Рішення

від 12.04.2023 по справі 440/2334/23

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2023 року м. ПолтаваСправа № 440/2334/23

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бойка С.С.,

за участю:

секретаря судового засідання Маслак О.Ю.,

представника позивача Тарасенка М.В.,

представника відповідача Бодак М.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КТК" до Державної служба України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

08 березня 2023 року до Полтавського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю з позовною заявою до Державної служби України з безпеки на транспорті, у якій просить визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області Державної служби з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу №190843 від 27.01.2023.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що до позивача незаконно застосовано адміністративно господарський штраф у розмірі 17000 грн на підставі абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Зазначає, що відповідач всупереч чинному законодавству, помилково визнав відповідальним перевізника за оформлення ТТН та незаконно вимагав виконання положення умов Положення №340, яке не має застосовуватись під час надзвичайних ситуацій.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 13 березня 2023 року позовну заяву прийнято, відкрито провадження в адміністративній справі №440/2334/23, прийнято рішення проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) учасників справи, призначено судове засідання на 12 квітня 2023 року.

04 квітня 2023 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач в обґрунтування своєї позиції вказує, що положеннями чинного законодавства покладено на перевізника обов`язок з забезпечення, а на водія пред`явлення для перевірки відповідних документів. Порушення норм законодавства знайшло своє відображення в акті від 18.01.2023 №251973. Під час перевірки були виявлені порушення вимог ст. 48 Закону №2344-ІІІ, як наслідок було складено постанову №190843 від 27.01.2023. Вказує, що за змістом акту проведення перевірки посадовою особою виявлено порушення ТОВ «КТК» вимог законодавства про автомобільний транспорт, а саме ст. 34 Закону України «Про автомобільний транспорт»: під час здійснення вантажних перевезень згідно ТТН №238797 від 18.01.2023 перевізник не забезпечив водія оформленою належним чином товарно-транспортною накладною, а саме в графах «автомобільний перевізник», «в/одержувач» не вказаний код платника податків згідно ЄРДПОУ; також у водія ТЗ ОСОБА_1 відсутня роздруківка даних роботи водія за 18.03.2023, водій не використовує особисту картку водія, передбачену наказом МТЗУ №340 від 07.06.2010 та наказом МТЗУ №385 від 24.06.2010.

У судовому засіданні 12 квітня 2023 року представник позивача підтримував заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити. В той же час, представник відповідача проти позову заперечувала з підстав, викладених у відзиві. Просила в позові відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заперечення відповідача, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив таке.

На підставі направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) від 16 січня 2023 року № 008181 посадовими особами відповідача 18 січня 2023 року о 12:35 год здійснено рейдову перевірку транспортного засобу позивача DAF /MEGA/, номерний знак НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , за кермом якого був водій ОСОБА_1 , за наслідками якої був складений акт № 251973 про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, зі змістом якого водій був ознайомлений, що підтверджується особистим його підписом.

Зі змісту вказаного акту вбачається, що під час проведення перевірки виявлено порушення ст. 34 Закону України "Про автомобільний транспорт" а саме під час здійснення вантажних перевезень згідно ТТН №238797 твід 18.01.2023 перевізник не забезпечив водія оформленою належним чином товарно-транспортною накладною, а саме, в графах «автомобільний перевізник», «в/одержувач» не вказаний код платника податків згідно ЄРДПОУ, вимог наказів Міністерства транспорту та зв`язку України №340 від 07.08.2010 та № 385 від 24.06.2010, а саме, у водія ТЗ ОСОБА_1 відсутня роздруківка даних роботи водія за 18.03.2023, водій не використовує особисту картку водія. Відповідальність за вказані порушення передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

В подальшому за результатами розгляду справи про виявлені порушення позивачем законодавства про автомобільний транспорт відділом державного нагляду (контролю) у Полтавській області 27 січня 2023 року винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №190843. Вказаною постановою на підставі абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" на позивача накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 грн.

Вважаючи таку постанову протиправною, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 № 2344-ІІІ (далі також Закон № 2344-ІІІ).

Вказаний закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами-суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень (ст. 3 Закону № 2344-ІІІ).

Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону № 2344-ІІІ реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Так, на виконання вимог абзацу 4 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №442 від 10.09.2014 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті та підпорядкувавши Службі, що утворюється, Державну спеціальну службу транспорту.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (далі - Положення).

Відповідно до п. 1 Положення Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Згідно з п.п. 1, 3 п. 4 Положення основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному транспорті; здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті.

Частинами 14, 17, 18 статті 6 Закону №2344-ІІІ передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначено Порядком №1567 (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин).

