Постанова

від 18.04.2023 по справі 903/51/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 м.Рівне, вул.Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

18 квітня 2023 року Справа № 903/51/21

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Грязнов В.В., суддя Василишин А.Р. , суддя Розізнана І.В.

секретар судового засідання Петрук О.В.,

представники учасників справи:

прокурор - Безпалов А.В.;

позивача - не з`явився;

відповідача 1 - Кухарчук А.Ю.; Піцик О.І.;

відповідача 2 - не з`явився;

відповідача 3 - Ковальчук О.В.;

третьої особи - Богацький Є.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Відповідача 1 Смідинської сільської ради на рішення господарського суду Волинської області від 17.01.2023, повний текст якого складено 25.01.2023, у справі №903/51/21 (суддя Дем`як В.М.)

за позовом Заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави,

в особі Волинської обласної державної адміністрації

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні

Позивача Державне підприємство «Ковельське лісове господарство»

до 1. Смідинської сільської ради

2. Ковельської районної державної адміністрації

3. Головного управління Держгеокадастру у Волинській області

про витребування земельної ділянки,-

В січні 2021 року заступник керівника Волинської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Волинської області (з урахуванням змін предмету позову та змін суб`єктного складу) в інтересах держави, в особі Волинської обласної державної адміністрації (надалі в тексті Волинська ОДА), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне підприємство «Ковельське лісове господарство» з позовом до 1) Смідинської сільської ради, 2) Ковельської районної державної адміністрації (надалі в тексті Ковельська РДА), 3) Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (надалі в тексті Держгеокадастр), в якому просив витребувати у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з незаконного володіння Смідинської сільської ради земельну ділянку з кадастровим номером 0725085000:02:000:9804, площею 6,9484 га.(т.1, арк.справи 1-25; т.5, арк.справи 111-120, 122-126, 213-215, 251-253)

За наслідками розгляду справи №903/51/21, господарський суд Волинської області рішен-ням від 17.01.2023 задоволив позов Прокурора, вмотивувавши рішення тим, що позов є обґрунто-ваним та перед зверненням до суду в інтересах Волинської ОДА Прокурор дотримався вимог, передбачених ст.23 Закону України «Про прокуратуру».

Суд першої інстанції виходив з того, що у даному випадку було порушено вимоги статтей 20, 122, 149, 150 Земельного кодексу України, адже вилучати земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб мав право виключно Кабінет міністрів України. Позаяк ні Старовижівська районна державна адміністрація, ні Головне управління Держгеокадастру у Волинській області не наділені повноваженнями щодо вилучення та зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення державної власності для нелісогосподарських потреб розпорядження Старовижівської РДА №318 від 26.12.2013 та №351 від 26.10.2016, а також наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області №3-1356/15-18-СГ від 21.12.2018 прийняті всупереч вимогам чинного законодавства і є незаконними, а тому відповідно спірну земельну ділянку неправомірно віднесено до земель сільськогосподарсь-кого призначення та в подальшому передано Смідинській сільській раді.

Суд першої інстанції, враховуючи правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викла-дені зокрема в постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, зазначив, що якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.(ст.387 ЦК України).

Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимоги Заступника керівника Волинської обласної прокуратури про витребування на користь держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з незаконного володіння Смідинської сільської ради земельної ділянки площею 6,9484 га, кадастровий номер 0725085000:02:000:9804.(т.7, арк.справи 115-121).

Не погоджуючись із ухваленим рішенням, Відповідач 1 Смідинська сільська рада, подала скаргу до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 17.01.2023, закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмету спору та у зв`язку з тим, що даний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, оскільки правовідносини, що виникли не пов`язані із здійсненням господарської діяльності між учасниками судового спору.(т.7, арк.справи 124-143).

Обґрунтовуючи скаргу Відповідач зазначає, що господарський суд першої інстанції неповно з`ясував усі обставини справи, ухваливши рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. На думку Скаржника, місцевий суд прийняв незаконне рішення з огляду на таке:

- факт та обставина накладення меж однієї земельної ділянки на іншу підтверджується відомостями з Публічної кадастрової карти та земельно-технічною експертизою, однак в мате-ріалах справи відсутні такі докази, а тому висновки суду про накладення ділянок безпідставні та необґрунтовані;

- в матеріалах справи відсутній доказ, який би стверджував, що земельна ділянка з кадастро-вим номером 0725085000:02:000:9804, площею 6,9484 га будь-коли мала цільове призначення земельної ділянки лісового фонду;

