Рішення

від 18.04.2023 по справі 756/4647/20

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

18.04.2023 Справа № 756/4647/20

Унікальний № 756/4647/20

Провадження № 2/756/148/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 березня 2023 року Оболонський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Шевчука А.В.,

секретаря - Марценюк А.І.,

за участі: представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Глови Н.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний ліцей «Діскавері Скул»</a>, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - директор Товариства з обмеженою відповідальністю «НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНИЙ КОМЛЕКС «ВСЕЗНАЙКО» Бабіч Ярослав Сергійович, про стягнення заборгованості по заробітній платі, -

в с т а н о в и в:

У квітні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ТОВ «НВК «ВСЕЗНАЙКО», третя особа - директор ТОВ «НВК «ВСЕЗНАЙКО» Бабіч Я.С. у якому просила стягнути з ТОВ «НВК «ВСЕЗНАЙКО» на її користь:

- заборгованість по заробітній платі та компенсацію за не нараховані відпускні;

- компенсацію інфляційних втрат по заробітній платі та інфляційних втрат по виплаті відпускних;

- середній заробіток за час затримки виплат належних звільненому працівнику сум;

- судові витрати в розмірі 11 000,00 грн., а також сплачений судовий збір;

В обґрунтування позовних вимог позивач вказувала, що згідно наказу №1-к від 11.01.2020 року була прийнята на посаду офіс-адміністратора в ТОВ «НВК «ВСЕЗНАЙКО».

31.01.2020 року ОСОБА_2 була звільнена з посади офіс-адміністратора ТОВ «НВК «Всезнайко» на підставі наказу №7-к за статтею 38 КЗпП України, за власним бажанням.

Тобто, ОСОБА_2 пропрацювала у вищезазначеному товаристві 16 робочих днів.

Позивач стверджує, що станом на день подання позову, адміністрація товариства порушуючи норми Закону України «Про оплату праці» не виплатила їй заробітну плату за час роботи. Окрім того, позивач вказує, що за 16 відпрацьованих робочих днів отримала право на один день відпустки і після звільнення мала б отримати грошову компенсацію за цей день, яку також не отримала.

У зв`язку із цим просила про задоволення позовних вимог.

26.11.2020 року через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача заперечує проти позову у повному обсязі, вказує що на підприємстві здійснюється виплата заробітної плати шляхом перерахування грошових коштів на карткові рахунки працівників при обов`язковому письмовому оформленні заяви від працівника. Незважаючи на неодноразові вимоги керівництва ТОВ «НВК «ВСЕЗНАЙКО» в період роботи позивач не оформила банківську картку для виплати належних їй сум заробітної плати. Тому 31.01.2020 року з метою виплати ОСОБА_2 належних сум заробітної плати при остаточному розрахунку ТОВ «НВК «ВСЕЗНАЙКО» вимушено було зняти з поточного рахунку підприємства грошові кошти для здійснення виплати через касу підприємства, при цьому позивач за отриманням коштів до каси не зверталась. Тобто, за твердженням представника відповідача, підприємство здійснило всі необхідні дії для виплати належних ОСОБА_2 коштів.

12.05.2021 року представник позивача надав суду заяву у якій підтвердив факт отримання 26.11.2020 року ОСОБА_2 3 034,72 грн. заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, таким чином уточнив вимоги прохальної частини позовної заяви. При цьому, просили стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.02.2020 року по 26.11.2020 року у розмірі 48 302,10 грн., також компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати із врахуванням інфляційних втрат у розмірі 147,02 грн.

У ході розгляду справи ТОВ «НВК «ВСЕЗНАЙКО» змінило своє найменування на ТОВ «Діскавері Скул», що за погодженням з представниками сторін, стало підставою зміни найменування відповідача у справі.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні вказувала на безпідставність вимог та просила у позові відмовити з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, повідомлявся про час та місце розгляду справи, причин неявки до суду не повідомив.

Дослідивши письмові докази по справі, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, судом встановлено наступне.

11.01.2020 року ОСОБА_2 прийнята на роботу в ТОВ «НВК «ВСЕЗНАЙКО», згідно наказу №1-К від 10.01.2020 року на посаду офіс-адміністратора, з окладом згідно зі штатним розписом зі строком випробування три місяці.

Штатний розпис ТОВ «НВК «ВСЕЗНАЙКО» затверджений станом на 01.01.2020 року, згідно якого посадовий оклад офіс-адміністратора становив 4 723,00 грн.

Трудовий договір між роботодавцем та працівником був укладений в усній формі.

Згідно ст. 29 ЗУ «Про оплату праці» при укладанні працівником ОСОБА_2 трудового договору роботодавець ТОВ «НВК «ВСЕЗНАЙКО» довів до її відома умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати, підстави, згідно з якими можуть провадитися відрахування у випадках, передбачених законодавством.

