Постанова

від 10.04.2023 по справі 520/26761/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2023 р.Справа № 520/26761/21Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Русанової В.Б. , Жигилія С.П. ,

за участю секретаря судового засідання Пукшин Л.Т.,

представників сторін: представника позивача - Богомол Т.С.,

представника відповідача - Лютянського М.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області, створеного на правах відокремленого підрозділу ДПС України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2022, головуючий суддя І інстанції: Севастьяненко К.О., м. Харків, повний текст складено 31.08.22 по справі № 520/26761/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство 16361"

до Головного управління ДПС у Харківській області, створеного на правах відокремленого підрозділу ДПС України

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство 16361" (далі по тексту ТОВ «АТП 16361», позивач) звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі по тексту ГУ ДПС у Харківській області, відповідач), у якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДПС в Харківській області про застосування штрафних санкцій № 0244290901 від 09.11.2021; вирішити питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до ст. 139 КАС України.

В обґрунтування позовних вимог послався на неправомірність оскаржуваного рішення № 0244290901 від 09.11.2021, як такого, що прийнято на підставі помилкових та безпідставних висновків відповідача, викладених в акті перевірки від 22.10.2021 № 18789/20-40-029-01-08/39561410. Стверджує, що придбане позивачем пальне (1917 літрів) було розлито по бакам транспортних засобів з загальним об`ємом 2500 літрів та використано у власній господарській діяльності, що з огляду на положення п.п. 14.1.6-1 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, виключає потребу в отриманні ліцензії на право зберігання пального. За викладених обставин, вважає, що контролюючим органом не доведено факту зберігання ТОВ «АТП 16361» пального в період з 01.04.2020 по 22.03.2021 за адресою : Харківська обл., м. Харків, вул. Біологічна, 4-Б, внаслідок чого протиправно застосовано до позивача штрафні санкції за порушення ч. 1 та 8 ст. 15 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2022 по справі № 520/26761/21 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство 16361" (вул. Біологічна, буд. 4-Б,м. Харків,61030, код ЄДРПОУ39561410) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків,61057, код ЄДРПОУ43983495) про визнання протиправним та скасування рішення задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ДПС у Харківській області про застосування фінансових санкцій № 0244290901 від 09.11.2021.

Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство 16361" (вул. Біологічна, буд. 4-Б,м. Харків,61030, код ЄДРПОУ39561410) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 43983495) спалачений судовий збір у розмірі 7500 (сім тисяч п`ятсот) грн. 00 коп.

Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2022 по справі № 520/26761/21, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги пояснив, що за даними Єдиного реєстру акцизних накладних, акцизних накладних, складених ПП «АВТОКОМ-2005» при реалізації пального з пересувного акцизного складу, а також наданих до перевірки документів, контролюючим органом встановлено, що ТОВ «АТП 16361» за період з 01.04.2020 по 22.03.2021 отримало та зберігало 22416,09 літрів пального за адресою: Харківська обл., м. Харків, вул. Біологічна, 4-Б за відсутності ліцензії на право зберігання пального за адресою фактичного місцезнаходження таких транспортних засобів, що є порушенням ч. 1 та 8 ст. 15 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального. Отже, застосування фінансових санкцій до позивача на підставі оскаржуваного рішення Головного управління ДПС у Харківській області є правомірним.

На спростування доводів позивача про отримання ним пального у баки транспортних засобів зазначив, що при складанні акцизних накладних, у разі відвантаження продукції на адресу місця зберігання пального, а саме реалізації пального в баки транспортних засобів необхідно було б обрати напрям використання «4», а не «0», як зазначено у акцизних накладних, або напрям використання «6», а не «0», без зазначення в них адреси місця зберігання, однак всі вищевказані акцизні накладні містять посилання на адресу місця зберігання пального за якою здійснювалась фактична перевірка позивача.

На думку апелянта, додатковим доказом на підтвердження правомірності винесення спірного рішення є факт отримання ТОВ «АТП 16361» в подальшому ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) за вказаною вище адресою терміном дії з 23.03.2021 по 23.03.2023. Крім того, при виїзді посадових осіб ГУ ДПС за адресою: вул. Біологічна, 4-Б, м. Харків було встановлено територію, на якій розташовано комплекс споруд для здійснення виробничої діяльності, зберігання та обслуговування транспортних засобів, а також пункт приймання та відпуску пального, обладнаного ємністю для зберігання пального № 16 та паливно-роздавальною колонкою.

