Постанова

від 10.04.2023 по справі 914/2826/22

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2023 р. Справа №914/2826/22

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді:Марка Р.І.,

Суддів:Желіка М.Б.,

Матущака О.І.

Секретар судового засідання:Чудяк Х.В.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Самбірського міськрайонного центру зайнятості за вих.№1306.4-196/23 від 10.02.2023 (вх.№01-05/467/23 від 15.02.2023)

на рішення Господарського суду Львівської області від 23.01.2023 (повний текст 25.01.2023)

у справі № 914/2826/22 (суддя Крупник Р.В.)

за позовом Самбірського міськрайонного центру зайнятості, м. Самбір,

до відповідача Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області, с. Ралівка,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 , с. Чуква,

про відшкодування шкоди

за участі представників сторін:

від позивача: Тимців І.М., Лозинська М.Я.;

від відповідача: Бирка Н.І.

від третьої особи: не з`явився

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.01.2023 у справі № 914/2826/23 відмовлено у задоволенні позовних вимог Самбірського міськрайонного центру зайнятості до Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 про відшкодування шкоди.

Суд першої інстанції, перевіривши наявні в справі докази, дійшов до висновку, що при визначенні суми коштів, які підлягають стягненню з сільської ради на користь ОСОБА_1 за спірний період (491653,95 грн.), адміністративним судом не було враховано кошти, котрі останній отримав від центру занятості, то відповідач не вважається таким, що зберіг у себе кошти за рахунок позивача.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Самбірський міськрайонний центр зайнятості оскаржило таке в апеляційному порядку. Апеляційна скарга надійшла на адресу Західного апеляційного господарського суду 15.02.2023. В апеляційній скарзі апелянт просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 23.01.2023 у справі №914/2826/22 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції було винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права з огляду на те, що неправомірні дії Ралівської сільської ради полягають у відмові ОСОБА_1 . У призначенні та виплаті допомоги на період працевлаштування у відповідності з ч.2 ст.33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» та підтверджені рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13.07.2021 року №380/11530/20. Саме протиправними діями завдано Самбірському міськрайонному центру зайнятості матеріальну шкоду в розмірі отриманої ОСОБА_1 допомоги по безробіттю у розмірі 52344,47 грн. та відповідач повинен її відшкодувати, оскільки Самбірський міськрайонний центр зайнятості не здійснював би виплату допомоги по безробіттю за цей період у разі своєчасного призначення та виплати середньої заробітної плати на період працевлаштування ОСОБА_1

02.03.2023 від Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області надійшов відзив вих. №330/06-03 від 20.02.2023 (вх. 01-04/1477/23) на апеляційну скаргу на апеляційну скаргу, в якому позивач не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню виходячи з того, що заявлена до стягнення сума була сплачена позивачем добровільно, а саме виплачена як допомога по безробіттю у зв`язку з наданням ОСОБА_1 статусу безробітного, що свідчить про відсутність матеріальної шкоди завданої відповідачем позивачу та відсутність підстав для стягнення з відповідача шкоди у вигляді коштів перерахованих третій особі.

Також, відповідач вказує, що оплата страхової виплати ОСОБА_1 зроблена позивачем, не свідчить про завдання останньому шкоди, понесенню реальної шкоди, в розумінні цивільного законодавства, оскільки грошові кошти, виплачені позивачем в якості допомоги по безробіттю, не є його власними грошовими коштами, а є коштами, що сплачувалися до Фонду застрахованими особами в якості страхових внесків. А тому, вчинені оплати страхових відшкодувань позивачем на суму 32 344,47 грн. застрахованій особі, не можуть бути оцінені судом як витрати які позивач зробив або мусив зробити для відновлення свого порушеного права.

08.03.2023 від ОСОБА_1 надійшли пояснення б/н б/д (вх. №01-04/1622/23) в яких третя особа вважає, що йому на законних підставах Самбірським МРЦЗ надано статус безробітної особи та призначено виплату допомоги по безробіттю, а Ралівською сільською радою Самбірського району Львівської області порушено мої права та було завдано моральних та матеріальних збитків про що свідчить рішення Львівського Обласного Адміністративного суду, тому кошти отримані мною у Самбірському МРЦ3 на законних підставах.

Відповідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.02.2023 вказану справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Марка Р.І., суддів Желіка М.Б., Матущака О.І.