Згідно ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

30.01.2020 року ОСОБА_2 прийняла рішення звільнитися з займаної посади та оформила заяву про звільнення за власним бажанням з 31.01.2020 року (а.с. 71).

Хоча ст. 38 КЗпП України встановлює певні правила та порядок звільнення, а ОСОБА_2 повідомила відповідача про свої наміри звільнитись лише за два дні, без повідомлення причини неможливості продовжувати роботу, 31.01.2020 року ОСОБА_2 була звільнена з посади офіс-адміністратора ТОВ «НВК «Всезнайко» на підставі наказу №7-к за статтею 38 КЗпП України, за власним бажанням (а.с. 72).

Таким чином, ОСОБА_2 відпрацювала у ТОВ «НВК «Всезнайко» лише 16 робочих днів.

У відповідності до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Відповідно ч. 1 ст. Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Сума нарахованої заробітної плати ОСОБА_2 за січень 2020 року становить 3 769,84 грн., яка складається з нарахованої суми за відпрацьований час в розмірі 3 598,48 грн. та компенсації за невикористану відпустку 171,36 грн. Сума до виплати після утримання обов`язкових податків (ПДФО 18% та військового збору 1,5%) складає 3 034,72 грн. Розрахунок наведений у розрахунково-платіжній відомості №ВС-0000005 за січень 2020 року.

Судом встановлено та підтверджено сторонами, що на підприємстві ТОВ «НВК «ВСЕЗНАЙКО» здійснюється виплата заробітної плати шляхом перерахування грошових коштів на карткові рахунки працівників при обов`язковому письмовому оформленні заяви від працівника.

За твердженням представника відповідача, позивач не подавала відповідачу заяв про здійснення виплати заробітної плати шляхом перерахування грошових коштів на картковий рахунок працівника, незважаючи на вимоги керівництва ТОВ «НВК «ВСЕЗНАЙКО», тому 31.01.2020 року з метою виплати ОСОБА_2 належних сум заробітної плати при остаточному розрахунку товариство було вимушено зняти з поточного рахунку грошові кошти для здійснення виплат через касу підприємства.

Із матеріалів справи вбачається, що для здійснення виплати позивачу заробітної плати ТОВ «НВК «ВСЕЗНАЙКО» оформлена відомість на виплату готівки №ВС-0000003 від 31.01.220 року в сумі 3 034,80 грн. та надана у касу підприємства за адресою м. Київ, пр. Оболонський 39-В до оплати згідно видаткового касового ордеру №4 від 31.01.2020 року на суму 3 034,80 грн. (а.с. 76, 77).

Матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження того, що 31.01.2020р. ОСОБА_2 звернулась до каси ТОВ "Навчально-виховний комплекс "Всезнайко" за виплатою належних їй сум по остаточному розрахунку при звільнені.

При цьому, станом на 31.01.2020 року в касі підприємства після здійснення всіх інших виплат по підприємству, залишок на кінець дня, в тому числі на зарплату, склав 3 034,80 гри., що відповідає сумі виплат для ОСОБА_2 та підтверджується копією сторінки 2 каси за 31.01.20р. (а.с. 78).

Судом встановлено, що ОСОБА_2 не зверталась для отримання виплат до каси підприємства і протягом п`яти робочих днів з 31.01.2020 року по 06.02.2020 року, хоча у цей період сума коштів у розмірі 3 034,80 грн. знаходилась у касі підприємства, як сума коштів виключно для виплати заробітної плати у відповідності до п.18 Постанови НБУ «Про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» від 29.12.2017р. №148.

З матеріалів справи вбачається, що у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 не звернулась за виплатою заробітної плати, у відповідності до п. 33 Постанови НБУ від 29.12.20І7 року №148 06.02.2020 року були виконані наступні дії:

- у відомості на виплату готівки №ВС-0000003 від 31.01.2020 року був зроблений напис «Депоновано» навпроти прізвища ОСОБА_2 (а.с. 76);

- 06.02.2020 року складений реєстр депонованої заробітної плати за січень на загальні суму 3034,80 грн.(копія реєстру депонованої зарплати додається) (а.с. 79);

- у відомості на виплату готівки №ВС-0000003 від 31.01.2020 pоку зазначена фактично виплачена сума (Нуль грн.00 коп.) та недоотримана сума виплат, яка підлягає депонуванню (три тисячі тридцять чотири грн. 80 коп.), звірена ця сума із загальним підсумком за видатковою відомістю і засвідчена підписом керівника (а.с. 76);

Таким чином суму 3 034,80 грн. по ОСОБА_2 переведено на субрахунок 662 Розрахунки з депонентами" , призначено для узагальнення інформації про не одержані в установлений строк з каси підприємства суми виплат працівникам (картка рахунку 662 по ОСОБА_2 за період з 31.01.20 по 06.02.2020 року (а.с. 80)).

