Постанова

від 18.04.2023 по справі 640/21571/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/21571/21 Суддя (судді) першої інстанції: Аверкова В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Аліменка В.О., Черпіцька Л.Т.,

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційні скарги Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, Підприємства «Благодар» Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2022 року (справу розглянуто в порядку спрощеного провадження) у справі за адміністративним позовом Підприємства «Благодар» Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України» до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, третя особа: Головне управління Державного казначейства України в м. Києві про відшкодування майнової і моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2021 року позивач, Підприємство «Благодар» Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України», звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив з врахуванням уточнення позовних вимог:

- стягнути з Державного бюджету на користь позивача суму пені щодо протермінування бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за період з 17 листопада 2014 року по 01 жовтня 2020 року у розмірі 572785,59 грн;

- стягнути з Державного бюджету на користь позивача суму інфляційних втрат за період з 17 листопада 2014 року по 01 жовтня 2020 року у розмірі 491593,27 грн;

- стягнути з Державного бюджету України на користь позивача суму користування чужими грошовими коштами за період з 17 листопада 2014 року по 01 жовтня 2020 року у розмірі 71498,00 грн;

- стягнути на користь позивача суму моральної шкоди у розмірі 100000,00 грн, спричинених бездіяльністю по невиконанню остаточного рішення суду відповідачем.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2022 року адміністративний позов задоволено частково:

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Підприємства «Благодар» Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України» пеню за несвоєчасне бюджетне відшкодування податку на додану вартість за період з 17 листопада 2014 року по 01 жовтня 2020 року у розмірі 491 992 (чотириста дев`яносто одна тисяча дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 05 копійок.

В іншій частині заявлених позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь Підприємства «Благодар» Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України» (понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 7184 (сім тисяч сто вісімдесят чотири) гривні 33 копійки за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13512 (тринадцять тисяч п`ятсот дванадцять) гривень 72 копійки.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, не з`ясовано всі обставини, що мають значення для справи.

Зокрема, апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що нарахування пені не включає в себе день погашення такої заборгованості, у зв`язку з чим нарахування пені є передчасним, а також посилається на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 30 листопада 2020 року по справі № 759/8286/15-к. Також апелянт вважає, що витрати на професійну правничу допомогу є завищеними та не відповідають складності справи.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2022 року (справу розглянуто в порядку спрощеного провадження) у справі за адміністративним позовом Підприємства «Благодар» Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України» до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, третя особа: Головне управління Державного казначейства України в м. Києві про відшкодування майнової і моральної шкоди.

Також не погоджуючись з рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та суми за користування чужими грошовими коштами, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції у зазначеній частині скасувати та прийняти нове рішення, яким вказані позовні вимоги задовольнити повністю. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, не з`ясовано всі обставини, що мають значення для справи.

Апелянт наполягає на наявності в нього прав на отримання 3% річних, посилається на судові рішення у господарських спорах, наводить судову практику, висновки ЄСПЛ.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Підприємства «Благодар» Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2022 року (справу розглянуто в порядку спрощеного провадження) у справі за адміністративним позовом Підприємства «Благодар» Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України» до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, третя особа: Головне управління Державного казначейства України в м. Києві про відшкодування майнової і моральної шкоди.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2023 року призначено справу за адміністративним позовом Підприємства «Благодар» Всеукраїнської органазації інвалідів «Союз організації інвалідів України» до Головного управління ДПС у м. Києві, третя особа: Головне управління Державного казначейства України в м. Києві про відшкодування майнової і моральної шкоди до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

13 лютого 2023 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив Головного управління Державного казначейства України в м. Києві на апеляційну скаргу податкового органу, в якому третя особа підтримує апеляційну скаргу відповідача та просить останню задовольнити.

23 лютого 2023 року до Шостого апеляційного адміністративного суду через систему Електронний суд надійшли додаткові пояснення позивача по справі, в яких останній наводить додаткові доводи на обгрунтування своєї правової позиції.

15 березня 2023 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив Головного управління Державного казначейства України в м. Києві на апеляційну скаргу позивача, в якому третя особа просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Підприємства «Благодар» Всеукраїнської органазації інвалідів «Союз організації інвалідів України».

24 березня 2023 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, в якому відповідач в частині відмови у задоволенні позовних вимог повністю підтримує правову позицію суду першої інстанції та просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача.

Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, відзивів, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2017 року у справі №826/15767/15 за позовом підприємства «Благодар» Всеукраїнської організації інвалідів Союз організацій інвалідів України до ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві, ГУ ДКСУ у м. Києві про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії та стягнення пені у розмірі 230588,40 грн, залишеного без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2017 року, визнано протиправною бездіяльність ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві щодо неподання до ГУ ДКСУ у м. Києві висновку про бюджетне відшкодування грошових коштів на користь підприємства «Благодар» Всеукраїнської організації інвалідів Союз організацій інвалідів України у розмірі 405549,00 грн, згідно з податковою декларацією з податку на додану вартість за вересень 2014 року; зобов`язано ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві подати до ГУ ДКСУ у м. Києві висновок про бюджетне відшкодування на користь підприємства «Благодар» Всеукраїнської організації інвалідів Союз організацій інвалідів України грошових коштів у розмірі 405549,00 грн., згідно з податковою декларацією з податку на додану вартість за вересень 2014 року, з урахуванням розміру пені, нарахованої на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Незважаючи на узгодження заявленої позивачем до бюджетного відшкодування суми ПДВ та винесення судового рішення, яке набрало законної сили 18 липня 2017 року, кошти не були перераховані на рахунок платника податку після набрання законної сили вказаним судовим рішенням.

Вказані кошти перераховані на розрахунковий рахунок позивача лише 01 жовтня 2020 року відповідно до платіжного доручення №7932 у сумі 405549,00 грн.

Вважаючи наявними правові підстави для стягнення на користь позивача пені, інфляційних втрат та суми користування чужими грошовими коштами за відповідний період, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив частково та зазначив, що сума пені, яка підлягає відшкодуванню позивачу з Державного бюджету за несвоєчасне бюджетне відшкодування податку на додану вартість за період з 17 листопада 2014 року по 01 жовтня 2020 року становить 491992,05 грн.

Надаючи правову оцінку нормативної обґрунтованості заявлених позивачем вимог про стягнення з Державного бюджету України на свою користь інфляційних втрат та 3% боргових, нарахованих на суму бюджетної заборгованості з відшкодування ПДВ, суд вказав, що у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку ЦК України як зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні статті 625 ЦК України.

Суд дійшов висновку, що положення статті 625 ЦК України не застосовуються до спірних правовідносин, оскільки Податковим кодексом України передбачено виключно нарахування пені за несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість (пункт 200.23 статті 200 Податкового кодексу України), тому безпідставним є стягнення з Державного бюджету України також інфляційних нарахувань та 3% боргових за несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено статтею 200 ПК України.

Пунктом 200.7 статті 200 ПК України встановлено, що платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Згідно з пунктом 200.8 статті 200 ПК України до податкової декларації платником податків додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування та оригінали митних декларацій. У разі якщо митне оформлення товарів, вивезених за межі митної території України, здійснювалося з використанням електронної митної декларації, така електронна митна декларація надається контролюючим органом за місцем митного оформлення контролюючому органу за місцем обліку такого платника податків в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису відповідно до закону.

Пунктом 200.10 статті 200 ПК України передбачено, що протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, контролюючий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

За наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, контролюючий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки (пункт 200.11 статті 200 ПК України).

Відповідно до пункту 200.12 статті 200 ПК України контролюючий орган зобов`язаний у п`ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Згідно з пунктом 200.13 статті 200 ПК України на підставі отриманого висновку відповідного контролюючого органу орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п`яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу.

У п. 200.17 ст. 200 КП України (у редакції, чинній до 01.01.2017) установлено, що джерелом сплати бюджетного відшкодування (у тому числі заборгованості бюджету) є доходи бюджету, до якого сплачується податок. Забороняється обумовлювати або обмежувати виплату бюджетного відшкодування наявністю або відсутністю доходів, отриманих від цього податку в окремих регіонах України.

Згідно з п. 200.23 ст. 200 ПК України (у редакції, чинній до 01.01.2017) суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Законом України від 21.12.2016 № 1797-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні», який набрав чинності з 01.01.2017, був змінений порядок здійснення бюджетного відшкодування.

