Рішення

від 18.04.2023 по справі 160/2599/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2023 року Справа № 160/2599/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Врони О. В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справиу письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.08.2017 року по 26.01.2023 року включно.

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.08.2017 року по 26.01.2023 року включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що в період проходження військової служби нарахування індексації грошового забезпечення здійснювалося позивачу не в повному обсязі. На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.09.2021 у справі №160/10945/21 Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України 27.01.2023 виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 17.08.2017 із застосуванням базового місяця січень 2008 року в сумі 58830,078 грн., що підтверджується повідомленням про надходження коштів. Повідомленням про надходження коштів підтверджено факт несвоєчасного остаточного розрахунку при виключенні зі списків особового складу з позивачем за період з 18.08.2017 по 26.01.2023.

Частиною 2ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

У відповідності до ч.1ст. 262КАС України, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.02.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі №160/2599/23. Призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Від Військової частини НОМЕР_1 через електронну пошту надійшов відзив на позовну заяву.

Відповідач вважає позовні вимоги безпідставними, в підтвердження ї протиправності зазначає наступне.

Розрахунок грошового забезпечення при звільненні ОСОБА_1 Військова частина здійснила в повному обсязі.

В матеріалах позовної заяви не містяться докази оскарження звільнення позивача та/або наказу про виключення зі списків особового складу Військової частини та всіх видів забезпечення, що підтверджує погодження проведення з ним усіх необхідних розрахунків.

Положення Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи як виплата середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.

Оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України, відповідач вважає відсутніми, щодо виплати позивачу середнього заробітку за період з 18.08.2017 по 26.01.2023.

24.03.2023 через електронну пошту судом отримано від відповідача на виконання ухвали суду від 15.03.2023 довідку про розмір середньомісячного та середньоденного грошового забезпечення позивача.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

В період з 22.09.2010 по 17.08.2017 ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Відповідно до копії витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17.08.2017 №202 припинено контракт про проходження громадянином України військової служби у Національній гвардії та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення підполковника ОСОБА_1 .

У зв`язку з тим, що у період проходження військової служби нарахування індексації грошового забезпечення здійснювалося не в повному обсязі, позивач 18.02.2021 направив до Військової частини НОМЕР_1 заяву, в якій просив нарахувати і виплатити індесацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 17.08.2017.

Не отримавши відповіді, позивач звернувся з позовом до суду.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.09.2021 у справі №160/10945/21 (залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 31.10.2022 ) визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 по 17.08.2017 включно із застосуванням місяця підвищення окладу (базового) місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період проходження служби з 01.12.2015 по 17.08.2017 включно сум індексації грошового забезпечення із застосуванням місяця підвищення окладу (базового) місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року.

На виконання судового рішення Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України виплачено на користь ОСОБА_1 27.01.2023 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 17.08.2017 із застосуванням базового місяця січень 2008 року в сумі 58830,07 грн., що підтверджується копією повідомлення про надходження коштів.

Повідомленням про надходження коштів підтверджено факт несвоєчасного остаточного розрахунку з позивачем за період з 18.08.2017 по 26.01.2023.

У зв`язку з тим, що індексація грошового забезпечення булавиплачена відповідачем з порушенням строку розрахунку, позивач звернувся з позовом до судупро нарахування і виплатусереднього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Згідно ч. 2ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII(Закон №2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі .

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (ч.1ст.9 Закону №2011-ХІІ).

Абзацом 1 ч. 4ст. 9 Закону №2011-ХІІвстановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до ч.2ст.9 Закону №2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною 3ст. 24 Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу»визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Положеннямист.116 Кодексу законів про працю Українипередбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною 1ст. 117 КЗпП Українипередбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені уст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Разом з тим, 19.07.2022 р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 р. №2352-IX, яким викладено в новій редакції норму ст. 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.

Таким чином, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченоїстаттею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Обчислення середнього заробітку проводиться відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995(Постанова №100).

