Постанова

від 02.10.2023 по справі 440/2334/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2023 р.Справа № 440/2334/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Бартош Н.С. ,

за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.04.2023, головуючий суддя І інстанції: С.С. Бойко, м. Полтава, повний текст складено 17.04.23 року по справі № 440/2334/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КТК"

до Державної служби України з безпеки на транспорті

про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "КТК" (далі за текстом також - позивач, ТОВ "КТК") звернулося до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі за текстом також - відповідач), в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області Державної служби з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № 190843 від 27.01.2023.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2023 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області Державної служби з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № 190843 від 27 січня 2023 року.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КТК" судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2684,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Державна служба України з безпеки на транспорті оскаржила його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення є необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Державна служба України з безпеки на транспорті зазначає про неврахування судом першої інстанції того, що прийнявши до перевезення вантаж на основі документів, оформлених з порушенням установлених законодавством вимог, у тому числі на основі неналежним чином оформленої товарно-транспортної накладної, автомобільний перевізник бере на себе всі, пов`язані з цим, ризики такого перевезення, зокрема і в частині застосування до нього адміністративно-господарських санкцій, а також того, що нормами чинного законодавства не передбачено жодних виключень в частині неможливості проведення рейдових перевірок дотримання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт в частині виконання вимог щодо порядку використання контрольних пристроїв (тахографів), визначених Інструкцією № 385, під час дії режиму надзвичайної ситуації, зокрема, медико-біологічного характеру, та запровадження особливого правового режиму воєнного стану. Вказує, що розмір витрат на оплату послуг з професійної правничої допомоги в сумі 5000,00 грн, стягнутий судом першої інстанції на користь позивача, є суттєво завищеним та таким, що не є співмірним зі складністю справи та виконаною адвокатом роботою (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих послуг.

За результатами апеляційного розгляду Державна служба України з безпеки на транспорті просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні відповідно до приписів статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України).

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що на підставі направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) від 16 січня 2023 року № 008181 посадовими особами відповідача 18 січня 2023 року о 12:35 год здійснено рейдову перевірку транспортного засобу позивача DAF /MEGA/, номерний знак НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , за кермом якого був водій ОСОБА_1 .

За наслідками перевірки складений акт № 251973 про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, зі змістом якого водій ознайомлений, що підтверджується його особистим підписом.

Зі змісту вказаного акту вбачається, що під час проведення перевірки виявлено порушення ст. 34 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме під час здійснення вантажних перевезень згідно з ТТН № 238797 від 18.01.2023 перевізник не забезпечив водія оформленою належним чином товарно-транспортною накладною, оскільки в графах «автомобільний перевізник», «в/одержувач» не вказаний код платника податків згідно з ЄРДПОУ, вимог наказів Міністерства транспорту та зв`язку України № 340 від 07.08.2010 та № 385 від 24.06.2010, оскільки у водія ТЗ ОСОБА_1 відсутня роздруківка даних роботи водія за 18.03.2023, водій не використовує особисту картку водія. Відповідальність за вказані порушення передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

В подальшому, за результатами розгляду справи про виявлені порушення позивачем законодавства про автомобільний транспорт, відділом державного нагляду (контролю) у Полтавській області 27 січня 2023 року винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 190843. Вказаною постановою на підставі абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" на позивача накладено стягнення у виді штрафу в сумі 17000 грн.

Вважаючи таку постанову протиправною, позивач звернувся із цим позовом у цій справі.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що автомобільний перевізник не є суб`єктом відповідальності за неналежне оформлення ТТН, а повинен лише мати при собі, серед інших документів, отриману від вантажовідправника товарну-транспортну накладну, а також із того, що на момент перевірки посадовими особами Державної служби з безпеки на транспорті транспортного засобу DAF /MEGA/, номерний знак НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , за кермом якого був водій ОСОБА_1 , одночасно діяли дві надзвичайні ситуації природного та воєнного характеру, а тому посилання відповідача на невиконання позивачем вимог Положення № 340, яке не має застосовуватись під час надзвичайних ситуацій, є незаконним.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 за № 2344-ІІІ (далі також - Закон № 2344-ІІІ).

Вказаний закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами-суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень (ст. 3 Закону № 2344-ІІІ).

Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону № 2344-ІІІ реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Так, на виконання вимог абзацу 4 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 442 від 10.09.2014 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті та підпорядкувавши Службі, що утворюється, Державну спеціальну службу транспорту.

Постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 11.02.2015 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека).

Відповідно до пункту першого Положення Державна служба України з безпеки на транспорті є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Згідно із підпунктом 1 пункту 4 Положення основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування міському електричному, залізничному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті.

За приписами пункту 8 цього Положення Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Положення про територіальні органи Державної служби України з безпеки на транспорті визначає організаційно-правовий статус, основні завдання, функції, повноваження та організаційні засади діяльності територіальних органів Укртрансбезпеки, утворених відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 196-р від 03.03.2020 "Про оптимізацію діяльності територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті".

Цим Положенням передбачено, що територіальний орган є структурним підрозділом апарату Укртрансбезпеки і забезпечує виконання покладених на Укртрансбезпеку завдань на території Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а такий, що утворений як міжрегіональний територіальний орган, - на території декількох адміністративно-територіальних одиниць, на які поширюються його повноваження.

Частинами 14, 17, 18 статті 6 Закону № 2344-ІІІ передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 1567 від 08.11.2006 (далі Порядок № 1567).

Згідно із пунктами 2 та 4 Порядку № 1567 рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України. Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку. Положення про формений одяг, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку посадової особи та працівника Укртрансбезпеки затверджує Мінінфраструктури. Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) можуть проводитися із залученням посадових осіб відповідного підрозділу Національної поліції, Укравтодору, органу місцевого самоврядування та/або місцевої держадміністрації, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Укртрансбезпеки, та власників (балансоутримувачів) пунктів габаритно-вагового контролю (за погодженням з їх керівниками).

Відповідно до пункту 14 Порядку № 1567 рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.

Пунктом 15 Порядку № 1567 встановлено вичерпний перелік підстав під час проведення рейдової перевірки, серед яких зазначено перевірка наявності визначених статтями 39 і 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Оформлення результатів перевірки та застосування адміністративно-господарських штрафів, передбачені пунктами 20-30 цього Порядку.

Так, виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму. У разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).

У разі відмови уповноваженої особи суб`єкта господарювання або водія від підписання акта перевірки суб`єкта господарювання або акта перевірки транспортного засобу посадові особи, що провели перевірку, роблять про це запис (п. 20-22 Порядку № 1567).

Відповідно до пункту 25 Порядку № 1567 справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб`єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб`єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

Пунктами 26, 27 Порядку № 1567 передбачено, що справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб`єкта господарювання. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб`єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням. У разі неявки уповноваженої особи суб`єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі.

За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно із додатком 5.

Згідно з приписами ч. 5 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" розглядати справи про накладення адміністративно-господарських штрафів за порушення, зазначені у цій статті, мають право посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.

Відповідно до частин першої-другої статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Статтею 49 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що водій транспортного засобу зобов`язаний, зокрема, мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.

Обов`язок автомобільного перевізника забезпечити водія транспортного засобу усіма необхідними документами для перевезення вантажу, зокрема і товарно-транспортною накладною передбачений статтями 34, 48 Закону № 2344-III та пунктом 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні.

Непред`явлення наведених документів під час проведення перевірки свідчить про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що має наслідком застосування санкцій, визначених статтею 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Як убачається з матеріалів справи, під час перевірки посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області Державної служби України з безпеки на транспорті транспортного засобу марки DAF /MEGA/, номерний знак НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , за кермом якого був водій ОСОБА_1 , останнім надана на перевірку посадовим особам товарно-транспортна накладна № 238797 від 18.01.2023. Разом з цим, посадовими особами відповідача, які проводили перевірку, встановлено, що товарно-транспортна накладна № 238797 не містить обов`язкових реквізитів.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного, бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов`язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Зміст поняття товарно-транспортної накладної кореспондується з визначенням, наведеним в Правилах перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 за № 363.

Главою 11 вказаних Правил встановлюються правила оформлення документів на перевезення.

Так, згідно з п. 11.1. Правил № 363 основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, і реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункт навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підпис відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Відповідно до п. 11.3. Правил № 363 товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує Замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках.

Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі примірники накладної підписом.

Згідно з пунктом 11.4. Правил № 363 після прийняття вантажу згідно з товар транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її примірники.

Відповідно до пункту 11.5. Правил № 363 у разі використання товарно-транспортної накладної у паперовій формі перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий водій (експедитор) передає вантажоодержувачу, третій примірник, засвідчений підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику.

Отже положеннями Закону України «Про автомобільний транспорт» та Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 за № 363 чітко передбачено, що особою, яка виписує ТТН є вантажовідправник. Обов`язок заповнення обов`язкових реквізитів також покладається на вантажовідправника.

З огляду на приписи чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що автомобільний перевізник не є суб`єктом відповідальності за неналежне оформлення ТТН, а повинен лише мати при собі, серед інших документів, отриману від вантажовідправника товарну-транспортну накладну.

Дослідивши товарно-транспортну накладну № 238797 від 18.01.2023, колегія суддів установила, що така містить всі необхідні реквізити, визначені чинним законодавством, в тому числі у них наявна інформація про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника (а. с. 51).

Разом з цим, в ТТН № 238797 від 18.01.2023 в графах «автомобільний перевізник», «в/одержувач» не вказаний код платника податків згідно з ЄРДПОУ.

Проте вказані недоліки є неістотними, у тому числі не перешкоджають можливості ідентифікувати автоперевізника.

Також, ураховуючи постанову Верховного суду від 12 серпня 2020 року у справі № 812/1131/16, колегія суддів уважає, що такі дії відповідача є проявом надмірного формалізму, а не реалізацією його дискреційних повноважень.

Водночас, слід зазначити, що відповідальність перевізника на підставі норм ст. 60 Закону від 05.04.2001 за № 2344-III настає лише у випадку здійснення перевезень за відсутності ТТН, а не за порушення правил її оформлення.

Цей висновок узгоджується із нормами Наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997 за № 363 Про затвердження Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні (надалі - Правила № 363).

Відтак достатньою і такою, що ґрунтується на Законі № 2344-III підставою для відповідальності перевізника є фізичне неіснування у його водія на момент проведення перевірки такого документу як товарно-транспортна накладна, а не певні формальні недоліки у її заповненні.

До того ж колегія суддів враховує, що товарно-транспортна накладна це документ, форма якого затверджена додатком № 7 до Правил № 363.

Проаналізувавши затверджену форму товарно-транспортної накладної, колегія суддів зауважує, що у ній відсутні пункти, розділи чи рядки для внесення тих відомостей, про які зазначає відповідач, оскільки Законом від 05.04.2001 за № 2344-III (у редакції Закону №1534-IX від 03.06.2021) хоча і передбачено внесення до ТТН зазначених вище відомостей, затверджену додатком № 7 Правил № 363 форму накладної не змінено.

При цьому, колегія суддів ураховує, що згідно з відомостями з ТТН № 238797 від 18.01.2023 вантажовідправником - замовником є ТОВ «Ковпаківець», яке є відповідальним за виписку та оформлення ТТН.

За таких обставин колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що накладення на позивача адміністративно-господарського штрафу за те, що перевізник не забезпечив водія оформленою належним чином товарно-транспортною накладною, є необґрунтованим.

Щодо накладення на позивача адміністративно-господарського штрафу за відсутність у водія роздруківки даних роботи водія за 18.01.2023 та невикористання водієм особової картки водія, колегія суддів зазначає таке.

Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів установлено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України № 385 від 24.06.2010 (далі - Інструкція № 385).

Відповідно до п. 1.4 Інструкції № 385 контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв; тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.

Згідно з п. 2.4 Інструкції № 385 транспортні засоби, призначені для перевезення небезпечних вантажів, обладнують тахографами з урахуванням положень пунктів 2.1 - 2.3 цього розділу та відповідно до законодавства щодо встановлення вимог до конструкцій таких транспортних засобів.

Відповідно до п. 3.3 Інструкції № 385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом:

- забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа;

- своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання;

- використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом;

- має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР (994_016), або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографау разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом;

- у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв);

- у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.

