Постанова

від 18.04.2023 по справі 916/1413/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2023 рокум. ОдесаСправа № 916/1413/22Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Колоколова С.І.

суддів: Разюк Г.П., Савицького Я.Ф.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фермерського господарства «ВТВ 2006»

на рішення Господарського суду Одеської області від „19 грудня 2022, повний текст якого складено та підписано „27 грудня 2022

у справі № 916/1413/22

за позовом: Фермерського господарства «ВТВ 2006»

до Селянського (фермерського) господарства «Михайло»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Петропавлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, до селянського (фермерського) господарства «Михайло»

про: стягнення 158 742,00 грн.,

головуючий суддя Желєзна С.П.

місце ухвалення рішення: Господарський суд Одеської області

Справа розглянута без повідомлення учасників справи, в порядку письмового провадження.

В С Т А Н О В И В :

У липні 2022 року Фермерське господарство «ВТВ 2006» звернулося до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Селянського (фермерського) господарства «Михайло» про стягнення шкоди, завданої самовільним використанням земельних ділянок, у розмірі 138 742,00 грн., та моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані фактом завдання СФГ «Михайло» позивачу збитків у результаті самовільного зайняття земельних ділянок площею 2 га, які перебувають у користуванні позивача на підставі укладених із власниками договорів оренди земельних ділянок.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 19.12.2022 (суддя Желєзна С.П.) у задоволенні позову Фермерського господарства «ВТВ 2006» відмовлено.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту понесення збитків, що свідчить про відсутність складу цивільного правопорушення, а, отже, і відсутність підстав для покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Не погодившись із даним рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулось Фермерське господарство «ВТВ 2006» з апеляційною скаргою в якій просить скасувати повністю рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2022 року у справі №916/1413/22 і прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги позивача в повному обсязі.

Скаржник не погоджується з прийнятим рішенням суду першої інстанції та вважає, що висновки викладені у рішенні господарського суду не відповідають обставинам справи та наданим документам.

За твердженням апелянта, в оренді СФГ «Михайло» у 12 масиві перебуває тільки земельна ділянка з кадастровим номером 5124587200:01:002:0086, всупереч вимогам закону, однак суд першої інстанції, упереджено на думку скаржника, на цей факт уваги не звернув та не надав правової оцінки.

Крім того, скаржник звертає увагу, що жодного обміну земельними ділянками не було, ані усного, ані письмового, саме тому і докази стороною позивача не надавались. Разом з тим, суд в мотивувальній частині рішення послався на існування обміну і на те, що позивач не надав цих доказів.

Апелянт вважає вину СФГ «Михайло» доведеною на підставі Акту складеного комісією в складі старости сіл Фараонівка і Пшеничне, спеціаліста з земельних питань та в присутності керівників ФГ «ВТВ-2006» Романова В.Ф. і СФГ «Михайло» М.П. від 04.05.2022, а суд формально підійшов до розгляду справи, упереджено та не об`єктивно, всупереч вимог закону, не з`ясувавши жодного спірного моменту.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.02.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства «ВТВ 2006» на рішення Господарського суду Одеської області від „19 грудня 2022, повний текст якого складено та підписано „27 грудня 2022 у справі № 916/1413/22; розгляд апеляційної скарги Фермерського господарства «ВТВ 2006» ухвалено здійснювати у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги ФГ «ВТВ-2006», залишити без змін рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2022 по справі №916/1413/22.

Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідач, згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України, своїм правом не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржуване у справі рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи і вірно встановлено господарським судом, відповідно до п. 1.1 Статуту СФГ «Михайло», державну реєстрацію якого проведено 25.07.2005р., СФГ створено і діє у відповідності із Законом України «Про фермерське господарство», Законом України «Про власність», Земельним, Цивільним та Господарським кодексами України.

Згідно з п. 2.1 Статуту СФГ «Михайло» метою діяльності фермерського господарства є виробництво товарної сільськогосподарської продукції, її переробка, реалізація для отримання прибутку, надання матеріально-технічної і агросервісної допомоги та посередницьких послуг юридичним та фізичним особам.

Пунктом 5.1 Статуту СФГ «Михайло» визначено, що до земель фермерського господарства відносяться: а) земельні ділянки, що належать на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельні ділянки, що належать громадянам - засновнику і членам фермерського господарства на праві приватної власності згідно Державних актів на право приватної власності на землю; в) земельні ділянки, що використовуються фермерським господарством на умовах оренди.

Відповідно до п. 1.1 Статуту ФГ «ВТВ 2006», державну реєстрацію якого проведено 14.06.2006р., ФГ «ВТВ 2006» створено громадянином України ОСОБА_1 , діє у відповідності із Законом України «Про фермерське господарство», Законом України «Про власність», Земельним, Цивільним та Господарським кодексами України.

