Постанова

від 03.08.2023 по справі 240/10373/21

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/10373/21

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шимонович Роман Миколайович

Суддя-доповідач - Капустинський М.М.

03 серпня 2023 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Капустинського М.М.

суддів: Ватаманюка Р.В. Сапальової Т.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2023 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ф.Л.П." до Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення санкцій та пені,

В С Т А Н О В И В :

Житомирське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з позовом до Житомирського окружного адміністративного суду, в якому просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ф.Л.П." суму адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 29722,80 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач в порушення вимог чинного законодавства норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - штатних працівників облікового складу за 2020 рік, передбачений ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", не виконав у кількості 1 (одного) робочого місця.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно із звітом про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік форми № 10-ПОІ, затвердженого наказом Мінпраці України від 27.08.2020 №591, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу працюючих у ТОВ "Ф.Л.П." склала 8 осіб.

Отже, відповідач із числа середньооблікової кількості штатних працівників, що склала 8 осіб, повинен був працевлаштувати 1 (одну) особу з інвалідністю - штатного працівника облікового складу за рік, тоді як фактично не працевлаштував особу з інвалідністю.

Позивач вважає, що ТОВ "Ф.Л.П." норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - штатних працівників облікового складу за 2020 рік, передбачений ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", не виконав у кількості 1 робочого місця.

Відповідачу надіслано претензію № 38/21 за невиконання нормативу робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю у 2020 році, на яку він у квітні 2021 року надіслав позивачу відповідь.

Таким чином порушення вимог чинного законодавства норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, яке, на думку позивача здійснив відповідач, стало причиною звернення з даним позовом до суду.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено обґрунтованості заявлених вимог та наявності правових підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ф.Л.П." суми адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 29722,80 грн., а тому позовні вимоги Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.

У статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом, що визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами є Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21.03.1991 №875-XII (далі - Закон № 875).

Відповідно до ст. 18 Закону № 875, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст. 19 Закону № 875, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Згідно Звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік середньооблікова кількість штатних працівників відповідача у 2020 році становила 8 осіб, з них особи з інвалідністю у 2020 році не працювали. Отже, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю складає одне робоче місце.

Як встановлено з матеріалів справи, відповідачем надсилалася до міського центру зайнятості звітність форми 3-ПН щодо наявності вакантного місця для працевлаштування особи з інвалідністю, а саме - на посаду оператора електронного кольороділення.

Згідно з частинами першої та другої статті 20 Закону №875-XII, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції не можуть застосовуватися до працедавця в разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому цей суб`єкт господарювання вжив усіх, передбачених Законом № 875-XII, заходів для працевлаштування останніх, тобто, коли у його діях відсутній склад правопорушення.

Колегія суддів звертає увагу, що норми чинного законодавства покладають на працедавця виключно обов`язок забезпечити наявність вакансій, в той час як відсутність реалізації такими особами свого права на працевлаштування із незалежних від суб`єкта господарювання причин, зокрема, ненаправлення Державною службою зайнятості необхідної кількості осіб з обмеженими фізичними можливостями, не свідчить про наявність у діях суб`єкта господарювання складу господарського правопорушення та не є правовою підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій і нарахування пені за їх несвоєчасну сплату.

Як встановлено із наявних у матеріалах справи доказів, протягом 2020 року відповідачем було забезпечено необхідну кількість вакансій для працевлаштування осіб із обмеженими фізичними можливостями, визначеній нормами чинного законодавства.

Отже, позивач дійшов помилкового висновку про порушення відповідачем положень статей 19, 20 Закону №875-XII та про наявність підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій і пені на загальну суму 29722,80 грн.

Згідно з частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачем на виконання статті 77 КАС України та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів спростовано, а позивачем не доведено обґрунтованості заявлених вимог та наявності правових підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ф.Л.П." суми адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 29722,80 грн., а тому позовні вимоги Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає.

Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2023 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Капустинський М.М. Судді Ватаманюк Р.В. Сапальова Т.В.