Рішення

від 10.04.2023 по справі 917/1216/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21 E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.04.2023 Справа № 917/1216/22

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "КРЕМІКС", вул. Польовий стан, 1, с. Піщане, Кременчуцький район, Полтавська область, 39701

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОАГРОПРОД", вул. Польова, с. Кривиці, Хорольський район, Полтавська область, 37864

про стягнення 1 628 945,94 грн заборгованості,

Суддя Тимощенко О.М.

Секретар судового засідання Михатило А. В.

Представники учасників справи в судове засідання не з`явились

Обставини справи: 03.10.2022 року до господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "КРЕМІКС" до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОАГРОПРОД" про стягнення заборгованості за договором поставки № 5 від 29.12.2021 року у розмірі 1 628 945,94 грн, з яких 1 299 300,95 грн - основна заборгованість, 158 852,20 грн - пеня, 73 709,25 грн - 20% річних, 97 083,54 грн - інфляційні нарахування (1320/22).

В обґрунтування позову позивач посилається на не здійснення відповідачем розрахунків за поставлений товар.

Також позивач просив в позовній заяві стягнути на його користь сплачений судовий збір в розмірі 24 434,19 грн та витрати на надання правничої допомоги в розмірі 28 000,00 грн.

Ухвалою від 07.10.2022 року суд залишив позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю "КРЕМІКС" без руху та надав строк 5 днів з дня вручення даної ухвали для усунення вказаних у ній недоліків позовної заяви.

17.10.2022 року до суду від представника позивача надійшла заява (вх.. № 7562) на виконання вимог ухвали суду від 07.10.2022 року про залишення позовної заяви без руху. До даної заяви додано належним чином засвідчену копію договору поставки №5 від 29.12.2021 року належної якості, а також у заяві зазначено, що позивачем не вживалися заходи забезпечення доказів або позову до подання даної позовної заяви (а. с. 27 - 29).

Ухвалою від 17.10.202 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 917/1216/22 в порядку загального позовного провадження. Призначив підготовче засідання у справі на 15.11.2022 року на 11 год. 00 хв. Встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України протягом 15 днів з дня отримання ухвали; після отримання від позивача відповіді на відзив - подати до суду заперечення в строк 5 днів з дня отримання такої відповіді від позивача з урахуванням вимог ст. 167, 184 ГПК України. Встановив позивачу строк для подання відповіді на відзив з урахуванням вимог ст. 166 ГПК України - 5 днів з моменту отримання від відповідача відзиву на позов.

20.10.2022 року до суду від представника позивача через систему "Електронний суд" надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх. № 7729).

Ухвалою суду від 24.10.2022 року задоволено заяву представника товариства з обмеженою відповідальністю "КРЕМІКС" Р. А. Ульянова про його участь у судовому засіданні по справі № 917/1216/22 у режимі відеоконференції поза межами суду з використанням власних технічних засобів.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання 15.11.2022 року не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений час, день та місце проведення судового засідання, що підтверджується поштовим рекомендованим повідомленням (а. с. 39).

15.11.2022 року було оголошено протокольну ухвалу про перерву в підготовчому засіданні до 13.12.2022 року до 09:00 год.

09.12.2022 року на електронну адресу суду від представника відповідача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи (вх. № 9711, а. с. 48).

12.12.2022 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву з додатками (вх. № 9740, а. с. 50 - 63), в якому він просив відмовити в задоволенні позовних вимог та визнати поважною причину пропуску строку на подання відзиву та поновити такий строк. У відзиві на позовну заяву зазначено:

- відповідач не погоджується з сумами штрафних санкцій та просить їх зменшити, застосувавши ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України. Обґрунтовуючи дане клопотання, він посилається на циклічний характер виробництва ТОВ "ЕКОАГРОПРОД", введення 24.02.2022 року воєнного стану на території України, проходження директором та засновником відповідача ОСОБА_1 служби у складі Добровольчого формування №1 Хорольської міської територіальної громади, постійне відключення світла, скрутний фінансовий стан;

- ТОВ "ЕКОАГРОПРОД" намагалось вжити заходи на погашення боргу шляхом направлення позивачеві графіка погашення заборгованості за договорами № 227 від 03.08.2020 року та № 5 від 29.12.2021 року. Однак відповіді на дану пропозицію відповідач не отримав;

- позивач, заявивши вимоги про стягнення пені, інфляційних втрат та 20 % річних, не навів обґрунтування та не надав доказів на підтвердження погіршення власного фінансового стану чи завдання йому збитків в результаті дій відповідача на виконання умов договору. При цьому відповідач посилається на правову позицію Верховного Суду викладену у постановах від 13.01.2020 року по справі № 902/855/18 та від 11.02.2020 року по справі №918/144/19;

- відповідач заперечує проти зазначеного розміру судових втрат, оскільки попередній розрахунок судових витрат, в тому числі на професійну правничу допомогу не відповідає принципу обґрунтованості, співмірності та пропорційності судових втрат, а також складності справи.

