Ухвала

від 14.04.2023 по справі 334/2768/23

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Дата документу 14.04.2023

Справа № 334/2768/23

Провадження № 2/334/1487/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

/про відкриття провадження у справі/

14 квітня 2023 року суддя Ленінського районного суду міста Запоріжжя Коломаренко К.А., вивчивши матеріали цивільної справи

за позовом: ОСОБА_1 / АДРЕСА_1 /

до відповідача: держави російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації (119991, м. москва, вул. Житня, 14, будівля, 1)

про стягнення майнової шкоди, завданої збройною агресією

УСТАНОВИВ:

11 квітня 2023 року до Ленінського районного суду м. Запоріжжя надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач), за підписом представника адвоката Демиденко Д.А. (далі представник позивача), яка діє на підставі Ордеру АР №110841, до держави російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації (далі-відповідач) про відшкодування майнової шкоди, завданої збройною агресією, у загальній сумі 170 181 356,00 грн., що еквівалентно 5 870 812,00 доларів США, та судові витрати.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що збройна агресія російської федерації проти України, тимчасова окупація, оточення та захоплення окремих територій Запорізької області призвели до спричинення шкоди позивачу у вигляді порушення його права власності на належні йому земельні ділянки. Внаслідок чого позивач зазнав майнової шкоди на загальну суму 170 181 356,00 грн., що еквівалентно 5 870 812,00 доларів США.

Подана позовна заява відповідає вимогам статтям 175, 177 ЦПК України, підстави для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження відсутні. Позовну заяву належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до п.4 ч.2 ст.187Цивільного процесуальногокодексу України (далі - ЦПК України), в ухвалі про відкриття провадження у справі суд вирішує за якими правилами позовного провадження (загального чи спрощеного) буде розглядатися справа.

Згідно ч. 4 ст.19ЦПК України справи, загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приймаючи до уваги предмет та підстави, ціну позову, характер спірних правовідносин, предмет доказування, подана позовна заява підлягає розгляду за правилами загального позовного провадження.

На підставі ст. 196 ЦПК України, суд вважає за необхідне призначити у справі підготовче засідання.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 3 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється відповідно доКонституції України, цього Кодексу,Закону України"Проміжнародне приватнеправо",законів України,що визначаютьособливості розглядуокремих категорійсправ,а такожміжнародних договорів,згода наобов`язковість якихнадана ВерховноюРадою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно, - можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Закон України«Про міжнароднеприватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави, за відсутності згоди компетентних органів цієї держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави, зокрема, в якості відповідача.

Отже, Закон України«Про міжнароднеприватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Водночас, міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету («явно виражена відмова від імунітету» на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або «відмова від імунітету, яка передбачається», коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій. Однак ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.

У рішенні від 14 березня 2013 року у справі «Олєйніков проти Росії» ЄСПЛ вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються «відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її», і Суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції (п. 68, п. 31).

У рішенні від 23 березня 2010 року у справі «Цудак проти Литви» (Cudak v. Lithuania) ЄСПЛ також визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.

Отже, можна дійти висновків про те, що держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду.

Особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права «рівний над рівним не має влади і юрисдикції». Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли російська федерація заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.

Відповідно до правового висновку викладеного у Постанові Верховного Суду від 14.04.2022 року у справі №308/9708/19 щодо судового імунітету російської федерації у справах про відшкодування шкоди, завданої державою-агресором, Верховний Суд дійшов висновку, що російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі-громадянину України.

У Постановах від 18.05.2022 року в справах №428/11673/19 та №760/17232/20-ц Верховний Суд розширив правові висновки, згідно з якими підтримання юрисдикційного імунітету російської федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

Наведені дії російська федерація вчиняє з 2014 року та продовжує станом на момент постановлення цієї ухвали. Отже, суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено російську федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди в результаті збройної агресії російської федерації, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Преамбулою Закону України«Про забезпеченняправ ісвобод громадянта правовийрежим натимчасово окупованійтериторії України» встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

У даній справі, позивач звернуся до суду з позовом до російської федерації про відшкодування майнової шкоди, завданої йому внаслідок порушення його права власності на належні йому земельні ділянки, які розташовані на території Якимівського району Запорізької області.