Стверджує, що суб`єкти господарювання, які придбавають пальне для потреб власного споживання, здійснюючи при цьому відпуск пального відразу у паливні баки транспортних засобів, повинні отримати ліцензію на право зберігання пального за адресою фактичного місцезнаходження таких транспортних засобів. Крім того, наголосив, що позивачем не наведено жодних обґрунтувань з посиланням на відповідні документи (зокрема, подорожні листи) на підтвердження фізичного знаходження транспортних засобів у день отримання палива за адресою, зазначеною в акцизних накладних.

У судовому засіданні та надісланому до суду відзиві представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив суд їх відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Звернув увагу, що ТОВ "АТП 16361", не є платником акцизного податку, а тому ніяким чином не могло вплинути на заповнення акцизних накладних постачальниками ПП "Автоком-2005 Плюс" та ТОВ "Торговий дім "Нафта-Схід", котрі складалися в одному примірнику. Крім того, про зазначені в акцизних накладних відомості, позивач дізнався лише під час судового розгляду з наданих відповідачем до відзиву на позовну заяву копій документів.

Наполягав на помилковості висновків апелянта щодо наявності у розпорядженні позивача на час проведення перевірки за адресою: вул. Біологічна, 4-Б, м. Харків пункту приймання та відпуску пального, обладнаного ємністю для зберігання пального № 16 та паливно-роздавальною колонкою, оскільки ТОВ "АТП 16361" у вказаний в акті перевірки період не мало на балансі жодних стаціонарних паливних ємностей чи паливних складів для його зберігання. Наголосив, що за вищевказаною адресою здійснює господарську діяльність не лише позивач, а й інші суб`єкти господарювання, у власності або користуванні яких знаходяться комплекси споруд на зазначеній території.

Також вказав, що в акті фактичної перевірки від 22.10.2021 міститься посилання лише на докази, якими підтверджується придбання пального, однак не відображено ані спосіб зберігання пального, ані технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей).

Стверджує, що позивач отримав ліцензію на зберігання палива відповідно до вимог чинного законодавства, коли виникли для цього правові підстави, зокрема, після набуття ТОВ "АТП 16361" права користування на підставі договору оренди № 2/АТМ361 від 30.12.2020 ємністю для зберігання пального, що знаходиться на території складу, розташованого за адресою: місто Харків, вул. Біологічна, будинок 4-Б, а тому вказані обставини не можуть свідчити про правомірність оскаржуваного рішення, прийнятого ГУ ДПС в Харківській області.

Вважає необґрунтованими твердження апелянта про ненадання позивачем жодних документів (зокрема, подорожних листів) на підтвердження фізичного знаходження транспортних засобів у день отримання палива за адресою, зазначеною в акцизних накладних, оскільки позивачем до матеріалів справи надано докази того, що придбане пальне використовувалось ним у власній господарській діяльності та фактично розливалось по бакам автомобілів, а не зберігалось за адресою: вул. Біологічна 4-Б, м. Харків, Харківська область. Також, в матеріалах справи наявні технічні характеристики вказаних автомобілів, розрахунок обсягу баків, відомості обліку видачі паливно-мастильних матеріалів, відомості залишків палива в баках автомобілів, витрати запасів по автомобілям, подорожні листи вантажних автомобілів з талонами замовника за спірний період.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги з підстав та мотивів, викладених в останній, та просив суд апеляційної інстанції їх задовольнити.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що з метою контролю за дотриманням суб`єктами господарювання норм законодавства України, які є обов`язковими для виконання при здійсненні виробництва і обігу підакцизних товарів, відповідно до наказу від 11.10.2021 року №7637-П, направлень на перевірку від 11.10.2021 № 13852, № 13853 контролюючим органом була проведена фактична перевірка ТОВ "АТП 16361".

За результатом проведеної перевірки складено акт від 22.10.2021 № 18789/20-40-09-01-08/39561410.

Перевіркою встановлено порушення позивачем ст. 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального".

Не погоджуючись із висновками акту перевірки, позивачем складено заперечення від 25.10.2021 № 9 та надіслано на адресу відповідача.

Заперечення були отримані, розглянуті та листом від 03.11.2021 повідомлено позивача про те, що висновки акту фактичної перевірки від 22.10.2021 № 18789/20-40-09-01-08/39561410 залишені без змін.