За абз. 3 п. 2 Постанови №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України №92 від 22.03.2023 про розмір середньомісячного та середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні 2 місяці, що передують виключенню зі списків особового складу позивачу нараховано 26845,44 грн., в т.ч. за червень 2017 -13422,72 грн. і за липень 2017 13422,72 грн.

За 61день (2 місяці)середньоденний розмір грошового забезпечення складає 440,08 грн. (26845,44 грн./61 день).

Період затримки розрахунку середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку з 18.08.2017 (дата наступного дня після звільнення) по 26.01.2023 (дата фактичного розрахунку) становить 1988 днів.

За вказаний період середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні складає 874879,04 грн. (440,08 грн. х 1988 днів).

З урахуванням нової редакції ст. 117 КЗпП суд враховує період затримки лише за шість місяців, з 01.08.2022 по 26.01.2023 (дата фактичного розрахунку), який становить 179 днів.

За вказаний період середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні складає 78774,32 грн. (440,08 грн. х 179 днів).

Положеннямист. 47 Кодексу законів про працю Українивласник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунку у строки, зазначені вст. 116 цього Кодексу.

При застосуванні ст.ст.116,117 КЗпП України, суд виходить з наступного.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012за результатами розгляду справи стосовно офіційного тлумачення положеньстатті 233 КЗпП Україниу взаємозв`язку з положеннями статей117,237-1цього кодексуустановлено, що застаттею 47 КЗпП Українироботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті116та117 КЗпП Українияк таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від26.02.2020 за наслідком розгляду справи № 821/1083/17 і Верховним Судом в постанові від 29 липня 2020 у справі№ 1.380.2019.003696 (адміністративне провадження № К/9901/12670/20) були зроблені наступні висновки:

«Частиною першоюстатті 117 КЗпП Українивизначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені устатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першоїстатті 117 КЗпП Україниє невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Відповідно достатті 116 КЗпП Українина підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбаченістаттею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбаченастаттею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя».

Відповідач не провів повного розрахунку з позивачем при звільненні. Належні виплати позивачу були проведені відповідачем за рішенням суду остаточно 27.01.2023.

За таких обставин позивач має право на виплату середнього заробітку за період затримки такого розрахунку у відповідності до приписівст.117 КЗпП України. Відтак, наявні підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленимиЦивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбаченестаттею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

За висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченогостаттею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17.

Статтею.117 КЗпП УкраїниЗаконом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX, обмежено виплату особі середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку шістьма місяцями.

В той же час при розрахунку середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 78774,32 грн , що перевищує розмір виплаченої індексації 58830,07 грн., у зв`язку з чим суд враховуючи вищенаведені критерії для зменшення розміру відшкодування відповідно дост. 117 КЗпП Українивважає правильним зменшити розмір суми середнього заробітку.

Істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 58830,07 грн. ( індексації грошового забезпечення) / 78774,32 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку (179 днів)) х 100 = 74,68%.

Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 74,68 % становить: 440,08 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення) х 74,68 % = 328,65 грн.

За розрахунком суду сума середнього заробітку за час затримки розрахунку складає: 328,65 грн. х 179 (днів затримки розрахунку) = 58828,35 грн.

За встановлених обставин і з врахуванням норм чинного законодавства позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи норми законодавства, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову

Відповідно дост. 72 Кодексу адміністративного судочинства Українидоказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

За правилами частин 1, 5ст. 77 КАС Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в разі якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. Відповідно до ч. 2ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 90 КАС Українипередбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 17.01.2018 і відповідно до п. 13 ч. 1ст. 5 Закону України «Про судовий збір»звільнений від сплати судового збору, а тому розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями243-246,250,262,295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.08.2022 по 26.01.2023 включно.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.08.2022 по 26.01.2023 у сумі 58828,35 грн. відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимогстатті 255 Кодексу адміністративного судочинства Українита може бути оскаржене в строки, передбаченістаттею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Врона