти цей взаємозв`язок залежно від обставин справи. Але він обов`язково має бути, адже цим власне і пояснюється мета зупинення провадження у справі.

Правову позицію з цього питання Верховний Суд висловив у згаданій постанові від 12.12.2019р. у справі № 826/25204/15.

Вирішуючи питання щодо зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку адміністративного чи іншого провадження, суд повинен належним чином проаналізувати імовірні наслідки ухвалення судом рішення за результатом розгляду цієї справи, їх взаємозв`язок із спірними правовідносинами, що є предметом розгляду в розглядуваній справі, підставами позову, та відобразити відповідні висновки у своїй ухвалі.

У справі № 338/966/20 вирішувалася скарга позивача на дії головного державного виконавця Богородчанського районного ВДВС ПЗМУ МЮ (м.Івано-Франківськ) Гаєвського В.В. щодо накладення штрафів за невиконання судового рішення.

Натомість, предметом розгляду у розглядуваній справі є правомірність постанов про відкриття виконавчих проваджень з примусового стягнення виконавчого збору (постанова від 11.03.2021р. про стягнення виконавчого збору) та штрафів за невиконання рішення суду (постанови від 25.03.2021р. та 09.04.2021р. про накладення штрафів).

Окрім цього, в розглядуваній справі позивач не обґрунтовував свої вимоги протиправністю постанови від 11.03.2021р. про стягнення виконавчого збору та постанов від 25.03.2021р. та 09.04.2021р. про накладення штрафів, тому обставини оскарження цих постанов не можуть слугувати достатньою підставою для зупинення апеляційного провадження.

Звідси, вказані справи не є взаємопов`язаними, відтак розгляд останніх справи не створює об`єктивної неможливості для розгляду справи щодо правомірності постанов про відкриття виконавчих проваджень.

Водночас, зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Враховуючи наведені обставини, а також приймаючи до уваги відсутність об`єктивної неможливості розгляду справи, колегія суддів не убачає правових підстав для зупинення апеляційного провадження у справі на підставі п.3 ч.1 ст.236 КАС України.

Оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, зазначені в позовній заяві, заперечення відповідача були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача відхилені.

Оцінюючи в сукупності наведене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є безпідставним та необґрунтованим, через що останній не підлягає до задоволення.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

З огляду на результат апеляційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку із переглядом справи в суді апеляційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ч.3 ст.243, ч.3 ст.268, ст.310, ч.2 ст.313, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , діючого на підставі довіреності від імені та в інтересах ОСОБА_2 , на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.01.2023р. в адміністративній справі № 300/5/23 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель судді Н. В. Бруновська Р. Б. Хобор Дата складання повного тексту судового рішення: 14.04.2023р.