На підставі зазначеного акту перевірки ГУ ДПС у Харківській області прийнято рішення про застосування до позивача фінансових санкцій від 09.11.2021 № 0244290901 у вигляді штрафу у розмірі 500000 грн відповідно до ст. 17 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального.

Позивач не погодившись із вказаним рішенням, звернувся до суду з позовом про визнання його протиправним та скасування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення ГУ ДПС в Харківській області № 0244290901 від 09.11.2021, оскільки за своїм змістом орендовані транспортні засоби, які перебували у використанні позивача, як суб`єкта господарювання, призначені для переміщення в них пального на митній території України для потреб власного споживання, не відповідають ознакам, які ПК України встановлено до акцизних складів та/або акцизних складів пересувних, відтак у контролюючого органу відсутні підстави вважати, що діяльність ТОВ «АТП 16361» підпадає під визначення «зберігання пального», що зумовило б обов`язок отримання ліцензії відповідно до вимог Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального.

Судом враховано, що в акті фактичної перевірки від 22.10.2021 міститься посилання на докази, якими підтверджується кількість придбаного позивачем пального, однак спосіб зберігання пального та технічні характеристики використаних для цього споруд контролюючим органом не зазначено. Також зауважено, що сам по собі факт наявності «на балансі» у суб`єкта господарювання невикористаного пального не є достатньою обставиною для його кваліфікації, як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані Податковим кодексом України (надалі ПК України).

Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (пункт 1.1 статті 1 ПК України).

Зокрема, як визначено підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України, контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

За змістом пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

За визначенням підпункту 75.1.3 пункту 75.1 цієї статті, фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Порядок проведення фактичної перевірки визначений статтею 80 ПК України, на виконання пункту 80.2 якої фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, зокрема: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального (п.п. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України).

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 640/21536/19, фактична перевірка не може бути проведена податковим органом довільно. Під час проведення перевірок посадові (службові) особи органів державної служби повинні діяти у межах повноважень визначенихПодатковим Кодексом.

Колегія суддів зауважує, що у спірних правовідносинах позивач не обґрунтував позовні вимоги про скасування вищевказаного податкового повідомлення-рішення з підстав незаконності проведення фактичної перевірки.

Згідно зі встановленими обставинами у цій справі, ТОВ «АТП 16361» зареєстроване як юридична особа та перебуває на обліку у Головному управлінні ДПС у Харківській області. Видами економічної діяльності позивача є: 49.41 вантажний автомобільний транспорт (основний); 49.20 вантажний залізничий транспорт; 52.21 допоміжне обслуговування наземного транспорту; 52.29 інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; 77.11 надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів; 77.12 надання в оренду вантажних автомобілів.

Колегією суддів встановлено, що наказ ГУ ДПС у Харківській області від 11.10.2021 № 7637-П про проведення фактичної перевірки та направлення були пред`явлені директору ТОВ «АТП 16163», який власним підписом засвідчив дату і час ознайомлення з ними.

Зі змісту акту від 22.10.2021 №18789/20-40-09-01-08/39561410 вбачається, що фактичну перевірку позивача проведено за адресою : вул. Біологічна, 4-Б, Основ`янський район, м. Харків, 6103, з метою здійснення контролю за дотриманням вимог Податкового кодексу України, Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах та пального» у сфері обігу пального.

В направленнях на перевірку № 13852 та № 13853 від 15.07.2021 в якості нормативної підстави проведення перевірки зазначено підпункт80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України.

Так, за висновками акту перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем вимог ч.ч. 1 та 8 ст. 15 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального.

Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального на території України визначено Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР (далі по тексту Закон № 481/95-ВР).

З 1 січня 2016 року в силу вимог ПК України визначено, що діяльність з реалізації пального обумовлювалася обов`язком суб`єкта господарювання зареєструватися платником акцизного податку, а також виконувати вимоги, пов`язаних із обігом пального. Водночас, законодавець встановив, що приміщення для навантаження-розвантаження, зберігання пального виключно для потреб власного споживання пального не є акцизним складом (підпункт 14.1.6), а суб`єкти господарювання, які використовують приміщення, розташовані на митній території України, для навантаження-розвантаження, зберігання пального виключно для потреб власного споживання пального не є розпорядниками акцизного складу (підпункт 14.1.224).