Ухвалою Західного апеляційного Господарського суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Самбірського міськрайонного центру зайнятості на рішення Господарського суду Львівської області від 23.01.2023 року у справі №914/2826/22 та призначено розгляд справи на 20.03.2023.

Ухвалою суду від 20.03.2023 розгляд справи відкладено на 10.04.2023.

У судовому засіданні 10.04.2023 представники позивача підтримали апеляційну скаргу із підстав викладених у ній. Представник відповідача заперечив доводи апеляційної скарги із підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Третя особа явку уповноваженого представника не забезпечила, про час і місце була належним чином повідомлена.

У відповідності до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши апеляційну скаргу відповідача, Західний апеляційний суд встановив наступне.

Згідно з рішенням Чукв`янської сільської ради Самбірського району Львівської області № 2 від 26.11.2010 ОСОБА_1 працював на посаді Чукв`янського сільського голови з 26.11.2010.

Рішенням Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області № 3 від 19.11.2020 ОСОБА_1 був звільнений із зазначеної посади у зв`язку з закінченням строку повноважень на підставі ч.1 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та пп. 4 п. 2 розд. ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення територій та адміністративних центрів територіальних громад».

20.11.2020, у зв`язку з припинення повноважень Чукв`янського сільського голови і через неможливість працевлаштуватися на попередній роботі, ОСОБА_1 подав до Ралівської сільської ради заяву для нарахування та виплати середнього заробітку на період працевлаштування строком до шести місяців, як це передбачено ч. 2 ст. 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад».

26.11.2020 року Ралівська сільська рада відмовила ОСОБА_1 в задоволенні заяви з тих підстав, що виплати, передбачені ч. 2 ст. 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» неможливі.

Відмова сільської ради була мотивована тим, що оскільки ОСОБА_1 до обрання на посаду Чукв`янського сільського голови не перебував у трудових відносинах з підприємством, установою чи організацією незалежно від форми власності та виду діяльності, а самостійно забезпечував себе роботою, працював самозайнятою особою (займався підприємницькою діяльністю), що після припинення повноважень Чукв`янського сільського голови не перешкоджає йому відновити свою підприємницьку діяльність.

Зазначені вище обставини встановлено рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13.07.2021 у справі № 380/11530/20 за позовом ОСОБА_1 до Ралівської сільської ради про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, яке набрало законної сили. Відтак, в силу вимог ч. 4 ст. 75 ГПК України вказані обставини є преюдиційними при розгляді даної справи.

27.11.2020 ОСОБА_1 звернувся до центру зайнятості із заявами про надання йому статусу безробітного, а також про призначення виплати допомоги по безробіттю.

Згідно наказу позивача від 27.11.2020 ОСОБА_1 було надано статус безробітного і призначено виплату допомоги по безробіттю відповідно до ч. 1, 3, 4 ст. 22 та ч. 1 ст. 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 №1533-ІІІ (надалі Закон №1533-ІІІ).

Жодною із сторін не заперечується та обставина, що допомога по безробіттю ОСОБА_1 виплачувалася в період з 27.11.2020 по 11.10.2021.

13.07.2021 Львівським окружним адміністративним судом постановлено рішення у справі № 380/11530/20 за позовом ОСОБА_1 до Ралівської сільської ради про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії згідно котрого визнано протиправними дії Ралівської сільської ради, які полягали у відмові в призначенні та виплаті допомоги ОСОБА_1 на період працевлаштування, у відповідності з ч. 2 ст. 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», а також стягнуто з Ралівської сільської ради на користь ОСОБА_1 середньомісячну заробітну плату відповідно до ч. 2 ст. 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», але не більше як за 6 місяців починаючи з 20.11.2020 року та закінчуючи 20.05.2021 в розмірі 491653,95 (чотириста дев`яносто одну тисячу шістсот п`ятдесят три) гривні 95 копійок (без врахування податків та інших обов`язкових платежів).

Вказане рішення залишене без змін згідно ухвали Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.11.2021 та постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28.07.2022.

Жодною із сторін не заперечується і листом №1-26-06/2156 від 28.12.2021 Самбірського управління Державної казначейської служби України підтверджується та обставина, що сільська рада виконала рішення суду про виплату ОСОБА_1 491653,95 грн. в повному обсязі.

31.08.2022 ОСОБА_1 подав позивачу заяву (вх. №1579/22) в якій повідомив останнього про постановлені в його справі рішення судів.