Норми даної Інструкції поширюється на суб`єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі) (п. 1.3. Інструкції), без поділу на міжнародні та внутрішні перевезення.

Відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 10 Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті (ратифікована Україною у 2008 році) компетентні власті чи органи в кожній країні передбачають ведення індивідуальної контрольної книжки та визначають умови її видачі, її зміст і спосіб її заповнення водіями.

Згідно з ч. 3 ст. 10 зазначеної Конвенції традиційні засоби контролю, зазначені в пунктах 1 та 2 цієї статті, якщо це потрібно для деяких категорій транспорту, заміняються або доповнюються, наскільки це можливо, сучасними засобами, такими, наприклад, як тахографи згідно з правилами установленими компетентними властями чи органами в кожній країні.

Відповідно до п. 6.1 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, що затверджене Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07 червня 2010 року за № 340, автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Тахограф - обладнання, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їх водіїв (п. 1.5 Положення).

Згідно з п. 6.3 вказаного Положення водій, що керує ТЗ (транспортним засобом), який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.

Вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ) (п. 1.3 Положення).

З аналізу наведених приписів законодавства слідує, що водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, повинен мати при собі заповнені тахокарти, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом, а у разі керування транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, водій веде індивідуальну контрольну книжку водія.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладений в постанові від 11.02.2020 по справі № 820/4624/17.

Чинним законодавством відсутність контролю робочого часу щодо певної категорії водіїв не передбачена.

Зазначені висновки відповідають застосуванню норм матеріального права у постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 823/1199/17.

Отже державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України. Такий контроль здійснюють уповноважені органи Уктрансбезпека шляхом проведення перевірок, зокрема, рейдових. У зв`язку з цим, автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти уповноваженим особам документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. До документів для здійснення внутрішніх перевезень обов`язковими є картка водія у випадку обладнання транспортного засобу тахографом або індивідуальна контрольна книжка водія, завдяки якій здійснюється державний контроль за додержанням водієм режиму праці та відпочинку у випадку відсутності тахографа. Уповноважені особи мають право перевіряти наявність вказаних документу під час здійснення як міжнародних, так і внутрішніх перевезеннях.

З огляду на зазначене, за приписами п. 3.3 Інструкції № 385, водій повинен був мати картку водія.

Пунктом 1.4 цього Положення визначено перелік осіб, на яких це Положення не поширюється.

До такого переліку позивач не належить. Також позивач здійснював внутрішні вантажні перевезення на автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн, а тому на нього поширювалися наведені положення законодавства.

Разом з цим колегія суддів зазначає, що пунктами 1.1, 1.2 Положення № 340 визначено, що це Положення розроблено відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, Регламенту (ЄС) № 561/2006 Європейського Парламенту та Ради від 15 березня 2006 року про гармонізацію відповідного соціального законодавства, що регулює відносини в галузі автомобільного транспорту та вносить зміни до Регламентів Ради (ЄЕС) № 3821/85 та (ЄС) № 2135/98 і скасовує Регламент Ради (ЄЕС) № 3820/85, Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), Кодексу законів про працю України та Законів України "Про автомобільний транспорт". Це Положення встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку.

Відповідно до пункту 1.3 Положення № 340 вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ).

Пунктом 1.4 Положення № 340 передбачено, що це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються: фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв; під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій; транспортними засобами Міністерства внутрішніх справ України (у тому числі Національної гвардії України), Міністерства оборони України, Офісу Генерального прокурора, Служби безпеки України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Національної поліції України та Державної прикордонної служби України або транспортними засобами, орендованими ними без водія, коли такі перевезення здійснюються з метою виконання завдань, покладених на ці державні органи, та під їх контролем; сільськогосподарськими підприємствами або підприємствами лісового господарства, якщо ці перевезення виконуються тракторами або іншою технікою, призначеною для місцевих сільськогосподарських робіт чи робіт у галузі лісового господарства, та слугують виключно для цілей експлуатації цих підприємств; закладами охорони здоров`я незалежно від форми власності.

Так, при складанні акта № 251973 від 18.01.2023 посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті визначено, що водій не використовує особисту карту водія, передбачену Наказами МТЗУ № 340 від 07.08.2010 та № 385 від 24.06.2010, в результаті чого винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 190843 від 27.01.2023.