До 1 липня 2019 року діяльність з виробництва, реалізації та зберігання пального не підлягала ліцензуванню.

Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів від 23 листопада 2018 року № 2628-VІІІ (далі по тексту - Закон № 2628-VІІІ) внесені зміни до Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, а саме: частини першу і четверту статті 15 викладено у такій редакції: Імпорт, експорт алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюються суб`єктами господарювання всіх форм власності без ліцензії. Оптова торгівля на території України алкогольними напоями та тютюновими виробами здійснюється за наявності у суб`єктів господарювання всіх форм власності ліцензії на оптову торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами. Оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання всіх форм власності за наявності ліцензії.

Згідно з Прикінцевими та перехідними положеннямиЗакону № 2628-VІІІ останній набирає чинності з 1 січня 2019 року, крім, зокрема, підпункту 6 (щодо змін доЗакону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів"), підпункту 17 (щодо змін до Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності") пункту 2 розділу II цього Закону, що набирають чинності з 1 липня 2019 року.

Одночасно Законом № 2628-VІІІ доповнено частину другу статті 17 Закону № 481/95-ВР, за приписами якої до суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії - 500000 гривень.

З цього часу Закон № 481/95-ВР почав додатково визначати основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі пальним, забезпечення його високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом пального на території України, а норми ПК України встановили більш ширше поняття акцизних складів, в тому числі, визначили критерії, за яких відповідна територія/ємність не вважається акцизним складом.

Відповідно до абзацу восьмого частини другої статті 17 Закону № 481/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлена відповідальність за зберігання пального без наявності ліцензії у вигляді штрафних санкцій в сумі 500000 гривень. Водночас така санкція не може бути застосована у випадку, якщо місце зберігання пального є таким, яке за змістом статті 15 Закону №481/95-ВР звільняє суб`єкта господарювання від обов`язку отримувати відповідну ліцензію.

Крім того, абзацом двадцять третім частини другої статті 17 Закону № 481/95-ВР встановлена відповідальність за надання послуг із зберігання пального іншим суб`єктам господарювання та/або реалізація пального іншим особам на підставі ліцензії на право зберігання пального, отриманої на підставі заяви виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки відповідно до статті 15 цього Закону, у вигляді штрафних санкцій в сумі 500000 гривень.

За змістом частин сьомої, восьмої, десятої, шістнадцятої статті 15 Закону № 481/95-ВР суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва. Суб`єкт господарювання (у тому числі іноземний суб`єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії. Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років, а річна плата на право зберігання пального становить 780 гривень.

Частинами тридцять другою, тридцять восьмою статті 15 Закону №481/95-ВР встановлено, що ліцензія видається за заявою суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію. Для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:

документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;

акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального;

дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

Суб`єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб`єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження, а також фактичне місцезнаходження ємностей, що використовуються для зберігання пального (частина сорок третя статті 15 Закону №481/95-ВР).

При цьому, згідно з частиною дев`ятнадцятою цієї статті ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;

підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Суб`єкти господарювання, які здійснюють роздрібну, оптову торгівлю пальним або зберігання пального виключно у споживчій тарі до 5 літрів, ліцензію на роздрібну або оптову торгівлю пальним або ліцензію на зберігання пального не отримують (частина двадцять перша статті 15 Закону № 481/95-ВР).

Статтею 1 Закону №481/95-ВР надано визначення поняттям, зокрема:

зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик;

місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Однак, Закон № 481/95-ВР не визначає, що саме розуміється під власним споживанням пального, а так само, під поняттям «споруди», «обладнання», «ємності». При цьому, якщо загальні визначення понять «споруда» та «обладнання» є більш чітко окресленими, то поняття «ємність» таким не є і за загальним правилом охоплює абсолютно усі споруди, обладнання, резервуари чи інші пристрої, які мають щонайменшу місткість, до яких можна віднести і паливні баки автомобілів, обладнання, пристроїв. Тому застосування такого поняття в абсолютному значенні у Законі № 481/95-ВР робить його вимоги непередбачуваними для суспільства, позаяк, кожен суб`єкт господарювання, який придбав пальне і використовує його, зобов`язаний отримати ліцензію на зберігання пального, що в свою чергу суперечить правовому змісту запровадження державою вимог щодо ліцензування діяльності зі зберігання пального, метою чого було, зокрема, підвищення контролю за обігом пального не тільки у розрізі суб`єктів господарювання, які займаються такою діяльністю, але й місць, на яких провадиться діяльність зі зберігання пального.