Подання декларації позивачем за вересень 2014 року відбулося до набрання Законом України від 21.12.2016 № 1797-VIII чинності, а тому застосуванню підлягають норми, що регулюють спірні правовідносини, які діяли до набрання змін цим Законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.01.2017 № 26 був затверджений Порядок ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, який згідно з п. 3 цієї постанови набирає чинності з 01.04.2017. При цьому, п. 2 постанови установлено, що до набрання чинності п.п. 1 і 3 цієї постанови бюджетне відшкодування сум податку на додану вартість за заявами, включеними до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, сформованого згідно з п. 52 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, здійснюється у порядку, що діяв до 1 січня 2017 року.

Пунктом 2 Порядку ведення реєстрів заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.2016 № 68 (який діяв до 01.01.2017), було передбачено, що реєстри формуються ДФС за даними: прийнятих територіальними органами ДФС податкових декларацій з податку на додану вартість (далі - податкові декларації) або уточнюючих розрахунків з податку на додану вартість (далі - уточнюючі розрахунки), передбачених абз. 4 п. 50.1 ст. 50 Кодексу, та заяв, поданих у складі податкових декларацій або уточнюючих розрахунків; податкової інформації, зібраної та отриманої органами доходів і зборів, відповідно до глави 7 Кодексу.

Згідно з положеннями п.п. 4-6 Порядку ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.01.2017 № 26 (який набрав чинності з 01.04.2017), орган ДФС вносить до Реєстру такі дані, зокрема, суму податку, заявленого до бюджетного відшкодування, зазначену в кожній заяві, поданій у складі податкової декларації або уточнюючого розрахунку (в разі їх подання), у тому числі окремо, яка підлягає перерахуванню на рахунок платника податку у банку та/або в рахунок сплати грошових зобов`язань, та/або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету. Заяви автоматично вносяться до Реєстру протягом операційного дня їх отримання у хронологічному порядку їх надходження. Повернення узгоджених сум бюджетного відшкодування здійснюється у хронологічному порядку відповідно до черговості внесення заяв до Реєстру. Інформація про узгодженість бюджетного відшкодування та його суму відображається в Реєстрі органом ДФС на наступний робочий день після виникнення такого випадку.

У зв`язку з набранням чинності Порядком №26, з 01.04.2017 втратив чинність Порядок ведення реєстрів заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.2016 № 68, який передбачав, що реєстри формуються ДФС за даними: прийнятих територіальними органами ДФС податкових декларацій з податку на додану вартість (далі - податкові декларації) або уточнюючих розрахунків з податку на додану вартість (далі - уточнюючі розрахунки), передбачених абз. 4 п. 50.1 ст. 50 Кодексу, та заяв, поданих у складі податкових декларацій або уточнюючих розрахунків; податкової інформації, зібраної та отриманої органами доходів і зборів, відповідно до глави 7 Кодексу.

Пунктом 10 Порядку № 68 було передбачено, що друга частина реєстрів містить інформацію, зокрема, про: зазначену у заяві суму податку, заявлену до бюджетного відшкодування на рахунок платника податку в банку; дату початку оскарження податкового повідомлення-рішення; неузгоджену суму податку, заявлену до бюджетного відшкодування, що оскаржується; дату закінчення оскарження податкового повідомлення-рішення; суму податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, узгоджену за результатами оскарження.

Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що реєстри заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ, які діяли як до 01.04.2017, так і після цієї дати, передбачають його інформаційне наповнення саме контролюючими органами, зокрема, внесення інформації про узгоджену за результатом судового оскарження суму бюджетного відшкодування, яка підлягає перерахуванню платнику податків.

У разі внесення заяви про бюджетне відшкодування до Реєстру відповідно до Порядку № 68, який діяв до 01.04.2017, така інформація мала бути включена у сформований до 10.01.2017 єдиний Реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та у Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, поданих до 01.02.2016, за якими станом на 01.01.2017 суми податку на додану вартість не відшкодовані з бюджету.

Бюджетне відшкодування за такими заявами до 01.04.2017 мало здійснюватися у раніше визначеному порядку, тобто зі складанням контролюючим органом відповідного висновку та його наданням територіальному органу Державної казначейської служби України.

Отже, до 01.04.2017 контролюючий орган повинен був скласти та подати до територіального органу Державної казначейської служби висновок із зазначенням суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, а з 01.04.2017 передумовою для отримання платником податків належної йому суми бюджетного відшкодування є відображення податковим органом в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість інформації про її узгодження.