Суд доходить висновку, що у цій категорії спорів іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.

У таких висновках суд керується тим, що дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.

У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до частини першої статті 1 Статуту ООН Організація Об`єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.

У міжнародному праві кодифіковані підстави для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий «деліктний виняток» (англ. "tortexсeption"). Умовами, необхідними для застосування «деліктного винятку», є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою.

Визначаючи, чи поширюється на російську федерацію судовий імунітет у даній справі, суд враховує таке: предметом позову є відшкодування шкоди, завданої фізичній особі внаслідок протиправних дій під час ворожого вторгнення та окупації зі сторони російської федерації; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана російською федерацією, яка порушила принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту»).

Крім того, юрисдикція судів України поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України). Тобто, у разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й РФ, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.

Вчинення російською федерацією збройної агресії проти України не припиняється. російська федерація заперечує суверенітет України, тому зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.

Крім того, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан з 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Зазначений період дії воєнного стану неодноразово продовжувався та станом на сьогодні його продовжено з 05 години 30 хвилин 19.02.2023 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента України № 58/2023 від 06.02.2023. року, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження воєнного стану в Україні» № 2915-ІХ від 07.02.2023 року.

У зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з російською федерацією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства російської федерації в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України.

З огляду на те, що в Україні введено воєнний стан у зв`язку з триваючою повномасштабною збройною агресією РФ проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди російської федерації бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним.

Разом з тим, як встановлено судом, відповідач у справі є нерезидентом України.

За приписами ст. 3 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється відповідно доКонституції України, цього Кодексу,Закону України"Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.

Іноземні особи мають процесуальні права та обов`язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, крім випадків, передбаченихКонституцієюта законамиУкраїни,а такожміжнародними договорами,згода наобов`язковість якихнадана ВерховноюРадою України (ч. 2 ст. 496 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 498 ЦПК України,у разіякщо впроцесі розглядусправи судунеобхідно вручитидокументи,отримати докази,провести окреміпроцесуальні діїна територіїіншої держави,суд Україниможе звернутисяз відповіднимсудовим дорученнямдо іноземногосуду абоіншого компетентногооргану іноземноїдержави (далі-іноземний суд)у порядку,встановленому цимКодексом абоміжнародним договором,згода наобов`язковість якогонадана ВерховноюРадою України.

Порядок викликусвідків,потерпілих,цивільних позивачів,цивільних відповідачів,їхніх представників,експертів тапередачісудових тапозасудових документівдля врученняна територіїросійської федераціїрегулюється статтями 9, 10 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, до якої Україна приєдналася 17.09.1999 року, прийнявши відповідний Закон України «Про ратифікацію Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» від 03.03.1998 року.

Відповідно до ст. 10 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, запитувана установаюстиції здійснюєвручення документіввідповідно допорядку,що дієв їїдержаві,якщо документи, щовручаються,написані наїї мовіабо російськоюмовою абозабезпечені завіренимперекладом наці мови.В іншомувипадку вонапередає документиодержувачеві,якщо вінзгодний добровільноїх прийняти. Якщо документи не можуть бути вручені за адресою, вказаній в дорученні, запитувана установа юстиції зі своєї ініціативи вживає заходів, необхідних для встановлення адреси. Якщо встановлення адреси запитуваною установою юстиції виявиться неможливим, вона повідомляє про це запитуючу установу і повертає їй документи, що підлягають врученню.

Разом з тим, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан.

1 грудня 2022 року прийнято Закон України № 2783-IX «Про вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» (далі Закон). 22 грудня 2022 року Закон опубліковано у газеті «Голос України» та 23 грудня 2022 року Закон набрав чинності.

Закон передбачає: зупинення дії Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року (далі Мінська конвенція та Протокол), вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР, у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь (стаття 1); вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР, та Протоколу до неї, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР (стаття 2).

Відповідно до статті 72 Віденської конвенції про право міжнародних договорів якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, зупинення дії договору відповідно до його положень або відповідно до цієї Конвенції звільняє учасників, у взаємовідносинах яких зупиняється дія договору, від зобов`язання виконувати договір у своїх взаємовідносинах протягом періоду зупинення.