У зв`язку з тим, що Закон № 481/95-ВР не дає чіткого розуміння, які саме місця слід вважати місцем зберігання пального, на кожне з яких суб`єкт господарювання зобов`язаний отримати ліцензію, колегія суддів вважає, що задля вирішення спірного у цій справі питання підлягають врахуванню норми ПК України, які надають визначення поняттям, пов`язаним з обігом пального, зокрема, й місць його зберігання.

Згідно з підпунктом 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 ПК України акцизний склад - це приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.

Не є акцизним складом, зокрема:

б) приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб`єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.

Критерій, визначений цим підпунктом, щодо загальної місткості ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не застосовується до ємностей суб`єктів господарювання, які є розпорядниками хоча б одного акцизного складу;

в) приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб`єкт господарювання - платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;

г) паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої;

ґ) приміщення або територія, у тому числі платника податку, де зберігається або реалізується виключно пальне у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, отримане від виробника або особи, яка здійснила його розлив у таку тару.

Відповідно до підпункту 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України акцизний склад пересувний - транспортний засіб (автомобільний, залізничний, морський, річковий, повітряний, магістральний трубопровід), на якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий на митній території України.

Транспортний засіб набуває статусу акцизного складу пересувного протягом періоду його використання для:

а) переміщення в ньому митною територією України пального або спирту етилового, що реалізується (крім пального або спирту етилового, що переміщується митною територією України прохідним транзитом або внутрішнім транзитом, визначеним підпунктом "а" пункту 2 частини другої статті 91 Митного кодексу України);

б) зберігання в ньому пального або спирту етилового на митній території України;

в) ввезення пального або спирту етилового на митну територію України, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу.

Транспортний засіб, в якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий, право власності на які належить декільком розпорядникам акцизного складу пересувного, є декількома акцизними складами пересувними, кількість яких дорівнює кількості власників пального або спирту етилового, що переміщується та/або зберігається в такому транспортному засобі.

Транспортний засіб, в якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий, право власності на які переходить від одного суб`єкта господарювання до іншого, вважається іншим акцизним складом пересувним.

Не є акцизним складом пересувним:

транспортний засіб, що використовується суб`єктом господарювання, який не є розпорядником акцизного складу та платником акцизного податку, для переміщення на митній території України власного пального або спирту етилового для потреб власного споживання чи промислової переробки;

паливний бак транспортного засобу.

При цьому, відповідно до підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 ПК України реалізація пального або спирту етилового для цілей розділу VI цього Кодексу - будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального або спирту етилового з переходом права власності на таке пальне або спирт етиловий чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу/акцизного складу пересувного:

до акцизного складу;

до акцизного складу пересувного;

для власного споживання чи промислової переробки;

будь-яким іншим особам.

Не вважаються реалізацією пального операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України:

у споживчій тарі ємністю до 5 літрів (включно), крім операцій з реалізації такого пального його виробниками;

при використанні пального суб`єктами господарювання, які не є розпорядниками акцизного складу/акцизного складу пересувного, що передано (відпущено, відвантажено) платником акцизного податку таким суб`єктам господарювання виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки.

До власного споживання також відносяться операції із заправлення пальним за договорами підряду при одночасному виконанні таких умов:

а) замовники за договорами підряду не здійснюють реалізацію пального іншим особам, крім реалізації бензолу поза межами митної території України в митному режимі експорту;

б) заправлення здійснюється в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, які:

призначені для виконання робіт на землях сільськогосподарського або лісового призначення, на землях, наданих гірничим підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, а також для виконання робіт з будівництва доріг;

належать іншим особам;

виконують роботи протягом строку дії договору підряду виключно на зазначених у цьому пункті землях, що перебувають у власності або користуванні замовника;

в) транспортні засоби, що здійснюють заправлення в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, у паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або в паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, зазначені в підпункті "б" цього підпункту, повинні бути обладнані витратомірами-лічильниками на кожному місці відпуску пального наливом з такого транспортного засобу.

Згідно з підпунктами 14.1.224, 14.1.224-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України розпорядник акцизного складу - суб`єкт господарювання, який одержав ліцензію на право виробництва спирту етилового, алкогольних напоїв, зареєстрований платником акцизного податку, або суб`єкт господарювання - платник акцизного податку, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу.

