Рішення

від 17.04.2023 по справі 160/7314/22

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2023 року Справа № 160/7314/22

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЛозицької І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Павлоградського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Павлоградського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Павлоградського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області щодо відмови у призначенні щомісячних страхових виплат у разі смерті потерпілого ОСОБА_2 в зв`язку зі смертю внаслідок професійного захворювання, викладеної у листі від 31.08.2021 року № 24.2-06/2946;

- зобов`язати Павлоградське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 щомісячні страхові виплати у разі смерті потерпілого ОСОБА_2 в зв`язку зі смертю внаслідок професійного захворювання відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування", починаючи з 13.04.2021 року.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 26.08.2021 року звернувся до Павлоградського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області із заявою при призначення щомісячних страхових виплат у разі смерті потерпілого - чоловіка ОСОБА_2 .Однак, Павлоградське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області своїм листом від 31.08.2021 року № 24.2-06/2946 відмовило у призначенні страхових виплат, оскільки на момент смерті потерпілого ОСОБА_2 позивачу не було встановлено інвалідність та останнім не досягнуто пенсійного віку.

Позивач, вважаючи такі дії Павлоградського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області протиправними, звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 27.06.2022 року, після усунення недоліків позовної заяви, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.

Відповідач, у встановлений судом строк, своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, причини неподання відзиву на позовну заяву суду не повідомив.

Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, прийшов до таких висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 05.10.1985 року між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 було укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу, виданого міським відділом РАЦС м.Павлоград 05.10.1985 року.

Відповідно до акту №43 від 22.09.2005 року встановлено факт хронічного професійного захворювання ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 від 02.02.2021 року, видане Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Павлоградському, Юр`ївському районах та місту Павлограду Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро).

Відповідно до довідки Медико-соціальної експертної комісії про причинний зв`язок смерті з професійним захворюванням або трудовим каліцтвом серії НОМЕР_3 слідує, що причинний зв`язок смерті ОСОБА_2 пов`язаний з професійним захворюванням.

26.08.2021 року позивач звернувся до Павлоградського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області із заявою при призначення щомісячних страхових виплат у разі смерті потерпілого ОСОБА_2 в зв`язку зі смертю внаслідок професійного захворювання.

Своїм листом від 31.08.2021 року № 24.2-06/2946 Павлоградське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області повідомило про відсутність підстав для призначення вказаних виплат з посиланням на положення статті 41 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», оскільки на момент смерті потерпілого ОСОБА_2 позивачу не було встановлено інвалідність, а також на час смерті потерпілого ОСОБА_1 не досягла пенсійного віку.

Не погодившись з позицією відповідача щодо відмови у призначенні щомісячних страхових виплат у разі смерті потерпілого годувальника в зв`язку зі смертю внаслідок професійного захворювання, позивач звернувся до адміністративного суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

За приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Керуючись частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд застосовує Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

За рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України": перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.

Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

У справі "Рисовський проти України" Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначено Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 23.09.1999 року № 1105-XIV.

Приписами статті 9 Закону №1105-XIVвизначено, що основними завданнями Фонду та його робочих органів, зокрема, є надання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг відповідно до цього Закону.

Відповідно до частини 1 статті 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право у разі настання страхового випадку.

Згідно частини 7 статті 36 Закону № 1105-XIV страхові виплати складаються із:

1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата);

2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого);

3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;

4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

Приписами статті 41 Закону № 1105-XIV встановлено, що у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті.

Такими непрацездатними особами є:

1) діти, які не досягли 16 років; діти з 16 до 18 років, які не працюють, або старші за цей вік, але через вади фізичного або розумового розвитку самі не спроможні заробляти; діти, які є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами) денної форми навчання, - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ними 23 років;

2) особи, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", якщо вони не працюють;

3) особи з інвалідністю - члени сім`ї потерпілого на час інвалідності;

4) неповнолітні діти, на утримання яких померлий виплачував або був зобов`язаний виплачувати аліменти;

5) непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право.

Право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають також дружина (чоловік) або один з батьків померлого чи інший член сім`ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли восьмирічного віку.

Крім того, відповідно до статті 75 Сімейного кодексу України дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного.

Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.

Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю I, II чи III групи.