- спірна земельна ділянка була сформована саме на виконання вимог Закону №5245-V1 від 06.09.2012 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» коли було проведено інвентаризацію вказаної земельної ділянки, за результатами чого визначено категорію землі, цільове призначення землі сільськогос-подарського призначення, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та в подальшому на виконання розпорядження КМУ №60-р від 31.01.2018 дана земельна ділянка була передана у розпорядження до Смідинської сільської ради;

- спірна земельна ділянка кадастровий номер 0725085000:02:000:9804 ніколи не мала цільового призначення «землі лісового фонду», була сформована 09.12.2013 з цільовим призна-ченням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та до Смідинської сільської ради перейшла саме на підставі виконання розпорядження КМУ №60-р від 31.01.2018;

- у відповідності до вимог ст.ст. 236, 237 ГПК України, для застосування ч.9 ст.149 ЗК України, суд першої інстанції повинен був па підставі належних та допустимих доказів встано-вити, що конкретна земельна ділянка з кадастровим номером 0725085000:02:000:9804 мала цільове призначення землі лісового фонду, при цьому пославшись на доказ правовстановлю-ючий документ, який міг би це підтвердити, і тільки у такому випадку, задовільняючи позов суд міг застосувати ч.9 ст.149 ЗК України та інші норми, проте в оскаржуваному рішенні та в матеріалах справи відсутнє посилання на такі докази;

- не існує доказів, які б підтверджували що у Волинської обласної державної адміністрації, чи у ДП «Ковельське лісове господарство», чи у ДП «Старовижівське лісове господарство» було зареєстровано право постійного користування на земельну ділянку кадастровий номер 0725085000: 02:000:9804 і яка б до моменту 09.12.2013 її оформлення за Старовижівською РДА Волинської області мала цільове призначення землі лісового фонду;

- суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, що є грубим порушенням принципу змагальності сторін та встановлення фактів судом, які потребують спеціальних знань, якими суд не володіє;

- місцевий суд не мав достатніх підстав застосовувати вимоги статей 387, 388 ЦК України, оскільки Волинська ОДА ніколи не була власником спірної земельної ділянки, а права на спірну ділянку заявляє ніби то як ДП «Ковельське лісове господарство» з посиланням на п.5 Перехідних положень ЛК України;

- судом першої інстанції не надано належної оцінки доводам Відповідача про те, що «Проект організації та розвитку лісового господарства ДП «Старовижівського лісового господарства» Волинської області Сьомаківського лісництва» не є планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування в розумінні п.5 Прикінцевих положень, Лісового кодексу України, а є проектом, тобто документом, яким планується щось у майбутньому, а не встановлює факт на зараз, як то планово-картографічні матеріали, карти, які відображають теперішнє;

- вирішення даного спору у судовому порядку, яким безпосередньо відібрано земельну ділянку у Смідинської сільської ради, яка була передана їй на виконання вимог Закону України №5245-У1 від 06.09.2012 та на виконання розпорядження КМУ №60-р від 31.01.2018 «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад» є не тільки втручанням у повноваження виконавчої гілки влади, а її втручанням у порядок реалізації прийнятих законів, та виключні повноваження органів, які діють відповідно до ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» та ЗУ «Про місцеві державні адміністрації»;

- вбачається грубе порушення Господарським судом Волинської області вимог ст.2 ГПК України, оскільки за результатами винесеного рішення, не відбувається ніякого захисту порушеного права, оскільки відсутній сам факт порушеного права.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.03.2023 відкрито апеляційне провадження у справі №903/51/21.(т.7, арк.справи 222).

За час апеляційного провадження до суду надійшли:

- 29.03.2023 надійшли пояснення, в яких Держгеокадастр у Волинській області зазначає, що є неналежним відповідачем, оскільки предмет позову жодним чином його не стосується та просить відмовити у позові до Головного управління Держгеокадастру в Волинській області та 29.03.2023 клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яке було задоволено апеляційним судом (т.8, арк.справи 1-4, 11-12);

- 30.03.2023 надійшло клопотання представника Смідинської сільської ради Кухарчук А.Ю. про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яке було задоволено апеляційним судом.(т.8, арк.справи 16-19);

- 31.03.2023 надійшов відзив, в якому Волинська обласна прокуратура заперечує доводи апеляційної скарги та обґрунтовує підстави залишення рішення суду першої інстанції без змін та 17.04.2023 заперечення на пояснення у справі.(т.8, арк.справи 29-47, 69-72, 79-86);

- 06.04.2023 надійшло клопотання, в якому Волинська ОДА просить апеляційну скаргу Смідинської сільської ради залишити без задоволення, а рішення господарського суду Волинської області від 17.01.2023 у справі №903/51/21 без змін. Крім того, просить суд розглядати справу за відсутності її представника.(т.8, арк.справи 57-58);

- 13.04.2023 від представника ДП «Ковельське лісове господарство» адвоката Багацького Є.Г. надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яке було задоволено апеляційним судом та 18.04.2023 надійшли письмові пояснення на апеляційну скаргу, в яких просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. (т.8, арк.справи 65, 95-98).

