Рішення

від 21.03.2023 по справі 628/383/20

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 628/383/20

№ 2/183/1433/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 березня 2023 року м. Новомосковськ Дніпропетровської області

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Дубовенко І.Г.,

з участю секретаря судового засідання - Зозулі В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

в с т а н о в и в :

13 лютого 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Куп`янського міськрайонного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_1 , в якому позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором б/н від 10 серпня 2011 року в розмірі 110370,03грн, а також судові витрати.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що 10 серпня 2022 року між сторонами укладений кредитний договір № б/н, на підставі якого банк надав відповідачеві кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Зі своєї сторони, банк виконав всі умови підписаного договору, і надав відповідачу кредит у зазначеному вище розмірі, однак, відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань, своєчасно не сплачував кредит та відсотки за користування кредитом, в результаті чого станом на 08 грудня 2019 року виникла заборгованість за кредитом у розмірі 110370,03 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом (простроченим тілом кредиту) - 80530,81 грн, заборгованості за простроченими відсотками - 5759,64 грн, заборгованість за відсотками на прострочений кредит(за ст. 625 ЦК України) - 18347,67 грн, а також штраф (фіксована частина) - 500 грн та штраф (процентна ставка) - 5231,91 грн. Зазначену суму, а також судові витрати позивач просить стягнути з відповідача.

Відповідачем поданий відзив, у якому вона посилається на те, що нею заперечується укладання та оформлення кредитного договору, тому як порушене законодавство з боку банку щодо неї як споживача; банком пропущений строк позовної давності, тому як просить стягнути заборгованість за договором 2011 року, а нараховує заборгованість з 2017 року; крім того вважає, що не можуть слугувати доказами наявності заборгованості - розрахунок заборгованості. У зв`язку з чим просить суд відмовити у задоволенні позову.

У своїй відповіді на відзив позивач посилався на те, що відповідач уклала договір з банком 10.08.2011 року, у зв`язку з чим у неї є картковий рахунок, сама картка має строк дії, за спливом якого видається нова картка. Так на виконання укладеного 10.08.2011 році договору у 2017 році була видана чергова картка. З умовами договору відповідач була ознайомлена; постійно користувалася картковим рахунком і до певного часу своєчасно погашала заборгованість. Банком строк позовної давності не пропущений, розрахунок наданий відповідно до умов договору.

Ухвалою суду від 21 лютого 2020 року було прийнято позовну заяву до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін і відкрито провадження у справі.

03 серпня 2020 року у справі ухвалене заочне рішення, яким позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено.

Ухвалою від 15 березня 2021 року заочне рішення скасоване і справу призначено до розгляду.

Розпорядженням Голови Верховного Суду від 18.03.2022 року за № 11/0/9-22 територіальна підсудність судових справ Куп`янського міськрайонного суду Харківської області змінена та визначена за Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області.

16 листопада 2022 року вказана справа надійшла до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області. Згідно протоколу автоматизованого розподілу справі - визначено головуючим суддею - суддю Дубовенко І.Г.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 листопада 2023 року справу прийнято до провадження суду та призначено судовий розгляд.

Ухвалою суду від 18 листопада 2022 року відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.

У судове засідання представник позивача не з`явився, в матеріалах справи міститься клопотання, в якому просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечував.

Відповідач та його представник у судове засідання повторно не з`явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, в отому числі шляхом СМС повідомлень, повідомлень через додаток «Вайбер», а також через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, причин неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши зібрані письмові докази, дійшов до наступних висновків.

Судом установлено, що 10 серпня 2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є позивач та ОСОБА_1 був укладений договір № б/н, відповідно до якого позивач надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації.

У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.

До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.