Розпорядник акцизного складу пересувного - суб`єкт господарювання - платник акцизного податку, який є власником пального або здійснює діяльність з виробництва спирту етилового та який з використанням транспортного засобу незалежно від того, кому належить такий транспортний засіб:

реалізує або зберігає пальне або спирт етиловий;

ввозить пальне на митну територію Україні, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу.

При переході від одного суб`єкта господарювання до іншого права власності на пальне або спирт етиловий, що переміщується та/або зберігається у транспортному засобі, відбувається зміна розпорядника акцизного складу пересувного.

Не є розпорядником акцизного складу пересувного суб`єкт господарювання (перевізник, експедитор), який здійснює транспортування пального або спирту етилового.

Системний аналіз наведених норм ПК України та Закону № 481/95-ВР у їх взаємозв`язку дозволяє дійти висновку про те, що зберігання пального нерозривно пов`язане із наявністю у суб`єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, які використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб`єкта господарювання обов`язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб`єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов`язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб`єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», незалежно від того чи зареєстрований такий суб`єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу. Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб`єкта господарювання місце зберігання пального відповідає ознакам, які ПК України встановлює як виключення з визначення «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», такий суб`єкт не має обов`язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.

Таким чином, для оцінки наявності в діях суб`єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з`ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення. Сам по собі факт наявності «на балансі» у суб`єкта господарювання невикористаного пального не є достатньою обставиною для його кваліфікації як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ТОВ "АТП 16361" в межах договорів поставки № 01-10_18-01 від 01.10.2018 та № 03-03/21-01 від 03.03.2021 отримало від ПП «Автоком-2005 Плюс» та ТОВ «Торговий дім «Нафта-Схід» дизельне пальне (ДП-3-Євро 5-ВО, ДП-Л-Євро 5-ВО), що підтверджується видатковими накладними № 4/2-6 від 02.04.2020, № 5/7-1 від 07.05.2020, № 6/17-2 від 17.06.2020, № 7/7-1 від 07.07.2020, №8/3-19 від 03.08.2020, № 8/26-1 від 26.08.2020, № 9/23-1 від 23.09.2020, № 10/12-2 від 12.10.2020, № 11/3-3 від 03.11.2020, № 11/23-3 від 23.11.2020, № 12/21-2 від 21.12.2020, № 1/28-1 від 28.01.2021, № 3/03-01 від 03.03.2021, копії яких надано до матеріалів справи.

Позивачем пальне придбавалось та розливалось в баки транспортних засобів, які ТОВ "АТП 16361" використовує у власній господарській діяльності у пункті розвантаження: вул. Біологічна 4-Б, м. Харків, Харківська область. Зазначене приміщення перебуває у позивача у оренді, що підтверджується договором № 2/АТМ361 від 30.12.2020, укладений із ТОВ «АТМ 361».

На підтвердження наявності транспортних засобів, позивачем надано до суду договір № 032 про надання в орендне користування підприємств і організаціям рухомого майна від 29.12.2018, укладений із ПрАТ «АТП 16361».

Так, відповідно до додатку № 1 до вказаного договору в аренду до позивача перейшли автомобілі марки: КАМАЗ 53208, д.н. автомобіля 6718 ХАС, КАМАЗ 5410, д.н. НОМЕР_1 , КАМАЗ 53208, д.н. НОМЕР_2 , МАЗ 5432, д.н. НОМЕР_3 , МАЗ 54323, д.н. НОМЕР_4 , МАЗ 5432, д.н. НОМЕР_5 , МАЗ 54323, д.н. НОМЕР_6 , МАЗ 54323, д.н. НОМЕР_7 , ГАЗ 3302 288 С, д.н. НОМЕР_8 , МАЗ 54328 д.н. НОМЕР_9 , ИЖ-27156 д.н. НОМЕР_10 . Також, позивачем надано технічні характеристики вказаних автомобілів та розрахунок обсягу баків, які містяться у матеріалах справи. Згідно розрахунку загальний обсяг баків автомобілів АТП становить 2500 л (а.с. 47).