В судовому засіданні апеляційної інстанції 18.04.2023 Прокурор та представник третьої особи заперечили проти доводів та вимог апеляційної скарги та надали пояснення в обґрунту-вання своєї позиції, представники Смідинської сільської ради та Держгеокадастру підтримали апеляційну скаргу та просили її задоволити.

Інші учасники справи не забезпечили явки своїх представників у призначене на 18.04.2023 судове засідання апеляційної інстанції, проте така неявка не перешкоджає розгляду справи, позаяк присутність представників сторін не визнавалась обов`язковою, а матеріалів справи достатньо для розгляду скарги по суті.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення Прокурора та представ-ників учасників справи, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням Старовижівської районної державної адміністрації від 26.12.2013 №318 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Старовижівського району» затверджено відповідні технічні документації із землеустрою щодо інвентаризації земель згідно з додатком. (т.1, арк.справи 29).

Пунктом 17 додатку до Переліку сільських та селищних рад на території яких затверджу-ються технічні документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення віднесено Смідинську сільську раду та зазначено загальну площу земель 1487,8540 га.(т.1, арк.справи 30).

Серед вказаних земельних ділянок на території Смідинської сільської ради за межами населених пунктів проведено інвентаризацію земельної ділянки площею 6,9484 га з кадастровим номером 0725085000:02:000:9804.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку земельна ділянка з кадастровим номером 0725085000:02:000:9804 зареєстрована у вказаному кадастрі 09.12.2013 із зазначенням її цільового призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробницт-ва та категорії земель землі сільськогосподарського призначення.(т.1, арк.справи 31).

В подальшому розпорядженням першого заступника голови Старовижівської районної адміністрації від 26.10.2016 №351 «Про внесення змін до розпорядження голови районної дер-жавної адміністрації від 26.12.2013 №318» додаток до розпорядження голови районної державної адміністрації від 26.12.2013 №318 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Старовижівського району» викладено у редакції, що додається. Додатком до розпорядження від 26.10.2016 №351 визначено Перелік сільських та селищних рад на території яких затверджено технічні документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Старовижівського району. Пунктом 580 додатку до розпорядження від 26.10.2016 №351 визначено цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 0725085000:02:000:9804 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.(т.1, арк.справи 29, 36).

Згідно наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 21.12.2018 №3-1356/15-18-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» передано Смідинській сільській раді у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподар-ського призначення державної власності загальною площею 1389,9933 га, які розташовані за межами населених пунктів Смідинської сільської ради Старовижівського району згідно акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність, що додається.(т.1, арк.справи 51-52).

Згідно п.44 додатку до згаданого Акту приймання-передачі земельну ділянку площею 6,9484 га з кадастровим номером 0725085000:02:000:9804 передано у комунальну власність Смідинської сільської ради.(т.1, арк.справи 53).

На підставі розпоряджень Старовижівської районної державної адміністрації від 26.12.2013 №318 та 26.10.2016 №351, наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 21.12.2018 №3-1356/15-18-СГ державним реєстратором Центру надання адміністратив-них послуг Рожищенської районної державної адміністрації Семенюк Н.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 50710837 від 20.01.2020, відповідно до якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 0725085000:02:000:9804 із зазначенням форми власності комунальна та власника Смідинська сільська рада.(т.1, арк.справи 58-60).

Поряд з цим, згідно Плану лісонасаджень Сьомаківського лісництва державного підпри-ємства «Старовижівське лісове господарство», який є складовою частиною Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Старовижівське лісове господарство» земельна ділянка з кадастровим номером 0725085000:02:000:9804, належить до земель лісового фонду та з користу-вання державного підприємства не вилучалась. Базове лісовпорядкування проведено Українсь-кою лісовпорядною експедицією Українського лісовпорядного проектного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» у 2012 році, за результатами якого було схвалено вищезазначений проект. ДП «Старовижівське ЛГ» земельні ділянки, що охоплені матеріалами лісовпорядкування, були передані згідно рішення Волинської обласної ради від 18.08.2000 №13/2 та розпорядження цієї ж ради від 05.09.2000 №100-р.(т.1, арк.справи 64-66, 72-77).