Згідно із пунктами 2 та 4 Порядку № 1567, рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України. Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку. Положення про формений одяг, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку посадової особи та працівника Укртрансбезпеки затверджує Мінінфраструктури. Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) можуть проводитися із залученням посадових осіб відповідного підрозділу Національної поліції, Укравтодору, органу місцевого самоврядування та/або місцевої держадміністрації, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Укртрансбезпеки, та власників (балансоутримувачів) пунктів габаритно-вагового контролю (за погодженням з їх керівниками).

Надаючи оцінку підставам застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу відповідно до спірної постанови, суд виходив з такого.

Відповідно до частин першої-другої статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Статтею 49 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що водій транспортного засобу зобов`язаний, зокрема, мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що водій транспортного засобу, повинен мати при собі передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам товарно-транспортну накладну або інший визначений законодавством документ на вантаж.

За відсутності документів, зокрема, у даному випадку, товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документу на вантаж, до осіб, які здійснюють перевезення вантажів транспортними засобами, застосовуються адміністративно-господарські штрафи.

Обов`язок автомобільного перевізника забезпечити водія транспортного засобу усіма необхідними документами для перевезення вантажу, зокрема і товарно-транспортною накладною передбачений статтями 34, 48 Закону №2344-III та пунктом 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні.

Непред`явлення наведених документів під час проведення перевірки свідчить про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що має наслідком застосування санкцій, визначених статтею 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Матеріалами справи встановлено, що під час перевірки посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області Державної служби України з безпеки на транспорті транспортного засобу марки DAF /MEGA/, номерний знак НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , за кермом якого був водій ОСОБА_1 , останнім надана на перевірку посадовим особам товарно-транспортна накладна №238797 від 18.01.2023. Разом з цим, перевіряючими встановлено, що товарно-транспортна накладна №238797 не містить обов`язкових реквізитів.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного, бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов`язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Зміст поняття товарно-транспортної накладної кореспондується з визначенням зазначеним в Правилах перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363.

Главою 11 вказаних Правил встановлюються правила оформлення документів на перевезення.

Так, згідно з п. 11.1. вищевказаних Правил №363 основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, і реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункт навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підпис відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Відповідно до п. 11.3. Правил №363 товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує Замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках.

Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі примірники накладної підписом.

Згідно з пунктом 11.4. Правил №363 після прийняття вантажу згідно з товар транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її примірники.

Відповідно до пункту 11.5. Правил №363 у разі використання товарно-транспортної накладної у паперовій формі перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий водій (експедитор) передає вантажоодержувачу третій примірник, засвідчений підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику.

Таким чином, положеннями Закону України «Про автомобільний транспорт» та Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 чітко передбачено, що особою, яка виписує ТТН є вантажовідправник. Обов`язок заповнення обов`язкових реквізитів також покладається на вантажовідправника.

Згідно з відомостями з ТТН №238797 від 18.01.2023 вантажовідправником - змовником є ТОВ «Ковпаківець», який є відповідальним за виписку та оформлення ТТН.

За таких обставин, автомобільний перевізник, не є суб`єктом відповідальності за неналежне оформлення ТТН, а повинен лише мати при собі, серед інших документів, отриману від вантажовідправника товарну-транспортну накладну.

Щодо відсутності у водія роздруківки даних роботи водія за 18.01.2023 та не використання водієм особової картки водія, суд зазначає наступне.

Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 № 340 затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - Положення № 340), пунктами 1.1, 1.2 якого визначено, що це Положення розроблено відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, Регламенту (ЄС) № 561/2006 Європейського Парламенту та Ради від 15 березня 2006 року про гармонізацію відповідного соціального законодавства, що регулює відносини в галузі автомобільного транспорту та вносить зміни до Регламентів Ради (ЄЕС) № 3821/85 та (ЄС) № 2135/98 і скасовує Регламент Ради (ЄЕС) № 3820/85, Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), Кодексу законів про працю України та Законів України "Про автомобільний транспорт". Це Положення встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку.

Відповідно до пункту 1.3 Положення № 340 вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ).

Пунктом 1.4 Положення № 340 передбачено, що це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються: фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв; під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій; транспортними засобами Міністерства внутрішніх справ України (у тому числі Національної гвардії України), Міністерства оборони України, Офісу Генерального прокурора, Служби безпеки України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Національної поліції України та Державної прикордонної служби України або транспортними засобами, орендованими ними без водія, коли такі перевезення здійснюються з метою виконання завдань, покладених на ці державні органи, та під їх контролем; сільськогосподарськими підприємствами або підприємствами лісового господарства, якщо ці перевезення виконуються тракторами або іншою технікою, призначеною для місцевих сільськогосподарських робіт чи робіт у галузі лісового господарства, та слугують виключно для цілей експлуатації цих підприємств; закладами охорони здоров`я незалежно від форми власності.

Так, при складанні акту №251973 від 18.01.2023р. посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті визначено, що водій не використовує особисту карту водія, передбачену наказами МТЗУ № 340 від 07.08.2010 та № 385 від 24.06.2010 в результаті чого винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №190843 від 27.01.2023.

