Рішення

від 14.04.2023 по справі 240/10373/21

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2023 року м. Житомир справа № 240/10373/21

категорія 112040201

Житомирський окружний адміністративний суд у складі

судді Шимоновича Р.М.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ф.Л.П." про стягнення санкцій та пені,

встановив:

Житомирське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з позовом до Житомирського окружного адміністративного суду, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ф.Л.П." суму адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 29722,80 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач в порушення вимог чинного законодавства норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - штатних працівників облікового складу за 2020 рік, передбачений ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", не виконав у кількості 1 (одного) робочого місця.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 07 червня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

Від відповідача надійшов відзив на позов, в якому він просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказує, що жодного порушення не допустив, оскільки ним у 2020 році були вжиті всі необхідні заходи для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема, було створено 1 (одне) робоче місце, тобто виконано норматив створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

У відповіді на відзив позивач зазначає про невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування одного інваліда за 2020 рік, що є підставою для стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 29722,80 грн.

Відповідач також направив заперечення на відповідь на відзив. Вказав, що чинним законодавством на працедавця покладається виключно обов`язок забезпечити наявність вакансій, в той час як відсутність реалізації такими особами свого права на працевлаштування із незалежних від суб`єкта господарювання причин не свідчить про наявність у його діях складу господарського правопорушення та не є правовою підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій і нарахування пені за їх несвоєчасну сплату.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Встановлено, що згідно із звітом про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік форми № 10-ПОІ, затвердженого наказом Мінпраці України від 27.08.2020 №591, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу працюючих у ТОВ "Ф.Л.П." склала 8 осіб.

Отже, відповідач із числа середньооблікової кількості штатних працівників, що склала 8 осіб, повинен був працевлаштувати 1 (одну) особу з інвалідністю - штатного працівника облікового складу за рік, тоді як фактично не працевлаштував особу з інвалідністю.

Позивач вважає, що ТОВ "Ф.Л.П." норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - штатних працівників облікового складу за 2020 рік, передбачений ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", не виконав у кількості 1 робочого місця.

Відповідачу надіслано претензію № 38/21 за невиконання нормативу робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю у 2020 році, на яку він у квітні 2021 року надіслав позивачу відповідь.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.

Законом, що визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами є Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21.03.1991 №875-XII (далі - Закон № 875).

Відповідно до ст. 18 Закону № 875, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст. 19 Закону № 875, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Судом встановлено, що згідно Звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік середньооблікова кількість штатних працівників відповідача у 2020 році становила 8 осіб, з них особи з інвалідністю у 2020 році не працювали.

Отже, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю складає одне робоче місце.

Як встановлено з матеріалів справи, відповідачем надсилалася до міського центру зайнятості звітність форми 3-ПН щодо наявності вакантного місця для працевлаштування особи з інвалідністю, а саме - на посаду оператора електронного кольороділення.

Згідно з частинами першої та другої статті 20 Закону №875-XII, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції не можуть застосовуватися до працедавця в разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому цей суб`єкт господарювання вжив усіх, передбачених Законом № 875-XII, заходів для працевлаштування останніх, тобто, коли у його діях відсутній склад правопорушення.

Суд звертає увагу, що норми чинного законодавства покладають на працедавця виключно обов`язок забезпечити наявність вакансій, в той час як відсутність реалізації такими особами свого права на працевлаштування із незалежних від суб`єкта господарювання причин, зокрема, ненаправлення Державною службою зайнятості необхідної кількості осіб з обмеженими фізичними можливостями, не свідчить про наявність у діях суб`єкта господарювання складу господарського правопорушення та не є правовою підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій і нарахування пені за їх несвоєчасну сплату.

Як встановлено із наявних у матеріалах справи доказів, протягом 2020 року відповідачем було забезпечено необхідну кількість вакансій для працевлаштування осіб із обмеженими фізичними можливостями, визначеній нормами чинного законодавства.

Враховуючи викладене, позивач дійшов помилкового висновку про порушення відповідачем положень статей 19, 20 Закону №875-XII та про наявність підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій і пені на загальну суму 29722,80 грн.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачем на виконання статті 77 КАС України та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів спростовано, а позивачем не доведено обґрунтованості заявлених вимог та наявності правових підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ф.Л.П." суми адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 29722,80 грн., а тому позовні вимоги Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 2, 5, 6, 14, 77, 241-246, 255, 263, 295, КАС України суд

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Домбровського, 38, м. Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 20401066) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ф.Л.П." (промпект Незалежності, 100, м. Житомир, 10031, код ЄДРПОУ 36617879) про стягнення санкцій та пені - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Р.М.Шимонович