Використання придбаного пального для роботи транспортних засобів ТОВ "АТП 16361" підтверджується відомостями обліку видачі паливно-мастильних матеріалів за 02.04.2020, 07.05.2020, 17.06.2020, 07.07.2020, 03.08.2020, 26.08.2020, 23.09.2020, 12.10.2020, 03.11.2020, 23.11.2020, 21.12.2020, 28.01.2021, 03.03.2021; відомостями залишків палива в баках автомобілів станом на 01.05.2020, 01.06.2020, 01.07.2020, 01.08.2020, 01.09.2020, 01.10.2020, 01.11.2020, 01.12.2020, 01.01.2021, 01.02.2021, 01.03.2021; витрати запасів по автомобілям ТОВ «АТП 16361» за період з 01.04.2020 по 22.03.2021; подорожніми листами вантажних автомобілів з талонами замовника за період з 02.04.2020 по 03.03.2021.

Відповідач вважає, що для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб позивач повинен був отримати ліцензію на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки), відсутність якої і слугувала підставою для застосування до ТОВ «АТП 16361» фінансових санкцій.

Надаючи оцінку акту перевірки у цій справі, судом апеляційної інстанції встановлено, що у ньому зафіксовано обставини придбання позивачем пального у період з 01.07.2019 по 21.10.2021 за кодами УКТЗЕД 2710194300, 2711000000, 2711129400, 2111129700 в загальній кількості 53985,42 л., із них у період з 01.04.2020 по 22.03.2021 (до отримання ліцензії) 22416,09 л. Поряд з цим в акті перевірки не відображено спосіб зберігання пального, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей). Зміст акту фактичної перевірки не відображає обставин щодо встановлення контролюючим органом факту фізичного зберігання позивачем придбаного пального (наявність його залишку на дату перевірки) у місцях, на які не отримувалися відповідні ліцензії.

При цьому, жодних посилань на спосіб зберігання пального саме позивачем, опис технічних характеристик конкретних ємностей або обладнання із залишками пального акт перевірки від 22.10.2021 не містить.

Так, висновок відповідача про зберігання позивачем пального в місцях, на які не отримувалися відповідні ліцензії, базується лише на порівнянні кількості придбаного пального із загальною місткістю паливних баків транспортних засобів ТОВ «АТП 16163» та на припущенні щодо неможливості розливу в такі баки за одну заправку усієї кількості поставленого палива та використання придбаного пального без його фізичного зберігання.

Як вбачається з матеріалів справи, при проведені перевірки ТОВ «АТП 16163» представниками податкової служби за адресою вул. Біологічна 4-Б, м. Харків, Харківська область встановлено лише наявність території де розташовано комплекс споруд для здійснення виробничої діяльності, зберігання та обслуговування власних та орендованих транспортних засобів, а також пункту приймання та відпуску пального.

Також, контролюючим органом не відображено відомостей про інвентаризації пального на зберіганні, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, відбір зразків пального, так само, як і факт реалізації та зберігання позивачем пального іншим особам.

Фактичну та кількісну наявність пального відповідач в ході проведення фактичної перевірки не встановлював. Разом з тим, сам факт поставки пального на користь позивача, що останнім не заперечується, жодним чином не свідчить про зберігання такого пального за адресою зазначеною у вищевказаних акцизних накладних.

Варто зауважити, що паливні баки транспортних засобів, використовуються для подачі пального до двигуна внутрішнього згорання такого транспортного засобу, для приведення його в рух, та не є ємностями для зберігання пального, у розумінні Закону № 481/95-ВР.

За своїм змістом такі місця зберігання пального відповідають ознакам, які ПК України встановлює як винятки з понять «акцизний склад» та/або «акцизний склад пересувний»: орендовані транспортні засоби, що використовуються суб`єктом господарювання, призначені для переміщення в них пального на митній території України для потреб власного споживання.

За таких обставин, підстави вважати, що діяльність ТОВ «АТП 16163» підпадає під визначення «зберігання пального» та відповідно потребує ліцензування у розумінні Закону №481/95-ВР, відсутні, отже, обов`язок отримати ліцензію для здійснення такої діяльності у позивача не настав.

Щодо посилань ГУ ДПС в Харківській області на нібито виявлення на території за адресою : вул. Біологічна, 4-Б, м. Харків, ємності для зберігання пального № 16, колегія суддів зазначає, що в акті перевірки зазначена обставина не відображена.