Разом з тим, суми податку, не відшкодовані або несвоєчасно відшкодовані платникам, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість, а отже пеня, яка нараховується на такі суми підлягає стягненню саме з Державного бюджету України.

Як вбачається з матеріалів справи, у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2017 року, залишеного без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2017 року, у справі №826/15767/15, визнано протиправною бездіяльність ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві щодо неподання до ГУ ДКСУ у м. Києві висновку про бюджетне відшкодування грошових коштів на користь підприємства «Благодар» Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України» у розмірі 405549,00 грн, згідно з податковою декларацією з податку на додану вартість за вересень 2014 року; зобов`язано ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві подати до ГУ ДКСУ у м. Києві висновок про бюджетне відшкодування на користь підприємства «Благодар» Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України» грошових коштів у розмірі 405549,00 грн., згідно з податковою декларацією з податку на додану вартість за вересень 2014 року, з урахуванням розміру пені, нарахованої на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Як вже було зазначено вище, відповідно до пункту 200.23 статті 200 ПК України суми податку не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 % облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Оскільки позивачу не було відшкодовано відповідні суми бюджетного відшкодування, у встановлені законом строки, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач набув право на нарахування пені у порядку, встановленому пунктом 200.23 статті 200 ПК України.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги податкового органу, колегія суддів звертає увагу на те, що періодом, щодо якого позивачем заявлено позовні вимоги в цій справі, є період з 17 листопада 2014 року (дата виникнення права на повернення суми бюджетного відшкодування за декларацією за вересень 2014 року) по 01 жовтня 2020 року (дата фактичної сплати відповідачем заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість), що спростовує відповідні доводи апелянта про неврахування дати погашення заборгованості.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що апеляційні скарги не містять доводів щодо оскарження безпосередньо розрахунків суми пені, здійснених судом першої інстанції, відтак, в силу ст. 308 КАС України, останні не перевіряються апеляційним судом.

Виходячи з того, що періодом порушення строків відшкодування позивачу ПДВ є період з 17 листопада 2014 року по 01 жовтня 2020 року, а розмір бюджетної заборгованості становив 405549,00 грн, то розмір пені, що стягується за вказаний період було розраховано в сумі 491992,05 грн.

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що сума пені, яка підлягає відшкодуванню позивачу з Державного бюджету за несвоєчасне бюджетне відшкодування податку на додану вартість за період з 17 листопада 2014 року по 01 жовтня 2020 року становить 491 992,05 грн.

При цьому, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 30 листопада 2020 року по справі № 759/8286/15-к, оскільки згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Київського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року відкрито апеляційне провадження, а відомостей щодо набрання вищевказаним вироком законної сили апеляційна скарга не містить.

Щодо стягнення інфляційних втрат та боргових за користування коштами в контексті доводів апеляційної скарги Підприємства «Благодар» Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України», апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 ПК України, Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно зі ст. 1 ЦК України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

У ст. 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У ст. 1212 ЦК України встановлено загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Частиною другою статті 1214 ЦК України передбачено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (ст. 536 цього Кодексу).

Відповідно до частини другої статті 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини стосуються невиконання податковим органом покладених на нього обов`язків в частині своєчасної виплати позивачу належного йому бюджетного відшкодування у період з 17 листопада 2014 року по 01 жовтня 2020 року.

В контексті доводів апеляційної скарги позивача, який наполягає на застосуванні приписів ЦК України, , податкові правовідносини врегульовані виключно ПК України, в той час як цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, і що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується (ст. 1 ЦК України).

При цьому, спеціальною нормою ПК України, а саме п. 200.23 ст. 200 ПК України, чітко визначено відповідальність держави в особі відповідного податкового органу за порушення строків повернення платникам податків бюджетного відшкодування та, як відзначалося вище, передбачено нарахування пені на відповідну суму заборгованості з відшкодування ПДВ.

Жодного застереження щодо можливості застосування до таких правовідносин норм цивільного законодавства та/або покладання на податковий орган (як про таке просить Позивач) цивільних зобов`язань, передбачених ЦК України, зокрема у вигляді стягнення 3% річних (боргових) та/або інфляційних втрат нормами ПК України, зокрема статтею 200, не передбачено.

Крім того, з системного аналізу приписів цивільного законодавства вбачається, що кредиторами та боржниками, зокрема в контексті ст. 625 ЦК України, є учасники кредитних правовідносин або правовідносин позики.

