Постанова

від 28.03.2023 по справі 515/1387/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4586/23

Справа № 515/1387/22

Головуючий у першій інстанції Тимошенко С.В.

Доповідач Кутурланова О. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.03.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кутурланової О.В.,

суддів: Орловської Н.В.,

Приходько Л.А.,

секретар судового засідання Виходець А.В.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Давиденко Костянтин Вікторович, на ухвалу Татарбунарського районного суду Одеської області у складі судді Тимошенко С.В. від 19 грудня 2022 року за позовною заявою ОСОБА_1 до Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, Київського управління механізації №36 про визнання договору оренди землі недійсним,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, Київського управління механізації №36 про визнання договору оренди землі недійсним.

В обґрунтування позову зазначила, що їй на праві власності належать дерев?яні будинки для відпочиваючих в кількості 20 шт., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та нежитлове примішення - туалет, площею 6 м. кв., розташований за цією ж адресою.

Зазначені об`єкти нерухомого майна знаходяться на земельних ділянках площею 0.2049 га, кадастровий номер - 5125082700:02:002:0002 та на земельній ділянці площею 0,1808 га кадастровий номер 5125082700:02:002:0027, які були передані в оренду строком на 5 років Київській спеціалізованій фірмі «Проммонтаж-22» на підставі договору оренди землі від 03 жовтня 2005 року та строком на 49 років Київському управлінню механізації N036 (КУМ -36) на підставі договору оренди землі від 01 жовтня 2006 року, відповідно.

Про існування договорів оренди на момент набуття права власності їй відомо не було.

Вказує, що в кінці серпня 2022 року вона звернулась до Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області з заявою про укладання договору оренди землі на вищезазначені земельні ділянки, але їй відмовлено у зв?язку з тим, що на земельну ділянку з кадастровим номером 5125082700:02:002:0027 зареєстрований договір оренди землі з ТОВ «КУМ N36» від 01 березня 2006 року, що підтверджується рішенням сесії від 14 вересня 2022 року N619-VIII.

Посилаючись на те, що вказаний договір оренди землі порушує її права власника нерухомого майна, оскільки без належного оформлення речових прав на земельні ділянки під нерухомістю вона не зможе вільно розпоряджатись нею, зробити реконструкцію, відчуження тощо, просила визнати недійсним договір оренди землі від 01 березня 2006 року, укладений між Київським управлінням механізації №36 та Лиманською сільською радою Татарбунарського району Одеської області.

Ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області від 19 грудня 2022 року у відкритті провадження у справі відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Давиденко К.В., посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила ухвалу Татарбунарського районногосуду Одеськоїобласті від19грудня 2022року скасувати та направити справу до Татарбунарського районного суду Одеської області для вирішення питання щодо відкриття провадження по справі.

Відзиви на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходили.

Учасники справи, які належним чином повідомлені про дату та час розгляду справи, в судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явилися.

Від Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області надійшла заява про розгляд справи без участі представника Лиманської сільської ради.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

За таких обставин, апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, що не з`явились, оскільки їх явка у судове засідання обов`язковою не визнавалась, доказів поважності причин неявки у судове засідання не надано, а відповідно до ч. 2ст. 372 ЦПК Українинеявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце її розгляду не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Частиною 1ст.367 ЦПК Українивизначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно дост.263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка є фізичною особою-підприємцем, якій на праві приватної власності належать будинки для відпочинку в кількості 20 шт., розміщені на спірній земельній ділянці, тому дійшов висновку, що спір виник при виконанні правочину у господарській діяльності між фізичною особою-підприємцем та юридичними особами та вважав, що даний спір відноситься до юрисдикції господарського суду.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст.2 ЦК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів(ст.4 ЦПК України)

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

При здійсненні правосуддя у цивільних справах суд першої інстанції, неухильно дотримуючись норм матеріального та процесуального права, повинен забезпечити їх справедливий, неупереджений та упродовж розумного, але не більш встановленого законом строку розгляд і вирішення з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі ст.124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за частинами першою і другою ст.19 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України або Господарським процесуальним кодексом України віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Частиною 1 статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, які виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

До того ж в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Статтею 4 ГПК України передбачено право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 20 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

З аналізу п.1 ч.1 ст.20 ГПК України вбачається, що укладення договору між юридичною особою та фізичною особою-підприємцем не є безумовною підставою для розгляду спору між ними в порядку господарського судочинства, оскільки для цього слід встановити наявність саме господарських правовідносин між сторонами. За відсутності господарських правовідносин між сторонами, спір належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ст.3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Відповідно до ч.1 ст.24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

У ст.25 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.

Відповідно до ст.26 ЦК України всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки.

Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом.

Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства.

Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст.42 Конституції України). Це право закріплено й у ст.50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Відповідно до ст.42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно з ч.2 ст.50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Згідно з ч.9 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

З аналізу наведених вище норм матеріального права слід дійти висновку, що фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус «фізична особа - підприємець» сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Отже, наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №340/385/17 (провадження №14-495цс19)

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 на праві власності належать дерев?яні будинки для відпочиваючих в кількості 20 шт., за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.27).

ОСОБА_1 звернулася до суду, як фізична особа, з позовом до Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, Київського управління механізації №36 про визнання договору оренди землі недійсним.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 дійсно зареєстрована як фізична особа-підприємець (далі- ФОП).

При цьому, відповідно до видів діяльності, які здійснює ФОП вказано:

- 31.9 виробництво інших меблів;

- 47.19 інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах;

- 47.59 роздрібна торгівля меблями, освітлювальним приладдям та іншими товарами для дому в спеціалізованих магазинах;

- 49.41 вантажний автомобільний транспорт (а.с.22-24).

Згідно рішення Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області № 619-VІІІ від 14.09.2022 року про відмову в укладанні договору оренди землі, Лиманська сільська рада вирішила відмовити в укладенні договору ОСОБА_1 саме як фізичній особі, а не фізичній особі-підприємцю (а.с.26).

Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 має бажання укласти договір оренди землі, яка знаходиться під належними їй будинками з метою вільного розпорядження своєю власністю.

Відомостей про те, що належні їй будинки вона використовує як ФОП у господарських цілях, чи має на меті таке їх використати матеріали справи не містять.

Враховуючи, що наявність у ОСОБА_1 статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця вона виступає як підприємець у всіх правовідносинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про те, що спір належить до юрисдикції господарських судів України.

Приймаючи до уваги, що позивачка звернулася до суду як фізична особа, до інших органів влади та місцевого самоврядування з приводу належного їй майна (дерев`яних будинків) вона також зверталася як фізична особа, з огляду на суб`єктний склад спору, предмет позову та характер спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про помилковість тверджень суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі та вважає, що спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Згідно із статтею 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин, ухвала суду про відмову у відкритті провадження у справі постановлена з порушенням норм процесуального права та є такою, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, а тому підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст.367,374,379,381,382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Давиденко Костянтин Вікторович, задовольнити.

Ухвалу Татарбунарського районного суду Одеської області від 19 грудня 2022 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 14.04.2023 року.

Головуючий О.В. Кутурланова

Судді: Н.В. Орловська

Л.А. Приходько