Проте, при винесенні спірної постанови, відповідачем не враховано, що згідно з п. 1.4. Положення, затвердженого наказом Міністерства транспорту і зв`язку України № 340 від 07.06.2010, це положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій.

Відповідно до п. 24 ч. ст. 2 Кодексу цивільного захисту України надзвичайна ситуація - обстановка на окремій території чи суб`єкті господарювання на ній або водному об`єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров`ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об`єкті, провадження на ній господарської діяльності.

Так, Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації» №338-р від 25,03.2020 з подальшими змінами, з урахуванням поширення на території України гострої респіратор хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-COV-2, висновків Всесвітньої організації охорони здоров`я щодо визнання розповсюдження СОVID-19 у країнах із пандемією, з метою ліквідації наслідків медико-біологічної надзвичайної ситуації природа характеру державного рівня, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення та відповідно до статті 14 та частини другої статті 78 Кодексу цивільного захисту України установити для єдиної державної системи цивільного захисту на всій території України режим надзвичайної ситуації до 30 квітня 2023 року.

Також, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні №64/2022 від 24.02.2022р. у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні введено воєнний стан із 24 лютого 2022 року, з наступні продовженнями включно до цього часу.

Отже, на момент перевірки посадовими особами Державної служби з безпеки на транспорті транспортного засобу DAF /MEGA/, номерний знак НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , за кермом якого був водій ОСОБА_1 , одночасно діяли дві надзвичайні ситуації природного та воєнного характеру, а тому посилання на невиконання вимог Положення № 340, яке не має застосовуватись під час надзвичайних ситуацій, є незаконним.

За викладених обставин постанова Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області Державної служби з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу №190843 від 27.01.2023 про застосування до ТОВ "КТК" адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000,00 грн є протиправною та підлягає скасуванню.

Відтак, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд враховує, що обов`язок доведення правомірності спірних рішень, в силу вимог частини другої статті 77 КАС України, покладено на відповідача.

Таким чином, висновок про правомірність рішення суб`єкта владних повноважень може бути зроблений судом виключно у разі надання відповідачем належних, допустимих, достовірних доказів, які у своїй сукупності свідчитимуть про вчинення позивачем порушення вимог чинного законодавства, за яке до нього застосовані заходи відповідальності.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем у позовній заяві заявлено клопотання про стягнення судових витрат відповідно до якого позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 2684 грн та судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

Надаючи оцінку вказаному клопотанню суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до частини першої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

За частиною третьою статті 132 КАС України до складу витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу.

Відповідно до приписів частин 1-4 статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Системний аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати, у тому числі, розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Така правова позиція сформована Верховним Судом у постанові від 01.10.2018 у справі № 569/17904/17.

Водночас, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Такий висновок сформовано Верховним Судом у постановах від 21.03.18 у справі № 815/4300/17, від 11.04.18 у справі № 814/698/16, від 18.10.18 у справі № 813/4989/17.

Частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Виходячи з положень частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані такі витрати з розглядом справи.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 02.09.2020 у справі №826/4959/16, вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.

За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 листопада 2020 року у справі №520/7431/19 при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Вказані критерії закріплені у ч. 5 ст. 134 КАС України.

У цій справі позивач просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

На підтвердження розміру витрат позивачем надані копії: договір про надання правової допомоги від 17.02.2023 / а.с.17/, детальний опис робіт (надання послуг) від 17.02.2023, ордер про надання правничої (правової) допомоги адвокатом Тарасенком Михайлом Валерійовичем, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, квитанція №17/02/06 від 17.02.2023 на суму 5 000 грн /а.с.16/.

Дослідивши подані позивачем докази, суд зазначає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката Тарасенка Михайла Валерійовича з професійної правничої допомоги позивачу в сумі 5 000 грн є співмірним із складністю справи з виконаною адвокатом роботою (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а тому сума, яка заявлена до відшкодування позивачу за надання послуг та виконання робіт з правової (правничої) допомоги за складання адміністративного позову є належним чином обґрунтованою на предмет їх розміру.

Отже, що витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Крім того, суд зазначає, що позивачем за подання цього позову сплачено судовий збір у розмірі 2684,00 грн.

Відповідно, беручи до уваги положення частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "КТК" ( вул. Ювілейна,23, с. Супрунівка, Полтавський район, Полтавська область, 38714, код ЄРДПОУ 30296209) до Державної служби України з безпеки на транспорті (проспект Перемоги, 14, м. Київ, 03135, код ЄРДПОУ 39816845) про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області Державної служби з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу №190843 від 27 січня 2023 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КТК" судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2684,00 коп. (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн (п`ять тисяч гривень).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 17 квітня 2023 року.

Суддя С.С. Бойко