20.10.2022 позивач звернувся до відповідача із вимогою про повернення йому коштів у сумі 52344,47 грн., котрі він виплатив ОСОБА_1 як допомога по безробіттю за період з 27.11.2020 по 20.05.2021.

У відповідь на вказану вимогу, відповідач направив лист №1432 від 25.10.2022 в якому зазначив, що згідно ч. 4 ст. 35 Закон №1533-ІІІ з роботодавця утримуються лише суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду; незаконно виплачена безробітному сума забезпечення у разі неповідомлення про прийняття його на роботу; незаконно отримана сума допомоги по частковому безробіттю. Крім цього, порадив позивачу звернутися до ОСОБА_1 з вимогою про повернення зайво виплачених йому коштів.

Вказане слугувало підставою для подання позову у суд першої інстанції.

Дослідивши обставини справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, Західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Предметом позову у справі №914/2826/22 є матеріально правова вимога центру зайнятості до сільської ради про стягнення 52344,47 грн. збитків;

Статтею 43 Закону України «Про зайнятість населення» статусу зареєстрованого безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема за віком, на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи. Статус зареєстрованого безробітного надається особі у день подання нею особистої заяви про надання статусу зареєстрованого безробітного до будь-якого обраного ними територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від наявності або відсутності у таких осіб задекларованого та зареєстрованого місця проживання (перебування).

Відповідно ч. 1 ст. 44 Закону України «Про зайнятість населення» зареєстровані безробітні мають право, зокрема, на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та цього Закону.

Частиною першою статті 7 Закону №1533-ІІІ передбачено, що видами забезпечення за цим Законом є допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності.

Допомога по безробіттю виплачується з 8 дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості (ч. 3 ст. 22 Закону №1533-ІІІ).

Водночас, за змістом ч. 4 ст. 31 Закону №1533-ІІІ та ч. 2 ст. 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» виплата допомоги по безробіттю відкладається на строк до шести місяців, протягом яких безробітному виплачується з відповідного місцевого бюджету середня заробітна плата, яку він одержував на виборній посаді.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується судом апеляційної інстанції, рішенням Ралівської сільської ради № 3 від 19.11.2020 ОСОБА_1 був звільнений з посади сільського голови у зв`язку з закінченням строку повноважень на підставі ч.1 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та пп. 4 п. 2 розд. ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення територій та адміністративних центрів територіальних громад.

27.11.2020 ОСОБА_1 звернувся до позивача із заявами про надання йому статусу безробітного, а також про призначення виплати допомоги по безробіттю. До вказаних заяв було додано довідку Ралівської сільської ради №2316 від 27.11.2020 про те, що ОСОБА_1 не була призначено виплата середньої заробітної плати згідно ч. 2 ст. 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад». Позивачем виплачувалась ОСОБА_1 допомога по безробіттю в період з 27.11.2020 по 11.10.2021.

Матеріалами справи підтверджується, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13.07.2021 у справі № 380/11530/20 визнано протиправними дії Ралівської сільської ради, які полягали у відмові в призначенні та виплаті допомоги ОСОБА_1 на період працевлаштування, а також стягнуто з Ралівської сільської ради на користь ОСОБА_1 середньомісячну заробітну плату відповідно до ч. 2 ст. 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», але не більше як за 6 місяців починаючи з 20.11.2020 року та закінчуючи 20.05.2021 в розмірі 491653,95 грн.

Щодо тверджень апелянта про відшкодування матеріальної шкоди завданої внаслідок неправомірних дій Ралівської сільської ради.

Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що при прийнятті рішення про відмову ОСОБА_1 у виплаті коштів, передбачених ч. 2 ст. 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», сільська рада діяла як роботодавець останнього, а не як орган місцевого самоврядування в межах повноважень передбачених ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». А тому, за ознаками використання праці та оформлення трудових відносин відповідач підпадає під визначення «роботодавця звільненого працівника», а не під визначення «органу місцевого самоврядування» в розумінні приписів ст. 1173 ЦК України.

Зважаючи на спірні правовідносини між центром зайнятості, що є органом Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, та сільською радою в якості роботодавця ОСОБА_1 , необхідно застосувати спеціальні норми законодавства, зокрема положення Закону №1533-ІІІ.