Як вбачається з листа ДП «Старовижівське лісове господарство» від 16.11.2020 №01-7/292, земельна ділянка з кадастровим номером 0725085000:02:000:9804, площею 6,9484 га, що розтало-вана за межами населених пунктів Смідинської сільської ради Старовижівського району повністю накладається на землі державного лісового фонду ДП «Старовижівське ЛГ» (квартал 52 виділи 25, 33, 34, 35, 36, 37, 41, 42) Сьомаківського лісництва.(т.1, арк.справи 69-71).

Інформація про накладення земельної ділянки з кадастровим номером 0725085000:02:000: 9804 на земельні ділянки державного лісового фонду ДП «Старовижівське ЛГ» підтверджується також листом ВО «Укрдержліспроект» від 10.12.2020 №434.(т.1, арк.справи 83-84).

Вважаючи дії Старовижівської районної державної адміністрації, правонаступником якої є Ковельська районна державна адміністрація та Головного управління Держгеокадастру у Волин-ській області такими, що спрямовані на вилучення земельних ділянок лісового фонду та зміну їх цільового призначення на землі сільськогосподарського призначення Прокурор звернувся з даним позовом до суду для повернення у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації спірної земельної ділянки.

Як зазначалось вище, рішенням від 17.01.2023 у справі №903/51/21 господарський суд Волинської області позов Прокурора задоволив.(т.7, арк.справи 115-121).

Перевіривши додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що скарга безпідставна та не підлягає задоволенню з огляду на наступне:

Предметом даного спору є повернення земельної ділянки у власність держави.

Переглядаючи оспорюване рішення, колегія суддів не вбачає впливу на дотримання прин-ципу рівності сторін через участь прокурора у даній справі з огляду на наступне.

Колегія суддів зауважує, що за наслідками розгляду справи №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 вирішила виключну правову проблема щодо таких питань: 1) чи повинен прокурор доводити бездіяльність компетентного органу або ж достатньо простого посилання на таку бездіяльність у позові при обґрунтуванні підстав для представництва; 2) якими доказами прокурор має доводити бездіяльність компетентного органу; 3) чи зобов-язаний прокурор перед зверненням до суду з`ясовувати причини бездіяльності такого органу або ж достатньо доведення самого факту бездіяльності без зазначення і доведення суду її причин.

У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійнює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повнова-ження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст.23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів дер-жави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке не законно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Вказаного правового висновку також притримується Верховний Суд у постанові від 16 серпня 2021 року у справі №910/21377/17.

Матеріалами справи стверджено, що 18.11.2020 (вих.№15-2047вих-20) Волинською облас-ною прокуратурою на адресу Кабінету міністрів України (надалі в тексті КМУ) було направлено лист, в якому виконувач обов`язків керівника обласної прокуратури просив вказати чи будуть вживатися КМУ заходи до повернення земельної ділянки у власність держави в судовому порядку (т.1, арк.справи 85-86).

У відповідь на лист прокуратури КМУ зазначив, що звернення щодо можливості звернення до суду з позовом надіслано Мін`юсту, Держлісагенству та Держгеокадастру для розгляду в установленому порядку (вих. № 39588/0/2-20 від 26.11.2020) (т.1, арк.справи 87).

Із листа Міністерства юстиції України від 28.12.2020 №24160-20 слідує, що ефективне відновлення порушених інтересів держави у даному випадку можливе шляхом звернення органами прокуратури до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України.(т.1. арк. справи 93-96).

14.01.2021 Волинською обласною прокуратурою на адресу КМУ було надіслано лист №15-81вих-21 про те, що прокуратурою ініційовано пред`явлення позову в інтересах держави в особі Кабінету міністрів України.(т.1, арк.справи 102).

Як стверджено матеріалами справи, позовна заява Прокурора, за якою судом першої інстанції відкрито провадження у даній справі, подана в інтересах КМУ, оскільки на дату пред-явлення позову до повноважень вказаного органу належали повноваження щодо вилучення земельних ділянок державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб (ч.8 ст.122, ч.9 ст.149 ЗК України в редакції на 22.03.2019).

Законом України від 28 квітня 2021р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», який набрав чинності 27.05.2021 змінено положення Земельного кодексу України щодо повнова-жень уповноважених органів на розпорядження земельними ділянками. Вказані законодавчі зміни стосуються також і повноважень Кабінету міністрів України щодо розпорядження земельними ділянками. За редакцією Кодексу чинною на даний час Кабінет міністрів України не може здійснювати вилучення земельних ділянок державної власності, у тому числі які є обмеженими в обороті.