Згідно з п. 2.1 Статуту ФГ «ВТВ 2006» метою діяльності фермерського господарства є виробництво товарної сільськогосподарської продукції, її переробка, реалізація для отримання прибутку, надання матеріально-технічної і агросервісної допомоги та посередницьких послуг юридичним та фізичним особам.

Пунктом 5.1 Статуту ФГ «ВТВ 2006» визначено, що до земель фермерського господарства відносяться: а) земельні ділянки, що належать на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельні ділянки, що належать громадянам - засновнику і членам фермерського господарства на праві приватної власності згідно Державних актів на право приватної власності на землю; в) земельні ділянки, що використовуються фермерським господарством на умовах оренди.

З технічного звіту з кадастрової зйомки земельних ділянок масивів сільськогосподарського призначення на території Фараонівської сільської ради Саратського району Одеської області, складеного у 2017р., вбачається, що у 12-ому масиві розташовані земельні ділянки, які перебувають у користування як ФГ «ВТВ 2006», так і у користуванні СФГ «Михайло».

05.03.2020р. між ФГ «ВТВ 2006» (Орендар) та ОСОБА_2 (Орендодавець) було укладено договір оренди землі, відповідно до якого позивачу було передано у користування земельну ділянку загальною площею 4,0328 га із кадастровим номером 5124587200:01:002:0087. Договір оренди укладено на 7 років.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права за №205534949 від 27.03.2020р. вбачається, що до реєстру було внесено запис про державну реєстрацію права оренди ФГ «ВТВ 2006» на земельну ділянку, яка перебуває у власності ОСОБА_2

05.03.2020р. між ФГ „ВТВ 2006 (Орендар) та ОСОБА_3 (Орендодавець) було укладено договір оренди землі, відповідно до якого позивачу було передано у користування земельну ділянку загальною площею 4,0325 із кадастровим номером 5124587200:01:002:0084. Договір оренди укладено на 7 років.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права за №205549706 від 27.03.2020р. вбачається, що до реєстру було внесено запис про державну реєстрацію права оренди ФГ «ВТВ 2006» на земельну ділянку, яка перебуває у власності ОСОБА_3

05.03.2020р. між ФГ «ВТВ 2006» (Орендар) та ОСОБА_2 (Орендодавець) було укладено договір оренди землі, відповідно до якого позивачу було передано у користування земельну ділянку загальною площею 8,0654 га із кадастровим номером 5124587200:01:002:0159. Договір оренди укладено на 7 років.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права за №205555253 від 27.03.2020р. вбачається, що до реєстру було внесено запис про державну реєстрацію права оренди ФГ „ВТВ 2006» на земельну ділянку, яка перебуває у власності ОСОБА_2

08.02.2022р. ТОВ «Полетехніка» було виставлено ФГ «ВТВ 2006» рахунок №3397 на оплату позивачем насіння соняшника загальною вартістю 169 408,89 грн.

На підставі платіжного доручення №312 від 08.02.2022р. ФГ „ВТВ 2006» було перераховано на рахунок ТОВ «Полетехніка» грошові кошти у розмірі 169 408,89 грн. При цьому, у графі призначення платежу вказано, що грошові кошти перераховані в рахунок оплати насіння соняшника згідно рахунку №3397 від 08.02.2022р.

04.05.2022р. старостою та землевпорядником Петропавлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, керівником ФГ «ВТВ 2006» було складено акт заміру масиву №12 у с. Фараонівка (за межами населеного пункту), згідно якого встановлено факт пересівання відповідачем масиву, площею 2 га, який знаходиться у користуванні позивача.

Листами від 31.05.2022р. та від 20.10.2022р. Петропавлівською сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області у відповідь на звернення ФГ «ВТВ 2006» було повідомлено, що згідно з проведеним 04.05.2022р. обстеженням сходів соняшнику було виявлено нанесення ФГ «ВТВ 2006» збитків на площі 2 га.

Відповідно до довідки №542 від 04.10.2022р., виданої Петропавлівською сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області, до складу постійної комісії з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища, благоустрою та агропромислового комплексу входять 5 осіб.