Стаття 25 Закону України «Про міжнародні договори України» містить аналогічну норму, відповідно до якої зупинення дії міжнародного договору України за умов, якщо договір не передбачає іншого, чи за відсутності іншої домовленості з іншими його сторонами, звільняє Україну від зобов`язання виконувати його протягом періоду зупинення дії договору з тими його сторонами, з якими зупинено дію договору, і не впливає стосовно іншого на встановлені договором правові відносини України з іншими його сторонами.

У період зупинення дії міжнародного договору Україна утримується від дій, які могли б перешкодити поновленню дії договору.

За повідомленням Міністерства закордонних справ України дію Мінської конвенції у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь зупинено з 27.12.2022 року.

З дати зупинення дії Мінської конвенції: не здійснюватиметься співробітництво судів та інших компетентних органів України з відповідними органами російської федерації і республіки білорусь з питань надання правової (судової) допомоги та екстрадиції у цивільних і кримінальних справах на підставі Конвенції, у тому числі, безпосередні зносини установ юстиції відповідно до Протоколу до неї; визнання і виконання судових рішень російської федерації та республіки білорусь на території України можливо на основі принципу взаємності відповідно до статей 462 і 471 Цивільного процесуального кодексу України; у разі необхідності визнання і виконання рішень судів України на території російської федерації та республіки білорусь слід також виходити з принципу взаємності та звертатися заінтересованим особам до відповідних судів цих держав; пред`явлення на території України судових рішень російської федерації та республіки білорусь, що підтверджують будь-які факти і за своїм характером не потребують примусового виконання можливо після визнання такого рішення судом України відповідно до глави 2 розділу ІХ Цивільного процесуального кодексу України; до документів, виданих на території росії і білорусі, при їх пред`явленні на території України застосовуватиметься вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, 1961 року, яка є чинною у відносинах України з росією і білоруссю. Офіційні документи, видані в Україні, для використання в росії та білорусі підлягають засвідченню апостилем органами, визначеними постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 р. № 61 (з урахуванням змін, внесених постановою КМУ від 27.05.2022 № 631); співробітництво у цивільних і кримінальних справах у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь може здійснюватися на підставі діючих у двосторонніх відносинах конвенцій Ради Європи, ООН та гаазьких конвенцій (за наявності поштового зв`язку) або за принципом взаємності (за наявності дипломатичних зносин).

Відповідно до частини другої статті 84 Мінської конвенції кожна Договірна Сторона може вийти з цієї Конвенції, направивши письмове повідомлення про це депозитарію за 12 місяців до закінчення поточного п`ятирічного терміну її дії.

Мінська конвенція набрала чинності 19 травня 1994 року. Останнім днем чергового п`ятирічного періоду дії Конвенції для України є 18 травня 2024 року. З 19 травня 2024 року Конвенція буде вважатися припиненою для України у відносинах з усіма її сторонами.

Після виходу України з Мінської Конвенції правове співробітництво у цивільних і кримінальних справах здійснюватиметься на підставі двосторонніх міжнародних договорів України з відповідними державами-учасницями Мінської конвенції та багатосторонніх міжнародно-правових інструментів, що діють в рамках Ради Європи, ООН, Гаазької конференції з міжнародного приватного права, чинних у відносинах з відповідними державами. За відсутності міжнародного договору співробітництво судів та інших компетентних органів у цивільних і кримінальних справах здійснюватиметься згідно з внутрішнім законодавством на основі принципу взаємності.

Відповідно до ч. 1 ст.122Закону України«Про правовийрежим воєнногостану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

За зверненням Міністерства юстиції України Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресію росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом Міністерства юстиції України «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами російської федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

Крім того, відповідно до повідомлення, розміщеного 25.02.2022 р. на офіційному веб-сайті Акціонерного товариства «Укрпошта», у зв`язку з агресією з боку Росії та введенням воєнного стану, АТ «Укрпошта» припинила поштове співробітництво з поштою Росії та Білорусі; посилки та перекази в ці країни не приймаються.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 498 ЦПК України, доручення судуУкраїни надсилаєтьсяу порядку,встановленому цимКодексом абоміжнародним договором,згода наобов`язковість якогонадана ВерховноюРадою України,а якщоміжнародний договірне укладено-Міністерству юстиціїУкраїни,яке надсилаєдоручення Міністерствузакордонних справУкраїни дляпередачі дипломатичнимиканалами.