Зміна суб`єкта (власника) земельної ділянки не змінює правовий статус об`єкта (земельної ділянки), оскільки титул і правовий режим обмежено оборотоздатних земель встановлені законодавством (ст.178 ЦК України, ст.83, 84 ЗК України) і до внесення відповідних змін до нього є невід`ємними та незмінними.

Отже, має місце факт порушення суб`єктивного права Волинської ОДА, як уповно-важеного Конституцією та Законами України органу, на розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення, а відтак представництва прокурором інтересів держави в особі цього органу.

Матеріали справи містять також пояснення Волинської ОДА у даній справі, де вказали, що не заперечують щодо підстав представництва заступником керівника Волинської обласної проку-ратури інтересів держави в особі Волинської ОДА, також зазначено, що підтримує позов в повному обсязі та просить його задоволити.(т.5, арк.справи 217-219).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів з огляду на встановлені обставини та з урахуван-ням правових висновків Верховного Суду, викладених, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 та Верховного Суду від 16.08.2021 у справі №910/21377/17, що зверненню прокурора з позовом у цій справі передувало відповідне листування з КМУ Волинською ОДА з дотриманням процедури встановленої частинами 3, 4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру», а тому, враховуючи звернення прокурора до компетентного органу та нездійснення Волинською обласною державною адміністрацією захисту інтересів держави у спірних правовідносинах шляхом звернення до суду із відповідним позовом, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про доведення прокурором наявності підстав для звернення до суду з цим позовом в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації.

Оцінюючи доводи апелянта щодо непідсудності даного спору господарському суду, колегія суддів вважає їх безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу, оскільки з аналізу ст.20 ГПК України вбачається, що позов про витребування земельної ділянки за предметним та суб`єкт-ним складом відноситься до юрисдикції господарських судів.

Переглядаючи оскаржуване рішення по суті, колегія суддів виходить з того, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорю-вання.(ст.15 ЦК України). Способи захисту цивільних прав та інтересів судом передбачені у ст.16 ЦК України. Одним з таких способів, як зазначено у п.3 ч.2 вказаної статті, є припинення дії, яка порушує право. Аналогічні приписи містить частина 2 ст.20 ГК України.

Відповідно до ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, а у ст.13 Конституції України серед іншого визначено, що земля та водні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого відповідні права здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у визначених межах.

За змістом ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законо-давством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов-язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.(ст.19 ЗК України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (ст.5 ЛК України).

Згідно зі ст.55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комуналь-ним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (ст.57 ЗК України, ч.1 ст.17 ЛК України).

Відповідно до ч.2 ст.84 ЗК України, право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.(ч.2 ст.1 ЛК України).

Статтею 5 ЛК України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарсь-кими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи (ст.7 ЛК України).

У державній власності, відповідно до ст.8 ЛК України, перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету міністрів України, Ради міністрів Авто-номної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

У комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.(ст.9 ЛК України). У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об`єктів комунальної власності в установ-леному законом порядку. Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

Колегія суддів звертає увагу, що Законом України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 05.02.2004 №1457-ІV визначено, що при розмежуванні земель державної та комунальної власності не можуть передаватися до земель комунальної власності землі лісового фонду за межами населених пунктів (ст.6).

Таким чином, з дня набрання чинності вказаним законом 14.07.2004 усі землі лісового фонду за межами населених пунктів віднесено до земель державної форми власності.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, спірна земельна ділянка розташована за межами населених пунктів на території Смідинської сільської ради.

Крім того, із 01.01.2013 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», пунктами 3, 4, 7 Прикінцевих та Перехідних положень якого визначено, що з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах «а» і «б» пункту 4 цього розділу.

У державній власності залишаються:

а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; які належать до земель оборони;

б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

в) землі зон відчуження та безумовного (обов`язкового) відселення, що зазнали радіо-активного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті «а» пункту 3 цього розділу, а також земель, які відповідно до закону віднесені до комунальної власності.

З дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.

Отже, враховуючи викладене, земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких не розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади або які не перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій, перебувають у державній власності.

Пунктом 5 розділу VІІІ «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України, в редакції, чинній до 16.01.2020, визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісо-господарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу.

Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої 11.12.1986 Держлісгоспом СРСР по лісовому господарству, плани лісонасаджень відносяться до планово-картографічних матеріалів лісо-впорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки у користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п.5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України, що правильно зробив суд першої інстанції.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №707/2192/15-ц, від 13.06.2018 у справі №278/1735/15-ц.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, згідно з Планом лісонасаджень Сьомаківсь-кого лісництва державного підприємства «Старовижівське лісове господарство», а нині Державне підприємство «Ковельське лісове господарство» (надалі в тексті ДП «Ковельське ЛГ»), який є складовою частиною Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Старовижівське лісове господарство», земельна ділянка з кадастровим номером 0725085000:02:000:9804, належить до земель лісового фонду та з користування державного підприємства не вилучалась.

Матеріалами справи стверджується, що базове лісовпорядкування проведено Українською лісовпорядною експедицією Українського лісовпорядного проектного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» у 2012 році, за результатами якого було схвалено вищезазначений проект. Земельні ділянки, що охоплені матеріалами лісовпорядкування, які були передані ДП «Старовижівське ЛГ» згідно рішення Волинської обласної ради від 18.08.2000 №13/2 та розпорядження цієї ж ради від 05.09.2000 №100-р.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, який було викладено у постановах від 13.11.2019 у справі №361/6826/16, від 06.07.2022 у справі №372/1688/17 відомості щодо роз-ташування земель лісового фонду, надані ВО «Укрдержліспроект», як єдиним на території України суб`єктом, що виконує лісовпорядні роботи, є належними, оскільки об`єднання володіє інформацією про лісовпорядкування. Згідно з правовими висновками Верховного Суду України, що викладені у постановах від 24.12.2014 у справі №6-212цс14 та від 27.01.2015 у справі №21-570а 14, саме планово-картографічні матеріали є належними правовстановлюючими документами на право постійного користування і являлись основою для організації ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів постійними лісокористувачами.

Вказані висновки також застосовано і у постанові Верховного Суду від 12.07.2022 у справі №911/3685/17.

Віднесення спірної земельної ділянки до земельних ділянок державного лісового фонду також стверджується викопіюванням з матеріалів базового лісовпорядкування за 2004 рік, Проекту організації і розвитку лісового господарства у яких містяться відомості про передачу вказаних лісових масивів від колишніх колективних лісогосподарських підприємств державному підприємству згідно рішення Волинської обласної ради від 18.08.2000 №13/2 та розпорядження цієї ж ради від 05.09.2000 №100-р.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що незважаючи на реформування тих чи інших лісогосподарських підприємств, їх належності до державної або комунальної власності, з 14.07.2004 в силу вимог ст.6 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» земельні ділянки лісового фонду за межами населених пунктів належали до державної власності, розпорядником таких ділянок була Волинська ОДА, а земельна ділянка кадастровий номер 0725085000:02:000:9804 площею 6,9484 га на даний час перебуває у постійному користуванні Державного підприємства «Старовижівське лісове господарство», правонаступником якого є ДП «Ковельське ЛГ» за матеріалами базового лісовпорядкування, проведеного Українською лісовпорядною експедицією Українського лісовпорядного проектного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» у 2012 році.

За змістом ч.ч. 1, 2, 6, 7 ст.20 ЗК України вбачається, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самовряду-вання відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Відповідно до ч.ч. 4, 8 ст.122 ЗК України (в редакції, чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу) центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин (Держгеокадастр України відповідно до постанови КМУ від 14.01.2015 №15) та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно з ч.9 ст.149 ЗК України (в редакції, чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу) Кабінет міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ріллю, багаторічні насадження для несільськогоспо-дарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природо-охоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», крім випадків, визначених частинами п`ятою восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

З огляду на наведені норми законодавства, вилучати земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб мав право виключно Кабінет міністрів України.

З інформації Секретаріату КМУ від 26.11.2020 №39588/0/2-20 вбачається, що про факт зміни цільового призначення та передачу з державної власності у комунальну власність земельної ділянки, кадастровий номер 0725085000:02:000:9804, площею 6,9487 га, що розташована за межами населених пунктів Смідинської сільської ради Старовижівського району Волинської області, Кабінету міністрів України стало відомо із запиту Волинської обласної прокуратури від 18.11.2020 №15-2047вих-20.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірну земельну ділянку неправомірно віднесено до земель сільськогосподарського призначення та в подальшому передано Смідинській сільській раді.

Отже, враховуючи приписи ч.1 ст.20, ч.5 ст.122 та ч.6 ст.149 ЗК України (в редакції, чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу) ні Старовижівська районна державна адміністрація, ні Головне управління Держгеокадастру у Волинській області не наділене повноваженнями з вилучення та зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення державної власності для нелісогосподарських потреб.