Також 12.12.2022 року до суду від представника відповідача надійшла заява про відкладення підготовчого засідання (вх. № 9741), призначеного на 13.12.2022 року, оскільки він не має можливості прибути в дане засідання через зайнятість в іншому судовому процесі (а. с. 64).

У зв`язку з перебуванням судді Тимощенко О.М. у відпустці засідання суду 13.12.2022 року не відбулося, про що Господарським судом Полтавської області було розміщене оголошення на вебсторінці офіційного вебпорталу Судова влада у мережі Інтернет (https://court.gov.ua/) (а . с. 43).

29.12.2022 року до суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 10397, а. с. 67 - 68), в якій він зазначив наступне:

- просив залишити відзив на позов без розгляду,

- відповідач у клопотанні про зменшення штрафних санкцій не зазначив, до якої саме суми слід зменшити штрафні санкції та які саме;

- відповідач не подав суду будь-яких доказів щодо того, що затримка ним у виконанні зобов`язань на тривалий термін не спричинила позивачу збитків;

- за умовами договору у відповідача був пільговий період для платежу - він отримував товар з відстрочкою в платежі на один місяць;

- відповідач невірно розуміє термін "циклічність". Насправді виробництво відповідача не залежить від пори року та погодних факторів, оскільки вирощування свійської птиці відбувається в закритих приміщеннях із застосуванням відповідних технологій;

- засновник та директор відповідача уклав контракт з Добровольчим формуванням територіальної громади 05.04.2022 року і до цього моменту йому було вже поставлено товар на суму понад 600 000,00 грн (з якого більша частина - до введення воєнного стану на території України). При цьому участь в Добровольчому формуванні не передбачає за собою виконання відповідних обов`язків на постійній основі. Крім того, керівник не позбавлений можливості найняти заступника директора або надати довіреність на право здійснення тих чи інших повноважень керівника під час виконання ним своїх обов`язків у Добровольчому формуванні;

- відповідачем не надано суду будь-яких доказів своєї фінансової неспроможності, доказів різкого погіршення свого фінансового стану після введення воєнного стану, виробничі потужності знаходяться в Полтавській області, що не була окупована, потужності не постраждали внаслідок обстрілів;

- воєнний стан не заважав відповідачу отримувати від позивача товар, використовувати його у своїй діяльності, тоді як позивач знаходиться з відповідачем в однакових умовах і як щодо воєнного стану, і щодо електричної енергії;

- відсутні підстави для зменшення неустойки, оскільки вона не є надмірною з огляду на тривалість порушення зобов`язань.

Ухвалою суду від 03.01.2023 року призначено підготовче засідання на 26.01.2023 року на 11:00 год., поновлено відповідачу строк для подання відзиву на позов та ухвалено забезпечити проведення засідання для представника позивача Ульянова Р. А. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням його власних технічних засобів.

24.01.2023 року від відповідача до суду надійшли пояснення по справі з додатками (вх. № 914), в яких просив відкласти підготовче засідання та зазначив, що позивачем необґрунтовано до позовних вимог включено видаткову накладну №101 від 21.01.2022 року на суму 156 145,00 грн, тоді як поставка по даній накладній здійснювалась на виконання договору поставки №227 від 03.08.2020 року, а не договору поставки № 5 від 29.12.2021 року. Стягнення заборгованості за договором № 227 від 03.08.2020 року є предметом розгляду іншої судової справи №917/1214/22 та не може розглядатися в межах даного провадження.

Крім того, ТОВ "ЕКОАГРОПРОД" зазначає про свою зацікавленість у мирному врегулюванні спору та має намір подати мирову угоду після врегулювання питання щодо основної суми заборгованості по договору №5 від 29.12.2021 року.

26.01.2023 року підготовче засідання не відбулось у зв`язку з оголошенням по Полтавській області тривалої масштабної повітряної тривоги.

Ухвалою суду від 26.01.2023 року відкладено підготовче засідання по справі № 917/1216/22 на 09.03.2023 року на 09:00 год. та забезпечено проведення засідання для представника позивача Ульянова Р. А. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням його власних технічних засобів.

