Рішення

від 13.04.2023 по справі 910/11987/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

м. Київ

13.04.2023Справа № 910/11987/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Курдельчука І.Д., за участю секретаря судового засідання Шатан Т.О., розглянув у відкритому судовому засіданні

справу №910/11987/22

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Зевс Автоматика» (ідентифікаційний код: 40257852; 02081, м. Київ, вул. Урлівська, 34-А, кв. 66)

до товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Оселедько» (ідентифікаційний код: 40047273; 01024, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 7/14, корпус 182, кімната 19)

про стягнення 3 768 451,03 грн,

за участю представників:

позивача: Кравченко Т.Т. (ордер від 07.11.2022 №1302608 серія АІ); Кудін О.В. (директор);

відповідача: Франскевич Ю.І. (ордер від 14.12.2022 №1168797 серія АЕ) Кравець Т.В. (ордер серії АІ 1379175 від 11.04.2023);

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Зевс Автоматика» (далі - позивач, Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Оселедько» (далі - ТОВ «Оселедько») заборгованості за договором поставки та монтажу від 30.07.2021 №30721/1-02 (далі - Договір), по рахунку від 30.07.2021 №139 - 2 300 000,10 грн, по рахунку від 09.08.2021 №147 - 5 400 грн, по рахунку № 151 від 13.08.2021 - 128 000,16 грн, по рахунку від 26.08.2021 №160 - 51 300 грн, по рахунку від 26.08.2021 №161 - 157 500 грн, по рахунку від 26.08.2021 №162 - 199 850, 23 грн, по рахунку від 27.09.2021 №181 - 241 205,94 грн. За прострочення грошового зобов`язання пред`явлено до стягнення 88 808,25 грн 3 % річних і 596 386,25 грн інфляційних втрат.

Позов обґрунтовано невиконання відповідачем умов Договору стосовно оплати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2022 прийнято позовну заяву до розгляду; відкрито провадження у справі №910/11987/22; постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 06.12.2022.

06.12.2022 відповідач подав суду клопотання про відкладення розгляду справи.

Суд протокольною ухвалою від 06.12.2022 закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 20.12.2022.

08.12.2022 відповідач подав суду відзив на позовну заяву.

19.12.2022 відповідач подав суду клопотання про визнання поважною причину пропуску процесуального строку для подання доказів.

У судовому засіданні 20.12.2022 було оголошено перерву до 17.01.2023.

10.01.2023 позивач подав суду відповідь на відзив.

17.01.2023 відповідач подав суду заперечення на відповідь на відзив.

17.01.2023 позивач подав суду клопотання про долучення доказів.

У судовому засіданні 17.01.2023 оголошено перерву до 07.02.2023.

07.02.2023 позивач подав суду клопотання про долучення доказів.

Судове засідання 07.02.2023 не відбулося.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2023 повідомлено сторін про розгляд справи по суті у судовому засіданні 09.03.2023.

23.02.2023 відповідач подав суду клопотання про долучення доказів.

У судовому засіданні 09.03.2023 було оголошено перерву до 21.03.2023 та до 13.04.2023.

Представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, а представник відповідача проти задоволення позову заперечив.

Суд, заслухавши вступне слово представників сторін, з`ясувавши обставини, дослідив в порядку статей 209-210 Господарського процесуального кодексу України докази у справі.

Після закінчення з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд перейшов до судових дебатів.

У судовому засіданні 18.04.2023 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України.

Судом, відповідно до вимог статей 222-223 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося повне фіксування судового засідання технічними засобами та секретарем судового засідання велися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022 (зі змінами, внесеними Указами №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, які затверджені відповідними Законами України), затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року та продовжено з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Києві у Господарському суді міста Києва встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи.

Справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

30.07.2021 Товариством (постачальник) і ТОВ «Оселедько» (покупець) було укладено Договір 30721/1-02, за умовами якого у порядку та на умовах визначених Договором, постачальник зобов`язується поставити та передавати у власність покупця тамбур перевантажувальний, зрівнювальну платформу та інший товар, перелік якого наведено у специфікації (далі - товар), та здійснити його встановлення (монтаж, монтажні роботи), відповідно до умов Договору, а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених Договором, прийняти та оплатти товар та монтажні роботи, відповідно до конкретної специфікації та на основі рахунків постачальника (пункт 1.1 Договору).

Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками.

Договір у встановленому порядку не оспорений, не розірваний, не визнаний недійсним.

За приписом статті 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Отже, укладений сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки товару.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Позивач вказує, що відповідачем було порушено умови Договору в частині оплати товару по рахунку від 30.07.2021 №139 - 2 300 000,10 грн, по рахунку від 09.08.2021 №147 - 5 400 грн, по рахунку № 151 від 13.08.2021 - 128 000,16 грн, по рахунку від 26.08.2021 №160 - 51 300 грн, по рахунку від 26.08.2021 №161 - 157 500 грн, по рахунку від 26.08.2021 №162 - 199 850, 23 грн, по рахунку від 27.09.2021 №181 - 241 205,94 грн.

В підтвердження надання робіт і поставки товарів позивач надав видаткові накладні та акти наданих послуг.