Відповідно до ст.21 ЗК України, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Прийняття розпоряджень Старовижівською районною державною адміністрацією №318 від 26.12.2013 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Старовижівського району» в частині затвердження документації щодо спірної земельної ділянки та №351 від 26.10.2016 «Про внесення змін до розпорядження голови районної державної адміністрації від 26.12.2013 №318» в подальшому зумовило її незаконну передачу до земель комунальної власності на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області №3-1356/15-18-СГ від 21.12.2018 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» та як наслідок вказані документи були спрямовані на вилучення земельних ділянок лісового фонду та зміну цільового призначення на землі сільськогосподарського призначення, коли уповноваженим органом рішення щодо таких дій не приймалося.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що розпорядження Старовижівської районної державної адміністрації №318 від 26.12.2013 в частині затвердження документації щодо спірної земельної ділянки, розпорядження №351 від 26.10.2016, яким було внесено зміни до вищевказаного розпорядження, а також наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області №3-1356/15-18-СГ від 21.12.2018, яким вказана земельна ділянка лісогосподарського призначення віднесена до земель сільсько-господарського призначення та передана до комунальної власності прийняті всупереч вимог чинного законо-давства, зокрема, ст.ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст.ст. 3, 152, 17, 20, 56, 57, 84, 122, 141, 142, 149 ЗК України (в редакції, чинній на момент прийняття наказів), ст.ст. 31, 33, 57 ЛК України, а тому є незаконними та такими, що не породжують будь-яких правових наслідків.

Зауваження апелянта щодо чинності вказаних актів, колегія суддів відхиляє з мотиву того, що власник, дотримуючись вимог ст.388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Оспорювання для такого витребування рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387, 388 ЦК України є неефективними. На таке неодноразово звертала увагу і Велика Палата Верховного Суду, що знайшло відображення в її постановах від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 21.08. 2019 у справі №911/3681/17, від 22.01.2020 у справі №910/1809/18, від 22.06.2021 у справі №200/606/18, від 23.11.21 у справі № 359/3373/16-ц та інших.

Тобто, окреме звернення з одним чи декількома позовами про оспорення вищевказаних актів органів державної влади та місцевого самоврядування, в цій ситуації, не є обов`язковим, оскільки не відповідає належному та ефективному способу захисту, позаяк такі вимоги не забезпечать реального поновлення порушених прав позивача, як власника спірної земельної ділянки, яка вибула з його власності.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст.391 ЦК України, ч.2 ст.152 ЗК України). Наведені способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Якщо є підстави, передбачені ст.388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову.

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна або особи, яка має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повер-нення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу правомочностей. Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально визначеного майна із чужого незаконного володіння, а підставою такого позову обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння.

Заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

З огляду на викладене, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або не закон-ним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.

Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від стягнення з цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13, від 22.06.2021 у справі №200/606/18.

Отже, належним відповідачем за позовом про витребування від особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який зважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст.387 ЦК України). Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги встановлення факту перебування у постійному користуванні ДП «Старовижівське лісове господарство», правонаступником якої є ДП «Ковельське ЛГ» земельної ділянки площею 6,9484 га, кадастровий номер 0725085000:02:000:9804 на підставі базового лісовпорядкування, колегія суддів вважає обґрунтованою позовну вимогу Прокурора про витребування вказаної земельної ділянки на користь держави, в особі Волинської ОДА з незаконного володіння Смідинської сільської ради.

Щодо доводів Скаржника про необхідність застосування строку позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Позовну давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК України). Загальна позовна давність уста-новлена тривалістю у три роки.(ст.257 ЦК України).

Перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор.

Відповідно до ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

З матеріалів справи вбачається, що обґрунтувуючи клопотання про застосування строку позовної давності Відповідач вказує, що державну реєстрацію у Державному земельному кадастрі спірної земельної ділянки було проведено ще 09.12.2013, тобто інформація про вказану земельну ділянку, зокрема, її цільове призначення, була офіційною, загальнодоступною та публічною. З огляду на що Позивач в інтересах якого подано позов був обізнаний про факт вибуття спірної земельної ділянки (з викладеного у позовній заяві), натомість будь-яких дій щодо ділянки, які притаманні зазвичай власнику, чи дії щодо захисту нібито порушеного права, з боку державного органу не вчиняв.

Однак, колегія суддів звертає увагу, що право власності на спірну земельну ділянку за Смідинською сільською радою (кадастровий номер 0725085000:02:000:9804, форма власності комунальна), яка є Відповідачем у даній справі зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20.01.2020, тобто саме з цієї дати сільська рада стала фактичним володільцем земельної ділянки.