У порушення умов указаного кредитного договору, відповідач допустив прострочення повернення кредиту і сплати процентів, внаслідок чого за ним, станом на 08 грудня 2019 року виникла заборгованість за кредитом у розмірі за кредитом у розмірі 110370,03 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом (простроченим тілом кредиту) - 80530,81 грн, заборгованості за простроченими відсотками - 5759,64 грн, заборгованість за відсотками на прострочений кредит(за ст. 625 ЦК України) - 18347,67 грн, а також штраф (фіксована частина) - 500 грн та штраф (процентна ставка) - 5231,91 грн.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У анкеті-заяві позичальника від 10 серпня 2011 року, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, комісії, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім простроченого тіла кредиту, стягнути заборгованість за відсотками.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором №б/н від 10 серпня 2011 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карти «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ним, підписуючи Заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (10 серпня 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (13 лютого 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Умови і Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Суд зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

У постанові від 24 вересня 2014 року у справі № 6-144цс14 Верховний Суд України зазначив, що сторони досягли згоди та уклали договір, в якому передбачили, що позовна давність, установлена законом, збільшена за домовленістю сторін до п`яти років відповідно до п.5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (стандарт).

У постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) посилання на відступлення від правової позиції, викладеної раніше у постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14), що було обов`язковим згідно з частиною першою статті 360-7 ЦПК України (у редакції, чинній на момент прийняття постанови) відсутнє.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28.10.1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11.11.1996 у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11.04.2013 у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22.11.1995 у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).

Суд вважає, що Витяги з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 10 серпня 2011 року шляхом підписання Анкети-заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у своєму рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17, яка відступила від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тому, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Також, суд зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 10 серпня 2011 року у вигляді Анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а тому суд приходить до висновку, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № б/н від 10 серпня 2011 року в розмірі 80530,81 грн., що складається з заборгованості за простроченим тілом кредиту.

Судом не приймаються до уваги посилання відповідача на те, що нею не укладався кредитний договір, тому як вказаний факт спростовується дослідженими в судовому засіданні матеріалами справи, також спростовується наданою відповідачем випискою по її картковому рахунку, з якого вбачається, що відповідач активно користувалася вказаним рахунком.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, а тому перед застосуванням позовної давності належить з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право не було порушено, суд відмовляє у позові у зв`язку з його необґрунтованістю. У разі встановлення судом порушеного права, але позовна давність за такими вимогами сплила, про що заявила інша сторона, суд відмовляє у позові у зв`язку зі спливом позовної давності, як самостійної підстави, за відсутності визнаних судом поважних причин її пропуску, на які посилався позивач.

Відповідно до статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Підстави переривання позовної давності є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають.

Однією із підстав переривання позовної давності є часткова сплата боржником основного боргу та/або сум санкцій.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме з копії виписки за картковим рахунком відповідача, зокрема, 09 грудня 2017 року здійснено часткове погашення заборгованості за наданим кредитом у сумі 1050 гривень, що свідчить про переривання позовної давності в силу положень частини першої статті 264 ЦК України.

За таких обставин, перебіг позовної давності визначається з моменту коли банк міг та повинен був дізнатись про порушення свого права на повернення кредиту, а саме з моменту останнього платежу ОСОБА_1 по кредиту, тобто з 09 грудня 2017, що узгоджується з правовим висновком викладеним в постанові Верховного суду від 15 січня 2021 року у справі №494/366/19.

Отже, враховуючи те, що позивач звернувся до суду з позовом 13 лютого 2020 року, а перебіг позовної давності почав спливати з 09 грудня 2017 року, то позивач звернувся до суду у межах строку позовної давності, а тому заява відповідача про застосування строку позовної давності застосуванню не підлягає.

Аналіз вищенаведеного переконує суд в тому, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № б/н від 10 серпня 2011 року в розмірі 80530,81 грн., що складається з заборгованості за простроченим тілом кредиту, у задоволенні іншої частини позовних вимог необхідно відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на те, що стягненню підлягає сума заборгованості в розмірі 80530,81 грн, то з відповідача підлягає стягненню сума судового збору в розмірі 2102 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 274, 280-282 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 10 серпня 2011 року за простроченим тілом кредиту станом на 08 грудня 2019 року в сумі 80530,81 грн, а також судовий збір у розмірі 2102 грн, а всього на суму 82632 (вісімдесят дві тисячі шістсот тридцять дві тисячі) гривень 81 копійок.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи:

Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, адреса місцезнаходження: вулиця Набережна Перемоги, будинок 50, місто Дніпро, 49094; адреса електронної пошти: zapros.v.sud@privatbank.ua).

Відповідач: ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ).

Рішення суду складено і підписано 21 березня 2022 року.

Суддя І.Г.Дубовенко