При цьому, з метою призначення щомісячних страхових виплат відповідно до приписів статті 41 Закону № 1105-XIV особа має відповідати наступним критеріям, зокрема, бути непрацездатною та перебувати на утриманні померлого або мати на день його смерті право на одержання від нього утримання.

Водночас, у листі від 31.08.2021 року № 24.2-06/2946 Павлоградське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області зазначило, що у позивача на момент смерті чоловіка ОСОБА_1 не було встановлено інвалідність та нею не досягнуто пенсійного віку.

Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є непрацездатною особою, оскільки з 01.09.2011 року отримує пенсію за вислугу років та не працює, що підтверджується копією її трудової книжки.

Також на підставі заяви позивача від 19.05.2021 року ОСОБА_1 переведена на інший вид пенсії, а саме, на пенсію в разі втрати годувальника. Означене підтверджується рішенням пенсійного органу від 25.05.2021 року № 912160183657.

Крім того, до дня смерті чоловіка ОСОБА_2 позивач проживав разом з ним, що підтверджується довідкою №5617 від 13.09.2021 року про реєстрацію та склад сім`ї, виданої Міським інформаційно-розрахунковим аналітичним центром Павлоградської міської ради.

З огляду на наведене, позивач відповідає вимогам, визначеним у статті 41 Закону № 1105-XIV, а саме, є пенсіонером, не працює, до дня смерті чоловіка ОСОБА_1 проживала разом з ним, а тому, суд дійшов висновку про протиправність відмови відповідача у призначенні позивачу щомісячних страхових виплат у разі смерті потерпілого ОСОБА_2 в зв`язку зі смертю внаслідок професійного захворювання.

Щодо факту набуття позивачем статусу особи з інвалідністю, то суд зазначає, що відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ №146571 від 29.04.2021 року, виданої Комунальним закладом «Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи» ДОР», ОСОБА_1 є інвалідом третьої групи. При цьому, інвалідність встановлена позивачу з 13.04.2021 року, тобто після смерті її чоловіка ( ІНФОРМАЦІЯ_1 дата смерті), а тому не може бути підставою для призначення страхових виплат.

Відповідно до пункту 1.2 розділу І постанови правління Фонду соціального страхування України від 19.07.2018 року № 11 про затвердження Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат у разі настання страхового випадку управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, або в межах повноважень відділення виконавчої дирекції Фонду в районах і містах обласного значення зобов`язані своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну потерпілому внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті особам, які мають на це право, виплачуючи:

1) допомогу по тимчасовій непрацездатності;

2) одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого;

3) щомісячну страхову виплату втраченого заробітку потерпілого (далі - щомісячна страхова виплата);

4) страхову виплату потерпілому у розмірі його середньомісячного заробітку при тимчасовому переведенні його на легшу, нижчеоплачувану роботу;

5) щомісячну страхову виплату особам, які мають на неї право в разі смерті потерпілого;

6)відшкодування вартості поховання потерпілого та пов`язаних з цим ритуальних послуг.

Частиною 8 статті 42 Закону № 1105-ХІV передбачено, що у разі смерті потерпілого суми страхових виплат особам, які мають на це право, визначаються із середньомісячного заробітку потерпілого за вирахуванням частки, яка припадала на потерпілого та працездатних осіб, що перебували на його утриманні, але не мали права на ці виплати.

Відповідно до норм статті 43 Закону № 1105-ХІV для розгляду справ про страхові виплати до Фонду подаються: 1) акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання за встановленими формами та/або висновок МСЕК про ступінь втрати професійної працездатності застрахованого чи копія свідоцтва про його смерть; 2) документи про необхідність подання додаткових видів допомоги.

Фонд приймає рішення про виплати у разі втрати годувальника за умови подання таких документів, які видаються відповідними організаціями у триденний строк з моменту звернення заявника: 1) копії свідоцтва органу реєстрації актів цивільного стану про смерть потерпілого; 2) довідки житлово-експлуатаційної організації, а за її відсутності - довідки виконавчого органу ради чи інших документів про склад сім`ї померлого, у тому числі про тих, хто перебував на його утриманні, або копії відповідного рішення суду; 3) довідки житлово-експлуатаційної організації, а за її відсутності - виконавчого органу ради про батьків або іншого члена сім`ї померлого, який не працює та доглядає дітей, братів, сестер чи онуків померлого, які не досягли восьмирічного віку; 4) довідки навчального закладу про те, що член сім`ї потерпілого віком від 18 до 23 років, який має право на відшкодування шкоди, навчається за денною формою навчання; 5) довідки навчального закладу інтернатного типу про те, що член сім`ї потерпілого, який має право на відшкодування шкоди, перебуває на утриманні цього закладу.