Втім, у правовідносини між платником податків та податковим органом з приводу бюджетного відшкодування ПДВ не є ані кредитними правовідносинами, ані відносинами позики, а натомість є податковими правовідносинами, що виникають з приводу реалізації платником податків регламентованого ПК України права на отримання відшкодування з податку на додану вартість.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що в разі порушення податковим органом права платника на своєчасне отримання бюджетного відшкодування до податкового органу застосовується відповідальність в порядку, визначеному саме податковим законодавством, а правові підстави для застосування норм ЦК України, зокрема ст. 625, відсутні.

З огляду на це, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо наявності в нього прав на інфляційні та суми користування чужими грошовими коштами, нарахованих на суму заборгованості з бюджетного відшкодування за спірний період.

Колегія суддів відхиляє посилання позивача на судові рішення у господарських справах, які за позовами в порядку господарського судочинства позовною ухвалені на користь ПП «Дубекспо», оскільки такі судові рішення, відповідно до ст. 78 КАС України, не мають преюдиціального значення для вирішення цього спору.

Посилання Підприємства «Благодар» Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України» на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у господарській справі № 925/1196/18 є необґрунтованими, оскільки предметом судового розгляду у вказаній справі був інший господарський спір, а саме про стягнення з Державного бюджету України коштів на відшкодування шкоди, зокрема матеріальної шкоди (збитків) та упущеної вигоди, і моральної шкоди, а не податкові правовідносини з приводу відповідальності податкового органу через несплату бюджетного відшкодування з ПДВ у строки, установлені ПК України.

Крім того, підставою для звернення суб`єкта господарювання з позовом у вказаній господарській справі № 925/1196/18 було зупинення реєстрації електронних документів, а не бездіяльність податкового органу щодо виплати бюджетного відшкодування з ПДВ, як таке має місце у цій господарській справі.

Відтак, доводи апеляційної скарги Підприємства «Благодар» Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України» жодним чином не спростовують правильності висновків суду першої інстанції в оскаржуваній частині.

Щодо наявності правових підстав для стягнення на користь позивача понесених ним витрат на правничу допомогу в сумі 13512,17 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Приписи ч. 1 ст. 139 КАС України визначають, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Приписи ч. 3 ст. 134 КАС України визначають для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому в силу положень ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати у тому числі розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Аналогічна позиція підтримується Верховним Судом у постанові від 01.10.2018 року у справі № 569/17904/17.

З матеріалів справи вбачається, що 14 червня 2021 року між позивачем та адвокатом Гошко Віктором Івановичем був укладений договір про надання правової (адвокатської) допомоги №14; на підтвердження виконання умов даного договору позивачем надано: акт № 1 від 15 червня 2021 року виконаних робіт та сплачених коштів, звіт про виконану роботу № 1 від 15 червня 2014 року виконаних робіт на сплачених послуг, квитанцію до прибуткового касового ордеру №15 від 15 червня 2021 року на суму 31200,00 грн.

Також до матеріалів справи додано ордер на надання правничої (правової) допомоги серії КС №883103, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №4232/10, виданого 22 липня 2010 року.

З урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постанові від 19.09.2019 року у справі № 810/2760/17, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи, що спростовує доводи, викладені в апеляційній скарзі позивача.

Крім того, апеляційний суд зазначає, що як вже було зазначено вище, приписи КАС України покладають обов`язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Разом з тим, матеріали справи свідчать, що клопотання щодо зменшення витрат на оплату правничої допомоги відповідачем до суду першої інстанції не було заявлено.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу є такими, що безпосередньо пов`язані з розглядом справи, вартість наданих послуг підтверджується документально, як і сплата відповідних грошових коштів.

За таких обставин та з урахуванням наведених вище мотивів колегія суддів вважає, що з огляду на критерії обґрунтованості, співмірності, зв`язку із справою та пропорційності, а також враховуючи відсутність клопотань відповідача про зменшення відповідного розміру відшкодування до суду першої інстанції, за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції, в сумі пропорційній частково задоволеним вимогам.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог Підприємства «Благодар» Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України» до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, третя особа: Головне управління Державного казначейства України в м. Києві про відшкодування майнової і моральної шкоди.

Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, відзивів, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню.

Керуючись статті 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційні скарги Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, Підприємства «Благодар» Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2022 року - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2022 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова

Судді В.О. Аліменко,

Л.Т. Черпіцька