Предметом спору у даній справі є питання наявності підстав покладення на відповідача обов`язку по відшкодуванню шкоди, завданою, як стверджує позивач, внаслідок самовільного використання земельних ділянок, у розмірі 138 742,00 грн., та моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, ст.15, 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України підставою для захисту прав (охоронюваних законом інтересів) є їх порушення, невизнання або оспорення. Тому задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

Приписами ч. 1 т. 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Господарським судом було встановлено, що у користуванні ФГ «ВТВ 2006» перебувають три земельні ділянки загальною площею 16,1307 га, які розташовані на території с. Фараонівка Білгород-Дністровського району (раніше Саратський район). При цьому, на території вказаної сільської ради здійснює свою господарську діяльність також СФГ «Михайло».

Статтею 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Згідно із приписами ст.224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме:протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Згідно із ст.225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

За змістом ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Так, з огляду на положення статей 22, 1166 Цивільного кодексу України, для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та збитками, вини. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача збитків/шкоди є причиною, а збитки/шкода, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода - наслідком протиправної дії. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов`язку з відшкодування збитків.

Протиправною поведінкою є різновид правової поведінки, що характеризується як соціальне відхилення від норми, зловживання правом та правопорушенням. Протиправною поведінка вважається тоді, коли суб`єкт права свідомо порушує норму права. Необхідною ознакою протиправності є нормативність, тобто закріплення моделі поведінки людини нормою права.

На позивача покладається обов`язок довести наявність збитків (шкоди), протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв`язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою. Встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності шкоди. При цьому, доведенню підлягає те, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки. А відтак, доводячи склад цивільного правопорушення у діях відповідача, позивач мав довести, що його (відповідача) поведінка була неправомірною та протиправною. Протиправною поведінкою є різновид правової поведінки, що характеризується як соціальне відхилення від норми, зловживання правом та правопорушенням. Протиправною поведінка вважається тоді, коли суб`єкт права свідомо порушує норму права.

Відповідно до розрахунку, доданого до позовної заяви ФГ «ВТВ 2006», до складу завданих збитків у розмірі 138 742,00 грн. позивачем було включено вартість пального, добрив, вартість насіння, зарплату працівникам, а також вартість можливого отриманого доходу у випадку збирання врожаю із земельної ділянки площею 2 га.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч.1, 2 ст.73, ч.ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК України).

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.76, ч.1 ст.77, ч.ч.1, 2 ст.79 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.ч.1, 2 ст.76 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Єдиним доказом, який був наданий позивачем на підтвердження самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки площею 2 га - це акт заміру масиву від 04.05.2022р., складений за участю старости, землевпорядника Петропавлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області та керівника ФГ „ВТВ 2006.

Проте, з наданого акту не вбачається за можливе перевірити правильність здійснених замірів зайнятої відповідачем земельної ділянки. Крім того, вказаний акт не може бути прийнятий в якості належного доказу, оскільки позивачем не надано доказів повідомлення СФГ «Михайло» про проведення 04.05.2022р. заміру земельного масиву.

Також, відповідно до ч. 2 ст. 623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Господарським судом було встановлено, що ФГ «ВТВ 2006» на підтвердження факту завдання йому збитків було надано суду рахунок №3397 від 08.02.2022р. та докази оплати насіння соняшника загальною вартістю 169 408,89 грн.

Проте, позивачем не було надано доказів посіву земельної ділянки площею 2 га, саме насінням соняшника, придбаним згідно наданих суду доказів, оскільки вочевидь у користуванні позивача перебувають не лише три земельні ділянки, договори оренди яких були надані суду. Крім того, позивачем не було надано суду доказів придбання добрив та виплати заробітної плати або перебування із позивачем у трудових відносинах будь-якої особи.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч.3 ст.23 ЦК України).

Врахувавши вказане, з урахуванням правильного застосуванням норм матеріального і процесуального права, господарський дійшов правомірного висновку про те, що позивачем відповідно до вимог ст. 74 ГПК України не було доведено в діях відповідача складу цивільного правопорушення (протиправна поведінка та розмір завданих збитків) , а отже відсутні підстави для стягнення з відповідача 138 742,00 грн. збитків та 20 000 грн. моральної шкоди.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 74, 76 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування; суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Доводи апелянта з приводу неповно встановлених обставин судом першої інстанції, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Крім цього, враховуючи приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

За таких обставин, перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із чим дійшов обґрунтованого висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284

Господарського процесуального кодексу України,

Південно-західний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства «ВТВ 2006»залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2022 року у справі №916/1413/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної з дня її прийняття та не підлягає оскарженню, крім випадків передбачених ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано „18 квітня 2023 року у зв`язку з відпусткою судді-учасник колегії Савицького Я.Ф. з 28.03.2023 по 17.04.2023 (Наказ Голови суду від 27.03.2023 №54-в)

Головуючий суддя С.І. Колоколов

Суддя Г.П. Разюк

Суддя Я.Ф. Савицький