Проте при винесенні спірної постанови, відповідачем не враховано, що згідно з п. 1.4. Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого Наказом Міністерства транспорту і зв`язку України № 340 від 07.06.2010, це положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій.

Відповідно до п. 24 ч. 1 ст. 2 Кодексу цивільного захисту України надзвичайна ситуація - обстановка на окремій території чи суб`єкті господарювання на ній або водному об`єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров`ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об`єкті, провадження на ній господарської діяльності.

Так, Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації» № 338-р від 25.03.2020 з подальшими змінами, з урахуванням поширення на території України гострої респіратор хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-COV-2, висновків Всесвітньої організації охорони здоров`я щодо визнання розповсюдження СОVID-19 у країнах із пандемією, з метою ліквідації наслідків медико-біологічної надзвичайної ситуації природа характеру державного рівня, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення та відповідно до статті 14 та частини другої статті 78 Кодексу цивільного захисту України установити для єдиної державної системи цивільного захисту на всій території України режим надзвичайної ситуації до 30 квітня 2023 року.

Окрім того Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні № 64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні введено воєнний стан із 24 лютого 2022 року, з наступними продовженнями включно до цього часу.

Отже на момент перевірки посадовими особами Державної служби з безпеки на транспорті транспортного засобу DAF /MEGA/, номерний знак НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , за кермом якого був водій ОСОБА_1 , одночасно діяли дві надзвичайні ситуації природного та воєнного характеру, а тому посилання відповідача в акті перевірки № 251973 від 18.01.2023 на невиконання позивачем вимог Положення № 340, яке не має застосовуватись під час надзвичайних ситуацій, є незаконним.

За викладених обставин колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що постанова Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області Державної служби з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № 190843 від 27.01.2023 про застосування до ТОВ "КТК" адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000,00 грн є протиправною та підлягає скасуванню.

Щодо законності та обґрунтованості судового рішення в частині стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5 000,00 грн, колегія суддів зазначає таке.

Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Відповідно до частини першої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

За частиною третьою статті 132 КАС України до складу витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу.

Відповідно до приписів частин 1-5 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Так, частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Виходячи з положень частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані такі витрати з розглядом справи. Водночас дії сторони щодо досудового вирішення спору підлягають врахуванню лише у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Така правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження розміру витрат позивачем надані копії: договору про надання професійної правничої допомоги № 20230217/6 від 17.02.2023 /а.с. 17/, ордеру про надання правничої (правової) допомоги адвокатом Тарасенком Михайлом Валерійовичем, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, квитанції № 17/02/06 від 17.02.2023 на суму 5 000 грн /а.с. 16/.

Згідно із п. 1.2. Договору про надання професійної правничої допомоги № 20230217/6 від 17.02.2023 Адвокатське об`єднання «Партнери» (далі АО) надає клієнту професійну правничу допомогу щодо оскарження в судовому порядку постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу № 190843 від 27.01.2023 та інших рішень, взаємопов`язаних з вказаною постановою.

Пунктом 4.2. Договору про надання професійної правничої допомоги № 20230217/6 від 17.02.2023 визначено, що за правничу допомогу, передбачену п.1.2. Договору, клієнт сплачує АО гонорар, який становить 5000,00 грн.

Надані документи дозволяють встановити зміст наданих послуг та їх вартість.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що розмір витрат на оплату послуг адвоката Тарасенка Михайла Валерійовича з професійної правничої допомоги позивачу в сумі 5 000 грн є співмірним із складністю справи, з виконаною адвокатом роботою (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а тому сума, яка заявлена до відшкодування позивачу за надання послуг та виконання робіт з правової (правничої) допомоги за складання адміністративного позову, є належним чином обґрунтованою на предмет їх розміру.

Враховуючи викладене, предмет спірних правовідносин та повне задоволення заявлених позивачем вимог у цій справі, розмір витрат на правничу допомогу позивача має становити 5 000,00 грн.

Доводи відповідача, наведені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Ураховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для зміни розподілу судових зі сплати судового збору відсутні.

Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.04.2023 по справі № 440/2334/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.В. П`яноваСудді О.В. Присяжнюк Н.С. Бартош Повний текст постанови складено 09.10.2023 року