У свою чергу, відповідач заперечив проти отримання товару за вказаними накладними та надання робіт за актами надання послуг, вказуючи на те, що сторонами укладено договір від 15.02.2021 №15-02 і саме за вказаним правочином позивачем був поставлений товар і виконані роботи, які були оплачені ТОВ «Оселедько».

Відповідачем надано копії видаткових накладних і актів, які були оформлені за договором від 15.02.2021 №15-02.

Сторони визнали, що між ними відбувся договір від 15.02.2021 №15-02, однак його текст не узгоджувався, на паперових носіях чи в електронному вигляді він не укладався.

Отже, зміст договору 15-02 є невідомим.

Втім, поставки та послуги з монтаж/виготовлення за таким договором 15-02 здійснювались позивачем та оплачувались відповідачем.

Слід зазначити, що подані позивачем видаткові накладні та акти за договором 30721/1-02 не містять відтиску печатки відповідача та підписано особою, повноваження якої на підписання таких документів зі сторони ТОВ «Оселедько» документально не підтверджено.

Водночас, посилання позивача на як докази представництва Андросовичем Євгеном Анатолійовичем ТОВ «Оселедько» у відносинах з ТОВ «ДІасон» (сторона у справі 910/2057/23) на доказі із вказаної справи не доводять участі такої особи у спірних правовідносинах, що вирішуються у даній справі 910/11987/22.

Крім того, позивач вказує, на плутанину у своєму діловодстві, внаслідок якої рахунки і акти за договором 30721/1-02 містять реквізити договору від 15.02.2021 №15-02, а кошти, що надходили за платіжними дорученнями, як оплата по окремим накладним і рахункам з посиланням на договір 15.02.2021 №15-02 зараховувались в оплату за договором 30721/1-02 та навпаки.

Натомість видаткові накладні та акти, які оформлялися за договором від 15.02.2021 №15-02 містять підпис директора відповідача та відтиск печатки.

Отже, позивачем документально не підтверджено надання послуг та поставка товару за Договором та наявність заборгованість у розмірі 3 083 256,53 грн.

Водночас, після відкриття провадження у справі 910/11987/22 відповідачем направлено позивачеві заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог 05/12-33 від 05.12.2022, якою врегульовано заборгованість.

Так, вважається погашеною заборгованість на користь відповідача за договором від 15.02.2021 №15-02 і за договором 30721/1-02 в розмірі 1481069,90 грн та за договором 30721/1-02 в розмірі 1188392,74 грн. та на користь позивача за договором від 15.02.2021 №15-02 і за договором 30721/1-02 в розмірі 1188392, 74 грн. і зобов`язання припиняються зарахуванням.

Позивач, зазначив, що таку заяву одержав, однак лишив без відповіді, оскільки вже розглядався спір в суді.

Суд констатує, що зарахування зустрічних вимог можливе на будь-якій стадії розвитку відносин сторін.

Залишення без реагування заяви про зарахування вказує на її безспірність.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №910/11116/19 уточнив висновки Верховного Суду викладені у інших справах щодо необхідності дослідження наявності сукупності всіх умов для здійснення зарахування вимог, зокрема їх безспірності, а саме: відсутності спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань та зазначив, що безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором. За дотримання умов, передбачених статтею 601 ЦК України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 ЦК України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов`язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним. Заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог. Наявність на момент зарахування іншого спору (спорів) у суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за зобов`язанням не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника. Наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення

У справі №761/33621/18 предметом позову було визнання грошового зобов`язання припиненим, шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. У постанові від 08.09.2021 Верховний Суд виходив із того, що тлумачення положень статей 601, 602 ЦК України свідчить, що потрібно розмежовувати зарахування та заяву про зарахування. Адже сама по собі наявність зустрічних однорідних вимог не призводить до їх зарахування, і, відповідно не припиняє зобов`язання. Необхідним і достатнім є наявність заяви про зарахування зустрічних вимог хоча б однієї із сторін. Заява однієї із сторін про зарахування зустрічних вимог для досягнення бажаного правового ефекту не потребує відповіді з боку адресата, а потребує лише сприйняття заяви останнім. Наслідком подання заяви про зарахування зустрічних вимог, за наявності передбачених умов для зарахування, є остаточне і безповоротне припинення відповідних зобов`язань повністю або частково. Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог можливе на будь-якій стадії розвитку відносин сторін.

Оскільки позивач не підтвердив наявність заборгованості, то відсутні і підстави для стягнення інфляційних втрат і 3 % річних.

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Із внесенням 17.10.2019 змін до Господарського процесуального кодексу України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено у господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї їх кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Одночасно статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

У даному випадку суд звертається до категорії стандарту доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц).

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, враховуючи подані докази, які оцінені судом у порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України, у задоволенні позову слід відмовити.

За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору слід покласти на позивача.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 238, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні товариства з обмеженою відповідальністю «Зевс Автоматика» (ідентифікаційний код: 40257852; 02081, м. Київ, вул. Урлівська, 34-А, кв. 66) до товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Оселедько» (ідентифікаційний код: 40047273; 01024, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 7/14, корпус 182, кімната 19) про стягнення 3 768 451,03 грн відмовити повністю.

2. Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 20.04.2023.

Суддя Ігор Курдельчук