09.03.2023 року до суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог (вх. № 2981, а. с. 84, 85), в якій зазначено, що у відповідності до остаточного розрахунку ціни позову станом на 09.03.2023 року ціна позову складається з основної заборгованості у розмірі 1 299 300,95 грн, пені у розмірі 274 321,58 грн, інфляційних втрат у розмірі 161 509,74 грн та 20% річних у розмірі 200 399,00 грн. Крім того, у даній заяві позивач у порядку частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України просив суд зазначити про нарахування 20 % річних та інфляційних втрат на суму боргу до моменту виконання рішення, з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

09.03.2023 року на електронну адресу суду від відповідача (вх. № 2988, а. с.93 - 94) надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи копії мирової угоди та доказ її направлення позивачу, а також про проведення підготовчого засідання, призначеного на 09.03.2023 року, без участі відповідача.

У судовому засіданні 09.03.2023 року представник позивача зазначив, що жодних перемовин про мирне врегулювання спору з відповідачем не здійснюються, відповідач таким чином намагається затягнути розгляд справи, та просив не приймати до уваги мирову угоду, надану відповідачем, а також наполягав на закритті підготовчого провадження та призначенні справи до розгляду по суті.

Протокольною ухвалою суду від 09.03.2023 року суд ухвалив прийняти до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, не приймати до розгляду подану мирову угоду, закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 10.04.2023 року на 09:00 год.

07.04.2023 року до суду від відповідача надійшла заява про розстрочення виконання рішення (з додатками) (вх. № 4371), в якій просив при прийнятті рішення розстрочити його виконання рівними частина строком на 12 місяців.

В судове засідання 10.04.2023 року представник позивача не вийшов на зв`язок у призначений час для участі в режимі відеоконференції, направив заяву до суду через систему "Електронний суд" (вх. № 4397), відповідно до якої, якщо внаслідок технічних проблем або інших причин він не зможе прийняти участь в судовому засіданні, то провести його за відсутності представника на підставі наявних матеріалів справи (позовні вимоги підтримує та просить задовольнити в повному обсязі). Також просить вважати цю заяву як таку, що подана на виконання ч. 8 ст. 129 ГПК України з метою подання до суду протягом 5 днів з моменту проголошення судового рішення доказів, що підтверджують витрати позивача на надання йому правничої допомоги для покладення цих витрат на відповідача.

Відповідач також явку повноважного представника в судове засідання 10.04.2023 року не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про час, день та місце судового засідання, копія ухвали від 09.03.2023 року була отримана відповідачем 17.03.2023 року, що підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (міститься в матеріалах справи).

Таким чином, суд належним чином повідомляв відповідача про розгляд справи.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України).

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши подані докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

03.08.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "КРЕМІКС" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕКОАГРОПРОД" (далі - покупець, відповідач) укладено договір поставки №5 (далі - договір) (а. с. 28).

В укладеному договорі сторони узгодили, зокрема, наступне:

- Постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначеними цим договором, виготовити і поставити покупцю замінники молочних кормів, вітамінно-мінеральні суміші (премікси), білково-вітамінні добавки, комбікорм (далі - товар), а покупець зобов`язався в порядку та на мовах, визначеними цим договором, прийняти та оплатити товар (п. 1.1. договору);

- ціна товару встановлюється в національній валюті України, є договірною і вказується постачальником в рахунках-фактурах та видаткових вкладних, які мають містити обов`язкове посилання на цей договір (п. 2.1 договору);

- загальна сума договору становить підсумок вартості окремих партій товару, поставленого покупцю по видатковим накладним протягом строку дії цього договору (п. 2.2. договору).

- асортимент товару погоджується сторонами шляхом прийняття, до виконання постачальником заявок покупця і вказується у видаткових накладних (п. 3.1. договору);

- оплата товару здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати поставки товару (п. 7.1 договору);

- валюта платежу - гривня України (п. 7.2 договору);

- у випадку порушення своїх зобов`язань сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством України (п. 8.1. договору);

- за кожен день прострочення платежу понад строк, передбачений п. 7.1 договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми простроченого платежу, яка діяла в період прострочення, за весь період такого прострочення (п. 8.4. договору);

- якщо покупець прострочив виконання грошового зобов`язання, то він зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 20 % річних від простроченої суми за весь період прострочення по оплаті (п. 8.5. договору);

- усі спори, пов`язані з цим договором, вирішуються шляхом переговорів між сторонами. Якщо спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується у судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору, визначеному чинним законодавством України (п. 10.1. договору);

- цей договір набуває чинності з дня його підписання сторонами та діє до 31.12.2022 року. У разі, якщо жодна із сторін за 30 днів до закінчення строку дії договору не заявить у письмовій формі про свій намір розірвати або змінити його, строк дії договору автоматично продовжується на 1 (один) календарний рік (п. 12.9. договору);

- закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (п. 12.10. договору).

На виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу товар, що підтверджується видатковими накладними № 138 від 27.01.2022 року на суму 182 999,95 грн (з ПДВ), № 295 від 14.02.2022 року на суму 337 106,00 грн (з ПДВ), №1320 від 20.06.2022 року на суму 141 850,00 грн, № 1458 від 04.07.2022 року, № 1493 від 08.07.2022 року, № 1614 від 26.07.2022 року на суму 187 500,00 грн ( з ПДВ) (а. с. 10 -15).

Позивач також враховує в суму основної заборгованості поставку товару за видатковою накладною №101 від 21.01.2022 року на суму 156 145,00 грн (з ПДВ) на виконання договору поставки №227 від 03.08.2020 року (а. с. 9).

Позивач зазначає, що відповідач не оплатив товар на загальну суму 1 299 300,95 грн, отриманий по вказаних вище видаткових накладних.

У зв`язку з цим відповідач заборгував позивачу за поставлений по договору товар 1 299 300,95 грн.

З метою досудового врегулювання спору відповідач направив на адресу позивача лист № 8 від 26.09.2022 року, відповідно до якого просив підписати акти звірки взаєморозрахунків та графік погашення заборгованості. Дане направлення підтверджується описом вкладення до цінного листа від 29.09.2023 року та поштовою накладною від 29.09.2022 року, копії яких наявні в матеріалах справи (а. с. 59 -60).

У зв`язку із невиконанням відповідачем обов`язку зі сплати товару, позивач на підставі п. п. 8.4., 8.5. договору, ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахував відповідачу пеню на суму 274 321,58 грн, 20% річних на суму 200 399,00 грн та інфляційні на суму 161509,74 грн.

На підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивач надав наступні докази (копії): договір поставки № 5 від 29.12.2021 року, видаткові накладні: №101 від 21.01.2022 року, № 138 від 27.01.2022 року, №295 від 14.02.2022 року, №1320 від 20.06.2022 року, №1458 від 04.07.2022 року, №1493 від 08.07.2022 року, №1614 від 26.07.2022 року, бухгалтерську довідку вих. № 13/09/2022-2 від 13.09.2022 року, довіреність від 01.08.2018 року.

Відповідач надав суду наступні докази (копії): ордер серія ВІ №1116400 від 05.12.2022 року свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ПТ №1492 від 25.09.2015 року, витяги з ЄДРЮОФОПГФ станом на 27.10.2022 року, довідку №61 від 03.11.2022 року, посвідчення серія ПД №031 від 05.04.2022 року, контракт добровольця територіальної оборони від 05.04.2022 року, лист №8 від 26.09.2022 року з доказами направлення, акт взаємних розрахунків за період з 01.01.2022 року по 25.08.2022 року, графік погашення заборгованості, інформація щодо розрахунків між ТОВ "Екоагропрод" та ТОВ "Кремікс" згідно договору №5 від 29.12.2021 року, інформаційний лист №06-22/5287 від 28.12.2022 року, заключну виписку за період 01.11.2022 року по 18.11.2022 року, заключну виписку за період 01.01.2023 року по 28.02.2023 року.

При прийнятті рішення суд керувався наступним.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. У відповідності до вимог ст. ст. 525, ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Статтею 193 Господарського України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд прийшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачу товар, що підтверджується підписаними між сторонами видатковими накладними № 138 від 27.01.2022 року на суму 182 99,95 грн (з ПДВ), №295 від 14.02.2022 року на суму 337 106,00 грн (з ПДВ), №1320 від 20.06.2022 року на суму 141 850,67 грн (з ПДВ), №1458 від 04.07.2022 року на суму 160 200,00 грн (з ПДВ), №1493 від 08.07.2022 року на суму 133 500,00 грн (з ПДВ), №1614 від 26.07.2022 року на суму 187 500,00 грн (з ПДВ), (а. с.10 - 15).

Тоді як, поставка товару за видатковою накладною №101 від 21.01.2022 року на суму 156 145,00 грн була здійснена на виконання умов договору № 227 від 03.08.2020 року.

Предметом розгляду справи №917/1216/22 є стягнення заборгованості за договором поставки № 5 від 29.12.2021 року.

Відповідач у поясненнях по справі (вх. № 914 від 24.01.2023 року) зазначав, що заборгованість за договором поставки №227 від 03.08.2020 року є предметом розгляду іншої справи №917/1214/22 (суддя Паламарчук В. В.) та не може розглядатися в межах даного провадження.

Дійсно, як встановлено судом на розгляді Господарського суду Полтавської області перебувала справа за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "КРЕМІКС" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОАГРОПРОД" заборгованості за Договором поставки №227 від 03.08.2020. Рішенням суду від 14.03.2023 року у справі № 917/1214/22 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОАГРОПРОД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КРЕМІКС" 242243,00грн - основного боргу за договором поставки №227 від 03.08.2020, 23201,02грн - 20% річних, 98616,09грн - інфляційних збитків, 5460,90грн - судового збору, 7500,00грн - витрат на надання правової допомоги.