Крім того, як зазначено позивачем та не спростовано відповідачем, у спірний період ємність для зберігання пального, що знаходиться на вищевказаній території була у власності та користуванні іншого підприємства, та лише після набуття ТОВ "АТП 16361" права користування нею на підставі договору оренди №2/АТМ361 від 30.12.2020, очищення її від залишків масляної рідини, що підтверджується актом про очищення ємності для зберігання палива від 19.03.2021 (а.с. 192), отримання ліцензії на зберігання палива (23.03.2021), позивач почав використовувати її як ємність для зберігання пального. На підтвердження вказаних обставин надав до суду акт про зняття залишків на АЗС від 31.03.2021, видаткову накладну №4/8-1 від 08.04.2021 та відомості обліку видачі паливно-мастильних матеріалів за період з 01.04.2021 по 30.04.2021.

Також колегія суддів вважає неприйнятними посилання відповідача в обґрунтування правомірності спірного рішення на отримання позивачем з 23.03.2021 ліцензії на право зберігання пального, з огляду на те, що настання обставин (зберігання пального у ємності) з 23.03.2021, за умови існування яких, позивач мав обов`язок отримати відповідну ліцензію, жодним чином не свідчить про виникнення такого обов`язку у ТОВ «АТП 16163» раніше, а саме у період з 01.04.2020 по 22.03.2021, коли позивач ще не здійснював таке зберігання.

При цьому, відповідачем не наведено безспірних доказів фактичної наявності та фізичного зберігання такого пального в ємностях ТОВ «АТП 16163», розташованих за адресою: м. Харків, вул. Біологічна, 4-Б, а саме (але не виключно): акту вимірювання обсягів пального в ємностях, що знаходяться на цій території, документів щодо використання такого пального тощо.

Крім того, під час перевірки контролюючим органом в акті перевірки не відображено виявлення ані самого пального, ані ємностей для його зберігання, які належали б конкретно позивачу. Вказане не заперечується відповідачем.

Таким чином, стверджуючи, що платник зберігав паливно-мастильні матеріали без відповідної ліцензії, податковий орган не зміг пояснити: скільки і якого пального, в якому місці, в який період часу платник саме зберігав його, а не придбавав.

У свою чергу, позивач під час розгляду справи судом апеляційної інстанції у судовому засіданні пояснив, що дизельне пальне придбане для власних потреб, після поставки заправляли безпосередньо в паливні баки транспортних засобів, які знаходиться у власності та у користуванні позивача.

Слід відмітити, що зазначені відповідачем документи підтверджують саме факт придбання позивачем пального у ТОВ «Автоком-2005 Плюс» та ТОВ «Торговий дім «Нафта-Схід», тобто його поставку, однак не є беззаперечним доказом його зберігання позивачем у розумінні статті 1 Закону № 481/95-ВР та жодним чином не вказують на порушення, які наведено в частинах першої та восьмої статті 15 Закону № 481/95-ВР.

При цьому обов`язковою умовою для застосування штрафних санкцій на підставі 2 статті 17 Закону №481/95-ВР є встановлення конкретного порушення (факту зберігання пального у місцях, на які не отримувалися відповідні ліцензії), підтвердженого відповідними доказами.

Враховуючи, що під час проведення фактичної перевірки Головним управлінням ДПС у Харківській області не встановлено факт фізичного зберігання позивачем пального з посиланням на відповідні докази, а лише констатовано факт його придбання, колегія суддів вважає, що висновки відповідача про порушення позивачем положень частинах першої та восьмої статті 15 Закону № 481/95-ВР не є достатньо вмотивовані та ґрунтуються виключно на припущеннях, які не підтверджені документально.

Апелянт фактично ототожнив поняття придбання пального та зберігання пального, не представивши жодного належного та допустимого доказу здійснення позивачем зберігання пального без наявності ліцензії, що свідчить про відсутність правових підстав для застосування до ТОВ «АТП 16163» штрафних (фінансових) санкцій у вигляді штрафу на підставі частини 2 статті 17 Закону № 481/95-ВР.

Відтак, висновок контролюючого органу про зберігання позивачем пального без наявності ліцензії слід вважати недоведеним, а рішення № 0244290901 від 09.11.2021 таким, що підлягає скасуванню.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми процесуального права.

Керуючись ч. 4 ст. 241, ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області, створеного на правах відокремленого підрозділу ДПС України, залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2022 по справі № 520/26761/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Т.С. ПерцоваСудді В.Б. Русанова С.П. Жигилій Повний текст постанови складено 17.04.2023 року