Таким чином, з метою дотримання процесуальних прав відповідача та належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи необхідно вручити відповідачу копію позовної заяви та процесуальні документи по даній справі у перекладі на російську мову з нотаріальним засвідченням його вірності через Міністерство юстиції України.

Пунктом 8 ч. 1 ст.252ЦПК України визначено, що суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку звернення ізсудовим дорученнямпро наданняправової допомоги,вручення викликудо судучи іншихдокументів доіноземного судуабо іншогокомпетентного органуіноземної держави.

Згідно п. 12 ч. 1 ст. 253 ЦПК України, провадження у справі зупиняється до надходження відповіді від іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави на судове доручення про надання правової допомоги, вручення виклику до суду чи інших документів

Оскільки суд зобов`язаний належним чином повідомити відповідача про дату, час та місце розгляду справи, враховуючи приписи ст.ст. 252, 253, 498 ЦПК України, суд дійшов висновку про необхідність зупинення провадження у справі.

Керуючись ст.ст.49,178,179,180,187,189,252,253,498Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до держави російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації, про відшкодування майнової шкоди, завданої збройною агресією.

2. Розглядати позовну заяву за правилами загального позовного провадження.

3. Підготовче засідання призначити на 09 травня 2023 року о 09 годині 30 хвилин.

Засідання відбудеться в приміщенні Ленінського районного суду м. Запоріжжя за адресою: м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, 1/2, кабінет №6.

4. Зобов`язати позивачів у строкдо 01.05.2023 (включно) надати суду переклад даної ухвали Ленінського районному суду м. Запоріжжя про відкриття провадження у справі №334/2768/23 (провадження № 2/334/1487/23) від 14.04.2023 року на російську мову, з нотаріальним засвідченням її вірності, у трьох примірниках, а також направити вказану ухвалу відповідачу та надати суду відповідні підтверджуючі документи.

5. Повідомити відповідача про можливість надання відзиву на позовну заяву і всіх письмових та електронних доказів (які можливо доставити до суду), висновків експертів і заяв свідків, що підтверджують заперечення проти позову та одночасного надіслання позивачу - копії відзиву та доданих до нього документів, докази такого направлення надати суду до початку підготовчого засідання відповідно до ст. 178 ЦПК України.

6. Встановити відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (у випадку її подання) - протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив.

7. Попередити відповідача про те, що у разі ненадання відзиву на позов, справа згідно з ч. 8 ст.178ЦПК України буде розглянута за наявними в ній матеріалами.

8. Встановити позивачам строк для подання відповіді на відзив протягом десяти днів з дня отримання відзиву.

9. Звернутися до Міністерства юстиції України із судовим дорученням про можливість вручення процесуальних документів відповідачу у справі російській федерації.

10. Зупинити провадження у справі № 334/2768/23 (провадження № 2/334/1487/23) до виконання судового доручення про вручення судових документів чи повідомлення про неможливість такого вручення.

Документи надаються завчасно до засідання (із супровідним листом) через службу діловодства суду. При поданні копій документів необхідно додержуватись вимог ч.ч. 2, 4, 5 ст. 95 ЦПК України, пункту 5.27 Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації (ДСТУ4163-2003), затвердженої наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 № 55, згідно з яким відмітка про засвідчення копії документа складається зі слів: Згідно з оригіналом, назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.

Електронна адреса Ленінського районного суду м. Запоріжжя: inbox@ln.zp.court.gov.ua.

Відповідно до ч. 8 ст. 43 ЦПК України, документи, в тому числі заяви з процесуальних питань, які подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, скріплюються електронним цифровим підписом (ЕЦП) учасника справи (його представника). Документи не скріплені ЕЦП судом не реєструються, відповідні заяви та клопотання залишаються без розгляду.

Єдиний Контакт-центр судової влади України 0-800-501-492.

Отримати інформацію по справі можливо на офіційному веб-порталі Судової влади України в мережі Інтернет за посиланням: https://ln.zp.court.gov.ua/sud0814/.

Ознайомитись з процесуальними документами у справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/.

Згідно з ч.2 ст.261ЦПК України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя: Коломаренко К. А.