Отже суд прийшов до висновку про відсутність підстав для стягнення частини основної заборгованості в розмірі 156 145,00 грн за видатковою накладною №101 від 21.01.2022 року (договір поставки № 227 від 03.08.2020 року), яка виникла за іншим договором.

Доказів оплати поставленого товару на суму 1 143 155,95 грн відповідач суду не надав, доводів, наведених в обґрунтування позову, не спростував, у відзиві на позовну заяву просив зменшити розмір штрафних санкцій та відмовити у задоволенні позовних вимог. Враховуючи зазначене, суд вважає правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 1 143 155,95 грн заборгованості за товар.

Підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення 156 145,00 грн основної заборгованості за поставлений товар у суду відсутні.

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 193 Господарського Кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Стаття 230 Господарського Кодексу України штрафними санкціями у розумінні цього Кодексу визначає господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. А частина 4 статті 231 Господарського Кодексу України встановлює, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського Кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інше не встановлено договором.

Пунктом 8.1. договору передбачено, що у випадку порушення своїх зобов`язань сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством України.

Згідно з пунктом 8.4 договору за кожен день прострочення платежу понад строк, передбачений п. 7.1 договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми простроченого платежу, яка діяла в період прострочення, за весь період такого прострочення.

Пунктом 8.5 договору передбачено, що якщо покупець прострочив виконання грошового зобов`язання, то він зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 20 % річних від простроченої суми за весь період прострочення по оплаті.

У зв`язку із невиконанням відповідачем обов`язку з оплати товару, позивач нарахував відповідачу:

- пеню у загальному розмірі 274 321,58 грн;

- інфляційні втрати у загальному розмірі 161509,74 грн,

- 20 % річних у загальному розмірі 200399,00 грн.

Пунктом 7.1. договору сторони узгодили, що оплата товару здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати поставки товару.

Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настання якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Згідно ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Частиною 5 ст. 254 ЦК України передбачено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Перевіряючи розмір заявлених позивачем до стягнення пені, інфляційних втрат 20 % річних суд звертає увагу на наступне.

Перевірка правильності розрахунку пені, інфляційних та 20 % річних здійснена за допомогою програми Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи інформаційно-правового забезпечення "Ліга: закон".

За отриманий товар відповідно до видаткової накладної № 138 від 27.01.2022 року на суму 182 999,95 грн відповідач мав розрахуватися до 26.02.2022 року включно, що є вихідним днем (субота). Тому, днем закінчення строку розрахунку є перший за ним робочий день 28.02.2022 року. Отже, прострочення має місце з 01.03.2022 року, а не з 26.02.2022 року, як вказано в розрахунку пені.

Таким чином, позивач нарахував пеню починаючи з 26.02.2022 року необґрунтовано, оскільки вимога з оплати поставленого товару на той момент ще не настала.

За розрахунком суду пеня за період з 01.03.2022 р. по 25.08.2022 року складає 30 483,28 грн, інфляційні втрати з 01.03.2022 року по 31.01.2023 року складає 43 909,81, 20% річних з 01.03.2022 року по 09.03.2023 року складає 37 502,46 грн. Дані суми є правомірними та підлягають задоволенню у повному обсязі.

За отриманий товар відповідно до видаткової накладної № 295 від 14.02.2022 року на суму 337 106,00 грн відповідач мав розрахуватися до 16.03.2022 року включно. Отже, прострочення має місце 17.03.2022 року. При нарахуванні пені позивач не врахував положення частини 6 статті 232 Господарського Кодексу України (нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано). Тобто, пеня має бути нарахована за період з 17.03.2022 року по 16.09.2022 року, а не 17.09.2022 року як вказує позивач.

За розрахунком суду пеня за період з 17.03.2022 р. по 16.09.2022 року складає 63 357,46 грн, інфляційні втрати з 01.04.2022 року по 31.01.2023 року складає 62 887,01 грн; 20% річних з 17.03.2022 року по 09.03.2023 року складає 66 128,19 грн.

Судом встановлено, що розмір інфляційних втрат становить 62 887,01 грн, тоді як позивач просить стягнути 62 887,00 грн.

Відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення у вказаному вище періоді інфляційні втрати, розмір яких є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий їх розмір (62 887,00 грн) підлягає стягненню з відповідача.

За отриманий товар відповідно до видаткової накладної № 1320 від 20.06.2022 року на суму 141 850,00 грн відповідач мав розрахуватися до 20.07.2022 року включно. Отже, прострочення має місце 21.07.2022 року.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку, в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 11 258,05 грн за період з 01.08.2022 року по 31.01.2022 року та 20% річних у розмірі 18 032,44 грн суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є правомірними та підлягають задоволенню у повному обсязі.