Отже враховуючи, що способом захисту у даній справі є витребування земельної ділянки на підставі ст.ст. 386, 388 ЦК України (віндикаційний позов) в особи, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку та приймаючи до уваги встановлений факт реєстрації права власності на земельну ділянку за Смідинською сільською радою саме 20.01.2020, а звернення Прокурора з позовом в інтересах КМУ, в подальшому замінено на правонаступника Волинську ОДА відбулось 26.01.2021 згідно штемпеля господарського суду на позовній заяві (т.1, арк.справи 1) колегія суддів вважає дотриманим Прокурором строку звернення за захистом порушеного права, встановленого статтею 257 ЦК України. Відтак, доводи апелянта щодо необхідності застосування трирічного строку позовної давності у спірних правовідносинах є необґрунтованими та не заслуговують на увагу.

Крім того, з наданих пояснень ДП «Ковельське лісове господарство» в судовому засіданні вбачається, що ні матеріали лісовпорядкування, ні фактичне використання земельної ділянки ДП «Старовижівське лісове господарство» не були прийняті Відповідачами до уваги під час проведення інвентаризації. При цьому, Законом України «Про землеустрій» визначено обов-язковість відображення таких даних при проведенні робіт з інвентаризації земельних ділянок.

Так, відповідно до ст.35 Закону України «Про землеустрій», інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Проте, матеріалами справи стверджено, що в рішенні Волинської обласної ради №13/2 від 18.08.2000 та розпорядженні цієї ж ради від 05.09.2000 №100-р та виготовлені на підставі нього матеріали лісовпорядкування, які визначали території, на яких здійснювалась господарська діяльність, охорона і захист лісів, при виготовленні цих матеріалів не зазначено про фактичне використання спірної земельної ділянки ДП «Сторовижівське ЛГ».

В матеріалах справи відсутні, а Відповідачами не доведено, що матеріали інвентаризації містять відомості про використання спірної земельної ділянки ДП «Старовижівське ЛГ» чи використання спірної земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Колегія суддів, при цьому, не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо незастосування строку позовної давності до вимоги про витребування майна, з мотиву перебу-вання майна у володінні особи, яка не є його законним власником, що фактично є триваючим порушенням, з огляду на те, що позов у даній справі є не негаторним (ст.391 ЦК України), а віндикаційним (статті 387, 388 ЦК України), а тому положення ч.2 ст.268 ЦК України щодо незастосування позовної давності не поширюються на правовідносини, що склались у даній справі. Відтак, застосуванню підлягає загальна позовна давність відповідно до вимог ч.1 ст.257 ЦК України (така правова позиція, викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №910/4277/21).

Однак, апеляційний суд зауважує, що врахування такої помилкової правової позиції судом першої інстанції щодо незастосування строку позовної давності у спірних правовідносинах ніяким чином не вплинуло на правильність вирішення позову по суті, оскільки Прокурор звернувся з позовом в межах трирічного строку, передбаченого ч.1 ст.257 ЦК України, а господарський суд дійшов висновку про задоволення заявлених позовних вимог, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що ГУ Держгеокадастру у Волинській області є належним відповідачем, хоч не є власником спірної земельної ділянки та не здійснює Державну реєстрацію речових прав на нерухому майно, що є предметом спору, однак саме згідно наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області №3-1356/15-18-СГ від 21.12.2018 спірну земельну ділянку з кадастровим номером 0725085000:02:000:9804 площею 6,9484 га було незаконно передано у комунальну власність Смідинській сільській раді.

Доводи апеляційної скарги розглянуто, порушених, невизнаних або оспорених прав чи інтересів скаржника не встановлено.

Таким чином, матеріалами справи спростовуються доводи Скаржника про неправомірність висновків суду першої інстанції щодо відсутності порушеного права позивача, рівно як і тверд-ження щодо невмотивованості висновку про обґрунтованість заявленого позову, а тому рішення суду першої інстанції належить залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Статтею 74 ГПК України передбачено обов`язок кожної із сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та без-посередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ст.86 ГПК України).

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010, в яких зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Отже, доводи Скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визна-ються такими, що можуть бути підставою згідно ст.ст. 277, 278 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст. 34, 86, 232, 233, 240, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуаль-ного кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Смідинської сільської ради на рішення господарського суду Волинської області від 17.01.2023 у справі №903/51/21залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 20 днів з моменту виготовлення повного тексту постанови.

3. Матеріали справи №903/51/21 повернути господарському суду Волинської області.

Головуючий суддя Грязнов В.В.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Розізнана І.В.