Згідно п. 18 Постанови НБУ від 29.12.2017року №148 суми готівки, одержані в банку і не використані за призначенням протягом установлених строків, повертаються підприємством до банку не пізніше наступного робочого дня банку або можуть залишатися в його касі (у межах установленого ліміту).

При цьому з матеріалів справи вбачається, що Наказом №2 від 27.01.2020 року «Про встановлення ліміту залишку готівки в касі» та розрахунку встановлення ліміту залишку готівки в касі від 27.01.2020 року на ТОВ "Навчально-виховний комплекс "Всезнайко" встановлений ліміт залишку готівки в касі в розмірі 4 393,00 грн. (а.с. 81, 82).

Таким чином, суму коштів, яка не була виплачена ОСОБА_2 в розмірі 3034,80 грн. підприємство залишило в касі в повному розмірі, оскільки ця сума не перевищувала установленого ліміту.

З огляду на зазначене в період з 31.01.2020 року по 25.11.2020 року сума 3034,80 грн. постійно залишалась в касі підприємства ТОВ "Навчально-виховний комплекс "Всезнайко" та могла бути безперешкодно виплачена за зверненням ОСОБА_2 .

Тобто, підприємство здійснило всі необхідні дії для виплати належних ОСОБА_2 коштів після її звільнення. І, навіть після отримання 11.11.2020 року письмової вимоги з`явитися до каси підприємства ОСОБА_2 не зробила цього, а лише повідомила роботодавця у листі від 16.11.2020 року про згоду отримати кошти шляхом перерахування на її банківську картку та надала відповідні реквізити.

З матеріалів справи вбачається, що лист ОСОБА_2 від 16.11.2020 року про згоду отримати кошти шляхом перерахування на її банківську картку отримано ТОВ "Навчально-виховний комплекс "Всезнайко" 25.11.2020 року.

У відповідності до Платіжного доручення №1121 від 26.11.2020 року ТОВ "Навчально-виховний комплекс "Всезнайко" перераховано ОСОБА_2 3 034,72 грн. заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку за січень 2020 року згідно листа б/н від 16. (а.с. 91).

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На спростування тверджень представника позивача про можливу фальсифікацію документів роботодавцем щодо нарахованих коштів, ТОВ "Навчально-виховний комплекс "Всезнайко" суду надано податкові документи та звітність.

Обов`язкові податки при виплаті заробітної плати були перераховані до бюджету своєчасно 31.01.2020 року про що свідчать платіжні доручення №988 від 31.01.20p на суму 678,57грн, № 989 від 31.01.2020 року на суму 56,55 грн., № 990 від 31.01.2020 року на суму 829,37 грн. (а.с. 73-75, податкова звітність).

Вищевказані платіжні доручення були оформлені відповідачем у відповідності до «Порядку заповнення реквізиту «Призначення платежу» розрахункових документів на переказ у разі сплати (стягнення) податків, зборів, платежів на бюджетні рахунки та/або єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на небюджетні рахунки, а також на єдиний рахунок», затвердженого Наказом Міністерства фінансів № 666 від 24.07.2015 року.

Окрім того, представником відповідача надані відомості з звітності, що здавалась в ДПС підприємством за січень 1 кварталу 2020 року, яка підтверджує перерахування податків 31.01.2020 року, які здійснені в зв`язку з нарахуванням заробітної плати і компенсації за невикористану відпустку саме позивачу.

Таким чином вбачається, що суми податків які були перераховані 31.01.2020 року відносяться виключно до нарахованої заробітної плати ОСОБА_2 , код НОМЕР_1 , у часовому проміжку співпадають із датою звільнення позивача, а тому у повному обсязі спростовують твердження представника позивача у судовому засіданні.

З огляду на зазначене, на думку суду, вина підприємства у не виплаті належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України відсутня, а тому відсутні підстави для виплати працівникові середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, і відповідно компенсації її інфляційних втрат.

За таких обставин, враховуючи позовні вимоги та їх обґрунтування, суд приходить до висновку про необхідність відмовити у задоволенні даного позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 38, 116 КЗпП України, ст. 5, 12-13, 76, 81, 133, 137, 141, 263-265, 267 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний ліцей «Діскавері Скул»</a>, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - директор Товариства з обмеженою відповідальністю «НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНИЙ КОМЛЕКС «ВСЕЗНАЙКО» Бабіч Ярослав Сергійович про стягнення заборгованості по заробітній платі - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідком апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення виготовлено 18.04.2023 року.

Суддя А.В. Шевчук