За здійсненим судом розрахунком, нарахування пені за період з 21.07.2022 року по 16.01.2023 року є правомірним у розмірі 34 976,71 грн. Позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. В іншій частині вимоги про стягнення пені в розмірі 0,01 грн відхиляються за їх безпідставністю.

За отриманий товар відповідно до видаткової накладної № 1458 від 04.07.2022 року на суму 160 200,00 грн відповідач мав розрахуватися до 03.08.2022 року включно. Отже, прострочення має місце 04.08.2022 року.

При цьому, позивач нарахував інфляційні втрати починаючи з 01.08.2022 року необґрунтовано, оскільки вимога з оплати поставленого товару на той момент ще не настала.

За здійсненим судом розрахунком, нарахування пені за період з 04.08.2022 року по 30.01.2023 року у розмірі 39 501,37 грн, інфляційних втрат за період з 04.08.2022 року по 31.01.2023 року у розмірі 12 714,41 грн та 20 % річних за період з 04.08.2022 року по 09.03.2023 року у розмірі 19 136,22 грн є правомірним та підлягають задоволенню.

За отриманий товар відповідно до видаткової накладної № 1493 від 08.07.2022 року на суму 133 500,00 грн відповідач мав розрахуватися до 07.08.2022 року включно, що є вихідним днем (неділею). Тому, днем закінчення строку розрахунку є перший за ним робочий день 08.08.2022 рік. Отже, прострочення має місце з 09.08.2022 року.

За здійсненим судом розрахунком, нарахування інфляційних втрат за період з 09.08.2022 року по 31.01.2023 року у розмірі 10 595,34 грн та 20 % річних за період з 09.08.2022 року по 09.03.2023 року у розмірі 15 581,10 грн є правомірним та підлягають задоволенню.

При перевірці розрахунку пені за період з 09.08.2022 року по 03.02.2023 року на суму боргу 135 500,00 грн, суд встановив, що правомірною є пеня у розмірі 32 734,93 грн. Позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. В іншій частині вимоги про стягнення пені в розмірі 182,87 грн (32 917,80 грн 32 734,93 грн) відхиляються за їх безпідставністю.

За отриманий товар відповідно до видаткової накладної № 1614 від 26.07.2022 року на суму 187 500,00 грн відповідач мав розрахуватися до 25.08.2022 року включно. Отже, прострочення має місце 26.08.2022 року.

За здійсненим судом розрахунком, нарахування інфляційних втрат за період з 01.09.2022 року по 31.01.2023 року у розмірі 12 679,13 грн та 20 % річних за період з 26.08.2022 року по 09.03.2023 року у розмірі 20 136,99 грн є правомірним та підлягають задоволенню.

При перевірці розрахунку пені в межах заявленого позивачем періоду (з 26.08.2022 року по 22.02.2023 року.) на суму боргу 187500,00 грн, суд встановив, що розмір пені становить 46 489,73 грн, тоді як позивач просить стягнути лише 46 232,87 грн.

Відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення у вказаному вище періоді пеню, розмір якої є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий їх розмір (46 232,87 грн) підлягає стягненню з відповідача.

Вимоги позивача про стягнення пені, інфляційних втрат та 20 % річних стосовно видаткової накладної №101 від 21.01.2022 року на суму 156 145,00 грн відхиляються за безпідставністю, зважаючи на те, що суд прийшов до висновку про відсутність підстав для стягнення частини основної заборгованості за вказаною видатковою накладною.

Таким чином, всього підлягають до стягнення з відповідача:

- пеня в сумі 247 286,62 грн,

- 20 % річних в сумі 176 517,40 грн,

- інфляційні втрати в сумі 154 043,74 грн.

Підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення 27 034,96 грн пені, 23 881,60 грн 20% річних та 7 466,00 грн інфляційних втрат у суду відсутні.

Щодо клопотання відповідача про зменшення пені, 20% річних та інфляційних нарахувань зазначається наступне.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі.

За частинами 1, 2 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Так, відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають значення.

Згідно з частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен, зокрема, об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та інше. При цьому, обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

У той же час зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 року в справі № 904/4685/18, від 21.11.2019 року в справі № 916/553/19.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. При цьому слід враховувати, що правила частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Отже, наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.

Водночас, за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід враховувати, що сторони укладаючи договір поставки погодили усі його істотні умови, в тому числі ціну, штрафні санкції, обсяги та строки поставки. Відтак відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за договором, погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань (пеня, інфляційні збитки та 20 % річних).