Водночас, суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 44 Закону № 1105-ХІV Фонд розглядає справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або заінтересованої особи за наявності усіх необхідних документів і приймає відповідні рішення у десятиденний строк, не враховуючи дня надходження зазначених документів.

Рішення оформляється постановою, в якій зазначаються дані про осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат на кожного члена сім`ї та їх строки або обґрунтування відмови у виплатах; до постанови додаються копії необхідних документів.

Тобто, наслідком розгляду заяви про проведення страхових виплат та поданих разом із заявою документів має бути одне з двох рішень, які викладаються у формі постанови, а саме, про призначення страхових виплат або про відмову в їх призначенні із зазначенням відповідного обґрунтування. Саме рішення про відмову у проведенні виплат, прийняте із дотриманням форми та змісту, встановлених законодавством про соціальне страхування, є таким, що породжує, змінює або припиняє правовідносини та може бути оскаржене в судовому порядку.

Як слідує з матеріалів справи, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 26.08.2021 року щодо призначення страхових виплат в разі смерті потерпілого ОСОБА_2 в зв`язку зі смертю внаслідок професійного захворювання відповідачем не було прийнято рішення у формі постанови про призначення страхової виплати чи відмови у її призначенні.

Водночас, відповідь, надана позивачу у вигляді листа Павлоградського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області від 31.08.2021 року № 24.2-06/2946, не є рішенням робочого органу Фонду, в розумінні Закону, тому не може свідчити про розгляд заяви ОСОБА_1 по суті.

Разом з тим, суд при розгляді даної справи не вправі перебирати на себе повноваження Фонду та самостійно вирішувати питання щодо наявності у позивача права на призначення вищевказаних страхових виплат.

Відтак, суд приходить до висновку, що вимоги про зобов`язання відповідача призначити позивачу щомісячні страхові виплати у разі смерті потерпілого ОСОБА_2 в зв`язку зі смертю внаслідок професійного захворювання відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування", починаючи з 13.04.2021 року, не підлягають до задоволенню.

Разом з тим, у постанові Верховного Суду України від 24 листопада 2015 року в справі №816/1229/14, поміж іншого, вказано, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до приписів статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тому, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та покласти на відповідача обов`язок розглянути питання щодо призначення ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат у разі смерті потерпілого ОСОБА_2 в зв`язку зі смертю внаслідок професійного захворювання відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування", з прийняттям за наслідками такого розгляду відповідного рішення з урахуванням висновків суду.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості

Відповідно до приписів статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку щодо часткового задоволення позовних вимог.

З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Таким чином, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, стягненню з Павлоградського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області підлягає сума 496,20 грн., сплата яких підтверджується квитанцією № 0.0.2551864459.1 від 20.05.2022 року, оригінал якої міститься в матеріалах справи.

Керуючись статтями 9, 72-77, 139, 241-243, 245-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Павлоградського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Павлоградського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області щодо відмови у призначенні щомісячних страхових виплат у разі смерті потерпілого ОСОБА_2 в зв`язку зі смертю внаслідок професійного захворювання, викладеної у листі від 31.08.2021 року № 24.2-06/2946.

Зобов`язати Павлоградське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області розглянути питання щодо призначення ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат у разі смерті потерпілого ОСОБА_2 в зв`язку зі смертю внаслідок професійного захворювання відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування", з прийняттям за наслідками такого розгляду відповідного рішення з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) з Павлоградського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань (код ЄДРПОУ 41418540, вул.Соборна, буд.58, м. Павлоград, Дніпропетровська область, 51400) судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 496,20 грн. (чотириста дев`яносто шість гривень 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 17.04.2023 року.

Суддя І.О. Лозицька