Згідно ч. 1 ст. 34 Закону №1533-ІІІ фонд має право стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а також незаконно виплачені безробітному суми матеріального забезпечення в разі неповідомлення роботодавцем Фонду про прийняття його на роботу.

Відповідно до ч. 4 ст. 35 Закону №1533-ІІІ із роботодавця утримуються: сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду; незаконно виплачена безробітному сума забезпечення у разі неповідомлення про його прийняття на роботу; незаконно отримана сума допомоги по частковому безробіттю.

Тобто, згідно з частиною 4 статті 35 Закону №1533-ІІІ, законодавець передбачив три правові підстави для виникнення обов`язку з відшкодування фонду соціального страхування понесених ним витрат на оплату працівнику по безробіттю чи наданих йому соціальних послуг. Ці підстави включають судове рішення про поновлення працівника на роботі, незаконну виплату безробітному суми забезпечення у разі неповідомлення про його прийняття на роботу, а також незаконно отриману суму допомоги по частковому безробіттю. Варто зазначити, що ці підстави не можуть бути розширено тлумаченні.

Аналіз наведеної статті дає підстави для висновку, що страховик має право на компенсацію з роботодавця виплачених страхових коштів у повному обсязі лише у випадку поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за судовим рішенням, яке набрало законної сили, оскільки право особи отримати допомогу по безробіттю за рахунок страхових коштів гарантується Законом №1533-ІІІ та його реалізація не залежить від дотримання роботодавцем вимог трудового законодавства в частині визначення дати його звільнення чи причини звільнення, і саме на страховика покладено забезпечення виплати страхових коштів безробітному.

Тобто обов`язок роботодавця відшкодувати фонду соціального страхування суму виплат по безробіттю та наданих соціальних послуг виникає за наслідком прийняття судового рішення про поновлення працівника на роботі і за відсутності відповідного юридичного факту, у роботодавця не виникає обов`язку відшкодовувати страховику у повному обсязі понесені ним витрати з виплати допомоги по безробіттю працівнику

Аналогічна правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 05.10.2020 у справі №906/1043/19.

Згідно з рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13.07.2021 у справі № 380/11530/20, ОСОБА_1 не було поновлено на посаді сільського голови.

За таких умов, у сільської ради відсутній обов`язок згідно ст. 35 Закону №1533-ІІІ відшкодовувати центру зайнятості понесені ним витрати з виплати допомоги по безробіттю за період з 27.11.2020 по 20.05.2021.

Відповідно до правового висновоку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладений у постанові від 05.10.2020 у справі №906/1043/19 про те, що зобов`язання щодо повернення допомоги по безробіттю, яка була безпідставно отримана належить до кондикційних зобов`язань, а не до деліктних.

Так, для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Однак, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Згідно ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Таким чином, предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним його отриманням чи збереженням і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

При цьому обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що сільська рада не є особою, яка набула майно позивача, а також не вважається особою, яка зберегла його у себе без достатньої на це правової підстави, оскільки, матеріалами справи підтверджується та обставина, що кошти позивача набув ОСОБА_1 а не відповідач. На момент набуття цих коштів правові підстави для цього існували (звільнення з посади та відсутність призначених виплат, передбачених ч. 2 ст. 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад»). Однак, з моменту набрання законної сили рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13.07.2021 у справі № 380/11530/20 правові підстави відпали, оскільки внаслідок встановлення судом обов`язку для сільської ради здійснити передбачені законодавством виплати за період з 27.11.2020 по 20.05.2021, ОСОБА_1 втратив право на призначення допомоги по безробіттю у цей період, адже згідно приписів ч. 4 ст. 31 Закону №1533-ІІІ вказана допомога могла бути призначена після 20.05.2021.

За приписами ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Статтею 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) не з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Скаржниками не доведено наявності підстав, визначених ст.277 ГПК України, для скасування рішення та для задоволення апеляційних скарг. Таких підстав апеляційним судом також не встановлено.

Отже, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

В силу положень ст. 129, 130 ГПК України судовий збір покладається на апелянтів.

Керуючись ст. ст. 86,129,236,254,269,270,275,276,281,282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Самбірського міськрайонного центру зайнятості залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 23.01.2023 у справі №914/2826/22 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню.

Повний текст постанови складено та підписано 20.04.2023.

Головуючий суддяМарко Р.І.

СуддяЖелік М.Б.

СуддяМатущак О.І.