Відповідно до правового висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду, зокрема в постановах: від 09.02.2021 у справі № 520/17342/18, від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц та від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не мають характеру штрафних санкцій і є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних, навіть, якщо умовами договору не передбачено стягнення інфляційних та річних.

Суд враховує заперечення позивача, викладені у відповіді на відзив (вх.№10397 від 29.12.2022) щодо відсутності підстав для зменшення суми пені, інфляційних втрат та 20 % річних та звертає увагу відповідача на наступне.

Ризик погіршення умов господарювання є нормальним явищем. Ризик - є однією із ознак підприємництва (згідно ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку). Більш того, принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику є одним із принципів господарської діяльності (ст. 44 ГК України). Отже складнощі, які виникли у відповідача із виконанням спірного договору охоплюються його (відповідача) підприємницьким ризиком. Тому, у суду немає правових підстав перекладати комерційний ризик відповідача на позивача, шляхом звільнення позивача від виконання прийнятих на себе обов`язків за договором.

Відповідач, підписуючи договір, отримало можливість спочатку отримати товар, а оплатити за нього на протязі 30 календарних днів з моменту отримання товару.

Прийняття товару відповідачем по відповідним видатковим накладним свідчить про продовження здійснення господарської діяльності товариством в умовах воєнного стану. Крім того сторони по справі перебувають в однакових умовах щодо воєнного стану (перебувають на території Полтавської області). Отримуючи товар, відповідач міг та повинен був передбачити негативні наслідки, які можуть виникнути, пов`язані з цим. Посилання на воєнний стан, війну та військові дії на території України не є підставою для несплати грошових коштів за зобов`язаннями, котрі виникли з даного договору (оскільки обидві сторони здійснюють свою діяльність під час воєнного стану та розуміють ризики такої діяльності в такий період). Зловживання правами під час воєнного стану не допускається. Отже, введення військового стану, на думку суду, не є обставиною, з якою закон пов`язує можливість зменшення неустойки.

Суд критично оцінює посилання на циклічний характер виробництва, адже відповідно до витягу ЄДРЮОФОПГФ він має досить широкий перелік видів економічної діяльності, крім того поставка товару здійснювалась як в зимовий так і в літній період.

Посилання відповідача на проходження директора та засновника товариства Кочерги А. О. служби у складі Добровольчого формування №1 Хорольської міської територіальної громади не є підставою для зменшення розміру штрафних санкцій, адже Кочерга А. О. не позбавлений права найняти іншого керівника товариства, призначити заступника, надати довіреність на право здійснення тих чи інших повноважень тощо. Крім того, місце знаходження відповідача та вищезазначеного добровольчого формування знаходяться в межах території однієї адміністративно-територіальної одиниці.

Оцінюючи доводи відповідача, наведені в обґрунтування підстав для зменшення пені, інфляційних втрат та 20 % річних, суд не приймає до уваги посилання останнього на скрутне фінансове становище, адже скрутне фінансове становище не є винятковим випадком в розумінні ст. 233 Господарського кодексу України та не є підставою для зменшення неустойки, яка підлягає стягненню, та не є доказом винятковості такого випадку.

З приводу посилання відповідача на те, що позивачем не надано доказів про спричинення йому шкоди та понесення додаткових збитків/витрат суд зазначає, що Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що стягнення збитків є окремою грошовою вимогою і може не заявлятися кредитором, оскільки це вимагає доведення їх складу та розміру з боку кредитора, тоді як для стягнення штрафних санкцій кредитору потрібно довести лише факт прострочення, а заперечення вини покладається на боржника (постанови Верховного Суду від 31.03.2020 у справі №910/8698/19 та від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

При цьому, на позивача у справі не покладається обов`язок з доведення (доказування) спричинення йому матеріальної або іншої шкоди внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань. Тобто, при стягненні неустойки шкода кредитору, завдана порушенням зобов`язання, презюмуються (її не треба доводити) і компенсується за рахунок неустойки (постанова Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.02.2023 року в справі № 914/3203/21.

Щодо зменшення пені суд зазначає, що її розмір, який підлягає стягненню з відповідача в даній справі, становить 247 286,62 грн та складає 21,63% від суми основного боргу. А отже, їх зменшення явно не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Підсумовуючи все наведене вище, відсутні підстави для задоволення клопотання відповідача про зменшення пені, інфляційних втрат та 20 % річних.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що у даному випадку мало місце порушення договірних зобов`язань з боку відповідача щодо оплати за поставлений товар і позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 1 143 155,95 грн., пені в сумі 247 286,62 грн, 20% річних в сумі 176 517,40 грн та інфляційних втрат у сумі 154 043,74 грн є правомірними, обґрунтованими, підтвердженими документально та нормами матеріального права та такими, що підлягають задоволенню.

В іншій частині стягнення основного боргу (156 145,00 грн), пені (27 034,96 грн), інфляційних втрат (7 466,00 грн) та 20 % річних (23 881,60) грн позов є безпідставним, а отже задоволенню не підлягає.

Щодо вимог позивача в частині зазначення в рішенні суду про нарахування 20% річних та інфляційних втрат до моменту виконання рішення суду.

За змістом ч.1 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до приписів статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Норма, встановлена ч.10 ст. 238 ГПК України, введена в дію з 01 січня 2019 року та призвана убезпечити особу, на користь якої ухвалено рішення, від повторних звернень до суду з вимогами про стягнення нарахування після ухвалення рішення.

Як зазначено в частинах 11 та 12 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

В той же час, суд зауважує, що ані положеннями ч.10 ст. 238 ГПК України, ані положеннями Закону України "Про виконавче провадження" не встановлено можливості зазначення у рішенні суду про нарахування інфляційних втрат до моменту виконання рішення.

Оскільки інфляційні втрати за своєю сутністю до відсотків віднести не можна, суд зазначає про відсутність правових підстав для зазначення в рішенні суду про нарахування інфляційних втрат до моменту виконання рішення суду.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про можливість застосування механізму нарахування, визначеного частиною 10 статті 238 ГПК України, виключно щодо 20% річних.

Нарахування 20 % річних здійснювати за наступною формулою:

Сума санкції = С x N x Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, N - відсоток річних, зазначений в договорі, Д кількість днів прострочення.

При розгляді клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суд виходив з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (ч. 3 ст. 331 ГПК України).

Згідно ч. 4 ст. 331 ГПК України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Таким чином, відстрочка або розстрочка виконання рішення допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи. Отже, господарський суд не зобов`язаний задовольняти заяву про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Питання задоволення заяви сторони у справі про розстрочку виконання рішення суду вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з особливого характеру обставин справи, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.

Виходячи із наведеного, законодавець, у будь-якому випадку пов`язує відстрочення або розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, тобто, виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. Вирішуючи питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, суд повинен встановлювати матеріальні інтереси обох сторін. Кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища.

Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини.

Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В обґрунтування заяви про розстрочення виконання рішення суду боржник посилається на складне фінансове становище (що ускладнює виконання рішення в повному обсязі одним платежем), заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар, яка виникла з незалежних від відповідача причин (циклічність виробництва, введенням воєнного стану, перебування директора та засновників ТОВ на військовій службі, аварійним відключенням світла та ін.).

Посилання відповідача на скрутне матеріальне становище жодними належними доказами не підтверджується. Військовий стан та відключення світла впливають на обох учасників судового процесу, а не тільки на відповідача.

Крім того, при вирішенні питання щодо доцільності надання розстрочення виконання судового рішення судом враховуються матеріальні інтереси обох сторін.

Суд зазначає, що надання розстрочення виконання рішення суду у даній справі може призвести до порушення майнових інтересів стягувача, як учасника господарських відносин, який належним чином виконав договірні зобов`язання.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012 виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. У рішенні Конституційного Суду України від 25.04.2012 у справі № 11-рп/2012 зазначено, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

За даних обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання відповідачу розстрочення виконання рішення.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 126, 129, 232-233, 237-238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОАГРОПРОД" (вул. Польова, с. Кривиці, Хорольський район, Полтавська область, 37864, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 63233703) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КРЕМІКС" (вул. Польовий стан, 1, с. Піщане, Кременчуцький район, Полтавська область, 39701, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 30748505) 1 143 155,95 грн основного боргу, 247 286,62 грн пені, 176 517,40 грн 20% річних, 154 043,74 грн інфляційних втрат та 25 815,05 грн судового збору.

Видати наказ із набранням цим рішенням законної сили.

3. Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення Господарського суду Полтавської області по справі №917/1216/22, в порядку частини десятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України нараховувати 20 % річних на фактичну (не сплачену) суму основної заборгованості, починаючи з 10.03.2023 року до моменту виконання рішення за такою формулою: Сума санкції = С x N x Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, N - відсоток річних, зазначений в договорі, Д - кількість днів прострочення, а також стягнути вказану суму нарахованих процентів з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОАГРОПРОД" (вул. Польова, с. Кривиці, Хорольський район, Полтавська область, 37864, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 36233703) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КРЕМІКС" (вул. Польовий стан, 1, с. Піщане, Кременчуцький район, Полтавська область, 39701, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 30748505).

Роз`яснити органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення суду, що в разі часткової сплати відповідачем боргу, 20% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився."

4. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення складено та підписано 18.04.2023 р.

Згідно із ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 256 ГПК України та п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Суддя О. М. Тимощенко